Постанова Харківський апеляційний суд № 953/11436/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 953/11436/25 Номер провадження 22-ц/818/3708/26 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 червня 2026 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б., за участю: секретаря судового засідання Візіра О.В., позивачки ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 березня 2026 року в складі судді Зуба Г.А. по справі № 953/11436/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на дитину, В С Т А Н О В И В: У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на дитину. Позовна заява мотивована тим, що вони з відповідачем є батьками неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб між ними зареєстрований не був, після народження дитини вони певний час проживали разом, однак коли дитині було близько шести років, їхні стосунки припинились, і з того часу вона самостійно виховує дочку. Відповідач спілкувався з дитиною нерегулярно, надавав кошти на утримання, проте з лютого 2024 року повністю припинив будь-яку участь у житті дочки, не спілкується з нею, не надає матеріальної допомоги, не цікавиться її навчанням, станом здоров`я та потребами, не турбується про неї, не надає дозволу на виїзд за кордон на відпочинок. Наразі вони з дочкою перебувають у Республіці Польща у зв`язку з воєнними діями в Україні. Відповідач, як їй відомо, проживає у Королівстві Таїланд, будь-яких відомостей про його місце роботи чи доходи вона не має. Просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно його дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дочки у розмірі 1/6 частини всіх видів його доходу щомісячно, починаючи з жовтня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття, у разі неможливості встановлення розміру доходу відповідача - стягнути мінімальний рекомендований законом розмір аліментів на одну дитину, а саме прожитковий мінімум для дитини відповідного віку, але не менше ніж 50% від нього; стягнути аліменти за минулий період у сумі 70 000,00 грн: з березня 2024 року по жовтень 2025 року включно, з розрахунку 3 500,00 грн на місяць, що відповідає розміру останніх добровільних виплат, які здійснював відповідач до лютого 2024 року включно. 22 січня 2026 року до суду надійшли пояснення третьої особи, в яких зазначено, що повноваження виконавчих органів Харківської міської ради розповсюджуються лише на територію м. Харкова. Оскільки мати разом із дитиною не є мешканцями міста Харкова Департамент служб не є належною юридичною особою та не має можливості розглянути питання про доцільність позбавлення батьківських прав батька дитини, надати суду ґрунтовний висновок щодо розв`язання спору між батьками. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18 березня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менш, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 29 жовтня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн. Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць підлягає негайному виконанню. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що матеріали справи не містять доказів, що відповідач батьківські обов`язки належним чином не виконує, участі у вихованні та розвитку дитини не приймає, суду не надано достатніх підстав для застосування до нього такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав. Виходячи з обов`язку батьків утримувати дітей, конституційного права особи на прожитковий мінімум, є підстави для стягнення з відповідача аліментів у заявленому розмірі. У частині вимог про стягнення аліментів з березня 2024 року відмовлено, оскільки аліменти на дитину присуджуються від дня пред`явлення позову. На вказане судове рішення 04 квітня 2026 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про позбавлення батьківських прав та ухвалити у цій частині нове рішення, яким позовну вимогу повністю задовольнити, в іншій частині рішення суду (щодо стягнення аліментів) залишити без змін. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки письмовим заявам-свідченням ОСОБА_3 та скриншотам листування дитини з батьком, які підтверджують повне ігнорування дитини, відсутність відповідей на її повідомлення та запити про допомогу, що свідчить про свідоме, тривале самоусунення відповідача від виховання дочки. Також поза увагою суду залишилися долучені до матеріалів справи письмові заяви ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які безпосередньо спостерігають за життям дитини у м. Ополе (Польща), та підтвердили, що з моменту виїзду (квітень 2022 року) відповідач жодного разу не відвідав дитину, а з березня 2024 року не проявляв жодного інтересу до життя та потреб дитини не брав участі в її вихованні, не цікавився її побутом, навчанням чи станом здоров`я. У сукупності ці докази підтверджують саме системне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків. Судом неправильно застосовано норму ст. 164 СК України, оскільки сама по собі тривала бездіяльність щодо виконання батьківських обов`язків вже є винною поведінкою у розумінні закону. Суд не врахував думку самої дитини, не навів конкретних і переконливих мотивів, з яких він відхилив її позицію, і яким її інтересам відповідає збереження зв`язків з батьком. Вирішення спору не може бути поставлено у залежність від наявності чи відсутності висновку органу опіки та піклування. Збереження батьківських прав за відповідачем у даному випадку не несе жодної практичної користі для дитини, а навпаки - створює штучні юридичні перешкоди для її розвитку та вільного пересування, тому позбавлення відповідача батьківських прав повністю відповідає найкращим інтересам дитини. Відзивів на апеляційну скаргу не надходило. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судове засідання апеляційного суду відповідачОСОБА_2 та представник Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради не з`явилися. Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 25 червня 2026 року надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників: ОСОБА_2 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с. 114115, т. 1), крім того про день, час та місце судового засідання учасника повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України (а.с. 113, т. 1); Департаментом служб у справах дітей ХМР отримано в електронному кабінеті 24 квітня 2026 року (а.с. 112, т. 1). Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, позивачку ОСОБА_1 , яка підтримала апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, виходячи з наступного. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 20). Згідно свідоцтва про здобуття повної загальної середньої освіти з відзнакою, ОСОБА_3 здобула повну загальну середню освіту в 2025 році у Приватному закладі загальної середньої освіти «Всеукраїнський ліцей «ЯСНО» (а.с. 67 зворот). З фотокопії письмових пояснень дитини ОСОБА_3 від 28 жовтня 2025 року вбачається, що батько не спілкується з нею з березня 2024 року, не надає жодної допомоги, взагалі нею не цікавиться. До цього він періодично з`являвся у її житті, обіцяючи багато часу проводити разом, спілкуватися, але через тиждень-другий він знов зникав, обіцянки не виконував. Бабуся та дідусь (батьки батька) хотіли повезти її на відпочинок на море, але батько так і не надав довіреність на її виїзд до Туреччини, хоча обіцяв. Спілкуватися з батьком вона не хоче, залежати від нього і не мати можливості кудись поїхати без його дозволу теж. Просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав (а.с. 6). Мати позивачки ОСОБА_4 та її сестра ОСОБА_5 (баба та тітка ОСОБА_3 відповідно) також надали заяви-свідчення від 28 жовтня 2025 року, в яких стверджували, що ОСОБА_2 проживає за кордоном, не бере участі у вихованні чи утриманні дитини, не спілкується з нею з березня 2024 року, не надсилає коштів і не проявляє жодного інтересу до життя та потреб дочки, фактично самоусунувся від виконання батьківських обов`язків (а.с. 7-10). На підтвердження припинення спілкування ОСОБА_2 з дочкою у березні 2024 року позивачкою надано скриншоти їх листування (а.с. 11-13). У період з вересня 2023 року по січень 2024 року ОСОБА_2 щомісячно перераховував ОСОБА_1 кошти, останній платіж надійшов 11 березня 2024 року у розмірі 3250,12 грн, що підтверджується наданими нею скриншотами (а.с. 17-19). Крім того, позивачкою надано фотографії на підтвердження умов проживання дитини з нею у Польщі (а.с. 66-70). Частиною 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. У рішенні по справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, п. 90), і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. Відповідно до частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини і водночас, санкція (відповідальність) за протиправну винну поведінку матері або батька. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Отже, вирішуючи спір про позбавлення батьківських прав, суд передусім повинен дати оцінку дотриманню якнайкращих інтересів дитини, що передбачає пошук і знаходження балансу між усіма елементами, які потрібні для ухвалення справедливого судового рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), які надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати виключно після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки не у достатній мірі спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Відсутність емоційного зв`язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2020 року в справі № 753/9433/17, провадження № 61-3462св20. Недостатня участь одного з батьків у вихованні дітей не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав, таке допускається лише за умови винності в умисному ухиленні від виконання батьківських обов`язків, коли змінити поведінку особи неможливо (постанови Верховного Суду від 24 серпня 2022 року у справі № 640/13989/19, провадження № 61-19388св21, від 22 серпня 2022 року у справі № 462/1991/20, провадження № 61-21418св21). Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 07 листопада 2023 року у справі № 601/928/22, від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22, від 10 вересня 2025 року у справі № 639/2319/24. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною. Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22). За загальним правилом, передбаченим статтею 19 СК України та статтею 56 ЦПК України, у спорах між батьками про визначення місця проживання малолітньої дитини участь органу опіки і піклування є обов`язковою. Спеціалісти відповідного органу мають надати до суду письмовий фаховий висновок щодо розв`язання спору. Тлумачення змісту зазначених приписів СК України дає змогу зробити висновок, що вони не допускають винятків щодо неотримання письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок. У випадку неможливості надати висновок, який ґрунтується на обстеженні умов, орган опіки і піклування з метою захисту інтересів дитини має використати всі можливі варіанти одержання інформації і оцінки обставин, що склалися, і за можливості надати висновок з посиланням на бесіди із родичами, знайомими, або з посиланням на інші документи та із вказівкою на те, що обстежити безпосередньо умови проживання неможливо. Однак ухвалення рішення у справі не може ставитися у залежність від наявності чи відсутності відповідного висновку. Адже згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Органи державної влади і місцевого самоврядування, надаючи висновок, діють паралельно із судом захищають права та інтереси дитини і тим самим допомагають суду здійснювати захист відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України. Такі висновки, безумовно, мають велике значення для ухвалення судом законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Адже висновок органів державної влади та місцевого самоврядування формується із урахуванням досвіду у певній сфері, в межах компетенції відповідного органу та на основі його повноважень. Однак невчинення таких захисних дій з боку владного органу у вигляді неподання висновку не може слугувати підставою для відмови або для зволікання у захисті з боку суду. Адже здійснення правосуддя, захист прав та інтересів дітей не може ставитися у залежність від можливості здійснення владними органами своїх повноважень. Тому у випадку ненадання висновку органом опіки та піклування, залученим до участі у справі, суд може надати додатковий строк відповідному органу, відклавши розгляд справи. Однак відмовити в ухваленні рішення у справі чи зупинити провадження у справі через відсутність такого висновку суд не може. Передбачена частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у справі, де за приписами частин четвертої та п`ятої статті 19 СК України надання ним такого висновку є обов`язковим, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступі до правосуддя і означав би порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19, провадження № 61-12112сво22. Дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи ОСОБА_1 не доведено. Суду не надано відомостей про те, що відповідач зловживає алкогольними напоями чи наркотичними речовинами, перебуває на наркологічному чи психіатричному обліку, на обліку в органах опіки та піклування, притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, зокрема, за невиконання батьківських обов`язків за ст. 184 КУпАП, тощо. Сам факт того, що батько дитини не бере участі у вихованні дочки у достатній мірі, з огляду на проживання у різних країнах, не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрований у м. Харкові (а.с. 23), проте за місцем реєстрації поштової кореспонденції не отримує, зі слів позивачки фактично у м. Харкові не проживає, а перебуває за кордоном. У зв`язку з чим, встановити дійсне місце перебування та проживання відповідача, наявність у нього бажання та можливості підтримувати зв`язок з дитиною, на даний час не вбачається за можливе. За таких обставин висновок про винне умисне невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків, без надання йому можливості змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків, налагодити контакт з дитиною, брати участь у її вихованні, розвитку та піклуванні, був би передчасним. Доводи ОСОБА_1 щодо того, що суд не врахував думки дитини, письмові пояснення баби та тітки дитини, колегія суддів відхиляє, адже їхні письмові заяви беззаперечно не підтверджують винної поведінки відповідача, його свідомого нехтування своїми батьківськими обов`язками, тобто наявності підстав для позбавлення його батьківських прав щодо дочки. Думка дитини, як вбачається з її письмових пояснень, ґрунтується на образі на батька та бажанні мати можливість виїзду до інших країн без його дозволу, що само по собі не може бути розцінено як достатня підстава для позбавлення батьківських прав. До того ж, письмові пояснення свідків без їх допиту у судовому засіданні не є належними доказами. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що ненадання відповідачем дозволу на виїзд дитини не може бути причиною для позбавлення його батьківських прав, а дозвіл на виїзд за потреби може бути наданий рішенням суду. Твердження позивачки про те, що рішення суду суперечить інтересам дитини, колегія суддів сприймає критично, адже нею не зазначено, яким саме чином позбавлення відповідача батьківських прав позитивно вплине на дитину. Посилання ОСОБА_1 на те, що відсутність висновку органу опіки та піклування не може бути перешкодою у розгляді справи, є обґрунтованими, адже здійснення правосуддя, захист прав та інтересів дітей не може ставитися у залежність від можливості здійснення владними органами своїх повноважень, проте у даному разі підставою для відмови у задоволенні позову є недоведеність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, а не сама по собі відсутність у справі висновку органу опіки та піклування. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до незгоди з висновками суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Разом з тим, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Виходячи з встановлених судом обставин справи, враховуючи, що ОСОБА_2 як батько не бере достатньої участі у вихованні дочки, судова колегія вважає за доцільне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дочки. Надання можливості відповідачу змінити ставлення до виховання дочки стосується, насамперед, урахування якнайкращих інтересів дитини. У разі відсутності реальних змін у поведінці відповідача як батька стосовно дитини протягом розумного строку після ухвалення судового рішення позивачка не позбавлена можливості повторно ініціювати питання про позбавлення його батьківських прав. При цьому, при розгляді такої справи суд повинен буде врахувати той факт, що до відповідача раніше застосовувалось попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, та на підставі наданих сторонами доказів оцінити, чи було вчинено ним дії на виконання такого попередження. Залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року в справі № 317/2256/22, від 22 січня 2025 року в справі № 333/8983/23, від 04 квітня 2025 року в справі № 6290/3692/23). За таких умов, рішення суду в оскаржуваній частині необхідно змінити, доповнивши його резолютивну частину абзацом вищевказаного змісту. В частині вимоги про стягнення аліментів рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось. Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 по суті заявлених вимог залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 березня 2026 року в оскаржуваній частині змінити, доповнивши резолютивну частину рішення абзацом наступного змісту: «ПопередитиОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ». В іншій оскаржуваній частині рішення суду залишити без змін. В частині вимоги про стягнення аліментів рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 29 червня 2026 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді Н.П. Пилипчук В.Б. Яцина