Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/32452/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/32452/24 Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В.В. Дата і місце ухвалення: 27.02.2026 р., м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Тарновецького І.І., суддів: Бойка А.В., Шевчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року у справі №420/32452/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 01.03.2021 року по 10.02.2023 року грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, надбавку за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, надбавку за кваліфікацію, премії, одноразову грошову допомогу на оздоровлення, грошову допомогу для вирішення соціально-побутових питань), розраховуючи посадовий оклад та оклад за військовим званням шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнта на прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 за період з 01.03.2021 року по 10.02.2023 року грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, надбавку за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, надбавку за кваліфікацію, премії, одноразову грошову допомогу на оздоровлення, грошову допомогу для вирішення соціально-побутових питань), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (за 2021 рік - враховуючи прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2021; за 2022 рік - враховуючи прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2022; за 2023 рік - враховуючи прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2023), на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає про неправильне застосування судом норм матеріального права, що, на думку апелянта, призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року. Апелянт вказує, що на момент виникнення спірних правовідносин пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» підлягав застосуванню у редакції, відповідно до якої розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями визначалися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт. На переконання скаржника, скасування постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 не призвело до автоматичного відновлення дії попередньої редакції пункту 4 постанови №704, оскільки чинне законодавство не передбачає поновлення дії нормативно-правового акта або його окремих положень унаслідок скасування акта, яким такі зміни були внесені. Апелянт також зазначає, що Кабінетом Міністрів України після ухвалення зазначеного судового рішення не приймалося нормативно-правових актів щодо відновлення первинної редакції пункту 4 постанови №704, а фактичне правозастосування здійснювалося виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1762 грн. Крім того, апелянт посилається на необхідність дотримання принципу збалансованості бюджетної системи, положення Бюджетного кодексу України, правові позиції Конституційного Суду України щодо повноважень Кабінету Міністрів України у сфері визначення розмірів соціальних виплат та забезпечення виконання Державного бюджету України, а також на обставини, пов`язані із запровадженням в Україні правового режиму воєнного стану та суттєвим збільшенням видатків державного бюджету на потреби оборони. З огляду на викладене, Військова частина НОМЕР_1 просить рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 в період з 01.03.2021 року по 10.02.2023 року. ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із запитом щодо перерахунку грошового забезпечення виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року. Листом від 17.06.2024 року Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про відсутність законних підстав для перерахунку та виплати грошового забезпечення, розрахованого із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати йому за період з 01.03.2021 року по 10.02.2023 року грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, надбавки за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, надбавки за кваліфікацію, премії, одноразової грошової допомоги на оздоровлення та грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань) із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01.01.2018 року, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що з 01.01.2020 року положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів та окладів за військовими званнями прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, не відповідають нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, якими на відповідні роки було змінено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Суд першої інстанції дійшов висновку, що при визначенні розміру грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2021 року по 10.02.2023 року відповідач повинен був застосовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 01 січня відповідного календарного року, шляхом множення його на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України №704. Також суд першої інстанції врахував правові висновки Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права та дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII). Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Частинами другою - четвертою статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця та виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. На реалізацію зазначених законодавчих приписів Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704). Постановою №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, схему тарифних коефіцієнтів за військовими (спеціальними) званнями та визначено порядок обчислення складових грошового забезпечення військовослужбовців. Пунктом 4 Постанови №704 у первинній редакції було передбачено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до цієї постанови. Крім того, приміткою 1 до додатка 1 та примітками до додатків 12, 13 і 14 Постанови №704 також визначено механізм розрахунку посадових окладів та окладів за військовими званнями із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року. 21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», якою, зокрема, внесено зміни до пункту 4 Постанови №704. Унаслідок внесених змін розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями почали визначатися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Разом із тим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 пункт 6 Постанови №103, яким були внесені відповідні зміни до пункту 4 Постанови №704, визнано протиправним та скасовано. Оцінюючи правові наслідки зазначеного судового рішення, Верховний Суд у постановах від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21, від 14 вересня 2022 року у справі №500/1886/21, від 22 вересня 2022 року у справі №500/3840/21 та в інших судових рішеннях дійшов висновку, що після 29 січня 2020 року пункт 4 Постанови №704 підлягає застосуванню в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, тобто із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року. Колегія суддів враховує, що законами України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» було встановлено нові розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому застосування у 2021-2023 роках розрахункової величини у розмірі прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року не відповідало актам вищої юридичної сили. Крім того, пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII встановлено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та інших виплат. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року у справі №240/4946/18 підтвердила пріоритет зазначеної норми над положеннями підзаконних нормативно-правових актів. Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 01 березня 2021 року по 10 лютого 2023 року, а при нарахуванні та виплаті йому грошового забезпечення, зокрема посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, надбавки за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, надбавки за кваліфікацію, премії, одноразової грошової допомоги на оздоровлення та грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань, відповідач застосовував як розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений станом на 01 січня 2018 року. При цьому розмір посадового окладу та окладу за військовим званням є базою для визначення всіх складових грошового забезпечення військовослужбовця, у тому числі щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, премії, одноразової грошової допомоги на оздоровлення та грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у спірний період відповідач був зобов`язаний визначати посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, а відтак здійснювати нарахування і виплату всіх складових грошового забезпечення з урахуванням таких показників. Посилання апелянта на те, що скасування пункту 6 Постанови №103 не спричинило автоматичного відновлення попередньої редакції пункту 4 Постанови №704, колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки зазначені доводи вже були предметом дослідження Верховного Суду, який сформував сталу та послідовну правову позицію щодо застосування спірних правовідносин. Отже, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди апелянта з усталеною практикою Верховного Суду та не містять обставин, які б свідчили про неправильне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи чи неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку доказам та ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає. З огляду на результат апеляційного перегляду справи підстави для нового розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року у справі №420/32452/24 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: І.І. Тарновецький Судді: А.В. Бойко О.А. Шевчук