Постанова 4801 № 127/29898/25

Справа № 127/29898/25 Провадження № 22-ц/801/1516/2026 Категорія: 68 Головуючий у суді 1-ї інстанції Федчишен С. А. Доповідач:Войтко Ю. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2026 рокуСправа № 127/29898/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б., суддів Міхасішина І. В., Матківської М. В., з участю секретаря судового засідання: Кахно О. А., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 квітня 2026 року, постановлене під головуванням судді Федчишена С. А. в м. Вінниця, дата складення повного тексту рішення 20 квітня 2026 року, в цивільній справі № 127/29898/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, встановив: Короткий зміст позовних вимог У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Позовна заява мотивована тим, що з 2012 року по 2023 рік ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, мали спільний бюджет, були пов`язані спільним побутом, взаємними правами та обов`язками. Під час спільного проживання у них народилася донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яку вони спільно виховували та утримували. Позивачка зазначала, що разом із ОСОБА_4 вони придбавали речі та меблі для будинку, спільно проводили дозвілля та відпочинок. ОСОБА_4 матеріально забезпечував сім`ю, регулярно переказував позивачці кошти на її утримання та утримання доньки, придбання продуктів харчування й необхідних речей. Крім того, позивачка неодноразово відвідувала його за місцем проходження військової служби. За твердженням позивачки, через повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України сторони не встигли зареєструвати шлюб у встановленому законом порядку. До моменту зникнення ОСОБА_4 вони підтримували постійний зв`язок та щоденно спілкувалися, що, на її думку, підтверджується скриншотами листування та телефонних дзвінків у месенджерах. 20 жовтня 2023 року ОСОБА_4 зник безвісти під час виконання бойового завдання поблизу м. Бахмут Донецької області внаслідок артилерійського обстрілу. Позивачка вказувала, що як особа, яка не перебувала із ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, вона позбавлена можливості повною мірою реалізовувати права члена сім`ї військовослужбовця, зокрема подавати відповідні заяви, отримувати інформацію щодо його розшуку, а також з 01 лютого 2025 року претендувати на частину грошового забезпечення безвісти зниклого військовослужбовця та користуватися передбаченими законодавством пільгами. У зв`язку з цим позивачка зазначала, що встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та належності її до членів сім`ї ОСОБА_4 має для неї юридичне значення, оскільки є необхідним для набуття статусу члена сім`ї військовослужбовця відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також для реалізації прав, пов`язаних зі зникненням військовослужбовця під час виконання службових обов`язків, у тому числі щодо отримання передбачених законом виплат, компенсацій та пільг. З огляду на викладене позивачка просила встановити факт її проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу з 2012 року по 2023 рік, а також факт належності її до членів сім`ї ОСОБА_4 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 квітня 2026 року позов задоволено частково. Встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з 2012 року по 2019 роки спільно проживали, як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу необхідно довести сукупність обставин, притаманних сімейним відносинам, а саме: спільне проживання, ведення спільного господарства, наявність спільного побуту, бюджету, взаємних прав та обов`язків. На підтвердження своїх вимог ОСОБА_1 надала фотографії, скріншоти листування, документи про переказ коштів та інші докази. Водночас суд дійшов висновку, що зазначені докази свідчать лише про близькі стосунки сторін, їх спільний відпочинок, спілкування та окремі грошові перекази, однак не підтверджують належними та допустимими доказами ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї та виникнення між сторонами взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю. Суд також критично оцінив надані скріншоти листування, оскільки вони є фрагментарними та не дають можливості достовірно встановити їх авторів і повний зміст. Подані фотографії та листування у сукупності не підтверджують реальність усталених сімейних відносин між сторонами у спірний період. З огляду на принцип змагальності та стандарт більшої переконливості доказів, суд дійшов висновку, що позивачкою не доведено наявності всіх необхідних ознак проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 2019 по 2023 роки. Разом із тим відповідачка частково визнала позов та не заперечувала факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у період з 2012 по 2019 роки. Враховуючи це, суд частково задовольнив позов та встановив факт їх проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу з 2012 по 2019 роки. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено через їх недоведеність. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У травні 2026 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені вимоги та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 11 травня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Войтко Ю. Б., судді: Міхасішин І. В., Матківська М. В. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 15 травня 2026 року вказану апеляційну скаргу залишено без руху та надано скаржнику строк для надання документу, що підтверджує сплату судового збору або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 20 травня 2026 року, після усунення недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 01 червня 2026 року справу призначено до розгляду в залі судових засідань Вінницького апеляційного суду на 23 червня 2026 року о 11:20 год. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неналежним чином оцінив наявні у справі докази та безпідставно дійшов висновку про недоведеність факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 2019 по 2023 роки. ОСОБА_1 зазначає, що суд не надав оцінки доказам, які підтверджують визнання самим ОСОБА_4 позивачки членом своєї сім`ї. Зокрема, у документах військової частини адресою проживання ОСОБА_4 зазначено адресу позивачки: АДРЕСА_1 , а в матеріалах службового розслідування ОСОБА_1 визначено як його цивільну дружину та близького родича. Крім того, суд не врахував докази, які, на думку апелянта, свідчать про існування між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Зокрема, після зникнення ОСОБА_4 позивачка продовжувала підтримувати його матір, надсилаючи їй кошти, а також активно займалася пошуками зниклого безвісти військовослужбовця, звертаючись до Міністерства оборони України, військової частини, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та підтримуючи зв`язок із його побратимами. На переконання апелянта, такі обставини не узгоджуються з доводами відповідачки про припинення фактичних сімейних відносин між нею та ОСОБА_4 ще у 2019 році та свідчать про збереження між ними сімейних зв`язків до моменту його зникнення. Також апелянт звертає увагу, що суд першої інстанції фактично залишив поза увагою низку письмових доказів, якими підтверджується спільне проживання сторін, зокрема довідку квартального комітету про склад сім`ї та проживання ОСОБА_4 разом із позивачкою з 2012 по 2023 роки, свідоцтво про народження їхньої спільної доньки, а також постанову про визнання ОСОБА_1 потерпілою у кримінальному провадженні, пов`язаному зі зникненням ОСОБА_4 . На думку апелянта, суд помилково обмежився оцінкою окремих доказів, зокрема фотографій та листування, тоді як усі наявні у справі докази повинні були оцінюватися у сукупності. При цьому між сторонами існували взаємні права та обов`язки, які проявлялися у спільному вихованні та утриманні доньки, веденні побуту, матеріальній підтримці один одного, допомозі у вирішенні сімейних питань, підготовці ОСОБА_4 до проходження військової служби та підтриманні сімейних зв`язків із його родиною. Апелянт посилається на правові висновки Верховного Суду, відповідно до яких факт проживання однією сім`єю може підтверджуватися сукупністю різних доказів, зокрема документами про спільне проживання, спільне виховання дітей, листуванням, довідками органів місцевого самоврядування та іншими письмовими доказами, що підтверджують реальність сімейних відносин. З огляду на викладене вважає, що наявні у справі докази у своїй сукупності підтверджують факт проживання її та ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 2019 по 2023 роки, а тому рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову в повному обсязі. Доводи особи, яка подала відзив апеляційну скаргу ОСОБА_2 подано відзив на апеляційну скаргу в якому заперечила аргументи, викладені в апеляційній скарзі, а також вказала, що суд дійшов до правильного висновку про часткове задоволення позову, просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване, а апеляційну скаргу без задоволення. Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направили, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції. Позиція учасників справи у судовому засіданні Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Колотуха К. А. в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримала і просить її задовольнити. Відповідачі ОСОБА_2 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги не визнала, просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_1 про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Оскільки, учасники справи про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, суд вирішив розглядати справу без участі осіб, що не з`явились, що відповідає положенням ст. 372 ЦПК України.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 03 квітня 1996 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_2 . Згідно з довідкою Асоціації органів самоорганізації населення м. Вінниці квартального комітету (комітету мікрорайону) «Сабарів» від 23 квітня 2025 року № 196 ОСОБА_1 проживає та зареєстрована за вказаною адресою. У довідці зазначено, що разом із нею проживають доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а ОСОБА_4 проживав за цією адресою з 2012 року по 2023 рік та вели спільно господарство. ІНФОРМАЦІЯ_5 народилася ОСОБА_5 , батьками якої у свідоцтві про народження серії НОМЕР_3 зазначені ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Відповідно до сповіщення сім`ї № 9831 від 04 листопада 2023 року ІНФОРМАЦІЯ_6 повідомлено ОСОБА_2 про те, що її син, солдат ОСОБА_4 , військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 , зник безвісти 20 жовтня 2023 року внаслідок артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Бахмут Донецької області. Згідно з витягом з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, № 20241119-2223 від 19 листопада 2024 року ОСОБА_4 обліковується як особа, яка зникла безвісти на території бойових дій під час воєнних дій. Відповідно до довідки від 27 грудня 2023 року № 13669 ОСОБА_4 , навідник 2 аеромобільного відділення 3 аеромобільного взводу 13 аеромобільної роти 4 аеромобільного батальйону, у період з 03 червня 2023 року по 23 жовтня 2023 року брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, перебуваючи в районі населеного пункту Бахмут Донецької області. Постановою від 18 вересня 2024 року ОСОБА_1 залучено як потерпілу до кримінального провадження № 12023020040000712 від 30 жовтня 2023 року. Позиція суду апеляційної інстанції Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків. Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується лише у частині відмови у задоволенні вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з 2019 року по 2023 роки, у іншій частині рішення апеляційним судом не переглядається. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права Частиною 1 ст. 2 ЦПК України встановлено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою статті 16 ЦК України визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, одним із яких може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98). Як вбачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду у цій справі є вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та встановлення факту належності її до членів сім`ї ОСОБА_4 . При цьому, оскільки рішення суду оскаржується лише позивачкою та виключно в частині відмови у встановленні факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу за період з 2019 року по 2023 рік, колегія суддів, керуючись принципом диспозитивності та вимогами статті 367 ЦПК України, не надає правової оцінки рішенню суду першої інстанції в іншій частині. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц, відповідно до якої у разі подання апеляційної скарги лише щодо частини вирішених вимог суд апеляційної інстанції не вправі робити висновки щодо неоскарженої частини рішення ні у мотивувальній, ні у резолютивній частинах судового рішення. Враховуючи наведене, предметом апеляційного перегляду та ключовим питанням у даній справі є наявність чи відсутність належних і достатніх доказів на підтвердження факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу у період з 2019 року по 2023 рік. Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України). Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у ч. 1 ст. 315 ЦПК України, однак не є вичерпним. Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивачка посилається на те, що суд безпідставно не врахував письмові докази, які підтверджують спільне проживання сторін, ведення ними спільного господарства, виховання спільної дитини, взаємну матеріальну підтримку та існування між ними сімейних відносин. Також судом не надано належної оцінки документам військової частини, в яких позивачка зазначена як цивільна дружина ОСОБА_4 , та іншим доказам, які, на її думку, підтверджують наявність між ними взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю у період з 2019 по 2023 роки. Відповідно до частин 2, 4 статті 3 Сімейного кодексу України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права й обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Верховний Суд у своїх постановах також неодноразово вказував на те, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання осіб однією сім`єю, суд має установити: факти спільного проживання; спільний побут; взаємні права та обов`язки (стаття 3 СК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц зазначено, що для визнання осіб членами сім`ї необхідною є наявність не лише факту спільного проживання, а й ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, взаємної допомоги, спільних витрат та інших обставин, які свідчать про реальність сімейних відносин. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц, від 25 листопада 2019 року у справі № 202/5003/16-ц, від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц, відповідно до яких для встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу підлягає доведенню сукупність таких обставин, як спільне проживання, спільний побут, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, взаємна допомога та взаємні права й обов`язки, притаманні подружжю. При цьому самі по собі окремі обставини, такі як наявність близьких стосунків між чоловіком та жінкою, народження спільної дитини, спільний відпочинок, листування, телефонне спілкування, пересилання коштів або епізодичне проживання за однією адресою, без доведення інших обов`язкових ознак сімейних відносин не можуть свідчити про існування між сторонами усталених відносин, притаманних подружжю. Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року в справі № 554/8023/15-ц , неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах від 12 грудня 2019 року в справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року в справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц, від 8 грудня 2021 року в справі № 531/295/19 та інших. Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року в справі № 362/3705/20). Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона має рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно із частинами першою, п`ятою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За змістом частин першої, другої та третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц). Перевіряючи законність рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить із того, що факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 2012 по 2019 роки сторонами не оспорювався та встановлений судом першої інстанції. Спірним у даній справі є питання наявності належних та допустимих доказів, які б підтверджували продовження таких сімейних відносин у період з 2019 року по 2023 рік. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував інформацію, зазначену самим ОСОБА_4 під час проходження військової служби, зокрема про адресу його проживання та зазначення ОСОБА_1 як цивільної дружини, не спростовують правильності висновків суду. Так, із наданих до матеріалів справи документів убачається, що в окремих документах військової частини адресою проживання ОСОБА_4 зазначено адресу проживання позивачки, а сама ОСОБА_1 вказана як цивільна дружина військовослужбовця. Разом з тим зазначені документи не є документами, що посвідчують сімейний стан особи або підтверджують виникнення між чоловіком та жінкою сімейних правовідносин у розумінні статей 3, 74 Сімейного кодексу України. Наведені відомості внесені до службових документів зі слів самого військовослужбовця та відображають виключно повідомлену ним інформацію, яка не перевірялася відповідними органами на предмет її відповідності фактичним обставинам. Крім того, навіть за умови прийняття зазначених відомостей як доказу наявності між сторонами близьких особистих стосунків, такі документи не містять жодних відомостей про ведення сторонами спільного господарства, формування спільного бюджету, наявність спільних витрат, придбання майна для потреб сім`ї, участь у витратах на утримання житла, взаємне матеріальне забезпечення чи інші обставини, які відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц є визначальними для встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Тому сама лише вказівка особою певної адреси проживання або зазначення конкретної особи як цивільної дружини не може розцінюватися як достатній та беззаперечний доказ існування між сторонами фактичних шлюбних відносин. Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано факт надання позивачкою матеріальної допомоги матері ОСОБА_4 . Колегія суддів виходить із того, що перерахування коштів матері військовослужбовця, після його зникнення безвісти, саме по собі не підтверджує існування між чоловіком та жінкою усталених сімейних відносин у розумінні статті 3 Сімейного кодексу України у спірний період. В судовому засіданні ОСОБА_2 пояснила, що гроші перераховувалися за вказівкою сина з грошей, що надсилалися позивачці в тому числі й на утримання дитини. При цьому будь-яких доказів того, що такі кошти перераховувалися в межах спільного сімейного бюджету сторін або свідчили про виконання взаємних сімейних обов`язків між ними як чоловіком та дружиною, матеріали справи не містять. Так само не можуть бути підставою для задоволення позову доводи апеляційної скарги про те, що саме позивачка після зникнення ОСОБА_4 займалася його пошуками, зверталася до Міністерства оборони України, військової частини, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та інших органів. Безумовно, такі дії характеризують ставлення позивачки до долі ОСОБА_4 , свідчать про небайдужість до нього та можуть підтверджувати наявність між сторонами тривалих особистих стосунків. Водночас зазначені обставини виникли вже після зникнення військовослужбовця та не можуть бути належним доказом існування між сторонами протягом 20192023 років спільного побуту, спільного господарства та взаємних прав і обов`язків, які становлять предмет доказування у цій категорії справ. Посилання апелянта на те, що саме вона, а не мати чи брат ОСОБА_4 , здійснювала його пошуки, ґрунтуються переважно на припущеннях щодо характеру їх взаємовідносин та не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин. Не можуть бути прийняті до уваги і доводи апеляційної скарги щодо довідки квартального комітету від 23 квітня 2025 року №

196. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статей 76, 77, 78 та 89 ЦПК України жоден доказ не має наперед встановленої сили та підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами у справі. Зазначена довідка складена у 2025 році та містить узагальнену інформацію про склад сім`ї та проживання осіб за певною адресою. Водночас вона не містить відомостей про джерела походження зазначеної інформації, конкретні обставини ведення сторонами спільного господарства, спільного бюджету, здійснення спільних витрат чи виконання взаємних обов`язків у період з 2019 по 2023 роки. Тому сама по собі така довідка не може вважатися достатнім доказом існування між сторонами фактичних шлюбних відносин у спірний період. Не спростовує правильності висновків суду першої інстанції і посилання ОСОБА_1 на народження у сторін спільної дитини. Колегія суддів виходить із того, що факт народження спільної дитини підтверджує наявність між сторонами сімейних відносин у певний період часу та походження дитини від конкретних батьків, однак сам по собі не доводить безперервного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу протягом усього заявленого періоду. Інше тлумачення фактично означало б презумпцію існування фактичних шлюбних відносин лише на підставі наявності спільної дитини, що не відповідає положенням статей 3, 74 Сімейного кодексу України та сформованій практиці Верховного Суду. Також колегія суддів погоджується з оцінкою суду першої інстанції щодо наданих позивачкою фотографій, скріншотів листування та документів про перерахування коштів. Наведені докази підтверджують підтримання сторонами особистих стосунків, спілкування, спільне проведення часу та надання матеріальної допомоги, проте не містять відомостей про наявність спільного бюджету, спільних витрат, придбання майна для спільного користування, участь сторін у витратах на утримання житла чи інших обставин, які відповідно до усталеної практики Верховного Суду свідчать про реальність сімейних відносин. Крім того, надане листування є фрагментарним, не дає можливості встановити його повний зміст та не містить відомостей, які б свідчили про ведення сторонами спільного господарства чи наявність між ними взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. При цьому колегія суддів враховує, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, обставина вважається доведеною лише тоді, коли з урахуванням усіх поданих доказів висновок про її існування є більш вірогідним, ніж протилежний. Оцінивши всі надані позивачкою докази як окремо, так і в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що вони підтверджують наявність між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 близьких особистих відносин, спільної дитини, спілкування, взаємної підтримки та небайдужого ставлення один до одного, однак не доводять у необхідному обсязі наявності сукупності ознак, передбачених статтями 3 та 74 Сімейного кодексу України, а саме спільного господарства, спільного бюджету, спільних витрат та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, у період з 2019 по 2023 роки. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані докази не досягають стандарту більшої переконливості та є недостатніми для встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у спірний період. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою доказів, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не містять обставин, які б свідчили про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування або зміни судового рішення. Проте сама лише незгода сторони з оцінкою доказів не може бути підставою для скасування судового рішення, якщо така оцінка здійснена відповідно до вимог статті 89 ЦПК України. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх законними та обґрунтованими, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду в оскаржуваній частині не вбачає. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції Враховуючи вищевикладене апеляційний суд дійшов до висновку, що судом першої інстанції надана правильна оцінка доказам, що були предметом дослідження в судовому засіданні суду першої інстанції, ним повно і об`єктивно з`ясовані дійсні обставини справи, перевірені доводи і заперечення сторін зібраними у справі доказами, яким надана належна правова оцінка. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року. Отже колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться. На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 квітня 2026 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 25 червня 2026 року. Суддя-доповідач Ю. Б. Войтко Судді: І. В. Міхасішин М. В. Матківська