Постанова КЦС ВС № 490/3842/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2026 року м. Київ справа № 490/3842/23 провадження № 61-10247св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Червинської М. Є., учасники справи: заявник - Акціонерне товариство «УкрСиббанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт», заінтересовані особи: Миколаївська міська громада в особі Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Миколаївської міської ради на рішення Жовтневого (тепер Вітовського) районного суду Миколаївської області від 20 березня 2025 року у складі судді Полішко В. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 08 липня 2025 року у складі колегії суддів: Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Царюк Л. М., ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У травні 2023 року Акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк») звернулось до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою. Заява мотивована тим, що 27 травня 2008 року між АТ «УкрСиббанк» і ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 206779, за умовами якого вона зобов`язалася перед банком відповідати за невиконання ОСОБА_4 зобов`язань, що виникли за договором про надання споживчого кредиту від 27 травня 2008 року № 11351814000. Через невиконання кредитних зобов`язань виникла заборгованість. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 грудня 2013 року у справі № 490/11428/13-ц стягнено у солідарному порядку з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за вказаним кредитним договором у сумі 41 710,79 дол. США та судові витрати у сумі 910,00 грн з кожного. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 . Рішення суду залишилося не виконаним, заборгованість не сплачена. Заявник вказував, що після смерті спадкодавця залишилося нерухоме майно у вигляді 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 та нежитлових приміщень загальною площею 55,2 кв. м, що розташовані в цокольному поверсі на АДРЕСА_2 . До складу спадщини увійшла не лише вказана нерухомість, а й заборгованість, яка підлягає стягненню за рішенням суду. Дізнавшись про смерть ОСОБА_3 , банк 04 грудня 2019 року звернувся до Вітовської державної нотаріальної контори з вимогою до спадкоємців. Листом Вітовська державна нотаріальна контора від 05 червня 2020 року повідомила банк про те, що на підставі претензії АТ «УкрСиббанк» було відкрито спадкову справу № 10/2020. У наданні інформації про спадкоємців та видачі свідоцтва про право на спадщину відмовлено з посиланням на статтю 8 Закону України «Про нотаріат». Станом на 25 квітня 2023 року спадкоємців ОСОБА_3 не виявлено, нерухоме майно залишається зареєстрованим за померлою. Посилаючись на те, що з часу відкриття спадщини сплинув один рік, спадкоємці не зверталися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, АТ «УкрСиббанк» просило визнати відумерлою спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 , та передати у власність Миколаївській міській громаді нерухоме майно, а саме: 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 і нежитлові приміщення в цокольному поверсі в літ. А-1, загальною площею 55,2 кв. м, що розташовані на АДРЕСА_2 . Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Жовтневого (тепер Вітовського) районного суду Миколаївської області від 20 березня 2025 року заяву задоволено. Визнано спадщину у вигляді 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , та відповідно до свідоцтва про право на власність від 06 травня 1999 року, б/н, виданого Миколаївською міською службою приватизації державного житлового фонду, належить ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відумерлою. Передано 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 у власність Миколаївської міської громади в особі Миколаївської міської ради. Визнано спадщину у вигляді нежитлових приміщень загальною площею 55,2 кв. м, які розташовані у цокольному поверсі в літ. А-1 на АДРЕСА_2 , та відповідно до договору купівлі-продажу від 31 жовтня 2008 року № 3084, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Лашиною О. П., належать ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відумерлою. Передано нежитлові приміщення загальною площею 55,2 кв. м, які розташовані у цокольному поверсі в літ. А-1 на АДРЕСА_2 у власність Миколаївської міської громади в особі Миколаївської міської ради. Суд першої інстанції виходив з того, що з дня смерті ОСОБА_3 минув понад 1 рік, ніхто із спадкоємців не заявив про своє право на спадщину та не прийняв її, а тому заява АТ «УкрСиббанк» як кредитора спадкодавця відповідно до статті 1277 ЦК Українипідлягає задоволенню. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 08 липня 2025 року апеляційну скаргу Миколаївської міської ради залишено без задоволення. Рішення Жовтневого (тепер Вітовського) районного суду Миколаївської області від 20 березня 2025 року залишено без змін. Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 05 серпня 2025 року Миколаївська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Жовтневого (тепер Вітовського) районного суду Миколаївської області від 20 березня 2025 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 08 липня 2025 року й ухвалити у справі нове судове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити. Касаційну скаргу мотивовано тим, що наявний у матеріалах справи лист та інші листи від нотаріальної контори не є достатніми доказами відмови від спадщини можливих спадкоємців. Право власності на житловий будинок АДРЕСА_3 зареєстроване за ОСОБА_2 , що підтверджується інформаційною довідкою від 26 вересня 2023 року № 348035354. Водночас згідно з інформацією наданою заявником, а саме листом виконавчого комітету Мішково-Погорілівської сільської ради від 24 березня 2020 року № 300/04.03, у будинку АДРЕСА_3 ніхто не був зареєстрований. Тож спадкодавець ОСОБА_3 була зареєстрована в будинку, який на праві власності належить ОСОБА_2 . Таким чином, хоча ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою зазначеного будинку, він фактично належав іншій особі - ОСОБА_2 . Отже, немає достовірної інформації щодо того, чи проживала разом із спадкодавцем інша особа, яка могла б вважатися такою, що прийняла спадщину фактично, при цьому, не звернувшись до нотаріальної контори із заявою та не заявивши відмову від спадщини відповідно до статті 1268 ЦК України. Крім того, згідно з інформаційними довідками від 28 лютого 2023 року № 324273050 і від 02 травня 2025 року № 425138387 ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є співвласниками 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності, б/н від 06 травня 1999 року. Заявник звертає увагу на те, що немає доказів, які достовірно підтверджували б відсутність спадкоємців ОСОБА_3 . Суди попередніх інстанцій мали ретельно перевірити, чи мало місце пред`явлення кредиторами вимог до спадкодавця щодо погашення боргу за його життя, чи були додатково нараховані до суми боргу відсотки та чи було рішення суду про стягнення неустойки зі спадкодавця за життя. Будь-які вимоги про покладення відповідальності за виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 грудня 2013 року у справі № 490/11428/13-ц на Миколаївську міську раду є безпідставними. Заявник також вказує на наявність спору про право, оскільки заявлені вимоги оспорюються Миколаївською міською радою. Посилання суду на відсутність зареєстрованих осіб у житловому будинку АДРЕСА_3 не є належними та достатніми доказами для беззаперечного висновку про відсутність осіб, які фактично прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 . Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, від 04 січня 2023 року у справі № 198/99/15-ц, від 21 липня 2021 року у справі № 303/4128/17, від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц, від 19 квітня 2024 року у справі № 613/311/23, постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 570/3891/14, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункти 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Інші аргументи учасників справи 21 жовтня 2025 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду заперечення, у яких просить касаційну скаргу відхилити, а судові рішення залишити без змін. Заперечення мотивовані тим, що факт спільної власності на майно не є доказом того, що спадкодавець і спадкоємець проживали разом. Вказує, що вона разом із ОСОБА_3 на час її смерті не проживала. Аргументи касаційної скарги викладені виключно на припущеннях. Рух касаційної скарги та матеріалів справи Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Вітовського районного суду Миколаївської області. 13 жовтня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені у запереченнях на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Короткий зміст фактичних обставин справи ОСОБА_3 була матір`ю ОСОБА_2 . ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 та онуком ОСОБА_3 . ОСОБА_4 є братом ОСОБА_2 ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 . ОСОБА_4 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 . 27 травня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_4 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11351814000. 27 травня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_3 укладено договір поруки № 206779, за умовами якого вона зобов`язалася перед банком солідарно відповідати за невиконання ОСОБА_4 усіх його зобов`язань за вказаним кредитним договором. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 грудня 2013 року у справі № 490/11428/13-ц стягнено у солідарному порядку з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за вказаним кредитним договором у сумі 41 710,79 дол. США та судові витрати у сумі 910,00 грн з кожного. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на нерухоме майно, а саме: 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , яка належить їй на підставі свідоцтва про право власності від 06 травня 1999 року, б/н, виданого Миколаївською міською службою приватизації державного житлового фонду; нежитлові приміщення загальною площею 55,2 кв. м, розташовані в цокольному поверсі в літ. А-1 на АДРЕСА_2 , належні спадкодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 31 жовтня 2008 року № 3084, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Лашиною О. П. 04 грудня 2019 року АТ «УкрСиббанк» звернулося до Вітовської державної нотаріальної контори з вимогою до спадкоємців, а також щодо надання інформації щодо кола спадкоємців. Державний нотаріус відмовив у наданні інформації щодо кола спадкоємців, складу спадкової маси та щодо видачі свідоцтва про право на спадщину, посилаючись на норму статті 8 Закону України «Про нотаріат» щодо додержання таємниці цих дій. Згідно з витягом про реєстрацію у спадковому реєстрі від 13 березня 2020 року № 59817362 Вітовська державна нотаріальна контора Миколаївської області на підставі претензії кредитора відкрила спадкову справу № 10/2020 після смерті ОСОБА_3 . Відповідно до відомостей, наданих виконавчим комітетом Мішково-Погорілівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, від 24 березня 2020 року № 300/04-03 згідно із записом у погосподарській книзі виконавчого комітету сільської ради 2016-2020 років у житловому будинку АДРЕСА_3 разом з ОСОБА_3 ніхто не був зареєстрований. Із матеріалів спадкової справи № 10/2020, відкритої після смерті ОСОБА_3 , відомо, що її відкрито на підставі вимоги до спадкоємців, направленої АТ «УкрСиббанк». Свідоцтво про право на спадщину не видавалося. Із заявою про прийняття спадщини або відмову від спадщини після смерті ОСОБА_3 ніхто не звертався. Мотиви, якими керується Верховний Суд У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає. Відповідно до пункту 8 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання спадщини відумерлою. У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України). За правилами частини першої статті 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). У статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. У частині третій статті 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. У частині першій статті 1269 ЦК України зазначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Згідно з частиною першою статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини Відповідно до статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою може також бути подана кредитором спадкодавця, а якщо до складу спадщини входять земельні ділянки сільськогосподарського призначення - власниками або користувачами суміжних земельних ділянок. У такому разі суд залучає до розгляду справи органи місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням. Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов`язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу. Якщо власниками відумерлого майна стали декілька територіальних громад, вимоги кредиторів спадкодавця задовольняються територіальними громадами пропорційно до вартості відумерлого майна, набутого у власність кожною з них. Встановивши відсутність спадкоємців після смерті ОСОБА_3 , які в установленому законом порядку прийняли спадщину, і ту обставину, що з часу відкриття спадщини минуло понад три роки, а також з огляду на право кредитора спадкодавця звернутися із заявою про визнання спадщини відумерлою після спливу одного року з часу відкриття спадщини, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що вимоги АТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Укрфінанстандарт», про визнання спадщини відумерлою є законними та обґрунтованими, у зв`язку з чим його заява підлягає задоволенню. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 листопада 2019 року у справі № 199/353/17-ц, від 20 січня 2021 року у справі № 644/3546/17, від 08 листопада 2021 року у справі № 646/6443/18, від 02 жовтня 2024 року у справі № 357/2501/22, від 29 січня 2026 року у справі № 357/16644/23, що спростовує аргументи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах. Аргументи касаційної скарги про те, що після смерті ОСОБА_3 є спадкоємці, права яких будуть порушені внаслідок визнання спадщини відумерлою, висновків судів не спростовують, оскільки з часу відкриття спадщини минуло понад три роки, відомостей про те, що спадкоємці ОСОБА_3 вчинили будь-які дії щодо прийняття спадщини чи є такими, що прийняли спадщину в силу закону, матеріали справи не містять і таких доказів судам не надано. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами першої і апеляційної інстанцій у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі. Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Висновки за результатом розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Жовтневого (тепер Вітовського) районного суду Миколаївської області від 20 березня 2025 року та постанови Миколаївського апеляційного суду від 08 липня 2025 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється. Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Миколаївської міської ради залишити без задоволення. Рішення Жовтневого (тепер Вітовського) районного суду Миколаївської області від 20 березня 2025 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 08 липня 2025 рокузалишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: В. М. Коротун І. А. Воробйова М. Є. Червинська