Постанова 4876 № 908/39/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17.06.2026 року м.Дніпро Справа № 908/39/24 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач, суддів: Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є. секретар судового засідання Жолудєв А.В. розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом на рішення Господарського суду Запорізької області від 03.06.2024 (суддя Корсун В.Л.) у справі № 908/39/24 за позовом першого заступника керівника Василівської окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави, в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах позивач: Східний офіс Держаудитслужби в особі управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області до відповідача-1: Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі філії Відокремлений підрозділ Запорізька атомна електрична станція акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю Запорожметалресурс про визнання недійсними договору поставки та стягнення суми ВСТАНОВИВ: До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява за вих. від 26.12.23 № 51-3605ВИХ-23 з вимогами першого заступника керівника Василівської окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави, в особі органу уповноваженого державою, здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах Східного офісу Держаудитслужби в особі управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області до державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (далі ДП НАЕК Енергоатом в особі ВП ЗАЕС ДП НАЕК Енергоатом, відповідач 1) та до товариства з обмеженою відповідальністю Запорожметалресурс (надалі ТОВ Запорожметалресурс, відповідач 2) про: - визнання недійсним договору поставки товару від 03.10.17 № 590(1)17УК/53-121-01-17-05492, укладений між ВП ЗАЕС ДП НАЕК Енергоатом та ТОВ Запорожметалресурс; - стягнення з ТОВ Запорожметалресурс на користь ВП ЗАЕС ДП НАЕК Енергоатом 1 919 400,00 грн, а з ВП ЗАЕС ДП НАЕК Енергоатом, одержані ним за рішенням суду 1 919 400,00 грн стягнути в дохід держави. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.06.2024 позов задоволено частково. Визнано недійсним договір поставки товару від 18.09.17 (03.10.17) №590(1)17УК/53-121-01-17-05492, укладений між відокремленим підрозділом Запорізька атомна електрична станція державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом та товариством з обмеженою відповідальністю Запорожметалресурс. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю Запорожметалресурс в дохід держави (стягувач Східний офіс Держаудитслужби) 1 919 400 (один мільйон дев`ятсот дев`ятнадцять тисяч чотириста) грн 00 коп. одержані ним кошти за недійсним договором поставки товару від 18.09.17 (03.10.17) № 590(1)17УК/53-121-01-17-05492. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю Запорожметалресурс на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Василівської окружної прокуратури Запорізької області кошти витрачені у 2023 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави в суді, в сумі 31 475 (тридцять одну тисячу чотириста сімдесят п`ять) грн 00 коп. В іншій частині позову відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням Акціонерним товариством Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 03.06.2024 у справі № 908/39/24 в частині визнання договору поставки недійсним, прийняте в цій частині нове рішення, яким залишити позов без розгляду, а у випадку розгляду справі по суті відмовити у задоволенні позовної вимоги про визнання договору поставки недійсним. В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято за невідповідності висновків суду встановленим обставинам, в результаті неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що: - Органи прокуратури своїм позовом намагаються скористатись своїм процесуальним положенням та виконати функції іншого контролюючого органу за умов відсутності правових підстав для подання позову останнім. Василівською окружною прокуратурою Запорізької області не надано доказів того, що Східний офіс Держаудитслужби не здійснює захисту інтересів держави або здійснює його неналежним чином, тим самим не доведено правомірність представництва інтересів в органах судової влади, прокуратурою зазначено виключно ряд норм матеріального права, які, у виключних випадках можуть дозволити звернення з позовом, які жодного відношення до правовідносин в галузі публічних закупівель не мають; - укладення договору у процедурі закупівлі з ідентифікатором UA-2017-08-21-000071-b відбулось 18.09.2017, тобто більше шести років тому, договір виконано сторонами в повному обсязі що перевищує всі розумні строки для використання права на звернення до суду за захистом прав чи інтересів особи. Відповідач 1 заявив про необхідність застосування строків позовної давності у спірних правовідносинах у встановленому процесуальному порядку, втім судом попередньої інстанції взагалі проігноровано обов`язок суду проаналізувати та застосувати вказані норми законодавства; - норми ЗУ «Про публічні закупівлі» в будь-якій редакції не містить жодних вимог щодо обов`язку чи права замовника на дослідження та встановлення порушень учасниками законодавства «Про захист економічної конкуренції». Більш того, жодним нормативним актом замовник не наділений правами чи повноваженнями щодо дослідження дій суб`єктів господарювання на предмет дотримання ЗУ «Про захист економічної конкуренції» в майбутньому. Таким чином, рішення (постанова) АМКУ від 15.07.2021 у відношенні учасників процедури закупівлі не могло вплинути на дії тендерного комітету чи керівництва ВП «ЗАЕС» щодо визначення переможця закупівлі рішення щодо укладення договору та на результати закупівлі (в тому числі укладення та виконання договору) в минулому, вказане рішення зворотної дії в часі не має. Зазначені вище обставини однозначно свідчать про відсутність в діях замовника порушень норм ЗУ «Про публічні закупівлі» та порушення самої процедури відкритих торгів, порушення діючих норм цивільного чи господарського законодавства що виключає вину останнього чи його причетність до антиконкурентних узгоджених дій, будь-яких протиправних дій в частині укладення чи виконання умов договору поставки. Позивачем безпідставно залучено ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП ЗАЕС в якості одного з відповідачів у справі, оскільки останній жодним чином не має відношень до вчинених учасниками торгів правопорушень, повною мірою виконав свої зобов`язання за договором, укладення договору відбулось з чітким дотриманням норм цивільного та господарського законодавства, жодних порушень, що свідчать про недійсність договору ВП ЗАЕС не вчиняв; - обраний представником позивача спосіб захисту у вигляді визнання спірного договору недійсними не передбачений ЗУ «Про публічні закупівлі», ЗУ «Про захист економічної конкуренції» та є неефективним для захисту прав та інтересів держави; - підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним відповідно до ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України відсутні, а тому суд безпідставно дійшов висновку про задоволення позову. Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду. Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду. 13.08.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості, а рішення в оскаржуваній частині без змін, як таке, що ухвалено при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права. 26.08.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого не погоджується з доводами скаржника, вважає їх безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду, а отже не є підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції. 04.12.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від прокурора надійшли додаткові обґрунтування до відзиву на апеляційну скаргу, в яких наполягає на необхідності залишення її без задоволення, з урахуванням підстав, викладених в якості заперечення вимог скарги. В судовому засіданні 17.06.2025 брали участь представник АТ "НАЕК "Енергоатом" (апелянта) та прокурор. Позивач та відповідач-2 будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, уповноважених представників не направили, про причини відсутності суд не проінформували. Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). «Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення. Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду. Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України"). Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану. Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany). Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02). Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Так, апеляційне провадження у даній справі здійснюється на підставі поданої АТ "НАЕК "Енергоатом" апеляційної скарги, в межах її доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України. Жодних доповнень протягом визначеного ГПК України процесуального строку не подавалося. Крім того, у справі вже відбулися судові засідання 05.12.2024 та 26.02.2025, на яких були присутні представник скаржника та прокурор, надали свої пояснення по суті апеляційної скарги. Позивач та відповідач-2 явку не забезпечили. При цьому останні, як учасники судового процесу, не були позбавлені права забезпечити участь у судовому засіданні 17.06.2026 будь-якого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді, в тому числі в режимі відеоконференції. Аналогічна за змістом позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17. В свою чергу, варто наголосити на тому, що визначення пріоритету щодо участі в судовому процесі у випадку невизнання судом обов`язкової явки представника, не тягне за собою неможливість здійснення розгляду справи, тобто відсутність уповноваженого представника в судовому засіданні не є безумовною підставою для його відкладення. Натомість обставин неможливості вирішення спору судом не встановлено. Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги тривалість провадження та необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників учасників справи, які не з`явилися. Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.. Представник апелянта в судовому засіданні 17.06.2026 просив суд апеляційну скаргу задовольнити: рішення в оскаржуваній частині скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору. Прокурор заперечив проти задоволення апеляційної скарги, з урахуванням доводів, наведених у відзиві та доповненнях до нього, наголосив на відсутності підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції. Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дійшов наступних висновків. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 21.08.17 в електронній системі закупівель Рrozorro відокремленим підрозділом Запорізька атомна електрична станція державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом було оприлюднено оголошення про проведення відкритих торгів щодо закупівлі товару «Прилади для вимірювання величин ДК 021:2015:38340000-0 Калібратори», очікуваною вартістю 2 003 635,00 грн (ідентифікатор публічної закупівлі UА-2017-08-21-000071-b). Для участі в торгах зареєструвалось чотири учасника, а саме: ТОВ «Запорожметалресурс» з пропозицією 1 919 400,00 грн, ТОВ «ТЕК ПРОМ» з пропозицією 1 920 000,00 грн, ТОВ «НВФ ПРОМ-ПАК» з пропозицією 2 157 600,00 грн та ПП фірма «Дніпро Трейд» з пропозицією 2 400 000,00 грн. Згідно із протоколом розкриття тендерних пропозицій від 07.09.17 визначено, що тендерна пропозиція ТОВ «Запорожметалресурс» відповідає кваліфікаційним критеріям, встановленим в тендерній документації. Відсутні підстави для відмови, установлені ст. 17 Закону України «Про публічні закупівлі». У відповідності до протоколу розгляду тендерних пропозицій на закупівлю товарів: код ДК 021:2015:38340000-0 Прилади для вимірювання величин (калібратори), підписаного відповідальними особами, а саме: головою та секретарем тендерного комітету, було ухвалено визначити переможцем процедури відкритих торгів щодо закупівлі товарів: код ДК 021:2015:38340000-0 Прилади для вимірювання величин (калібратори) ТОВ «Запорожметалресурс» та укласти з ним договір. 18.09.17 (03.10.17) між товариством з обмеженою відповідальністю «Запорожметалресурс» (Постачальник) та державним підприємством Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція (Покупець) укладено договір поставки продукції № 590(1)17УК/53-121-01-17-05492 (далі - договір), за умовами якого (п. 1.1 договору), Постачальник зобов`язується поставити, а Покупець прийняти і сплатити: - Багатофункціональний калібратор і комунікатор Beamex MC6, виконання «-R» комп.1, у кількості 1 шт., ціна без ПДВ 583 746,80 грн, код УКТ ЗЕД 9031803800; - Багатофункціональний калібратор і комунікатор Beamex MC6, виконання «-R» комп.2, у кількості 1 шт., ціна без ПДВ 1 015 753,20 грн, код УКТ ЗЕД 9031803800. На загальну суму з ПДВ 1 919 400,00 грн (ПДВ 20 % 319 900,00 грн). Відповідно до п. п. 1.2 договору, строк поставки товару: жовтень-листопад 2017р. Пунктом 3.1 договору визначено, що ціна договору 1 599 500,00 грн, крім того ПДВ 20 % 399 900,00 грн. Загальна ціна договору складає 1 919 400,00 грн Розрахунок за товар, поставлений відповідно до п. 1.1, здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 45 календарних днів з моменту поставки товару. Оплата Покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від Постачальника електронної податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку (п. 3.2 договору). Згідно із п. 11.1 договору, договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє протягом 12 місяців з дати укладання. У відповідності до Звіту про виконання договору про закупівлю від 01.10.19 ТОВ «Запорожметалресурс» (Постачальник) та ДП НАЕК Енергоатом в особі ВП ЗАЕС виконали умови договору поставки продукції № 590(1)17УК/53-121-01-17-05492 від 18.09.17 (03.10.17). Тимчасовою адміністративною колегією Антимонопольного комітету України 15.07.21 прийнято рішення № 76-р/тк (справа № 02/20-18/54/41-20) «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу». Згідно із вказаним рішенням, відповідачами у справі вказаної адміністративної колегії є ТОВ «Запорожметалресурс» та ТОВ «НВФ ПРОМ-ПАК». У вступній частині вказаного рішення зазначено, що ТОВ «Запорожметалресурс» та ТОВ «НВФ ПРОМ-ПАК» подали пропозиції для участі у відкритих торгах, які проводив ВП ЗАЕС ДП НАЕК Енергоатом у серпні-листопаді 2017 року на закупівлю товарі, зокрема: код ДК 021:2015:38340000-0 Прилади для вимірювання величин (Калібратори) (ідентифікатор закупівлі в системі UА-2017-08-21-000071-b) (Торги 1). При цьому ТОВ «Запорожметалресурс» і ТОВ «НВФ ПРОМ-ПАК» узгодили свою поведінку з метою усунення змагання під час підготовки та участі у вищезазначених торгах. За результатами розгляду справи № 02/20-18/54/41-20 такі дії ТОВ «Запорожметалресурс» і ТОВ «НВФ ПРОМ-ПАК» визнано порушеннями п. 1 ст. 20 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції». На порушників накладено штрафи: на ТОВ «Запорожметалресурс» у розмірі 912 648,00 грн та на ТОВ «НВФ ПРОМ-ПАК» у розмірі 87 664,00 грн. Відповідно до п. 207 частини 7 «Остаточні висновки тимчасової адміністративної колегії» вказаного рішення тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 15.07.21 № 76-р/тк у справі № 02/20-18/54/41-20, вказаною колегією встановлено, що доказами, зібраними у справі № 02/20-18/54/41-20, доводиться вчинення ТОВ «Запорожметалресурс» і ТОВ «НВФ ПРОМ-ПАК» антиконкурентних узгоджених дій, які полягали у: - представленні інтересів відповідачів у банківських установах однією і тією ж особою; - поданні податкової звітності з однієї і тієї ж електронної поштової скриньки; - наданні фінансової допомоги ТОВ «Запорожметалресурс» фінансовим директором ТОВ «НВФ ПРОМ-ПАК» (Діденком С. В.) та безпосередньо ТОВ «НВФ ПРОМ-ПАК»; - використанні одних і тих же ІР-адрес, засобів зв`язку під час проведення господарських операцій, під час участі в Торгах 1-4; - забезпеченні участі в Торгах 1 - 4 ТОВ «Запорожметалресурс» з боку ТОВ «НВФ ПРОМ-ПАК»; - спільних діях відповідачів з отримання повноважень виробника представляти його інтереси на Торгах 3; - синхронних діях відповідачів під час: отримання забезпечення тендерних пропозицій (гарантій) на Торги 1 - 4 в одній і тій самій страховій компанії; в оплаті за участь у Торгах 1-4; завантаженні тендерних пропозицій на Торги 1-4; отриманні в одного виробника протигазів повноважень представляти його інтереси в Торгах 3; - схожості в порядку визначення відповідачами цінової пропозиції на Торги 3; - схожості в оформленні документів та формуванні конкурсних пропозицій на Торги 1 -4. Така поведінка відповідачів є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, заборонених відповідно до п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (розділ 7 рішення (п. 208). Відповідно до п. 1 резолютивної частини вказаного рішення тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 15.07.21 № 76-р/тк у справі № 02/20-18/54/41-20, вказаною колегією визнано, що ТОВ «Запорожметалресурс» (місцезнаходження юридичної особи: вул. Благовіщенська, буд. 31-В, м. Запоріжжя, 69063, ідентифікаційний код юридичної особи 40898748) і ТОВ «НВФ ПРОМ-ПАК» (місцезнаходження юридичної особи: пр. Соборний, буд. 158, м. Запоріжжя, 69057, ідентифікаційний код юридичної особи 40637367) вчинили порушення, передбачене п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, шляхом спотворення результатів торгів (тендеру), проведених ВП «ЗАЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом», на закупівлю: код ДК 021:2015:38340000-0 Прилади для вимірювання величин (Калібратори) (оголошення про проведення процедури закупівлі розміщено на вебпорталі Уповноваженого органу з питань закупівель - https://prozorro.gov.uа/tender/UА-2017-08-21-000071-b). Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 15.07.21 № 76-р/тк у справі № 02/20-18/54/41-20, за порушення, зазначене в п. 1 резолютивної частини цього рішення, накласти штраф на ТОВ «Запорожметалресурс» у розмірі 228 162,00 грн. ТОВ «Запорожметалресурс» не скористалось своїм правом на судове оскарження рішення тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 15.07.21 № 76-р/тк у справі № 02/20-18/54/41-20. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 25.04.23 у справі №908/2009/22 позовні вимоги Антимонопольного комітету України до ТОВ «Запорожметалресурс» про стягнення 1 825 296,00 грн, у т.ч. штрафу 912 648,00 грн та пені в сумі 912 648,00 грн задоволено повністю. Перший заступник керівника Василівської окружної прокуратури Запорізької області звернувся до суду з вимогами: - визнати недійсним договір поставки товару від 03.10.17 № 590(1)17УК/53-121-01-17-05492, укладений між ВП ЗАЕС ДП НАЕК Енергоатом та ТОВ Запорожметалресурс; - стягнути з ТОВ Запорожметалресурс на користь ВП ЗАЕС ДП НАЕК Енергоатом 1 919 400,00 грн, а з ВП ЗАЕС ДП НАЕК Енергоатом, одержані ним за рішенням суду 1 919 400,00 грн стягнути в дохід держави. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що договір поставки товару від 18.09.17 (03.10.17) № 590(1)17УК/53-121-01-17-05492, укладений за підсумками відкритих торгів, результати яких спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу ТОВ «Запорожметалресурс», на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України. Також, приймаючи до уваги засади цивільного законодавства - справедливість та розумність, з метою ефективного захисту інтересів держави з урахуванням обставин даної справи та наданими учасниками справи поясненнями, суд вважав, що все одержане за недійсним правочином відповідачем 2 має бути одразу стягнуто безпосередньо в дохід держави, у зв`язку з чим позов в цій частині задовольнив частково. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апелянт оскаржує рішення Господарського суду Запорізької області від 03.06.2024 лише в частині вимог про визнання недійсним договору поставки, відтак апеляційне провадження здійснюється в межах вимог апеляційної скарги і судом не перевіряється законність та обґрунтованість рішення в іншій (неоскаржуваній) частині. Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави. Статтею 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Згідно з приписами ч.ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу. Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. № 3-рп/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або ін. інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Згідно із ч. 3 даної статті, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Таким чином, прокурор має право здійснювати в господарському суді представництво законних інтересів держави, втому числі в особі органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи ін. суб`єкта владних повноважень, за виключенням державних компаній. Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. Прокурор обґрунтовуючи наявність підстав для його звернення з даним позовом в інтересах позивача вказував, що таке звернення зумовлено очевидним порушенням інтересів держави в бюджетній сфері, оскільки вчинення ТОВ «Запорожметалресурс» порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати тендера, призвело до придбання послуг за рахунок бюджетних коштів за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками тендера її видимості. Наслідком цього стало нівелювання мети публічної закупівлі - отримання послуг з максимальною економією та ефективністю, із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів. З матеріалів справи вбачається, що Східний офіс Держаудитслужби уповноважений державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, але такого захисту фактично не здійснював. Перший заступник керівника Василівської окружної прокуратури Запорізької області листом від 25.10.23 № 52-103-10653вих-23 повідомив Східний офіс Держаудитслужби та управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області про наявність рішення тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 15.07.21 № 76-р/тк у справі № 02/20-18/54/41-20 щодо узгодження своєї поведінки ТОВ «Запорожметалресурс» та ТОВ «НВФ ПРОМ-ПАК» під час проведення закупівлі з ідентифікатором UА-2017-08-21-000071-b. Просив зазначити про заходи до поновлення державних інтересів, які вживались або планують вживатись позивачем. Листом від 20.11.23 № 040831-17/3782-2023 управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області повідомило в.о. керівника Василівської окружної прокуратури Запорізької області, що заходи реагування шляхом пред`явлення позову до суду не вживались та не плануються. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.19 у справі № 903/129/18 зроблено висновок, згідно з яким факт не звернення до суду органу, уповноваженого державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, з позовом свідчить про те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження щодо необхідного захисту, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади населеного пункту - та звернення до суду з позовом. Таким чином, Східним офісом Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області належних заходів щодо захисту інтересів держави з метою визнання договору недійсним та стягнення коштів до державного бюджету не вжито. Отже, органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах - Східним офісом Держаудитслужби допущено нездійснення необхідного захисту - не пред`явлено до суду відповідний позов. У п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.20 у справі №912/2385/18 зроблено висновок, згідно з яким прокурору достатньо дотриматись порядку передбаченого ст. 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після одержання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. З огляду на викладене суд першої інстанції погодився з доводами прокурора, що внаслідок нездійснення вказаними органами належних заходів інтереси держави залишалися незахищеними, а тому у прокурора виникло не тільки право, а й обов`язок відреагувати на їх порушення шляхом пред`явлення до суду позову у цій справі. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 04.04.19 у справі № 924/349/18, від 16.04.19 у справі № 910/3486/18 та від 26.05.20 у справі № 912/2385/19. Натомість в апеляційній скарзі зазначено про відсутність правових підстав для подання позову прокурором, оскільки ним не надано доказів того, що Східний офіс Держаудитслужби не здійснює захисту інтересів держави або здійснює його неналежним чином, тим самим не доведено правомірність представництва інтересів в органах судової влади. Проте погодитися з такими твердженнями неможливо з огляду на наступне. Згідно до ч. 1 ст. 2 Закону України „Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від 26.01.1993 №2939 (далі - Закон №2939), головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, в тому числі суб`єктах господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належить суб`єктам господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі- підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні. Відповідно до ч. 2 вказаної норми, державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівель. Відповідно до ст. 5 Закону № 2939, контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі у порядку, встановленому Законом України "Про публічні закупівлі", проведення перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування. Порядок та підстави проведення органом державного фінансового контролю перевірок закупівель встановлюється Кабінетом Міністрів України. Перевірка закупівель у замовників проводиться за місцезнаходженням юридичної особи, що перевіряється, чи за місцем розташування об`єкта права власності, щодо якого проводиться перевірка, і полягає у документальному та фактичному аналізі дотримання замовником законодавства про закупівлі. Результати перевірки закупівель викладаються в акті перевірки закупівель. Моніторинг закупівлі здійснюється за місцезнаходженням органу державного фінансового контролю. Відповідно до ст. 10 Закону № 2939 органу державного фінансового контролю надається, зокрема, право: 1) перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); 7) пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; 8) порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; 9) накладати у випадках, передбачених законодавчими актами, на керівників та інших службових осіб підконтрольних установ, адміністративні стягнення; 10) звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів. Частиною 1 статті 8 Закону України від 25.12.2015 № 922 «Про публічні закупівлі» (далі Закон № 922) встановлено, що моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи (далі- органи державного фінансового контролю). Моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії. Відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону № 922, за результатами моніторингу процедури закупівлі посадова особа органу державного фінансового контролю складає та підписує висновок про результати моніторингу процедури закупівлі (далі - висновок), що затверджується керівником органу державного фінансового контролю або його заступником. Такий висновок підлягає оприлюдненню в електронній системі закупівель протягом трьох робочих днів з дня його складання. Також, ч. 11 ст. 8 Закону № 922 встановлено, що якщо замовник не усунув визначене у висновку порушення, що призвело до невиконання ним вимог, передбачених цим Законом, а також висновок не оскаржено до суду, орган державного фінансового контролю після закінчення строку на оскарження до суду, визначеного у частині десятій цієї статті, за результатами моніторингу вчиняє дії щодо притягнення до адміністративної відповідальності за порушення законодавства у сфері публічних закупівель. З огляду на викладене, вжиття заходів щодо реалізації визначених Законом № 2939 та Законом № 922 в частині складання вимог/висновків про зобов`язання усунення порушень, притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності, звернення до суду тощо органами Держаудитслужби можливе лише за результатами проведених контрольних заходів. При цьому статтею 8 Закону № 922, органи Держаудитслужби не уповноважені на звернення до суду щодо оскарження результатів закупівель. З огляду на приписи законодавства, фактична категорія справ у яких органи державного фінансового контролю можуть виступати безпосередньо позивачем (діяти в інтересах держави) визначено статтею 10 Закону №2939 як позовні вимоги про стягнення у дохід держави коштів, отриманих підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства. Отже, право органів державного фінансового контролю на звернення до суду при встановлені фактів порушення цивільного, господарського чи іншого законодавства обмежено нормами пунктів 8, 10 ст. 10 Закону №2939. Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Відповідно до п. 1 Положення про Східний офіс Держаудитслужби, затверджений наказом Держаудитслужби від 02.06.2016 № 23 зі змінами (далі - Положення про Офіс), Офіс підпорядковується Держаудитслужбі та є її міжрегіональним територіальним органом. У складі Офісу утворюються як структурні підрозділи управління в Донецькій, Запорізькій, Кіровоградській областях (далі - Управління). Управління здійснюють свої повноваження на території адміністративно територіальної одиниці за їх місцезнаходженням відповідно. На території Запорізької області реалізацію державного фінансового контролю здійснює Управління, яке діє на підставі Положення про управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області, затверджене наказом Офісу від 29.08.2016 №

3. Так, листом від 25.10.2023 №51-3024 ВИХ-23 Василівська окружна прокуратура Запорізької області надала інформацію щодо наявності можливих порушень в сфері публічних закупівель у процедурах відкритих торгів, проведених ВП «ЗАЕС» ДП НАЕК «Енаргоатом» (місцезнаходження: 71504, Україна, Запорізька обл., Енергодар, вул. Промислова, 133) та розміщених в інформаційно-телекомунікаційній системі Prozorro за ID: ID:UA-2017-08-21-000071-b, UA-2017-08-14-000046-a, UA-2017-10-02 000629-a, надання їм належної оцінки та самостійного звернення з позовом до суду про визнання недійсними договорів, укладених за результатами зазначених закупівель. Листом від 20.11.2023 №040831-17/3782-2023 Управління повідомило Василівській окружній прокуратурі Запорізької області, що по зазначеним у Звернені процедурам, заходи реагування шляхом пред`явлення позову до суду не вживались та не плануються. Отже, Східним офісом Держаудитслужби в особі його Управління в Запорізькій області, попри обізнаність щодо порушення інтересів держави у сфері публічних закупівель, жодних заходів щодо захисту порушених інтересів держави, у т.ч. позовного характеру, не вжито. Наявність передбачених ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для представництва узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18. Зокрема, п. 38 Постанови зазначено, що бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Водночас у постанові від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зробила висновок, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і в разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний установлювати причини, з яких позивач не здійснює захисту своїх інтересів. Пунктом 43 Постанови Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначається, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Звернення Василівської окружної прокуратури з відповідною позовною заявою в інтересах держави в особі Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області узгоджується з висновками, сформованими судом касаційної інстанції у постановах від 10.04.2019 у справі № 909/569/18, від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18, від 21.05.2019 у справі № 912/895/18, від 29.05.2019 у справі № 909/545/18, від 20.11.2019 у справі № 912/2887/18, від 29.07.2020 у справі № 924/316/18, від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18, від 01.09.2020 у справі № 911/1534/19, від 06.10.2020 у справі № 905/121/19, від 30.06.2022 у справі № 927/774/20, від 28.09.2023 у справі № 927/56/23, від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23. Верховний Суд неодноразово вказував на наявність у Державної аудиторської служби України права на звернення до суду з позовами про визнання недійсними договорів про закупівлю та сформував однозначний правовий висновок, згідно з яким ця служба є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у таких правовідносинах. Таким чином, прокурором у справі № 908/39/24 правильно визначено уповноважений державою на звернення до господарського суду з позовом орган Східний офіс Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області. З урахуванням викладеного, позовна заява Василівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області до АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Запорізька АЕС» та ТОВ «Запорожметалресурс» про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності пред`явлена відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» за наявності достатніх та законних для того підстав, що не спростовано скаржником, а тому підстави для залишення її без розгляду відсутні. Судом встановлено, що прокурор звернувся до господарського суду з цим позовом, при цьому в обґрунтування позовних вимог посилався, зокрема, на те, що дії відповідача 2 спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, а отже, суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам оскільки порушує правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин. Не сприяє, а навпаки, обмежує розвиток конкуренції у державі. Враховуючи зазначене, прокурор стверджує, що в діях ТОВ «Запорожметалресурс» вбачається наявність умислу на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам. Метою вказаних дій є усунення конкуренції під час проведення зазначеного тендера та недобросовісне отримання права на укладення договору. У зв`язку з цим, договір, укладений за підсумками відкритих торгів, результати яких спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу ТОВ «Запорожметалресурс», на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України. Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним спірного правочину, суд першої інстанції керувався наступним. Обставини вчинення ТОВ «Запорожметалресурс» порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів публічної закупівлі з ідентифікатором UА-2017-08-21-000071-b, підтверджуються рішенням тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 15.07.21 № 76-р/тк у справі № 02/20-18/54/41-20. Вказане рішення набрало законної сили. Тобто, орган Антимонопольного комітету України своїм рішенням встановив порушення вимог законодавства, яке полягало у спотворенні учасниками, зокрема, ТОВ «Запорожметалресурс», результатів торгів. Невід`ємною умовою ефективного функціонування економічної системи в Україні є розвиток якісного конкурентного середовища - результату й сукупності умов взаємодії усіх суб`єктів ринку за відповідного рівня економічного змагання й можливості впливу окремих економічних агентів на загальноринкову ситуацію. Вільне змагання суб`єктів господарювання забезпечує встановлення цін на рівні, що приводить до оптимального розподілу суспільних ресурсів, сприяє підвищенню рівня організації господарської діяльності та здійсненню науково-технічного прогресу. Ефективна економіка, в свою чергу, забезпечує високу та динамічну продуктивність капіталу як інвестиційну складову та результативність праці як соціальну складову, що є запорукою зростання загального добробуту. Проте, порушення ТОВ «Запорожметалресурс» законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів відкритих торгів, проведених ВП «ЗАЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом», не сумісне з основними засадами цивільного законодавства, оскільки є проявом недобросовісної поведінки учасника цивільних відносин, призводить до порушення ним меж здійснення його цивільних прав, порушує принцип добросовісної конкуренції серед учасників, який установлено Законом України «Про публічні закупівлі», нівелює мету проведення конкурентної процедури закупівлі та загалом негативно впливає на економічні процеси у державі та суспільстві. Дії ТОВ «Запорожметалресурс» та ТОВ «НВФ ПРОМ-ПАК», які полягали у взаємозв`язку учасників процедури закупівлі, спільної стратегії у торгах, у т.ч. щодо не зниження цінових пропозицій, наявності господарських відносин між вказаним суб`єктами господарювання, представленні інтересів відповідачів у банківських установах однією і тією ж особою; поданні податкової звітності з однієї і тієї ж електронної поштової скриньки; наданні фінансової допомоги ТОВ «Запорожметалресурс» фінансовим директором ТОВ «НВФ ПРОМ-ПАК» (Діденком С. В.) та безпосередньо ТОВ «НВФ ПРОМ-ПАК»; використанні одних і тих же ІР-адрес, засобів зв`язку під час проведення господарських операцій, під час участі в Торгах; забезпеченні участі в Торгах ТОВ «Запорожметалресурс» з боку ТОВ «НВФ ПРОМ-ПАК»; спільних діях з отримання повноважень виробника представляти його інтереси на Торгах; синхронних діях під час: отримання забезпечення тендерних пропозицій (гарантій) на Торги в одній і тій самій страховій компанії; в оплаті за участь у Торгах; завантаженні тендерних пропозицій на Торги; схожості в оформленні документів та формуванні конкурсних пропозицій на Торги, є узгодженою поведінкою, що стосується спотворення результатів торгів. Надаючи оцінку діям ТОВ «Запорожметалресурс» у цій справі Господарський суд Запорізької області дійшов висновку, що у діях ТОВ «Запорожметалресурс» вбачається наявність умислу на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, оскільки метою вказаних дій є усунення конкуренції під час проведення зазначеного тендера та недобросовісне отримання права на укладення договору. Таким чином, на думку суду, завідомо суперечлива мета дій ТОВ «Запорожметалресурс» полягала в тому, щоб уникнути встановлених Законом України «Про публічні закупівлі» обмежень, протиправно усунути конкуренцію під час проведення публічної закупівлі, нівелювати ефективність її результатів, у незаконний спосіб одержати право на укладення спірного договору не на конкурентних засадах. Тендер відбувся за участю в ньому чотирьох учасників, двоє з яких ТОВ «Запорожметалресурс» та ТОВ «НВФ ПРОМ-ПАК», вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених між собою дій, що стосуються спотворення результатів цього тендера. Отже, придбання ВП «ЗАЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» товару товару «Прилади для вимірювання величин ДК 021:2015:38340000-0 Калібратори», очікуваною вартістю 2 003 635,00 грн (ідентифікатор публічної закупівлі UА-2017-08-21-000071-b) проведено за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками цього тендера її видимості. Поведінка ТОВ «Запорожметалресурс» та ТОВ «НВФ ПРОМ-ПАК» під час участі в тендері явно несумісна з добросовісністю та принципами здійснення публічних закупівель. А тому договір поставки товару від 18.09.17 (03.10.17) № 590(1)17УК/53-121-01-17-05492 був укладений за підсумками відкритих торгів, результати яких спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу ТОВ «Запорожметалресурс», на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України. Апелянт оскаржуючи рішення суду в цій частині вимог посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 203, 215, ч. 3 ст. 228 ЦК України. Оцінюючи вказані аргументи скаржника, колегія суддів виходить із того, що провадження у цій справі зупинялося до розгляду Верховним Судом справи №922/3456/23 у подібних правовідносинах, яку передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для відступу від висновків, викладених у постанові від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23 та вирішення питання чи підлягає застосуванню до спірних відносин частина третя статті 228 ЦК України, тобто чи є укладений правочин (Договір на закупівлю світильників та освітлюваної арматури), таким що не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та вчиненим з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за умови вчинення стороною правочину антиконкурентних узгоджених дій, за які чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу (пункт 1 статті 50, статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції"). У постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду уточнив висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі № 911/934/23, від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, а також інших постановах Верховного Суду, щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України та зазначив таке: "…При визначенні підстав для застосування частини третьої статті 228 ЦК України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо). Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції". "Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: - втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; - якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів; - втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення". "Найбільш релевантною до справи, що переглядається, є справа "Kurban v. Turkey" (рішення від 24.11.2020, заява №75414/10). Заявник ( ОСОБА_1 ) разом з партнером уклали державний закупівельний контракт на виконання будівельних робіт і внесли відповідний завдаток (гарантію). Згодом органи влади виявили, що на момент участі в тендері проти заявника вже було порушено кримінальне провадження (пред`явлено обвинувачення) щодо маніпулювання попередніми державними закупівлями. На цій підставі національні органи скасували чинний контракт із заявником та конфіскували його завдаток. Заявник оскаржував конфіскацію завдатку як непропорційне втручання у право власності. ЄСПЛ визнав розірвання конфіскацію завдатку втручанням у право власності (статті 1 Першого протоколу), яке мало легітимну мету - захист публічних фінансів, запобігання змовам та забезпечення чесної конкуренції у сфері державних закупівель. Незважаючи на легітимну мету, Суд встановив порушення через непропорційність застосованого заходу. Національне законодавство вимагало виключення особи з тендеру, якщо їй пред`явлено обвинувачення (превентивний захід, спрямований на запобігання подальшим порушенням). Обвинувачення було зареєстровано ще до укладення контракту, але заявник не знав про це. Крім того, органи влади з великою затримкою повідомили про це тендерний орган і фактично самі дозволили заявнику укласти контракт. Скасувавши контракт і конфіскувавши завдаток після укладення та часткового виконання угоди, держава переклала на заявника фінансовий тягар власної адміністративної недбалості (несвоєчасного виконання своїх обов`язків з перевірки). Втручання було визнане надмірним, оскільки держава не змогла забезпечити належне виконання своїх обов`язків на ранньому етапі процедури. Суд також вважав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат. ЄСПЛ вказав, що в конкретних обставинах цієї справи заявник мав принаймні законні очікування щодо можливості покладатися на договір і виконати його, а також очікувати повернення своєї гарантії, і це може розглядатися, для цілей статті 1 Першого протоколу, як пов`язане з майновими правами, наданими заявнику за договором". "Для застосування приписів частини третьої статті 228 ЦК України Прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин (придбання світильників комунальним підприємством) за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства. Втім, прокурор цього не доводив, а стверджував про порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення закупівлі". "Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні частини третьої статті 228 ЦК України". "Прокурор не доводив, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства". "Об`єднана палата вважає, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої частиною третьою статті 228 ЦК України, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції". "Об`єднана палата звертає увагу на невідповідність норми частини третьої статті 228 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин першої, другої статті 228 ЦК України, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м`які наслідки - двосторонню реституцію та частини третьої цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави"; "Отже, колегія суддів у справі № 911/934/23 дійшла висновку про відсутність підстав для застосування частини третьої статті 228 ЦК України як норми внутрішнього законодавства, що за своїм змістом створює підстави для непропорційного втручання держави в право власності приватних осіб, що суперечить приписам Першого протоколу до Конвенції. Такий висновок є загальним, базується на недоліках самої законодавчої норми (тобто він має застосовуватися незалежно від обставин конкретної справи)". Тим не менше, Об`єднана палата звертає увагу, що, незважаючи на тривалу публічну критику, частина третя статті 228 ЦК України так і не була виключена з ЦК України, хоча її аналог у ГК (стаття 208) втратив чинність у зв`язку з втратою чинності цим Кодексом в цілому у 2025 році. Крім того, питання щодо існування цієї норми наразі знаходиться на вирішенні законодавця (проєкт рекодифікації ЦК України) - за таких умов втручання суду у вирішення цього питання не може вважатися доцільним". Також Об`єднана палата виснувала, що за умови застосування відповідних приписів частини третьої статті 228 ЦК України, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника, оскільки: "по-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було; по-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom")". Об`єднана палата зазначила, що "…. як у справі, яка переглядається, так і у справі, від висновків у якій просять відступити, прокурор вочевидь для дотримання принципу пропорційності просив стягнути з добросовісної сторони не майно, отримане за правочином, а кошти, після того як вони будуть стягнуті з винної сторони (у цій справі № 922/3456/23 - з ПП "ЛСВ "Моноліт" на корить СКП "Харківзеленбуд"). СКП "Харківзеленбуд" неодноразово стверджувало, що воно несе негативні наслідки від ухвалених судових рішень, оскільки грошові кошти не є речами з індивідуально визначеними ознаками, відтак, неможливо розрізнити власні кошти підприємства і кошти, стягнуті з винної сторони. Скаржник звертав увагу на неодноразове намагання виконати примусово відповідне рішення суду незалежно від того, чи отримані кошти з винної сторони на рахунок комунального підприємства. Отже, ухвалені судами у цій справі рішення означають не лише застосування ч.3 ст.228 ЦК України всупереч її прямим приписам (Об`єднана палата погоджується з доводами скаржника, що при правильному застосуванні цієї норми з нього мали би бути стягнуті товари, отримані за правочином, тобто світильники, а не кошти), але й перекладення тягаря відповідальності на невинну сторону - стягнення з комунального підприємства грошових коштів без отримання ним коштів від винної сторони". Відтак, Об`єднана палата у справі № 922/3456/23 дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю товарів на підставі частини третьої статті 228 ЦК України та про стягнення з ПП "ЛСВ Моноліт" на користь СКП "Харківзеленбуд" 2 370 000 грн, а з СКП "Харківзеленбуд" одержаних ним за рішенням суду 2 370 000 грн в дохід держави. У вирішенні доводів скаржника апеляційний суд з огляду на положення частини четвертої статті 236 ГПК України враховує наведені вище висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зроблені у справі №922/3456/23, оскільки правовідносини у справах є подібними щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України у спірних правовідносинах з огляду на предмет та правові підстави позову (визнання недійсним договору та стягнення коштів на підставі частини третьої статті 228 ЦК України). Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, застосування судом першої інстанції норми права (ч. 3 ст. 228 ЦК України) не узгоджується з її правозастосуванням, яке приведено об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23. Господарський суди у вирішенні цього спору не врахував, що сам по собі встановлений Рішенням АМК факт вчинення відповідачем порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсними як такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства. Для визнання недійсним правочину на підставі частини першої статті 203, частини першої статті 215, частини третьої статті 228 ЦК України має бути доведено, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства. Однак, прокурор у цій справі послався лише на обставини порушення антиконкурентного законодавства учасниками закупівлі та не довів у чому саме полягає завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета вчинення спірного договору про закупівлю, ураховуючи, що мала місце поставка Товариством приладів для вимірювання величин (калібраторів), за ціною визначеною замовником (ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Запорізька АЕС»). При цьому станом на час звернення до суду з позовом Договір у повному обсязі виконаний сторонами. Отже, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенням майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 18.02.2026 у справі № 903/563/23, від 19.02.2026 у cправі № 908/2965/23, від 03.03.2026 у cправі №908/2939/23, від 03.03.2026 у cправі № 922/4447/23. Об`єднана палата касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у пункті 95 постанови від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 вказала, що антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси, тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні частини третьої статті 228 ЦК України. Таким чином, здійснене судом першої інстанції правозастосування частини третьої статті 228 ЦК України не узгоджується з правовими висновками об`єднаної палати касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, які викладені у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23. За відсутності доведення прокурором обставин, які мали би наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства, апеляційний суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині. При цьому як слушно зазначає скаржник, наслідком недійсності договору має бути відшкодування замовнику коштів, витрачених за поставлений порушником товар, а отриманий за договором товар має бути стягнутий в доход держави, а грошові кошти добросовісної сторони не мають відношення до відшкодування державі, що позбавляє права прокуратуру звернення з вимогою про стягнення з ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП ЗАЕС будь-яких грошових коштів. Так, відповідно до ч. 1 ст. 208 ГК України (яка діяла на момент звернення до суду з цим позовом та ухвалення рішення судом) якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. Визнання недійсним вже виконаного договору не відновить порушені інтереси держави через неможливість проведення нового тендеру чи двосторонньої реституції (замовник не може повернути все, отримане за таким договором, і буде змушений компенсувати вартість отриманого іншій стороні договору), а прокурор одночасно з вимогою про визнання недійсним договору не заявляє вимоги про односторонню реституцію або відшкодування збитків чи стягнення всього, отриманого переможцем тендеру, в дохід держави, що відповідає позиції Верховного Суду, наведеній у постанові від 07.07.2021 у справі № 905/1562/20. З огляду на викладене, доводи в цій частині апеляційної скарги знайшли своє документальне підтвердження. Щодо посилання апелянта на пропуск позовної давності щодо заявлених вимог, апеляційний суд наголошує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.11.2019 у справі №761/2987/18 зазначила, що перш ніж застосовувати позовну давність, суд з`ясовує та зазначає в судовому рішенні, чи порушені право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом яких той звернувся до суду. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Велика Палата Верховного суду в постановах від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 14.06.2023 у справі № 755/13805/16-ц (пункт 53), від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20 зазначала, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Отже, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Враховуючи те, що за наслідками розгляду справи судом мотивовано визнано вимоги прокурора про визнання договору поставки недійсним необґрунтованими та недоведеними належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, підстави для застосування позовної давності відсутні. Підсумовуючи усе вищенаведене, колегія суддів зауважує, що принцип справедливості судового розгляду (ст. 6 Конвенції) в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо. У справі Bellet v. France Суд зазначив, що: «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права". ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі. Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12.07.1988, серія A № 140, с. 29, п. 46). Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 03.07.2014, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18.07.2006, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21.04.2011). Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Згідно з ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За приписами ч. 2 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. У зв`язку з викладеним, апеляційний суд вважає, що господарський суд припустився неправильного застосування норм матеріального права при вирішенні вимоги про визнання договору поставки товару від 03.10.17 № 590(1)17УК/53-121-01-17-05492, укладеного між ВП ЗАЕС ДП НАЕК Енергоатом та ТОВ Запорожметалресурс недійсним, а тому апеляційну скаргу належить задовольнити: оскаржуване рішення в цій частині скасувати, постановивши нове - про відмову в задоволенні позовної вимоги. В решті рішення суду першої інстанції (в частині стягнення з відповідача-2 в дохід держави коштів, отриманих за спірним договором, в сумі 1 919 400,00 грн в апеляційному порядку учасниками справи не оскаржується, а відтак й не переглядається, тому його належить залишити без змін. Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Так, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 129 ГПК України). Як визначено ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Зважаючи результат апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, на підставі приписів ст. 129 ГПК України суд вважає за можливе стягнути з прокуратури на користь АТ НАЕК Енергоатом понесені ним витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом на рішення Господарського суду Запорізької області від 03.06.2024 у справі № 908/39/24 задовольнити. Рішення Господарського суду Запорізької області від 03.06.2024 у справі №908/39/24 в частині визнання недійсним договору поставки товару від 03.10.17 № 590(1)17УК/53-121-01-17-05492, укладеного між ВП ЗАЕС ДП НАЕК Енергоатом та ТОВ Запорожметалресурс скасувати. Постановити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги. В решті рішення Господарського суду Запорізької області від 03.06.2024 у справі №908/39/24 залишити без змін. Стягнути з Запорізької обласної прокуратури в особі Василівської окружної прокуратури Запорізької області (вул. Космічна, 118А, м. Запоріжжя, 69050, код ЄДРПОУ 02909973) на користь Акціонерного товариства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, код ЄДРПОУ 24584661) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3 633,60 грн, про що видати наказ. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду Запорізької області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови підписано 24.06.2026 Головуючий суддя В.Ф.Мороз Суддя Ю.Б. Парусніков Суддя А.Є. Чередко