Постанова 4813 № 521/17355/25

Номер провадження: 22-ц/813/3628/26 Справа № 521/17355/25 Головуючий у першій інстанції Гуревський В. К. Доповідач Погорєлова С. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18.06.2026 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Погорєлової С.О. суддів: Сєвєрової Є.С., Таварткіладзе О.М. за участю секретаря: Турик А.Ф.к., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за заявою ОСОБА_1 , за участю заінтересованих осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Служби у справах дітей Одеської міської ради, Органу опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради про усиновлення, на рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Гуревського В.К. 28 жовтня 2025 року у м. Одеса, - встановила: У жовтні 2025 року до Хаджибейського районного суду м. Одеси із заявою звернувся ОСОБА_1 , у якій просив оголосити заявника усиновлювачем ОСОБА_3 ; визнати за ОСОБА_1 всі права та обов`язки батька по відношенню до дитини ОСОБА_3 ; внести відповідні зміни до актового запису про народження дитини, вказавши ОСОБА_1 батьком дитини ОСОБА_3 . Вимоги заяви обгрунтовані тим, що ОСОБА_1 перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 30 липня 2015 року. За час подружнього життя народилась донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Від попереднього шлюбу ОСОБА_2 має неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який постійно проживає з ним та його матір`ю, перебуває на утриманні заявника з 2015 року, і з яким склалися близькі сімейні стосунки. Заявник піклується про хлопчика, виховує та утримує, вважає його за своїм рідним сином. Дитина, в свою чергу, гарно ставиться до заявника, поважає, називає батьком. Біологічний батько дитини ОСОБА_5 позбавлений батьківських прав, що підтверджується рішенням Малиновського суду м. Одеси від 28 січня 2025 року по справі 521/5814/23. Будь-якої участі у житті дитини біологічний батько не бере, не утримує її матеріально, не спілкується з нею. У зв`язку із викладеним, заявник просив задовольнити подану заяву про усиновлення ним дитини його дружини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою забезпечення стабільного сімейного середовища, офіційного оформлення фактичних відносин батька і дитини, а також з метою подальшого документального оформлення статусу дитини в Україні, що є вкрай важливим, необхідним та в інтересах дитини. Рішенням Хаджибейського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про усиновлення відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, відповідно до якої просив скасувати рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2025 року та постановити нове судове рішення, яким вимоги заяви задовольнити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що: судом не застосовано уніфікований підхід до даної справи; судом не враховано, що інтереси дитини мають переважне значення та регулюються міжнародними договорами, які мають вище юридичне значення; у даному випадку, найкращі інтереси дитини полягають у негайному усиновленні; норма щодо неможливості усиновлення громадянами, які перебувають у шлюбі з громадянами РФ, була прийнята законодавцем 16 травня 2025 року, а заявник з дитиною та його матір`ю проживають однією сім`єю вже 10 років, з 2015 року. Сторони про розгляд справи на 18 червня 2026 року були сповіщені належним чином, у судове засідання не з`явились. Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 30 липня 2015 року. За час подружнього життя народилась донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Від попереднього шлюбу ОСОБА_2 має неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який постійно проживає із заявником та своєю матір`ю, перебуває на утриманні заявника з 2015 року, і з яким у ОСОБА_3 склалися близькі сімейні стосунки. ОСОБА_4 піклується про хлопчика, виховує та утримує, вважає його за своїм рідним сином. Дитина, в свою чергу, гарно ставиться до заявника, поважає, називає батьком. Заінтересована особа ОСОБА_3 у судовому засіданні суду першої інстанції не заперечував проти задоволення заяви. Біологічний батько дитини ОСОБА_5 позбавлений батьківських прав, що підтверджено рішенням Малиновського суду міста Одеси від 28 січня 2025 року по справі 521/5814/23. Неповнолітній на час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до перекладу свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 є громадянином Російської Федерації (а. с. 17-18). На виконання ухвали суду від 15 жовтня 2025 року орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради надав лист, в якому зазначив, що неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином Російської Федерації. Згідно ч. 4 ст. 311 Цивільного процесуального кодексу України, до заяви громадян України про усиновлення дитини, яка є громадянином іншої держави, крім документів, зазначених у частині другій цієї статті, додаються згода законного представника дитини та згода компетентного органу держави, громадянином якої є дитина. У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, в країні введено воєнний стан та всі дипломатичні відносини з державою розірвано. На даний час отримати органом опіки та піклування відповідну згоду від Російської Федерації на усиновлення неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , юридично не можливо. На підставі вищевикладеного, орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради не має можливості надати відповідний висновок, однак зазначає, що надання висновку не є обов`язковою умовою для ухвалення рішення. Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_4 про усиновлення, суд першої інстанції виходив з того, що згідно ч. 16 ст. 212 СК України не можуть бути усиновлювачами особи, які перебувають у шлюбі з громадянином держави-агресора та/або держави, щодо якої Україною застосовано секторальні санкції. ОСОБА_2 , яка є дружиною заявника, є громадянкою Російської Федерації, що підтверджується її паспортом (а. с. 10-11), що, на думку суду, унеможливлює усиновлення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заявником ОСОБА_1 . Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного. Статтями 51, 52 Конституції України встановлено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про охорону дитинства», законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України. Конвенції про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з цього Закону, а також інших нормативно- х актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері. Завданням законодавства про охорону дитинства є розширення соціально-правових дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального, культурного розвитку молодого . створення соціально-економічних і правових інститутів з метою захисту прав та законних інтересів дитини в Україні. Згідно ст. 207 СК України, усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду. Усиновлення провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя. Частинами 5, 6 ст. 24 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що усиновлення допускається виключно в інтересах дитини України відповідно до закону. Усиновлення (удочеріння) є оформлена спеціальним юридичним актом (рішенням суду) і передача на виховання в сім`ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки. Згідно зі ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991 (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони давними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального печення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства», забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей ку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити. Відповідно до приписів ст. 8 вказаного Закону, кожна дитина має право на рівень, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і ного розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що сім`я є одним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, ного розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за я належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї з батьками або в сім ї одного з них та на піклування батьків. Частинами 3, 4, 5 ст. 232 Сімейного кодексу України встановлено, що з моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов`язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому - між її дітьми, внуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням. Усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов`язки щодо дитини, яку' він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини. Усиновлення надає особі, яку усиновлено, права і накладає на неї обов`язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків. Усиновлення - це пріоритетна і єдина форма влаштування дитини, яка може забезпечити для неї справжніх батьків і повноцінну родину. Усиновлена дитина прирівнюється до кровної і пожиттєво має всі права дитини за народженням, а усиновителі - всі права рідних батьків. Тобто, усиновлення це оптимальна, найкраща форма влаштування дитини, з погляду захисту прав та інтересів дитини. У рішенні Конституційного суду України справа N 1-4/2009 від 03 лютого 2009 року N З-рп/2009, вказано наступне: В Україні дитинство охороняється державою (частина третя статті 51 Конституції України) ( 254к/9б-ВР ). Держава має забезпечувати належні умови для виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної адаптації та активної життєдіяльності, зростання в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи та рівності (ст. 4 Закону України «Про охорону дитинства») (2402-14). Пріоритетом у правовому регулюванні сімейних відносин є забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (ч. 2 ст. 1 Кодексу) (2947-1 ). Створення умов для реалізації права кожної дитини на виховання в сім`ї, сприяння усиновленню дітей, створення системи заохочення і підтримки усиновлювачів належать до основних засад державної політики щодо соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування ст. 3 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування») (2342-15). Держава зобов`язана турбуватися про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, зокрема забезпечити їх утримання та виховання (ч. 3 ст. 52 Конституції України) (254к/96-ВР). Обов`язок держави забезпечити: тині захист і піклування, необхідні для її благополуччя, узгоджується з позиціями, викладеними у визнаних в Україні міжнародно-правових актах, зокрема у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (995_042) 1966 року, Конвенції про права дитини (995_021) 1989 року (ст. 3). Згідно з положеннями Принципу 2 Декларації прав дитини (995 384) 1959 року при прийнятті з цією метою законів пріоритетним має бути якнайкраще забезпечення інтересів дитини. Європейський суд з прав людини також надає особливого значення при вирішенні справ про усиновлення принципу пріоритету інтересів дитини (Рішення у справі «Піні і Бертані та Манера і Атрипальді проти Румунії» від 22 червня 2004 року). Засади охорони дитинства визначаються виключно законами України (п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України) (254к/96-ВР). Положення, які стосуються інституту усиновлення, в тому числі такої процедури, правового статусу усиновлювача та усиновленої дитини, закріплені в главі 18 Кодексу ( 2947-14 ). Аналіз цих положень дає підстави для висновку, що прагнення особи до усиновлення означає саме можливість усиновити дитину. Відповідно до ч. 1 ст. 208 СК України усиновленою може бути дитина. Частиною 1 ст. 6 СК України визначено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Відповідно до ст. 284 СК України усиновлення дитини, яка є іноземцем і проживає в Україні, здійснюється громадянами України або іноземцями, які проживають в Україні, на загальних підставах. Згідно до ч. 1, ч. 2 ст. 211 СК України, усиновлювачем дитини може бути дієздатна особа віком не молодша двадцяти одного року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини. Усиновлювачем може бути особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на п`ятнадцять років. Як вже вказувалось вище, що неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином Російської Федерації 24 лютого 2022 року Президентом України видано Указ від 24 лютого 2022 року N 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні

2. У відповідь на акт збройної агресії Російської Федерації проти України розірвано дипломатичні відносини України з Російською Федерацією та зупинено дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та Протоколу до неї. З урахуванням викладеного, у даному випадку орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради позбавлений можливості надати відповідний висновок про доцільність усиновлення дитини заявником. Крім того, згідно ч. 16 ст. 212 СК України, не можуть бути усиновлювачами особи, які, зокрема, перебувають у шлюбі з громадянином держави-агресора та/або держави, щодо якої Україною застосовано секторальні санкції. Вказана норма є імперативною та розширеному тлумаченню не підлягає. У даному випадку, мати дитини ОСОБА_2 , яка є дружиною заявника, є громадянкою Російської Федерації, що підтверджується її паспортом (а. с. 10-11), і вказана обставина унеможливлює усиновлення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заявником ОСОБА_1 . Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», суди повинні перевіряти наявність усіх документів, передбачених законом, і не можуть приймати рішення про усиновлення за їх відсутності. Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України», дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства, набуває громадянства України внаслідок її усиновлення громадянином України. Однак, як правильно зазначено судом першої інстанції, така підстава виникає лише після законного усиновлення, яке повинно бути здійснено у відповідності до вимог ЦПК України та СК України. Колегія суддів погоджується із доводами суду про те, що заявник має позитивні моральні та матеріальні характеристики, належно виконує батьківські обов`язки щодо дитини своєї дружини. Однак, при вирішенні справи про усиновлення суд має керуватися виключно вимогами закону, який прямо забороняє усиновлення дитини особою, яка перебуває у шлюбі з громадянином держави-агресора та/або держави, щодо якої Україною застосовано секторальні санкції. Наведені обставини є встановленою законом перешкодою для ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій позитивного рішення про усиновлення Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, як в цілому, так і кожному окремо, дійшов обґрунтованого висновку про те, що заява ОСОБА_1 про усиновлення не підлягає задоволенню. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 були предметом розгляду суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду першої інстанції, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи. При цьому, судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2025 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2025 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 18 червня 2026 року. Головуючий С.О. Погорєлова Судді Є.С. Сєвєрова О.М. Таварткіладзе