Постанова Львівський апеляційний суд № 444/2511/25

Справа № 444/2511/25 Головуючий у 1 інстанції: Ясиновський Р.Б. Провадження № 22-ц/811/3299/25 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Цяцяк Р.П., судді Ванівський О.М. та Левик Я.А. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 17 вересня 2025 року, В С Т А Н О В И В: У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 450033991 від 21.04.2020 року у розмірі 15 068 грн. 67 коп., а також 2 422 грн. 40 коп. сплаченого судового збору та 7 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 21.04.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» («Первісний кредитор») та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 450033991 на суму 6 500 грн. (в подальшому «Кредитний договір»). Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачкою за допомогою одноразового ідентифікатора AG474UH5. Зазначалося, що саме відповідачка ініціювала укладення Кредитного договору, оформивши Заявку на сайті Первісного кредитора, підписавши Кредитний договір з використанням одноразового ідентифікатора. У Кредитному договорі сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов Кредитного договору, в тому числі - щодо розміру кредиту, грошової одиниці, в якій надано кредит, строку та умов користування коштами, сплати відсотків за користування кредитним коштами, розміру і типу процентної ставки. Також зазначалося, що Первісний кредитор на виконання умов Кредитного договору перерахував 21.04.2020 року відповідачці, шляхом ініціювання через банк провайдер, 6 500 грн на її банківську карту № 5168-75XX-XXXX-0225, яку вона вказала у Заявці при укладенні Кредитного договору. 28.11.2018 року між Первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу № 28/1118-01, до якого у подальшому укладалися Додаткові угоди, у тому числі - щодо продовження терміну дії Договору факторингу 1. 02.02.2021 року Первісний кредитор та ТОВ «Таліон Плюс» на виконання Договору факторингу 1 підписали Реєстр прав вимоги № 119, за яким від Первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідачки за Кредитним договором у розмірі, який зазначено у Реєстрі прав вимоги, що також підтверджується долученим до позовної заяви Актом звірки взаємних розрахунків та Протоколом узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимоги. 05.08.2020 року між ТОВ ««Таліон Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Онлайн Фінанс» було укладено Договір факторингу № 05/0820-01 (далі - договір факторингу 2). 31.08.2023 року ТОВ «Таліон Плюс» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Онлайн Фінанс» на виконання Договору факторингу 2 підписали Реєстр прав вимоги № 11, за яким від ТОВ ««Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідачки за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги. 04.06.2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем укладено Договір факторингу № 04/06/25-Ю (далі договір факторингу 3), відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідачки за Кредитним договором: відповідно до Реєстру боржників № б/н від 04.06.2025 року - на загальну суму 15 068 грн. 67 коп. Укладення договорів факторингу між Первісним кредитором і ТОВ «Таліон Плюс», а також між ТОВ «Таліон Плюс» і ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», до виникнення кредитних правовідносин між сторонами не впливає на дійсність відступлення права вимоги, оскільки на момент укладення кредитного договору зазначені договори факторингу були чинними. Право вимоги за Кредитним договором було відступлено послідовно від Первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс», далі - до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», а згодом і позивачу на підставі належним чином оформлених Реєстрів прав вимоги, підписаних уже після укладення кредитного договору. Зазначалося, що: -розрахунки заборгованості підготовлені Первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс» за Кредитним договором за відповідні періоди перебування прав вимог у Первісного кредитора та ТОВ «Таліон Плюс», а «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач не здійснювали жодних нарахувань за Кредитним договором; -у період перебування права вимоги у «ФК «Онлайн Фінанс» та позивача зі сторони відповідачки жодних погашень заборгованості за Кредитним договором не здійснювалося; -загальна сума заборгованості відповідачки перед позивачем за Кредитним договором на момент подання позовної заяви становить 15 068 грн. 67 коп., яка складається з 5 875 грн. 96 коп. заборгованості по тілу кредиту та 9 192 грн. 71 коп. заборгованості по несплаченим відсотків за користування цим кредитом (а.с. 1-8). Оскаржуваним рішенням в задоволенні позову відмовлено (а.с. 133-141). Дане рішення оскаржила представниця позивача. Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та постановити у справі нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі , покликаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (а.с. 149-172). Ухвалою Львівського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року відкрито апеляційне провадження за вищезгаданою апеляційною скаргою позивача, запропоновано учасникам справи протягом 15-ти днів подати до суду свій відзив на апеляційну скаргу та ухвалено розгляд справи у відповідності до частини 1 статті 369 ЦПК України проводити в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (а.с. 211-212). Апеляційна скарга позивача та копія ухвали Львівського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року про відкриття апеляційного провадження у даній справі (з пропозицією відповідачці подати до суду відзив на апеляційну скаргу) були надісланими відповідачці та її представниці та отриманими ними 14 та 22 січня 2026 року (а.с. 222-223), однак відзиву на апеляційну скаргу ними подано не було. Клопотань від учасників справи про апеляційний розгляд справи з їх повідомленням до суду не поступало. 03 та 20 квітня 2026 року у зв`язку зі звільненням з посади у відставку суддів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду даної справи було визначено нову колегію суддів у складі суддів Цяцяка Р.П. (суддя-доповідач), Ванівського О.М. та Шеремети Н.О. (а.с. 229-231). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. ЦПК України встановлено, що: - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81); - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13); - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76); - належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77); - обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82); - при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263). Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі суд мотивував тим, що «Кредитний договір було укладено між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем 21.04.2020, тобто вже після укладення ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» договору про відступлення прав вимоги №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року. Отже, вимога на момент укладення договору мала би бути визначеною, тоді як жодної визначеної вимоги у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» щодо ОСОБА_1 на момент укладення договору факторингу від 28 листопада 2018 року не було, відтак сторони не могли передбачити, що 21 квітня 2020 року цим товариством буде укладено кредитний договір з відповідачем». А відтак«у ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» відсутнє право на звернення до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення на його користь заборгованості за кредитним договором від 21.04.2020, так як, позивачем не доведено факт набуття ним права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором № 450033991 від 21 квітня 2020 року». Колегія суддів наведені вище висновки суду вважає такими, що зроблені за неправильного застосування норм матеріального права, виходячи з наступного. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Одним із різновидів правочину, на підставі якого відбувається заміна кредитора у зобов`язанні, є договір факторингу, за яким одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина 1 статті 1077 ЦК України). Стаття 1078 ЦК України встановлює, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. При цьому, відповідно до ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Згідно з положеннями ст. 1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, фактор зобов`язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов`язаний сплатити факторові залишок боргу. Одночасно, за змістом п. 5ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 4 та ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг вважається фінансовою послугою, а саме операціями з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. При цьому, реалізуючи свої повноваження у сфері формування висновків щодо застосування вказаних вище норм матеріального права, в постановах від 08.08.2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) та від 08.11.2023 року у справі № 206/4841/20 Велика Палата Верховного Суду зазначає, що «договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги». Згідно з положеннями ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Тобто, договір факторингу, як правочин на підставі якого відбувається заміна кредитора у зобов`язанні, є змішаним договором, до відповідних частин якого підлягають застосуванню положення цивільного законодавства про кредит (позику) та купівлю-продаж (або заставу). В свою чергу, положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі- продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому. Тобто, з огляду на необхідність застосування до договору факторингу в тому числі положень ч. 1 ст. 656 ЦК України, предметом договору факторингу можуть бути в тому числі права вимоги, які не існують на момент укладення самого договору, але які виникнуть або будуть набуті клієнтом у майбутньому. Більше того, в постановах від 11.09.2018 року у справі № 909/968/16 та від 16.03.2021 року у справі № 906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи положення ст. 1078 ЦК України, фактично визначила, що однією з ознак договору факторингу є його предмет, яким може бути лише право грошової вимоги - такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги. Тобто, як положення національного законодавства України, так і висновки Великої Палати Верховного Суду, а також Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, чітко підтверджують той факт, що за договорами факторингу до позивача могли перейти права вимоги за Кредитним договором - грошові права вимоги до відповідача, які виникли після укладення договорів факторингу. У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто - таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем до позовної заяви долучено ряд договорів факторингу (з Додатковими угодами до них) та укладені на виконання цих договорів Реєстри прав вимоги, Акти звірки взаємних розрахунків, Протоколи узгодження предметів факторингових операції та обсягу переданих прав вимоги, які судом недійсними не визнавалися (докази про протилежне у матеріалах справи відсутні), а тому такі (у відповідності до статті 204 ЦК України) є правомірними та підлягають виконанню. За наведених вище обставин в їх сукупності колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення, як таке, що ухвалене за неправильного застосування норм матеріального права, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення з урахуванням наступних обставин по справі. За змістом статті 178 ЦПК України, усі заперечення проти позову відповідачем викладаються у відзиві. Як вбачається зі змісту поданого до суду першої інстанції Відзиву на позовну заяву (а.с. 117-120), стороною відповідачки не заперечується укладення відповідачкою 21.04.2020 року Кредитного договору. А з наданої АТ «КБ «ПриватБанк» на запит суду інформації (а.с. 131-132) вбачається, що 6 500 грн. кредитних коштів за Кредитним договором від 21.04.2020 року були зарахованими 21.04.2020 року на карту, яку було емітовано на ім`я відповідачки (яка після державної реєстрації шлюбу змінила прізвище з ОСОБА_4 на ОСОБА_5 ; а.с. 124). Тобто, суд вважає доведеним належними та допустимими доказами укладення відповідачкою Кредитного договору та отримання нею за умовами цього договору 6 500 грн. кредитних коштів. У згаданому вже вище Відзиві на позовну заяву представниця відповідачки звертає увагу на те, що згідно пункту 1.2 Кредитного договору строк його дії 30 днів від дати отримання Кредиту Позичальником (а.с. 29-30). В той же час, матеріалами справи стверджується, що сторони Кредитного договору неодноразово укладали Додаткові угоди, якими «у зв`язку з неможливістю виконання Позичальником умов Договору та на підставі звернення Позичальника» (відповідачки) продовжували «строк, на який був наданий Кредит» (а.с. 31-35). Як вбачається з матеріалів справи, остання така Додаткова угода між сторонами Кредитного договору була укладеною 04.12.2020 року і нею було продовжено строк, на який був наданий Кредит, ще на 30 (тридцять) днів, тобто до 02 січня 2021 року (04.12.2020 року + 30 днів) (а.с. 35). Докази про те, що відповідачка (Позичальник) давала свою згоду на подальше продовження строку кредитування (після 02.01.2021 року) у матеріалах справи відсутні. Як також стверджується матеріалами справи, позивачем в основу позовних вимог (в сумі 15 068 грн. 67 коп. = 5 875 грн. 96 коп. заборгованості по тілу кредиту + 9 192 грн. 71 коп. заборгованості по сплаті відсотків за користування цим кредитом) покладено розрахунок заборгованості ТОВ «Таліон Плюс», згідно якого згадане ТОВ придбало цей кредит лише 02.02.2021 року з розміром заборгованості лише 10 273 грн. 95 коп., нарахувало відсотки за користування цим кредитом за період з 02.02.2021 року по 31.08.2023 року (а.с. 43), коли і продало (переуступило) його ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс». В той же час, як вже зазначалося вище, докази про те, що відповідачка давала свою згоду на продовження строку кредитування після 02.01.2021 року у матеріалах справи відсутні, а тому розрахунок заборгованості відповідачки за Кредитним договором, складений ТОВ «Таліон Плюс» за період з 02.02.2021 року по 31.08.2023 року, не може прийматися до уваги. Згідно наявного у матеріалах справи розрахунку заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за період з 21.04.2020 року по 02.02.2021 рік, заборгованість відповідачки за Кредитним договором станом 02.02.2021 рік складалась з 5 875 грн. 96 коп. заборгованості по тілу кредиту + 4 397 грн. 99 коп. заборгованості по сплаті процентів (разом 10 273 грн. 95 коп.; а.с. 44-47). Принагідно слід зауважити те, що наявність згаданого розрахунок заборгованості у матеріалах справи спростовує твердження, яке міститься у Відзиві на позовну заяву, про відсутність у матеріалах справи розрахунку заборгованості, яка є предметом позовних вимог. Однак, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» вправі було нараховувати проценти за користування кредитом лише по 02.01.2021 року, оскільки (як вже зазначалося вище) згода відповідачки на продовження строку кредитування після 02.01.2021 року у матеріалах справи відсутня. А, як вбачається зі згаданого розрахунку заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», станом на 02.01.2021 року заборгованість відповідачки за Кредитним договором становила 7 077 грн. 47 коп. (а.с. 46-зворот). Стороною відповідачки не надано суду власного контррозрахунку розміру заборгованості останньої за Кредитним договором, а доводи сторони у спорі про необґрунтованість розрахунків протилежної сторони (позивача) є безпідставними, якщо на спростування цих розрахунків інша сторона (відповідачка) не надала власного розрахунку. За наведених вище обставин в їх сукупності колегія суддів приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення лише частково, а саме: у розмірі згаданих вже вище 7 077 грн. 47 коп. за період з 21.04.2020 року по 02.01.2021 року. За змістом пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», дружинам військовослужбовців, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, проценти за користування кредитом не нараховуються саме під час дії особливого періоду. В той же час, відповідачкою Кредитний договір було укладено 21.04.2020 року, тобто задовго до її заміжжя 30.10.2021 року, і колегія суддів прийшла до висновку про те, що проценти за цим договором підлягають до стягнення за період з 21.04.2020 року по 02.01.2021 року, тобто за період, який передував заміжжю відповідачки та призову її чоловіка на військову службу під час мобілізації (у липні 2023 року; а.с. 123). За наведених обставин доводи відповідачки з посиланням на те, що на даний час вона є дружиною військовослужбовця (з 30.10.2021 року), який у липні 2023 року був призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, також не можуть прийматися до уваги. Статтею 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1), а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 2), і що суд апеляційної інстанції, у випадку зміни рішення або ухвалення нового, відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13). Як позовна заява, так і апеляційна скарга позивача, містять вимогу про стягнення з відповідачки на користь позивача 7 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Клопотань від відповідачки (її представниці) про зменшення розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 137 ЦПК України), та/або заяв пронеспівмірність цих витрат (частина 6 статті 137 ЦПК України) до суду не поступало. Матеріалами справи стверджується, що позивач в ході розгляду даної справи судами першої та апеляційної інстанцій поніс 6 056 грн. 00 коп. (2 422 грн. 40 коп. + 3 633 грн. 60 коп.) судових витрат у виді сплаченого судового збору (а.с. 95, 175). За підсумками апеляційного розгляду справи колегія суддів прийшла до висновку про те, що до задоволення підлягають 46,97 % (7 077 грн. 47 коп. з 15 068 грн. 67 коп.) заявлених позовних вимог. 7 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу + 6 056 грн. 00 коп. сплаченого судового збору = 13 056 грн. 00 коп. судових витрат 46,97 % від 13 056 грн. 00 коп. становить 6 132 грн. 16 коп., які і підлягають до стягнення з відповідачки на користь позивача. Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, що судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають. Згідно з частиною дев`ятою наведеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено у 2026 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2026 року 3 328 грн. 00 коп. Предметом позову у цій справі є майнові вимоги про стягнення з відповідачки 15 068 грн. 67 коп. заборгованості за кредитним договором. Відтак, ціна позову у цій справі складає 15 068 грн. 67 коп., що станом на 01 січня 2026 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328 грн. 00 коп. х 250 = 832 000, 00 грн). Урахувавши, що ціна позову у цій справі становить 15 068 грн. 67 коп., судові рішення, ухвалені у такій справі, не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 пункт 2, 376 частина 1 пункти 3 і 4, 381, 382, 383, 384, 389 частина 3 пункт 2 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» частково задовольнити. Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 17 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_6 частково задовольнити. Стягнути з ОСОБА_7 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» 7 077 (сім тисяч сімдесят сім) грн. 47 коп. заборгованості за кредитним договором № 450033991 від 21.04.2020 року. Стягнути з ОСОБА_7 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» 6 132 (шість тисяч сто тридцять дві) грн. 16 коп. судових витрат. Постанова апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає. Повну постанову складено 24 червня 2026 року. Головуючий: Цяцяк Р.П. Судді: Ванівський О.М. Левик Я.А.