Постанова КЦС ВС № 283/292/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2026 року м. Київ справа № 283/292/25 провадження № 61-12381св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: судді-доповідача - Фаловської І. М., суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Ситнік О. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Малинський відділ державної виконавчої служби у Коростенському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місто Київ), розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Реус Денис Сергійович, на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 19 травня 2025 року у складі судді Саланди О. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року у складі колегії суддів Борисюка Р. М., Коломієць О. С., Павицької Т. М., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Малинський відділ державної виконавчої служби у Коростенському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місто Київ) (далі - Малинський ВДВС у Коростенському районі Житомирської області Центрального МРУ Міністерства юстиції України (місто Київ)), про звільнення від сплати заборгованості за аліментами. Позов мотивовано тим, що 25 липня 2017 року Малинський районний суд Житомирської області у справі № 283/1249/17 видав судовий наказ про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від доходу боржника, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18 липня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття. Станом на 01 лютого 2025 року у позивача перед відповідачкою утворилася заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 224 353,96 грн. Зазначав, що був мобілізований 28 квітня 2022 року для проходження військової служби відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». 12 травня 2022 року направлений до військової частини НОМЕР_1 , де виконував бойові завдання із захисту територіальної цілісності та суверенітету України. 15 липня 2022 року поблизу населеного пункту Лисичанська Луганської області під час виконання бойового завдання позивач отримав поранення, після чого проходив стаціонарне лікування. 12 серпня 2022 року ОСОБА_1 виписано із лікарні та направлено до військової частини для продовження служби. 23 вересня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Карлівка Донецької області позивач отримав друге тяжке поранення. Згідно з медичною документацією діагностовано множинні вогнепальні поранення обох нижніх кінцівок, вогнепальне проникаюче поранення лівого колінного суглоба з переломом зовнішнього виростка великогомілкової кістки зі зміщенням, поранення нижньої третини лівого стегна, сліпе осколкове поранення правої стопи з уламковим переломом п`яткової та таранної кісток, сліпе осколкове поранення нижньої третини правого стегна, дотичне осколкове поранення носа з переломом кісток носа. 24 вересня 2022 року позивача переведено до Зміївської центральної районної лікарні у місті Змієві Харківської області, а наступного дня - до Військово-медичного клінічного центру Північного регіону в місті Харкові. Надалі ОСОБА_1 проходив лікування у Київській міській клінічній лікарні № 8, де переніс 12 оперативних втручань на нижніх кінцівках. Перебував на лікуванні до 22 грудня 2022 року, після чого був тимчасово виписаний додому. У період з 30 січня до 27 березня 2023 року проходив курс лікування в Українському державному медико-соціальному центрі ветеранів війни. Надалі продовжив лікування у місті Малині Житомирської області з 28 березня до 19 квітня 2023 року та з 20 квітня до 11 травня 2023 року. Після восьми місяців лікування повернувся до військової частини НОМЕР_1 , де за направленням командира пройшов військово-лікарську комісію. На підставі її висновку наказом командира частини від 12 липня 2023 року № 137-РС ОСОБА_1 звільнено з військової служби за станом здоров`я та виключено з військового обліку. Після звільнення позивач пройшов додаткове медичне обстеження. Відповідно до висновку медико-соціальної експертної комісії йому встановлено інвалідність ІІ групи. Наразі перебуває на пенсійному забезпеченні. Отже, фінансові можливості позивача є обмеженими: він не має інших джерел доходу, окрім пенсії. ОСОБА_1 , незважаючи на стан здоров`я, виявляє готовність виконувати свої зобов`язання зі сплати аліментів у межах наявних можливостей. На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд звільнити його від сплати заборгованості за аліментами на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 15 липня 2022 року до 12 серпня 2022 року та з 23 вересня 2022 року до 12 липня 2023 року. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення Малинський районний суд Житомирської області рішенням від 19 травня 2025 року, яке залишене без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року, позов ОСОБА_1 задовольнив. Звільнив ОСОБА_1 від сплати заборгованості за аліментами на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 15 липня до 12 серпня 2022 року та з 23 вересня 2022 року до 12 липня 2023 року у зв`язку з перебуванням на лікуванні після поранень та проходження реабілітації. Стягнув з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 211,20 грн. Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що у період, за який позивач просив звільнити його від сплати заборгованості за аліментами на дитину, ОСОБА_1 проходив лікування та реабілітацію у зв`язку з пораненнями, отриманими під час виконання бойових завдань із захисту територіальної цілісності та суверенітету України. Суди виснували, що позивач довів наявність обставин, які у розумінні частини другої статті 197 СК України мають істотне значення та є підставами для його звільнення від сплати заборгованості за аліментами у спірний період. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у жовтні 2025 року, ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Реус Д. С., просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявниця посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 грудня 2019 року у справі № 219/6287/17, від 22 січня 2020 року у справі № 691/1497/18. Касаційну скаргу мотивовано тим, що заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виникла задовго до перебування на військовій службі та встановлення йому інвалідності. Позивач не надав суду жодних доказів про те, що у спірний період він поніс значні витрати на лікування та реабілітацію, тобто доказів фінансової неможливості виконувати обов`язки зі сплати аліментів. Натомість у вказаний період ОСОБА_1 частково сплачував аліменти, отримував грошове забезпечення, набув у власність земельну ділянку та автомобіль. Суди не врахували зазначених обставин, у зв`язку з чим дійшли помилкових висновків про задоволення позову. Також касаційна скарга містить посилання заявниці на те, що наявні підстави, передбачені підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, а саме справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Доводи інших учасників справи У грудні 2026 року позивач надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому посилається на необґрунтованість та безпідставність доводів заявниці, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. У відзиві зазначає, що сума витрачених ним коштів на лікування та реабілітацію не має правового значення у спірних правовідносинах. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що відповідно до копії виписки з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого № 8906 ОСОБА_1 встановлено клінічний діагноз: мінно-вибухова травма від 15 липня 2022 року, закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, осколкове непроникаюче поранення грудної клітки. ОСОБА_1 перебував на лікуванні у КП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня імені І. І. Мечникова «ДОР» з 22 липня 2022 року до 29 липня 2022 року (а. с. 15). Згідно із копією виписки із медичної картки стаціонарного хворого № 4885 КНП «Київська міська клінічна лікарня № 4» ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 01 серпня 2022 року до 12 серпня 2022 року (а. с. 16). Відповідно до копії виписки з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого № 11348 Військово-медичного клінічного центру Північного регіону Міністерства оборони України ОСОБА_1 встановлено повний діагноз: множинне вогнепальне поранення обох нижніх кінцівок (23 вересня 2022 року); вогнепальне наскрізне проникаюче поранення лівого колінного суглоба з вогнепальним переломом зовнішнього виростка лівої великогомілкової кістки зі зміщенням; вогнепальне наскрізне поранення нижньої третини лівого стегна; вогнепальне осколкове сліпе поранення правої стопи з вогнепальним уламковим переломом правої п`яткової та таранної кісток із наявністю стороннього тіла; вогнепальне сліпе осколкове поранення нижньої третини правого стегна; вогнепальне дотичне осколкове поранення зовнішньої частини носа з переломом кісток носа. Лікування проводилося з 24 вересня 2022 року до 28 вересня 2022 року (а. с. 19). Згідно з копією виписки з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого № 14974 КНП «Київська міська клінічна лікарня № 8» ОСОБА_1 перебував у відділенні ортопедії з 28 вересня 2022 року до 22 грудня 2022 року (а. с. 20). Відповідно до копії епікризу із медичної картки стаціонарного хворого № 400 у період з 30 січня 2023 року до 27 березня 2023 року ОСОБА_1 проходив курс лікування в Українському державному медико-соціальному центрі ветеранів війни (а. с. 22). У період з 28 березня 2023 року до 19 квітня 2023 року та з 20 квітня 2023 року до 11 травня 2023 року ОСОБА_1 перебував на лікуванні у КНП «Малинська міська лікарня» Малинської міської ради, що підтверджується копіями виписок із медичної картки стаціонарного хворого № 1135, № 1416 (а. с. 23, 24). Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 12 липня 2023 року № 137-РС ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку за станом здоров`я на підставі висновку військово-лікарської комісії. Станом на 01 лютого 2025 року заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , становить 224 353,96 грн, що підтверджується листом Малинського ВДВС у Коростенському районі Житомирської області Центрально-Західного МРУ Міністерства юстиції України (місто Київ) від 04 лютого 2025 року (а. с. 33, 34). Малинський районний суд Житомирської області рішенням від 26 лютого 2024 року у справі № 283/2337/23 стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 пеню за прострочення сплати аліментів на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 40 000,00 грн (а. с. 43, 45).

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»). Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. У статті 180 СК України регламентовано, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно з частинами першою-третьою статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Відповідно до статті 197 СК України з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Зазначена норма не встановлює вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення. Згідно з частиною четвертою статті 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них. Отже, за змістом вказаної норми права особа, з якої за рішенням суду стягнуто періодичні платежі, у випадку зміни будь-яких обставин, що впливають на її обов`язок щодо сплати таких платежів, у тому числі щодо припинення такого обов`язку, може звернутися із відповідним позовом. У частині восьмій статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. Заявник вправі звернутися до суду із заявою щодо розміру, способу виконання рішення суду зі сплати аліментів. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша, третя статті 13 ЦПК України). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). У справі, яка переглядається, суди встановили, що 25 липня 2017 року Малинський районний суд Житомирської області у справі № 283/1249/17 видав судовий наказ про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від доходу боржника, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18 липня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття. Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, наданого Малинським ВДВС у Коростенському районі Житомирської області Центрально-Західного МРУ Міністерства юстиції України (місто Київ), за період з червня 2018 року до 01 лютого 2025 року ОСОБА_1 має заборгованість зі сплати аліментів на неповнолітню дитину ОСОБА_3 у розмірі 224 353,96 грн. У період з 15 липня 2022 року до 12 серпня 2022 року та з 23 вересня 2022 року до 12 липня 2023 року ОСОБА_1 проходив стаціонарне лікування та реабілітацію після поранень, отриманих під час виконання бойових завдань із захисту територіальної цілісності та суверенітету України, після чого був звільнений з військової служби за станом здоров`я та виключений з військового обліку. Наразі перебуває на пенсійному забезпеченні. Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, вважали, що позивач довів наявність обставин, які у розумінні частини другої статті 197 СК України мають істотне значення та є підставами для його звільнення від сплати заборгованості за аліментами у спірний період. Колегія суддів вважає такий висновок судів передчасним. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Заявниця посилається на неврахування апеляційним судом висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 грудня 2019 року у справі № 219/6287/17, від 22 січня 2020 року у справі № 691/1497/18. Предметом розгляду справи № 219/6287/17 було звільнення позивача від сплати заборгованості за аліментами на дитину у зв`язку зі скрутним матеріальним станом позивача, встановленою інвалідністю та наявністю іншої дитини на утриманні. У цій справі апеляційний суд установив, що частина заборгованості з аліментів виникла до діагностування хвороби позивача у 2013 році, при цьому будь-яких доказів та пояснень того, чому виникла заборгованість у 2008- 2013 роках позивач не надав. Верховний Суд погодився з постановою суду апеляційної інстанції, якою відмовлено у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності будь-яких передбачених частиною другою статті 197 СК України обставин, що мають істотне значення та могли б слугувати підставою для звільнення від сплати заборгованості з аліментів. Предметом розгляду справи № 691/1497/18 було звільнення від сплати заборгованості за аліментами та зміна розміру аліментів. Суди зазначили, що позивач є особою з інвалідністю з 16 квітня 2018 року, заборгованість зі сплати аліментів утворилася за період з лютого 2014 року до жовтня 2018 року, тобто до виникнення у нього тяжкого захворювання. Позивач не надав належних доказів неможливості виконання рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 06 лютого 2014 року. Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови у задоволенні позовної вимоги про звільнення від сплати заборгованості за аліментами, оскільки така заборгованість утворилася до виникнення у позивача тяжкого захворювання. Колегія суддів зазначає, що під час вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості зі сплати аліментів та звільнення від такої сплати суд має враховувати період виникнення такої заборгованості (постанова Верховного Суду від 25 лютого 2026 року у справі № 761/26311/23). З аналізу частини другої статті 197 СК України вбачається, що повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом і лише тоді, коли заборгованість виникла у зв`язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Вирішуючи питання про повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами, підлягає встановленню судом те, що у зв`язку з певними обставинами, на які позивач посилається як на підстави позову, його матеріальний та фінансовий стан погіршився, внаслідок чого він позбавлений можливості сплачувати аліменти у розмірі, які визначено договором або судом. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. При цьому слід звернути увагу на те, що у такий спосіб законодавцем визначено право, а не обов`язок, суду звільнити платника аліментів від сплати заборгованості. Під час вирішення аналогічних спорів необхідно враховувати інтереси дитини, оскільки аліменти сплачуються на дитину з метою забезпечення достатнього матеріального рівня її життя. З матеріалів справ убачається, що: 25 липня 2017 року Малинський районний суд Житомирської області видав судовий наказ № 283/1249/17 про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від доходу боржника, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18 липня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття; з 28 квітня 2022 року ОСОБА_1 мобілізований для проходження військової служби та захисту Батьківщини відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»; відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_1 станом на 01 лютого 2025 року за період з червня 2018 року до січня 2025 року, наданого Малинським ВДВС у Коростенському районі Житомирської області Центрально-Західного МРУ Міністерства юстиції України (місто Київ) у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, сума заборгованості становить 224 353,96 грн; позивач надав суду докази на підтвердження того, що у період з 15 липня 2022 року до 12 серпня 2022 року та з 23 вересня 2022 року до 12 липня 2023 року він проходив лікування та реабілітацію у зв`язку з пораненнями, отриманими під час виконання бойових завдань із захисту територіальної цілісності та суверенітету України. Під час розгляду справи ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позову та зазначала, що заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виникла задовго до перебування на військовій службі та встановлення йому інвалідності. Звертала увагу суду та просила врахувати те, що у період, за який позивач просив звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, ОСОБА_1 набув у власність земельну ділянку, площею 0,0857 га, кадастровий номер 1810900000:01:002:0847, вартістю 43 241,64 грн, та житловий будинок з господарськими будівлями, загальною площею 62,0 кв. м, вартістю 227 599,05 грн, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а також автомобіль Mercedes-Benz ML350, 2007 року, вартістю 780 840,69 грн. У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначає про залишення апеляційним судом без правової оцінки наведених доводів про те, що ОСОБА_1 мав фінансову можливість сплачувати аліменти на дитину, та що заборгованість позивача зі сплати аліментів виникла до перебування на військовій службі. Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що у період, за який позивач просив звільнити його від сплати заборгованості за аліментами на дитину, ОСОБА_1 проходив лікування та реабілітацію у зв`язку з пораненнями, отриманими під час виконання бойових завдань із захисту територіальної цілісності та суверенітету України, що має істотне значення та є підставою для звільнення його від сплати заборгованості за аліментами. Водночас колегія суддів вважає зазначені висновки судів передчасними, оскільки, враховуючи те, що заборгованість зі сплати аліментів у ОСОБА_1 виникла задовго до перебування на військовій службі та отримання поранень, суди не провели аналізу істотних обставин, за яких позивач позбавлений був можливості сплачувати аліменти за весь період їх нарахування, не досліджували причинно-наслідкового зв`язку між проходженням позивачем лікування у вказаний період та його матеріальним станом, зокрема, що саме внаслідок зазначених обставин ОСОБА_1 не мав жодної можливості виконувати судовий наказ Малинського районного суду Житомирської області у справі № 283/1249/17 про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім того, Малинський районний суд Житомирської області у рішенні від 26 лютого 2024 року, яке залишене без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 06 червня 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , предметом якого була заборгованість з червня 2018 року до травня 2023 року, дійшов висновку, що відповідач не довів, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання аліментних зобов`язань, та що заборгованість виникла через обставини, які не залежали від його волі. Отже, судовим рішенням у справі № 283/2337/23 преюдиційно встановлені обставини щодо заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які, зокрема в частині, що охоплює спірний період виникнення такої заборгованості, підлягали врахуванню судами під час розгляду справи, що переглядається. Під час перегляду рішення суду першої інстанції апеляційний суд не перевірив доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 , не дослідив належним чином у сукупності отримані позивачем доходи та понесені ним витрати за спірний період, чи пов`язані такі витрати саме з проходженням лікування та реабілітації, не встановив конкретну суму заборгованості зі сплати аліментів, яка охоплює цей період. Отже, для правильного застосування частини другої статті 197 СК України підлягають перевірці доводи апеляційної скарги на предмет того, чи призвели обставини, на які позивач посилався як на підставу звільнення його від сплати заборгованості за аліментами у конкретний період часу, до погіршення його матеріального та фінансового стану, у зв`язку з чим ОСОБА_1 був повністю позбавлений можливості виконувати аліментні зобов`язання. Слід зазначити, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини). Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційний суд дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін. Верховний Суд є судом оцінки права, а не встановлення факту. До повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права. Верховний Суд не має права вдаватися до оцінки обставин справи, їх встановлювати, змінювати саме ту оцінку, яку здійснили суди першої та апеляційної інстанцій як суди факту. Зазначене відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18). На підставі викладеного Верховний Суд виснує про часткове задоволення касаційної скарги та вважає за необхідне постанову апеляційного суду скасувати та направити справу на новий розгляд до апеляційного суду. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Згідно з пунктом 1 частини третьої, частиною четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України). З огляду на викладене постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Щодо судових витрат Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки за результатами касаційного перегляду судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Реус Денис Сергійович, задовольнити частково. Постанову Житомирського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв О. М. Ситнік