Ухвала ККС ВС № 591/8460/25

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2026 року м. Київ справа № 591/8460/25 провадження № 51-1772 ск 26 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , на вирок Зарічного районного суду м. Суми від 29 грудня 2025 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 06 квітня 2026 року, встановив: За вироком Зарічного районного суду м. Суми від 29 грудня 2025 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 1 ст. 286 1 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років. Початок строку відбуття основного покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_5 вказано рахувати з моменту затримання для відбування покарання за цим вироком. Строк додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами зазначено обчислювати ОСОБА_5 з моменту відбуття ним основного покарання. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь судового експерта ОСОБА_6 судові витрати в сумі 12 000,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави судові витрати в сумі 3565,60 грн. Вирішено долю щодо речових доказів. Судом визнано винуватим та засуджено ОСОБА_5 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 1 КК. За обставин, детально викладених у вироку місцевого суду, 10 квітня 2025 року близько 18:30 год ОСОБА_5 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння та керуючи автомобілем BMW X3, д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по проїзній частині по проспекту Свободи у м. Суми у напрямку проспекту Михайла Лушпи, порушив вимоги п. 10.1, 12.1, 13.1, 2.9 «а» Правил дорожнього руху України, та допустив попутне зіткнення з нерухомим автомобілем Chery Tiggo 7, д.н.з. НОМЕР_2 , який, в свою чергу, у некерованому стані, зіткнувся з нерухомим попутним автомобілем Jeep Compass, д.н.з. НОМЕР_3 , який від удару відкинуло на попутний нерухомий автомобіль Nissan Sentra, д.н.з НОМЕР_4 . Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажиру автомобіля BMW X3, д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_7 спричинено тілесне ушкодження середньої тяжкості. Ухвалою Сумського апеляційного суду від 06 квітня 2026 року вирок місцевого суду залишено без зміни. У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , просить скасувати вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду, та призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції. В обґрунтування своїх вимог захисник вказує, що суди, призначаючи покарання ОСОБА_5 , не врахували приписи ст. 69-1 КК та призначили надмірно суворе покарання, в повній мірі не врахували пом`якшуючі обставини, а саме те, що ОСОБА_5 не був раніше судимий, повністю усвідомив протиправність своїх дій та щиро розкаявся. Перевіривши доводи, наведені у касаційній скарзі, наявні копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити на таких підставах. Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При цьому, згідно зі ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Доводи автора скарги фактично зводиться до оспорювання неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке полягає в безпідставному не застосуванні до засудженого положень ст. 69 1КК, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого внаслідок суворості. Відповідно до вимог статей 50, 65 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених та попередження нових кримінальних правопорушень, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових правопорушень. Згідно з принципами співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій. Таким чином, питання стосовно призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання. Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення. Разом з тим, як уже раніше зазначав Верховний Суд, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість (постанова Верховного Суду від 12 липня 2018 року у справі № 745/398/16-к, провадження № 51-2335 км 18). За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання. Санкцією ч. 1 ст. 286 1 КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 3 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від 3 до 5 років. З матеріалів касаційного провадження вбачається, що місцевий суд під час призначення ОСОБА_5 виду та розміру покарання враховув характер і ступінь тяжкості скоєного злочину, обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання, особу винного, який в силу вимог ст.89 КК є не судимою особою, за місцем фактичного проживання характеризується позитивно, на обліку в нарко- та псих- диспансерах не перебуває, протягом 2020-2022 років 4 рази притягувався до адміністративної відповідальності ( двічі за керування транспортним засобом у стані сп`яніння та двічі за керування автомобілем, будучи позбавленим права керування). Обставиною, яка пом`якшує покарання, суд визнав відшкодування потерпілому завданих злочином збитків. При цьому судом зазначено, що ОСОБА_5 відразу після ДТП заперечував свою причетність до його вчинення, повідомляючи, що керував транспортним засобом якийсь інший водій, який зник; маючи явні ознаки сп`яніння, поводив себе неадекватно, ухилявся від проходження огляду на стан сп`яніння; надумав версію щодо невживання алкоголю та узгодив її з зацікавленими особами. Обтяжуючих покарання обставин судом не встановлено. При цьому місцевий суд, врахувавши надані прокурором характеризуючи дані про обвинуваченого та вжиті ОСОБА_5 заходи щодо потерпілого, пов`язані з відшкодуванням заподіяної злочином шкоди, оцінив їх недостатніми для застосування ст. 69 КК при призначенні покарання останньому. Суд дійшов висновку, що достатньою мірою покарання для виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень обвинуваченим є покарання у межах, передбачених санкцією ч.1 ст.286-1 КК у виді позбавлення волі з позбавленням права керування транспортним засобом. Також судом першої інстанції вірно враховано пряму заборону у застосуванні ст.75 КК, коли кримінальне правопорушення, пов`язане з порушенням правил безпеки дорожнього руху вчинене особами, які керували транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. За результатом апеляційного перегляду вироку Зарічного районного суду м. Суми від 29 грудня 2025 року суд апеляційної інстанції не встановив порушень, допущених місцевим судом під час призначення покарання, погодився з його висновками та зазначив мотиви, з яких визнав апеляційну скаргу сторони захисту необґрунтованою. Ухвала апеляційного суду належним чином обґрунтована та відповідає приписам статей 370, 419 КПК. Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого та апеляційного судів та вважає, що ОСОБА_5 хоча і вчинив необережний злочин, проте з огляду на його наслідки, призначене засудженому покарання у даному конкретному випадку відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення, справедливим та таким, що не суперечить положенням закону України про кримінальну відповідальність. Водночас колегія суддів вважає, що захисником не було наведено аргументованих доводів щодо надмірної суворості призначеного засудженому покарання, з огляду на те, що всі обставини, на які посилається захисник, були враховані судами попередніх інстанцій під час призначення ОСОБА_5 покарання. Таким чином, з урахуванням усіх зазначених обставин в їх сукупності, не вбачається підстав вважати призначене засудженому ОСОБА_5 покарання явно несправедливим через його суворість. Крім того, безпідставними є доводи касаційної скарги захисника про необхідність застосування щодо ОСОБА_5 положень ст. 69 1КК. Відповідно ст. 69-1 КК за наявності обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу. Як визначено пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 66 ККпри призначенні покарання обставинами, які його пом`якшують, визнаються з`явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а також добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди. У такому випадку кримінальний закон встановлює нижчий строк максимальної межі строкового покарання, або менший розмір найбільш суворого покарання, ніж той, який передбачений у відповідній санкції статті Особливої частини КК. Однак, вказана імперативна норма закону, хоча й встановлює обмеження для суду щодо верхньої межі призначеного покарання, але виключно за умови встановлення судом визначених у цій нормі сукупності конкретних обставин. Враховуючи усе вищевикладене, у цьому кримінальному провадженні відсутні підстави для застосування положень ст. 69-1 КК, як про це просить у касаційній скарзі захисник, а тому його доводи в цій частині колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам закону України про кримінальну відповідальність. Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги захисника немає. Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень з мотивів, зазначених у касаційній скарзі захисника ОСОБА_4 , отже, у відкритті провадження за його касаційною скаргою необхідно відмовити. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 на вирок Зарічного районного суду м. Суми від 29 грудня 2025 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 06 квітня 2026 року, Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_8