Ухвала ККС ВС № 591/9886/25

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2026 року м. Київ справа № 591/9886/25 провадження № 51-2019 ск 26 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючої ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Зарічного районного суду м. Суми від 18 грудня 2025 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 12 березня 2026 року, Короткий зміст оскаржуваних судових рішень та встановлені обставини За вироком Зарічного районного суду м. Суми від 18 грудня 2025 року, залишеним без змін ухвалою Сумського апеляційного суду від 12 березня 2026 року, ОСОБА_5 засуджено за ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років. Вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів у кримінальному провадженні. Суд визнав ОСОБА_5 винуватим в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині. Як установив суд, 05 червня 2025 року, у невстановлений в ході досудового розслідування час, після 21:30 год, ОСОБА_5 , перебував за місцем мешкання ОСОБА_6 в кв. АДРЕСА_1 з метою спільного розпиття з останнім спиртних напоїв. Під час вживання спиртних напоїв, між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на ґрунті неприязних стосунків виник короткочасний словесний конфлікт, в ході якого потерпілий висловлювався нецензурною лайкою в бік ОСОБА_5 . В цей час, почувши слова образи на свою адресу ОСОБА_5 , діючи з прямим умислом, перебуваючи сидячи за столом в кімнаті, взяв до рук зі столу виделку, якою наніс один удар в ділянку шиї ОСОБА_6 . Після чого, наніс один удар кулаком правої руки в обличчя в ділянку носу від чого потерпілий впав на підлогу обличчям до гори, а ОСОБА_5 , підійшовши до лежачого на підлозі ОСОБА_6 , нахилився над останнім та умисно наніс не менше 3 ударів кулаком правої руки в обличчя. Внаслідок таких дій ОСОБА_5 , ОСОБА_6 отримав: легкі тілесні ушкодження голови (крововиливи в м`які покрови з внутрішньої поверхні, в правий тім`яний м`яз, під м`якою мозковою оболонкою (субарахноїдальний); легкі тілесні ушкодження лицевої частини черепа (множинні садна, множинні переломи кісток носа, синці повік обох очей з переходом на виличні ділянки, перелом лобового відростка правої виличної кістки); легкі тілесні ушкодження кінцівки (садна ділянки правого колінного суглобу); середньої тяжкості тілесні ушкодження (непрямі (відділені) переломи 7, 9,10 ребер по правій передньо-пахвинній лінії та 6 ребра по лівій пригрудинній лінії ребер); тяжке тілесне ушкодження (колоте поранення шиї з наскрізним пошкодженням стінок лівої сонної артерії). Після нанесення вказаних ударів ОСОБА_5 залишив лежачого на підлозі в горизонтальному положенні, обличчям догори в безсвідомому стані потерпілого ОСОБА_6 та покинув приміщення квартири за вищевказаною адресою. ОСОБА_6 внаслідок механічної асфіксії від закриття дихальних шляхів кров`ю з ушкоджених судин носу помер. Ураховуючи причину смерті ОСОБА_6 механічної асфіксії від закриття дихальних шляхів кров`ю з ушкоджених судин носа, множинні переломи кісток носа знаходяться в непрямому причинному зв`язку з настанням смерті. Крім того, колоте поранення шиї з наскрізним пошкодженням стінок лівої сонної артерії, було небезпечним для життя і знаходиться в непрямому причинному зв`язку з настанням смерті потерпілого. Інші тілесні ушкодження не знаходяться в причинному зв`язку з настанням смерті ОСОБА_6 . За медичними та морфологічними даними у ОСОБА_6 мали місце хронічні захворювання наслідки перенесеної у 2013 році ЗЧМТ (перелом правої тім`яної кістки, епідуральна гематома), гіпертонічна хвороба, ішемічна хвороба серця. Дані захворювання не знаходяться у прямому причинному зв`язку з настанням смерті потерпілого, однак, перенесена ЗЧМТ, алкогольна інтоксикація та наскрізне пошкодження стінки лівої сонної артерії в ділянці її розгалуження лівої (рефлексогенна зона) вплинули на втрату свідомості. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_5 судові рішення, перекваліфікувати його дії із ч. 1 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 121 та ч. 3 ст. 135 КК і призначити йому покарання в межах санкцій зазначених статей. На обґрунтування своїх вимог захисник зазначає про відсутність доказів того, що у діях ОСОБА_5 наявний умисел на вбивство. Це підтверджується, зокрема слідчим експериментом, відповідно до якого ОСОБА_5 продемонстрував нанесення лише 2 ударів кулаком в ділянку носа, після нанесення ударів він покинув приміщення, не переконавшись у настанні смерті, не вчиняючи будь-яких додаткових дій, спрямованих на забезпечення смертельного результату. Особа з умислом на вбивство, як правило, переконується у досягненні злочинного результату або вживає додаткових заходів. Смерть потерпілого настала не безпосередньо від нанесених тілесних ушкоджень, а внаслідок механізму аспірації, який є складним опосередкованим причинним ланцюгом. Відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи № 38/2025 від 25 серпня 2025 року, усі виявлені тілесні ушкодження, крім травми шиї, «не мають ознак небезпеки для життя, і малоймовірно, що в комплексі могли привести до настання смерті ОСОБА_6 при збереженій свідомості». На думку сторони захисту, смерть стала можливою лише внаслідок збігу кількох факторів, частина яких перебувала поза умислом засудженого. Із висновку судово-психіатричного експерта № 617 від 28 липня 2025 року, вбачається, що на момент вчинення правопорушення ОСОБА_5 перебував у стані простого алкогольного сп`яніння, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Разом з тим, стан алкогольного сп`яніння у поєднанні з ситуативним (реактивним) характером конфлікту свідчить про умисел, який виник раптово і охоплював заподіяння тілесних ушкоджень, а не позбавлення життя. Також захисник звертає увагу на те, що суди обох інстанцій не врахували опосередкований характер причинного зв`язку між діями засудженого та настанням смерті потерпілого. Вказує, що причиною смерті стала механічна асфіксія від закриття дихальних шляхів кров`ю. При цьому, суди визнали наявним «необхідний причинний зв`язок», проте не надали належної правової оцінки тому, що цей зв`язок є багатофакторним та опосередкованим збігом обставин, що не охоплювались умислом засудженого. Крім того суди, встановивши факт залишення потерпілого у безсвідомому стані та залишення місця події, кваліфікували цю обставину виключно як елемент об`єктивної сторони вбивства (підтвердження умислу). Проте залишення в небезпеці, на думку захисника, є самостійним складом злочину з окремою об`єктивною стороною та власним умислом - усвідомленням небезпечного стану потерпілого та бездіяльністю всупереч обов`язку. Звертає увагу, що суд першої інстанції припустився помилки в оцінці сукупності доказів у кримінальному провадженні, а апеляційний суд належної оцінки вказаним обставинам не надав. Вказує, що оскаржувані судові рішення обох інстанцій не відповідають положенням статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Мотиви Суду Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При цьому відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. За вимогами ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку. Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину, було зроблено з додержанням положень ст. 23 КПК на підставі з`ясування всіх обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу. Згідно з вироком, суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_5 в умисному вбивстві ОСОБА_6 , тобто в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині на підставі показань обвинуваченого, свідка ОСОБА_7 , даних протоколів огляду місця події, трупа, низки висновків судово-медичних експертиз, також інших досліджених письмових доказів, зміст яких детально відображено у вироку. Мотивуючи своє рішення щодо наявності умислу саме на вчинення вбивства потерпілого, суд обґрунтовано послався на обставини вчиненого діяння, знаряддя, яке було використано обвинуваченим, а саме виделка, спосіб нанесення інших тілесних ушкоджень ОСОБА_6 , а саме те, що вони були заподіяні у життєво важливі органи потерпілого - шию та голову, їх інтенсивність та цілеспрямованість. Також суд взяв до уваги те, що обвинувачений є набагато молодшим за віком від потерпілого, а також фізично більш розвинутим. Суд перевірив версію сторони захисту про вбивство через необережність та заперечення обвинуваченого щодо нанесення ним усіх виявлених на тілі потерпілого тілесних ушкоджень, при цьому зазначив, що в матеріалах справи відсутні будь-які об`єктивні дані про те, що до заподіяння тілесних ушкоджень, нанесення яких не визнається обвинуваченим, причетна інша особа. Натомість, в кімнаті, де сталась подія, інших слідів, окрім слідів від потерпілого та обвинуваченого, не виявлено. При цьому, залишений обвинуваченим біля потерпілого на підлозі слід від взуття та на табуреті - слід долоні, бризки крові на шторах та по всій кімнаті, дають підстави стверджувати про те, що усі зазначені в обвинувальному акті тілесні ушкодження потерпілому завдав саме ОСОБА_5 . За таких обставин, суд визнав доведеним вчинення ОСОБА_5 умисного вбивства ОСОБА_6 , та вірно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 115 КК. При виборі засудженому заходу примусу місцевий суд дотримався вимог статей 50, 65 КК. Урахувавши ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу ОСОБА_5 , який раніше не судимий, на обліку в наркодиспансері та психоневрологічному закладі не перебуває, нейтрально характеризується за місцем проживання, відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання, місцевий суд не вбачав підстав для застосування положень статей 69, 75 КК та призначив покарання у виді позбавлення волі в межах, передбачених санкцією ч. 1 ст. 115 КК. Апеляційний суд, переглянувши вирок, перевірив обставини, встановлені місцевим судом, і доводи, наведені в апеляційних скаргах сторони захисту, які за своїм змістом аналогічні доводам касаційної скарги, зіставив фактичні дані та дійшов обґрунтованого висновку, що досліджені місцевим судом відповідно до вимог ст. 94 КПК і покладені в основу вироку докази підтверджують винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК. Спростовуючи позицію сторони захисту щодо наявності у діях ОСОБА_5 умислу на заподіяння потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень, суд апеляційної інстанції, проаналізувавши положення матеріального права та судову практику, з посиланням на досліджені місцевим судом докази, обґрунтовано зазначив, що при відмежуванні умисного вбивства від умисного заподіяння тілесного ушкодження визначальним є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій, зокрема наявність прямого умислу, тобто усвідомлення суспільно небезпечного характеру свого діяння та передбачення або бажання його суспільно небезпечних наслідків, чи непрямого умислу, наявного тоді, коли особа не бажає, хоча свідомо припускає настання таких суспільно небезпечних наслідків. Питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх досліджених судом обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію заподіяних тілесних ушкоджень. ОСОБА_5 під час конфлікту з потерпілим ОСОБА_6 умисно наніс останньому один удар виделкою в шию, тобто в життєво - важливий орган, заподіявши проникаючу рану з пошкодженням сонної артерії, а також декілька ударів кулаком правої руки в обличчя, розуміючи при цьому, що ОСОБА_6 є значно слабшим за нього, після чого залишив потерпілого у безпорадному стані, лежачим на підлозі у горизонтальному положенні, обличчям догори, та покинув місце події. Відповідно до висновку експерта № 38/205 від 25 серпня 2025 року, смерть ОСОБА_6 настала внаслідок механічної асфіксії від закриття дихальних шляхів кров`ю з ушкоджених судин носа при перебуванні потерпілого у горизонтальному положенні на спині у безсвідомому стані. При цьому встановлено, що втрата свідомості могла бути спричинена сукупністю факторів, зокрема черепно-мозковою травмою, алкогольним сп`янінням та пошкодженням сонної артерії. Це підтверджується також даними судово-медичної експертизи трупа: множинні переломи кісток носа, у гортані, трахеї та бронхах рідка кров темно-червоного кольору, легені емфізематозно роздуті, з вогнищевими крововиливами темно-червоного кольору по заднім поверхням. Тканина на розрізах червоно-рожевого забарвлення, з поверхні розрізу при натисненні виділяється незначна кількість пінистої рожево-червоного забарвлення рідини; даними судово-гістологічного дослідження (в препаратах легень емфізема легень із частиною альвеол заповненими кров`ю та кров`ю в просвітах деяких бронхіол. Нерівномірне кровонаповнення судин внутрішніх органів, малокров`я судин серця). Зазначені обставини свідчать про те, що завдаючи удари потерпілому, ОСОБА_5 усвідомлював суспільно-небезпечний характер своїх дій і якщо не бажав, то свідомо припускав наслідки у виді смерті ОСОБА_6 . Апеляційний суд також звернув увагу, що про умисел ОСОБА_5 саме на умисне вбивство ОСОБА_6 свідчить і його поведінка після нанесення травм потерпілому, оскільки одразу після вчинення злочину, усвідомлюючи стан небезпеки для життя потерпілого, залишив його лежати та стікати кров`ю. При цьому, вбивство, яке було наслідком дії особи, котра хоча й не ставила собі за мету позбавлення життя, але байдуже ставилася до такого наслідку, можливість якого вона свідомо допускала, також кваліфікується як умисне вбивство. Також суд спростував доводи сторони захисту про те, що нанесені обвинуваченим тілесні ушкодження потерпілому не були безпосередньою причиною смерті останнього, при цьому, обґрунтовано вказав на необхідність встановлення причинного зв`язку між діянням винного і настанням смерті потерпілого. Відповідно до долучених висновків експертів, смерть ОСОБА_6 настала внаслідок механічної асфіксії від закриття дихальних шляхів кров`ю з ушкоджених судин носа, яке є похідним від отриманих тілесних ушкоджень потерпілим у виді травматичного субарахноїдальногого крововиливу, множинних переломів кісток носа, чотирьох колотих ран на передньо-бічній поверхні шиї ліворуч в нижній третині. Тобто, така ознака об`єктивної сторони як причинний зв`язок між діянням обвинуваченого та смертю потерпілого в цьому провадженні має місце, оскільки діяння ОСОБА_5 за своїм характером є головною умовою, без якої неможливе настання наслідку, воно передує в часі й породжує його, отже є необхідною і визначальною стосовно заподіяння смерті ОСОБА_6 . Як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, між діями ОСОБА_5 і смертю потерпілого є необхідний причинний зв`язок, ускладнений особливими обставинами його розвитку, де нанесення ударів в обличчя потерпілому, а саме в ділянку носа, спричинило потрапляння крові з ушкоджених судин носа до дихальних шляхів, коли потерпілий перебував у горизонтальному положенні в безсвідомому стані, яке настало від колотого поранення шиї зліва, розташованого в ділянці рефлексогенної зони (каротидному синусі), що в підсумку призвело до настання смерті. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з викладеними в судовому рішенні мотивами, з яких доводи щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_5 визнані необґрунтованими. У касаційній скарзі не міститься переконливих і достатніх аргументів щодо істотного порушення норм процесуального та матеріального права при здійсненні судового й апеляційного провадження, а тому немає необхідності в перевірці матеріалів справи. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій є обґрунтованими, відповідають вимогам статей 370, 419 КПК та не викликають сумнівів у їх правильності. Обраний засудженому захід примусу є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Підстав вважати призначене покарання явно несправедливим через суворість Суд не вбачає. Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Зарічного районного суду м. Суми від 18 грудня 2025 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 12 березня 2026 року. Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3