Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/3830/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 червня 2026 р. Справа № 520/3830/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Спаскіна О.А. , Перцової Т.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2026 (суддя Бадюков Ю.В.; м. Харків) по справі № 520/3830/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі також - відповідач), в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.09.2022 по 27.01.2026; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.09.2022 по 27.01.2026. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви тривалістю три дні з моменту отримання копії ухвали. На виконання ухвали суду представником позивача подано заяву про усунення недоліків позовної заяви в якій він просив суд відкрити провадження у справі. Ухвалою від 10 березня 2026 року Харківський окружний адміністративний суд позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - повернув позивачу. Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції виходив з того, що станом на 10.03.2026 позивачем не виконано вимоги ухвали суду про залишення адміністративного позову без руху, як і не надано заяви про продовження строку для усунення недоліків. Позивач не погодився з ухвалою суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2026 по справі № 520/3830/26 справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач зазначає, що позовні вимоги стосуються нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби. Право на отримання середнього заробітку відноситься до соціально-економічних прав громадянина. Отже, спір у цій справі стосується соціальних прав позивача. У зв`язку з викладеним, враховуючи обставини цієї справи та предмет спору, позивач вважає, що він звільняється від сплати судового збору за розгляд цієї справи в судах усіх інстанцій на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI та частини другої статті 22 Закону № 3551 XII. Крім того позивач зазначає, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Здійснити розрахунок суми відшкодування за час затримки в силу положень ст. 117 КЗпП України обов`язок органу який виносить рішення по суті спору, в розглядуваному випадку саме суд зобов`язаний здійснити такий розрахунок Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. За приписами ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5-7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Враховуючи обставини цієї справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу, перегляд якої можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити, з таких підстав. Згідно з частиною 1 статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Відповідно до частини 1 статті 168 КАС України позов пред`являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді. Частинами 1 та 2 статті 169 КАС України встановлено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків (частина 5 статті 169 КАС України). Таким чином, процесуальне законодавство встановлює певний порядок дій суду при виявленні недоліків, зокрема, апеляційної скарги. Колегія суддів зазначає, що залишення позовної заяви без руху - це процесуальна дія, яка застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання. Ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху не може бути оскаржена окремо в апеляційному порядку, оскільки не включена до переліку ухвал, визначеного частиною другою статті 294 КАС України. Разом з тим, суд першої інстанції не повинен тлумачити положення цієї статті у такий спосіб, щоб створювати штучні перешкоди для доступу до правосуддя в адміністративній справі, а також, застосовуючи положення статей 169 КАС України, формально підходити до цієї норми, у зв`язку з чим позовні заяви безпідставно залишати без руху та повертати їх. Суд апеляційної інстанції зазначає, що правомірність застосування до позовної заяви судом першої інстанції положення статті 169 КАС України та залишення її без руху перевіряється судом апеляційної інстанції під час перегляду ухвали, зокрема, про повернення позовної заяви. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної чи касаційної скарги на відповідне рішення суду. Ураховуючи, що оскаржувана ухвала про повернення позовної заяви постановлена судом першої інстанції за наслідками оцінки усунення позивачем недоліків позовної заяви, визначених в ухвалі судді Харківського окружного адміністративного суду від 02.03.2026 про залишення позовної заяви без руху, яка не може бути оскаржена окремо, то правова оцінка їй надається судом під час розгляду апеляційної скарги позивача на ухвалу про повернення позовної заяви. Так, ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви три дні з моменту отримання копії ухвали, а саме: усунути недоліки позовної заяви шляхом: - надання до позовної заяви, яка повинна відповідати вимогам статті 160 КАС України із зазначенням обґрунтованого розрахунку суми стягнення із визначенням ціни позову; - документу про сплату судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, у розмірі, визначеному з розрахунку 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який подано фізичною особою, за наступними реквізитами: отримувач коштів ГУК Харків обл/мХар Основ"ян/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37874947; банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.); код банку отримувача (МФО) 899998; рахунок отримувача UA678999980313141206084020661; код класифікації доходів бюджету 22030101, призначення платежу - "*;101; (код платника); судовий збір за позовом (ім`я/назва платника), Харківський окружний адміністративний суд". Залишаючи без руху позовну заяву суд першої інстанції виходив з того, що позивачем при поданні позову порушено приписи п. 3 ч.5 ст.160 КАС України яким передбачено, що в позовній заяві зазначається ціна позову, та в порушення ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви не додано документ про сплату судового збору, розмір якого позивач має обчислити та сплатити після визначення ціни позову. Зі змісту адміністративного позову встановлено, що у заявленому адміністративному позові позивачем позивач оскаржує бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.09.2022 по 27.01.2026. З метою поновлення прав та інтересів, за захистом яких позивач звернувся до суду, у позові ставиться питання про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.09.2022 по 27.01.2026. Суд першої інстанції вважав, що позивачем заявлено вимоги майнового характеру, а тому позивачеві запропоновано усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду позовної заяви, яка повинна відповідати вимогам статті 160 КАС України із зазначенням обґрунтованого розрахунку суми стягнення із визначенням ціни позову, та документа про сплату судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, у розмірі, визначеному з розрахунку 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який подано фізичною особою. Апелянт (позивач) вважає, що заявлена ним позовна вимога є немайновою, а розмір середнього заробітку має визначити саме суд, як орган який приймає рішення по суті спору, відповідно до приписів статті 117 КЗпП України. До того ж, позивач є звільненим від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" № 3674-VI. Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам позивача, колегія суддів зазначає таке. Так, за змістом пункту 4 частини п`ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, а підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, які складаються із фактів, що тягнуть певні правові наслідки: зміну чи припинення правовідносин. Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Водночас предмет позову кореспондує зі способами судового захисту права (змістом позову), які визначені статтею 5 КАС України. Відповідно до частин 1 і 2 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Проаналізувавши зміст позовних вимог, колегія суддів зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту відповідає способам, визначеним у статті 5 КАС України. Посилання суду першої інстанції на невідповідність поданої позовної заяви вимогам п. 3 ч.5 ст.160 КАС України колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказаною нормою передбачено зазначення в позовній заяві ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Колегія суддів зазначає, що позовна заява ОСОБА_1 не містить вимог про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Натомість спір у цій справі стосується виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, тому висновок суду першої інстанції про необхідність надання позивачем позовної заяви, яка повинна відповідати вимогам статті 160 КАС України, із зазначенням обґрунтованого розрахунку суми стягнення із визначенням ціни позову, є хибним. За приписами частини третьої статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Згідно з частиною першою статті 3 Закону України від 08 липня 2011 року №3674-VI Про судовий збір (далі - Закон №3674-VI) судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством. Пільги щодо сплати судового збору установлені статтею 5 вказаного Закону. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 сформулювала правовий висновок про те, що пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VІ (про звільнення від сплати судового збору в усіх судових інстанціях позивачів у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі), не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати), у розумінні статті 2 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці». У цій постанові Велика Палата Верховного Суду наголосила, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19. Отже, з огляду на сформований Верховним Судом висновок з питання застосування приписів пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VІ, позивач за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повинен сплатити судовий збір. Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 22.01.2026 №380/23553/24. Стосовно посилання позивача на те, що він звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", колегія суддів зазначає таке. Згідно з пунктом 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав. Правовий статус ветеранів війни, до яких належать учасники бойових дій, визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII. Аналіз пункту 13 частини 1 статті 5 Закону "Про сплату судовий збір" в сукупності з частиною другою статті 22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" вказує на те, що учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору стосовно пільг, прав та гарантій закріплених законодавством саме через набуття такого статусу. Отже, сама по собі наявність статусу учасника бойових дій не гарантує звільнення від сплати до бюджету судового збору з усіх спорів. Колегія суддів зауважує, що питання щодо сплати судового збору особою, яка має статус учасника бойових дій, у справі щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України уже вирішувалося судом касаційної інстанції у межах вирішення спору у справі № 160/20070/21. Так, у постанові від 20 липня 2023 року у справі № 160/20070/21 Верховний Суд висновував, що аналіз пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», у сукупності з частиною другою статті 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», дає підстави для висновку, що учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору стосовно пільг, прав та гарантій, закріплених законодавством саме через набуття такого статусу. Отже, сама по собі наявність статусу учасника бойових дій не гарантує звільнення від сплати до бюджету судового збору з усіх спорів, тому для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у разі вирішення питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), суд має зважити на предмет та підстави позову; перевірити чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Аналогічна правова позиція щодо застосування та тлумачення пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 (провадження № 11-795заі19) та від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19), а також у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 240/8644/20, від 16 лютого 2022 року у справі № 560/4971/21, від 26 травня 2022 року у справі № 640/14577/20, від 08 березня 2023 року у справі № 701/589/22 та багатьох інших. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд у справі № 160/20070/21 констатував, що позовні вимоги стосуються стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто не стосуються питань його соціального захисту саме як учасника бойових дій, про які йдеться у статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а отже, скаржник повинен сплачувати судовий збір під час розгляду цієї справи. Такого висновку щодо застосування положень пункту 13 частини 1 статті 5 Закону №3674-VI у аналогічних правовідносинах дійшов також Верховний Суд в постановах від 24.04.2025 у справі № 520/23062/24 та від 30.01.2026 у справі № 240/21539/25. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Тому, ураховуючи відсутність підстав для відступу від указаної правової позиції, такого підходу Верховний Суд наразі дотримується й у подальшій правозастосовній практиці при розгляді подібних справ. Отже, з огляду на сформований Верховним Судом висновок з питання застосування приписів пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», у взаємозв`язку з положеннями статей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності сплати ОСОБА_1 судового збору за вимоги, що стосуються стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у справі, що розглядається. Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Відповідно до приписів пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, встановлюється ставка судового збору в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання фізичною особою або фізичною особою - підприємцем до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, встановлюється ставка судового збору 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" установлено з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб - 3328 гривень. Згідно частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога про стягнення середнього грошового забезпечення за своєю суттю є майновою, а ціною позову у такому спорі є обчислений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто з розміру середньої заробітної плати (грошового забезпечення) за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню зі служби. Разом з тим, у позовній заяві позивач не визначив суму середнього грошового забезпечення за стягненням якого він звернувся до суду та відповідний розрахунок не навів, мотивуючи це тим, що він не повноважний здійснювати розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і немає можливості визначити ціну позову, враховуючи при цьому висновки Верховного Суду щодо наявності у суду повноважень на зменшення розміру відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України. Також позивач зауважив, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, статтею 117 Кодексу законів про працю України покладено обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору. У такому випадку колегія суддів звертає увагу суду першої інстанції на приписи ч. 2 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" якою передбачено, що у разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи. Отже, у разі неможливості встановити точну ціну позову, розмір судового збору попередньо визначається судом. При цьому колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 169 КАС України, якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про необхідність надання документа про сплату судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, у розмірі, визначеному з розрахунку 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який подано фізичною особою, не відповідає приписам ч. 2 ст. 169 КАС України. Оскільки вимога суду першої інстанції про надання позивачем позовної заяви із зазначенням обґрунтованого розрахунку суми стягнення із визначенням ціни позову не ґрунтується на положеннях визначених ст. 160 КАС України та враховуючи, що суд першої інстанції не визначив суму судового збору, що мала бути сплачена позивачем за подання позовної заяви, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного та помилкового висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви на підставі п.1 ч.4 ст.169 КАС України. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадження у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю підтверджуються встановленими у справі обставинами. Суд першої інстанції ухвалив судове рішення із порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, у зв`язку з чим ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 312, 320, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2026 по справі № 520/3830/26 - скасувати. Справу № 520/3830/26 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя С.П. Жигилій Судді О.А. Спаскін Т.С. Перцова