Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/21539/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/21539/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Приходько О.Г. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П. 30 січня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : 05.09.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: - визнати протиправним дії відповідача щодо звільнення позивача з військової служби без проведення остаточного розрахунку зі сплати належного грошового забезпечення, включаючи одноразову грошову допомогу при звільненні; - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за 7 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 17 червня 2025 року по 24 червня 2025 року включно, обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на 7 днів затримки остаточного розрахунку при звільненні. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року позовну заяву залишено без руху як таку, що не відповідає вимогам статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з підстав несплати судового збору та пропуску встановленого КАС України строку звернення до суду з позовом у такій категорії спорів, встановивши позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви. 23 вересня 2025 року через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла заява представника позивача про усунення недоліків. У цій заяві представник позивача наполягає на тому, що спірні правовідносини є похідними та випливають із правовідносин щодо належного та гарантованого соціального захисту військовослужбовців, в тому числі щодо повного та своєчасного грошового забезпечення, що є спеціальною формою оплати праці. Тому вважає, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації військовослужбовцям втрати частини грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків його виплати, є його складовими. Тож цей спір стосується, як переконує представник, соціальних прав позивача, який має статус учасника бойових дій, а відтак у силу пункту 13 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" (надалі - Закон № 3674-VI) він звільняється від сплати судового збору. Окрім того, представник позивача наполягає на тому, що у цій справі оскаржується бездіяльність (рішення про відмову) відповідача щодо здійснення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки здійснення остаточного розрахунку в межах місячного строку, який слід відраховувати з дати отримання відмови, тобто з дати коли заявник (позивач) дізнався про таке, а саме з 08 серпня 2025 року з отриманням листа-відмови відповідача виплатити середній заробіток. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 визнано неповажними підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду та позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії повернуто позивачу. Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення норм процесуального права, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апелянт посилається на те, що фактично в даному позові оскаржується бездіяльність (рішення про відмову) Відповідача щодо здійснення нарахування та виплати Позивачу середнього заробітку за час затримки здійснення остаточного розрахунку з ним в межах місячного строку, який слід відраховувати з дати отримання відмови, тобто з дати коли заявник (Позивач) дізнався про таке, а саме з 08.08.2025. Також апелянт зазначає, що спір в даній справі стосується соціальних прав Позивача, який має статус учасника бойових дій, а відтак, у відповідності до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України 3674-VI він звільняється від сплати судового збору. З урахуванням ч. 2 ст. 312, п. 3 ч. 1 ст. 294 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків. Залишаючи без руху та у подальшому повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції зазначив, що у поданій заяві представником не наведено жодних доводів, окрім щодо звернення у межах місячного строку після отримання відмови відповідача виплатити середній заробіток, як і не надано жодних доказів у підтвердження поважності причин пропущення встановленого процесуальним законом місячного строку звернення до суду із заявленими у позові вимогами. Крім того, суд зазначив, що всупереч положенням частини третьої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) та вимогам суду в ухвалі від 10 вересня 2025 року, позивачем не надано документа про сплату судового збору, як і документів на підтвердження підстав звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. За змістом статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС України). Статтею 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) установлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Згідно з частиною першою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України). Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу. Колегія суддів зазначає, що у цьому випадку спірним є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовним вимогами щодо нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 червня 2025 року по 24 червня 2025 року. Підставою для повернення позовної заяви слугував висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду. Суд першої інстанції зазначив, що оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведено 24 червня 2025 року, а отже перебіг строку звернення до суду розпочався саме з цієї дати. Разом з тим, позовна заява подана до суду 05 вересня 2025 року. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 сформулював висновок, відповідно до якого строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України. Тобто строк звернення до суду обмежується місячним строком. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 620/1982/19, у даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. При цьому, як наголосив Верховний Суд, при вирішенні питання про дотримання строку звернення до суду у кожному конкретному випадку, необхідно виходити не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, але й з об`єктивної можливості особи знати про такі факти. Так, днем, коли особа дізналася про порушення свого права, - є встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Згідно актуальних, на момент вирішення цього спору, правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 19 травня 2025 року у справі № 380/1794/24, від 30 січня 2025 року у справі №320/26833/23 та від 24 листопада 2024 року у справі №620/9315/23 строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України. Враховуючи те, що з вимогами про нарахування та виплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні грошового забезпечення, виплаченого позивачу 24 червня 2025 року, позивач звернувся лише 05 вересня 2025 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач звернувся до суду з такими вимогами поза межами місячного строку. Колегія суддів зауважує, що обставин, які б давали підстави для висновку про наявність об`єктивних, тобто таких, що не залежали від волі позивача, обставин, які б зумовили поважність пропуску встановленого процесуальним законом строку звернення до суду у цій категорії спорів, позивачем не наведено. Твердження апелянта про те, що про виплату коштів від боржника він дізнався лише під час отримання відповіді на своє звернення 08 серпня 2025 року є безпідставним, оскільки це не змінює момент з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав - 24 червня 2025 року (день отримання остаточного розрахунку при звільненні зі служби). Враховуючи, що позивачем пропущено строк звернення до суду та не надано належних і допустимих доказів поважності пропуску цього строку, а судом як першої, так і апеляційної інстанції не знайдено підстав для його поновлення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про повернення позовної заяви. Щодо ненадання позивачем до суду першої інстанції документа про сплату судового збору, чи документів на підтвердження підстав звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, колегія суддів зазначає наступне. Так, у заяві від 23.09.2025 представник позивача зазначав про те, що спірні правовідносини є похідними та випливають із правовідносин щодо належного та гарантованого соціального захисту військовослужбовців, в тому числі щодо повного та своєчасного грошового забезпечення, що є спеціальною формою оплати праці. Тому вважає, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації військовослужбовцям втрати частини грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків його виплати, є його складовими. Тож цей спір стосується, як переконує представник, соціальних прав позивача, який має статус учасника бойових дій, а відтак у силу пункту 13 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" (надалі - Закон № 3674-VI) він звільняється від сплати судового збору. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі Закон України «Про судовий збір»). Пільги щодо сплати судового збору установлені статтею 5 Закону України «Про судовий збір», відповідно до пункту 13 частини першої якої від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав. Правовий статус ветеранів війни, до яких належать учасники бойових дій, визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в статті 12 якого закріплено пільги учасникам бойових дій та гарантії їх соціального захисту. За умовами частини другої статті 22 Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ветерани війни та члени сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, члени сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України отримують безоплатну правничу допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом таких питань. Колегія суддів зауважує, що питання щодо сплати судового збору особою, яка має статус учасника бойових дій, у справі щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України уже вирішувалося судом касаційної інстанції у межах вирішення спору у справі № 160/20070/21. Так, у постанові від 20 липня 2023 року у справі № 160/20070/21 Верховний Суд висновував, що аналіз пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», у сукупності з частиною другою статті 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», дає підстави для висновку, що учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору стосовно пільг, прав та гарантій, закріплених законодавством саме через набуття такого статусу. Отже, сама по собі наявність статусу учасника бойових дій не гарантує звільнення від сплати до бюджету судового збору з усіх спорів, тому для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у разі вирішення питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), суд має зважити на предмет та підстави позову; перевірити чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Аналогічна правова позиція щодо застосування та тлумачення пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 (провадження № 11-795заі19) та від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19), а також у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 240/8644/20, від 16 лютого 2022 року у справі № 560/4971/21, від 26 травня 2022 року у справі № 640/14577/20, від 08 березня 2023 року у справі № 701/589/22 та багатьох інших. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд у справі №160/20070/21 констатував, що позовні вимоги стосуються стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто не стосуються питань його соціального захисту саме як учасника бойових дій, про які йдеться у статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а отже, скаржник повинен сплачувати судовий збір під час розгляду цієї справи. Такого висновку щодо застосування положень пункту 13 частини 1 статті 5 Закону №3674-VI у аналогічних правовідносинах дійшов також Верховний Суд в постанові від 24.04.2025 року у справі №520/23062/24. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, з огляду на сформований Верховним Судом висновок з питання застосування приписів пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», у взаємозв`язку з положеннями статей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та відсутність підстав для відступу від такого відступу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності сплати ОСОБА_1 судового збору за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у справі, що розглядається та не вбачає підстав для скасування судового рішення в цій частині. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачу. Таким чином, ухвала суду першої інстанції про повернення позову - не підлягає скасуванню. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд У Х В А Л И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.