Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/4481/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/4481/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Панкеєва В.А. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П. 17 липня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 12 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)" про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : 20.02.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)", в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)" щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсацію за неотримане речове майно; - зобов`язати Державну установу "Бердичівський виправний центр (№108)" нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 25449 гривень 04 копійки. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 12 березня 2025 року у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)" про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії повернуто позивачу. Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Суд, в порядку ч. 2 ст. 312, п. 3 ч. 1 ст. 294, п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розглядає справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Повертаючи позовну заяву позивача, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, і будь яких належних обставин на підтвердження поважності причин його пропуску ні в заяві про поновлення строку звернення до суду, ні в позовній заяві, зазначено не було. Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Інститут строків сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Так, строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Згідно із частиною першою статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно ч.5 ст.122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Позивач просить суд визнати бездіяльність Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)" щодо невиплати йому грошової компенсацію за неотримане речове майно та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на його користь грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 25449 гривень 04 копійки. З матеріалів справи вбачається, що позивач в період з 16.03.2007 по 31.12.2023 проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України. Наказом від 29.12.2023 №87/ОС-23 звільнений з служби в Державній кримінально-виконавчій службі. Позивач вважає, що строк звернення до суду ним не пропущено, оскільки він звернувся до суду у межах шестимісячного строку з моменту отримання листа відповідача, з якого, як вказує позивач, він дізнався про порушення своїх прав щодо невиплати йому грошової компенсацію за неотримане речове майно. Суд не заперечує, що військовослужбовець після звільнення його з військової служби зберігає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання відповідної заяви. Однак це не свідчить про можливість подання вказаної заяви на отримання компенсації поза межами будь-яких строків. Суд наголошує, що чинне законодавство не дозволяє виключити військовослужбовця зі служби без його згоди, у разі відсутності повного розрахунку, зокрема компенсації за неотримане речове майно. Це надає можливість останньому впевнитися, що всі фінансові питання з ним були вирішенні до звільнення. Отже, суд доходить висновку, що про невиплату грошової компенсації за неотримане речове майно позивач повинен був бути обізнаний з часу його звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини. Отримання позивачем листа відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку. Суд також звертає увагу на те, що у випадку необізнаності позивача щодо видів та розміру речового майна, якими він не був забезпечена під час служби, останній повинен був звернутися із заявою про надання йому відповідної інформації без зайвих зволікань. Будь-яких об`єктивних перешкод щодо неможливості своєчасно (у межах місячного строку) звернутися до відповідача із запитом щодо компенсації за неотримане речове забезпечення та за захистом своїх порушених прав до суду позивач не навів. Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 14.12.2023 у справі №380/1785/21. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, і будь яких належних обставин на підтвердження поважності причин його пропуску ні в заяві про поновлення строку звернення до суду, ні в позовній заяві, зазначено не було. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 12 березня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.