Постанова 4822 № 715/322/26

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 червня 2026 року місто Чернівці справа №715/322/26 провадження №22-ц/822/901/26 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Височанської Н.К., суддів: Одинака О.О., Перепелюк І.Б. за участю секретаря судових засідань Паучек І.І. учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», відповідач - ОСОБА_1 розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 березня 2026 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Григорчак Ю.П., В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У лютому 2026 року ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Посилалося на те, що 27 лютого 2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансових послуг №2105870037805, відповідно до умов якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» надав позичальнику кредит в розмірі 4500,00 грн., а відповідач зобов`язався його повернути в строк та сплатити проценти за користування кредитними коштами. У подальшому, 01 грудня 2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторингу №1-12, відповідно до якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги до Боржників за кредитними договорами, в тому числі за договором №2105870037805. У свою чергу, ТОВ «Вердикт Капітал» відступило права грошової вимоги до Боржників за кредитними договорами позивачу відповідно до Договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги №10-01/2023 від 10 січня 2023 року, в тому числі за кредитним договором №2105870037805 від 27 лютого 2021 року, що був укладений між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 . Таким чином, ТОВ «Коллект Центр» наділено правом грошової вимоги до відповідача. Посилаючись на невиконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором просили стягнути заборгованість за кредитним договором в сумі 41 130,00 грн., судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 662,40 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 16 000,00 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 березня 2026 року позовні вимоги ТОВ «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за кредитним договором №2105870037805 від 27 лютого 2021 року в розмірі 41 130 (сорок одна тисяча сто тридцять) гривень 00 копійок, витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок та витрати на правничу допомогу в розмірі 16 000 (шістнадцять тисяч) гривень 00 копійок. Короткий зміст та узагальнені доводи вимог апеляційної скарги Не погоджуючись із вказаним рішення суду, відповідач ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Карпюк М.С. сформував в системі «Електронний Суд» апеляційну скаргу на вказане рішення суду. Посилався на те, що відповідач будь-яких грошових коштів за кредитним договором не отримував. Позивач на підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів надав лише довідку «Щодо підтвердження переказу грошових коштів» від 09 грудня 2025 року. Однак, така довідка не є належним доказом, на її основі не можливо встановити фактичне перерахування грошових коштів. Також, згідно наданої позивачем «Інформації щодо порядку (процедури), хронології дій щодо укладення електронного договору, вчинених Товариством та Заявником в інформаційно-телекомунікаційній системі та поза нею з зазначенням часу та дати таких дій» вбачається, що «дата/час першого внесення даних клієнтом» на етапі "Вибір суми та строку займа" була «27.02.2021 21:48:26». Фактично із долучених доказів вбачається, що ТОВ "ФК "Вей Фор Пей" отримало запит на переказ грошових коштів в сумі 4 500 грн. ще до того, як позичальник вибрав бажану суму кредиту (4 500 грн.), що є фізично неможливим. Вказує, що з аналізу матеріалів справи вбачається, що дійсний строк кредитування становив лише 17 днів. Відповідно ТОВ «Служба миттєвого кредитування» не мало права нараховувати проценти після завершення строку дії кредитного договору. Також у долученому позивачем паспорті споживчого кредиту чітко зазначено «Строк кредитування - 17 днів» і немає жодної згадки про те, що строк дії кредитного договору становить 1 рік. Окрім того, в паспорті споживчого кредиту, як і в кредитному договорі, зазначено, що тип процентної ставки - фіксована. Отже, системно аналізуючи зміст наведених умов договору та додатків до нього, можна дійти до висновку, що умови договору (підпункти 1.4.б, 1.4.в, 1.4.г пункту 1.4) про збільшення розміру процентів у разі невиконання умов договору про повернення тіла кредиту та сплату відсотків у визначений сторонами строк (17 днів), за своєю правовою природою фактично є мірою відповідальності у виді неустойки за прострочення виконання грошового зобов`язання. У паспорті споживчого кредиту чітко зазначено, що загальні витрати за кредитом становлять 1 530 грн (сума % по договору) + 630 грн (комісія). Також в паспорті вказано, що орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у т.ч. тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) становить 4 500 грн (тіло кредиту) + 1 530 грн (% по договору) + 630 грн (комісія). Вищенаведене підтверджує, що строк кредитування становив саме 17 днів. Також, саме вказану інформацію отримав позичальник перед укладенням договору і саме нею він керувався приймаючи рішення про укладення чи не укладення договору. Жодних припущень щодо збільшення розміру загальної вартості кредиту в паспорті та кредитному договорі не зазначено. Водночас, в паспорті споживчого кредиту зазначено лише про один платіж в розмірі 6 030 грн, який підлягає внесенню на 17 день з дати отримання коштів. Аналогічні відомості містяться і в графіку платежів, із якого взагалі не вбачається що строк кредитування становив 1 рік. Умови кредитного договору повинні бути чіткими та зрозумілими, а нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами фінансових послуг тлумачаться на користь споживача, що прямо визначено в ч.8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів». Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Також, стягнутий із відповідача розмір витрат на правничу допомогу є необґрунтованим, не співмірним наданим послугам, витраченому на них часу, складністю справи та її значенню для позивача. Окрім того, між відповідачем та АБ «КАРПЮК ТА ПАРТНЕРИ» було укладено договір про надання правничої допомоги та додаток (доручення) до нього. Згідно вказаних документів було узгоджено вартість правничої допомоги за представництво інтересів відповідача у апеляційній інстанції по справі про скасування рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області по справі №715/322/26 у фіксованому розмірі, а саме - 15 000 грн 00 коп. Просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі. Вирішити питання про стягнення із ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» на користь ОСОБА_1 судових витрат. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНР» просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Вказали, що між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлений в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства. Факт перерахування коштів підтверджується відповідним листом ТОВ «ФК «Вей Фор Пей», згідно якого первісний кредитор перерахував кредитні кошти на картковий рахунок відповідача за номером повідомленим ним при укладенні кредитного договору. Твердження відповідача про те, що він не отримував кредитних коштів, тощо не заслуговують на увагу. Відповідач, отримавши кредитні кошти та уклавши кредитний договір в електронній формі, намагається уникнути обов`язку з повернення грошових коштів, отриманих у кредит. З приводу нарахування відсотків, то вказали, що у розрахунку заборгованості (розрахунку і первісного кредитора, і фактора) вказано з чого складається заявлена сума заборгованості, відповідно до яких умов договору та за який період вона була нарахована. Пунктом 1.9 договору зазначено, що граничний строк кредитування (строк дії кредитного договору): 1 рік. Зазначене також відображено в Заяві-анкеті, відповідно до умов якої строк кредиту становить 365 днів, орієнтовний строк повернення кредиту - 17 днів з моменту отримання кредиту. Відповідно до пп.1.4.1., 1.4.2. договору та Заяви-Анкети нараховані проценти підлягають обов`язковій сплаті на 17-й день з моменту отримання кредиту, в сумі, що нарахована за фактичний строк користування кредитом на дату сплати. В разі, якщо сума кредиту лишається неповернутою після орієнтовного строку повернення кредиту, проценти підлягають обов`язковій сплаті кожні 17 днів у сумі, нарахованій за фактичний строк користування кредитом. Враховуючи, що договір було укладено 27 лютого 2021 року, граничний строк кредитування (строк дії кредитного договору) закінчився 27 лютого 2022 року. Таким чином, вказаний період і є періодом правомірного користування позичальником кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, який супроводжувався нарахуванням процентів у порядку та розмірі, що визначені у договорі. Відповідно до наданих розрахунків заборгованості нарахування відсотків здійснювалось за період з 27 лютого 2021 року по 27 лютого 2022 року, тобто в межах строку кредитування, зазначеного в Кредитному договорі та в Заяві-анкеті на отримання кредиту. При цьому, відповідно до умов договору, відсоткова ставка за перші 16 днів становить 2% на день, з 17 по 31 день -3,64% на день, з 32 по 47 - 5,02% на день, в подальшому - 7,67% на день. Також, відповідач не наводить обґрунтування неспівмірності витрат із складністю справи та не надає суду будь-яких доказів на підтвердження такої позиції. Наголошують, що сторонами погоджено саме такі умови надання юридичної допомоги. Заперечення відповідача не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та є лише особистою думкою відповідача. Отже, такі твердження є припущеннями. Крім цього, заявлений відповідачем попередній розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним з обсягом послуг, наданих відповідачу та є очевидно завищеними, враховуючи, що справа розглядається в порядку спрощеного провадження, є малозначною, а також типовою для представника відповідача, що вбачається з відкритих джерел. Звертає особливу увагу, що спір виник внаслідок протиправної поведінки відповідача, пов`язаної з тривалим невиконанням умов договору. Отже, стягнення витрат на правничу допомогу з позивача не можна вважати розумним, справедливим та таким, що відповідає засадам цивільного судочинства. Таким чином, витрати на правову допомогу, заявлені відповідачем є безпідставними, а їх розмір є завищеним та необґрунтованим. У зв`язку з чим, позивач просить відмовити відповідачу у задоволенні вимоги про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу або суттєво зменшити її розмір.

Мотивувальна частина Межі розгляду справи Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Позиція апеляційного суду Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з наступних підстав. Щодо клопотання позивача про витребування доказів 01 травня 2026 року ТОВ «Коллект Центр», інтереси якого представляє Ткаченко М.М. сформувала в системі «Електронний Суд» клопотання, в якому просила поновити строк на подачу клопотання про витребування доказів та витребувати у АТ «Державний ощадний банк України»: -ідентифікаційні дані власника картки та повний номер картки НОМЕР_1 , в тому числі, але не виключно прізвище, ім`я, по-батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, серію та номер паспорта, адресу місця проживання, контактні дані (номер телефону, адреса електронної пошти, тощо), та інші відомості про власника вказаної картки; -докази зарахування на картку № НОМЕР_1 кредитних коштів у сумі 4 500,00 грн., які 27 лютого 2021 року були на неї перераховані, а саме витребувати виписки за номером картки № НОМЕР_1 за період із 27.02.2021 по 07.03.2021; -інформацію, чи відкривалась ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) банківська картка № НОМЕР_1 (віртуальна чи фізична картка) та надати повний номер банківської картки № НОМЕР_1 ; -інформацію щодо номеру телефону, на який відправляється інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою № НОМЕР_1 за період з 27.02.2021 по 07.03.2021; -інформацію чи знаходиться номер телефону НОМЕР_3 в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ). Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 04 травня 2026 року встановлено учасникам справи строк для подачі своїх заперечень щодо клопотання позивача про витребування доказів - п`ять днів з дня отримання копії даної ухвали. 11 травня 2026 року відповідачем ОСОБА_1 подані заперечення на клопотання позивача про витребування доказів. Розглядаючи клопотання позивача про витребування доказів, колегія судді вказує наступне. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України). Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч.1 ст.83 ЦПК України). В силу ч.1 ст.84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. За приписами ч.1-3 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що встановлено вимогою ч.2 ст.77 ЦПК України. Крім того, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.12 ЦПК України). Зазначене свідчить про те, що суд апеляційної інстанції наділений відповідними повноваженнями, які дозволяють йому усунути порушення, допущені судом першої інстанції при розгляді справи, зокрема щодо реалізації принципу змагальності у цивільному процесі, доказування сторонами тих обставин, на які вони посилаються в обґрунтування своїх вимог або заперечень. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 126 ЦПК України). За приписами статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу. Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №145/474/17. Оглянувши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що клопотання позивача не підлягає до задоволення, позивач звертаючись з даним клопотанням до суду апеляційної інстанції, не навів обґрунтованих доводів неможливості подання вказаних доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а також наявні в матеріалах справи докази в своїй сукупності є достатніми для перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції. Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій Встановлено, що 27 лютого 2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансових послуг №2105870037805 «Стандартний», відповідно до якого кредитодавець надав позичальнику грошові кошти в сумі 4 500 грн. Договір був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного та підписаного згідно з вимогами, визначеними Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». 01 грудня 2021 року ТОВ «Служба миттєвого кредитування» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до боржників, в тому числі за кредитним договором №2105870037805 від 27 лютого 2021 року. В подальшому, 10 січня 2023 року, ТОВ «Вердикт Капітал» відступило ТОВ «Коллект Центр» право вимоги до боржників, в тому числі за кредитним договором №2105870037805 від 27 лютого 2021 року. Згідно наданого позивачем розрахунку, станом на 02 лютого 2026 року заборгованість ОСОБА_1 становить 41 130,00 гривень, яка складається з 4 500,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 36 630,00 гривень - заборгованість за процентами. Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалюючи оскаржуване у даній справі рішення про задоволення позову, суд першої інстанції прийшов до висновку про порушення відповідачем договірних зобов`язань перед позивачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а тому з урахуванням встановлених обставин справи та досліджених доказів, дійшов висновку про задоволення позову. А також з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 662,40 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 16 000,00 грн. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вимогам, визначеним в ст.263 ЦПК України, виходячи з наступного. Щодо доведеності відступлення прав вимог Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Поряд з цим, право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. У постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі №668/7544/15-ц зазначено, що за приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України). Тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним (постанові Верховного Суду від 7.02.2018 у справі № 2-2035/11, постанова Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-979цс15). У справі встановлено, що 01 грудня 2021 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу № 1-12, у відповідності до умов якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» зобов`язується відступити за плату право грошової вимоги, а ТОВ «Вердикт Капітал» зобов`язується, здійснивши фінансування в порядку, передбаченому цим договором, прийняти право грошової вимоги до боржників, що належить ТОВ «Служба миттєвого кредитування», та стає новим кредитором за договорами про надання фінансових послуг, укладених між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та боржниками (п.2.1 розділу 2 договору факторингу). Позивачем надано докази на підтвердження відступлення права вимоги за договором факторингу №1-12 від 01 грудня 2021 року, а саме : платіжне доручення 307600018 від 03 грудня 2021 року; реєстр боржників до договору факторингу №1-12 від 01 грудня 2021 року, що є витягом з додатку №3 до договору факторингу №1-12 від 01 грудня 2021 року. 10 січня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступає шляхом продажу ТОВ «Коллект Центр» належні ТОВ «Вердикт Капітал», а ТОВ «Коллект Центр» набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, права вимоги ТОВ «Вердикт Капітал» до боржників, зазначених у додатках № 1 та № 3 до цього договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, або які зобов`язані виконати обов`язки боржників за договорами позики (кредитними договорами), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них. ТОВ «Коллект Центр» сплачує ТОВ «Вердикт Капітал» за права вимоги грошові кошти у розмірі та порядку, визначених договором відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги. Позивачем надано докази на підтвердження відступлення права вимоги за договором про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023 від 10 січня 2023 року, а саме : копію акта прийому-передачі реєстру боржників за договором №10-01/2023; копія акта зарахування зустрічних однорідних вимог від 28 лютого 2023 року; копію реєстру боржників до договору №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10 січня 2023 року, що є витягом з додатку №3 до договору № 10-01/2023 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 10 січня 2023 року. Встановивши, що надані позивачем докази підтверджують дійсне волевиявлення сторін на реальне настання правових наслідків, а саме на передачу прав вимоги за кредитним договором, а також врахувавши відсутність доказів, які підтверджують недійсність договору факторингу та з огляду на невстановлення обставин, які зумовлюють нікчемність цього договору, апеляційний суд приходить до висновку про те, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт переходу до нього права вимоги до боржника (позичальника) ОСОБА_1 . Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17 серпня 2023 року у справі № 2-634/2011. Доказів того, що договір факторингу №1-12 від 01 грудня 2021 року, укладений між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт Капітал», та договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023 від 10 січня 2023 року, укладений між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» визнані недійсними суду не надано і таких доводів апеляційна скарга не містить. Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, яка означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Щодо доведеності укладення кредитного договору Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України). У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону. У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України). Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами (частина перша статті 13 Закону України «Про споживче кредитування»). За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Встановлено, що 27 лютого 2021 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі договір про надання фінансових послуг №2105870037805 «Стандартний». Договір про надання фінансових послуг підписаний позичальником електронним підписом вчиненим одноразовим ідентифікатором V7, кредитором - електронним підписом одноразовим ідентифікатором 2105870037805Z (а.с.27-29). У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року по справі №127/33824/19 зроблено правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу. Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком. Факт укладання кредитного договору відповідач не оспорює в апеляційній скарзі. В силу припису статті 204 ЦК України, правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на відповідача. Укладання кредитного договору в електронному вигляді регулюється Законом України «Про електронну комерцію». Такий договір укладається шляхом акцепту оферти через інформаційно-телекомунікаційну систему, із застосуванням електронного підпису, зокрема - одноразового ідентифікатора. Електронний договір, підписаний у передбаченому законом порядку, прирівнюється до письмового. Особа, що укладає електронний договір, має бути ідентифікована за допомогою особистих даних (паспорт, ІПН, телефон, банківська картка тощо). Відповідно до законодавства, факт входу користувача в особистий кабінет, подання заявки, акцепт умов та підтвердження через одноразовий ідентифікатор свідчать про волевиявлення на укладення договору. Відповідачем не надано доказів, що у цій справі договір про надання фінансових послуг був укладений з порушенням вимог законодавства. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позивачем укладання договору про надання фінансових послуг №2105870037805 «Стандартний» від 27 лютого 2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 . Крім цього, вказаний договір відповідачем в судовому порядку не оспорювався, він є чинним, а тому відсутні сумніви у підписанні вказаного договору самим відповідачем. Щодо виконання кредитодавцем обов`язку щодо переказу (надання) кредитних коштів У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23). Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19). Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 675-VIII розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України. Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг. Згідно з частиною 3 статті 13 Закону №675-VIII продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку. У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа №372/223/17, провадження №61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо. Відповідач, заперечуючи щодо наявності правових підстав для задоволення позову, посилається, зокрема і на те що позивачем не доведено факт перерахунку кредитних коштів останньому. Разом з тим, матеріалами справи такі доводи апеляційної скарги спростовуються, так як, кошти були перераховані відповідачу шляхом грошового переказу. Факт перерахування коштів підтверджується листом ТОВ «ФК «Вей Фор Пей» від 09 грудня 2025 року, згідно якого первісний кредитор перерахував кредитні кошти в сумі 4500 грн. на картковий рахунок відповідача за номером НОМЕР_1 , повідомленим ним при укладенні кредитного договору. Обставина зарахування кредитних коштів на картковий рахунок відповідача, а також про належність платіжної картки саме відповідачу не спростована боржником. Зокрема відповідач маючи доступ до свого рахунку, а саме: карти НОМЕР_1 , мав можливість представити суду виписку зі свого рахунку на підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладеного договору у відповідну дату (проміжок часу). Крім цього, відповідач заперечуючи, що йому належить вказана карта, не позбавлений був можливості отримати інформацію про перелік всіх карт відкритих на його ім`я. Виходячи з наведеного, позивачем надано належні та допустимі докази про отримання відповідачем кредитних коштів у сумі 4500 грн. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що позивач довів факт переказу (надання) кредитних коштів відповідачу та відхиляє аргументи апеляційної скарги про недоведеність факту укладення договору та перерахування позивачем кредитних коштів. Також, колегія суддів зауважує на суперечливу поведінку відповідача, оскільки згідно змісту апеляційної скарги, відповідач не визнає факт отримання кредитних коштів, при цьому вказує, що він розумів строк кредитування саме 17 днів. Щодо доведеності розміру заборгованості Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості (статті 6, 627 ЦК України). Згідно з нормою статті 562 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 611 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 611 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Правові наслідки порушення грошового зобов`язання боржником визначені у статтях 625, 1050 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов`язують його сплатити суму боргу кредитору. При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України). За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України). Тобто, позичальник 1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та 2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання 1) повернути грошові кошти у встановлений строк та 2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом. Поняття «користування кредитом», яким послуговуються скаржники, є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10 квітня 2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно). Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини 2 статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини 2 статті 1057 цього Кодексу. Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору. Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина 2 статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України. Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу. Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України. Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця. Отже, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним. Встановлено, що 27 лютого 2021 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі договір про надання фінансових послуг №2105870037805 «Стандартний». Договір про надання фінансових послуг підписаний позичальником електронним підписом вчиненим одноразовим ідентифікатором V7, кредитором - електронним підписом одноразовим ідентифікатором 2105870037805Z (а.с.27-29). Позивачем доведено перерахування відповідачу кредитних коштів. Відповідно до умов договору про надання фінансових послуг №2105870037805 «Стандартний» від 27 лютого 2021 року, передбачено, наступне: п.1.1. за цим договором товариство зобов`язується надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети, на суму, яка зазначається та погоджується сторонами в заяві-анкеті, та складає 4500,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно умов цього договору, його додатків та правил; п. 1.2. кредит надається на строк, зазначений у заяві- анкеті та графіку платежів, який є додатком до цього договору та є невід`ємною його частиною; п.1.3. орієнтовний строк повернення кредиту - 17 днів з моменту отримання кредиту. У разі сплати всіх нарахованих на дату такої сплати процентів, орієнтовний строк повернення кредиту перераховується та становить 16 днів з моменту сплати всіх нарахованих процентів; п.1.4. проценти за користування кредитом розраховуються від суми кредиту за кожний день користування (далі - процентна ставка), протягом фактичного строку користування кредитом починаючи з першого дня перерахування суми кредиту у наступному розмірі: а) 2% за кожен день користування кредитом за умови сплати всіх нарахованих процентів за користування кредитом не пізніше, ніж протягом орієнтовного строку повернення кредиту; б) починаючи з першого дня наступного за орієнтовним строком поверненню кредиту процентна ставка збільшується на 1,64% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п.1.4.а); в) починаючи з 15 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,38 % порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.6); г) починаючи з 30 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 2,65% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.в); д) тип процентної ставки - фіксована; Нараховані проценти підлягають обов`язковій сплаті на 17 день з моменту отримання кредиту, в сумі, що нарахована за фактичний строк користування кредитом на дату сплати. В разі, якщо сума кредиту лишається неповернутою після орієнтовного строку повернення кредиту, проценти підлягають обов`язковій сплаті кожні 16 днів у сумі, нарахованій за фактичний строк користування кредитом (пункти 1.4.1, 1.4.2). Граничний строк кредитування (строк дії договору) 1 рік (пункт 1.9). Одночасно з підписанням даного договору позичальником було підписано заяву-анкету (додаток №1 до договору). Відповідно до положень заяви-анкети (додаток 1 до кредитного договору) орієнтовний строк повернення кредиту - 17 днів з моменту отримання кредиту. Нараховані проценти підлягають обов`язковій сплаті на 17 день з моменту отримання кредиту. Також відповідно до заяви-анкети відповідач строком на 365 днів з правом повернення достроково зобов`язався повернути кредит у розмірі 4500 гривень та сплатити проценти у розмірі 1530 гривень (а.с.51). Як вбачається з графіку платежів, який є невід`ємною частиною договору, строк кредитування становить 17 днів, проценти за користування кредитом 1530 гривень (а.с.67). З паспорту споживчого кредиту також слідує, що строк кредитування становить 17 днів. Відповідно до пункту 1.3 договору орієнтовний строк повернення кредиту - 17 днів з моменту отримання кредиту. В свою чергу пунктом 1.9 передбачено, що граничний строк кредитування (строк дій кредитного договору) становить 1 рік. При цьому, договором передбачено право кредитодавця здійснити автоматичне продовження строку дії кредитного договору на наступний термін за умови сплати позичальником (або за умови договірного списання) нарахованих за договором відсотків без оформлення/підписання будь-яких додаткових угод (пункт 2.1.1.11 договору). На підставі аналізу вказаних положень кредитного договору від 27 лютого 2021 року, колегія суддів приходить до висновку, що сторони погодили надання кредиту строком на 17 днів, що відповідає пункту 1.3 договору, заяві-анкеті, графіку платежів, паспорту споживчого кредиту. Водночас умови договору також передбачають можливість кредитодавця здійснити автоматичне продовження строку дії кредитного договору, проте за умови сплати позичальником нарахованих за договором відсотків (пункт 2.1.1.11 договору). При цьому можливість пролонгації договору обмежена граничним строком кредитування в 1 рік (пункт 1.9 договору) Саме у такий спосіб сторони погодили 17-денний строк протягом якого у позичальника існувала можливість правомірно не сплачувати кредитодавцю кредит. Належних та допустимих доказів пролонгації кредитного договору матеріали справи не містять, оскільки така пролонгація за умовами договору мала здійснюватися шляхом здійснення сплати на користь позикодавця (кредитора) всіх нарахованих на дату такої сплати процентів. Відповідачем не здійснювались будь-які погашення заборгованості, у тому числі нарахованих процентів, що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості. У наведених висновках суд апеляційної інстанції керується тим, що для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). За обставин цієї справи відповідач покладаючись на пункт 1.3 договору, заяву-анкету, графік платежів, паспорт споживчого кредиту, міг розраховувати на необхідність виконання ним обов`язку щодо повернення кредиту до 15 березня 2021 року та сплати грошових сум, зазначених у графіку платежів, а саме 4500 гривень (тіло кредиту) та 1530 гривень (проценти за користування кредитом). Очевидно, що такий підхід дозволяє отримати результати, яких розум і справедливість могли б очікувати. Припущення про те, що поряд із обов`язком повернення кредиту в кінці 17-денного строку встановлено для відповідача також можливість правомірного користування кредитними коштами суперечить підходу сформованим Великою Палатою Верховного Суду у вищенаведеній постанові. За цих обставин слова договору слід тлумачити проти того, хто їх написав. В зв`язку з наведеним колегія суддів приходить до висновку, що сторони в договорі від 27 лютого 2021 року погодили строк правомірного користування кредитними коштами до 15 березня 2021 року (17 днів). Як слідує з наданого ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» розрахунку заборгованості, проценти за період поза межами строку кредитування, починаючи 16 березня 2021 року товариство нараховує саме як проценти за «користування кредитом», а не як міру відповідальності на підставі статті 625 ЦК України. Зазначене узгоджується із вищенаведеними висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року. Визначаючись із фактичним розміром заборгованості відповідача за кредитним договором від 27 лютого 2021 року, колегія суддів виходить із наступного. З наданого позивачем розрахунку заборгованості слідує, що станом на 15 березня 2021 року у відповідача була наявною заборгованість за кредитним договором, яка складалась з тіла кредиту у сумі 4500 гривень, процентів за користування кредитом у сумі 1530 гривень (4500,00 х 2% х 17 днів). Верховний Суд у постановах від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1014/18, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 639/4836/17 звернув увагу на те, що питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги. Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено в оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора боржник не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору. З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 27 лютого 2021 року №2105870037805, яка підлягає стягненню на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» становить 6030 гривень, з яких: 4500 гривень - тіло кредиту; 1530 гривень - проценти за користування кредитом. Підстави для стягнення з відповідача відсотків за межами строку кредитування відсутні. На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив. Тому рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь позивача заборгованості за відсотками підлягає скасуванню з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення. Щодо розподілу судових витрат понесених в суді першої та апеляційної інстанціях Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI). Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Згідно з вимогами частин першої, другої, четвертої, п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України). Саме такою є правова позиція Верховного Суду, висловлена Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22). Зазначена правова позиціє є незмінною, вона безпосередньо передбачена положеннями пункту 1 частини другої статті 137, частини восьмої статті 141 ЦПК України. Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані до заяви документи на предмет належності, допустимості й достовірності відображеної у них інформації. В поданому позові позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу понесені в суді першої інстанції в розмірі 16000 грн. На підтвердження надання правової допомоги, позивачем до позову було долучено: копію договору про надання правової допомоги №01-07/2024 від 01 липня 2024 року, укладений між ТОВ «Коллект Центр» та Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс», згідно якого набирає чинності з моменту його підписання та є безстроковим у своїй дії (пункт 7.1); прайс-лист Адвокатського об`єднання «Лігал Ассістанс»; заявку на надання юридичної допомоги №2235 від 01 грудня 2025 року, згідно якої ТОВ «Коллект Центр» та Адвокатське об`єднання «Лігал Ассістанс» визначено вартість послуг з надання правової допомоги, а саме: 4000 грн. (2 год/2000 грн.) - надання усної консультації з вивчення документів; 12000 грн (4 год/3000 грн.) складення позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду; витяг з Акту №17 про надання юридичної допомоги від 31 грудня 2025 року, у якому зазначено надання правових послуг ТОВ «Коллект Центр» у справі про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором (а.с.59-61, 65, 66). Згідно з п.4.1. договору, вартість послуг узгоджується сторонами у формі заявок на надання юридичної допомоги, які є невід`ємними додатками до договору. Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з частиною другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Колегія суддів враховує, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Оскільки відповідач не звертався з клопотанням про зменшення розміру витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката у суді першої інстанції, а тому відсутні підстави для зменшення витрат на правничу допомогу. В зв`язку з наведеним, колегія суддів приходить до висновку, що витрати ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» на правничу допомогу у суді першої інстанції, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи, складають у сумі 16 000 гривень. Позивач в поданому позові просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в сумі 41130 грн. Як вбачається з мотивувальної частини цієї постанови, апеляційний суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову, а саме на суму 6030 грн., що складає 14,66% від ціни позову. Отож, приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, на відповідача покладаються судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору (2662,40 грн.), витрат на професійну правничу допомогу в місцевому суді (16000,00 грн.), пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (18662,40 грн х 14,66%) в сумі 2735,90 грн. Відповідач в поданій апеляційній скарзі просив стягнути з позивача витрати на правову допомогу понесені в апеляційній інстанції в сумі 15 000 грн. На підтвердження надання правової допомоги, відповідачем до апеляційної скарги було долучено: копію договору про надання правничої допомоги №18/26 від 30 березня 2026 року, укладений між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Карпюк та партнери»; доручення від 16 квітня 2026 року (а.с.112-113, 114). Згідно наданого доручення від 16 квітня 2026 року вбачається, що сторони погодили, що вартість правничої допомоги за даним дорученням є фіксованою та становить 15000 грн. (а.с.114). Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вказали, що заявлений відповідачем попередній розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним з обсягом послуг, наданих відповідачу та є очевидно завищеними, враховуючи, що справа розглядається в порядку спрощеного провадження, є малозначною, а також типовою для представника відповідача, що вбачається з відкритих джерел. Звертали увагу, що спір виник внаслідок протиправної поведінки відповідача, пов`язаної з тривалим невиконанням умов договору. Отже, стягнення витрат на правничу допомогу з позивача не можна вважати розумним, справедливим та таким, що відповідає засадам цивільного судочинства. Таким чином, витрати на правову допомогу, заявлені відповідачем є безпідставними, а їх розмір є завищеним та необґрунтованим. Розглядаючи заяву відповідача про стягнення витрат на правову допомогу понесених за подання та складання апеляційної скарги, колегія суддів оцінивши складність справи, суть спору, характер та обсяг наданих послуг адвоката (їх дійсність), а також необхідність вчинення процесуальних дій та їх значущість, а також враховує те, що спір виник у зв`язку з необґрунтованими діями відповідача щодо не повернення кредитних коштів, а тому апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення заяви про стягнення витрат на правову допомогу на суму 1000 грн. За подачу апеляційної скарги відповідач сплатив судовий збір у розмірі 3993,60 грн. (а.с.115). Отож, приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, на позивача покладаються судові витрати у вигляді сплаченого відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 3993,60 грн., витрат на професійну правничу допомогу в апеляційному суді 1000,00 грн., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (4993,60 грн х 85,34%) в сумі 4261,53 грн. Отож, загальна сума судових витрат яку поніс позивач у даній справі становить 2735,90 грн., а загальна сума судових витрат яку поніс відповідач у даній справі становить 4261,53 грн. Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Отже, слід провести взаємозалік судових витрат у справі та стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанціях в розмірі - 1525,63 грн. (4261,53 - 2735,90). Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України). Відповідно до п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що рішення суду слід змінити, яким позовні вимоги слід задовольнити частково. Керуючись ст. ст. 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Змінити мотивувальну частину рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 березня 2026 року відповідно до змісту цієї постанови. Резолютивну частину рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 березня 2026 року змінити, виклавши її в наступній редакції: «Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНР» заборгованість за кредитним договором №2105870037805 від 27 лютого 2021 року в розмірі 6030 (шість тисяч тридцять) гривень 00 копійок». Змінити розподіл судових витрат. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНР» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1525 (одну тисячу п`ятсот двадцять п`ять) гривень 63 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч.3 ст.389 ЦПК України. Суддя-доповідач: Н.К. Височанська Судді: О.О. Одинак І.Б. Перепелюк