Постанова Запорізький апеляційний суд № 335/7222/21

Дата документу 27.05.2026 Справа № 335/7222/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 335/7222/21 Головуючий у 1-й інстанції: Шалагінова А.В. Провадження № 22-ц/807/192/26-10 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2026 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Трофимової Д.А. суддів: Полякова О.З., Онищенка Е.А. при секретарі: Бєловій А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 квітня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Калашнікова Микити Руслановича у виконавчому провадженні № 76496993, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , У С Т А Н О В И В: У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Калашнікова М.Р. у виконавчому провадженні № 76496993, яка полягає у не здійсненні перевірки виконання боржником рішення суду, невжитті заходів, передбачених ст.ст. 64-1, 75 Закону України «Про виконавче провадження». В обґрунтування скарги зазначав, що на виконанні у Приморському відділі державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває виконавче провадження № 76759436 з примусового виконання виконавчого листа № 335/7222/21, виданого 18.11.2024 Орджонікідзевським (нова назва Вознесенівським) районним судом міста Запоріжжя про встановлення порядку участі батька ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_4 , 2018 року народження. Згідно з рішенням суду, зустрічі батька з дитиною мають відбуватися кожного вівторка з 17:00 год. до 19:00 год. та щосуботи з 15:00 год. до 19:00 год. у присутності матері дитини ОСОБА_2 та психолога. Ухвалою Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 10.07.2025 у справі № 335/7222/21 змінено спосіб і порядок виконання рішення суду та боржника зобов`язано забезпечувати дистанційне спілкування стягувача з малолітньою дитиною (відеозв`язок) у визначені судом дні та години. 20.02.2026 державним виконавцем винесено постанову про накладення на боржника штрафу за незабезпечення побачення дитини з батьком за участі психолога під час виконавчих дій 17.02.2026, що є невиконанням рішення суду і законних вимог виконавця. Попри вже застосований штраф і попередження про наслідки, боржник продовжує не виконувати рішення суду, а державний виконавець не реалізує передбачений законом алгоритм перевірки і санкцій за наступними епізодами: 21.02.2026 (субота) боржник не забезпечила участі психолога, коли стягувач здійснив дзвінок для реалізації контакту з дитиною. Державний виконавець всупереч ч. 2 ст. 64-1 вказаного Закону не з`явився / не приєднався для перевірки виконання рішення у час та місці побачення і не склав акт / не застосував санкції, передбачені Законом; 24.02.2026 (вівторок) державним виконавцем було призначено перевірку виконання рішення на 17:00 год., про що сторін повідомлено письмово. За результатами виконавчих дій складено акт, в якому зазначено, що боржник не забезпечила психолога, однак, державним виконавцем не застосовано санкції за ст.ст. 64-1, 75 Закону; 28.02.2026 (субота) у визначений судовим рішенням час онлайн-побачення боржник знову не забезпечила участь психолога, коли стягувач здійснив дзвінок. Державний виконавець всупереч ч. 2 ст. 64-1 Закону знову не з`явився / не приєднався для перевірки та не застосував санкції і заходи реагування. Стягувач вказував, що за наявності вже винесеної постанови про штраф, державний виконавець не вправі ігнорувати наступні епізоди невиконання рішення та зобов`язаний при повторному невиконанні рішення складати акт та виносити постанову про накладення штрафу у подвійному розмірі, а також вчиняти інші дії, передбачені Законом. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив суд: визнати протиправною бездіяльність державного виконавця щодо епізодів 21.02.2026 та 28.02.2026, яка полягала у не здійсненні перевірки виконання боржником рішення у час та місці побачення (онлайн-зв`язок), невжитті заходів, передбачених ст.ст. 64-1, 75 Закону України «Про виконавче провадження»; визнати протиправною бездіяльність державного виконавця щодо епізоду 24.02.2026, яка полягала у невжитті заходів примусового виконання та санкцій за наявності встановленого факту невиконання рішення (не забезпечення психолога), включно із застосуванням наслідків повторного невиконання за ч. 4 ст. 64-1 Закону (штраф у подвійному розмірі та інші дії, визначені Законом); зобов`язати державного виконавця здійснити перевірку виконання рішення боржником щодо епізодів від 21.02.2026 та 28.02.2026 на підставі наданих стягувачем відеозаписів / технічних даних, скласти відповідні акти (у разі підтвердження невиконання) та вирішити питання про застосування заходів, визначених ст.ст. 64-1, 75 Закону, щодо епізоду 24.02.2026 на підставі наявного акту / матеріалів перевірки вчинити передбачені законом дії та застосувати наслідки повторного невиконання за ч. 4 ст. 64-1 Закону (у межах повноважень і вимог процедури). Ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 квітня 2026 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Калашнікова Микити Руслановича у виконавчому провадженні № 76759436 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Калашнікова Микити Руслановича у виконавчому провадженні № 76759436, яка мала місце під час побачень ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_4 у формі он-лайн зустрічей 21 лютого 2026 року та 28 лютого 2026 року та полягала у не здійсненні перевірки виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням Орджонікідзевського (наразі Вознесенівського) районного суду міста Запоріжжя від 18 листопада 2024 року у справі № 335/7222/21 та ухвалою цього ж суду від 10 липня 2025 року про зміну способу і порядку виконання рішення. Зобов`язано головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Калашнікова Микиту Руслановича на підставі наданих ОСОБА_1 відеозаписів побачення ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_4 у формі он-лайн зустрічей 21 лютого 2026 року та 28 лютого 2026 року здійснити перевірку виконання рішення боржником ОСОБА_2 та за наявності відповідних підстав вжити заходів примусового виконання рішення, визначених ч. 3 ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження». У задоволенні іншої частини вимог скарги відмовлено. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу суду скасувати частково, а саме в частині відмови у задоволенні вимог скарги щодо епізоду від 24.02.2026 року, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким вимоги скарги задовольнити. В іншій частині, а саме щодо задоволення вимог за епізодами від 21.02.2026 та 28.02.2026 року, ухвалу Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 06 квітня 2026 року залишити без змін. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що 24 лютого 2026 року державним виконавцем здійснювалася перевірка виконання рішення суду боржницею в режимі онлайн. У цих виконавчих діях брав участь державний виконавець та представник органу опіки і піклування. За наслідками проведеного заходу державним виконавцем був складений акт від 24.02.2026 року. Суд прямо констатував в ухвалі: «У акті зазначено, що боржниця не забезпечила участі психолога». Участь психолога є обов`язковою умовою виконання рішення суду, з урахуванням способу і порядку його виконання, визначених ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 10.07.2025 року. Отже, зафіксувавши в акті від 24.02.2026 року відсутність психолога, державний виконавець документально зафіксував факт невиконання боржницею цієї умови судового рішення. Проте після складання акта від 24.02.2026 року державний виконавець не ухвалив жодного подальшого процесуального рішення: ні постанови про накладення штрафу, ні будь-якого іншого процесуального рішення, передбаченого Законом України «Про виконавче провадження», яке б свідчило про завершення розгляду питання за результатами складеного акта. Відсутність будь-якого процесуального рішення за наслідками вже складеного акта від 24.02.2026 року є формою процесуальної бездіяльності державного виконавця. Суд першої інстанції не надав належної оцінки саме цій бездіяльності, зосередившись натомість на питанні меж втручання у дискреційні повноваження виконавця. Скаржник зауважує, що частково погоджується з тим, що суд, у порядку судового контролю, не може перебирати на себе повноваження виконавця та безальтернативно визначати, яке саме рішення по суті той повинен ухвалити, зокрема чи накладати штраф, чи визнавати причини невиконання поважними. Оцінка наявності або відсутності підстав для застосування відповідних наслідків дійсно належить до повноважень державного виконавця. Разом із тим, наявність у виконавця права оцінити відповідні обставини не звільняє його від обов`язку взагалі ухвалити процесуальне рішення за результатами вже складеного акта. Надання органу влади можливості вибору між кількома варіантами рішень не означає права не приймати жодного рішення. Суд першої інстанції, встановивши факт того, що державний виконавець склав акт про відсутність психолога 24.02.2026 року, але не здійснив подальшого процесуального реагування, не застосував належний спосіб захисту. Замість того щоб визнати протиправною бездіяльність у частині неприйняття рішення за результатами складеного акта та зобов`язати виконавця усунути це порушення, суд фактично залишив скаржника без ефективного судового захисту. У результаті акт від 24.02.2026 року залишився без належної процесуальної реалізації та без правових наслідків, передбачених законом. Вказує, що логічна суперечливість оскаржуваної ухвали полягає в тому, що суд захистив права стягувача там, де виконавець взагалі був відсутній, але відмовив у захисті там, де виконавець був присутній, зафіксував порушення, однак не довів процедуру до передбаченого законом процесуального завершення. Інші учасники справи судове рішення не оскаржили. Отже, ухвала суду оскаржується в частині відмови у задоволенні вимог скарги про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця щодо епізоду 24.02.2026, яка полягала у невжитті заходів примусового виконання та санкцій за наявності встановленого факту невиконання рішення (не забезпечення психолога), включно із застосуванням наслідків повторного невиконання за ч. 4 ст. 64-1 Закону (штраф у подвійному розмірі та інші дії, визначені Законом), зобов`язання державного виконавця щодо епізоду 24.02.2026 на підставі наявного акту / матеріалів перевірки вчинити передбачені законом дії та застосувати наслідки повторного невиконання за ч. 4 ст. 64-1 Закону (у межах повноважень і вимог процедури), в іншій частині судове рішення суду не оскаржується, та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині відмови у задоволенні вимог скарги про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця щодо епізоду 24.02.2026, яка полягала у невжитті заходів примусового виконання та санкцій за наявності встановленого факту невиконання рішення (не забезпечення психолога), включно із застосуванням наслідків повторного невиконання за ч. 4 ст. 64-1 Закону (штраф у подвійному розмірі та інші дії, визначені Законом), зобов`язання державного виконавця щодо епізоду 24.02.2026 на підставі наявного акту / матеріалів перевірки вчинити передбачені законом дії та застосувати наслідки повторного невиконання за ч. 4 ст. 64-1 Закону (у межах повноважень і вимог процедури). Учасники справи наданим процесуальним законом правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористались. Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, до апеляційного суду не з`явилися. Частиною першою статті 182 ЦПК України передбачено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Окрім того, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними (частина перша статті 372 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд виходить з того, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, скаржник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні. Зважаючи на вказане, колегія суддів у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності учасників справи. Неявка зазначених осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення відповідає зазначеним вище вимогам закону. Так, згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Частинами першою, другою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, -і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка підлягає застосуванню згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України. Виконання судового рішення відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. Під час виконання судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду. За приписами частини першої статті 447 ЦПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права (стаття 447-1 ЦПК України). Згідно зі статтею 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» та пункту 6 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція), під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Виконання рішень про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною регламентується спеціальними правилами статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якою виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом. Відповідно до частин першої-другої статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. Отже, системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновків про те, що накладення штрафу на боржника державним виконавцем шляхом винесення відповідної постанови можливо у разі встановлення державним виконавцем факту невиконання без поважних причин боржником рішення суду, про що складається відповідний акт державного виконавця. Постанова про накладення на боржника штрафу у подвійному розмірі та звернення до органів досудового розслідування здійснюється державним виконавцем у разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення суду, про що державний виконавець складає акт. Прийняття рішень щодо накладання штрафу та звернення до органів досудового розслідування відноситься до виключної компетенції державного виконавця за наслідками встановлення у діях боржника фактів невиконання без поважних причин рішення суду. Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 18 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. При цьому суд не має права зобов`язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом про виконавче провадження можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби. У справі, яка переглядається, судом першої інстанції встановлено, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20.11.2023 у цивільній справі № 335/7222/21 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , треті особи Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення годин спілкування, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення місця проживання дитини та порядку участі батька у її вихованні первісний позов задоволено частково. Визначено такий спосіб участі батька ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_4 : - у формі зустрічей кожен вівторок з 17:00 год. до 19:00 год. та щосуботи з 15:00 год. до 19:00 год. в присутності матері дитини ОСОБА_2 та психолога, у тому числі з можливістю відвідування місць дозвілля та відпочинку за бажанням дитини; - безперешкодне спілкування за телефоном та засобами відео зв`язку у будь-який інший час за бажанням дитини. Визначено такий спосіб участі дідуся ОСОБА_5 та бабусі ОСОБА_3 у вихованні та спілкуванні з онукою ОСОБА_4 у формі зустрічей кожен перший і третій четвер місяця з 17:00 год. до 19:00 год. в присутності матері дитини ОСОБА_2 . В іншій частині первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено частково. Визначено місце проживання дитини ОСОБА_4 разом із матір`ю ОСОБА_2 , в іншій частині зустрічного позову відмовлено. Постановою Запорізького апеляційного суду від 07 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 листопада 2023 року про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині усунення перешкод у спілкуванні з донькою скасовано, в частині визначення порядку участі батька у вихованні та спілкуванні з донькою змінено. Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні з донькою. Визначено спосіб участі батька ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_4 у формі зустрічей кожний вівторок з 17.00 години до 19.00 години та щосуботи з 15.00 години до 19.00 години. Перші 10 (десять) зустрічей батька з дитиною провести у присутності матері дитини ОСОБА_2 , у тому числі з можливістю відвідування місць дозвілля та відпочинку. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 23.07.2024 касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Шалько О.А. задоволено. Постанову Запорізького апеляційного суду від 07.02.2024 в частині вирішення позову ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з донькою та визначення порядку участі батька у вихованні та спілкуванні з донькою скасовано, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 листопада 2023 року в цій частині залишено в силі. Ухвалою Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 10.07.2025 заяви ОСОБА_1 і ОСОБА_3 про зміну способу і порядку виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20.11.2023 у цивільній справі № 335/7222/21 задоволено частково. Змінено спосіб і порядок виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20.11.2023 у цивільній справі № 335/7222/21 шляхом забезпечення ОСОБА_2 у визначені вказаним рішенням дні та години зустрічей ОСОБА_1 і ОСОБА_3 спілкування з дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за телефоном та засобами відеозв`язку (в онлайн режимі). У задоволенні іншої частини вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_3 відмовлено. Як правильно встановлено судом, предметом оскарження у цій справі ОСОБА_1 визначив бездіяльність державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Калашнікова М.Р. у виконавчому провадженні № 76759436 з примусового виконання вищезазначеного рішення суду, стягувачем в якому є ОСОБА_1 , а боржником ОСОБА_2 , яка полягає у невжитті передбачених законом заходів примусового виконання та контролю за його виконанням під час он-лайн зустрічей заявника ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_4 , що мали місце 21.02.2026, 28.02.2026 та невжитті заходів примусового виконання та не застосуванні до боржника санкцій за фактом повторного невиконання боржником рішення у вигляді незабезпечення участі психолога під час он-лайн зустрічі заявника з дитиною, що мала місце 24.02.2026. З долученого до скарги в електронному вигляді відеозапису он-лайн зустрічі заявника ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_4 , що мала місце 24.02.2026, випливає, що у визначений час зустрічі ОСОБА_1 зателефонував в режимі он-лайн боржнику ОСОБА_2 , яка відповіла на дзвінок. Також у виконавчих діях брав участь державний виконавець та представник органу опіки та піклування. Дитина спілкувалась із батьком, повідомила, що не бажає відповідати на запитання батька, а бажає його слухати. Надалі також між собою спілкувались учасники виконавчої дії. Відеозапис тривав 26 хв 40 сек. За наслідками проведеного заходу державним виконавцем складено акт від 24.02.2026, який долучено до скарги. У акті зазначено, що боржниця не забезпечила участі психолога. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог скарги про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця щодо епізоду 24.02.2026, яка полягала у невжитті заходів примусового виконання та санкцій за наявності встановленого факту невиконання рішення (не забезпечення психолога), включно із застосуванням наслідків повторного невиконання за ч. 4 ст. 64-1 Закону (штраф у подвійному розмірі та інші дії, визначені Законом), зобов`язання державного виконавця щодо епізоду 24.02.2026 на підставі наявного акту / матеріалів перевірки вчинити передбачені законом дії та застосувати наслідки повторного невиконання за ч. 4 ст. 64-1 Закону (у межах повноважень і вимог процедури), оскільки вказані дії є виключною компетенцією державного виконавця за наслідками встановлення у діях боржника фактів умисного невиконання рішення суду. Доводи апеляційної скарги зводяться до повторень доводів скарги, незгоди з судовим рішенням, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи перевірені та їм дана належна оцінка. Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та постановив ухвалу в оскарженій частині з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для скасування цієї ухвали в оскарженій частині відсутні і апеляційну скаргу на неї, доводи якої не спростовують висновків ухвали, слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 квітня 2026 року у цій справі в оскарженій частині залишити без змін. В іншій частини ухвала суду першої інстанції не оскаржувалась та в апеляційному порядку не переглядалась. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий Д.А. Трофимова Судді: О.З. Поляков Е.А. Онищенко