Постанова Запорізький апеляційний суд № 335/7222/21

Дата документу 27.05.2026 Справа № 335/7222/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 335/7222/21 Головуючий у 1-й інстанції: Шалагінова А.В. Провадження № 22-ц/807/192/26-8 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2026 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Трофимової Д.А. суддів: Полякова О.З., Онищенка Е.А. при секретарі: Бєловій А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 05 лютого 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Осадчої Катерини Ігорівни від 18 грудня 2025 року про відкладення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 76759436, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , У С Т А Н О В И В: У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на постанову головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Осадчої К.І. від 18.12.2025 про відкладення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 76759436. В обґрунтування скарги зазначав, що вказаною постановою відкладено виконавчі дії у зв`язку з необхідністю залучення у виконавчих діях психолога, чим державний виконавець фактично заблокував можливість побачень заявника з дитиною у визначений рішенням суду час. При цьому, перевірка виконання рішення у визначені судом дні та години державним виконавцем не проводилася. Крім того, визначені державним виконавцем підстави відкладення виконавчих дій не відповідають положенням ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки не перешкоджають проведенню виконавчих дій. Раніше державним виконавцем виносились аналогічні постанови від 13.10.2025, 12.12.2025, однак зазначене не дало результату, психолог не був залучений, а до боржниці не було застосовано заходів за невиконання рішення суду про побачення з дитиною. Неефективність відкладення виконавчих дій попередньою постановою від 13.10.2025 була підтверджена державним виконавцем у відзиві на іншу скаргу заявника. Також, державним виконавцем проігноровано оскарження стягувачем постанови про відкладення виконавчих дій від 12.12.2025, рішення в якій станом на 18.12.2025 ще не було ухвалене судом. Боржниця не забезпечує участі психолога, чим ухиляється від виконання рішення. Згода стягувача на авансування витрат на залучення психолога не підміняє обов`язку боржника забезпечити участь психолога. Однак, державний виконавець не застосував жодного заходу примусу до боржниці згідно з вимогами ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження». Зауважив, що державним виконавцем проігноровані висновки Запорізького апеляційного суду, наведені у постанові від 03.12.2025, якою державному виконавцеві було відмовлено у роз`ясненні рішення суду. Вказаною постановою, зокрема, визначено, що рішення суду є зрозумілим, не допускає можливості неправильного тлумачення, а вирішення організаційних питань, зокрема залучення психолога, віднесено чинним законодавством до компетенції державного виконавця. Боржниця через винесення державним виконавцем постанов про відкладення виконавчих дій не забезпечує відеозв`язок із дитиною, не відповідає на дзвінки у визначені судом дні та години побачень. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив суд: скасувати постанову головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Осадчої К.І. від 18.12.2025 про відкладення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 76759436, як незаконну; зобов`язати державного виконавця утриматись від подальших безпідставних відкладень виконавчих дій у даному провадженні з підстав, не передбачених ч. 1 ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження». Ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 05 лютого 2026 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Осадчої Катерини Ігорівни від 18 грудня 2025 року про відкладення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 76759436. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу суду скасувати, постановити нову, якою задовольнити скаргу в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що сутність спору полягає у систематичному ухиленні головного державного виконавця Осадчої К.І. від виконання рішення суду про встановлення побачень батька з дитиною. Замість реалізації алгоритму, передбаченого статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець обрала шлях серійних відкладань виконавчих дій на підставі статті 32 того ж Закону, мотивуючи це «пошуком психолога». Вважає, що аналіз матеріалів виконавчого провадження доводить, що така тактика є штучною. Зокрема, постанова про відкладення від 18.12.2025 була винесена в умовах, коли виконавець вже володіла письмовою заявою боржника ОСОБА_2 від 03.12.2025, у якій остання прямо відмовилася забезпечувати участь психолога, назвавши це «передчасним». Таким чином, відсутність психолога була не «об`єктивною обставиною, що перешкоджає», а прямим проявом волі боржника щодо невиконання рішення суду. Відповідно до закону, це мало призвести до накладення штрафу, а не до відкладення дій. Також вважає, що суд першої інстанції нерелевантно застосував практику ЄСПЛ, помилково послався на практику ВС (справи № 380/16763/22, № 824/308/20-а) щодо неприпустимості примусу до дитини. Проте, ці справи стосуються ситуацій, коли виконавці намагалися фізично змусити дитину піти до стягувача. Він ніколи не вимагав примусу до дитини, його вимоги спрямовані на примус до боржниці-матері, яка зобов`язана за законом забезпечити умови для побачення (зокрема, надати кандидатуру психолога). Штрафування боржниці за ст. 64-1 Закону жодним чином не є насильством над дитиною. Це законна санкція за порушення порядку виконання судового рішення повнолітньою особою. Суд першої інстанції навмисно змішав ці поняття, щоб створити емоційне тло для виправдання боржниці. Щодо значення доказів від 04.02.2026 та визнання неефективності дій виконавця Мін`юстом зауважує, що одним із найважливіших документів, який суд першої інстанції долучив, але проігнорував по суті, є лист Департаменту ДВС Міністерства юстиції України від 04.02.2026 № 15082/K-566/20.3.2. У цьому листі офіційно констатовано: заходи виконавця щодо самостійного залучення психолога через запити виявилися безрезультатними; 30.01.2026 виконавець нарешті надіслала боржниці вимогу забезпечити участь психолога та надати кандидатуру протягом 10 днів; виконавець попередила боржницю про відповідальність за невиконання вимоги. Це фактичне визнання того, що попередня стратегія виконавця (яка тривала з жовтня по січень) була помилковою та незаконною. Якщо виконавець лише 30.01.2026 зробила те, що мала зробити ще 18.12.2025 (висунути вимогу боржнику), то постанова про відкладення від 18.12.2025 автоматично стає незаконною, оскільки вона базувалася на завідомо невірній моделі «пошуку психолога силами ДВС». Вказує, що суд першої інстанції не враховував дані з кримінального провадження № 12025163510000660 (ч. 1 ст. 382 КК України), назвавши їх «неспроможними». Проте ці матеріали містять офіційно встановлені слідством факти, які спростовують «добропорядність» боржниці. Зокрема, постанова слідчого про призначення експертизи від 16.12.2025 констатує: «виконання рішення суду постійно саботується, мати дитини ухиляється від виконання». Слідство також зафіксувало факти погроз та агресивної поведінки з боку представників боржниці. Суд першої інстанції залишив поза належною оцінкою долучений до матеріалів справи електронний доказ - відеозапис виконавчих дій від 18.07.2025 року, який повністю спростовує аргументи державного виконавця про неможливість залучення фахівця-психолога через «графік роботи установ» та доводить незаконність повторного застосування п. 7 Розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень. Інші учасники справи судове рішення не оскаржили. Учасники справи наданим процесуальним законом правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористались. Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, до апеляційного суду не з`явилися. Частиною першою статті 182 ЦПК України передбачено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Окрім того, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними (частина перша статті 372 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд виходить з того, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, скаржник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні. Зважаючи на вказане, колегія суддів у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності учасників справи. Неявка зазначених осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що державним виконавцем обґрунтовано відкладено виконавчі дії з метою з`ясування можливості участі психолога у їх проведенні та отримання відповіді від Департаменту охорони здоров`я Одеської міської ради на запит державного виконавця від 17.12.2025 № 211962. З урахуванням змісту оскаржуваної постанови суд дійшов висновку, що державним виконавцем не допущено безпідставного затягування у виконанні рішення, адже ним не просто очікувалась відповідь на його попередні запити, а й було надіслано новий запит до Департаменту охорони здоров`я Одеської міської ради від 17.12.2025 № 211962, що свідчить про те, що державний виконавець діяв у межах повноважень, визначених ст.ст. 32, 64-1 Закону України «Про виконавче провадження». Також суд звернув увагу, що постанова від 18.12.2025 фактично припинила свою дію, оскільки вказані виконавчі дії були відкладені до 31.12.2025. За таких обставин, оскільки суд встановив правомірність постанови державного виконавця про відкладення виконавчих дій, суд виснував, що вимоги скарги про скасування постанови від 18.12.2025 про відкладення виконавчих дій та похідні від них вимоги про зобов`язання державного виконавця утриматися від подальших безпідставних відкладень не підлягають задоволенню. Також суд звернув увагу, що вимога скарги про зобов`язання виконавця утриматися від подальших безпідставних відкладень виконавчих дій носить абстрактний характер, у той час як завданням цивільного судочинства, у тому числі і судового контролю за виконанням рішення суду, є захист учасників відповідних правовідносин від вже існуючих порушень їх прав та законних інтересів, а не вирішення будь-яких питань щодо можливих порушень, які можуть бути вчинені або не вчинені у майбутньому. Апеляційний суд погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20.11.2023 у цивільній справі № 335/7222/21 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , треті особи Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення годин спілкування, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення місця проживання дитини та порядку участі батька у її вихованні первісний позов задоволено частково. Визначено такий спосіб участі батька ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_5 : - у формі зустрічей кожен вівторок з 17:00 год. до 19:00 год. та щосуботи з 15:00 год. до 19:00 год. в присутності матері дитини ОСОБА_2 та психолога, у тому числі з можливістю відвідування місць дозвілля та відпочинку за бажанням дитини; - безперешкодне спілкування за телефоном та засобами відео зв`язку у будь-який інший час за бажанням дитини. Визначено такий спосіб участі дідуся ОСОБА_4 та бабусі ОСОБА_3 у вихованні та спілкуванні з онукою ОСОБА_5 у формі зустрічей кожен перший і третій четвер місяця з 17:00 год. до 19:00 год. в присутності матері дитини ОСОБА_2 . В іншій частині первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено частково. Визначено місце проживання дитини ОСОБА_5 разом із матір`ю ОСОБА_2 , в іншій частині зустрічного позову відмовлено. Постановою Запорізького апеляційного суду від 07 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 листопада 2023 року про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині усунення перешкод у спілкуванні з донькою скасовано, в частині визначення порядку участі батька у вихованні та спілкуванні з донькою змінено. Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні з донькою. Визначено спосіб участі батька ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_5 у формі зустрічей кожний вівторок з 17.00 години до 19.00 години та щосуботи з 15.00 години до 19.00 години. Перші 10 (десять) зустрічей батька з дитиною провести у присутності матері дитини ОСОБА_2 , у тому числі з можливістю відвідування місць дозвілля та відпочинку. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 23.07.2024 касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Шалько О.А. задоволено. Постанову Запорізького апеляційного суду від 07.02.2024 в частині вирішення позову ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з донькою та визначення порядку участі батька у вихованні та спілкуванні з донькою скасовано, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 листопада 2023 року в цій частині залишено в силі. Ухвалою Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 10.07.2025 заяви ОСОБА_1 і ОСОБА_3 про зміну способу і порядку виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20.11.2023 у цивільній справі № 335/7222/21 задоволено частково. Змінено спосіб і порядок виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20.11.2023 у цивільній справі № 335/7222/21 шляхом забезпечення ОСОБА_2 у визначені вказаним рішенням дні та години зустрічей ОСОБА_1 і ОСОБА_3 спілкування з дитиною ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за телефоном та засобами відеозв`язку (в онлайн режимі). У задоволенні іншої частини вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_3 відмовлено. Після постановлення судом ухвали від 10.07.2025 про зміну способу і порядку виконання рішення, між стягувачем та дитиною ОСОБА_5 відбувались побачення в режимі відеозв`язку, під час яких дитина відмовлялась від спілкування. Ухвалою Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 03.10.2025 у задоволенні заяви державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Осадчої Катерини Ігорівни про роз`яснення ухвали суду від 10.07.2025 відмовлено. Постановою Запорізького апеляційного суду від 03.12.2025 ухвалу Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 03.10.2025 залишено без змін. В межах виконавчого провадження № 76759436, в якому стягувачем є ОСОБА_1 , а боржником - ОСОБА_2 , державним виконавцем Осадчою К.І. винесено постанову від 18.12.2025 про відкладення проведення виконавчих дій. Як зазначено в постанові, виконавчим листом визначено обов`язкову умову проведення побачень з дитиною присутність психолога, а тому дотримання цієї умови є обов`язковим як для сторін, так і для державного виконавця. Проведення побачень без участі психолога суперечить виконавчому документу. 11.12.2025 Відділом направлено запит до Благодійного реабілітаційного центру «Kinder Velt» з метою з`ясування можливості залучення психолога. У зв`язку з отриманням відповіді від цього Центру 15.12.2025, якою повідомлено про відсутність у штаті фахівців-психологів, що мають відповідну кваліфікацію та повноваження, 17.12.2025 державним виконавцем направлено запит до Департаменту охорони здоров`я Одеської міської ради щодо наявності психологів. Оскільки участь психолога ще не забезпечено, продовження виконавчих дій без участі психолога є неможливим, що не відповідатиме змісту виконавчого документа, виникла потреба у відкладенні виконавчих дій до моменту підтвердження участі психолога. Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців. За приписами частини першої статті 447 ЦПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права (стаття 447-1 ЦПК України). Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII є спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентує порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. При цьому дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються також Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року № 512/5, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню. Частиною першою статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до п. 1 ч. 2 цієї статті, виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Порядок виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною, передбачений ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», за якою виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем. Пунктом 7 розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 р. № 512/5, визначено, що за наявності обставин, що перешкоджають проведенню побачення стягувача з дитиною, державний виконавець відкладає проведення виконавчих дій в порядку, визначеному статтею 32 Закону. У разі якщо боржник не виконує рішення у зв`язку з відмовою дитини контактувати зі стягувачем, державний виконавець в установленому порядку залучає представників органів опіки та піклування, експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та/або підтвердження причин такої відмови. Згідно з приписами ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що перешкоджають проведенню виконавчих дій (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), або з інших підстав, внаслідок виникнення яких сторони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, виконавець може відкласти проведення виконавчих дій з власної ініціативи або за заявою стягувача чи боржника на строк до 10 робочих днів. Про відкладення проведення виконавчих дій виконавець виносить відповідну постанову. З аналізу наведених положень вбачається, що винесення постанови про відкладення проведення виконавчих дій є правом державного виконавця. Колегія суддів погоджується з висновком суду, що у даному випадку державним виконавцем станом на 18.12.2025 були встановлені обставини, що перешкоджають проведенню виконавчих дій, а саме неможливість їх проведення за відсутності психолога, у зв`язку із чим державний виконавець направив запит від 17.12.2025 № 211962 до Департаменту охорони здоров`я Одеської міської ради щодо наявності психологів, яких можливо залучити до проведення виконавчих дій. У зв`язку із ненадходженням відповіді на цей запит станом на 18.12.2025, державним виконавцем винесено постанову про відкладення виконавчих дій від 18.12.2025 строком до 31.12.2025. Відтак, відповідні положення ст. 32 вказаного Закону були виконавцем дотримані. Таким чином, державний виконавець діяв у межах повноважень, передбачених ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», а його рішення про відкладення виконавчих дій було обґрунтованим, таким, що відповідає вимогам забезпечення найкращих інтересів дитини під час виконання рішень про побачення. Доводи апеляційної скарги про неврахування даних з кримінального провадження № 12025163510000660 (ч. 1 ст. 382 КК України), неврахування листа Департаменту ДВС Міністерства юстиції України від 04.02.2026 № 15082/K-566/20.3.2, щодо застосування п. 7 Розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень зводяться до повторень підстав скарги, незгоди з судовим рішенням, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким доводи учасників справи перевірені та їм дана належна оцінка. Скаржник наголошує на систематичності винесення постанов про відкладення проведення виконавчих дій, що, на його думку, свідчить про затягування виконання рішення, зловживання правом на відкладення. Однак колегія суддів зазначає, що скарга стосується конкретної постанови від 18.12.2025 про відкладення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 76759436, а не загальної поведінки виконавця. Суд розглядає скаргу на дії чи рішення виконавця в межах заявлених вимог. Інші випадки винесення постанов про відкладення проведення виконавчих дій не впливають на законність оскаржуваної постанови. Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та постановив оскаржувану ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для скасування цієї ухвали відсутні і апеляційну скаргу на неї, доводи якої не спростовують висновків ухвали, слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 05 лютого 2026 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий Д.А. Трофимова Судді: О.З. Поляков Е.А. Онищенко