Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/8363/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/8363/25 пров. № А/857/51818/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий-суддя Довга О.І., суддя Запотічний І.І., суддя Шинкар Т.І. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги Головного управління психологічної підтримки персоналу Збройних Сил України та Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року (головуючий суддя Недашківська К.М., м.Рівне) у справі №460/8363/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України, Головного управління психологічної підтримки персоналу Збройних Сил України та Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправними дії , зобов`язання вчинення певних дій,- В С Т А Н О В И В: 12.05.2025 року позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України (відповідач 1), Головного управління психологічної підтримки персоналу Збройних Сил України (відповідач 2) та Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (відповідач 3), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо не проведення нарахування позивачу грошового забезпечення: з 29.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2020 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14; зобов`язати відповідача, нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення: з 29.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2020 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14; визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо не проведення нарахування позивачу грошового забезпечення: з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2021 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14; зобов`язати відповідача, нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення: з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2021 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14; визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо не проведення нарахування позивачу грошового забезпечення: з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2022 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14; зобов`язати відповідача, нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення: з 01.01.2022 по 31.12.2022, із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2022 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14; визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо не проведення нарахування позивачу грошового забезпечення: з 01.01.2023 по 19.05.2023 із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2023 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. 12; зобов`язати відповідача, нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення: з 01.01.2023 по 19.05.2023 із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2023 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14; визнати протиправною дію відповідача, щодо утримання з доходів військового збору; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити розміри стягнутого з грошового забезпечення військового збору. Позов обґрунтовує тим, що позивач проходив військову службу в Збройних Силах України. Стверджує, що з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб», проведено нарахування грошового забезпечення. У зв`язку з тим, що постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» з часу прийняття зазнала змін, грошове забезпечення потребує перерахунку. Позивач звертався до відповідача з рапортом щодо здійснення усіх розрахунків грошового забезпечення на день виключення зі списків особового складу. Однак, відповідачем було відмовлено у перерахунку грошового забезпечення з мотивів, що відсутні підстави щодо перерахунку грошового забезпечення. Крім того, стало відомо, що Відповідач утримував з доходів військовий збір. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України, щодо не проведення нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення: з 29.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2020 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Зобов`язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення: з 29.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2020 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України, щодо не проведення нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення: з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2021 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Зобов`язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення: з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2021 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України щодо не проведення нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення: з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2022 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Зобов`язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення: з 01.01.2022 по 31.12.2022, із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2022 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України, щодо не проведення нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення: з 01.01.2023 по 19.05.2023 із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2023 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

12. Зобов`язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення: з 01.01.2023 по 19.05.2023 із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2023 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач 3 подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що відсутні правові підстави для використання під час обчислення грошового забезпечення будь-якого іншого показника арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатної особи окрім « 1 762 грн.», адже саме така величина затверджена Урядом України, включена до кошторису суб`єкта владних повноважень та значиться у штатному розписі суб`єкта владних повноважень. Вказує, що п. 4 постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 у редакції постанови КМУ від 12.05.2023 року № 481 підтверджений факт незмінності правила обчислення грошового забезпечення із використанням показника арифметичного значення прожиткового мінімуму у розмірі - « 1.762,00 грн.». Тому у силу дії відповідного рішення Уряду України нормативного характеру усі суб`єкти владних повноважень були зобов`язані призначати, обчислювати, нараховувати та виплачувати реальне (фактичне) грошове забезпечення діючих публічних службовців за постановою КМУ від 30.08.2017 року № 704 із використанням показника прожиткового мінімуму працездатної особи у « 1.762 грн.». Окрім цього, зазначає, що Листом Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 13.10.2023 року № 423/6682 засвідчені обставини виділення Міністерству оборони України у 2021-2023 роках асигнувань на оплату грошового забезпечення військовослужбовців, обчисленого із прожиткового мінімуму для працездатної особи - « 1.762,00 грн.», також, з огляду на Окреме доручення Міністерства оборони України № 183/уд від 16.01.2024. Відповідно жодних інших бюджетних призначень для оплати грошового забезпечення військовослужбовців, обчисленого із прожиткового мінімуму для працездатної особи понад - « 1.762,00 грн.» у Державному бюджеті України за 2020-2024 роках не передбачалось . Відповідач 3 зазначає, що скасування пункту 6 Постанови №103 не впливає на порядок та процедуру проведення перерахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням Позивача , оскільки постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 не створює підстав для здійснення відповідного перерахунку. Стверджує, що доводи позивача щодо необхідності застосування при обчисленні посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових грошового забезпечення такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 є помилковими. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. Крім того, рішення суду оскаржив і відповідач

2. Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що з урахуванням набрання постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (Постанова № 103), яким було внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, суд вважає, що з 29.01.2020 відновлена юридична дія пункту 4 Постанови №704 у первісній редакції, де передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Проте, даний висновок суду, який покладено в основу оскаржуваного рішення, не враховує, що ні КАС України, ні інші акти законодавства не визначають в якості наслідку визнання нормативно-правового акту протиправним і не чинним автоматичне поновлення дії акту (актів) законодавства, що регулювали відповідні відносини раніше. Окрім цього, вказує, що постановою Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 200/3757/20-а викладена правова позиція, що згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для ви значення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням , як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови в задоволенні позову, відтак, у відповідності до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, суд приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави. Судом встановлені наступні обставини. ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України з 28.06.1991 по 30.04.2025. Наказом головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 30.04.2025 №304 ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров`я). Згідно витягу із наказу начальника Головного управління психологічної підтримки персоналу Збройних Сил України від 30.04.2025 №106 Позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення. Позивач звернувся до відповідача з рапортом щодо здійснення усіх розрахунків грошового забезпечення на день виключення зі списків особового складу. У наданій позивачу відповіді було відмовлено мені у перерахунку грошового забезпечення з мотивів, що відсутні підстави щодо перерахунку грошового забезпечення. Не погодившись з такими діями відповідачів, позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачі, як суб`єкти владних повноважень, не довели ті обставини, на яких ґрунтуються їхні заперечення. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військово-службовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. 30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою, зокрема, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу; схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби та Державної спеціальної служби транспорту; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 2 вказаної постанови встановлено, що грошове забезпечення військово-службовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Пунктом 4 постанови №704 (в редакції, чинній на момент її прийняття) було передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Окрім цього, 21.02.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» №103, пунктом 6 якої внесено зміни до ряду постанов, в тому числі і до постанови №704. Так, постановою №103 пункт 4 постанови №704 було викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.». Згідно з абзацом 4 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» №2246-VIII від 07.12.2017 станом на 01.01.2018 прожитковий мінімум для працездатної особи складав 1762,00 грн. Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» №2629-VIII від 23.11.2018 було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року. За наведеного, у 2018 та 2019 роках, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення базової величини 1762,00 грн на відповідний тарифний коефіцієнт і залишалися незмінними. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», тобто той пункт, яким в тому числі викладено в новій редакції пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України №704. З огляду на вказане, з дати набрання вказаним судовим рішенням законної сили, з 29.01.2020, була відновлена дія пункту 4 постанови №704 у первісній редакції. Однак, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІІ від 06.12.2016 мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Апеляційний суд зазначає, що під час розв`язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону України №1774-VІІІ від 06.12.2016 та п.4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили. Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій). У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Згідно пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України», Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедент не тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. У пункті 57 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» та у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини «Серков проти України», встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, на підставі того, що органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку. Хоча ця справа стосується податкового спору, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між фізичною/юридичною особою і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону України №1774-VІІІ від 06.12.2016 не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи п.4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704, суд не знаходить правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року. Колегія суддів також враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 по справі № 240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VІІІ від 06.12.2016, відповідно до яких: « 01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». За змістом пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.». З огляду на викладене, апеляційний суд зазначає, що згідно з Постановою №704, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 11.02.2021 у справах №200/3774/20-а, №200/3747/20-а, №240/11952/19, та від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а. Відтак, розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення, повинно бути визначене шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21, від 04.01.2023 у справі №640/17686/21, від 15.03.2023 у справі №420/6572/22. Прожитковий мінімум для працездатних осіб щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі: з січня 2018 р. 1762 гривні. Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня 2020 2102 гривні. Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня 2021 2270 гривні. Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня 2022- 2481 гривні. Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня 2023- 2684 гривні. Тому, враховуючи викладене вище, суд апеляційної інстанції констатує, що у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року за Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», на 01 січня календарного року за Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», на 01 січня календарного року за Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», на 01 січня календарного року за Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік». Колегія суддів зазначає, що Головне управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України, до якого звертався позивач з питань нарахування та виплати грошового забезпечення, розформовано на підставі спільної директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 23.04.2024 № Д-321/44/дск «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2024 році». Відповідно до зазначеної директиви правонаступником майна, прав та обов`язків розформованого органу визначено Головне управління по роботі з особовим складом Збройних Сил України (ГУ ППП ЗСУ). Отже, ГУ ППП ЗСУ є належним суб`єктом владних повноважень, уповноваженим на реалізацію прав і гарантій військовослужбовців у сфері грошового забезпечення. Суд враховує, що згідно з довідковими матеріалами, ГУ ППП ЗСУ зараховане на фінансове забезпечення до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (ФУ ГШ ЗСУ), яке здійснює безпосереднє нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям структурних підрозділів, що перебувають на його фінансовому забезпеченні. Таким чином, повноваження щодо оформлення розрахункових документів, визначення розміру належних позивачу виплат, формування підстав для їх нарахування, покладаються на ГУ ППП ЗСУ як правонаступника розформованого органу, тоді як використання бюджетних асигнувань, облік коштів та технічне проведення нарахувань і виплат забезпечується ФУ ГШ ЗСУ. Тому саме Фінансове Управління Генерального Штабу Збройних Сил України має здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача. Таким чином, проаналізувавши вищезазначені нормативно-правові акти, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо зобов`язання Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення: з 29.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2020 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14; зобов`язання Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення: з 01.01.2021 по 31.12.2021 із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2021 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14; зобов`язання Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення: з 01.01.2022 по 31.12.2022, із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2022 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14; зобов`язання Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення: з 01.01.2023 по 19.05.2023 із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2023 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Крім того, апеляційний суд зауважує, що судом першої інстанції стягнуто з відповідача 3 на користь позивача 1000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Враховуючи те, що апеляційні скарги мотивів та заперечень щодо протиправності стягнення такої суми не містить, відтак, у відповідності до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг та оцінку рішенню в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу не надає. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: апеляційні скарги Головного управління психологічної підтримки персоналу Збройних Сил України та Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року у справі № 460/8363/25 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. І. Довга судді І. І. Запотічний Т. І. Шинкар