Постанова 4805 № 285/5617/25

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 285/5617/25 Головуючий у 1-й інст. Сташків Т. Б. Категорія 68 Доповідач Панкеєва В.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Панкеєвої В.А., суддів Григорусь Н.Й., Галацевич О.М., за участю секретаря Добровольської В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 285/5617/25 за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Савченко Павло Дмитрович на рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 24 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Сташківа Т. Б. у м. Звягель, встановив: У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , про поділ майна подружжя. Позов мотивовано тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 02.10.2009. Рішенням суду від 08.01.2025 шлюб між сторонами у справі розірвано. У період шлюбу сторонами набуто спільне сумісне майно подружжя, а саме вантажний автомобіль Fiat Ducato, 2011 року випуску; квартира АДРЕСА_1 та земельна ділянка, площею 0,0154 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташована по АДРЕСА_2 . Зазначена квартира та земельна ділянка були відчужені відповідачкою за ціною у загальній сумі 389 011,00 грн, тому з відповідачки на користь позивача підлягає компенсації 50% вартості відчуженого майна, що становить 194 505,50 грн. Вказаний вантажний автомобіль був перереєстрований з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 14.11.2023, за ціною 10 000,00 грн, однак фактично відповідачка отримала за вказаний автомобіль 12 000,00 дол. США, що становить 495 600,00 грн, а тому з відповідачки підлягає компенсація в розмірі 50% вартості, що складає 237 800,00 грн. Крім того, відповідно до податкових декларацій за період 2022-2025 років відповідач отримала дохід від зайняття підприємницькою діяльністю на загальну суму 1 860 528,00 грн, а тому з неї на його користь підлягає компенсація в розмірі 50%, отриманих доходів від зайняття підприємницькою діяльністю за період 2022-2024 років, що становить 930 264,00 грн. Отже, з відповідачки підлягає стягненню компенсація 50% вартості відчуженого спільного сумісного майна, а також 50% доходів від зайняття ОСОБА_2 підприємницькою діяльністю в загальній сумі 1 374 769,50 грн. Позивач будь-яких коштів від реалізованого майна та прибутків від зайняття підприємницькою діяльністю від відповідачки не отримував, а тому з урахуванням викладеного, просив суд: - здійснити поділ спільно нажитого майна під час шлюбу, вантажного автомобіля Fiat Ducato, 2011 року випуску, квартири АДРЕСА_3 та земельної ділянки, площею 0,0154 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані по АДРЕСА_2 ; - стягнути з ОСОБА_2 в рахунок компенсації половини вартості реалізованого майна (автомобіля, квартири та земельної ділянки), а також доходів (прибутків) від зайняття ОСОБА_2 підприємницькою діяльністю, як спільно нажитого майна колишнього подружжя в сумі 1 374 769,50 грн. 15.12.2025 ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , просила поділити спільне сумісне майно подружжя: автомобіль Skoda Octavia, 2011 року випуску, та автомобіль Volkswagen LT 35, 1998 року випуску, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 ринкової вартості вказаних автомобілів, що становить 297046,94 грн. В обґрунтування зустрічної позовної заяви зазначено, що під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі ними було набуте рухоме майно, яке відповідно до статей 60, 61 Сімейного кодексу України є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Зокрема, у період шлюбу на ім`я ОСОБА_1 були зареєстровані автомобіль Skoda Octavia, 2011 року випуску (дата набуття - 20 липня 2019 року), та автомобіль Volkswagen LT 35, 1998 року випуску (дата набуття - 22 грудня 2012 року), які на даний час перебувають у його володінні та користуванні. Відповідно до статті 70 СК України при поділі майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або шлюбним договором. Згідно зі статтею 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте під час шлюбу. Посилаючись на те, що зазначені транспортні засоби є неподільними речами, а також враховуючи положення статті 71 СК України, статті 364 ЦК України та роз`яснення, викладені у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11, згідно з якими вартість майна при його поділі визначається виходячи з його дійсної вартості на час розгляду справи, ОСОБА_2 просила присудити їй грошову компенсацію вартості належної частки у спільному майні подружжя. Відповідно до наданих висновків про ринкову вартість транспортних засобів станом на 12 грудня 2025 року вартість автомобіля Skoda Octavia становить 360 791,73 грн, а автомобіля Volkswagen LT 35 233 302,14 грн. Загальна вартість спірного майна становить 594 093,87 грн, а тому, на думку позивачки за зустрічним позовом, на її користь підлягає стягненню 1/2 частка вартості зазначеного майна у розмірі 297 046,94 грн. Рішенням Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 24 лютого 2026 року у задоволені первісного позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. У порядку поділу майна подружжя, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 вартості автомобіля Volkswagen LT 35, 1998 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , в розмірі 103 590,95 грн, а також судовий збір в розмірі 1035,90 грн. У решті зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 через свого представника адвоката Савченко П. Д. подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким первісний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовити повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим. На думку апелянта, відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції помилково прирівняв надання ним нотаріально посвідченої згоди на відчуження квартири та земельної ділянки до відмови від права на частку у спільному майні подружжя, не встановив фактичних обставин розподілу між сторонами коштів, отриманих від відчуження цього майна, та не з`ясував питання щодо реального надходження таких коштів кожному з подружжя. Стосовно автомобіля Fiat Ducato апелянт зазначає, що суд безпідставно відмовив у стягненні компенсації вартості його частки лише з огляду на те, що він формально виступав стороною договору купівлі-продажу транспортного засобу. При цьому суд, на його переконання, не надав належної оцінки нотаріально посвідченій заяві свідка та іншим доказам, які, на думку апелянта, підтверджують отримання відповідачкою коштів від відчуження зазначеного транспортного засобу, чим порушив вимоги статей 76, 89 ЦПК України. Також апелянт вважає помилковими висновки суду щодо відсутності підстав для поділу доходів, отриманих відповідачкою від здійснення підприємницької діяльності. Посилаючись на положення статті 61 СК України та статті 81 ЦПК України, зазначає, що суд безпідставно поклав на нього обов`язок доведення розміру чистого прибутку від підприємницької діяльності, тоді як саме відповідачка мала довести використання отриманих доходів в інтересах сім`ї. При цьому висновок суду про спрямування зазначених коштів на оплату навчання доньки, на думку апелянта, спростовується поданими до суду квитанціями, які свідчать про самостійну оплату навчання дочкою. Крім того, апелянт не погоджується з рішенням суду в частині часткового задоволення зустрічного позову та стягнення з нього компенсації вартості 1/2 частки автомобіля Volkswagen LT

35. Вважає, що суд не дослідив належним чином джерело походження коштів, за які було придбано вказаний транспортний засіб, та не врахував правові висновки Верховного Суду щодо необхідності встановлення джерела набуття майна. На його переконання, автомобіль був придбаний за рахунок особистих коштів, накопичених ним до початку спільного проживання та ведення спільного господарства сторін під час роботи водієм міжнародних перевезень, а тому відповідно до статті 57 СК України є його особистою приватною власністю та не підлягає поділу між подружжям. Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 16 квітня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду на 12:00 год 18 червня 2026 року. 24 квітня 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Кобрина Н.В. подала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що доводи апелянта є безпідставними, необґрунтованими та свідчать про очевидне зловживання матеріальними (цивільними) правами з метою недобросовісного збагачення, що є самостійною підставою для відмови у захисті такого інтересу. Наголошуючи на засадах змагальності, вказує, що апелянт, маючи професійну правову допомогу адвоката в першій інстанції, свідомо не виконав свій тягар доказування та намагається перекласти обов`язок збору доказів на суд чи відповідача. Факт законності відчуження майна підтверджується тим, що квартира та земельна ділянка були продані за наявності чинної нотаріальної згоди апелянта, а вантажний автомобіль Fiat Ducato перебував у його особистому володінні й був відчужений ним одноосібно за договором купівлі-продажу без згоди дружини. Вимоги про поділ доходів від підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_2 за 2022-2024 роки також є безпідставними, оскільки ці кошти повністю витрачалися на потреби сім`ї (харчування, одяг, комунальні послуги), тоді як сам позивач ніде не працював і тягар утримання родини лежав виключно на відповідачці. Ознакою недобросовісності апелянта є подання ним суперечливих доказів (одночасне працевлаштування в Польщі та росії), а також спроба подати до апеляційного суду нові докази (квитанції про оплату навчання доньки), яких не існувало на момент ухвалення рішення судом першої інстанції. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду від 10.09.2025 у справі № 906/127/24, прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів за таких обставин є неможливим, через що рішення суду першої інстанції є законним, а в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити повністю. Сторони в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином та вчасно. За приписами ст.372 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Представник позивача апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі. Представник відповідача заперечила щодо задоволення апеляційної скарги. Вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 02.10.2009 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 08.01.2025 (а.с.55 т.1). У період шлюбу сторони набули у власність одну квартиру, одну земельну ділянку та три автомобілі, а саме: 1) квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,0154 га, кадастровий номер: 1824055600:02:002:0156, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за цією ж адресою; 2) вантажний автомобіль Fiat Ducato, 2011 року випуску; 3) автомобіль Skoda Octavia, 2011 року випуску; 4) автомобіль Volkswagen LT 35, 1998 року випуску. Згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 26.07.2017 ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_2 купила квартиру АДРЕСА_1 (а.с.21-22 т.1). За договором купівлі-продажу від 01.04.2024 ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_5 купила квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,0154 га, кадастровий номер: 1824055600:02:002:0156, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за цією ж адресою. Відповідно до п.7 зазначеного договору, договір укладено за згодою чоловіка продавця ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , справжність підпису на заяві засвідчено приватним нотаріусом Звягельського нотаріального округу. Відповідно до п.13 договору загальна вартість квартири становить 272 849,00 грн, а земельної ділянки - 116 162,00 грн (а.с.23-25 т.1). Відповідно до листа Головного Сервісного Центру МВС від 16.12.2025, ОСОБА_1 21.11.2020 зареєстрував право власності на автомобіль Fiat Ducato, 2015 року випуску, а 15.11.2023 продав вказаний автомобіль. Також ОСОБА_1 є власником автомобіля Volkswagen LT 35, 1998 року випуску (а.с.237 т.1). Згідно договору купівлі-продажу від 14.11.2023 № 5234, ФОП ОСОБА_6 як комісіонер, діючи в інтересах комітента ОСОБА_1 , - продав, а ОСОБА_3 - купив автомобіль Fiat Ducato, за ціною 10000,00 грн. У змісті зазначеного договору відсутня згода другого з подружжя - ОСОБА_2 на відчуження вказаного автомобіля (а.с.125-126 т.2). Автомобіль Volkswagen LT 35, 1998 року випуску, належав на праві власності ОСОБА_1 . Дата реєстрації 22.12.2012, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с.220-221 т.1). Відповідно до договору купівлі-продажу від 15.01.2026 ТОВ "ДокументАвто", як комісіонер, в інтересах комітента ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_7 купив автомобіль Volkswagen LT 35, за ціною 207181,90 грн. У змісті зазначеного договору відсутня згода другого з подружжя - ОСОБА_2 на відчуження вказаного автомобіля (а.с.56-57 т.2). Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, автомобіль Skoda Octavia, 2011 року випуску, належить на праві власності ОСОБА_1 . Дата реєстрації 20.07.2019 (а.с.222-223 т.1). Відповідно до листа Регіонального Сервісного Центру МВС від 17.12.2025 автомобіль Skoda Octavia, 2011 року випуску, був зареєстрований 12.06.2024 за ОСОБА_8 , вартість вказаного авто на момент реєстрації відповідно договору купівлі-продажу від 06.06.2024 становила 10000,00 грн (а.с.8 т.2). Сторонами не надано й матеріали справи не містять копії договору купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_8 купила автомобіль Skoda Octavia, 2011 року випуску. А тому суд не може перевірити ту обставину, чи була наявна у змісті цього договору письмова згода другого з подружжя - ОСОБА_2 на відчуження цього автомобіля. Згідно звіту про проведення незалежної оцінки від 16.01.2026 середня ринкова вартість автомобіля Skoda Octavia, 2011 року випуску, станом на 16.01.2026, складає 382 720,00 грн (а.с. 27-36 т.2). Відповідно до звіту про проведення незалежної оцінки від 16.01.2026 середня ринкова вартість автомобіля Volkswagen LT 35, 1998 року випуску, станом на 16.01.2026, складає 233 450,00 грн (а.с.37-46 т.2). Згідно звіту про визначення ринкової вартості автомобіля від 14.01.2026 ринкова вартість автомобіля Volkswagen LT 35, 1998 року випуску, з урахуванням технічного стану та комплектації, станом на 14.01.2026, складає 207181,90 грн (а.с. 58-62 т.2). Відповідно до нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_9 від 11.11.2025, останній підтвердив, що в листопаді 2023 він особисто був присутнім при передачі ОСОБА_1 грошових коштів ОСОБА_2 у розмірі 12 000 доларів США за продаж вантажного автомобіля Fiat Ducato, 2011 року випуску. Передача коштів відбулась у присутності ОСОБА_9 . Грошові кошти були передані готівкою (а.с.105 т.1). Згідно даних із мережі Інтернет, на основі проданих 48 авто, середня ринкова ціна автомобіля Volkswagen LT 35, 1998 року випуску, станом на 12.12.2025, складає 5532 доларів США (а.с.225 т.1). Відповідно до даних із мережі Інтернет, на основі проданих 4027 авто, середня ринкова ціна автомобіля Skoda Octavia, 2011 року випуску, станом на 12.12.2025, складає 8555 доларів США (а.с.226 т.1). Згідно скрін-шотів з мобільного банкінгу вбачається, що ОСОБА_2 у 2023-2024 роках несла витрати по сплаті житлово-комунальних послуг, податків, пального для авто, оплату за послуги інтернет-провайдера, оплату за навчання студента ОСОБА_10 в ОСОБА_11 (а.с.126-137, 142, 144-147, 156-175 т.1). Матір ОСОБА_2 - ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом ІІ групи, отримує пенсію за інвалідністю потерпілої від аварії на ЧАЕС, з 11.11.2024 до 21.11.2024 проходила курс променевої терапії у радіологічному відділенні КНП "Житомирський обласний онкологічний диспансер" ЖОР (а.с.185-189 т.1). 16.09.2009 у м. Єнджейов, Польща між ТОВ "Elmars S" та ОСОБА_13 укладено трудовий договір, відповідно до умов якого ОСОБА_14 зобов`язався виконувати обов`язки водія міжнародних перевезень на строк з 16.09.2009 до 16.09.2011. Заробітна плата 1 276 польських злотих за місяць (а.с.9 т.2). Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 з 14.03.2003 до 18.11.2013 останній перебував на посаді водія пересувної парової установки у акціонерному товаристві закритого типу "ЕНТОПРЕС", район Крайньої Півночі, м. Ноябрськ, Тюменська обл., російська федерація (а.с.10 т.2). Відповідно до листа Головного управліня Держгеокадастру у Житомирській області, нормативно грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер: 1824055600:02:002:0156, станом на 12.12.2025 складає 24 236,49 грн (а.с.95 т.2). Відповідно до щорічних декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2022-2024 роки, ОСОБА_2 отримала дохід від зайняття підприємницькою діяльністю в сумі 425 091,00 грн (а.с.29-44 т.1). Згідно податкових декларацій платника єдиного податку ФОП ОСОБА_2 за період 2022-2024 роки загальна сума доходу за звітний період складає 1 528 610 грн 70 коп. (а.с.109-119 т.2). Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків за період 2015-2023 років ОСОБА_1 отримав дохід на загальну суму 276998,16 грн (а.с.133-135 т.2). Відмовляючи в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , суд виходив із того, що спірна квартира та земельна ділянка були відчужені за нотаріально посвідченою письмовою згодою чоловіка, а тому право спільної сумісної власності припинилося правомірно за згодою обох сторін (ст.65 СК України), що виключає підстави для компенсації. Стосовно автомобіля Fiat Ducato, суд установив, що позивач сам продав його без згоди дружини, отримав за нього кошти, а тому він не має права вимагати компенсації за майно, яке сам же й відчужив. При цьому суд відхилив заяву свідка про передачу 12 000,00 доларів США відповідачці, зазначивши, що показання свідків не є належними доказами отримання коштів за цивільно-правовим договором. Вимоги про поділ підприємницьких доходів ФОП ОСОБА_2 також визнано необґрунтованими, оскільки на підставі наданих податкових декларацій за 2022-2024 роки неможливо встановити чистий прибуток (який включає і собівартість), а сама відповідачка належними доказами довела, що сукупний дохід у розмірі 1 528 610,70 грн витрачався в інтересах сім`ї (на комунальні послуги, пальне, навчання доньки). Розглядаючи зустрічний позов ОСОБА_2 , суд відмовив у компенсації за автомобіль Skoda Octavia, оскільки через ненадання сторонами копії договору купівлі-продажу та в силу презумпції правомірності правочину (ст.204 ЦК України) вважається, що автомобіль було продано за наявності згоди дружини. Водночас зустрічний позов задоволено частково в частині стягнення компенсації за автомобіль Volkswagen LT 35, оскільки доведено його відчуження ОСОБА_1 без згоди колишньої дружини, а його доводи про купівлю авто за особисті дошлюбні кошти не підтвердилися належними доказами. Визначаючи розмір компенсації, суд взяв за основу звіт оцінювача від 14.01.2026, проведений із безпосереднім дослідженням автомобіля, який встановив ринкову вартість на рівні 207 181,90 грн, та стягнув на користь ОСОБА_2 половину цієї суми - 103 590,95 грн. З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17). Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таку саму норму містять частини третя та четверта статті 368 ЦК України. Тобто вказана норма встановлює презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує. Відповідний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17, від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 та постановах Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі №339/116/16-ц, від 26 березня 2021 року у справі №414/277/17 та від 21 квітня 2021 року у справі №214/3609/18. Відповідно до частини першої статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя (постанова Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 442/8047/16). Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України). Відповідно до статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, що потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально посвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Згідно з частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ст.71 СК України). Згідно з частинами першою та другою статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України). У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 серпня 2025 року у справі № 242/812/23. Верховний Суд у постанові від 03 травня 2018 року у справі № 755/20923/14 зазначив, що при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів, витребування цього майна у третіх осіб з підстав його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. Отже, за відсутності згоди позивача на відчуження спірного автомобіля він має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц). Однак, як встановлено судом першої інстанції, квартира АДРЕСА_1 та земельна ділянка за цією ж адресою були відчужені на підставі договору купівлі-продажу від 01.04.2024 ОСОБА_2 , за письмовою згодою чоловіка ОСОБА_1 , а тому вказане нерухоме майно правомірно вибуло із спільної сумісної власності подружжя на користь третьої особи згідно ст.65 СК України (а.с.23-25 т.1). Оскільки право спільної сумісної власності подружжя на це нерухоме майно правомірно припинено за згодою обох із подружжя, тому підстави для стягнення грошової компенсації вартості цього майна у іншого з подружжя - відсутні, у зв`язку із чим первісний позов в цій частині задоволенню не підлягає. Судом також було встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 14.11.2023 № 5234, ФОП ОСОБА_6 , як комісіонер, діючи в інтересах комітента ОСОБА_1 , - продав, а ОСОБА_3 - купив автомобіль Fiat Ducato, 2015 року випуску за ціною 10000,00 грн. У змісті зазначеного договору відсутня згода другого з подружжя - дружини ОСОБА_2 на відчуження вказаного автомобіля (а.с.124-126 т.2). У даному випадку саме ОСОБА_1 продав спірний автомобіль Fiat Ducato, без згоди дружини ОСОБА_2 , отримавши за нього грошові кошти у покупця, а тому, враховуючи положення статей 60, 65, 71 СК України (п.76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19), ОСОБА_1 не вправі заявляти вимоги про стягнення грошової компенсації вартості відчуженого майна, яке він сам відчужив. Доводи представника позивача за первісним позовом про те, що факт отримання ОСОБА_2 коштів за проданий автомобіль Fiat Ducato в розмірі 12000,00 доларів США підтверджується нотаріально посвідченою заявою свідка ОСОБА_9 (а.с.105 т.1), не заслуговують на увагу, оскільки покази/заяви свідків не є належними доказами передачі/отримання грошових коштів за цивільно-правовим договором. З огляду на наведене, суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог у вказаній частині. Щодо первісних позовних вимог про стягнення грошової компенсації половини доходів (прибутків) від зайняття підприємницькою діяльністю, отриманих ФОП ОСОБА_2 за період 2022-2024 роки. Згідно з ч.2 ст.61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Презумпцію спільної сумісної власності доходу колишньої дружини від здійснення підприємницької діяльності має спростовувати саме вона. При поділі доходу від здійснення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем необхідно враховувати, чи був він використаний проти волі іншого з подружжя та чи використаний в інтересах сім`ї. Якщо колишня дружина використала дохід від здійснення підприємницької діяльності на свій розсуд, проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховала його, такі кошти слід було б врахувати при поділі. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц. Водночас позивач повинен довести розмір коштів, які, на його думку, підлягають поділу як об`єкт права спільної сумісної власності. Відповідно до п.292.1. ст.292 Податкового кодексу України доходом платника єдиного податку є: для фізичної особи - підприємця - дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності. Згідно податкових декларацій платника єдиного податку ФОП ОСОБА_2 за період 2022-2024 роки загальна сума доходу за звітний період складає 1528 610,70 грн (а.с.109-119 т.2). Ці кошти включають не лише чистий прибуток підприємця, який є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя в розумінні частини другої статті 61 СК України, а й кошти, що становлять витрати на виготовлення та реалізацію продукції (собівартість), а тому самі по собі відомості про загальний дохід фізичної особи-підприємця не дають можливості встановити розмір чистого прибутку, який міг би бути об`єктом поділу між подружжям. У матеріалах справи відсутні інші відомості, аніж зазначені у податкових деклараціях за 2022-2024 роки, на підставі яких можливо встановити чистий дохід колишньої дружини від здійснення нею підприємницької діяльності у вказаний період. Крім того, відповідачкою надано докази того, що отримані від підприємницької діяльності кошти використовувалися в інтересах сім`ї, зокрема на оплату житлово-комунальних послуг, податків, придбання пального для автомобіля, оплату послуг інтернет-провайдера, тощо та навчання ОСОБА_10 в Університеті Короля Данила (а.с.126-147, 150-152, 156-175 т.1). Аналіз відомостей, наведених у податкових деклараціях відповідачки за спірний період, свідчить, що задекларовані суми доходу не можуть розцінюватися як надмірні чи такі, що істотно перевищували звичайні потреби сім`ї. Навпаки, у разі розподілу зазначених сум на відповідні календарні місяці їх розмір є співмірним із повсякденними витратами сім`ї на харчування, оплату житлово-комунальних послуг, придбання пального, сплату податків, забезпечення побутових потреб. За відсутності доказів накопичення відповідачкою значних заощаджень, придбання за рахунок цих коштів особистого майна або використання їх всупереч інтересам сім`ї, сам факт отримання доходу від підприємницької діяльності не свідчить про наявність коштів, які підлягають поділу між колишнім подружжям. Отримані доходи мали поточний характер та використовувалися для забезпечення звичайного рівня життя сім`ї, а тому підстави вважати, що відповідачка безпідставно зберегла чи приховала спільне майно подружжя, відсутні. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні первісних позовних вимог у цій частині. До апеляційної скарги ОСОБА_1 долучив копії квитанцій про оплату за навчання студента ОСОБА_10 в ОСОБА_11 (а.с.176-182 т.2). Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках за умови доведення учасником справи неможливості їх подання раніше з причин, що об`єктивно не залежали від нього. З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 , будучи належним чином обізнаним про характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, під час розгляду справи судом першої інстанції не подавав зазначені докази, не заявляв клопотання про витребування відповідних доказів та не навів об`єктивних причин неможливості вчинення таких процесуальних дій, а також не навів жодних обставин, які б перешкоджали реалізації такого процесуального права. У постанові від 12 січня 2023 року у справі №9901/278/21 Верховний Суд зауважив, що ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов`язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення. Суд апеляційної інстанції виходить із того, що реалізація стороною процесуальних прав не може зводитись до поетапного подання доказів залежно від результату розгляду справи судом першої інстанції, оскільки такий підхід суперечить принципам правової визначеності, процесуальної економії та змагальності сторін. Неналежне виконання стороною свого процесуального обов`язку щодо подання повної та належної доказової бази під час розгляду справи судом першої інстанції не може бути усунуте шляхом подання нових доказів виключно на стадії апеляційного перегляду без доведення об`єктивної неможливості їх подання раніше. Подання нових доказів лише на стадії апеляційного перегляду фактично спрямоване на усунення недоліків доказової бази сторони після ухвалення рішення судом першої інстанції, що суперечить положенням частини третьої статті 367 ЦПК України та принципу процесуальної економії. За таких обставин зазначені докази не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції. Щодо зустрічної позовної вимоги про стягнення грошової компенсації половини вартості автомобіля Volkswagen LT 35, 1998 року випуску. Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до договору купівлі-продажу від 15.01.2026 ТОВ "ДокументАвто", як комісіонер, в інтересах комітента ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_7 купив автомобіль Volkswagen LT 35, за ціною 207181,90 грн. У змісті зазначеного договору відсутня згода другого з подружжя - ОСОБА_2 на відчуження вказаного автомобіля (а.с.56-57 т.2). Враховуючи, що відчуження вказаного авто, що є об`єктом права спільної сумісної власності, відбулося без письмової згоди колишньої дружини ОСОБА_2 , то з відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 підлягає стягненню грошова компенсація 1/2 вартості вказаного автомобіля. Доводи відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 про те, що вказаний автомобіль він придбав за особисті кошти, зі своєї заробітної плати, накопичені ще до шлюбу, не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються належними і допустимими доказами. Вирішуючи питання щодо визначення вартості автомобіля Volkswagen LT 35, 1998 року випуску, суд першої інстанції правомірно взяв до уваги ціну на такий автомобіль згідно звіту про визначення ринкової вартості автомобіля від 14.01.2026, яка становить 207181,90 грн, оскільки вказаний звіт проведено на підставі безпосереднього дослідження оцінювачем вказаного автомобіля, з урахуванням його технічного стану та комплектації (а.с.58-63 т.2). При цьому, колегія суддів погоджується з необхідністю відхилення звіту про проведення оцінки автомобіля Volkswagen LT 35 від 16.01.2026, яким вартість такого автомобіля визначено в розмірі 233450,00 грн, оскільки вказаний звіт проведено без безпосереднього дослідження об`єкта оцінки на підставі технічної документації та умов ринку, а тому вказаний звіт є менш об`єктивним (а.с.37-46 т.2). Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку щодо задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з відповідача грошової компенсації 1/2 вартості автомобіля Volkswagen LT 35 підлягають частковому задоволенню в розмірі 103590,95 грн (207181,90 грн ? 2). Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд ухвалив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Савченко Павло Дмитрович, залишити без задоволення. Рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 24 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий В.А. Панкеєва Судді Н.Й. Григорусь О.М. Галацевич Повне судове рішення складено 18 червня 2026 року.