Постанова 4876 № 904/6143/23

від 01.06.2026 ·

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01.06.2026 року м.Дніпро Справа № 904/6143/23 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач, суддів: Дарміна М.О., Чередка А.Є. секретар судового засідання Жолудєв А.В. розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2024 (суддя Красота О.І.) у справі № 904/6143/23 за позовом Керівника Криворізької південної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Відділу освіти виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Позивача - Східний офіс Держаудитслужби про визнання недійсними додаткових угод та стягнення грошових коштів ВСТАНОВИВ: Керівник Криворізької південної окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Відділу освіти виконавчого комітету Металургійної районної у м. Кривому Розі ради з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" і просив суд визнати недійсними додаткові угоди до договорів, перелік яких зазначено в прохальній частині позовної заяви. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2024 у справі №904/6143/23 позов задоволено у повному обсязі та: Визнано недійсною Додаткову угоду від 15.07.2022 № 5 до Договору "Про закупівлю електричної енергії" від 01.02.2022 № 521000045353/2022, укладену між Відділом освіти виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради (Споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" (Постачальник). Визнано недійсною Додаткову угоду від 12.08.2022 № 6 до Договору "Про закупівлю електричної енергії" від 01.02.2022 № 521000045353/2022, укладену між Відділом освіти виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради (Споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" (Постачальник). Визнано недійсною Додаткову угоду від 09.09.2022 № 8 до Договору "Про закупівлю електричної енергії" від 01.02.2022 № 521000045353/2022, укладену між Відділом освіти виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради (Споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" (Постачальник). Визнано недійсною Додаткову угоду від 20.09.2022 № 9 до Договору "Про закупівлю електричної енергії" від 01.02.2022 № 521000045353/2022, укладену між Відділом освіти виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради (Споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" (Постачальник). Визнано недійсною Додаткову угоду від 22.12.2022 № 10 до Договору "Про закупівлю електричної енергії" від 01.02.2022 № 521000045353/2022, укладену між Відділом освіти виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради (Споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" (Постачальник). Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" (49001, м. Дніпро, вул. Січових Стрільців, 4Д, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 42082379) на користь Відділу освіти виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради (50006, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Соборності, 20, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 02142313) грошові кошти у розмірі 677 860,58 грн. з ПДВ. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" (49001, м. Дніпро, вул. Січових Стрільців, 4Д, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 42082379) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 38, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 02909938) судовий збір у розмірі 18 870,33 грн. Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2024 у справі № 904/6143/23 і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення прийняте судом за невідповідності висновків обставинам справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що: - не можна, визнаючи недійсним правочин за ст.216 ЦК України, застосовувати приписи лише абзацу 1 частини першої цієї статті, ігноруючи імперативну нормі абзацу другого, та не застосовувати наслідки недійсності правочину до обох його сторін. Тобто підставою для стягнення грошових коштів за недійсним правочином є саме сукупне застосування абз.1 та абз.2 ч.1 ст. 216 та п.1 ч.3 ст.1212 ЦК України. Приписи абз.2 ч.1 ст. 216 ЦК України мають імперативний характер і не містять жодних застережень або виключень, тому у разі визнання додаткової угоди до договору постачання електричної енергії недійсною, Постачальник має повернути грошові кошти за поставлену згідно з цією додатковою угодою електричну енергію, а Споживач - повернути отриманий на підставі додаткової угоди товар. Суд, спираючись на положення ст.ст.216, 1212 ЦК України, як на підставу для стягнення різниці між первісною ціною у договорі та останньою ціною у додатковій угоді, проігнорував, що саме ст.216 ЦК України передбачає обов`язкове застосування наслідків недійсності для обох сторін правочину та вимагає у разі недійсності правочину повернення кожною зі сторін другій стороні у натурі всього, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування; - у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року, на яку посилався суд у рішенні, що оскаржується, сформована позиція по справі №922/2321/22 про неприпустимість підвищення ціни у договорі понад встановленого ліміту у 10%. Але п`ятеро суддів Великої Палати Верховного Суду висловили спільну Окрему думку від 06.02.2024 щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі №922/2321/22, у якій не погодилися з позицією Великої Палати. Таким чином, навіть серед суддів Великої Палати Верховного Суду немає одностайної думки щодо правозастосування положень п. 2. ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» в частині збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку. Це підтверджує недостатню ясність і однозначність положень п. 2. ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», що призводить до спірного її розуміння, різного правозастосовчого підходу та, як наслідок, судових спорів. Вказане є ілюстрацією невідповідності правового регулювання принципам юридичної визначеності; - під час збільшення ціни Товариство керувалося положеннями п. 2. ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», роз`ясненнями Міністерства економіки України та виходило зі специфіки мінливого за своєю економічною природою ринку електричної енергії. Постачальник ініціював укладання додаткових угод щодо збільшення ціни виключно у випадку зростання ціни на ринку. Таким чином, вважаємо висновки суду про заниження ціни за електричну енергії задля перемоги у відкритих торгах такими, що не відповідають поданим матеріалам і документам; - обставини, на які послався прокурор при зверненні до суду, не свідчать про порушення інтересів держави, в розумінні приписів наведених вище правових норм Конституції України та Закону України «Про прокуратуру», відтак, відсутні підстави вважати, що позов прокурора у даній справі має на меті захист інтересів держави. Участь прокурора у цій справі не відповідає як вимогам національного законодавства, так і практиці Європейського суду з прав людини. Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду. Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду. 17.09.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. 20.09.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від Східного офісу Держаудитслужби надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. 29.05.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від Східного офісу Держаудитслужби надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи. 19.05.2026 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення розгляду справи. В обґрунтування клопотання зазначено, що 06.05.2026 Першою колегією суддів Другого сенату Конституційного Суду України відкрито конституційне провадження у справі за конституційною скаргою (вх. № 16/178 від 06.04.2026) Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» щодо перевірки на відповідність частині першій статті 8, частині четвертій статті 13, частинам першій, четвертій статті 41, частині першій статті 42, пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України (конституційність) пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» від 25 грудня 2015 року № 922VІІІ зі змінами. За твердженням заявника, вказана конституційна скарга стосується положень закону, які регулюють можливість внесення змін до істотних умов договору про закупівлю після його підписання, зокрема, щодо збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків, що є предметом правової оцінки й у даній справі. ТОВ «ДНІПРОВСЬКІ ЕНЕРГЕТИЧНІ ПОСЛУГИ» переконано, що рішення Конституційного Суду України, ухвалене за результатами розгляду конституційної скарги ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС» щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» від 25 грудня 2015 року № 922-VIII, матиме безпосередній вплив на вирішення спору у справі № 904/6143/23. На підставі викладеного просить суд зупинити провадження у справі №904/6143/23 до ухвалення рішення Конституційним Судом України за конституційною скаргою ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС» щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» від 25 грудня 2015 року № 992-VIII. Розглянувши заявлене клопотання колегія суддів не вбачає наявності підстав для його задоволення виходячи з наступного. Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано положеннями статей 227, 228 ГПК України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд, відповідно, зобов`язаний або ж має право зупинити провадження у справі. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі, зокрема, у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. За змістом пункту 4 частини першої статті 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини першої статті 227 цього Кодексу, - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи. Зі змісту наведеної норми вбачається, що причиною зупинення провадження у справі є неможливість її розгляду до вирішення пов`язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом. Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження в якій зупинено (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 990/24/23). Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20 зазначив, що: по-перше, провадження у справі варто зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення. Верховний Суд у постанові від 23.04.2025 у справі № 922/2714/23 (752/11425/22) вказав, що умовами застосування пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України є: - об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи; тобто, неможливість для суду самостійно встановити обставини, які встановлюються судом у іншій справі; - пов`язаність справи з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення; - обґрунтованість судового рішення, в якому має бути проаналізовано, чи дійсно від наведених обставин залежить вирішення спору в цій справі, та належно мотивовано, що зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи зумовлюється виявленням в ній саме обставин, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено і саме це і є першопричиною перешкоди у здійсненні правосуддя в справі, що зупиняється. Пов`язаною є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення. Тоді як під неможливістю розгляду зазначеної справи необхідно розуміти неможливість для цього господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин. Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи. У постановах Верховного Суду від 17.04.2019 у справах № 924/645/18 та №910/23396/16, від 15.05.2019 у справі № 904/3935/18, від 20.12.2019 у справах № 910/13234/18 та № 910/759/19, від 29.04.2020 у справі № 903/611/19, від 18.05.2020 у справі № 905/1728/14 908/4808/14, від 04.12.2020 у справі № 917/514/19 та від 25.03.2021 у справі № 873/148/20, від 12.05.2021 у справі № 922/2838/20 неодноразово зазначалося, що враховуючи положення пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України, суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Проте, ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» не доведено об`єктивної неможливості розгляду цієї справи № 904/6143/23 до вирішення конституційної скарги іншого суб`єкта звернення, відмінного від відповідача у даній справі. Заявником не обґрунтовано, яким чином конституційне провадження у справі за конституційною скаргою (вх. № 16/178 від 06.04.2026) ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС» пов`язане з вимогами, заявленими у даній справі. Так, предметом розгляду у справі № 904/6143/23 є оцінка правомірності укладення спірних додаткових угод, зокрема наявності чи відсутності передбачених законом підстав для зміни ціни за одиницю товару, дотримання сторонами вимог законодавства про публічні закупівлі, а також правових наслідків таких дій. При цьому зібрані докази дозволяють суду встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Більше того, згадане конституційне провадження ініційовано лише у березні 2026 року, тобто вже після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі та початку розгляду апеляційної скарги по суті. Натомість конституційне провадження у справі №3-78/2026(178/26) не спрямоване на встановлення фактичних обставин цієї господарської справи, не стосується оцінки доказів у ній та не вирішує питання щодо прав і обов`язків сторін у спірних правовідносинах. Саме по собі відкриття Конституційним Судом України провадження щодо перевірки конституційності пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» не позбавляє господарський суд можливості дослідити докази, встановити обставини справи та надати їм правову оцінку. В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до події, факту застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце. За змістом ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. У постанові від 18.11.2020 у справі №4819/49/19 Велика Палата Верховного Суду наголосила: аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення КСУ. Тобто рішення КСУ поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення. Подібний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 14.03.2024 у справі №600/778/21-а (пункт 74), від 03.04.2024 у справі № 120/14973/21-а. До того ж, суд приймає до уваги, що згідно з вимогами ч. 3 ст. 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Враховуючи все вищевикладене, клопотання ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» слід відхилити за його необґрунтованістю. В судовому засіданні 01.06.2026 брали участь прокурор та представник відповідача (апелянта). Третя особа, будучи повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, уповноваженого представника не направила. Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). «Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення. Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду. Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України"). Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану. Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany). Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02). Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Також, судом приймається до уваги, що представник Східного офісу Держаудитслужби брав участь в судових засіданнях 29.01.2025, 25.03.2025 та надав пояснення по апеляційній скарзі, заперечивши проти її доводів та вимог. Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги клопотання третьої особи про розгляд справи без участі та необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, констатуючи достатність матеріалів для здійснення апеляційного провадження, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника третьої особи. Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності. Представник відповідача (апелянта) підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог. Прокурор заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, наполягав на залишенні оскаржуваного рішення без змін. Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні учасників справи, їх представників, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дійшов наступних висновків. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 01.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" (далі Відповідач, Постачальник) та Відділом освіти виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради (далі Позивач, Споживач) укладений Договір № 521000045353/2022 про закупівлю електричної енергії (далі - Договір). Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник продає електричну енергію для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору. Згідно з п. 1.2 Договору найменування товару: Електрична енергія (код згідно Національного класифікатора ДК 021:2015:09310000-5 Електрична енергія) (далі - товар або електрична енергія). Постачання товару передбачає поставку електричної енергії для забезпечення потреб електроустановок Споживача за допомогою технічних засобів розподілу електричної енергії. Пунктом 1.3 Договору передбачено, що очікуваний обсяг постачання електричної енергії на період з моменту укладання Договору та до 31.12.2022 становить 4 223 583.62 кВт*год і відповідає очікуваному обсягу закупівлі послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у оператора системи. Обсяги закупівлі товарів можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків. Згідно з п. 2.1 Договору строк (термін) поставки товару: з моменту укладання Договору та до 31.12.2022. За умовами п. 2.2 Договору місце поставки (передачі) товару: згідно з Переліком об`єктів та точок комерційного обліку споживача, що є Додатком № 1 до Договору про постачання електричної енергії споживачу. У пункті 4.1 Договору визначено, що Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за ціною, що на дату укладення цього Договору становить за 1 кВт*год 4,62332506158 грн. з ПДВ. Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з комерційною пропозицією. Відповідно до п. 4.2 Договору ціна електричної енергії має зазначатись Постачальником у рахунках про оплату електричної енергії (актах прийняття-передавання товарної продукції чи актах прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг) за Договором. Вартість електричної енергії за Договором визначається з урахуванням суми очікуваної вартості обсягів постачання електричної енергії протягом періоду, вказаного у п. 1.3 Договору, та становить 19 527 000,00 грн. з/без ПДВ, у т.ч. ПДВ 3 254 500,00 грн. У випадках застосування до Споживача диференційованих цін електричної енергії суми, вказані в рахунках (актах прийняття-передавання товарної продукції чи акт прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг), можуть відображати середню ціну, обчислену на базі різних диференційованих цін. Згідно з п. 4.3 Договору розрахунковим періодом є 1 календарний місяць. За умовами п. 12.1 Договору цей Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє до 31.12.2022, якщо інше не встановлено комерційною пропозицією, а в частині проведення розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором. Пунктом 12.3 Договору визначено, що істотні умови цього Договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі, крім випадків, передбачених ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі": - зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків споживача; - збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання Договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії; - покращення якості предмета закупівлі, за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю; - продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передання товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю; - погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку; - зміни ціни в договорі про закупівлю, у зв`язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування; - зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, Argus регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни; - у разі зміни регульованих цін (тарифів), які враховуються при розрахунку ціни на електричну енергію Постачальник здійснює коригування шляхом збільшення / зменшення відповідної врегульованої складової з дати її введення в дію на підставі відповідних постанов НКРЕКП. Пунктом 12.5 Договору передбачено, що у разі необхідності внесення змін та доповнень до Договору кожна зі сторін має право звернутись до іншої з відповідною пропозицією. Якщо ці пропозиції викликані прийняттям нормативно-правових актів, які змінюють умови Договору, сторони зобов`язуються до внесення відповідних змін до Договору керуватись вимогами цих нормативних документів. Згідно з п. 12.8 Договору невід`ємною частиною Договору є всі Додатки та Додаткові угоди. Сторони також підписали Додатки до Договору Перелік об`єктів та точок комерційного обліку споживача (Додаток 1), Комерційна пропозиція постачальника електричної енергії ТОВ "Дніпровські енергетичні послуги" (Додаток 2). Надалі, сторони уклали до Договору Додаткові угоди № 1 від 01.02.2022, № 2 від 01.02.2022, № 3 від 03.02.2022, № 4 від 16.06.2022, № 5 від 15.07.2022, № 6 від 12.08.2022, № 7 від 31.08.2022, № 8 від 09.09.2022, № 9 від 20.09.2022, № 10 від 22.12.2022, № 11 від 27.12.2022. Так, Додатковою угодою № 1 від 01.02.2022 сторони зменшили ціну Договору на 732 000,00 грн. та змінили п. 4.2 розділу 4 «Ціна, порядок обліку і оплати електричної енергії», виклавши його у такій редакції: « 4.2. Ціна електричної енергії має зазначатись Постачальником у рахунках про оплату електричної енергії (актах прийняття-передавання товарної продукції чи актах прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг) за цим Договором. Вартість електричної енергії за цим Договором визначається з урахуванням суми очікуваної вартості обсягів постачання електричної енергії протягом періоду, вказаного у п. 1.3 Договору, та становить 18 795 000,00 грн. з ПДВ, у т.ч. ПДВ 3 132 500,00 грн.». Додатковою угодою № 2 від 01.02.2022 сторони, у зв`язку зі зміною регульованої ціни за 1 кВт*год на послуги з розподілу електричної енергії, дійшли згоди: - викласти перший абзац п. 4.1 Договору у новій редакції: « 4.1. Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за ціною, що на дату укладення цього Договору за 1 кВт*год становить 4,72581 з ПДВ.». - доповнити пункт 1 Додатку № 2 «Комерційна пропозиція» до Договору таким реченням: «На « 01» 02.2022р. ціна становить 3,93817 грн без ПДВ та 4,72581 грн. з ПДВ». Додатковою угодою № 3 від 03.02.2022 сторони на підставі кошторисних призначень домовились зменшити ціну Договору на 873 314,00 грн. та змінити п. 4.2 розділу 4 «Ціна, порядок обліку і оплати електричної енергії», виклавши його у такій редакції: « 4.2. Ціна електричної енергії має зазначатись Постачальником у рахунках про оплату електричної енергії (актах прийняття-передавання товарної продукції чи актах прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг) за цим Договором. Вартість електричної енергії за цим Договором визначається з урахуванням суми очікуваної вартості обсягів постачання електричної енергії протягом періоду, вказаного у п. 1.3 Договору, та становить 17 921 686,00 грн. з ПДВ, у т.ч. ПДВ 2 986 947,67 грн.». Додатковою угодою № 4 від 16.06.2022 сторони на підставі кошторисних призначень домовились зменшити ціну Договору на 3 395 500,00 грн. та змінити п. 4.2 розділу 4 «Ціна, порядок обліку і оплати електричної енергії», виклавши його у такій редакції: « 4.2. Ціна електричної енергії має зазначатись Постачальником у рахунках про оплату електричної енергії (актах прийняття-передавання товарної продукції чи актах прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг) за цим Договором. Вартість електричної енергії за цим Договором визначається з урахуванням суми очікуваної вартості обсягів постачання електричної енергії протягом періоду, вказаного у п. 1.3 Договору, та становить 14 526 186,00 грн. з ПДВ, у т.ч. ПДВ 2 421 031,00 грн.». Листом № 24306/KRMP від 11.07.2022 Відповідач запропонував Позивачу підписати додаткову угоду щодо зміни ціни за одиницю товару згідно із п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Додатковою угодою № 5 від 15.07.2022 сторони, у зв`язку зі зміною ціни (коливанням ціни) на електричну енергію на ринку електричної енергії «На добу наперед» (РДН) за 1 кВт*год за даними ДП "Оператор ринку", дійшли згоди: - Пункт 4.1 розділу

4. «Ціна, порядок обліку і оплати електричної енергії» Договору викласти в редакції такого змісту: « 4.1. Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за ціною, яка з 15.07.2022 становить 4,19247 грн. без ПДВ та 5,030964 грн. з ПДВ.». - Пункт 1.1 Розділу

4. «Ціна, порядок обліку і оплати електричної енергії» Договору викласти в редакції такого змісту: « 4.1. Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за ціною, яка з 12.08.2022 становить 4,39224 грн. без ПДВ та 5,27069 грн. з ПДВ.». - Пункт 1.1 Розділу

4. «Ціна, порядок обліку і оплати електричної енергії» Договору викласти в редакції такого змісту: « 4.1. Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за ціною, яка з 09.09.2022 становить 4,69679 грн. без ПДВ та 5,63615 грн. з ПДВ.». - Пункт 1.1 Розділу

4. «Ціна, порядок обліку і оплати електричної енергії» Договору викласти в редакції такого змісту: « 4.1. Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за ціною, яка з 20.09.2022 становить 4,93243 грн. без ПДВ та 5,91892 грн. з ПДВ.». - Пункт 1.1 Розділу

4. «Ціна, порядок обліку і оплати електричної енергії» Договору викласти в редакції такого змісту: « 4.1. Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за ціною, яка з 01.12.2022 становить 4,74567 грн. без ПДВ та 5,694804 грн. з ПДВ.». - Пункт 1.1 Розділу

1. «Ціна на електричну енергію для розрахункового періоду», Додатку 2 «Комерційна пропозиція» до Договору викласти в новій редакції: « 1.1 Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за ціною, яка з 01.12.2022 становить 4,74567 грн. без ПДВ та 5,694804 грн. з ПДВ». Пунктом 3 Додаткової угоди № 10 від 22.12.2022 визначено, що угода набирає чинності з дати її підписання, а її дія розповсюджується на розрахункові періоди з 01.12.2022. Додатковою угодою № 11 від 27.12.2022 сторони, у зв`язку із закінченням бюджетного року, домовились зменшити ціну Договору на 1 772 463,13 грн. та змінити до п. 4.2 розділу 4 «Ціна, порядок обліку і оплати електричної енергії», виклавши його у новій редакції такого змісту: « 4.2. Ціна електричної енергії має зазначатись Постачальником у рахунках про оплату електричної енергії (актах прийняття-передавання товарної продукції чи актах прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг) за цим Договором. Вартість електричної енергії за цим Договором визначається з урахуванням суми очікуваної вартості обсягів постачання електричної енергії протягом періоду, вказаного у п. 1.3 Договору, та становить 12 753 722,87 грн. з ПДВ, у т.ч. ПДВ 2 125 620,48 грн.». Позивачем отримано обсяги електричної енергії відповідно до актів прийняття-передавання товарної продукції за період лютий грудень 2022 року у кількості 2 555 300 кВт*год на загальну суму 12 753 722,87 грн з ПДВ, яка була оплачена ним у повному обсязі. Водночас, як вбачається з висновку Східного офісу Держаудитслужби від 20.10.2023 з питань фінансово-господарської діяльності Позивача, на виконання умов Договору останнім сплачено кошти на загальну суму 12 753 722,87 грн. (з ПДВ), при цьому фактична сума фінансових зобов`язань за Договором складала 12 075 862,29 грн. Таким чином, Позивачем зайво сплачено кошти на суму 677 860,58 грн. з ПДВ. Отже, через внесення змін до Договору Додатковими угодами № 5 від 15.07.2022, № 6 від 12.08.2022, № 8 від 09.09.2022, № 9 від 20.09.2022 в частині збільшення ціни на електричну енергію та Додатковою угодою № 10 від 22.12.2022 в частині зменшення ціни на електричну енергію сторони безпідставно змінювали істотні умови Договору, внаслідок чого Позивачу завдано матеріальної шкоди (збитків) на суму 677 860,58 грн. з ПДВ, чим порушено вимоги п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Прокурор зазначає, що додаткові угоди № 5 від 15.07.2022, № 6 від 12.08.2022, № 8 від 09.09.2022, № 9 від 20.09.2022, № 10 від 22.12.2022 укладені всупереч Закону України "Про публічні закупівлі" та Закону України "Про ринок електричної енергії", чим спричинено істотну шкоду охоронюваним законом державним інтересам. Вказані обставини стали підставою для звернення Прокурора з позовом до суду про визнання недійсними Додаткових угод № 5 від 15.07.2022, № 6 від 12.08.2022, № 8 від 09.09.2022, № 9 від 20.09.2022, № 10 від 22.12.2022 та стягнення надмірно сплачених грошових коштів у розмірі 677 860,58 грн. з ПДВ. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт порушення Позивачем та Відповідачем пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" під час укладення спірних Додаткових угод до Договору, що є підставою для визнання їх недійсними в судовому порядку. Відповідно, отримана Відповідачем оплата за товар, який не був ним поставлений Позивачу, підлягає стягненню в межах заявленої Прокурором суми 677 860,58 грн. з ПДВ. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне. Щодо наявності підстав представництва прокурором інтересів держави під час розгляду даного спору. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі. Приписами ч. 3 ст. 4, ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України унормовано, що до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. З системного аналізу вказаних вище норм слідує, що на відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи, передбачені ст. 53 ГПК України, повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені статтею 53 ГПК України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом. Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» від 31.03.2005). Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави». При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи. Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено. Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України). Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру». Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави». У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18). Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. У Рішенні від 05.06.2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 зазначено про те, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган, як така сторона, може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу, як сторони правочину, має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абз. 3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру"). Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 917/341/19, від 02.02.2021 у справі № 922/1795/19, від 07.04.2021 у справі № 917/273/20, від 18.06.2021 у справі № 927/491/19. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Вказаний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18. Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Відділ освіти виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради є органом місцевого самоврядування, основним видом діяльності є регулювання у сферах охорони здоров`я, освіти, культури та інших соціальних сферах, крім обов`язкового соціального страхування; код класифікатору видів економічної діяльності - 84.12. Позивач є замовником у розумінні Закону України "Про публічні закупівлі" (відповідно до ч. 1 ст. 2 цього Закону) та здійснював закупівлю електричної енергії за кошти місцевого бюджету для забезпечення потреб закладів освіти територіальної громади, про що свідчить зміст Додатку № 2 до Договору. Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі" до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать органи державної влади, органи місцевого самоврядування та органи соціального страхування, створені відповідно до закону, а також юридичні особи (підприємства, установи, організації) та їх об`єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак: юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів; органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків. Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Згідно з ч. 3 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Відповідно до ст. 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування. З матеріалів справи слідує, що Листом за № 04/57-5550вих-23 від 31.07.2023 Прокурор повідомив Позивача про виявлені порушення закону. Листом за № 709 від 11.08.2023 Позивач повідомив, що виявлені порушення дійсно мають місце, ним скеровано лист-претензію за № 707 від 10.08.2023 до Відповідача з метою повернення зайво сплачених коштів за Договором. Листом за № 37366/DNEP від 28.08.2023 Відповідач повідомив, що підстави для повернення зайво сплачених коштів відсутні, спір має бути вирішено у судовому порядку. Листом за № 916 від 06.09.2023 Позивача у зв`язку з відсутністю штатної одиниці юриста у Відділі освіти порушено клопотання про вжиття заходів представницького характеру перед Криворізькою південною окружною прокуратурою у Господарському суді Дніпропетровської області з метою повернення зайво сплачених коштів з міського бюджету, які були отримані Відповідачем внаслідок укладення Додаткових угод №№ 5, 6, 8, 9 до Договору. За таких обставин підставою для реалізації прокурором представницьких функцій стала пасивна поведінка органу місцевого самоврядування як розпорядника бюджетних коштів, за рахунок яких здійснювалася оплата електричної енергії за спірним договором. Також на адресу Позивача направлялось повідомлення Прокурора про наявність підстав для представництва № 04/57-8403ВИХ-23 від 06.11.2023. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у Прокурора наявні підстави для представництва інтересів держави в суді, оскільки підставою реалізації Прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка Позивача, який є стороною спірних правочинів. Позивач, як юридична особа, яка здійснює процедуру закупівлі товарів, робіт і послуг за рахунок коштів місцевого бюджету згідно із законодавством України і, відповідно, має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, не звертався до суду про стягнення вказаної суми коштів. Позовна заява містить вимогу про стягнення надмірно сплачених за Договором грошових сум на користь Відділу освіти виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради, а тому визначення цього органу, в особі якого подано позов в інтересах держави, є обґрунтованим. При цьому апеляційний суд відхиляє посилання скаржника на відсутність підстав для звернення прокурора до суду з огляду на наявність повноважень органів державного фінансового контролю щодо реагування на порушення у сфері публічних закупівель виходячи з наступного. Питання моніторингу процедури закупівлі врегульовано статтею 8 Закону України «Про публічні закупівлі», відповідно до якої центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його територіальні органи здійснюють моніторинг процедур закупівель під час їх проведення, укладення договору та його виконання. Водночас як встановлено судом, про порушення вимог законодавства у сфері публічних закупівель, допущені під час укладення додаткових угод до договору постачання електричної енергії, прокурору стало відомо вже після фактичного виконання сторонами умов договору. За таких обставин, з урахуванням завершення строку дії договору на момент виявлення порушень, підстави для здійснення органами Держаудитслужби моніторингу відповідної закупівлі були відсутні. Так, сторони уклали Договір за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України "Про публічні закупівлі", який установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади. Метою Закону України "Про публічні закупівлі" є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції. Положеннями ч. 1 ст. 5 Закону України Про публічні закупівлі визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: 1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія, ефективність та пропорційність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них; 5) об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; 6) запобігання корупційним діям і зловживанням. Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 22 Закону України "Про публічні закупівлі" тендерна документація має містити проект договору про закупівлю з обов`язковим зазначенням порядку змін його умов. Згідно з ч. 2 ст. 632 Цивільного кодексу України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Стаття 652 ЦК України встановлює, що у разі істотної зміни обставин, договір може бути змінений за згодою сторін. Зокрема, зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Водночас, п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі" передбачено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Чинне законодавство не передбачає, які саме документи мають підтверджувати факт коливання цін. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що частина п`ята статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" дає можливість змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% та має на меті запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника. Разом з тим, ця норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Документи щодо коливання ціни повинні підтверджувати, чому відповідне підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору за ціною запропонованою замовнику на тендері та/або чому виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним (подібна за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 912/898/18, від 16.04.2019 у справі № 915/346/18, від 25.06.2019 у справі № 913/308/18, від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18, від 12.02.2020 у справі № 913/166/19). Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що постачальник має довести не лише підвищення ціни на певний товар на відповідному ринку, але й обґрунтувати для замовника пропозиції щодо підвищення ціни, визначеної у договорі, а також обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору за запропонованою замовнику ціною, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником пропозиції). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 922/4089/20. Системний аналіз положень статей 651, 652 ЦК України та положень пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" дає підстави для висновку про те, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися (подібний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 09.06.2022 у справі №927/636/21, від 07.12.2022 у справі № 927/189/22, від 16.02.2023 у справі № 903/383/22). Проте, за відсутності істотної зміни обставин, зокрема, за виникнення труднощів у виконанні договору, які сторони могли розумно передбачити, на підставі ст. 652 ЦК України договір не можна змінити за згодою сторін (див. постанову Верховного Суду від 16.08.2023 у справі № 910/17639/21). У пункті 12.3 Договору сторони узгодили можливість зміни істотних умов Договору у разі наявності факту коливання ціни товару на ринку, але навіть за умов погодження сторонами договору можливості зміни ціни електричної енергії шляхом укладання додаткових угод, факт укладання договору за результатами проведення процедури закупівлі, встановлює обмеження, визначені Законом. Зокрема, ціна на електричну енергію може збільшуватись у разі коливання ціни на ринку - обґрунтоване та документально підтверджене, якщо це робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим та не може перевищувати збільшення ціни за одиницю товару більш ніж на 10%. Відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" ринок на добу наперед не є єдиним сегментом ринку електричної енергії, де можлива купівля-продаж електричної енергії, враховуючи структуру кінцевого продажу електроенергії у розрізі усіх сегментів ринку - за двосторонніми договорами (РДД), на ринку на добу наперед (РДН), внутрішньодобовому (ВДР), та балансуючому (БР) ринках. Відповідач не надав доказів того, що він здійснював закупівлю електричної енергії на виконання Договору саме на ринку на добу наперед. Як слушно зауважив господарський суд, Відповідач не довів виникнення у нього права змінити вартість електричної енергії, що поставляється ним за Договором, у зв`язку із коливанням цін на ринку, оскільки при зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну, постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції). Під коливанням ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього. Водночас, на підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринкового ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Законом України "Про публічні закупівлі" не передбачено форму/вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, від 05.02.2025 у справі № 902/202/24, від 06.02.2025 у справі № 916/747/24. У справі, що розглядається, належне документальне підтвердження коливання ціни товару на ринку в сторону збільшення за період з моменту останнього внесення сторонами спору змін до Договору в частині зміни ціни за одиницю товару Відповідачем суду не представлено. В свою чергу, будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору. Виключно коливання цін на ринку електроенергії не може бути беззаперечною підставою для автоматичного перегляду (збільшення) погодженої сторонами ціни за одиницю товару. При цьому розрахунки середньозваженої ціни на ринку на добу наперед, що долучались до листів Відповідача разом з проектами додаткових угод, не містять відомостей щодо динаміки ціни на електроенергію з моменту укладення Договору або додаткових угод, містять вказівку на офіційні дані ДП "Оператор ринку" за певні періоди без обґрунтування того, чому зазначено саме цей період. В них відсутній аналіз вартості ціни на дату укладення Договору та додаткових угод. До того ж, за додатковими угодами нова ціна за одиницю товару застосовувалась до вже поставленого товару за попередні періоди. Враховуючи викладене, правильним видається висновок про відсутність підстав для укладення спірних Додаткових угод про збільшення ціни договору згідно з пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Натомість матеріалами справи підтверджується, що на підставі Додаткових угод (укладених за ініціативою Відповідача) ціна 1кВт/год електричної енергії поступово зростала у відсотковому відношенні, а саме: № 5 від 15.07.2022 на 6,46%; № 6 від 12.08.2022 на 4,76%; № 8 від 09.09.2022 на 6,93%; № 9 від 20.09.2022 на 5,02%; № 10 від 22.12.2022 на 3,94%. Апеляційний суд приймає до уваги, що 21.11.2025 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №920/19/24, в якій, зокрема, вирішувалося питання про те, чи дозволяють приписи пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та інших законів України щодо вдосконалення системи функціонування та оскарження публічних закупівель" від 03.06.2021 № 1530-IX збільшувати ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю. Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24 зазначила, що Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та інших законів України щодо вдосконалення системи функціонування та оскарження публічних закупівель" від 03.06.2021 № 1530-IX внесено зміни до Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель" від 19.09.2019 № 114-IX) та викладено пункт 2 частини 5 статті 41 цього Закону в такій редакції: "Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії". Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24 також зазначила, що внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та інших законів України щодо вдосконалення системи функціонування та оскарження публічних закупівель" від 03.06.2021 № 1530-IX змінами в першому реченні пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" слова "підписання договору про закупівлю" замінені словами "підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару", а друге речення після слів "дизельного пального" доповнено словом "природного". Ці зміни полягали, зокрема, в корегуванні обмеження щодо мінімального 90-денного строку змін до ціни за одиницю товару після підписання договору про закупівлю. Водночас порогове значення у 10 % залишилося незмінним і застосовується й надалі. На відміну від приписів пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель" від 19.09.2019 № 114-IX, який урегульовував можливість збільшення ціни за одиницю товару не частіше ніж один раз на 90 днів лише з моменту підписання договору про закупівлю, положеннями цього пункту в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та інших законів України щодо вдосконалення системи функціонування та оскарження публічних закупівель" від 03.06.2021 № 1530-IX визначено, що строк зміни умов договору може відраховуватися як з моменту підписання договору, так і з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Тобто редакцією цієї норми законодавець передбачив лише можливість внесення зміни до ціни договору неодноразово: вперше - один раз у перші 90 днів з дня підписання договору; другий і подальші рази - один раз на 90 днів, які починаються з моменту останньої зміни ціни. Отже, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 констатувала, що положення пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній на час звернення Товариства з пропозицією укладення спірної додаткової угоди до Договору) не містять приписів щодо максимально можливого збільшення розміру ціни за одиницю товару, погодженої сторонами договору закупівлі, визначеної попередньою редакцією цієї норми на рівні не більше 10 %. У будь-якому випадку загальний розмір збільшення ціни не може перевищувати 10 % ціни, встановленої в договорі закупівлі. До того ж визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10 % значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю. Зміни, внесені додатковими угодами № 5 від 15.07.2022, № 6 від 12.08.2022, № 8 від 09.09.2022, № 9 від 20.09.2022, № 10 від 22.12.2022 до Договору, якими безпідставно сторонами змінено істотні умови Договору, а саме загалом збільшено ціну за одиницю товару з 4,62332506158 грн. з ПДВ. до 5,694804 грн. з ПДВ, що становить загальне зростання ціни більш ніж на 26 %, суперечать статям 5, 41 Закону України "Про публічні закупівлі", з чим погоджується колегія суддів. Звідси судом не відхиляється посилання скаржника на окрему думку суддів Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2024 щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, підстав для відступу від висновку про застосування норм права в якій Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 не знайшла. Слід також зазначити, що будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки. При цьому, така відмова покупця не надає постачальнику права в односторонньому порядку розірвати договір. Метою регулювання, передбаченого статтею 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме - закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10%, є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника. Однак правом на відмову від укладення Договору, передбаченим частиною 7 статті 33 Закону України "Про публічні закупівлі", Відповідач не скористався, маючи на меті подальше спонукання Позивача до укладення незаконних і таких, що порушують інтереси держави, Додаткових угод. Відтак, можливо погодитися з висновком суду першої інстанції, що наведене свідчить про умисне заниження ціни Відповідачем при процедурі закупівлі під час подання пропозицій та відсутність у нього наміру постачати товар за запропонованою ціною, оскільки збільшення цін за Додатковими угодами відбувалось у дуже короткий термін з 15.07.2022 по 22.12.2022. Доводи апеляційної скарги обґрунтованості цих висновків не спростовують, адже перемога у тендері (закупівля за державні кошти) та укладення Договору з однією ціною та її подальше підвищення шляхом так званого "каскадного" укладення Додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку Відповідача. Верховним Судом у постанові від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18 наголошено, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених Законом. Укладення додаткових угод до Договору щодо зміни ціни на товар за відсутності підстав для цього, визначених Законом України "Про публічні закупівлі", спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було отримано під час підписання Договору. Укладення спірних угод у цьому випадку призвело до нівелювання результатів відкритих торгів, що відповідає правовій позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19. Щодо аргументів апелянта про необхідність врахування роз`яснень Міністерства економіки України про застосування норми п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», то необхідно зазначити, що Мінекономіки надає узагальнені відповіді рекомендаційного характеру щодо застосування законодавства у сфері публічних закупівель, тобто його листи носять рекомендаційний характер. Право тлумачити норму права є виключним правом суду. Роз`яснення державних органів (листи, рекомендації) не є нормою права і не мають юридичного значення. Така правова позиція відповідає висновкам об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19. За змістом статті 202 Цивільного кодексу України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату. Правочин - це основна підстава виникнення цивільних прав і обов`язків. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 Цивільного кодексу України, зокрема, відповідно до частини п`ятої цієї статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України). З наведеного випливає, що недійсність правочину може наступати лише у разі певних порушень закону. За ступенем недійсності правочину всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення, тобто нікчемні, та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов. Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Оспорюваними є правочини, які Цивільний кодекс України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи. Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 Цивільного кодексу України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 та від 13.07.2022 у справі №363/1834/17). Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України полягає у наданні сторонам права на власний розсуд реалізувати: 1) можливість укласти договір або утриматися від укладення договору; 2) можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом. Втім, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках якщо: 1) існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; 2) заборона випливає із змісту акта законодавства; 3) така домовленість суперечить суті відносин між сторонами. Під вимогами положень актів цивільного законодавства, від яких сторони в договорі не можуть відступити, слід розуміти імперативні приватно-правові вимоги. Кожна сторона договору має добросовісно користуватися наданими їй правами, не допускати зловживання правом, його використання на шкоду іншим особам (ст. 13 ЦК України). Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Відповідно до ст. 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику. Пунктом 1 статті 55 ГК України було визначено, що суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Такі обставини як наявність або відсутність економічного ефекту від укладених в ході підприємницької діяльності договорів та зростання договірних зобов`язань суб`єкта підприємницької діяльності, як виникнення у Виконавця витрат є комерційним ризиком і суб`єкт підприємницької діяльності повинен самостійно нести відповідальність за власні комерційні ризики. Ризик є однією із ознак підприємницької діяльності. Принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності. Тому правові підстави перекладати комерційний ризик позивача на відповідача шляхом спонукання до укладення очевидно невигідної для останнього угоди відсутні. Отже, ризики при підприємницькій діяльності несе сам суб`єкт господарювання, а відповідно нерентабельність та неприбутковість підприємства стосуються виключно діяльності самого підприємства, в зв`язку з чим, наведені ризики не можуть бути ризики іншої сторони, оскільки в протилежному випадку порушується принцип збалансованості інтересів сторін. Колегія суддів виходить з того, що, укладаючи договір поставки товару на певний строк, Товариство як продавець фактично гарантує можливість продати товар за узгодженою ціною та несе ризики зміни такої ціни. Подібної за змістом позиції дотримується й Верховний Суд у постанові від 22.06.2023 у справі № 916/2536/22. Як зазначено в постанові Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 916/3857/21 будь-який суб`єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Отже, укладаючи відповідний договір на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики й одразу закладати їх у ціну договору. Необхідно зауважити, що ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» є суб`єктом підприємницької діяльності. При цьому у разі здійснення господарської діяльності особа має усвідомлювати, що така діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від вчинення) таких дій. Уклавши Договір на певних умовах, в тому числі погодивши ціну, Товариство діяло самостійно, ініціативно та на власний ризик з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому варто наголосити на тому, що відповідно до ч. 3 ст. 42 Конституції України держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Таким чином, прийняття та дотримання законодавства про боротьбу з недобросовісною конкуренцією, зокрема, у сфері публічних закупівель та закупівель, які прирівнюються до державних, відповідає інтересам держави (суспільства). Саме держава взяла на себе обов`язок відповідно до ст. 4 Закону України "Про захист економічної конкуренції" здійснювати заходи щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб`єктів господарювання, які сприяють розвитку конкуренції. Держава намагається створити умови для ефективного використання бюджетних коштів при закупівлі товарів, робіт та послуг, створюючи відповідні механізми при проведенні закупівель, які закладені в Законі. Дотримуватись цих правил повинні всі учасники процедур закупівель. Таким правилом у спірних правовідносинах, зокрема, є дотримання принципів здійснення публічних закупівель, таких як максимальна економія, ефективність та запобігання корупційним діям і зловживанням. Адже як вже зверталась увага судом, джерелом фінансування відповідної закупівлі були бюджетні кошти. Пунктом 13 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України визначено, що видатками бюджету є кошти, спрямовані на виконання бюджетних програм, передбачених відповідним бюджетом. Також, відповідно до ч. 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет). Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 указаного Кодексу визначено, що бюджетна система України функціонує, зокрема, за принципом ефективності та результативності, який означає, що при виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей шляхом забезпечення якісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів. Оскільки договірні зобов`язання між сторонами виникли та фінансувались за кошти бюджету, то розпорядник бюджетних коштів повинен виконувати зобов`язання і перед державою щодо раціонального, правомірного та ефективного їх витрачання. Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів становлять суспільний інтерес, а незаконність угоди (якщо така буде встановлена), на підставі якої ці кошти витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідає. Порушення учасниками закупівель вимог Закону України «Про захист економічної конкуренції», спрямованого на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин, нівелює можливість втілення вказаних принципів бюджетної системи України та публічних закупівель, призводить до неефективного та неекономного використання бюджетних коштів для придбання товарів, робіт і послуг та створює загрозу порушення інтересів держави. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 21.03.2019 у справі № 912/898/18, проведення процедури державних закупівель та укладення договору із порушенням законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора. За таких умов, встановивши наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним на момент його укладення, а саме: зміст додаткових угод № 5 від 15.07.2022, № 6 від 12.08.2022, № 8 від 09.09.2022, № 9 від 20.09.2022, № 10 від 22.12.2022 не відповідає вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України, суперечить цьому кодексу, зокрема, ч. 2 ст. 632, ст. 652, а також ст.ст. 5, 41 Закону України «Про публічні закупівлі», суд обґрунтовано вбачав підстави для визнання їх недійсними відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України. Статтею 217 ЦК України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. За приписами ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, до пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правової категорії, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим». Тлумачення змісту ч. 1 ст. 216 ЦК України свідчить, що недійсний правочин не створює для сторін тих прав і обов`язків, які він мав створювати, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Як передбачено п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином. Як правильно встановив суд першої інстанції, оскільки спірні додаткові угоди є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між сторонами щодо ціни електричної енергії, поставленої за договором, мають регулюватися Договором з додатками до нього, а саме Відповідач повинен був поставити Позивачу електричну енергію за ціною 4,62332506158 грн. з ПДВ за 1кВт/год. Звертаючись з позовом до суду про визнання недійсними спірних Додаткових угод до Договору, Прокурор заявив вимогу про стягнення з Відповідача на користь Позивача надмірно сплачених грошових коштів у розмірі 677 860,58 грн. з ПДВ. Виходячи з первісної ціни, у Договорі, без урахування спірних Додаткових угод, Позивач за спожиту електричну енергію 2 555 300 кВт*год повинен був сплатити 12 075 862,29 грн., однак фактично за період лютий грудень 2022 року сплатив 12 753 722,87 грн. з ПДВ Таким чином, Відповідачем безпідставно одержано бюджетні кошти на суму 677 860,58 грн (з ПДВ) (різниця між фактично сплаченою сумою та сумою, що мала бути сплачена за первісними умовами договору), підстава набуття яких наразі відпала, що зумовлює обов`язок відповідача повернути вказані грошові кошти позивачу відповідно до приписів статей 216, 1212 ЦК України. Подібна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22; Верховним Судом у постанові від 06.02.2025 у справі № 916/747/24. Отже, господарським судом правомірно задоволено вимогу прокурора про стягнення з Відповідача на користь Позивача грошових коштів в загальному розмірі 677 860,58 грн. з ПДВ. Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, не виявлено. З огляду на все вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків Господарського суду Дніпропетровської області, викладених в оскаржуваному рішенні від 11.07.2024, у зв`язку з чим відсутні підстави для його зміни чи скасування. Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі положень ст. 129 ГПК України покладаються на її заявника. Керуючись статтями 129, 269, 270, 275-279, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2024 у справі № 904/6143/23 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2024 у справі №904/6143/23 залишити без змін. Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги". Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови підписано 17.06.2026 Головуючий суддя В.Ф. Мороз Суддя М.О. Дармін Суддя А.Є. Чередко

релевантний фрагмент

Посилання у тексті:

· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»

Постанова 4876 № 904/6143/23

Дізнатися більше

Дізнатися більше

Дізнатися більше