Постанова 4876 № 912/1711/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10.06.2026 року м.Дніпро Справа № 912/1711/24 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач, суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є. секретар судового засідання Жолудєв А.В. розглянувши апеляційну скаргу Приютівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08.07.2025 (суддя Коваленко Н.М.) у справі № 912/1711/24 за позовом Заступника Генерального прокурора (Офіс Генерального прокурора) в інтересах держави в особі позивача: Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області до відповідача: Приютівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: -

1. Державного підприємства "Конярство України" -

2. Фонду державного майна України про визнання незаконним і скасування рішення, витребування земельних ділянок ВСТАНОВИВ: До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Заступника Генерального прокурора (Офіс Генерального прокурора) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області до Приютівської селищної ради з вимогами визнати незаконним і скасувати рішення Приютівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області (код ЄДРПОУ 05378803) від 09.07.2021 №307 в частині прийняття до комунальної власності земельних ділянок, наведених у Додатку

1. Витребувати на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 39767636) з незаконного володіння Приютівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області (код ЄДРПОУ 05378803) вказані земельні ділянки. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 08.07.2025 у справі №912/1711/24 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано незаконним і скасовано рішення Приютівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області (код ЄДР 05378803, вул. Шкільна, 4, смт Приютівка, Олександрійський район, Кіровоградська область, 28034) від 09.07.2021 №307 в частині прийняття до комунальної власності земельних ділянок, наведених у Додатку

1. Витребувано на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (код ЄДР 39767636, вул. Ольги княгині, 2, м. Кропивницький, 25009) з незаконного володіння Приютівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області (код ЄДР 05378803, вул. Шкільна, 4, смт Приютівка, Олександрійський район, Кіровоградська область, 28034) земельні ділянки згідно переліку, наведеному в резолютивній частині вказаного: Стягнуто з Приютівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області (код ЄДР 05378803, вул. Шкільна, 4, смт Приютівка, Олександрійський район, Кіровоградська область, 28034) на користь Офісу Генерального прокурора (код ЄДР 00034051, вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011) 850 262,40 грн судового збору. Не погодившись з вказаним рішенням Приютівською селищною радою Олександрійського району Кіровоградської області подано апеляційну скаргу, згідно якої просить рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08 липня 2025 року у справі № 912/1711/24 скасувати. Позов залишити без розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення прийняте судом за невідповідності висновків фактичним обставинам справи, з порушенням норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що: - суд першої інстанції помилково визначив обґрунтованими підстави представництва прокурором інтересів держави у даній справі. Так, листи Офісу Генерального прокурора від 23.03.2023, від 30.08.2023, від 02.05.2024, на які посилається суд у своєму рішенні, в матеріалах справи відсутні. Оскільки Листи Офісу Генерального прокурора від 23.03.2023, від 30.08.2023, від 02.05.2024 до позовної заяви не додані, в матеріалах справи відсутні, є підстави вважати, що суд встановив обставини, що мають значення для справи: «у вказаних листах Офіс Генерального прокурора просив повідомити, чи вживалися заходи для захисту порушених інтересів держави щодо цих земельних ділянок, у тому числі в судовому порядку» тільки на підставі твердження прокурора. Отже, в порушення положень ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 86 ГПК України суд першої інстанції визнав встановленими обставини щодо підтвердження підстав представництва прокурором інтересів держави, що має значення для справи, доведеними, пославшись на докази, які відсутні в матеріалах справи, що свідчить про недоведеність цих обставин та є підставою для скасування рішення (п. 2 ч. 1 ст. 277 ГПК України); - висновок суду про те, що у відповідях Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (листи від 20.04.2023, від 15.09.2023, від 31.05.2024) відсутні відомості про вжиті заходи та намір здійснювати захист порушених інтересів держави, у тому числі в судовому порядку не відповідають змісту цих листів. В контексті кваліфікації дій Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області з приводу захисту права державної власності на спірні земельні ділянки як бездіяльність, прокурор у позові не зазначив та, як наслідок, не спростував юридичну значимість таких дій Головного управління, як подання ним скарг до Міністерства юстиції України про скасування права комунальної власності на спірні земельні ділянки за Приютівською селищною радою, що свідчить про невідповідність позовної заяви в цій частині положенням п. 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України. До висновку про кваліфікацію дій Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області з приводу захисту права державної власності на спірні земельні ділянки як бездіяльності, суд першої інстанції дійшов з такими порушеннями норм процесуального права: 1) в порушення ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 86 ГПК України суд належним чином не з`ясував обставини, що мають значення для справи, які стосуються дій Головного управління, направлених на захист державної власності на спірні земельні ділянки у позасудовий спосіб, передбачений Законом 1952-IV, про що Головним управління було зазначено листах до Офісу Генерального прокурора від 20.04.2023 та від 31.05.2024, а відповідачем у відзиві; 2) відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику. В порушення наведеного, в оскаржуваному рішенні відсутня спростування доводів відповідача, наведених ним у відзиві, якими він заперечував факт бездіяльності Головного управління у спірних правовідносинах, як і посилання відповідача на відсутність в матеріалах справи доказів попереднього звернення прокурора до позивача; 3) суди першої інстанції залишив без належної оцінки та дослідження обставини дотримання прокурором положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Отже, висновки суду про те, що прокурор, до звернення з даним позовом до суду, попередньо звертався до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області з повідомленням про наявні порушення права держави на земельні ділянки і що останнє не вжило належних заходів про витребування спірних земельних ділянок у Приютівської селищної ради, зроблені в результаті неналежного дослідження судом зібраних у справі доказів, з порушенням приписів ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 86, п. 5 ч. 3 ст. 162, п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України. Наведене свідчить про невідповідність висновку суду: «У відповідях Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (листи від 20.04.2023, від 15.09.2023, від 31.05.2024) відсутні відомості про вжиті заходи та намір здійснювати захист порушених інтересів держави, у тому числі в судовому порядку» обставинам справи та про неналежне дослідження судом зібраних у справі доказів, листів ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області від 20.04.2023 та від 31.05.2024, судового рішення у справі № 910/6335/23, що є підставами для скасування рішення, передбаченими пунктами 1, 3 частини 1 ст. 277 ГПК України; - за відсутності у справі доказів попереднього повідомлення прокурором Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про необхідність захисту прав держави у спірних правовідносинах - обгрунтованих доводів прокурора, чому, незважаючи на результати розгляду скарг Головного управління, за якими наказами Міністерства юстиції України були скасовані рішення державного реєстратора про реєстрацію права комунальної власності на спірні земельні ділянки за Приютіською селищною радою, він кваліфікує дії Головного управління як бездіяльність, слід дійти висновку про недотримання прокурором при зверненні з даним позовом положень частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", що відповідно до приписів статей 53, 174 ГПК України, унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. Відсутність у такому випадку законних підстав для представництва інтересів держави свідчить про заявлення позову особою, яка не має процесуальної дієздатності, та є підставою для залишення позову без розгляду відповідно до пункту 1 частини першої статті 226 ГПК України. Наведеного суд першої інстанції не врахував, позов прокурора без розгляду не залишив, що призвело до помилкового розгляду справи по суті; - всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах Приютівської територіальної громади вважаються землями комунальної власності Приютівської територіальної громади з 27.05.2021 року. При цьому згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно із 120 спірних ділянок, за захистом прав на які звернувся прокурор, на момент прийняття рішення селищної ради право постійного користування було зареєстровано на 78 земельних ділянок, на що суд першої інстанції уваги не звернув. З огляду на наведене, на момент переходу права з державної форми власності в комунальну 27.05.2021, в постійному користуванні ДП «Конярство України» не перебували 42 земельні ділянки, право на які не зареєстровані за ним в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також ті земельні ділянки, право постійного користування на які було зареєстровано після 27.05.2021. Суд першої інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин положення ст.ст. 125, 126 Земельного Кодексу України, внаслідок чого безпідставно відніс до складу земельних ділянок, що перебувають в постійному користуванні ДП «Конярство України» ті земельні ділянки, право постійного користування на які не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також земельні ділянки, право постійного користування на які було зареєстровано після 27.05.2021 (всього 42 земельні ділянки), що свідчить про неправильне застосування судом норм матеріального права, ст.ст. 125, 126, п.п. "а" п. 24 Перехідних положень Земельного Кодексу України; - рішення суду - витребувати на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області з незаконного володіння Приютівської селищної ради спірні земельні ділянки призведе до введення Головного управління у володіння цим майном, що юридично неможливо, оскільки законним володільцем цих земельних ділянок вже являється ДП «Конярство України», яке має титул їх постійного землекористувача, при цьому закон унеможливлює одночасне спільне володіння земельною ділянкою державної форми власності сільськогосподарського призначення як її власником, в особі Головного управління Держгеокадастру в області, так і постійним землекористувачем, в особі державного підприємства, отже, таке рішення створює правову суперечливість, а тому не може вважатися законним, внаслідок чого обраний прокурором спосіб захисту являється незаконним; - задоволення вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права комунальної власності на нерухоме майно вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами та відновить становище, яке існувало до прийняття рішень державним реєстратором, не зачіпаючи при цьому зареєстрованого за ДП «Конярство України» права постійного користування спірними земельними ділянками, що свідчить про те, що за встановленими судом обставинами саме такий спосіб захисту є ефективним. Наведеного суд першої інстанції не врахував і задовільнив позовні вимоги, при тому що обраний прокурор спосіб захисту є незаконним та неефективним. Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду. Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду. 29.09.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. 29.09.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від третьої особи-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. 19.05.2026 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшли пояснення у справі (в порядку ч. 6 ст. 270 ГПК України), в яких він посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 3 грудня 2025 року № 6-р(ІІ)/2025, прийняте за результатом розгляду конституційної скарги ТОВ „Рейнір Бізнес Груп щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону України „Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697VII (щодо представництва прокурором інтересів держави в суді), обґрунтовує свої доводи щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі, та, як наслідок, їх існування для скасування рішення суду першої інстанції із залишенням позову без розгляду. 19.05.2026 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі . В обґрунтування клопотання зазначено, що в провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа №910/21682/15(910/11492/23) за позовом Приютівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, Державного підприємства "Конярство України", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача 2 Фонду державного майна України, про визнання незаконними та скасування наказів, скасування рішень державного реєстратора та витребування майна. У справі № 910/21682/15(910/11492/23) предметом спору є, зокрема, визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області №11-708/14-21-СГ від 24.02.2021, №11-1129/14-21-СГ від 19.03.2021, №11-542/14-21-СГ від 16.02.2021 та витребування від ДП "Конярство України" на користь Приютівської селищної ради 120-ти земельних ділянок з кадастровими номерами, які є ідентичними кадастровим номерам земельних ділянок у цьому спорі. Приютівська селищна рада вважає, що існує об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення справи № 910/21682/15(910/11492/23), що розглядається Господарським судом міста Києва, оскільки встановлені у справі № 910/21682/15(910/11492/23) обставини стосовно законності/не законності та відповідно чинності/ не чинності зазначених наказів ГУ Держгеокадастру будуть мати преюдиціальне значення для цієї справи, що може вплинути на докази у ній, що свідчить про пов`язаність цієї справи із справою № 910/21682/15(910/11492/23). Таким чином, встановлення законності наказів Держгеокадастру у справі № 910/21682/15(910/11492/23) є фундаментальною передумовою для вирішення поточного спору. Окрім того, на думку заявника, має підлягати урахуванню і черговість розгляду вимог, оскільки логічним і правильним буде попереднє встановлення судом законності та чинності/не законності та не чинності наказів ДП "Конярство України" у справі № 910/21682/15(910/11492/23), і лише потім, у разі встановлення судом відсутності підстав для визнання їх незаконними, застосувати у цій справі правові наслідки передачі за цими наказами земельних ділянок у постійне користування державному підприємству. До того ж, звертає на себе увагу та обставина, що в провадженні Господарського суду міста Києва розглядається позов саме власника земельних ділянок, зокрема, до особи, у якій вірогідно, спірна земельна ділянка перебуває у незаконному володінні хоча і на підставі відповідних наказів, проте оспорюваних, через доводи селищної ради про незаконність вказаних наказів та неправомірне передання цих земельних ділянок в користування ДП "Конярство України", що вказано підставами пред`явленого позову до ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області. В той час, як у цій справі розглядається позов ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області, тобто особи, яка вважає, що діями Приютівської селищної ради порушено право державної власності на спірні земельні ділянки. Наведене призводить до висновку, що обставини стосовно чинності та законності наказів ГУ Держгеокадастру, що мають суттєве значення для вирішення цього спору, не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому процесі на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що свідчить про неможливість здійснити перевірку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, відповідно до викладених у ньому висновків, а тому провадження у цій справі, ураховуючи такою черговість розгляду вимог, підлягає зупиненню до розгляду справи № 910/21682/15(910/11492/23) і саме це і є першопричиною перешкоди у здійсненні правосуддя у цій справі. Надаючи оцінку зупиненню провадження у цій справі із зазначених підстав, в контексті дотримання справедливого та неупередженого вирішення спору, відповідач вважає її безальтернативним, оскільки в іншому випадку справедливість та неупередженість вирішення спору обґрунтовано буде поставлено під сумнів. З огляду на все вищенаведене просить суд зупинити розгляд справи № 912/1711/24 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/21682/15 (910/11492/23). Розглянувши заявлене клопотання колегія суддів не вбачає наявності підстав для його задоволення виходячи з наступного. Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано положеннями статей 227, 228 ГПК України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд, відповідно, зобов`язаний або ж має право зупинити провадження у справі. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі, зокрема, у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. За змістом пункту 4 частини першої статті 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини першої статті 227 цього Кодексу, - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи. Зі змісту наведеної норми вбачається, що причиною зупинення провадження у справі є неможливість її розгляду до вирішення пов`язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом. Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження в якій зупинено (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 990/24/23). Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20 зазначив, що: по-перше, провадження у справі варто зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення. Верховний Суд у постанові від 23.04.2025 у справі № 922/2714/23 (752/11425/22) вказав, що умовами застосування пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України є: - об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи; тобто, неможливість для суду самостійно встановити обставини, які встановлюються судом у іншій справі; - пов`язаність справи з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення; - обґрунтованість судового рішення, в якому має бути проаналізовано, чи дійсно від наведених обставин залежить вирішення спору в цій справі, та належно мотивовано, що зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи зумовлюється виявленням в ній саме обставин, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено і саме це і є першопричиною перешкоди у здійсненні правосуддя в справі, що зупиняється. Пов`язаною є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення. Тоді як під неможливістю розгляду зазначеної справи необхідно розуміти неможливість для цього господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин. Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи. У постановах Верховного Суду від 17.04.2019 у справах № 924/645/18 та №910/23396/16, від 15.05.2019 у справі № 904/3935/18, від 20.12.2019 у справах № 910/13234/18 та № 910/759/19, від 29.04.2020 у справі № 903/611/19, від 18.05.2020 у справі № 905/1728/14 908/4808/14, від 04.12.2020 у справі № 917/514/19 та від 25.03.2021 у справі № 873/148/20, від 12.05.2021 у справі № 922/2838/20 неодноразово зазначалося, що враховуючи положення пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України, суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Проте Приютівською селищною радою Олександрійського району Кіровоградської області не доведено об`єктивної неможливості розгляду цієї справи № 912/1711/24 до вирішення справи № 910/21682/15 (910/11492/23). Заявником не обґрунтовано, яким чином провадження у згаданій справі безпосередньо пов`язане з вимогами, заявленими у даній справі. Так, предметом розгляду у справі № 912/1711/24 є оцінка правомірності прийняття органом місцевого самоврядування рішення в частині прийняття до комунальної власності земельних ділянок та їх витребування на користь держави. При цьому зібрані докази дозволяють суду встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Більше того, розгляд даної справи перебуває вже на стадії апеляційної інстанції, в той час як у справі № 910/21682/15 (910/11492/23) рішення ще досі не прийнято. При цьому провадження в означеній справі не спрямоване на встановлення фактичних обставин цієї справи, не стосується оцінки доказів у ній та не вирішує питання щодо прав і обов`язків сторін у спірних правовідносинах. Саме по собі існування спору щодо законності наказів Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області не позбавляє господарський суд можливості дослідити докази, встановити обставини справи та надати їм правову оцінку. До того ж, перевірка правомірності прийняття відповідачем оспорюваного у справі № 912/1711/24 рішення здійснюється відповідно до законодавства, що діяло на дату його ухвалення. Суд також звертається до власних висновків, викладених у постанові Центрального апеляційного господарського суду від 14.05.2025 у справі № 912/1711/24, про те, що визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області № 11-708/14-21-СГ від 24.02.2021, № 11-1129/14-21-СГ від 19.03.2021, № 11-542/14-21-СГ від 16.02.2021 у справі № 910/21682/15(910/11492/23), не є обставинами, що унеможливлюють розгляд даної справи № 912/1711/24 в межах заявлених позовних вимог та такими, що перешкоджають господарському суду самостійно здійснити оцінку зібраних у справі доказів для встановлення обставин, що є предметом судового розгляду щодо визнання незаконним і скасування рішення відповідача № 307 від 09.07.2021 в частині прийняття до комунальної власності земельних ділянок, наведених у додатку № 1 (120-ти земельних ділянок загальною площею 4 538,7363 га) та витребування їх на користь держави в особі позивача з незаконного володіння відповідача. Крім того, судом першої інстанції не враховано, що у ході розгляду даної справи, для вирішення спору, з урахуванням зазначених Прокурором підстав, правове значення мають обставини, що існували на момент виникнення спірних правовідносин. Звідси сама по собі певна пов`язаність справ ще не свідчить про неможливість розгляду даної справи до прийняття рішення у іншій справі, оскільки незалежно від результату розгляду справи № 910/21682/15(910/11492/23) суд має достатньо правових підстав для розгляду та вирішення даної справи № 912/1711/24 по суті. Поміж іншого, колегією суддів приймається до уваги, що необґрунтоване зупинення провадження у справі може призвести до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Фрідлендер проти Франції"). Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України"). Обов`язок національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/5425/18, від 20.06.2019 у справі № 910/12694/18, від 24.01.2020 у справі №927/548/19, від 29.04.2020 у справі № 903/611/19. Враховуючи все вищевикладене, клопотання апелянта слід відхилити за його необґрунтованістю. В судовому засіданні 10.06.2026 брали участь представники сторін, третьої особи-1 та прокурор. Третя особа-2, будучи повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, уповноваженого представника не направила, про причини відсутності суд не проінформувала. Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). «Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення. Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду. Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України"). Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану. Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany). Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02). Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Як учасник судового процесу, третя особа не були позбавлена права забезпечити участь у судовому засіданні 10.06.2026 будь-якого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді, в тому числі в режимі відеоконференції. Аналогічна за змістом позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17. В свою чергу, варто наголосити на тому, що визначення пріоритету щодо участі в судовому процесі у випадку невизнання судом обов`язкової явки представника, не тягне за собою неможливість здійснення розгляду справи, тобто відсутність уповноваженого представника в судовому засіданні не є безумовною підставою для його відкладення. Натомість обставин неможливості вирішення спору судом не встановлено. Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги тривалість провадження та необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника третьої особи-2. Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності. Представник відповідача (апелянта) в судовому засіданні 10.06.2026 просив суд апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні задоволення позову. Представники позивача, третьої особи-1 та прокурор заперечили проти задоволення апеляційної скарги в повному обсязі, зокрема, з підстав, наведених у відзиві та наданих суду поясненнях, наполягали на необхідності залишення рішення суду першої інстанції без змін. Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, їх представників, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дійшов наступних висновків. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, У 1934 році на базі зернорадгоспу "Індустрія" створене Державне підприємство "Олександрійський кінний завод №174" (далі - підприємство) з метою розведення племінних коней верхових порід, засноване на державній власності і підпорядковане Міністерству аграрної політики України. Місцезнаходження підприємства: с. Лікарівка, Олександрійського району, Кіровоградської області, 28032. (а.с. 64-68 т. 1) Відповідно до архівної копії протоколу №12 від 17.06.1977 засідання виконкому Лікарівської сільської ради депутатів трудящих Олександрійського району Кіровоградської області за Олександрійським кінним заводом закріплено 4 870 га орних земель. (а.с. 70-71 т. 1) У технічній документації по формуванню територій і встановленню меж сільських, селищних рад народних депутатів та меж земель земельного запасу і особливо цінних продуктивних земель у межах Лікарівської сільської ради, складеної Кіровоградським філіалом "Укрндіземпроект" Українського науково-дослідного і проектно-вишукувального інституту по землеустрою Української академії аграрних наук у 1992 році, містяться відомості про те, що у землекористувача - Олександрійського кінного заводу №174 у межах зазначеної сільської ради перебувають у користуванні землі площею 6 121,8 га, з яких 5 576,8 га складають сільгоспугіддя. (а.с. 72-101 т. 1) За результатами проведення технічного звіту по коректуванню планового матеріалу зйомок минулих років Олександрійського кінного заводу №174, виготовленого Кіровоградським філіалом Інституту землеустрою Української академії аграрних наук у 1996 році, встановлено, що загальна площа господарства зазначеного державного підприємства станом на 1996 року складає 6 856,2 га земель. (а.с. 102-144 т. 1) Наказом №510 від 19.08.2010 Міністерства аграрної політики України "Деякі питання розвитку кінної галузі" з метою сприяння розвитку кінної галузі, визначення організаційних, правових, економічних і соціальних заходів розвитку конярства засноване ДП "Конярство України" та затверджено його статут. (а.с. 186 т. 1) Відповідно до розпорядження №2305-р від 01.12.2010 Кабінету Міністрів України "Деякі питання розвитку конярства" прийнято рішення про реорганізацію державних підприємств, діяльність яких пов`язана з розвитком конярства, що належать до сфери управління Міністерства аграрної політики та включені до переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, згідно з додатком 1, шляхом їх приєднання до ДП "Конярство України". (а.с. 188 т. 1) Згідно з додатком 1 до зазначеного розпорядження, ДП "Олександрійський кінний завод №174" (код ЄДРПОУ 00853814) включено до переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, та підлягало реорганізації шляхом приєднання до ДП "Конярство України". (а.с. 186 на звороті т. 1) На виконання вказаного розпорядження, Міністерством аграрної політики України видано наказ №33 від 01.02.2011 "Про реорганізацію державних підприємств, діяльність яких пов`язана з розвитком конярства", відповідно до якого ДП "Олександрійський кінний завод №174" реорганізоване шляхом приєднання до ДП "Конярство України" зі створенням на базі майна реорганізованого державного підприємства відокремленого підрозділу (філії) без прав юридичної особи. (а.с. 189-190 т. 1) Відповідно до п. п. 2, 3 наведеного наказу ДП "Конярство України" визначено правонаступником майнових прав і обов`язків реорганізованих державних підприємств, у тому числі ДП "Олександрійський кінний завод №174", та утворено комісії з реорганізації таких державних підприємств. Комісією з реорганізації ДП "Олександрійський кінний завод №174" підписано передавальний акт від 11.08.2011, відповідно до якого ДП "Конярство України" стало правонаступником всіх майнових та немайнових прав, а також обов`язків ДП "Олександрійський кінний завод №174". (а.с. 192-197 т. 1) Невід`ємною частиною наведеного передавального акта від 11.08.2011 є інвентаризаційний опис нематеріальних активів, відповідно до якого на субрахунку 121 "Права користування природними ресурсами" за ДП "Олександрійський кінний завод №174" обліковувались земельні ділянки площею 5 390,3 га (з них 5 165,4 га - землі сільськогосподарського призначення). (а.с. 201 т. 1) На підставі зазначеного передавального акта від 11.08.2011 до ДП "Конярство України" перейшли права користування земельними ділянками площею 5 390,3 га на території Лікарівської сільської ради (на цей час правонаступник - Приютівська селищна рада), які перебували у користуванні реорганізованого ДП "Олександрійський кінний завод №174". У розділі "Довідка про наявність земель та розподіл за власниками землі, землекористувачами, угіддями згідно форми 6-зем", що міститься в матеріалах технічної документації із землеустрою по інвентаризації земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Лікарівської сільської ради, виготовлений ДП "Кіровоградський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" у 2013 році, зазначено відомості про облік за ДП "Конярство України" земель загальною площею 5 390,3000 га, з яких 5 165,4000 га - землі сільськогосподарського призначення, у тому числі рілля - 3 949,2 гектар. (а.с. 152-155 на звороті - т. 1) Також у порівняльній відомості по землекористувачах на території Лікарівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області за ДП "Конярство України" по земельно-облікових даних станом на 01.01.2013 обліковувались землі площею 5 363,9000 га, а фактично встановлена площа за результатами інвентаризації становить 5 385,6821 га. (а.с. 183-184 на звороті - т. 1) 19.01.2018 ДП "Конярство України" звернулося до ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області із клопотанням №50 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у постійне користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 5 270,5 га, що розташовані на території Лікарівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. (а.с. 7 на звороті - 8 т. 2) Наказом №11-299/14-18-СГ від 12.02.2018 Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області надано ДП "Конярство України" дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у постійне користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих у межах Лікарівської сільської ради, орієнтовним розміром 5 165,4000 га, в тому числі: 3 449,2000 га - рілля, 54,0000 га - багаторічні насадження, 73,1000 га - сіножаті, 972,2000 га - пасовища, 75,8000 га - землі під сільськогосподарським та іншими господарськими будівлями і дворами, 37,2000 га - під господарськими шляхами та прогонами, 3,9000 га - землі, які перебувають у стадії меліоративного освоєння та відновлення родючості ґрунтів, із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. (а.с. 202 т. 1) На підставі зазначеного дозволу упродовж 2019-2021 років розроблено відповідні проєкти землеустрою щодо відведення ДП "Конярство України" у постійне користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які розташовані у межах Лікарівської сільської ради, та до Державного земельного кадастру внесені відомості про сформовані земельні ділянки. Наказом №11-708/14-21-СГ від 22.02.2021 Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області надано ДП "Конярство України" у постійне користування 3 земельні ділянки загальною площею 431,4809 га, в тому числі: - площею 156,5757 га з кадастровим номером 3520384600:02:000:9055; - площею 18,2977 га з кадастровим номером 3520384600:02:000:9056; - площею 256,6075 га з кадастровим номером 3520384600:02:000:9057. (а.с. 203 т. 1) Наказом №11-1129/14-21-СГ від 19.03.2021 Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих на території Приютівської селищної (Лікарівської сільської) ради та передано ДП "Конярство України" у постійне користування 119 земельних ділянок загальною площею 4 282,1288 га (кадастрові номери згідно Додатку до наказу: 3520384600:02:000:9601, 3520384600:02:000:9604, 3520384600:02:000:9607, 3520384600:02:000:9605, 3520384600:02:000:9690, 3520384600:02:000:9691, 3520384600:02:000:9692, 3520384600:02:000:9693, 3520384600:02:000:9611, 3520384600:02:000:9613, 3520384600:02:000:9615, 3520384600:02:000:9617, 3520384600:02:000:9618, 3520384600:02:000:9620, 3520384600:02:000:9621, 3520384600:02:000:9622, 3520384600:02:000:9626, 3520384600:02:000:9627, 3520384600:02:000:9628, 3520384600:02:000:9629, 3520384600:02:000:9632, 3520384600:02:000:9633, 3520384600:02:000:9634, 3520384600:02:000:9635, 3520384600:02:000:9638, 3520384600:02:000:9639, 3520384600:02:000:9642, 3520384600:02:000:9643, 3520384600:02:000:9640, 3520384600:02:000:9653, 3520384600:02:000:9654, 3520384600:02:000:9655, 3520384600:02:000:9672, 3520384600:02:000:9674, 3520384600:02:000:9675, 3520384600:02:000:9676, 3520384600:02:000:9677, 3520384600:02:000:9678, 3520384600:02:000:9679, 3520384600:02:000:9680, 3520384600:02:000:9055, 3520384600:02:000:9681, 3520384600:02:000:9682, 3520384600:02:000:9689, 3520384600:02:000:9694, 3520384600:02:000:9695, 3520384600:02:000:9697, 3520384600:02:000:9698, 3520384600:02:000:9699, 3520384600:02:000:9701, 3520384600:02:000:9705, 3520384600:02:000:9706, 3520384600:02:000:9707, 3520384600:02:000:9719, 3520384600:02:000:9720, 3520384600:02:000:9721, 3520384600:02:000:9725, 3520384600:02:000:9731, 3520384600:02:000:9752, 3520384600:02:000:9805, 3520384600:02:000:9811, 3520384600:02:000:9582, 3520384600:02:000:9583, 3520384600:02:000:9584, 3520384600:02:000:9585, 3520384600:02:000:9586, 3520384600:02:000:9592, 3520384600:02:000:9595, 3520384600:02:000:9596, 3520384600:02:000:9598, 3520384600:02:000:9056, 3520384600:02:000:9724, 3520384600:02:000:9641, 3520384600:02:000:0063, 3520384600:02:000:0064, 3520384600:02:000:0066, 3520384600:02:000:0067, 3520384600:02:000:0071, 3520384600:02:000:0073, 3520384600:02:000:0074, 3520384600:02:000:0658, 3520384600:02:000:0666, 3520384600:02:000:9424, 3520384600:02:000:9425, 3520384600:02:000:9426, 3520384600:02:000:9037, 3520384600:02:000:9432, 3520384600:02:000:9437, 3520384600:02:000:9438, 3520384600:02:000:9442, 3520384600:02:000:9443, 3520384600:02:000:9444, 3520384600:02:000:9446, 3520384600:02:000:9550, 3520384600:02:000:9552, 3520384600:02:000:9553, 3520384600:02:000:9556, 3520384600:02:000:9557, 3520384600:02:000:9558, 3520384600:02:000:9559, 3520384600:02:000:9560, 3520384600:02:000:9563, 3520384600:02:000:9564, 3520384600:02:000:9566, 3520384600:02:000:9567, 3520384600:02:000:9568, 3520384600:02:000:9569, 3520384600:02:000:9570, 3520384600:02:000:9571, 3520384600:02:000:9572, 3520384600:02:000:9573, 3520384600:02:000:9574, 3520384600:02:000:9575, 3520384600:02:000:9576, 3520384600:02:000:9577, 3520384600:02:000:9578, 3520384600:02:000:9579, 3520384600:02:000:9580, 3520384600:02:000:9581. (а.с. 203 на звороті - 209 т. 1) Водночас, земельні ділянки площею 146,5986 га з кадастровим номером 3520384600:02:000:9055 та площею 18,2980 га з кадастровим номером 3520384600:02:000:9056 вже були передані ДП "Конярство України" у постійне користування раніше на підставі наказу №11-708/14-21-СГ від 22.02.2021 Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області. Таким чином, на підставі наказів №11-708/14-21-СГ від 22.02.2021 та №11-1129/14-21-СГ від 19.03.2021 Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області передано ДП "Конярство України" у постійне користування 120 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності загальною площею 4 538,7363 га. В період з квітня по липень 2021 року ДП "Конярство України" вживалися заходи для державної реєстрації права постійного користування зазначеними земельними ділянками відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Станом на 01.07.2021 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за ДП "Конярство України" зареєстроване право постійного користування земельними ділянками загальною площею 4 331,9403 га. (а.с. 125-248 т. 4, а.с. 1-77 т. 5) У період 2011-2022 років ДП "Конярство України" в особі відокремленого підрозділу (філії) "Олександрійський кінний завод №174" використовувало вказані земельні ділянки за цільовим призначенням для виконання своїх статутних завдань, у тому числі в якості виробничої бази для розведення племінних коней, про що свідчать заповнені форми №29-сг (річні) про підсумки (звіти про площі та валові збори) збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду та звіти про площі. (а.с. 1-68 т. 4) За даними вказаних форм №29-сг посівна площа сільськогосподарських культур філії "Олександрійський кінний завод №174" з урахуванням потреб та виробничих можливостей підприємства у 2011 році становила 4 034 га, у 2012 році - 3 481,5 га, у 2013 році - 3 949,2 га, у 2014 році - 3 949,2 га, у 2015 році - 3 949,2 га, у 2016 році - 3 892 га, у 2017 році - 3 862,8 га, у 2018 році - 3 867,3 га, у 2019 році - 3 949,2 га, у 2020 році - 3 949,2 га, у 2021 році -3 949,2 га, у 2022 році - 3 949,2 га. Згідно з довідкою з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями (за даними форми 6-зем), виданою Олександріївським відділом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області 05.02.2015, за ДП "Конярство України" обліковується земельна ділянка площею 5 390,3 га, що розташована на території Лікарівської сільської ради (на цей час - Приютівської селищної ради) ради Олександрійського району Кіровоградської області. Аналогічні дані про перебування земельної ділянки площею 5 390,3 га наведені у довідках територіальних органів Держкомзему (Держгеокадастру) від 23.06.2010, від 28.01.2013, від 04.02.2014, від 05.02.2015 та №1586 від 17.10.2017. За земельні ділянки на території Приютівської селищної (колишньої - Лікарівської сільської) ради Олександрійського району Кіровоградської області площею 5390,3000 га ДП "Конярство України" декларується та сплачується плата за землю. 09.07.2021 Приютівською селищною радою прийнято рішення №307 "Про передачу сільським, селищним, міським радам ("Землю - громадам"), тобто базовому рівню місцевого самоврядування, повноважень з розпорядження всіма землями державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах відповідних територіальних громад та реєстрацію земельних ділянок комунальної власності" (далі - Рішення №307), відповідно до п. 1 якого земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність Приютівської селищної ради з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки (перелік наведено у додатку 1). (а.с. 119 т. 4) Згідно з додатком 1 до Рішення №307 до переліку земельних ділянок, які переходять у комунальну власність Приютівської селищної ради, включено 120 земельних ділянок загальною площею 4 538,7363 га, що належать до земель державної власності сільськогосподарського призначення та перебувають у постійному користуванні ДП "Конярство України". На виконання Рішення №307 державними реєстраторами речових прав на нерухоме майно прийняті рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі яких до Державного реєстру прав внесені записи про державну реєстрацію права комунальної власності за Приютівською селищною радою на земельні ділянки, які належать до земель державної власності та перебувають у постійному користуванні ДП "Конярство України". (а.с. 125-248 т. 4, а.с. 1-77 т. 5) Таким чином, за твердженням прокурора, із власності держави фактично вибули 120 земельних ділянок сільськогосподарського призначення загальною площею 4 538,7363 га на території Приютівської селищної ради, які перебувають у постійному користуванні ДП "Конярство України". За доводами прокурора, оформлення права комунальної власності Приютівської селищної ради на земельні ділянки державної форми власності площею 4 538,7363 га, які перебувають у постійному користуванні державного підприємства та в силу вимог ст. 117, пп. "а" п. 24 Прикінцевих та перехідних положень Земельного кодексу України не підлягали передачі у комунальну власність територіальної громади, свідчить про порушення інтересів держави, оскільки це зачіпає інтереси Українського народу. Вказані обставини стали підставою для звернення прокурора до суду з позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що зважаючи на те, що спірні земельні ділянки сільськогосподарського призначення площею 4 538,7363 га вибули з державної власності поза волею власника в особі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, а право комунальної власності на них зареєстроване за Приютівською селищною радою у встановленому законом порядку, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише відповідно до ст.ст. 16, 387, 393 ЦК України шляхом визнання незаконним і скасування Рішення №307 та витребування спірних земельних ділянок з чужого незаконного володіння на користь держави. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне. До суду з позовом про визнання незаконним і скасування рішення, витребування земельних ділянок загальною площею 4 538,7363 га, звернувся Заступник Генерального прокурора (Офіс Генерального прокурора). В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що спірні земельні ділянки сільськогосподарського призначення площею 4 538,7363 га вибули з державної власності поза волею власника в особі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, а право комунальної власності на них зареєстроване за Приютівською селищною радою у встановленому законом порядку, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише відповідно до ст.ст. 16, 387, 393 Цивільного кодексу України шляхом визнання незаконним і скасування рішення Приютівської селищної ради від 09.07.2021 №307 та витребування спірних земельних ділянок з чужого незаконного володіння на користь держави. Щодо наявності підстав представництва прокурором інтересів держави під час розгляду даного спору. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі. Приписами ч. 3 ст. 4, ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України унормовано, що до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. З системного аналізу вказаних вище норм слідує, що на відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи, передбачені ст. 53 ГПК України, повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені статтею 53 ГПК України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом. Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» від 31.03.2005). Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави». При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи. Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено. Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України). Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру». Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави». У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18). Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. У Рішенні від 05.06.2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 зазначено про те, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган, як така сторона, може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу, як сторони правочину, має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абз. 3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру"). Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 917/341/19, від 02.02.2021 у справі № 922/1795/19, від 07.04.2021 у справі № 917/273/20, від 18.06.2021 у справі № 927/491/19. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Вказаний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18. Згідно з положеннями ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України). Засади правового порядку у сфері земельних відносин в Україні визначаються Земельним кодексом України (далі - ЗК України). За правилами ст. ст. 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу та основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом. На переконання прокурора, оформлення права комунальної власності Приютівської селищної ради на земельні ділянки державної форми власності площею 4 538,7363 га, які перебувають у постійному користуванні державного підприємства та в силу вимог ст. 117, пп. "а" п. 24 Прикінцевих та перехідних положень ЗК України не підлягали передачі у комунальну власність територіальної громади, свідчить про порушення інтересів держави, оскільки це зачіпає інтереси Українського народу. Тому, у даному випадку звернення прокурора з позовом зумовлено тим, що внаслідок державної реєстрації права комунальної власності Приютівської селищної ради земельні ділянки площею 4 538,7363 га вибули з державної власності. Згідно з положеннями ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених ч. 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Відповідно до п. п. 1, 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою №15 від 14.01.2015 Кабінету Міністрів України, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру. Держгеокадастр згідно з покладеними на нього завданнями розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, встановлених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи. Пунктами 1, 4, 9 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом №333 від 29.09.2016 Міністерства аграрної політики та продовольства України, передбачено, що Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та йому підпорядковане. Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством. З огляду на те, що спірні земельні ділянки площею 4 538,7363 га на території Приютівської селищної ради належать до земель державної власності та мають сільськогосподарське призначення, повноваженнями щодо розпорядження зазначеними земельними ділянками наділене Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області. За таких обставин, Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області є органом, уповноваженим державою здійснювати повноваження щодо захисту порушених інтересів держави у зазначеній сфері правовідносин. У постанові Верховного Суду України від 26.02.2019 у справі №905/803/18 вказано, що "нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/129/18 зазначено, що сам факт не звернення до суду уповноваженого суб`єкта з позовом свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. Суд першої інстанції зазначив, що згідно матеріалів справи, Офіс Генерального прокурора неодноразово повідомляв (листами від 23.03.2023, від 30.08.2023, від 02.05.2024) Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про встановлення обставин державної реєстрації комунальної власності Приютівської селищної ради на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які належать до державної форми власності та перебувають у постійному користуванні ДП "Конярство України". У вказаних листах Офіс Генерального прокурора просив повідомити, чи вживалися заходи для захисту порушених інтересів держави щодо цих земельних ділянок, у тому числі в судовому порядку. У відповідях Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (листи від 20.04.2023, від 15.09.2023, від 31.05.2024) відсутні відомості про вжиті заходи та намір здійснювати захист порушених інтересів держави, у тому числі в судовому порядку. (а.с. 83-86 т. 5) З наведеного слідує, що Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області як орган державної влади, уповноважений на захист інтересів держави у сфері використання спірних земельних ділянок, не здійснює захист таких інтересів, не вживає належних заходів про витребування спірних земельних ділянок у Приютівської селищної ради на користь держави. Таким чином, прокурором встановлено наявність підстав, визначених ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", щодо представництва інтересів держави, з метою захисту та поновлення її інтересів шляхом пред`явлення даної позовної заяви до суду. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" Головному управлінню Держгеокадастру у Кіровоградській області направлено повідомлення №15/1/1-55387ВИХ-24 від 05.07.2024 про пред`явлення позову до господарського суду. (а.с. 92-93 т. 5). Натомість апелянт не погоджується з такими висновками господарського суду та, зокрема, зазначає, що листи Офісу Генерального прокурора від 23.03.2023, від 30.08.2023, від 02.05.2024, на які посилається суд у своєму рішенні, в матеріалах справи відсутні. Щодо цього апеляційний суд зазначає, що в матеріалах справи містяться відповіді Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (листи від 20.04.2023, від 15.09.2023, від 31.05.2024), зі змісту яких вбачається, що прокурор дійсно звертався до уповноваженого державою органу у спірних правовідносинах щодо вжиття заходів та намір здійснювати захист порушених інтересів держави з означених у зверненнях підстав. Слід зауважити, що за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва (пункт 8.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц). При цьому бездіяльністю компетентного органу щодо захисту прав та інтересів держави чи територіальної громади є невжиття ним заходів для такого захисту протягом розумного строку після того, як йому стало або повинно було стати відомо про можливе порушення зазначених прав або інтересів, а не про лист прокурора (пункт 8.26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц). Також у постанові від 26.05.2021 у справі № 926/14/19 Великою Палатою Верховного Суду вказано, що якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва, передбачені абзацом першим ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». У такому разі (за умови наявної відповіді уповноваженого органу) дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом. У постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 914/1577/19, від 20.01.2021 у справі № 927/468/20 та від 11.03.2021 у справі № 910/3158/19 зазначено, що часовий проміжок, що минув між повідомленням позивача та поданням позову у справі, не завжди є вирішальним у питанні дотримання прокурором приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Критерій «розумності», який наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, має визначатися з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінений виключно темпорально. До таких чинників належать, зокрема, але не виключно, обізнаність позивача про наявність правопорушення та вжиті ним заходи з моменту такої обізнаності, спрямовані на захист інтересів держави За обставинами цієї справи, про державну реєстрацію права комунальної власності на спірні земельні ділянки на підставі рішення Приютівської селищної ради від 09.07.2021 № 307 стало відомо Головному управлінню Держгеокадастру у Кіровоградській області у серпні жовтні 2021 року. У зв`язку із цим Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області звернулось до Міністерства юстиції України зі скаргами на рішення про державну реєстрацію права комунальної власності за Приютівською селищною радою. Наказом Міністерства юстиції України від 28.01.2022 № 261/5 скаргу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області задоволено, скасовано рішення державних реєстраторів речових прав на нерухоме майно Приютівської селищної ради та Аджамської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі яких до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були внесені записи про державну реєстрацію права власності Приютівської селищної ради (позивача) на 112 земельних ділянок із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих на території Приютівської селищної (Лікарівської сільської) ради. Однак, як свідчать матеріали справи, до відновлення порушених інтересів держави на спірні земельні ділянки такі дії Головного управління Держгеокадстру у Кіровоградській області не призвели. Саме про це йдеться в адресованих прокурору листах Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 20.04.2023 № 10-11-0.6-1330/2-23 та від 31.05.2024 № 10-11-0.1-2227/2-24. При цьому подані скарги у сфері державної реєстрації стосувалися не усіх земельних ділянок, які є предметом позову в даній справі. Відомостей про вжиті заходи у подальшому, намір здійснювати захист порушених інтересів держави, у тому числі в судовому порядку, зазначені листи не містять. Тобто стан незахищеності інтересів держави щодо спірних земельних ділянок існував станом на час звернення прокурора із цим позовом до суду. Більш того, у листі від 15.09.2023 № 10-11-0.6-3161/2-23 Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області зазначило, що не заперечує проти здійснення прокурором процесуальних дій, спрямованих на захист інтересів держави. Отже, упродовж тривалого часу Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області як уповноважений державою орган на розпорядження спірними земельними ділянками, достеменно знаючи про наявність порушень права власності на земельні ділянки та недосягнення мети усунення таких порушень унаслідок учинених ним дій (звернення зі скаргами до Міністерства юстиції України), інших дієвих заходів, спрямованих на відновлення порушених прав, в повній мірі не вжило. З позовом про витребування у власність держави спірних земельних ділянок із незаконного володіння Приютівської селищної ради до суду Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області не звернулось, факт чого визнається учасниками справи та не спростований апелянтом. Вказані обставини дозволяють зробити мотивований висновок про нездійснення Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області належного захисту інтересів держави на спірні земельні ділянки та є достатнім свідченням наявності підстав для представництва таких державних інтересів в суді прокурором. Таким чином, належно дослідивши та правильно оцінивши зазначені обставини в контексті наведеної судової практики, господарський суд підтвердив наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області. Доводи апеляційної скарги щодо обов`язку прокурора спростувати юридичну значимість вчинених Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області дій, а саме звернення зі скаргами до Міністерства юстиції України з метою скасування права комунальної власності, не ґрунтуються на нормах права та зводяться до незгоди селищної ради з висновками суду першої інстанції через надання власної інтерпретації відомостям, викладеним Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області у листах від 20.04.2023 № 10-11-0.6-1330/2-23, від 31.05.2024 № 10-11-0.1-2227/2-24, а також не відповідають судовій практиці щодо оцінки представництва прокурором інтересів держави в суді. Не впливають такі аргументи і на правильність висновку суду про підставність представництва прокурором інтересів держави, оскільки визначальним є факт обізнаності Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про таке порушення інтересів, яке відбулось значно раніше звернення прокурора до позивача з повідомленням про намір подати до суду позов, та невжиття ним належних ефективних заходів до їх усунення Щодо додаткових пояснень скаржника, що рішенням Конституційного Суду України від 3 грудня 2025 року № 6-р(II)/2025 окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України „Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), суд зазначає наступне. Так, Конституційний Суд України рішенням від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 визнав неконституційними окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. В свою чергу, у рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2000 № 15-рп/2000 визначено, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (абз. 6 п. 4 Рішення) Водночас у пунктах 3 та 4 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України зазначено, що окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», які визнано неконституційними, втрачають чинність із 01 січня 2027 року, та що це Рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності. У мотивувальній частині рішення Конституційний Суд України наголосив, що представництво інтересів держави в суді, передбачене пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, має винятковий та субсидіарний характер. Прокурор може здійснювати таке представництво лише у випадках, коли цього вимагає захист конституційно значущих інтересів держави та коли компетентний орган не забезпечує такого захисту належним чином. Законодавче регулювання цієї функції повинно відповідати принципам, закріпленим у Конституції України, зокрема принципам верховенства права, рівності сторін у судовому процесі та заборони надмірного втручання держави у сферу прав і свобод людини. Конституційний Суд України також зазначив, що в умовах правового режиму воєнного стану особливої ваги набуває всебічне забезпечення захисту інтересів держави Україна, а неперервність виконання прокуратурою визначених Конституцією України функцій є важливою передумовою належного функціонування держави в цей період (пункт 9 мотивувальної частини). Такий конституційний підхід підтверджує правомірність здійснення прокурором представництва інтересів держави у спірних правовідносинах до моменту втрати чинності відповідними нормами або до їх законодавчого врегулювання, за умови наявності визначених законом підстав для такого представництва. На вказане також звернув увагу Верховний Суд у постанові від 18.12.2025 у справі №160/4161/24 (пункт 68). Крім того, Верховний Суд у постанові від 09.10.2024 у справі № 394/438/22 зазначив, що винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави». Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рп/9 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 19.09.2019 у справі № 815/724/15, від 28.01.2021 у справі № 380/3398/20, від 05.10.2021 у справі № 380/2266/21, від 02.12.2021 у справі № 320/10736/20, від 23.12.2021 у справі № 0440/6596/18 тощо). Відповідно до преамбули Закону України «Про публічні закупівлі» цей Закон також має на меті адаптувати законодавство України acquis Європейського Союзу на виконання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами членами, з іншої сторони. Суд Європейського Союзу зауважує, що з метою забезпечення прозорості процедур та рівного ставлення до учасників тендеру, зміни до положень державного контракту під час його дії становлять нове укладення контракту в розумінні Директиви 92/50, якщо вони істотно відрізняються за характером від початкового контракту і, отже, свідчать про намір сторін переглянути основні умови цього контракту. Зміна державного контракту під час його дії може вважатися істотною, якщо вона вводить умови, які, якби вони були частиною початкової процедури укладення контракту, дозволили б допуск інших учасників тендеру, крім тих, які були допущені спочатку, або дозволили б прийняття іншої пропозиції, крім тієї, яка була прийнята спочатку. Зміна також може вважатися істотною, якщо вона змінює економічний баланс договору на користь підрядника в спосіб, який не був передбачений умовами початкового договору (див. справу C-454/06 pressetext Nachrichtenagentur GmbH v Republik Osterreich (Bund), APA-OTS Originaltext - Service GmbH, APA Austria Presse Agentur registrierte Genossenschaft mit beschrankter Haftung). У пункті 61 рішення від 07.12.2023 у справах C-441/22 та C-443/22, EU:C:2023:970 Obshtina Razgrad Суд ЄС звернув увагу, що пункт 72 директиви 2014/24ЄС по суті має на меті забезпечити дотримання принципів прозорості процедур та рівного ставлення до учасників тендеру. Ці принципи виключають, після укладення державного договору, внесення замовником та переможцем тендеру змін до положень цього договору таким чином, щоб ці положення суттєво відрізнялися за своїм характером від положень початкового договору. Дотримання цих принципів, у свою чергу, є частиною більш загальної мети правил ЄС у сфері державних закупівель, яка полягає у забезпеченні вільного руху послуг та відкриття для неспотвореної конкуренції в усіх державах-членах (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2024 у справі № 910/13988/20, в якій було здійснено посилання на рішення Суду ЄС для ілюстрації підходу застосування схожих положень (принципів) у практиці ЄС). Законодавство про публічні закупівлі встановлює спеціальний порядок зміни істотних умов договору, укладеного на відкритих торгах. Сторона договору при здійсненні державних закупівель розпоряджається не власними коштами, а коштами держави, коштами платників податків (постанови Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, від 16.01.2025 у справі № 916/1137/24). Спірні правовідносини відповідають саме об`єктивно винятковій моделі коли в умовах правового режиму воєнного стану, з урахуванням позиції уповноваженого органу, ефективний судовий захист інтересів держави без участі прокурора є неможливим. У цих правовідносинах прокурор захищає не «приватний» інтерес, а публічний (державний) інтерес. Без представництва прокурором інтересів держави в суді у спірних правовідносинах державний інтерес залишиться незахищеним, що не спростовано скаржником в установленому законом порядку. При цьому прокурором підтверджено наявність повноважень на представництво та подання позовної заяви, а скаржником не доведено наявність підстав для застосування п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України (залишення позову без розгляду). Щодо суті спору. Згідно із ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Частиною 1 статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Статтею 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Відповідно до ст. 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Стаття 153 ЗК України передбачає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та застосування інших, передбачених законом, способів. (ст. 152 ЗК України). Статтею 393 ЦК України визначено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. За приписами ч. 1 ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Згідно з ч. 1, ч. 4 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Відповідно до п. 7 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою №15 від 14.01.2015 Кабінету Міністрів України Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи. Згідно з пунктом 3, підпунктом 13 пункту 4, пунктом 8 та 12 Положення про Головні управління Держгеокадастру в областях, затвердженого наказом №333 від 29.09.2016 Міністерства аграрної політики та продовольства України, підпунктом 13 пункту 4, підпункту 7 пункту 5 та пунктом 8 Положення про Головні управління Держгеокадастру в областях, затвердженого наказом №248 від 21.05.2021 Держгеокадастру, Головні управління відповідно до покладених на них завдань розпоряджаються землями державної власності сільськогосподарського призначення на території відповідної області. Отже, право розпоряджатися землями державної власності сільськогосподарського призначення на території Кіровоградської області належить саме до повноважень Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області. Як вже було зазначено, наказом №11-299/14-18-СГ від 12.02.2018 Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області ДП "Конярство України" надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у постійне користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих на території Лікарівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області, орієнтовним розміром 5 165,4000 га. В подальшому, наказами №11-708/14-21-СГ від 24.02.2021, №11-1129/14-21-СГ від 19.03.2021 Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в постійне користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за межами населеного пункту на території Лікарівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області та передано ДП "Конярство України" в постійне користування земельні ділянки площею 4282,1288 (119 земельних ділянок з кадастровими номерами згідно додатку до наказу №11-1129/14-21-СГ) та площею 431,4809 га (3 земельних ділянок згідно наказу №11-708/14-21-СГ). Факт наявності у ДП "Конярство України" титулу постійного землекористувача вищезазначених земельних ділянок встановлений судовим рішенням (постанова Північного апеляційного господарського суду) від 21.02.2023 у справі № 910/21682/15(910/14008/21) за позовом ДП "Конярство України" до Приютівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд державного майна України, про скасування рішень, визнання права постійного користування та припинення права власності, в межах справи №910/21682/15 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Астарта-Київ" до Державного підприємства "Конярство України" про банкрутство. Вказане судове рішення набрало законної сили та є чинним. Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Також у вказаній справі судом встановлено, що державними реєстраторами речових прав на нерухоме майно Приютівської селищної ради та Аджамської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області у квітні та липні 2021 року прийняті рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі яких до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені записи про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні позивача - ДП "Конярство України", за Приютівською селищною радою. Суд з`ясував, що сторонами не оспорюється той факт, що право постійного користування позивача та право комунальної власності відповідача стосується одних і тих самих земельних ділянок з тими самими кадастровими номерами. Отже, за висновками суду апеляційної інстанції, право власності на ці земельні ділянки набуто відповідачем після того, як позивач набув право постійного користування на ці ж самі земельні ділянки. Відповідач набув право комунальної власності на спірні земельні ділянки на підставі Рішення №307. Цим рішенням, керуючись ст.ст. 26, 33, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст. 12, 59, 122, 124, 134 та п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, Законом України від 28.04.2021 року №1423, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ст.ст. 51, 85, 88 Водного кодексу України, Селищна рада вирішила:

1. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність Приютівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки (Додаток 1).

2. Державному реєстратору зареєструвати за Приютівською селищною радою право комунальної власності Приютівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області на дані земельні ділянки, що знаходяться в оренді, згідно з додатком1.

3. З дня набрання чинності державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними. Разом з тим, у п. 24 Прикінцевих та перехідних положень ЗК України законодавцем передбачені виключення із загального правила переходу земельних ділянок державної форми власності до комунальної власності територіальних громад. Зокрема, відповідно до підпункту "а" пункту 24 Перехідних положень ЗК України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", який набрав чинності 27.05.2021, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук). Отже, вказаною нормою встановлено, що надані у постійне користування державним підприємствам земельні ділянки залишаються у державній власності, а їх передача до комунальної власності не допускається. Таким чином, як слушно зазначив господарський суд, спірні земельні ділянки в силу приписів п. п. "а" п. 24 Перехідних положень ЗК України не вважаються землями комунальної власності територіальних громад, оскільки перебувають у постійному користуванні ДП "Конярство України". При цьому Приютівською селищною радою зареєстровано право комунальної власності на земельні ділянки, які перебували в постійному користуванні ДП "Конярство України". Відповідно до положень ст. ст. 78, 80 ЗК України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно з вимогами ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності, це право набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до їх повноважень. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам, що реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. У комунальній власності перебувають землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону. Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі, зокрема, передачі їм земель державної власності. (ст. 83 ЗК України) Передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки врегульована ст. 117 ЗК України та здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. За приписами ч. 2 ст. 117 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать, зокрема, земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств. Вичерпний перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою передбачено положеннями ст. 141 ЗК України, зокрема, в редакції станом на 06.07.2021: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії. Статтею 142 ЗК України передбачена добровільна відмова від права власності або права постійного користування земельною ділянкою. Так, відповідно до ч. 1 ст. 142 ЗК України припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу. Згідно з ч. ч. 3 та 4 ст. 142 ЗК України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації. У ч. 1 та ч. 2 ст. 149 ЗК України визначено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 зазначеного Кодексу. Вилучення земельних ділянок здійснюється за письмовою згодою землекористувачів, а в разі незгоди землекористувачів - у судовому порядку. Судом встановлено, що право постійного ДП "Конярство України" спірними земельними ділянками у порядку ст. 141 ЗК України не припинялось, рішення про їх вилучення уповноваженими органами не приймались, добровільна згода на припинення постійного користування зазначеними земельними ділянками не надавалась, що не спростовано відповідачем в установленому процесуальним законом порядку. Таким чином, оскільки станом на дату набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 4 538,7363 га використовувались ДП "Конярство України" на праві постійного користування, то вказані земельні ділянки не підлягали передачі у комунальну власність на підставі п. 24 Перехідних положень ЗК України. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що рішення №307 прийняте Приютівською селищною радою з порушенням вимог ст.ст. 84, 117, 122, 142, 149, п. п. "а" п. 24 Перехідних положень ЗК України. При цьому колегія суддів відхиляє посилання апелянта на відсутність у ДП «Конярство України» титулу постійного користувача земельних ділянок станом на 27.05.2021 як безпідставні з огляду на наступне. Так, спірні земельні ділянки перебували у користуванні Державного підприємства «Олександрійський кінний завод № 174», а надалі його правонаступника ДП «Конярство України» з 1934 року. Зокрема, відповідно до технічної документації із землеустрою по інвентаризації земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів на території Лікарівської сільської ради 2013 року за ДП «Конярство України» обліковувались землі загальною площею 5 390,3 га, з них 5 165,4 га сільськогосподарські землі. Згідно з відомостями Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області (лист від 08.04.2014 № 01-08/611) станом на 01.01.2014 за ДП «Конярство України» на території Лікарівської сільської ради рахується земельна ділянка в постійному користуванні загальною площею 5 390,3 гектара. Вичерпна інформація про використання ДП «Конярство України» наданих у постійне користування земельних ділянок за цільовим призначенням щорічно відображалась державним підприємством у формі № 29-сг «Звіт про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду» (у період 2011 2022 років відповідну форму затверджено наказами Державної служби статистики України від 21.06.2010 № 234, від 17.07.2012 № 301, від 14.06.2013 № 181, від 25.09.2015 № 219, від 17.07.2017 № 170, від 06.07.2018 № 133, від 20.01.2020 № 52, від 25.06.2021 № 161, від 08.06.2022 № 165). Також згідно з довідкою з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями (за даними форми 6-зем), виданою Олександрійським відділом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області 05.02.2015, за ДП «Конярство України» обліковується земельна ділянка площею 5 390,3 га, що розташована на території Лікарівської сільської (на цей час Приютівської селищної) ради Олександрійського району Кіровоградської області. Аналогічні дані про перебування земельної ділянки площею 5 390,3 га у користуванні ДП «Конярство України» наведені у довідках територіальних органів Держкомзему (Держгеокадастру) від 23.06.2010, від 28.01.2013, від 04.02.2014, від 05.02.2015 та від 17.10.2017 № 1586. Крім того, факт перебування спірних земельних ділянок у постійному користуванні ДП «Конярство України» встановлений судовими рішеннями у справі № 912/3703/14 за позовом прокурора Олександрійського району в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області до ДП «Конярство України» та ТОВ «Агрогрупа Деметра» про визнання недійсним договору про спільний обробіток земельної ділянки та зобов`язання відповідачів повернути у державну власність земельну ділянку загальною площею 3 949,2 га на території Лікарівської сільської ради. У лютому 2021 року ДП «Конярство України» отримано спірні земельні ділянки у постійне користування у передбаченому чинним законодавством порядку, який встановлений ст. 123 ЗК України. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 12.02.2018 № 11-299/14-18-СГ надано ДП «Конярство України» дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення у постійне користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих у межах Лікарівської сільської ради, орієнтовним розміром 5 165,4000 га, в тому числі: 3 449,2000 га рілля, 54,0000 га багаторічні насадження, 73,1000 га сіножаті, 972,2000 га пасовища, 75,8000 га землі під сільськогосподарським та іншими господарськими будівлями і дворами, 37,2000 га під господарськими шляхами та прогонами, 3,9000 га землі, які перебувають у стадії меліоративного освоєння та відновлення родючості ґрунтів, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. На підставі цього дозволу упродовж 2019 2021 років розроблено відповідні проєкти землеустрою щодо відведення ДП «Конярство України» у постійне користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які розташовані у межах Лікарівської сільської ради, та до Державного земельного кадастру внесені відомості про сформовані земельні ділянки. Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області видано наказ від 24.02.2021 № 11-708/14-21-СГ про надання вказаному державному підприємству у постійне користування трьох земельних ділянок загальною площею 431,4809 гектара, а саме: площею 146,5986 га з кадастровим номером 3520384600:02:000:9055; площею 18,2980 га з кадастровим номером 3520384600:02:000:9056; площею 256,6075 га з кадастровим номером 3520384600:02:000:9057. Надалі наказом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 19.03.2021 № 11-1129/14-21-СГ затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих на території Приютівської селищної (Лікарівської сільської) ради та передано ДП «Конярство України» у постійне користування 119 земельних ділянок загальною площею 4 282,1288 гектара. Отже, наказами від 24.02.2021 № 11-708/14-21-СГ та від 19.03.2021 № 11-1129/14-21 СГ Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області як уповноважений державою орган розпорядилось спірними земельними ділянками та передало їх у постійне користування ДП «Конярство України». При цьому як вже згадувалось раніше, факт виникнення у ДП «Конярство України» титулу постійного землекористувача спірних земельних ділянок на підставі вказаних наказів уповноваженого державою органу на розпорядження землями державної власності також підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2023 у справі № 910/21682/15 (910/14008/21) за позовом ДП «Конярство України» до Приютівської селищної ради про скасування рішень, визнання права постійного користування та припинення права власності. У цій постанові суд вказав, що селищною радою було зареєстровано право комунальної власності на земельні ділянки, які вже перебували в постійному користуванні ДП «Конярство України». Крім того, констатував, що відсутність інформації про право постійного користування ДП «Конярство України» щодо деяких земельних ділянок не впливає на висновок суду про обсяг його прав, оскільки державна реєстрація прав не є підставою набуття речового права, а вважається лише засвідченням державою вже набутого особою речового права, що унеможливлює ототожнення факту набуття речового права з фактом його державної реєстрації. Означені обставини безпосередньо досліджувались і встановлювались Північним апеляційним господарським судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині постанови, отже, є преюдиційними для вирішення цього спору, тобто не потребують доказування згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України та є обов`язковими для суду, який розглядає справу. Доказів відсутності у ДП «Конярство України» титулу постійного користувача спірних земельних ділянок відповідачем суд не представлено. У відповідності до висновку судового експерта за результатами проведення земельно технічної експертизи № 201/08-2021 від 29.12.2021 спірні земельні ділянки згідно координат поворотних точок меж та зведеного інвентаризаційного плану № 14602-01 13 входять в межі постійного землекористування Державного підприємства «Конярство України», як правонаступника Державного підприємства «Олександрійський кінний завод № 174» згідно передавального акта від 11.08.2011, складеного Комісією з реорганізації Державного підприємства «Олександрійський кінний завод № 174» В свою чергу, стосовно міркувань відповідача про те, що у ДП «Конярство України» станом на дату набрання чинності підпунктом "а" пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", який набрав чинності 27.05.2021, не виникло право постійного користування на 42 земельні ділянки зі 120 спірних земельних ділянок, суд звертає увагу, що державна реєстрація прав не є підставою набуття речового права, а вважається лише засвідченням державою вже набутого особою речового права, що унеможливлює ототожнення факту набуття речового права з фактом його державної реєстрації. Досліджуючи обставини існування в особи речового права, суд має передусім встановлювати підстави, на якій особа набула таке право, оскільки за законом сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення речового права, така підстава виникнення речового права законом не передбачена. Відповідну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 05.06.2019 у справі № 392/1829/17, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 29.08.2019 у справі №910/10984/18, від 11.06.2020 у справі № 910/10006/19. З метою належного оформлення раніше виниклих речових прав на згадані вище земельні ділянки, які розташовані на території Приютівської селищної ради та перебували у постійному користуванні ДП «Конярство України», останнім упродовж квітнялипня 2021 року вживалися заходи для державної реєстрації права постійного користування зазначеними земельними ділянками відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і станом на 01.07.2021 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за ДП «Конярство України» було зареєстроване право постійного користування земельними ділянками загальною площею 4 331,9403 га. Отже, з урахуванням «балансу вірогідностей» (ст.ст. 79, 86 ГПК України), суд вважає, що прокурором надано таку кількість доказів, які відповідають вимогам щодо належності, допустимості та достовірності, та дозволяють з більшим ступенем ймовірності вважати, що ДП «Конярство України» станом на момент виникнення спірних відносин було постійним користувачем спірними земельними ділянками на території Приютівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області, а ніж протилежні твердження. При цьому накази Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 24.02.2021 № 11-708/14-21-СГ та від 19.03.2021 № 11 1129/14-21-СГ, які також слід вважати правовстановлюючими документами щодо права постійного користування ДП «Конярство України» на спірні земельні ділянки, були прийняті до дати набрання чинності пунктом 24 Перехідних положень Земельного кодексу України чи реєстрації права комунальної власності за скаржником на спірні земельні ділянки. З цих підстав є також помилковим твердження відповідача щодо конкуренції норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Закону України № 1423-IX від 28.04.2021 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», адже у Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» відсутні інші, відмінні від Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» правила щодо порядку чи умов державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, а сфери дії та регулювання норм вказаних законів є різними. Так, оскарження у судовому порядку правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси, є одним із способів захисту цивільних прав власника земель. Приписами ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Засіб захисту, що вимагається ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)). Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору (правова

позиція Верховного Суду викладена в постанові від 18.07.2018 у справі № 211/1578/13). Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову (правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.08.2018 у справі №905/1926/16). Звертаючись із позовом, прокурор зазначив, що оформлення права комунальної власності Приютівської селищної ради на земельні ділянки державної форми власності площею 4 538,7363 га, які перебувають у постійному користуванні державного підприємства та в силу вимог ст. 117, пп. "а" п. 24 Перехідних положень ЗК України не підлягали передачі у комунальну власність територіальної громади, свідчить про порушення інтересів держави, оскільки це зачіпає інтереси Українського народу. У цьому випадку звернення прокурора з позовом зумовлено тим, що внаслідок державної реєстрації права комунальної власності Приютівської селищної ради земельні ділянки площею 4 538,7363 га вибули з державної власності, чим порушено державний, суспільний інтерес. Як вже було зазначено, право розпоряджатися землями державної власності сільськогосподарського призначення на території Кіровоградської області належить Головному управлінню Держгеокадастру у Кіровоградській області. Тому, прокурор звернувся за захистом права власності держави, від імені якої, в даному випадку, має повноваження діяти Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, яке в свою чергу є належним позивачем. При цьому оскарження в судовому порядку правовстановлюючого рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке є підставою (юридичним фактом) виникнення (у територіальної громади) та припинення (у держави) цивільних прав є належним способом захисту порушеного права. Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 висловлено позицію, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Тому оскарження такого рішення направлене не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення). Тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу. Варто наголосити, що не скасування оспорюваного рішення Приютівської селищної ради, на підставі якого на спірні земельні ділянки зареєстроване право комунальної власності та фактично змінено їх правовий режим всупереч вимогам законодавства, створюватиме стан правової невизначеності щодо категорії земель та режиму їх використання. З огляду на викладене, оскарження рішення органу місцевого самоврядування є ефективним та належним способом захисту порушеного права, що відповідає змісту порушеного права та є таким, що забезпечує реальне поновлення цього прав, за захистом яких звернувся прокурор до суду відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з чим погоджується апеляційний суд. Згідно з приписами статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади та органів місцевого, самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів. За змістом статей 316, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Відповідно до статті 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону. Згідно з вимогами статті 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. (ч.1 ст. 153 ЗК України) Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Цей спосіб захисту полягає у відновленні становища, що існувало до порушення права власності, шляхом повернення майна у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення у власника усього комплексу його правомочностей. Витребування майна шляхом віндикації застосовується, якщо між власником і володільцем майна немає зобов`язальних (договірних) відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного із власником договору. У своїй постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала правові висновки (пункти 60-66), що володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). До цього такі висновки були сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц. Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/3407, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19). Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності. Тому, заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право, володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа. 3 огляду на викладене, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння, як складова права власності на нерухоме майно, завжди належить власникові майна. Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому, заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні. Необхідно зауважити, що у зв`язку з внесенням Законом України №1423-1X від 28.04.2021 змін до ЗК України, відповідно до п. 24 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, зокрема, крім земель, що використовуються державними підприємствами на праві постійного користування. Право комунальної власності на спірні земельні ділянки зареєстровано 19.07.2021, 20.07.2021 та 21.07.2021 за Приютівською селищною радою, яка на теперішній час є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) належить державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області. Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Такий висновок сформульовано, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц. У згаданій постанові Палата Верховного Суду вказала, що у разі, якщо право власності на майно не може виникнути в принципі за жодних умов, то і володіння є неможливим. У такому випадку наявність державної реєстрації права власності за порушником не призводить до заволодіння земельною ділянкою, а її зайняття і реєстрацію прав на неї треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Належним способом захисту у такому разі є негаторний позов. Велика Палата Верховного Суду встановила критерій, за яким визначається можливість чи неможливість заволодіння земельною ділянкою - можливість або, навпаки, неможливість за жодних умов виникнення права власності на неї. Також було вказано, що у разі, коли закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, передання ділянок із порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння земельною ділянкою. Тобто для розуміння того, чи є земельна ділянка такою, заволодіння якою неможливо, необхідно встановити, чи могло виникнути на неї право комунальної власності та чи допускає закон набуття її у власність. Так, відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 117 ЗК України, передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. До земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, зокрема, належать земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств. Крім того, спірні земельні ділянки, хоча й розташовані на території Приютівської селищної ради, але не є землями комунальної власності відповідної територіальної громади відповідно до приписів п.п. "а" п. 24 Перехідних положень ЗК України, адже на момент набрання ним чинності використовувалися ДП "Конярство України" на праві постійного користування. За таких обставин, питання передачі земельних ділянок державної форми власності до комунальної власності потребувало прийняття рішення держави в особі її уповноважених органів, а також вирішення питання про припинення права постійного користування такими земельними ділянками. В іншому випадку, наявність державної реєстрації права власності за порушником призводить до заволодіння земельною ділянкою, а її зайняття і реєстрацію прав на неї треба розглядати як пов`язане з позбавленням володіння порушенням права власності держави. Належним способом захисту в такому разі є віндикаційний позов. При цьому Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень державного реєстратора, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13). Таким чином, зважаючи на те, що спірні земельні ділянки сільськогосподарського призначення площею 4 538,7363 га вибули з державної власності поза волею власника в особі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, а право комунальної власності на них зареєстроване за Приютівською селищною радою у встановленому законом порядку, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише відповідно до ст. ст. 16, 387, 393 ЦК України шляхом визнання незаконним і скасування Рішення №307 та витребування спірних земельних ділянок з чужого незаконного володіння на користь держави, відтак слід погодитися з висновком господарського суд про обґрунтованість заявлених прокурором позовних вимог та наявність достатніх правових підстав для їх задоволення в повному обсязі. При цьому колегія суддів наголошує, що саме цей обраний прокурором спосіб захисту порушених прав та законних інтересів держави у даній справі є належним та ефективним, що встановлено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.12.2024 у справі № 910/21682/15 (910/17038/21) за участю цих самих сторін. Натомість запропонований Приютівською селищної радою спосіб звернення до суду з вимогами про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права комунальної власності на земельні ділянки не відповідає змісту порушеного права. У цих висновках суд також звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, що не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації . Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18 (пункт 5.17), від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц (пункт 74), від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (пункт 8.1). А у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц виснувано, що якщо позивач прагне набути або відновити втрачене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності (принцип реєстраційного підтвердження володіння, сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18, пункти 43, 89) та інші), то застосовуються способи захисту прав, які приводять до набуття позивачем володіння нерухомим майном, наприклад, віндикаційний позов (стаття 387 Цивільного кодексу України); позов про примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України), зокрема позов про витребування нерухомої речі у продавця, який відмовився передати річ (частина друга статті 665, частина перша статті 620 Цивільного кодексу України); позов про повернення нерухомої речі, переданої на виконання недійсного правочину, тобто нікчемного або визнаного судом недійсним оспорюваного правочину (абзац другий частини першої статті 216, частина перша, пункт 1 частини третьої статті 1212, частина перша статті 1213 Цивільного кодексу України); позов про повернення нерухомої речі, переданої на виконання неукладеного правочину, чи в інших випадках набуття нерухомого майна без достатньої правової підстави або на підставі, яка згодом відпала (частина перша статті 1212, частина перша статті 1213 Цивільного кодексу України). Зазначені способи захисту прав опосередковуються вимогами про витребування (повернення, стягнення) нерухомого майна. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном введення його у володіння полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (пункти 95-98), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86, 115), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028 10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 146) та інших. Відповідачем за позовними вимогами про витребування (повернення, стягнення) нерухомого майна завжди є особа, за якою зареєстроване право на нерухоме майно, оскільки саме така особа як книжковий володілець може бути позбавлена майна в разі задоволення позову (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 70), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 61); постанови Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 329/1114/19-ц, від 01.08.2021 у справі №329/253/20, від 21.04.2022 у справі № 759/10589/13-ц). Щодо тверджень скаржника про те, що оскільки щодо частини земельних ділянок за ДП «Конярство України» зареєстроване право постійного користування, то саме ДП «Конярство України» є володільцем спірних земельних ділянок, а не Приютівська селищна рада і рішення суду про витребування майна на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області буде незаконним, оскільки створює одночасну суперечність правових титулів володіння земельними ділянками державної форми власності у двох суб`єктів - ДП «Конярство України» і держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області, то такі є помилковими зважаючи на таке. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц міститься наступний правовий висновок: «Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина перша статті 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першої статті 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння. Володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку. Особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Одна з особливостей найму житла полягає, зокрема, у тому, що наймач має право тимчасового володіння (detentio) ним. Право володіння (possessio) житлом залишається в його власника, який не втрачає це право навіть тоді, коли інша особа використовує таке майно». Право постійного користування земельною ділянкою це один із видів речового права на чуже майно земельну ділянку, що складається з права тимчасового володіння (detentio) та користування цим майном. Постійний користувач є користувачем земельної ділянки, не виконуючи при цьому правомочностей власника, лише користуючись властивостями землі для задоволення своїх потреб. Право постійного користування є речовим правом на нерухоме майно, похідним від права власності (п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Правові титули власника та постійного користувача не є тотожними та їх обсяг не збігається. Тобто ці правові титули не є конкуруючими або взаємовиключними. Відтак, перебування нерухомого майна в постійному користуванні іншої особи (detentio) не свідчить про наявність в постійного користувача права володіння нерухомим майном (possessio). В такому випадку право володіння нерухомим майном (possessio) залишається за власником, право власності якого (до складу якого входить і право володіння), зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. У даному випадку власником спірних земельних ділянок є держава, яка має правовий титул власника (якого було позбавлено Приютівською селищною радою), а ДП «Конярство України» має похідне право постійного користування. На момент вирішення спорі право власності на спірні земельні ділянки зареєстроване за Приютівською селищною радою. При цьому рішенням суду про витребування спірних земельних ділянок у державну власність вводиться у власність (володіння) держава в особі Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області. Тобто саме ці два суб`єкти прав (держава і територіальна громада) мають основний правовий титул, який «конкурує» між собою. Натомість похідне право ДП «Конярство України» жодним чином не конкурує з основним правовим титулом власності. Обставина реєстрації права постійного користування за ДП «Конярство України» на частину спірних земельних ділянок не перешкоджає здійснити реєстрацію на підставі рішення суду про витребування спірних земельних ділянок у державну власність права власності держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області на спірні земельні ділянки. Натомість за наслідками такої припиниться право комунальної власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тобто зміниться лише титульний власник, а похідне право ДП «Конярство України» залишиться незмінним. Доводи апеляційної скарги обґрунтованості цих висновків не спростовують. Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, не виявлено. З огляду на все вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків Господарського суду Кіровоградської області, викладених в оскаржуваному рішенні від 08.07.2025, у зв`язку з чим відсутні підстави для його зміни чи скасування. Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі положень ст. 129 ГПК України покладаються на її заявника. Керуючись статтями 129, 269, 270, 275-279, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приютівської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08.07.2025 у справі № 912/1711/24 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08.07.2025 у справі №912/1711/24 залишити без змін. Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Приютівську селищну раду Олександрійського району Кіровоградської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови підписано 24.06.2026 Головуючий суддя В.Ф. Мороз Суддя О.Г. Іванов Суддя А.Є. Чередко