Постанова 4813 № 522/7233/16-ц

Номер провадження: 22-ц/813/3962/26 Справа № 522/7233/16-ц Головуючий у першій інстанції Загороднюк В. І. Доповідач Коновалова В. А. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД УХВАЛА Іменем України 04.06.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коновалової В.А., суддів: Назарової М.В., Сегеди С.М., за участю секретаря судового засідання Юцикова Д.Є., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , особа, яка подає апеляційну скаргу ОСОБА_4 , правонаступниками якого є ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , правонаступниками якого є ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2017 року, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору інвестування та додаткової угоди в с т а н о в и в: Короткий зміст позовних вимог У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору інвестування та додаткової угоди, який в подальшому в травні 2017 року уточнив, в обґрунтування зазначив, що 20 грудня 2006 року він уклав договір резервування квартири та договір купівлі-продажу цінних паперів в процесі розміщення, а саме повного пакету іменних цільових облігацій ДП «Дирекція верстатобуд», укладених між ним та ДП «Дирекція верстатобуд», в особі директора Фещенка М.В. Зазначені договори були укладені позивачем відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність», Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» та Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», які були чинними на час їх укладання. Добросовісно виконуючи умови договору купівлі-продажу цінних паперів від 20 грудня 2006 року, він оплатив повну вартість повного пакету іменних цільових облігацій в сумі 470947,40 грн, що відповідає загальній площі зарезервованої ним квартири, а саме - 63,47 кв.м, після чого забудовник ДП «Дирекція верстатобуд» передало йому сертифікат облігацій № 35 Серія: «А» на 6347 цінних паперів, що відповідає загальній площі квартири - пл. 63,47 кв.м. 02 грудня 2015 року позивач, прибувши в черговий раз до своєї квартири, побачив, що в квартирі невстановлені особи проводять капітальні будівельні роботи, а саме зносять перегородки, після чого він отримав інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, з якої йому стало відомо про те, що власником його квартири є відповідач ОСОБА_3 . Зазначає, що ОСОБА_2 , діючи без реального настання правових наслідків за договором інвестування № 5/2/73 від 21 жовтня 2013 року, внесла інвестиційні кошти в будівництво житлового будинку АДРЕСА_1 , будівництво якого було закінчено ще в 2010 році, а сам договір інвестування був укладений між ДП «Дирекція верстатобуд» та ОСОБА_2 через три роки після введення будинку до експлуатації, в якому знаходиться його квартира. Він є першим інвестором в будівництво з 2006 року згідно з договорами від 20 грудня 2006 року, а спірні договори є фіктивними, оскільки не створюють правові наслідки для його сторін та порушують його права як першого інвестора. ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір інвестування № 5/2/73 від 21.10.2013 року між ДП«Дирекція верстатобуд» та ОСОБА_2 та додаткову угоду до цього договору від 28.10.2013 року між ОСОБА_2 , ДП«Дирекція верстатобуд» та ОСОБА_3 . Короткий зміст судових рішень Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 23 жовтня 2017 року позов задовольнив. Визнав недійсним договір інвестування № 5/2/73 від 21.10.2013 року між Дочірнім підприємством «Дирекція верстатобуд» та ОСОБА_2 та додаткову угоду до цього договору від 28.10.2013 р. між ОСОБА_2 , Дочірнім підприємством «Дирекція верстатобуд» і ОСОБА_3 , вирішив питання розподілу судових витрат. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок оформлення фіктивних спірних договорів були порушенні права першого інвестора ОСОБА_1 (позивача). Укладення спірних договорів не потягло за собою реального настання правових наслідків, оскільки будівництво будинку АДРЕСА_1 закінчилося в 2010 року, що підтверджується Актом готовності об`єкту до експлуатації № 1187 від 15 жовтня 2010 року та сертифікатом відповідності від 15 жовтня 2010 року за № 15001187, виданих Інспекцією ДАБК в Одеській області, а отже предмет інвестування за спірними договорами відсутній. При цьому позивач є першим інвестором в будівництво квартири згідно з договором резервування квартири АДРЕСА_2 від 20 грудня 2006 року № 5/2/73 Р та договором № 5/2/73 купівлі-продажу цінних паперів в процесі розміщення, а отже забудовник ДП «Дирекція верстатобуд» не мав права укладати з ОСОБА_2 спірний договір інвестування щодо вже оплаченого позивачем предмету інвестування. Апеляційним судом Одеської області постановою від 24 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_8 , представника ОСОБА_3 , задоволено. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2017 року, скасовано, ухвалено нове. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору інвестування та додаткової угоди, відмовлено. 21 листопада 2018 року Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду винесено постанову, якою касаційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Димовчі М.І., задоволено. Постанову Апеляційного суду Одеської області від 24 січня 2018 року скасовано, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2017 року залишено в силі. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В лютому 2019 року ОСОБА_4 , від імені якого діє ОСОБА_9 , звернувся до суду з апеляційною скаргою, просив суд рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23.10.2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що в позові ставилось питання про визнання дій ОСОБА_4 по укладенню договорів незаконними і фактично позов містив звинувачення ОСОБА_4 у вчиненні злочину, суд відповідно до вимог ст.ст. 10, 33, 130 ЦПК України та з метою з?ясування дійсних обставин справи повинен був залучити його до участі у справі в якості співвідповідача. Так, оскаржуваним рішенням вирішено питання про права та обов?язки ОСОБА_4 , який не був залучений судом до участі у справі, а тому існують підстави для скасування рішення. Під час розгляду Приморським районним судом м. Одеси кримінальної справи № 522/1819/17 за обвинуваченням ОСОБА_4 за ч. 4 ст. 190 КК України в судовому засіданні 23.01.2019 року представником потерпілого ОСОБА_1 адвокатом Димовчі М.І. було подано суду клопотання про долучення до матеріалів справи копій рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23.10.2017 року та постанови Верховного Суду від 21.11.2018 року. Вказане клопотання обґрунтовано тим, що цими судовими рішеннями встановлено факт усвідомленого укладання обвинуваченим ОСОБА_4 заднім числом фіктивного договору інвестування № 5/2/73 від 21.10.2013 р. між Дочірнім підприємством «Дирекція верстатобуд» та ОСОБА_2 та фіктивної додаткової угоди до цього договору від 28.10.2013 р. між ОСОБА_2 , Дочірнім підприємством «Дирекція верстатобуд» і ОСОБА_3 , що, на думку представника потерпілого, повністю обґрунтовує склад кримінального правопорушення. Посилається, що із дня введення будинку в експлуатацію ОСОБА_1 протягом чотирьох років не з?являвся до ДП «Дирекції Верстатобуд» для погашення облігацій та отримання квартири за актом приймання-передачі та в порушення вимог п. 3.1.5 договору резервування з дня введення будинку в експлуатацію комунальні послуги та витрати по утриманню будинку жодного разу не сплатив. 21.06.2013 року засновником ДП «Дирекція Верстатобуд» було прийнято рішення про припинення згаданого підприємства шляхом його ліквідації. На підставі вказаного рішення засновника почато ліквідаційну процедуру, передбачену ст. 111 ЦК України та ст. 60 ГК України. Виконуючи свої обов?язки, ліквідаційна комісія ДП «Дирекція Верстатобуд» 15.08.2013 р., направила листи всім своїм кредиторам, якими повістила про ліквідацію цього підприємства та необхідність дострокового погашення облігацій ДП «Дирекція Верстатобуд». ОСОБА_1 , як власник облігацій, у визначений оголошеннями термін до ДП «Дирекція верстатобуд» не звернувся та не перерахував облігацій, що підлягають погашенню, зі свого особистого рахунку у цінних паперах на рахунок у цінних паперах ДП «Дирекція Верстатобуд» (емітента). Крім того, ОСОБА_1 з моменту укладання договору купівлі-продажу цінних паперів у процесі розміщення № 5/2/73 з вимогою про погашення належних йому облігацій шляхом обміну пакету облігацій на збудовані квадратні метри до керівництва ДІІ «Дирекція Верстатобуд» не звертався та як кредитором не заявлялися вимоги до ліквідаційної комісії підприємства про відшкодування вартості облігацій, вони не визнані ліквідаційною комісією та не були включені до ліквідаційного балансу підприємства, а тому на підставі ч. 5 ст. 112 ЦК України вимоги ОСОБА_1 до ДП «Дирекція Верстатобуд» вважаються погашеними. Отже, зобов?язання, передбачені договором купівлі-продажу цінних паперів у процесі розміщення № 5/2/73 від 20.12.2006 року та договором резервування №5/2/73P від 20.12.2006 року є припиненими в силу закону без виконання. ДП «Дирекція верстатобуд» 21.10.2013 року переуклало з ОСОБА_2 договір інвестування № 5/2/73, яким підтвердило розмір її інвестицій в будівництво об?єкта, здійснених ще у грудні 2005 року - 345106,60 грн. (п. 4.1. цього договору) та визначило конкретний об?єкт інвестування - квартира АДРЕСА_3 (п. 1.2 цього договору). У подальшому майнові права за договором інвестування № 5/2/73 від 21.10.2013 р. ОСОБА_2 передала ОСОБА_3 , який зареєстрував своє право власності на вказану квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Оскільки на підставі вказаних договорів ОСОБА_3 став власником спірної квартири, відповідно, відбулася реальна передача майнових прав на об?єкт інвестування, договір інвестування № 5/2/73 від 21.10.2013 р., укладений між ДП «Дирекцією верстатобуд» та ОСОБА_2 , та додаткова угода від 28.10.2013р., укладена між ДІ «Дирекція Верстатобуд», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були направлені на реальну зміну цивільного правовідношення, що виключає можливість визнання цих угод фіктивними. За таких умов, суд першої інстанції до висновку про фіктивність вказаних договорів дійшов передчасно та при неповному з?ясуванні обставин, що мають значення для справи. Короткий зміст судових рішень Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2017 року відмовлено. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Ухвалу Одеського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року залучено до участі у справі в якості правонаступників скаржника ОСОБА_4 : ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 ; ОСОБА_7 . Постановою Одеського апеляційного суду від 25 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_9 залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2017 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 червня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які є правонаступниками ОСОБА_7 , задоволено. Постанову Одеського апеляційного суду від 25 червня 2024 року скасовано, справу № 522/7233/16-ц направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, Верховний Суд, виходив з того, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України). Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК України). Апеляційний суд не врахував, що предметом спору у цій справі є вимоги про визнання недійсними договорів, укладених між ДП «Дирекція верстатобуд», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Директор юридичної особи у разі вчинення правочину юридичною особою виступає як орган юридичної особи, тобто є її частиною, діє не від свого імені, а від імені юридичної особи. Тобто таким рішенням не можуть вирішуватися питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки директора відповідної юридичної особи. ОСОБА_4 не є стороною оспорюваних договорів та учасником спірних правовідносин, оскаржене судове рішення не може бути використане проти нього як особи, яка не брала участі у цій справі. При цьому особа, що не брала участі у справі, у якій встановлені певні обставини щодо неї, які вона не визнає, вправі спростувати ці обставини у загальному порядку, і КПК України не містить норми, яка б вказувала на преюдиційне значення таких судових рішень для доказування фактичних обставин кримінального правопорушення в межах кримінального провадження щодо інших осіб. Тобто таке рішення не буде мати преюдиційного значення для ОСОБА_4 як особи, яка не брала участі у цій справі. Отже, апеляційний суд не встановив, яким чином рішення суду першої інстанції вирішує питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_4 , тому помилково переглядав справу по суті за його апеляційною скаргою. (2) Позиція інших учасників справи 25 липня 2025 року вказана справа надійшла до Одеського апеляційного суду. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28 липня 2025 року справу призначено до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні. Учасники процесу про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. ОСОБА_3 , представник ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ОСОБА_9 , представник ОСОБА_3 ОСОБА_10 судові повістки-повідомлення отримали 10.05.2026 року в особистих кабінетах Електронного суду, що підтверджується довідками. ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у відповідності до ч. 5 ст. 130 ЦПК України ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у відповідності до вимог п.3 ч. 8, ч. 11 ст. 128 ЦПК України. Представник ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ОСОБА_9 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримала, просила апеляційну скаргу задовольнити. Представник ОСОБА_3 ОСОБА_10 просила скасувати рішення суду першої інстанції, як не законне. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , правонаступниками якого є ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , підлягає закриттю, з урахуванням наступного. Як убачається з матеріалів справи, у квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору інвестування та додаткової угоди, в обґрунтування якого зазначив, що 20 грудня 2006 року він уклав договір резервування квартири та договір купівлі-продажу цінних паперів в процесі розміщення, а саме повного пакету іменних цільових облігацій ДП «Дирекція верстатобуд», укладених між ним та ДП «Дирекція верстатобуд». Вказані договори укладені позивачем відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність», Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» та Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», які були чинними на час їх укладання. Добросовісно виконуючи умови договору купівлі-продажу цінних паперів від 20 грудня 2006 року, він оплатив повну вартість повного пакету іменних цільових облігацій в сумі 470 947,40 грн, що відповідає загальній площі зарезервованої ним квартири, а саме 63,47 кв. м, після чого забудовник ДП «Дирекція верстатобуд» передало йому сертифікат облігацій № 35 Серія: «А» на 6347 цінних паперів, що відповідає загальній площі квартири пл. 63,47 кв. м. 02 грудня 2015 року позивач, прибувши в черговий раз до своєї квартири, побачив, що в квартирі невстановлені особи проводять капітальні будівельні роботи, а саме зносять перегородки, після чого він отримав інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, з якої йому стало відомо про те, що власником його квартири є відповідач ОСОБА_3 . ОСОБА_2 , діючи без реального настання правових наслідків за договором інвестування № 5/2/73 від 21 жовтня 2013 року, внесла інвестиційні кошти в будівництво житлового будинку АДРЕСА_1 , будівництво якого було закінчено ще в 2010 році, а сам договір інвестування був укладений між ДП «Дирекція верстатобуд» та ОСОБА_2 через три роки після введення будинку до експлуатації, в якому знаходиться його квартира. Він є першим інвестором в будівництво з 2006 року згідно з договорами від 20 грудня 2006 року, а спірні договори є фіктивними, оскільки не створюють правові наслідки для його сторін та порушують його права як першого інвестора. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2017 року позов задоволено. Визнано недійсним договір інвестування № 5/2/73 від 21 жовтня 2013 року між ДП «Дирекція верстатобуд» та ОСОБА_2 та додаткову угоду до цього договору від 28 жовтня 2013 року між ОСОБА_2 , ДП «Дирекція верстатобуд» і ОСОБА_3 . Ухвалюючи рішення суд виходив з того, що внаслідок оформлення фіктивних спірних договорів були порушенні права першого інвестора ОСОБА_1 (позивача). Укладення спірних договорів не потягло за собою реального настання правових наслідків, оскільки будівництво будинку АДРЕСА_1 закінчилося в 2010 року, що підтверджується Актом готовності об`єкту до експлуатації № 1187 від 15 жовтня 2010 року та сертифікатом відповідності від 15 жовтня 2010 року за № 15001187, виданих Інспекцією ДАБК в Одеській області, а отже предмет інвестування за спірними договорами відсутній. При цьому позивач є першим інвестором в будівництво квартири згідно з договором резервування квартири АДРЕСА_2 від 20 грудня 2006 року № 5/2/73 Р та договором № 5/2/73 купівлі-продажу цінних паперів в процесі розміщення, а отже забудовник ДП «Дирекція верстатобуд» не мав права укладати з ОСОБА_2 спірний договір інвестування щодо вже оплаченого позивачем предмету інвестування. Постановою Апеляційного суду Одеської області від 24.01.2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2017 року скасовано, ухвалено нове. В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу представника ОСОБА_1 задоволено. Постанову Апеляційного суду Одеської області від 24 січня 2018 року скасовано, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2017 року залишено в силі. ОСОБА_4 , який не є учасником справи, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23.10.2017 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору інвестування № 5/2/73 від 21.10.2013 року між ДП «Дирекція верстатобуд» та ОСОБА_2 та додаткової угоди до цього договору від 28.10.2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2017 року відмовлено. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Ухвалу Одеського апеляційного суду від 02 квітня 2019 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залучено до участі у справі як правонаступників ОСОБА_4 . Одеський апеляційний суд постановою від 25.06.2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_9 залишив без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2017 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 червня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які є правонаступниками ОСОБА_4 задоволено. Постанову Одеського апеляційного суду від 25 червня 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Відповідно до положень частини 5 статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, скасовуючи постанову Одеського апеляційного суду від 25 червня 2024 року зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував, що у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі і судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті. В той же час у разі якщо апеляційний суд встановить, що судовим рішенням вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи, це є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Апеляційний суд не врахував, що предметом спору у цій справі є вимоги про визнання недійсними договорів, укладених між ДП «Дирекція верстатобуд», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Директор юридичної особи у разі вчинення правочину юридичною особою виступає як орган юридичної особи, тобто є її частиною, діє не від свого імені, а від імені юридичної особи. Тобто таким рішенням не можуть вирішуватися питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки директора відповідної юридичної особи. ОСОБА_4 не є стороною оспорюваних договорів та учасником спірних правовідносин, оскаржене судове рішення не може бути використане проти нього як особи, яка не брала участі у цій справі. При цьому особа, що не брала участі у справі, у якій встановлені певні обставини щодо неї, які вона не визнає, вправі спростувати ці обставини у загальному порядку, і КПК України не містить норми, яка б вказувала на преюдиційне значення таких судових рішень для доказування фактичних обставин кримінального правопорушення в межах кримінального провадження щодо інших осіб. Тобто таке рішення не буде мати преюдиційного значення для ОСОБА_4 як особи, яка не брала участі у цій справі. Апеляційний суд не встановив, яким чином рішення суду першої інстанції вирішує питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_4 , тому помилково переглядав справу по суті за його апеляційною скаргою. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема, забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону. Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (стаття 18 ЦПК України). За змістом частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Конструкція статті 352 ЦПК України у системному тлумаченні з частиною першою статті 17 ЦПК України, з врахуванням принципу верховенства права, складовою якого є доступ до суду, дає підстави дійти висновку, що особи, які не брали участі у справі, мають право на апеляційний перегляд справи виключно у випадку, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зазначено, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. У контексті зазначеного, за приписами процесуального законодавства особа, яка не брала участі у справі, може подати апеляційну скаргу, якщо оскаржуваним рішенням суду безпосередньо вирішено питання про її права, свободи або про її обов`язки, тобто безпосередньо встановлено, змінено або припинено права або обов`язки цієї осіб. В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року в справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19) зроблено висновок, що питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватись виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення. У постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 2-4392/09, постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 638/21181/15-ц, постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 705/2-1281/2010 Верховний Суд дійшов висновку, що особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права і обов`язки цих осіб. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 1715/2798/12 також зазначається, що в залежності від того, чи вирішувалось судовим рішенням питання про права та обов`язки особи, яка його оскаржує, визначається право на оскарження такого рішення. Судове рішення, що оскаржується особою, яка не залучалась до розгляду справи, повинно безпосередньо впливати на обсяг прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або містити судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків скаржника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 62/12 та від 16 січня 2020 року у справі № 925/1600/16, а також у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13 (провадження № 61-41547сво18). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року у справі № 619/134/17 зазначено, що «аналізуючи зміст зазначених норм процесуального права, слід дійти висновку, що право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їх права та обов`язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках. Закриваючи апеляційне провадження, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 12 липня 2017 року не вирішувались питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3, яка не є стороною спірного договору та учасником спірних правовідносин. Обсяг зобов`язань ОСОБА_3 у зв`язку з прийняттям оскаржуваного рішення не збільшився. З огляду на викладене, оскільки судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 не вирішувались, апеляційний суд закрив апеляційне провадження». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 921/730/13-г/3 (провадження № 12-6гс20) вказано, що «відповідно до пункту 4 частини третьої статті 2 ЦПК України, пункту 4 частини третьої статті 2 ГПК України змагальність сторін належить до основних засад (принципів) цивільного та господарського судочинства. Тому судове рішення у справі не може бути використане проти особи, яка не брала участі у цій справі. До того ж протилежний підхід призвів би до порушення статті 6 «Право на справедливий суд» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Оскільки у висновку колегії суддів Касаційного цивільного суду у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 752/21064/15-ц не враховано положень частини п`ятої статті 82 ЦПК України (частини п`ятої статті 75 ГПК України) у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від цього висновку. З огляду на приписи цих процесуальних норм, особа, що не брала участі у справі, у якій встановлені певні обставини щодо неї, які вона не визнає, вправі спростувати ці обставини у загальному порядку. Тобто таке рішення не буде мати преюдиційного значення для особи, яка не брала участі у справі». У постанові Верховного Суду колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі від 05 серпня 2020 року у справі № 700/361/17 (провадження № 51-1840км20) вказано, що «у кримінальному процесуальному праві преюдиції, як загальні положення (правила, факти), в силу яких суд, який здійснює оцінку доказів, вправі вважати встановленими обставини, що мають значення для вирішення кримінальної справи, як такі, що не потребують повторного чи додаткового дослідження, оскільки факт розцінюється суддею як безспірний (встановлений компетентним органом і такий, що спрощує оцінку даних), є допустимими для застосування виключно у випадках, прямо передбачених у КПК. Відповідно до ст. 90 цього Кодексу таким, що має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів, є рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, ст. 90 КПК вказує лише на преюдиціальне значення рішення національного чи міжнародного суду, яким встановлено порушення прав і свобод людини, для вирішення питання щодо допустимості тих чи інших доказів. Таким чином, КПК не містить норми, яка б вказувала на преюдиційне значення судових рішень для доказування фактичних обставин кримінального правопорушення в межах іншого кримінального провадження щодо інших осіб». Звертаючись із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції ОСОБА_4 вказує, що не був залучений до участі у справі, хоча рішення у даній справі впливає на його права та обов`язки, оскільки оскаржуваним рішенням встановлено, що директор ДП «Дирекція верстатобуд» Фещенко В.М. та комерційний директор ДП «Дирекція верстатобуд" Фещенко В.М., достовірно знаючи про те, що першим інвестором квартири АДРЕСА_4 є позивач, діючи усвідомлено, уклали фіктивний договір інвестування № 5/2/73 від 21.10.2013 року з ОСОБА_2 вже після закінчення будівництва у 2010 році. ОСОБА_7 працював директором Дочірнього підприємства «Дирекція верстатобуд» з 2003 року і до часу ліквідації цього підприємства у 2014 році. Вказує, що оскаржуваним рішенням суду дії ОСОБА_7 , як директора ДП «Дирекція верстатобуд», визнано судом такими, що порушують вимоги закону та права позивача ОСОБА_1 . Вважає, оскільки угоди, дійсність яких були предметом судового розгляду в цій справі, укладалися ДП «Дирекція верстатобуд» в особі директора ОСОБА_7 , а також враховуючи те, що в позові ставилось питання про визнання дій ОСОБА_7 по укладенню згаданих договорів незаконними і фактично позов містив звинувачення ОСОБА_7 у вчиненні злочину, суд відповідно до вимог ст.ст. 10, 33, 130 ЦПК України та з метою з`ясування дійсних обставин справи повинен був залучити його до участі у справі в якості співвідповідача. Також зазначає, що оскарженим рішенням вирішено питання про права та обов`язки ОСОБА_7 , оскільки в подальшому під час розгляду Приморським районним судом м. Одеси кримінальної справи №522/1819/17 за обвинуваченням ОСОБА_7 ч.4 ст. 190 КК України в судовому засіданні 23.01.2019 року представником потерпілого ОСОБА_1 адвокатом Димовчі М.І. подано суду клопотання про долучення до матеріалів справи копій рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23.10.2017 року та постанови Верховного Суду від 21.11.2018 року, обґрунтовуючи тим, що цими судовими рішеннями встановлено факт усвідомленого укладання обвинуваченим ОСОБА_7 заднім числом фіктивного договору інвестування №5/2/73 від 21.10.2013 року між Дочірнім підприємством «Дирекція верстатобуд» та ОСОБА_2 та фіктивної додаткової угоди до цього договору від 28.10.2013 року між Полетаєво. Г.М., Дочірнім підприємством «Дирекція верстотобуд» і ОСОБА_3 , що, на думку представника потерпілого, повністю обґрунтовує склад кримінального правопорушення. Судом першої інстанції встановлено, що 20 грудня 2006 року між позивачем і ДП «Дирекція верстатобуд» в особі директора Фещенка М. В. укладено договір № 5/2/73 Р по резервуванню квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 63,47 кв.м та підписано Акт виконаних послуг по резервуванню вказаної квартири. В цей день між позивачем та ДП «Дирекція верстатобуд» в особі директора Фещенка М. В. укладено договір № 5/2/73 купівлі-продажу цінних паперів в процесі розміщення, а саме: повного пакету іменних цільових облігацій ДП «Дирекція верстатобуд», за умовами якого, будівництво зазначеного об`єкту інвестування повинно бути закінчено в ІІ кварталі 2007 року. Позивач відповідно до умов п.п. 2.2. договору набуває права, що випливають з облігацій, з моменту отримання сертифікату цінних паперів. Пунктом 1.3. договору передбачено, що повний пакет облігацій це сукупність облігацій, що передається за цим договором, в якій сумарна площа, зазначена в облігаціях, дорівнює загальній площі Об`єкту. Об`єкт це визначена покупцем квартира та зарезервована за ним за Договором резервування приміщення, що передбачено п.п 1.4 договору. Відповідно до умов договору купівлі-продажу цінних паперів від 20 грудня 2006 року позивач оплатив повну вартість повного пакету іменних цільових облігацій в сумі 470 947,40 грн, що відповідає загальній площі зарезервованої ним квартири пл. 63,47 кв. м, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордеру № 789 від 20 грудня 2006 року, № 97 від 15 лютого 2007 року, № 267 від 14 травня 2007 року та № 291 від 31 травня 2007 року, після чого 14 червня 2007 року ДП «Дирекція верстатобуд» передало позивачу сертифікат облігацій № 35 Серія: «А» на 6 347 цінних паперів, що відповідає загальній площі квартири пл. 63,47 кв. м. На підставі заяви директора ДП «Дирекція верстатобуд» Фещенка М. В. від 06 жовтня 2010 року (вих. № 281) розпорядженням Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 06 листопада 2010 року № 1256 - житловому комплексу на АДРЕСА_5 присвоєно нову адресу: АДРЕСА_1 . 15 жовтня 2010 року будинок на АДРЕСА_1 був введений в експлуатацію. Відповідачі не надали суду доказів здійснення оплати за спірними договорами інвестування, а також доказів того, що відповідач ОСОБА_2 була зареєстрована в реєстрі власників іменних цінних паперів як інвестор будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 , цільові облігації не купувала, квартиру не резервувала, немає акту прийому-передачі від ДП «Дирекція верстатобуд» до ОСОБА_2 . Як визначено частинами третьою та четвертою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч. 1 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідно до пункту 6 частини другої статті 356 ЦПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції. Відповідно до частин п`ятої-сьомої статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. В апеляційній скарзі ОСОБА_7 вказує, що оскаржуване рішення у справі безпосередньо стосується його прав та обов?язків, оскільки угоди, дійсність яких була предметом судового розгляду в цій справі, укладалися ДП «Дирекція верстатобуд» в особі директора Фещенка В.М., та в позові ставилось питання про визнання дій ОСОБА_7 по укладенню згаданих договорів незаконними і фактично позов містив звинувачення ОСОБА_7 у вчиненні злочину. Предметом спору у цій справі є вимоги про визнання недійсними договору інвестування № 5/2/73 від 21 жовтня 2013 року, укладеним між ДП «Дирекція верстатобуд» та ОСОБА_2 та додаткової угоди до цього договору від 28 жовтня 2013 року, укладеної між ОСОБА_2 , ДП «Дирекція верстатобуд» і ОСОБА_3 . Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю та дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). Юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (абзац 1 частини першої статті 92 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду у пунктах 139, 163-166 постанови від 13.03.2024 у справі № 757/23249/17 зробила такі висновки:Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами. Юридична особа, хоча вона й є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, має універсальну правоздатність, тобто, вона, як і фізична особа, може мати будь-які права й обов`язки, за винятком тих, які по своїй суті можуть належати тільки фізичній особі (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 504/4099/16-ц (провадження № 61-11424сво23)). Дієздатністю юридичної особи, як і особи фізичної, є її здатність набувати для себе цивільні права та здійснювати їх, а також набувати та виконувати цивільні обов`язки. Однак якщо для фізичної особи це є природними діями, які вона виконує власне сама, то юридична особа в силу того, що вона є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, набуває прав і обов`язків через, зокрема свої органи управління. Ключовим для дієздатності юридичної особи є діяльність її виконавчого органу. Цей орган може бути одноособовим і колегіальним (наприклад, директор або правління). Директор юридичної особи у разі вчинення правочину юридичною особою виступає в такому разі не як фізична особа, а як орган юридичної особи, тобто є її частиною. Тобто виступ в обороті від імені юридичної особи здійснюється, як правило, її виконавчим органом. При цьому виконавчий орган (наприклад, керівник колегіального виконавчого органу) діє не від свого імені, а від імені юридичної особи (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати від 16 лютого 2022 року в справі № 554/7761/20 та від 29 березня 2023 року в справі № 592/5841/22). У пунктах 77 80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2024 року у справі № 916/379/23 (провадження № 12-22гс24) зроблено висновок, що «статтею 2 ЦК України встановлено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частини другої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Отже, органи юридичної особи, зокрема і загальні збори учасників (акціонерів), у цивільному праві не визнаються учасниками цивільних відносин. Тому, не будучи особою (суб`єктом) цивільного права та не будучи наділеними цивільною дієздатністю, загальні збори учасників (акціонерів) не можуть вчиняти дії, які в цивільному праві визначаються як правочини». При укладенні договору інвестування № 5/2/73 від 21 жовтня 2013 року та додаткової угоди до цього договору від 28 жовтня 2013 року, ОСОБА_11 , як директор ДП «Дирекція верстатобуд», виступав не як фізична особа, а як орган юридичної особи, тобто є її частиною, діяв не від свого імені, а від імені юридичної особи ДП «Дирекція верстатобуд». Отже спірні відносини у цій справі виникли між ДП «Дирекція верстатобуд», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з приводу визнання недійсними договору інвестування № 5/2/73 від 21 жовтня 2013 року, та додаткової угоди до цього договору від 28 жовтня 2013 року, ОСОБА_4 не є стороною оспорюваних договорів та учасником спірних правовідносин, оскаржене судове рішення не може бути використане проти нього як особи, яка не брала участі у цій справі. Щодо посилання скаржника на те, що під час розгляду Приморським районним судом м. Одеси кримінальної справи №522/1819/17 за обвинуваченням ОСОБА_7 ч.4 ст. 190 КК України в судовому засіданні 23.01.2019 року представником потерпілого ОСОБА_1 адвокатом Димовчі М.І. подано суду клопотання про долучення до матеріалів справи копій рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23.10.2017р. та постанови Верховного Суду від 21.11.2018 року, обґрунтовуючи тим, що цими судовими рішеннями встановлено факт усвідомленого укладання обвинуваченим ОСОБА_7 заднім числом фіктивного договору інвестування №5/2/73 від 21.10.2013 року між Дочірнім підприємством «Дирекція верстатобуд» та ОСОБА_2 та фіктивної додаткової угоди до цього договору від 28.10.2013 року між Полетаєво. Г.М., Дочірнім підприємством «Дирекція верстотобуд» і ОСОБА_3 , то колегія суддів зазначає. Особа, що не брала участі у справі, у якій встановлені певні обставини щодо неї, які вона не визнає, вправі спростувати ці обставини у загальному порядку, і КПК України не містить норми, яка б вказувала на преюдиційне значення таких судових рішень для доказування фактичних обставин кримінального правопорушення в межах кримінального провадження щодо інших осіб. Тобто таке рішення не буде мати преюдиційного значення для ОСОБА_4 як особи, яка не брала участі у цій справі. Зазначені обставини свідчать про те, що право ОСОБА_7 оскаржуваним судовим рішенням не порушено, та оскаржуваним судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_7 не вирішувалося. У пункті 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Отже якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, буде встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційний суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, оскільки у такому випадку немає правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, а отже немає і суб`єкта апеляційного оскарження. Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності дотримання принципу правової визначеності та остаточності судового рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи (постанова Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 522/14240/15-ц). Оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції не порушує прав та інтересів ОСОБА_7 , який звернувся із апеляційною скаргою, та апеляційне провадження підлягає закриттю, тому питання обґрунтованості позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору інвестування та додаткової угоди, не підлягає з`ясуванню апеляційним судом. За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуваним рішенням права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_7 не порушуються, а тому апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , правонаступниками якого є ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2017 року підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України. Керуючись ст. 260 ЦПК України, п. 3 ч. 1, ч. 2 ст. 362, 381 ЦПК України, апеляційний суд, у х в а л и в : Апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , правонаступниками якого є ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2017 року, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору інвестування та додаткової угоди, закрити. Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту ухвали. Головуючий В.А. Коновалова Судді М.В. Назарова С.М. Сегеда