Постанова Дніпровський апеляційний суд № 204/7496/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4687/26 Справа № 204/7496/25 Головуючий у першій інстанції: Дубіжанська Т. О. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого Красвітної Т.П., суддів: Агєєва О.В., Никифоряка Л.П., за участю секретаря Марченко С.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» на рішення Чечелівського районного суду м.Дніпропетровська у складі судді Дубіжанської Т.О. від 18 грудня 2025 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: У липні 2025 року ТОВ «Юніт Капітал» звернулось до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 13.11.2021 року між відповідачем та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», правонаступником якого є ТОВ «Юніт Капітал», було укладено кредитний договір №834577161 на суму 5000 грн строком на 30 днів зі сплатою процентів за користування кредитом. Кредитор своє зобов`язання по видачі кредиту виконав шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок відповідача, але відповідачем у визначений договором строк кредит погашено не було. Тому, у зв`язку з порушенням умов зазначеного кредитного договору у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у загальній сумі 18693 грн, з яких тіло кредиту - 5000,00 грн, відсотки за користування кредитом - 13693,00 грн. Тому позивач просив стягнути на свою користь з відповідача вказану заборгованість у загальному розмірі 18693,00 грн. Рішенням Чечелівського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2025 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ТОВ "Юніт Капітал", посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду, обставинам справи, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного. Встановлено, що 13.11.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №28/1118-01, підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором, за умовами якого кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у вигляді встановленої кредитної лінії на суму 5000,00 грн строком до 19.03.2022 року. Згідно копії платіжного доручення від 13.11.2021 року, на виконання умов договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на картку, емітовану на ім`я відповідачки було перераховано 5000,00 грн. 28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу №28/1118-01, зі строком дії до 28.11.2019 року, відповідно до якого клієнт (ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога») зобов`язується відступити фактору (ТОВ «Таліон Плюс») права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Згідно п.п. 1.3. договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, під правом вимоги розуміються всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Відповідно до п. 2.1. договору факторингу №28/1118-01, клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених Договором. За положеннями пункту 4.1 вказаного вище договору, право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням Реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним Реєстром права вимоги. Між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладалися, зокрема, наступні додаткові угоди: 28.11.2019 року додаткова угода №19, відповідно до якої строк дії договору факторингу було продовжено до 31.12.2020 року; 31.12.2020 року додаткова угода №26 про продовження строку дії договору факторингу до 31.12.2021 року, а також про викладення договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року в новій редакції; 31.12.2021 року додаткова угода №27 про продовження строку дії договору факторингу до 31.12.2022 року; 31.12.2022 року додаткова угода №31 про продовження строку дії договору факторингу до 31.12.2023 року; 31.12.2023 року додаткова угода №32 про продовження строку дії договору факторингу до 31.12.2024 року. Відповідно до копії Реєстру прав вимоги №169 від 18.01.2022 року до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором від 13.11.2021 року №834577161 в сумі 13329,00 грн, що також підтверджується копією акту звірки взаємних розрахунків зі сплати суми фінансування від 31.12.2022 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс». В подальшому, 05.08.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова Компанія «Онлайн Фінанс» було укладено Договір факторингу №05/0820-01, строк дії договору закінчується 04.08.2021 року. 03.08.2021 року сторони уклали додаткову угоду №3, згідно з якою строк дії договору продовжено до 30.12.2024 року, при цьому інші умови договору залишаються без змін. Згідно п.п. 1.3. договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 року, під правом вимоги розуміються всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Відповідно до п. 2.1. договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020, клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених Договором. За положеннями пункту 4.1 вказаного вище договору, право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Відповідно до копії Реєстру прав вимоги №9 від 30.05.2023 року, погодженого між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова Компанія «Онлайн Фінанс», до останнього перейшло право вимоги за кредитним договором від 13.11.2021 року №834577161 в сумі 18693,00 грн, що також підтверджується копією платіжної інструкції від 30.05.2023 №4097. 04.06.2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач ТОВ «Юніт Капітал» уклали договір факторингу №04/06/25-Ю, за умовами якого до позивача перейшло право грошової вимоги за кредитним договором від 13.11.2021 року №834577161 в сумі 18693,00 грн, що підтверджується також копією Реєстру боржників від 04.06.2025 року (додаток №1), копією акту прийому-передачі Реєстру боржників та копіями платіжних інструкцій. Відповідно до виписки з особового рахунку за вказаним кредитним договором, наданим ТОВ «Юніт Капітал», за період з 04.06.2025 по 25.06.2025, заборгованість становить 18693,00 грн, з яких 5000,00 грн. - прострочена заборгованість за кредитом, 13693 грн - прострочена заборгованість за нарахованими процентами, що також підтверджується розрахунками заборгованості. Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Частиною другою статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні. За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)). За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина перша статті 1078 ЦК України). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (частина друга статті 1078 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 183/4256/21 (провадження № 61-15813сво23)). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Майбутня вимога це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу. Майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 07 січня 2026 року у справі №727/2790/25. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Надані позивачемвищезазначені докази, у їх сукупності, підтверджують факт переходу права грошової вимоги за кредитним договором від 13.11.2021 року №834577161 від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до позивача. Сам по собі факт укладення договорів факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, №05/0820-01 від 05.08.2020 року до укладення кредитного договору від 13.11.2021 року №834577161 не свідчить про відсутність переходу права вимоги, оскільки відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути як наявна, так і майбутня вимога, про що узгоджено у вказаних договорах факторингу. При цьому майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Отже, право вимоги за кредитним договором №120116701 від 25 листопада 2021 року перейшло до ТОВ «Таліон Плюс» після виникнення відповідного зобов`язання та його індивідуалізації у відповідних Реєстрах прав вимоги №169 від 18.01.2022 року, №9 від 30.05.2023 року до вказаних договорів факторингу. Матеріали справи не містять доказів нікчемності, визнання недійсними, оспорення договорів факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, №05/0820-01 від 05.08.2020 року або договору факторингу №04/06/25-Ю від 04.06.2025 року. Позивач не був стороною укладеного 28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» договору факторингу №28/1118-01, тобто об`єктивно був позбавлений можливості надати підтвердження оплати за цим договором. Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 16.07.2020 року у справі №711/7922/17 (провадження №61-41461св18). Крім того, у даній цивільній справі, відповідно до матеріалів справи, відповідач не заперечує факту укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, не наводить заперечень щодо факту переходу права вимоги за кредитним договором від 13.11.2021 року №834577161 до ТОВ «Юніт Капітал». ОСОБА_1 також не зазначає про виконання ним зобов`язання на користь первісного кредитора, не заперечує належність позивачу права грошової вимоги за вказаним кредитним договором. Разом з тим, відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно. Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту. Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди. У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями. Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями. Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору. Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг). У Рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами. Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23. Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши укладення 13.11.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 кредитного договору №28/1118-01 та отримання позичальником кредитних коштів; враховуючи, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 13693,00 грн не є співрозмірною сумі кредиту у 5000,00 грн, а встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг, колегія дійшла висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь ТОВ «Юніт Капітал» за вказаним договором заборгованості за тілом кредиту в сумі 5000,00 грн та заборгованості за відсотками у розмірі 2500,00 грн, а всього 7500 (сім тисяч п`ятсот) грн 00 коп. Вказана вище заборгованість підтверджується наданими позивачем розрахунками заборгованості, які складені у зручній табличній формі, арифметично правильні та не спростовані відповідачем, а також випискою з особового рахунку. На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. За змістом ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Приймаючи до уваги задоволення позовних вимог у повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору при поданні позовної заяви (2422,40 грн.) та апеляційної скарги (3633,60 грн.), а також документально доведених витрат на професійну правничу допомогу (7000,00 грн), пропорційно задоволеним позовним вимогам (13056,00 грн х 40,12%) у розмірі 5238,07 грн. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» задовольнити частково. Рішення Чечелівського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (код ЄДРПОУ 43541163) заборгованість за кредитним договором №834577161 від 13.11.2021 року в розмірі 7500 (сім тисяч п`ятсот) грн 00 коп., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 5000,00 грн та заборгованості по відсоткам за користування кредитом у сумі 2500,00 грн. У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (код ЄДРПОУ 43541163) судові витрати у розмірі 5238 (п`ять тисяч двісті тридцять вісім) грн 07 коп. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий Т.П. Красвітна Судді О.В. Агєєв Л.П. Никифоряк