Постанова 4811 № 463/5209/24

Справа № 463/5209/24 Головуючий у 1 інстанції: Мармаш В.Я. Провадження № 22-ц/811/4120/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О. Провадження № 22-ц/811/49/26 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 червня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. секретаря: Якимчук Л.С. з участю: представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 листопада 2025 року та на додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 04 грудня 2025 року, - ВСТАНОВИВ: у червні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 27 квітня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура України» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 725744, за умовами якого кредитодавець надав позичальнику грошові кошти в розмірі 10 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитними коштами. Надавши в розпорядження відповідача кредитні кошти, кредитодавець повністю виконав зобов`язання за умовами договору, однак відповідач тривалий час своєчасно не здійснює повернення кредиту, внаслідок чого у нього виникла заборгованість, яка станом на 11 червня 2024 року становить 38300.36, з яких 10 000 грн заборгованість за тілом кредиту, 22800.00 грн заборгованість за процентами, 5500.36 грн інфляційне збільшення. 22 лютого 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» укладено договір факторингу № 015-220221, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Лінеура України» відступило Товариству з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» належні йому права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними в реєстрі боржників, в тому числі і права вимоги до боржника за кредитним договором № 725744 від 27 квітня 2020 року. В подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю ««Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 725744 від 27 квітня 2020 року на підставі договору факторингу, № 20240205/1 від 05 лютого 2024 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс». З наведених підстав просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 725744 від 27 квітня 2020 року в розмірі 38300 грн. В липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» про визнання договорів недійсними. В обґрунтування зустрічного позову покликається на те, що заявлена Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» сума заборгованості є завищеною та не відповідає умовам договору, якими передбачено, що кредит в розмірі 10 000 грн надається строком на 30 днів зі сплатою процентів за процентною ставкою, що становить 1.90 % в день, тому не може перевищувати 15700.00 грн. Умови договору про надання споживчого кредиту, що передбачають необхідність сплати будь-яких додаткових платежів за дії, які не є послугою, є нікчемними. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів перерахування грошових коштів у зазначеному позивачем розмірі. Крім того, Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» не доведено набуття права вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 725744 від 27 квітня 2020 року. Сторони договору факторингу уклали фіктивний правочин, оскільки додатки до договору факторингу не заповнені, що свідчить про те, що його вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином. Вчинення фіктивного правочину є підставою для визнання його недійним, оскільки при його укладенні воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та сторони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином. З наведених підстав просить: -визнати недійним договір факторингу № 015-220221 від 22 лютого 2021 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс»; -визнати недійним договір факторингу № 20242025/1 від 05 лютого 2024 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф». Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 03 листопада 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» заборгованість за договором № 725744 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 27 квітня 2020 року в розмірі 32800.00 грн, а також 2074,54 грн судового збору. У задоволенні решти вимог позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» про визнання договорів недійсними відмовлено. Додатковим рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 04 грудня 2025 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» 10 994.80 грн витрат на професійну правничу допомогу. Рішення суду та додаткове рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 Онацько Володимир Вячеславович, в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду та додаткове рішення суду є незаконними та необґрунтованими, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт стверджує, що у період дії воєнного стану та протягом тридцяти днів після його припинення чи скасування грошові зобов`язання за договорами про споживчий кредит підлягають обов`язковій реструктуризації на вимогу споживача. Після проведення реструктуризації розмір процентної ставки не може бути збільшений, строк погашення кредиту, встановлений за результатами проведення реструктуризації, не може бути зменшений, а покладання на споживача будь-яких додаткових грошових чи інших майнових зобов`язань забороняється. В Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» не виникло права вимоги за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 725744 від 27 квітня 2020 року, оскільки відсутні докази як первинного відступлення права вимоги від Товариства з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс», так і відступлення цього права від Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф». Доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу подано з пропуском строків, встановлених ч. 8 ст. 141 ЦПК України, та без заяви про їх поновлення, за відсутності доказів направлення відповідних документів ОСОБА_1 , чим порушено вимоги цивільного процесуального законодавства. Крім того, при поданні зустрічного позову ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору, тому судові витрати щодо сплати судового збору покладаються на державу. З наведених підстав просить рішення суду та додаткове рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 Онацько О.О. на підтримання доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України). Задовольняючи частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф», суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок не належного виконання зобов`язань за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 725744 від 27 квітня 2020 року у ОСОБА_1 виникла заборгованість в розмірі 32800 грн, яка підлягає стягненню на корить Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф», що набуло права вимоги за цим договором. Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Відповідно до ч.ч. 1,3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами. Таким чином, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч. 3 ст. 11 вказаного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Положеннями ст. 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ч. 2 ст.10561 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Судом встановлено, що 27 квітня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 725744, за умовами якого товариство зобов`язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Пунктом 1.2. договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 725744 від 27 квітня 2020 року передбачено, що сума кредиту складає 10000 грн. Відповідно до п. 1.3. договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №725744 від 27 квітня 2020 року строк кредиту 30 днів. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах, визначених в Розділі 4 цього договору. Згідно з п. 1.4. договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 725744 від 27 квітня 2020 року тип процентної ставки фіксована. Процентна ставка за користування кредитом залежить від фактичного виконання клієнтом умов договору та становить 1.90 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом. Кредит надається товариством у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на платіжну картку клієнта, зазначену клієнтом в особистому кабінеті, що має наступні реквізити № НОМЕР_1 (п. 2.1. договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 725744 від 27 квітня 2020 року). Пунктом 4.1. договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 725744 від 27 квітня 2020 року передбачено, що у випадку неможливості виконання зобов`язань за договором у повному обсязі у встановлений термін за умови, що заборгованість за кредитом складає не менше 400.00 грн клієнт може ініціювати продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення кредиту шляхом укладення додаткової угоди до договору. Протягом нового строку користування кредитом проценти нараховуються за стандартною процентною ставкою або за ставкою, що погоджена сторонами в додатковому договорі, яка не може бути більшою за розмір стандартної процентної ставки (п. 4.6. договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 725744 від 27 квітня 2020 року). Згідно з листом Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» від 26 лютого 2024 року № 1-2602 27 квітня 2020 року кошти в сумі 10000.00 грн зараховано на карту № НОМЕР_2 . 22 лютого 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» укладено договір факторингу № 015-22221, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» за плату на передбачених цим договором умовах відступає Товариству з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» права грошової вимоги до боржників за зобов`язаннями, що визначені в реєстрі прав грошових вимог, погодженому сторонами за цим договором за формою згідно з додатком №

2. Згідно з п. 4.3. договору факторингу № 015-22221 від 22 лютого 2021 року на виконання умов цього договору переуступлені за реєстром права грошових вимог переходять до фактора з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання відповідного реєстру прав грошових вимог та виконання фактором зобов`язання з передачі клієнтова суми фінансування, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх зобов`язань Витягом з акту приймання-передання реєстру № 015-220221 прав грошових вимог, що відступаються факторові відповідно до договору факторингу № 015-220221 від 22 лютого 2021 року підтверджується, що клієнт передав, а фактор прийняв реєстр № 015-220221. Згідно з витягом з реєстру прав вимоги № 015-22-221 від 22 лютого 2021 року до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 725744 від 27 квітня 2020 року на суму 32800 грн. Платіжною інструкцією № 11 від 23 лютого 2021 року підтверджується, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» сплатило Товариству з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» 1123813.30 грн фінансування за відступлення прав грошової вимоги за договором факторингу № 015-22221 від 22 лютого 2021 року. Підписавши реєстр прав вимоги № 015-22-221 від 22 лютого 2021 року та сплативши плату за відступлення права вимоги, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс»набуло право вимоги за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 725744 від 27 квітня 2020 року. 05 лютого 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» укладено договір факторингу № 20240205/1, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» передає грошові кошти, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» відступає йому права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Відповідно до п. 2.1.3. договору факторингу № 20240205/1 від 05 лютого 2024 року перехід від клієнта до фактора прав вимоги відбувається в день підписання сторонами відповідного реєстру прав вимоги після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників та набуває всіх прав щодо боржників в обсязі та на умовах, що існували на момент такого переходу, відповідно до вимог чинного законодавства. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками реєстр прав вимог в паперовому вигляді є невід`ємною частиною цього договору та підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги. Пунктом 4.1. договору факторингу № 20240205/1 від 05 лютого 2024 року передбачено, що загальна сума прав вимоги, що відступається за відповідним реєстром, Розмір фінансування та одинична ціна визначаються окремо для кожного реєстру і вказується в таких реєстрах. Згідно з реєстром прав вимоги № 20240205/1 від 05 лютого 2024 року до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №725744 від 27 квітня 2020 року на суму 32800 грн. Крім того, в реєстрі прав вимоги № 20240205/1 від 05 лютого 2024 року передбачено, що ціна придбання, належна до сплати клієнту за цим реєстром складає 4639.99 грн. Платіжною інструкцією № 406 від 06 лютого 2024 року підтверджується, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» сплатило Товариству з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» 4639.99 грн як оплату вартості придбання грошових вимог за договором факторингу № 20240205/1 від 05 лютого 2024 року. Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» набуло право грошової вимоги за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 725744 від 27 квітня 2020 року, боржником у якому виступає ОСОБА_1 14 лютого 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» надіслало ОСОБА_1 досудову вимогу, в якій вимагало сплатити заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 725744 від 27 квітня 2020 року в розмірі 32800.00 грн. Судом першої інстанції встановлено, що проценти за користування кредитними коштами нараховано за період з 27 квітня 2020 року по 24 серпня 2020 року на підставі п. 1.3, 1.4. та 9.11 договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 725744 від 27 квітня 2020 року. Згідно з п. 1.3. договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 725744 від 27 квітня 2020 року строк користування кредитом становить 30 днів. Умови продовження строку користування кредитними коштами передбачені розділом 4 договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 725744 від 27 квітня 2020 року Відповідно до п. 4.1. договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №725744 від 27 квітня 2020 рокупродовження строку користування кредитом може відбуватися за ініціативою клієнта шляхом укладення додаткової угоди до договору. Однак, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували укладення між сторонами додаткової угоди щодо продовження строку користування кредитними коштами. Таким чином, строк дії договору становив 30 днів та закінчився 26 травня 2020 року. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12. З огляду на наведене, у позивача виникло право на нарахування процентів за користування кредитними коштами за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 725744 від 27 квітня 2020 рокуза період з 27 квітня 2020 року до 26 травня 2020 року в розмірі 5 700 грн (10 000 грн х 1.9 % х 30 днів = 5700 грн). Зазначені обставини не враховані судом першої інстанції, який дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення процентів за користування кредитними коштами за період з 27 травня 2020 року по 24 серпня 2020 року згідно з п.п. 9.11 та 1.4 договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 725744 від 27 квітня 2020 року. Пунктом 9.11 договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 725744 від 27 квітня 2020 року передбачено, що сторони погодили, що проценти, нараховані згідно з цим договором після закінчення строку користування кредитом, визначеного пунктом 1.3. договору, чи продовженого відповідно до розділу 3 цього договору, є процентами, що нараховуються за понадстрокове користування кредитними коштами в розумінні частини 2 статті 625 ЦК України. Нарахування процентів за понадстрокове користування грошовими коштами здійснюється в момент сплати. Зі змісту позовної заяви вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф», звертаючись з позовними вимогами, просило стягнути заборгованість за процентами за користування кредитними коштами та не заявляло вимог про стягнення процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Оскільки позивач не звертався з вимогами про стягнення процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, такі, зважаючи на принцип диспозитивності, не підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф». Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» заборгованості за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 725744 від 27 квітня 2020 року в розмірі 15700 грн, з яких 10 000 грн заборгованість за тілом кредиту, а 5700 грн заборгованість за процентами за користування кредитними коштами. Обґрунтовуючи зустрічі позовні вимоги, ОСОБА_1 вважає, що наявні підстави для визнання недійсними договорів факторингу № 015-220221 від 22 лютого 2021 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс», та № 20242025/1 від 05 лютого 2024 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф». Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що укладення оспорюваних договорів є правом сторін та не суперечить вимогам закону, а права ОСОБА_1 не порушені внаслідок укладення цих договорів, оскільки його обов`язки щодо виконання зобов`язань за кредитним договором не змінилися. Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України). Статтею 48 ЦПК України передбачено, що сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. У справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них. Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2025 року в справі № 950/823/23. Установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів чи неналежного відповідача, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі в справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти в задоволенні позову. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання недійсними договорів факторингу № 015-220221 від 22 лютого 2021 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс», та № 20242025/1 від 05 лютого 2024 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф». Однак, пред`являючи зустрічні позовні вимоги, ОСОБА_1 визначив відповідачем лише Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф», а Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» як сторонін оспорюваного правочину до участі в справі не залучав і клопотань про їх залучення ОСОБА_1 не заявляв. Отже, позов пред`явлено не до всіх належних відповідачів, що є самостійною підставою для відмови в позові. На зазначені обставини суд першої інстанції уваги не звернув, внаслідок чого, дійшовши правильного висновку про відмову у зустрічному позові, помилився щодо мотивів такої відмови, у зв`язку з чим наявні підстави для зміни рішення суду першої інстанції в цій частині. Здійснюючи розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що заявлена позивачем сума понесених ним витрат на професійну правничу допомогу не відповідає принципам розумності та співмірності судових витрат, а відтак справедливим буде стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф»витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10994,80 грн. з врахуванням пропорційності задоволення позовних вимог. Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу. Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 134 ЦПК України). У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (ч. 2 ст. 134 ЦПК України). Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входять до предмета доказування у справі. З матеріалів справи вбачається, що 31 травня 2024 року між адвокатом Бачинським Остапом Михайловичем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» укладено договір про надання правової допомоги № 20240531-2, за умовами якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором. Згідно з п. 1.2. договору про надання правової допомоги № 20240531-2 від 31 травня 2024 року правова допомога за цим договором полягає у захисті інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 725744 від 27 квітня 2020 року. Пунктом 4.1. договору про надання правової допомоги № 20240531-2 від 31 травня 2024 року передбачено, що правову допомогу, що надається адвокатом, клієнтоплачує на умовах та в порядку встановленому даним договором. Відповідно до п. 4.2 договору про надання правової допомоги № 20240531-2 від 31 травня 2024 рокуу разі ухвалення судом рішення суду на користь клієнта, клієнт зобов`язується сплатити адвокату винагороду в розмірі 7000 грн. У разі ухвалення судом рішення суду про часткове задоволення позовних вимог клієнт зобов`язується сплатити адвокату винагороду пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (п. 4.3. договору про надання правової допомоги № 20240531-2 від 31 травня 2024 року). 14 листопада 2024 року між адвокатом Бачинським Остапом Михайловичем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» укладено договір про надання правової допомоги № 20241114-14, за умовами якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надавати в обсязі та на умовах, передбачених цим договором правову допомогу, що полягає у захисті інтересів клієнта у справі № 463/5209/24 за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» про визнання договорів недійними. Пунктом 4.1. договору про надання правової допомоги № 20241114-14 від 14 листопада 2024 року передбачено, що правову допомогу, що надається адвокатом, клієнтоплачує на умовах та в порядку встановленому даним договором. Відповідно до п. 4.2 договору про надання правової допомоги № 20241114-14 від 14 листопада 2024 року у разі ухвалення судом рішення суду на користь клієнта, клієнт зобов`язується сплатити адвокату винагороду в розмірі 10000 грн. У разі ухвалення судом рішення суду про часткове задоволення позовних вимог клієнт зобов`язується сплатити адвокату винагороду пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (п. 4.3. договору про надання правової допомоги № 20241114-14 від 14 листопада 2024 року). Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Разом з тим, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. У розумінні норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Такий правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 у справі № 922/445/19. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правничу допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені нормами процесуального законодавства, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Подібні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 та у додатковій постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 345/136/18. Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що позовні вимоги підлягають до задоволення, такі витрати заявника були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. Заперечуючи щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 не навів доводів щодо не співмірності розміру понесених позивачем витрат зі складністю справи, часом, затраченим адвокатом на надання послуг та обсягом наданих послуг. Враховуючи конкретні обставини справи, беручи до уваги приписи процесуального законодавства, надавши оцінку доводам позивача та поданим ним доказам щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на передбачений умовами договору порядок розрахунку таких витрат у разі часткового задоволення позовних вимог, зважаючи на те. шоу справі було подано зустрічний позов, у задоволенні якого відмовлено, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Артеміда-Ф 5000 грн. понесених витрат на професійну правничу допомогу, щовідповідає критеріям виправданості, розумності та справедливості. Частина 13 ст. 141 ЦПК України передбачає, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У зв`язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф»та стягнення з ОСОБА_1 на його користь 15700 грн., що становить 40.99 % позовних вимог, то з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф»підлягає стягненню 992.40 грн. судового збору за подання позову, що пропорційно до задоволених позовних вимог. Крім того, Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» подано заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, а саме, апеляційної скарги представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 листопада 2025 року в розмірі 6000 грн. та апеляційної скарги представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 04 грудня 2025 року в розмірі 3000 грн. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» надало договори про надання правової допомоги № 20251211-2 від 11 грудня 2025 року та № 20260121-10 від 21 січня 2026 року, укладені між адвокатом Бачинським Остапом Михайловичем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф», а також розрахунки суми судових витрат з детальним описом виконаних адвокатом робіт. В наданих розрахунках зазначено, що правнича допомога в суді апеляційної інстанції полягала в аналізуванні апеляційних скарг, судової практики, визначенні перспектив подання відзиву та пояснень на апеляційні скарги, підготовці відзиву та пояснень на апеляційні скарги, збирання доказів, а також підготовці та поданні процесуальних документів. Як вбачається з матеріалів справи, в суді апеляційної інстанції адвокатом Бачинським О..М. в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» підготовлено відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 листопада 2025 року та пояснення на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 04 грудня 2025 року. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що підготовка відзиву і пояснень на апеляційні скарги включає в себе в тому числі і аналіз апеляційних скарг, а відтак є однією послугою з правничої допомоги, а не окремо наданими послугами, як це зазначено в наданих суду розрахунках. Крім того, у поясненнях на апеляційну скаргу на додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 04 грудня 2025 року відсутній аналіз судової практики, а у відзиві на апеляційну скаргу на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 листопада 2025 року містяться посилання на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 28 жовтня 2020 року, на яку адвокат Бачинський О.М. посилався під час розгляду справи в суді першої інстанції у поданій ним відповіді на відзив (т. 1 а.с. 103-113). Таким чином, наведені в суді апеляційної інстанції доводи позивача на підтримання позовних вимоги та заперечення щодо задоволення апеляційних скарг були сформовані ще в суді першої інстанції, є подібними до тих, які були наведені в суді першої інстанції та у зв`язку з апеляційним оскарженням не змінювалися. В наданих позивачем розрахунках також зазначено про здійснення адвокатом підготовки інших процесуальних документів, однак такі в матеріалах справи відсутні, що свідчить про ненадання зазначеної послуги з професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції. Здійснюючи оцінку розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, враховуючи положення наведених норм та зазначених фактичних обставин справи, керуючись критеріями обґрунтованості, пропорційність та розумність розміру витрат, виходячи з конкретних обставин справи, а також зважаючи на обсяг виконаних робіт, беручи до уваги, що позовні вимоги задоволено лише частково, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» 2000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ: апеляційні скарги представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 листопада 2025 року та на додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 04 грудня 2025 року задовольнити частково. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 листопада 2025 року в частині визначення розміру заборгованості та в частині розподілу судових витрат змінити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» заборгованість за договором № 725744 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 27 квітня 2020 року в розмірі 15700 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» 992.94 грн судового збору за подання позову. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 листопада 2025 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» про визнання договорів недійсними змінити, виклавши мотивувальну частину рішення суду в цій частині в редакції цієї постанови. В решті рішення суду залишити без змін. Додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 04 грудня 2025 року змінити, стягнувши з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» 5000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» 2000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 12 червня 2026 року. Головуючий: Н.О. Шеремета Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк