Постанова Волинський апеляційний суд № 161/8174/24

Справа № 161/8174/24 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М. Провадження № 22-ц/802/939/24 Доповідач: Киця С. I. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 жовтня 2024 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Киці С. І., суддів Данилюк В. А., Шевчук Л. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Артеміда-Ф» та апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 липня 2024 року В С Т А Н О В И В: Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» (далі ТОВ «ФК «Артеміда-Ф») 29 квітня 2024 року звернулося в суд з позовом до відповідача ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Позов обґрунтований тим, що 28 травня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (далі ТОВ «Лінеруа Україна») та відповідачем ОСОБА_3 в електронній формі за довомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства (доступ до якої забезпечено відповідачу через вебсайт або мобільний додаток) укладено договір №784813 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Електронна ідентифікація відповідача здійснювалась при вході відповідача в особистий кабінет, шляхом перевірки позивачем правильності введення одноразового ідентифікатора, направленого позивачем на номер мобільного телефону відповідача, вказаному при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету. За умовами кредитного договору, кредитодавець надав відповідачу грошові кошти в розмірі 10 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язалася повернути позику та сплатити проценти за користування кредитом. Кредит видавався строком на 15 днів шляхом нарахування (через послуги переказу) кредитодавцем грошових коштів на банківський кредитний рахунок, вказаний відповідачем. Відповідач узяті на себе зобов`язання не виконала, у зв`язку із чим утворилась заборгованість. ТОВ «Лінеруа Україна» 22 лютого 2021 року уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» (далі - ТОВ «Сіроко Фінанс») договір факторингу № 015-220221, згідно якого ТОВ «Сіроко Фінанс» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «Лінеруа Україна», включно з ОСОБА_3 за Договором № 784813 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 28 травня 2020 року. У подальшому 05 лютого 2024 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» було укладено договір факторингу № 20240205/1, згідно з яким ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» отримало право грошової вимоги до боржників ТОВ «Сіроко Фінанс», включно з ОСОБА_3 за Договором № 784813 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 28 травня 2020 року. Станом на 23 квітня 2024 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 34 972,44 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту) 10 000 грн, залишок заборгованості по процентам за користування 19 950 грн; заборгованість за пенею та штрафами 0 грн, інфляційне збільшення (за період з 12 червня 2020 року по 22 лютого 2022 року) 5002,44 грн. Досудова вимога про погашення заборгованості направлена позивачем на адресу відповідача 19 лютого 2024 року, однак була залишена без уваги. Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції становив 2422,40 грн судового збору, 7000 грн витрат на правничу допомогу. Просив стягнути з ОСОБА_3 в користь ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» заборгованість за Договором № 784813 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 28 травня 202 року в розмірі 34 972,44 грн, а також судові витрати: 2422,40 грн судового збору, 7000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 липня 2024 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 в користь ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» заборгованість за кредитним договором № 784813 від 28 травня 2020 року в розмірі 34 972,44 грн, 2000 грн витрат на правничу допомогу, 2422,40 грн судового збору. Позивач ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» 10 червня 2024 року подав апеляційну скаргу на вищевказане рішення суду в частині залишених без задоволення вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Вважає, що суд не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. На сторону, яка подає клопотання про зменшення витрат, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат. Відповідна заява/клопотання на адресу суду не надходила. Разом із тим, при зменшенні розміру витрат на правничу допомогу, судом не надано оцінку фіксованому розміру адвокатського гонорару, натомість наведено формальну аргументацію. Оцінка розміру правничої допомоги в цій справі здійснена судом необ`єктивно по відношенню до виконаних робіт (наданих послуг). У договорі сторони встановили фіксований розмір гонорару за надання правової допомоги в суді першої інстанції в розмірі 7000 грн, який не залежить ні від кількості документів, ні від затраченого часу. Встановлюючи такий розмір гонорару, представник позивача виходив із середнього розміру гонорарів за аналогічні послуги. З орієнтовного розрахунку суми судових витрат вбачається перелік виконаних робіт, здійснених представником позивача під час розгляду справи в суді першої інстанції. Зважаючи на розмір позовних вимог, складність справи та можливі репутаційні втрати, позивач та його представник погодили саме такий розмір гонорару, який вважають справедливим та достатнім. Просив змінити рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 липня 2024 року в частині розміру витрат на професійну правничу допомогу, стягнути з ОСОБА_1 в користь ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» 7000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Також просив стягнути з ОСОБА_1 в користь ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» 5000 грн витрат на правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції. Відповідач ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на вищевказне рішення суду в частині задоволених позовних вимог. Вважає рішення суду незаконним. Суд не врахував заперечень відповідача щодо недоведеності відступлення права вимоги від ТОВ «Лінеура Україна» в користь ТОВ «Сіроко Україна», та, відповідно, ТОВ «Сіроко Україна» в користь позивача за кредитним договором, укладеним з відповідачем. Надані позивачем додатки до договорів факторингу достовірно та об`єктивно не підтверджують обставини, на які посилається позивач, оскільки є пустими бланками без заповнення відповідних граф та інформації про відступлення прав вимоги саме до відповідача. Пред`явлення вимог неналежним позивачем є самостійною підставою для відмови в позові. Позивач не надав доказів, що кредитний договір підписувався саме відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора. Матеріали справи не містять доказів, що відповідач була належним чином ідентифікована при реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі первісного кредитора та підписала електронним підписом у вигляді одноразового ідентифікатора кредитний договір, який не містить номеру одноразового ідентифікатора, що свідчить про неможливість перевірити справжність підписання договору відповідачем. Відповідач дізналася про наявність кредиту лише внаслідок пред`явлення позову до неї. Позивач не надав доказів видачі кредиту саме відповідачу. Лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 28-2802 від 28 лютого 2024 року не є належним доказом, адже виданий не на підставі банківської квитанції/виписки за картковим рахунком, не містить відомостей про призначення платежу як переказ коштів на умовах кредиту, ініціалів, будь-якої іншої персональної інформації відповідача, яка дозволяла б ідентифікувати переказ коштів саме на користь відповідача. Розрахунок заборгованості від 23 квітня 2024 року розроблений позивачем як вторинний документ, який не ґрунтується на жодному із первинних доказів про переказ коштів, тому не може бути належним, допустимим та достовірним доказом. Вимога про стягнення заборгованості за процентами в розмірі 19 950 грн є неправомірною, оскільки позов не містить на формули розрахунку, ні процентної ставки, ні періоду нарахування застосованих для визначення такої суми процентів. Позивач протиправно здійснив розрахунок процентів поза межами строку кредитування. Вважає, що проценти можуть нараховуватися лише у період 28 травня 2020 року по 12 червня 2020 року, оскільки строк кредитування не є продовженим з 12 червня 2020 року. До позивача не перейшло право грошової вимоги за цим кредитним договором, він не мав права самостійно нараховувати інфляційні втрати за період з 12 червня 2020 року по 22 лютого 2022 року. Крім того, розрахунок інфляційних втрат неправильний, оскільки такі втрати нараховуються виключно на суму основного боргу. Витрати позивача на правничу допомогу, понесені під час розгляду справи в суді першої інстанції, в розмірі 7000 грн є необґрунтованими, документально непідтвердженими, неспівмірними зі складністю цієї категорії справ, реальним обсягом правової допомоги та часом, необхідним для підготовки типових позовів про стягнення заборгованості. Просила скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 липня 2024 року в цій справі, ухвалити нове судове рішення про відмову в позові, стягнути з позивача судові витрати. У відзиві на апеляційну скаргу позивач ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» зазначив, що доводи відповідача вважає необґрунтованими. Докази набуття прав вимоги за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_3 28 травня 2020 року приєднано до матеріалів справи разом із відповіддю на відзив від 17 червня 2024 року. Перехід прав вимоги відбувся у день підписання реєстру прав вимоги, а не акту прийому-передачі документів, як про це зазначає відповідач. Правочин вчинений у письмовій формі, укладений та підписаний відповідачем, а відповідач самостійно зазначила власні реквізити у договорі. Відповідач на підтвердження факту неодержання кредитних коштів доказів не надала. Позивач разом і позовом подав належні та допустимі докази отримання кредиту відповідачем, і такі наявні в матеріалах справи. Пункти 9.11, 1.4 Договору передбачають нарахування процентів після закінчення строку користування кредитом, оскільки є процентами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України. В договорі визначене право кредитора нараховувати прострочені проценти протягом 90 днів. Розмір гонорару представника позивача у справі є фіксованим, а оплата гонорару повинна бути здійснена впродовж 10 днів з моменту постановлення рішення суду. Просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги відповідача, усі судові витрати покласти на відповідача. Відповідно до вимог частини 13 статті 7, частини 1 статті 369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справ. За змістом частин 4, 5 статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. На підставі частини 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. За частинами 1-2, статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга позивача залишенню без задоволення. Судом першої інстанції встановлено, що 28 травня 2020 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_3 (нині Когут) укладено договір № 784813 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Укладення кредитного договору здійснювалось сторонами за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи позивача, доступ до якої забезпечувався відповідачу через вебсайт або мобільний додаток. Електронна ідентифікація відповідача здійснювалася при вході відповідача в особистий кабінет, шляхом перевірки позивачем правильності введення одноразового ідентифікатора, направленого позивачем на номер мобільного телефону відповідача, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету. Кредитний договір укладено на умовах пропозиції (оферти) укладення договору про надання коштів на умовах фінансового кредиту, що опублікований в особистому кабінеті відповідача на вебсайті www.credit7.ua, підписаний електронним підписом та акцептований відповідачем 28 травня 2020 року о 12:17:21 (шляхом одноразового ідентифікатора у вигляді коду). Відповідач здійснила заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором, на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки (поточний/картковий рахунок НОМЕР_1 , вказаний відповідачем в особистому кабінеті), на рахунок якої в подальшому 28 травня 2020 року о 12:19:03 було перераховано грошові кошти у розмірі 10 000 грн, що підтверджується документом отриманим від ТОВ «Універсальні платіжні рішення». Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом статті 634 цього кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Абзацом другим частини другої статті 639 ЦК України визначено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до частини 3 статті 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Таким чином, електронний договір вважається укладеним у письмовій формі з моменту його підписання. Водночас такий договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо істотних умов договору. Колегією суддів установлено, що відповідно до пункту 1.1 Договору, укладення цього договору здійснюється сторонами за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи Товариства, доступ до якої забезпечується клієнту через вебсайт або мобільний додаток. Електронна ідентифікація клієнта здійснюється при вході клієнта в Особистий кабінет шляхом перевірки Товариством правильності введення одноразового ідентифікатора, направленого Товариством на номер мобільного телефону клієнта, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до Особистого кабінету. За пунктом 9.9 Договору, цей договір укладається шляхом направлення його тексту підписаного з боку Товариства аналогом власноручного підпису уповноваженої особи Товариства та відтиску печатки Товариства, що відтворені засобами копіювання, а Особистий кабінет Клієнта для ознайомлення та підписання. Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронним підписом Клієнта, що відтворений шляхом використання Клієнтом електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який формується для кожного разу використання та направляється Клієнту на номер мобільного телефону повідомлений останнім Товариству в ІТС Товариства. Введення Клієнтом коду одноразового ідентифікатора з метою підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором цього Договору вважається направленням Товариству повідомлення про прийняття в повному обсязі умов цього Договору. У пункті 10 Договору зазначено реквізити сторін, у тому числі паспортні дані, РНОКПП, адресу реєстрації, контактні дані (номери мобільних телефонів) ОСОБА_4 . Для підписання кредитного договору ОСОБА_4 використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором, який було накладено на Договір та Додаток №1 до Договору (графік платежів) 28 травня 2020 року о 12:17:21 (позначка часу), що відповідно до вимог частин 6 та 8 статті 11 і статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про досягнення сторонами усіх істотних умов та уклали кредитний договір. Перед укладенням Договору, відповідач ознайомилася з умовами майбутнього кредитного договору у Паспорті споживчого кредиту, який також був підписаний одноразовим ідентифікатором з позначкою часу накладення 28 травня 2024 року 12:16:14. Згідно з повідомленням ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 28-2802 від 28 лютого 2024 року наданому ТОВ «Лінеура Україна», 28 травня 2020 о 12:19:03 на картковий рахунок з реквізитами НОМЕР_1 здійснено переказ коштів на суму 10 000 грн. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що такий доказ не є належним доказом надання позичальнику кредитних коштів, оскільки найменування первісного кредитора, позичальника, реквізити карткового рахунку позичальника, сума переказу, час та порядок здійснення переказу відповідає умовам та інформації, зазначеній сторонами в Договорі. Без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, без здійснення входу відповідача на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету укладання договору між сторонами є технічно неможливим. Належних і документальних доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності на договорі електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора відповідачем не надано. Відповідачем не надано і не представлено суду належних і допустимих доказів того, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на її картковий рахунок, вказаний у договорі або доказів того, що вказаний картковий рахунок їй не належить. Також не надано доказів того, що номери телефонів не належать відповідачу , що такі вибули її володіння (користування), чи що інформація, яка визначена законом конфіденційною (паспортні дані відповідача, ідентифікаційний код тощо), була протиправно здобута та використана третіми особами зі злочинною метою. Таким чином, суд обґрунтовано вважав доведеною обставину отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним договором. Згідно з частинами 1, 3 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина 1 статті 1078 Кодексу). Відповідно до статті 1082 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом. Підпунктом 6.1.3 договору передбачено, що Товариство має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди клієнта. За пунктом 4.3 Договору факторингу № 015-220221 від 22 лютого 2021 року, переуступлені за реєстром права грошових вимог переходять до фактора (ТОВ «ФК «Сіроко Фінанс») з моменту підписання сторонами Акта приймання-передання відповідного реєстру прав грошових вимог та виконання фактором зобов`язання з передачі клієнту (ТОВ «Лінеура Україна») фінансування, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників та набуває усіх прав щодо боржників стосовно їх зобов`язань. Згідно з пунктом 6436 витягу з реєстру прав вимог № 015-220221 від 22 лютого 2021 року, сформованого 05 лютого 2024 року, до ТОВ «ФК «Сіроко Фінанс» перейшло право вимоги за кредитним договором № 784813 від 28 травня 2020 року на загальну суму заборгованості в розмірі 29 950 грн. Відсутність у матеріалах справи акту прийому передачі реєстру прав вимоги за умови наявності копії витягу з такого реєстру що підписана обома сторонами договору факторингу, не може бути безумовним свідченням того, що права вимоги за таким кредитним договором не перейшли до ТОВ «ФК «Сіроко Фінанс». Вищевказані договори факторингу ні в цілому, а ні в будь-якій із їх частин, не оспорювалися та не визнані недійсним. Будь-яких доказів на спростування достатності обсягу набутих позивачем прав вимоги за кредитними договорами до відповідача ні суду першої інстанції, а ні апеляційному суду не надано. Згідно з п. 2.1.3 Договору Факторингу № 20240205/1 від 05 лютого 2024 року, перехід від клієнта (ТОВ «Сіроко Фінанс») до фактора (ТОВ «ФК «Артеміда-Ф») прав вимоги відбувається в день підписання відповідного реєстру прав вимоги, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників та набуває усіх прав щодо боржників в обсязі та на умовах, що існували на момент такого переходу, відповідно до законодавства. Позивач надав суду копію реєстру прав вимог до вищевказаного договору факторингу, а також витяг з реєстру прав вимог, сформований 03 квітня 2024 року, згідно з пунктом 149 якого, до ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» перейшло право вимоги за кредитним договором № 784813 від 28 травня 2020 року на загальну суму заборгованості в розмірі 29 950 грн. Таким чином, позивачем доведено факт переходу до нього права вимоги за укладеним 28 травня 2020 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_3 (нині Когут) Договором № 784813 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Відповідач заперечуючи щодо нарахування процентів за кредитами, зазначила, що вони були нараховані позивачем після спливу визначених договорами строків кредитування. Вказала, що суд першої інстанції не зазначив у рішенні висновків в цій частині її заперечень. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язуються надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у строк і в порядку, що встановлені договором. Частиною 2 статті 1050 ЦК України визначено, що якщо договором встановлено обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України. За змістом статті 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Згідно зі статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. В охоронних правовідносинах права та інтереси кредитодавця забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно з пунктами 1.2, 1.3 кредитного договору, сума кредиту становить 10 000 грн, строк кредиту 15 днів. Детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Графік платежів), що є Додатком №1 до цього договору. Графік платежів розраховується за зниженою процентною ставкою, виходячи з припущення, що споживач виконає свої обов`язки на умовах та у строки, визначені у договорі. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах, визначених в розділі 4 цього договору. Пунктами 1.4.1, 1.4.2 Договору визначено, що знижена процентна ставка становить 1,90% від суми кредиту за кожен день користування кредитом (693,50 процентів річних), стандартна процентна ставка становить 1,90% в день та застосовується: - у межах строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього договору. Згідно з пунктом 2.4. кредитного договору, кредит вважається наданим в день перерахування товариством суми кредиту (загального розміру) на користь клієнта. За пунктом 3.1. договору, нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, але не більше 90 календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт». Відповідно до пункту 3.3 договору, розмір процентної ставки, встановлений в п. 1.4 договору, залежить від умов її встановлення та є незмінним протягом усього строку дії договору та не може бути збільшений товариством в односторонньому порядку. Розділом 4 укладеного договору визначено порядок продовження строку користування кредитом, пролонгація. За положеннями пунктів 4.1.1., 4.1.2. договору, у випадку неможливості виконання зобов`язань за договором у повному обсязі у встановлений термін клієнт може ініціювати продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення кредиту шляхом укладення додаткової угоди до договору. Пропозиція (оферта) клієнта щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом натискання кнопки «ПРОДЛИТЬ /ПРОДОВЖИТИ КРЕДИТ» в особистому кабінеті або відповідної кнопки в платіжному терміналі та здійснення платежу на користь товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів (та у разі їх наявності - штрафних санкцій). Після отримання товариством коштів у розмірі нарахованих та несплачених процентів та штрафних санкцій (у разі наявності останніх), заява клієнта про продовження строку користування кредитом вважається поданою. В межах строку кредитування (15 днів) у період з 28 травня 2020 року по 11 червня 2020 року первісним кредитором нараховано проценти за ставкою 1,90% в день, що відповідає пунктам 1.3, 1.4 Договору. Такі відсотки нараховані у порядку, визначеному статтею 1048 ЦК України, і є процентами за користування кредитом. У пункті 9.11 Договору сторони погодили, що проценти, нараховані після закінчення строку користування кредитом (пункт 1.3) є процентами, що нараховуються за понадстрокове користування грошовими коштами в розумінні частини 2 статті 625 ЦК України. У період з 12 червня 2020 року по 09 вересня 2020 року (90 днів) первісний кредитор нараховував проценти за пунктами 9.11, 3.1, 1.4 Договору на заборгованість по тілу кредиту (10 000 грн), у зв`язку із чим заборгованість за процентами становить 19 950 грн, з яких проценти за користування кредитом (за частиною 1 статті 1048 ЦК України) 2850 грн (15 х 190 грн), проценти за понадстрокове користування кредитом (за частиною 2 статті 625 ЦК України) 17 100 грн (90 х 190 грн). Колегія судів зауважує, що суд першої інстанції проаналізував нараховані позивачем проценти за вищевказаними кредитними договорами та дійшов висновку про їх правильність та обґрунтованість. Заперечуючи щодо розрахунку заборгованості за процентами, відповідач не наводить альтернативного розрахунку на спростування доводів позовної заяви, висновків суду в цій частині та розрахунків позивача. Щодо стягнення заявленої позивачем суми інфляційних втрат у розмірі 5022,44 грн за період з 12 червня 2020 року по 22 лютого 2022 року колегія суддів зазначає таке. Велика Палата Верховного Суду визначила, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц). Відповідно до постанови Верховного Суду від 26 жовтня 2018 року в справі № 922/4099/17 положення статей 3, 509, 625 ЦК України, передбачають нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу. Отже, інфляційні втрати нараховуються виключно на суму основного боргу, та не можуть бути нараховані на 3% річних (пеню) за невиконання зобов`язання. У зв`язку із цим заявлений позивачем розрахунок інфляційних втрат не відповідає нормам матеріального права, оскільки враховує нарахування інфляційних втрат на суму боргу, що включає в себе нараховану первісним кредитором пеню в розмірі 17 100 грн. Індекс інфляції за період з 12 червня 2020 року по 22 лютого 2022 року становив у 2020 році: червень - 100,20, липень - 99,40, серпень - 99,80, вересень -100,50, жовтень -101,00, листопад - 101,30, грудень - 100,90; у 2021 році: січень -101,30, лютий - 101,00, березень - 101,70, квітень - 100,70, травень - 101,30, червень - 100,20, липень - 100,10, серпень - 99,80, вересень - 101,20, жовтень - 100,90, листопад - 100,80, грудень - 100,60; у 2022 році: січень - 101,30, лютий - 101,60. Період прострочення грошового зобов`язання становить 621 день. Розрахунок здійснюється за формулою: ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 ), де ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення. IIc (100,20 : 100) x (99,40 : 100) x (99,80 : 100) x (100,50 : 100) x (101,00 : 100) x (101,30 : 100) x (100,90 : 100) x (101,30 : 100) x (101,00 : 100) x (101,70 : 100) x (100,70 : 100) x (101,30 : 100) x (100,20 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (101,20 : 100) x (100,90 : 100) x (100,80 : 100) x (100,60 : 100) x (101,30 : 100) x (101,60 : 100) = 1.16769405. Таким чином інфляційне збільшення становить 2 154,87 грн (12 850,00 x 1.16769405 12 850,00). Враховуючи вищенаведене, стягненню з відповідача в користь позивача підлягає заборгованість за основним зобов`язанням (тіло кредиту) 10 000 грн, проценти за користування кредитом в межах строку кредитування - проценти за користування кредитом (за частиною 1 статті 1048 ЦК України) 2850 грн, проценти за понадстрокове користування кредитом (за частиною 2 статті 625 ЦК України) 17 100 грн та інфляційні втрати 2154,87 грн, всього 32 104,87 грн. З огляду на наведене, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру заборгованості за кредитним договором, що підлягає стягненню з відповідача в користь позивача, шляхом зменшення такої суми з 34 972,44 грн до 32 104,87 грн. В решті висновки суду першої інстанції щодо вирішення заявлених позовних вимог зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права, з урахуванням правильно встановлених обставин справи, з додержанням норм процесуального права. Судом першої інстанції, в частині вирішення питання розподілу судових витрат, пов`язаних із наданням позивачу професійної правничої допомоги, встановлено, що позивачем ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» заявлено до стягнення 7000 грн витрат, на професійну правничу допомогу. Визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають стягненню, суд першої інстанції виходив з незначної складності справи, принципів розумності та справедливості, дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача в користь позивача 2000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Колегія суддів з висновком суду першої інстанції погоджується з огляду на таке. Відповідно до положень статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, крім інших, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до положень частин 1, 2 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 137 ЦПК України). В силу положень частини 5 статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частини 6 статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами. Згідно з частиною 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Частинами 1, 2 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту; підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною 1 статті 30 Закону як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 вищевказаного Закону, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Встановлено, що 25 березня 2024 року між позивачем ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» та адвокатом Бачинським О. М. укладено Договір про надання правової допомоги № 20240325.6. Згідно п.п. 1.2.1 Договору, предметом договору є захист інтересів клієнта у справі до гр. ОСОБА_3 за Договором № 784813. Пунктом 4.2 Договору визначено, що у разі ухвалення судом рішення на користь клієнта, клієнт зобов`язується сплатити адвокату винагороду у розмірі 7000 грн, тобто у фіксованому розмірі (у разі задоволення позовних вимог у повному обсязі). За п. 4.4 Договору, клієнт зобов`язався здійснити оплату наданої адвокатом правової допомоги впродовж 10 днів з моменту постановлення судом рішення суду. Згідно з п. 4.8 Договору всі розрахунки проводяться у безготівковій формі в національній валюті гривні на підставі рахунку про оплату. На підставі договору про надання правової допомоги № 20240325.6. від 26 березня 2024 року адвокатом Бачинським О. М. видано ордер на надання правничої допомоги ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» серії ВС № 1269270. До позову приєднано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат у справі за позовом ТОВ «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф» до гр. ОСОБА_3 за Договором № 784813 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 28 травня 2020 року від 20 лютого 2021 року, де зазначено зокрема, що сума витрат на правничу допомогу адвоката, яку очікує понести позивач складає 7000 грн. В цю суму входить: оплата послуг адвоката за аналіз наданих клієнтом документів, судової практики, визначення перспективи подання позовної заяви, оплата послуг адвоката за підготовку позовної заяви у справі, оплата послуг адвоката за збирання доказів долучених до позовної заяви, оплата послуг адвоката за підготовку та подання заяв, скарг, клопотань, чи інших процесуальних документів у ході розгляду справи. В позовній заяві, серед іншого, заявлена вимога про стягнення із відповідача на користь ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» 7000 грн витрат на правничу допомогу та 2422,40 грн судового збору. У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Одночасно із цим, стороною позивача залишено поза увагою викладені представником відповідача ОСОБА_2 заперечення щодо вимог позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, які судом першої інстанції були враховані. Враховуючи вищевикладені обставини справи, а також те, що формальний підхід до присудження витрат на професійну правничу допомогу неприпустимий, суд першої інстанції, зменшуючи розмір таких витрат, правильно виходив із критерію реальності, розумності розміру цих витрат та конкретних обставин справи. З огляду на наведене, апеляційний суд в складі колегії суддів відхиляє доводи апеляційної скарги позивача на рішення суду у цій справі в частині неповного та необ`єктивного з`ясування обставин, що мають значення для справи під час вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Порушення норм процесуального права, неврахування обставин, які мають значення для справи судом першої інстанції не встановлено, тому апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній ним частині - без змін. Судові витрати, заявлені позивачем до стягнення у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, у порядку, визначеному статтею 141 ЦПК України підлягають залишенню за позивачем. У зв`язку із частковим задоволенням вимог апеляційної скарги відповідача, зміною рішення суду першої інстанції у відповідній частині, колегія суддів у порядку, визначеному пунктом 3 частини 1 статті 270, підпунтками «б», «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України, здійснює розподіл судових витрат зі сплати судового збору та витрат відповідача на правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Позивачем сплачено за подання позовної заяви 2422,40 грн судового збору. Зважаючи на те, що розмір задоволених судом позовних вимог становить 32 104,87 з 34 972,44 грн, що були заявлені (91,80%), розмір судового збору, що підлягає стягненню з відповідача в користь позивача за результатами розгляду справи судом першої інстанції становить 2223,76 грн. За подання апеляційної скарги відповідач сплатила 3633,60 грн судового збору. З урахуванням розміру задоволених вимог апеляційної скарги (8,2%), розмір судового збору, що підлягає стягненню з позивача в користь відповідача за результатами апеляційного перегляду справи становить 297,95 грн. Згідно з частиною 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про зменшення суми судового збору, що присуджена до стягнення з відповідача в користь позивача, з 2422,40 грн до 1925,81 грн (2223,76 грн 297,95 грн). Відповідач не заявляла про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом справи у суді першої інстанції. Про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану із переглядом справи в суді апеляційної інстанції, відповідач в апеляційній скарзі хоч і заявила, однак не зазначила ні розміру таких витрат у прохальній частині скарги, а ні орієнтовного (попереднього) розрахунку таких витрат, не подала доказів на підтвердження понесення нею будь-яких витрат на правничу допомогу. Тому колегія суддів не вирішує питання розподілу таких витрат. Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 369, 371, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» залишити без задоволення. Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 липня 2024 року в цій справі в частині стягнутого розміру заборгованості та судового збору змінити. Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» заборгованість за Договором про надання позики на умовах споживчого кредиту в розмірі 32 104 (тридцять дві тисячі сто чотири) гривні 87 к. та судовий збір у розмірі 1925 (одна тисяча дев`ятсот двадцять п`ять) гривень 81 к. У решті рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий - суддя Судді