Постанова Київський апеляційний суд № 757/1919/26-п

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 травня 2026 року справа № 757/1919/26-п провадження № 33/824/2471/2026 Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Музичко С.Г., розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 25 березня 2026 року, у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 Кодексу України про адміністративне правопорушення, - В С Т А Н О В И В : Постановою Печерського районного суду м. Києва від 25 березня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40 800 (сорок тисяч вісімсот) грн., з позбавлення права керування транспортними засобами строком на п`ять років, без оплатного вилучення транспортного засобу. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 665,60 грн. Не погоджуючись із постановою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати, провадження у справі закрити на підставі п.

7. Ч. 1 ст. 247 КУпАП. В обґрунтування вимог посилається на те, що про час розгляду справи скаржника було повідомлено менш ніж за 36 годин до її початку. З метою недопущення розгляду справи без участі скаржника, ним було складено та направлено клопотання про відкладення розгляду справи, проте суд першої інстанції протиправно проігнорував подане клопотання та розгляну в справу за відсутності особи, що притягується до адміністративної відповідальності. Розглянувши справу за відсутності скаржника та позбавивши його можливості залучити перекладача, районний суд порушив право на захист, гарантоване ст. 268 КУпАП та ст. 6 Конвенції. Відеофіксація розпочинається вже з моменту спілкування скаржника з інспекторами поліції, коли автомобіль не перебував у русі. Крім того, долучені працівниками поліції відеозаписи є уривчастими та не відображають безперервного ходу подій від моменту зупинки до складання матеріалів. В судове засідання з`явився ОСОБА_2 та його захисник Фещенко І.І. просили апеляційну скаргу задовольнити та скасувати постанову Печерського районного суду. Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 №555703 від 31.12.2025 року, встановлено, що 31.12.2025 о 13 год. 20 хв. у м. Києві площа Спортивна, 1А, ОСОБА_2 керував транспортним засобом «Mercedes-Benz ML 350» д.н.з. НОМЕР_1 повторно протягом року не маючи права керування таким транспортним засобом, а саме не отримував посвідчення водія відповідної категорії (постанова серії ЕНА № 4921864 від 08.06.2025 за ч. 2 ст. 126 КУпАП), чим порушив вимоги п. 2.1 а Правил дорожнього руху, відповідальність за що передбачена відповідальність за ч 5 ст. 126 КУпАП). Вивчивши, перевіривши та оцінивши матеріали адміністративної справи, обміркувавши наведені доводи захисту, викладені в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. За змістом ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП України, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і обєктивне зясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом. Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю. При розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно з`ясовувати питання: чи було вчинено таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Також при розгляді справ про адміністративні правопорушення необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у статтях 247, 280 КУпАП України, а зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 цього Кодексу. У ній, зокрема, потрібно наводити докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначати мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Згідно з приписом ст. 8 КУпАП України особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону. Згідно з положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV рішення ЄСПЛ є джерелом права в Україні. Відповідно до положень частини 1 статті 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод та правових позицій, викладених у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» (заява № 22150/02, параграф 2), у якому відображений принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом. Частиною 2 ст. 283 КУпАП вказано, що постанова про адміністративне правопорушення повинна містити, зокрема, опис обставин, установлених при розгляді справи. Виходячи з цього, суд при ухваленні рішення зобов`язаний викласти у постанові за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення обставини вчинення такого правопорушення, які цим судом визнані доведеними або які не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду. Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, суддею Печерського районного суду м. Києва розглянуто справу за відсутності скаржника. ОСОБА_2 в апеляційній скарзі звертає на це увагу, та зауважує, що він отримав повідомлення за 36 годин до засідання та це позбавило його можливості підготуватись до захисту, а саме знайти перекладача та скористатись правовою допомогою адвоката, окрім того, ним було направлено клопотання про відкладення розгляду справи, проте суд першої інстанції проігнорував дане клопотання, та розглянув справу за відсутності скаржника. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Гурепка проти України», адміністративні правопорушення , які передбачають значні штрафи та позбавлення спеціальних прав, за своєю суттю є кримінальними, а отже, вимагають дотримання всіх гарантій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Більше того, у рішенні у справі «Шмідт проти Латвії» ЄСПЛ наголосив, що повідомлення має бути не просто відправлене, а отримане в такий термін, щоб сама особа мала достатньо часу та можливостей для підготовки свого захисту. З огляду на зазначене, такі істотні порушення тягнуть за собою скасування судового рішення та постановлення нової постанови судом апеляційної інстанції. Переглядаючи справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 , апеляційним судом встановлено, що 31.12.2025 о 13 год. 20 хв. у м. Києві площа Спортивна, 1А, ОСОБА_2 керував транспортним засобом «Mercedes-Benz ML 350» д.н.з. НОМЕР_1 повторно протягом року не маючи права керування таким транспортним засобом, а саме не отримував посвідчення водія відповідної категорії (постанова серії ЕНА № 4921864 від 08.06.2025 за ч. 2 ст. 126 КУпАП), чим порушив вимоги п. 2.1 а Правил дорожнього руху, відповідальність за що передбачена відповідальність за ч 5 ст. 126 КУпАП). Факт вчинення адміністративного правопорушення та винність ОСОБА_2 у його вчиненні підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 555703 від 31.12.2025 року, постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 4921864 від 08.06.2025 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП, довідкою виданою старшим інспектором відділу адміністративнох практики Управління патрульнох поліції в м.Києві Департаменту патрульної поліції А.Булат щодо повторності та відозаписом з боді камер поліцейських. Вказані докази досліджені судом апеляційної інстанції, є належними і допустимими, якими беззаперечно підтверджено наявність обов`язкових ознак інкримінованого ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, зокрема факт керування транспортним засобом, не маючи права керування таким транспортним засобом, повторно протягом року. Апеляційний суд наголошує, що норми чинного КУпАП та відповідної Інструкції не вимагають обов`язкової відеофіксації керування особою транспортним засобом, такий факт підлягає доведенню сукупністю доказів, які вказують, що особа керувала транспортним засобом. Більше того, саме фіксування особи в стані руху є технічно неможливим, а тому на підставі усіх наявних доказів у справі суд встановлює доведеність або спростування факту керування транспортним засобом особою, на яку складено протокол. Так, відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Міжнародні стандарти у сфері судочинства приділяють значну увагу питанням дотримання принципу змагальності судового процесу. Так, у пункті 30 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо якості судових рішень» міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю. Зв`язок принципів змагальності та рівності, що, зокрема, досліджений у роботі «Конституційний принцип рівності та його особливості в адміністративному судочинстві», акцентовано також у деяких рішеннях Європейського суду з прав людини. Так, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01, п. 87) Суд зробив висновок, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу («Руїс-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain), заява № 12952/87, п. 63). У справі «Лазаренко та інші проти України» (№ 70329/12, п. 37) Суд нагадує, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, невід`ємними частинами права на суд необхідно розглядати, зокрема, такі вимоги, як змагальність процесу (Екбатані проти Швеції (Ekbatani v. Sweden), заява № 10563/83, п. 2433) та право на ефективну участь (T. проти Сполученого Королівства (T. v. the United Kingdom), заява № 24724/94, п. 8389). Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття «право на справедливий суд», що гарантоване Конвенцією. Постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 4921864 від 08.06.2025 до ОСОБА_2 застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу за ч. 2 ст. 126 КУпАП, а саме: за керування транспортним засобом, не маючи відповідного права керування транспортними засобами. Відеозаписом з боді камер інспекторів патрульної поліції зафіксовано обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, зокрема, як у ході спілкування з поліцейським ОСОБА_2 , який керував транспортним засобом «Mercedes-Benz ML 350» д.н.з. НОМЕР_1 повідомив, що посвідчення водія на право керування транспортними засобами не має. Згідно інформації з Національної автоматизованої системи Головного сервісного управління центру МВС України, відомості, щодо отримання посвідчення водія на ім`я ОСОБА_2 відсутні, що підтверджується довідкою, виданою старшим інспектором відділу адміністративної практики Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції А. Булат. Апеляційний суд зазначає, що ОСОБА_2 не скористався своїм правом надавати докази на підтвердження позиції. Разом з цим суд діє в межах своїх повноважень та у спосіб, визначений законом, а тому здійснює розгляд даної справи на підставі наявних доказів, які дають підстави стверджувати, що ОСОБА_2 керував транспортним засобом Mercedes-Benz ML 350, державний номерний знак НОМЕР_1 , не маючи права керування таким транспортним засобом, повторно протягом року. Спростування даного факту матеріали справи не містять. Апеляційний суд також враховує те, що в своєму рішенні від 29 червня 2007 року у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O'Halloran and Francis v. the United Kingdom, заяви № 15809/02 і № 25624/02) ЄСПЛ наголосив, що «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі». В процесі доказування вини доцільно керуватись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 р. у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282). Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для її виправдання. Отже, на підставі сукупності доказів, поза розумним сумнівом встановлено, що ОСОБА_2 керував транспортним засобом, не маючи права керування таким транспортним засобом, повторно протягом року, що є обов`язковими складовими інкримінованого йому адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП. Переконливих доводів, які б спростовували висновки про наявність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення та слугували підставою для закриття провадження за цих підстав, в апеляційній скарзі не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено. Вина ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, доведена поза розумним сумнівом. Разом з цим, апеляційний суд позбавлений можливості застосувати адміністративне стягнення до ОСОБА_2 , оскільки відповідно до ст. 38 КУпАП, якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, при цьому ст. 126 КУпАП передбачає загальний строк накладення адміністративного стягнення. Згідно матеріалів справи ОСОБА_2 вчинив адміністративне правопорушення 31.12.2025 року, отже на час постановлення судом апеляційної інстанції нового рішення, минув строк накладення адміністративного стягнення за адміністративне правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП. Відповідно до п. 7 ст. 247 КУпАП у разі пропущення строку, передбаченого ст. 38 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю. На підставі викладеного апеляційний суд вважає за необхідне закрити провадження за ч. 5 ст. 126 КУпАП на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП. На підставі викладеного та керуючись статтями 38, 294 КУпАП, апеляційний суд Керуючись ст.294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , задовольнити частково. Постанову Печерського районного суду м. Києва від 25 березня 2026 року, якою ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, - скасувати. Визнати винним ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП. Провадження по справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП закрити на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку із закінченням на момент постановлення апеляційним судом нового рішення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП. Постанова набирає законної сили негайно, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя