Постанова Київський апеляційний суд № 752/9234/22

УКРАЇНА КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 752/9234/22. Номер провадження 33/824/2863/2022. Категорія: ч. 1 ст. 130 КпАП України. Головуючий у суді першої інстанції - Єсауленко М.В. Головуючий у апеляційній інстанції - Дзюбін В.В. П О С Т А Н О В А Іменем України 26 жовтня 2022 року м. Київ Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду м. Києва - Дзюбін В.В., переглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали справи за апеляційною захисника - адвоката Малюги Вадима Миколайовича на постанову судді Голосіївського районного суду м. Києва від 07 вересня 2022 року, у с т а н о в и в: Цією постановою судді місцевого суду: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , - визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України, та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17 000 грн., із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік. На підставі ст. 40-1 КпАП України з ОСОБА_1 на користь держави стягнуто судовий збір в розмірі 496,20 грн. Постановою судді місцевого суду ОСОБА_1 притягнений до адміністративної відповідальності за відмову особи, який керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння. Як визнав установленим у постанові суддя місцевого суду, адміністративне правопорушення вчинене за таких обставин. 23 травня 2022 року о 09:55 годині по вул. Дніпровське шосе в м. Києві, ОСОБА_1 керував транспортним засобом - автомобілем марки "Opel Zafira", знак державної реєстрації НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп`яніння: зіниці очей не реагують на світло, тремтіння пальців рук. Від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп`яніння відповідно до встановленого порядку - водій ОСОБА_1 відмовився, порушивши вимоги п. 2.5 ПДР України. У поданій апеляційній скарзі адвокат Малюга Вадим Миколайович, який діє у захист прав і законних інтересів ОСОБА_1 , оспорюючи законність, обґрунтованість та підстави притягнення підзахисного до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КпАП України, просить: постанову судді Голосіївського районного суду м. Києва від 07 вересня 2022 року - скасувати та провадження в справі щодо ОСОБА_1 на підставі п. 1 ст. 247 КпАП України закрити за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України. На обґрунтування апеляційних вимог адвокат Малюга В.М. зважає на те, що дана постанова винесена з порушенням норм як процесуального адміністративного закону так і неправильним застосуванням норм матеріального адміністративного права, при цьому суддя місцевого суду неповно та однобічно з`ясував фактичні обставини справи, не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та обставинам, підійшов формально до вивчення фактичних обставин справи, а також - не сприяв повному, всебічному та неупередженому її розгляду, внаслідок чого безпідставного притягнув його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КпАП України. ОСОБА_1 і його захисник Малюга В.М. у засідання апеляційної інстанції не прибули, при цьому належним чином повідомлялись про день, час і місце апеляційного розгляду даної справи /а. с. 25, 26/, проте не повідомили причин своєї неявки, клопотань про відкладення апеляційного розгляду - не заявляли. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 294 КпАП України, апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду. При цьому суд апеляційної інстанції вжив усіх можливих заходів для завчасного повідомлення ОСОБА_1 і його захисника Малюги В.М. про дату, час і місце апеляційного розгляду. До цього ж, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 року ЄСПЛ у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"). Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 зазначеної Конвеції (§66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України"). На переконання суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 та його захисник - адвокат Малюга В.М. мали достатньо часу для захисту своїх прав і законних інтересів у даній справі. За таких обстави, керуючись ст. 268 КпАП України, суд апеляційної інстанції вважає можливим розглянути цю справу за відсутністю ОСОБА_1 та захисника Малюги В.М. на підставі доказів, що містяться в матеріалах справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду щодо змісту оскарженої постанови судді місцевого суду та доводів захисника Малюги В.М., викладених ним у апеляційній скарзі; вивчивши, перевіривши та оцінивши матеріали адміністративної справи, обміркувавши доводи скарги, - суд апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з огляду на таке. За змістом ст. ст. 245, 251, 252, 280 КпАП України, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом. Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю. При розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно з`ясовувати питання: чи було вчинено таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Також при розгляді справ про адміністративні правопорушення необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у статтях 247, 280 КпАП України, а зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 цього Кодексу. У ній, зокрема, потрібно наводити докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначати мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 7 КпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Згідно припису ст. 8 КпАП України особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону. Згідно положень ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року за №3477-ІV рішення ЄСПЛ - є джерелом права в Україні. Відповідно до положення частини 1 статті 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини в справі «Бендерський проти України" (заява №22150/02, параграф 2), у якому відображений принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом. Ці вимоги закону при розгляді суддею місцевого суду адміністративної справи щодо ОСОБА_1 належно не виконані з огляду на таке. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе за умови наявності в її діянні складу адміністративного правопорушення, визначеного приписами ч. 1 ст. 9 КпАП України. Складом правопорушення є наявність об`єктивних та суб`єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. При цьому, суд (суддя) повинен обґрунтовувати свої висновки про винуватість лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих не спростованих презумпцій факту (рішення ЄСПЛ "Коробов проти України" №39598/0з від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування. У п. 4.1 рішення Конституційного суду України від 22.12.2010 року №23-рп/2010 КСУ дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. За змістом ч. 1 ст. 130 КпАП України, підставою для притягнення до адміністративної відповідальності є, зокрема, відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння (п. 2.5 ПДР України). При цьому п. 2.5 ПДР України зобов`язує водія на вимогу працівника поліції пройти в установленому законом порядку медичний огляд для визначення, зокрема, стану наркотичного сп`яніння тощо. Відповідно до правил, визначених п. 5 Інструкції про застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, затвердженої Наказом МВС України 18.12.2018 року №1026, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних із виникненням у поліцейського особистого приватного становища. У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати і часу. Як об`єктивно вбачається із долученого до матеріалів справи відеозапису на диску, знятого з бодікамери поліцейського /а. с. 2/, відеозйомка обстановки та обставин подій даного правопорушення з моменту початку виконання службових обов`язків поліцейськими велася не з моменту початку виконання ними службових обов`язків (момент зупинки транспортного засобу), тобто здійснена епізодично і загалом становить 09 хвилин 32 секунди, при чому на відеофіксації сам факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом - не зафіксований таознака наркотичного сп`яніння: тремтіння пальців рук /а. с. 1/, - не вбачається; реакція зіниць очей на світло - не перевірялась; при цьому цей відеозапис не містить будь-яких даних стосовно фактичних обставин правопорушення, не відтворює подій перед зупинкою автомобіля, саму зупинку, підстав і процедури направлення ОСОБА_1 на медичний огляд, у тому числі факту складення направлення його на медичний огляд на стан наркотичного сп`яніння, що фактично знеславлює належність та допустимість цього відеозапису як доказу винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України. При цьому, однією з головних умов огляду водія транспортного засобу на стан сп`яніння є не лише наявність достататності підстав вважати, що водій перебуває у стані сп`яніння чи в нього маються ознаки такого стану, а й та обставина, що він у такому стані керував транспортним засобом. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 265-2, ч. 1 ст. 266 КПК України, у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, передбачені, зокрема, частинами 1, 2, 3 і 4 статті 130 цього Кодексу, працівник відповідного підрозділу поліції МВС України, що забезпечує безпеку дорожнього руху, тимчасово затримує транспортний засіб шляхом блокування або доставляє його для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку (якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху), в тому числі за допомогою спеціального автомобіля - евакуатора. Про тимчасове затримання робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення. Особи, які керують транспортними засобами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані, зокрема, наркотичного сп`яніння, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами та оглядові на стан такого сп`яніння. Проте ніяких даних про тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення ОСОБА_1 від керування автомобілем, вилучення в нього посвідчення водія, тобто належне виконання цих вимог закону, як протокол про адміністративне правопорушення серії ААД №068383 від 23.05.2022 року /а. с. 1/, так і матеріали адміністративної справи - не містять. Отже, ОСОБА_1 після складення зазначеного протоколу міг без будь-яких перешкод продовжити керувати транспортним засобом. Статтею 62 Конституції України , зокрема, передбачено, що усі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитись на її користь. У відповідності до п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі "Кобець проти України" (з урахуванням первісного визначення принципу "поза розумним сумнівом" у справі "Авшар проти Туреччини") доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи не спростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом. У силу принципу презупції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені винуватість особи та його подія мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. Отже, недотримання суддею місцевого суду вимог ст. ст. 7, 8, 9, 245, 251, 252, 278, 280, 283, 284 КпАП України про необхідність всебічного, повного та об`єктивного з`ясування обставин справи, і вирішення її в точній відповідності із законом, призвело до прийняття щодо ОСОБА_1 незаконного й необґрунтованого судового рішення. За таких обставин, постанова судді місцевого суду не може залишатися в силі та підлягає скасуванню, а провадження в справі щодо ОСОБА_1 на підставі п. 1 ст. 247 КпАП України - закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України. Зважаючи на викладене, апеляційний суд дійшов остаточного висновку про задоволення апеляційної скарги. Керуючись ст. 294 КпАП України, Київський апеляційний суд - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу адвоката Малюги Вадима Миколайовича, який діє у захист прав і законних інтересів ОСОБА_1 , - задовольнити. Постанову судді Голосіївського районного суду м. Києва від 07 вересня 2022 року щодо ОСОБА_1 - скасувати. Провадження в справі щодо ОСОБА_1 на підставі п. 1 ст. 247 КпАП України - закрити за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Київського апеляційного суду В. В. Д з ю б і н