Постанова 4873 № 910/13684/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "03" червня 2026 р. Справа№ 910/13684/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Майданевича А.Г. суддів: Суліма В.В. Коротун О.М. за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С. за участю представників сторін прокурор: Синюк І.А.; від позивача: не з`явився; від відповідача-1: не з`явився; від відповідача-2: не з`явився; від відповідача-3: не з`явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Скуза Ігора Васильовича та Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2026, повний текст якого складено 24.02.2026, у справі № 910/13684/25 (суддя Пукас А.Ю.) за позовом керівника Голосіївської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до

1. Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація)

2. Фізичної особи-підприємця Скуза Ігора Васильовича

3. Комунального закладу професійної (професійно-технічної) освіти «Київський професійний коледж автотранспортних технологій» ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У грудні 2025 року керівник Голосіївської окружної прокуратури міста Києва (далі -- прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач) з позовом до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач-1), Фізичної особи-підприємця Скуза Ігора Васильовича (далі - ФОП Скуз І.В., відповідач-2) та Комунального закладу професійної (професійно-технічної) освіти «Київський професійний коледж автотранспортних технологій» (далі - Коледж, відповідач-3), в якому просив суд: - визнати недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності №3688 від 13.03.2023 на орендне користування частиною нежитлового приміщення площею 399,4 кв.м, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд.78, літ.Б; - зобов`язати Фізичну особу - підприємця Скуза Ігора Васильовича повернути комунальному закладу професійної (професійно-технічної) освіти «Київський професійний коледж автотранспортних технологій» за актом приймання-передачі нерухоме майно - частину нежитлових приміщень площею 399,4 кв.м, що розташоване за адресою: м. Київ, віл. Набережно-Корчуватська, буд.78, літ.Б . В обґрунтування заявлених вимог прокурор стверджує, що оспорюваний ним договір не відповідає вимогам частини 4 статті 80 Закону України «Про освіту» в частині використання комунального майна не за цільовим призначенням, що є підставою для визнання його недійсним відповідно до вимог частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України та як наслідок, зобов`язання орендаря повернути орендоване нерухоме майно. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 позов керівника Голосіївської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради задоволено. Визнано недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності № 3688 від 13.03.2023, укладений між Департаментом комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), Фізичною особою-підприємцем Скузом Ігорем Васильовичем та Навчально-науковим центром професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України на орендне користування частиною нежитлового приміщення площею 399,4 кв.м, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд.78, літ.Б. Зобов`язано Фізичну особу - підприємця Скуза Ігора Васильовича повернути комунальному закладу професійної (професійно-технічної) освіти «Київський професійний коледж автотранспортних технологій» за актом приймання-передачі нерухоме майно - частину нежитлових приміщень площею 399,4 кв.м, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд.78, літ. Б. Стягнуто з Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) на користь Київської міської прокуратури судовий збір - 2 018,66 грн. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Скуза Ігора Васильовича на користь Київської міської прокуратури судовий збір 2 018,66 грн. Стягнуто з Комунального закладу професійної (професійно-технічної) освіти «Київський професійний коледж автотранспортних технологій» на користь Київської міської прокуратури судовий збір - 2 018,66 грн. Враховуючи встановлені судом обставини, зокрема, в частині визначеного відповідачем- 2 виду його економічної діяльності, яка не пов`язана ні з навчальним процесом, ні із забезпеченням навчального процесу, а також враховуючи визначений у пункті 7.1 Змінюваних умов договору цільове призначення орендованого майна, суд першої інстанції дійшов висновку, що сторони не дотрималися вимог статті 80 Закону України «Про освіту», що в силу положень частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 ЦК України є правовою підставою для визнання його недійсним та, як наслідок, для звільнення та повернення орендованого нерухомого майна навчального закладу. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов до висновку про задоволення позову прокурора у повному обсязі. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погодившись з прийнятим рішенням, Фізична особа-підприємець Скуза Ігор Васильович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Апелянт зазначає, що відповідач-2 створив базу виробничої практики за профілем освітнього закладу саме в приміщенні навчальних майстерень ( тобто у приміщеннях, визначених саме для виробничих функцій), з яких за договором оренди отримав в тимчасове користування тільки 1/9 частину приміщень майстерень, які не використовуються і не обладнані. Скаржник звертає увагу, що виробнича практика є формою освітнього процесу відповідно до закону. Законом України «Про професійну освіту» визначено, що для провадження виробничої практики базам практики освітня ліцензія не потрібна. Зазначений Закон дозволяє укладати договори оренди майна закладів професійної освіти без обмежень. Апелянт зауважує, що Закон України «Про оренду державного і комунального майна» виключив заклади професійної освіти з об`єктів щодо яких існують обмеження стосовно укладення договорів оренди. Скаржник також вважає, що частина 4 статті 80 Закону «Про освіту» посилається на врахування положень спеціальних законів, у даному випадку, Закону «Про професійну освіту». На думку апелянта, Департамент комунального власності м.Києва, як управитель, має право укладати договори оренди до 400 кв.м., більша площа - за рішенням КМР від 23.07.2020 №50/9129. Апелянт посилається на те, що майно не вибуло з власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради, майно перебуває в управлінні Департаменту комунальної власності м. Києва і на балансі освітнього закладу. Апелянт вважає, що ні прокурором, ні судом в оскаржуваному рішенні не доведено, яким чином порушені інтереси позивача, якщо сама КМР вважає, що її інтереси не порушені, інтереси КМДА - не порушені; інтереси учбового закладу - не порушені; конституційне право - доступ до освіти, освітнього процесу необмеженого кола осіб - не порушене. На думку апелянта, з урахуванням змін у законодавстві, що відбулись, інтереси держави також не порушені. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу У свою чергу, прокурор 23.03.2026 надав відзив на апеляційну скаргу ФОП Скуза І.В. в якому просив апеляційну скаргу ФОП Скуза І.В. залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 у справі №910/13684/25 без змін. Вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства. Прокурор зазначив, що ФОП Скуз Ф.В. не відноситься до суб`єктів освітньої діяльності, а його діяльність не була спрямована на організацію забезпечення та реалізацію освітнього процесу, оскільки використання комунального майна, яке перебуває на балансі Закладу освіти, з метою розміщення майстерень, що здійснюють технічне обслуговування та ремонт автомобілів, у т.ч. авто мийок та/або послуг шино монтажу, ні із забезпеченням навчального процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, а відтак, у даному випадку, вказане майно не могло бути передано в оренду через існування прямої заборони закону, а саме ч.4 ст.80 Закону України «Про освіту». Також звернув увагу на те, що дія Закону України «Про професійну освіту» від 21.08.2025, який набрав чинності 12.09.2025, не поширюється на спірні правовідносини, що виникли до набрання ним чинності. Стосовно підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі в особі Київської міської ради вказав на те, що прокурором було дотримано порядку та вимог ст.23 Закону України «Про прокуратуру». Короткий зміст відповіді на відзив прокурора 27.03.2026 ФОП Скуз І.В. подав до Північного апеляційного господарського суду відповідь на відзив, де послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.03.2026 у справі №922/5241/21 щодо участі та вказав, що з урахуванням зазначеної постанови, суд мав би вирішити питання щодо реституції, про що він наголошував у відзиві на позовну заяву. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Також не погодившись з прийнятим рішенням, Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його апеляційну скаргу задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 скасувати. Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Скаржник звертає увагу, що Кабінет Міністрів України визначив порядок застосування абзацу другого частини четвертої статті 80 Закону України «Про освіту» та прийняв постанову від 04.03.2026 № 287 «Про затвердження переліку цільових призначень, за якими здійснюється надання в оренду об`єктів та майна державних і комунальних закладів освіти з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу». Підпунктом 2 пункту 2 зазначеної постанови встановлено, що надання в оренду об`єктів та майна закладів освіти за цільовими призначеннями, передбаченими, зокрема, кодом 45.20 можливе за умови врахування освітніх програм (спеціальностей), за якими здійснюється підготовка здобувачів освіти у відповідному закладі освіти, та за умови укладення договору або меморандуму про співпрацю між орендарем і закладом освіти, який передбачає, зокрема, забезпечення орендарем бази практики здобувачів освіти з визначенням порядку, обсягу та змісту практичної підготовки. Отже, апелянт вважає, що через призму саме такого порядку застосування норми закону обставини даної справи свідчать про правомірність дій сторін при укладенні договору оренди, а саме, основним видом діяльності ФОП Скуз І.В. згідно з КВЕД є 45.20 технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів. Відповідно до пункту 7.1 Змінюваних умов договору майно передається в оренду для розміщення майстерень, що здійснюють технічне обслуговування та ремонт автомобілів, у тому числі автомийок та/або послуг шиномонтажу. З врахуванням освітніх програм (спеціальностей) між орендарем та балансоутримувачем укладено договори про надання освітніх послуг від 16.01.2023 № 10/1, від 24.04.2023 № 1977-У, від 25.09.2024 № 2143-У, від 10.01.2025 №2171-У відповідно до яких ФОП Скуз І.В. має забезпечити якісне проведення виробничого навчання на підприємстві та виробничої практики здобувачів освіти згідно з навчальними планами і освітніми програмами протягом усього періоду навчання. Отже, на думку апелянта, неправильним є висновок, що зазначення в договорі оренди в частині цільового призначення саме надання освітніх послуг та наявність зареєстрованого освітнього виду діяльності орендаря є обов`язковими умовами правомірності дій сторін при укладенні договорів оренди майна закладів освіти. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу 27.03.2026 прокурор надав відзив на апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), який за змістом повторює відзив на апеляційну скаргу ФОП Скуз І.В. ( крім представництва інтересів прокурора в суді) та просив апеляційну скаргу Департаменту залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 у справі №910/13684/25 без змін. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2026 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Скуза Ігора Васильовича на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 у справі № 910/13684/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Коротун О.М., Сулім В.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Скуза Ігора Васильовича на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 у справі № 910/13684/25 та справу призначено до розгляду на 20.04.2026. Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 11.03.2026 апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 у справі № 910/13684/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Коротун О.М., Сулім В.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 у справі № 910/13684/25 та справу призначено до розгляду на 20.04.2026. Розгляд апеляційних скарг Фізичної особи-підприємця Скуза Ігора Васильовича та Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) ухвалено здійснювати в одному апеляційному провадженні. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2026 відкладено розгляд апеляційних скарг Фізичної особи-підприємця Скуза Ігора Васильовича та Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) на 11.05.2026. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 продовжено строк розгляду справи №910/13684/25 та оголошено перерву у розгляді апеляційних скарг Фізичної особи-підприємця Скуза Ігора Васильовича та Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) до 25.05.2026. Колегією суддів у судовому засіданні 25.05.2026 було досліджено матеріали справи, а також всі заяви, додаткові пояснення, клопотання учасників процесу, після чого, суд перейшов на стадію судових дебатів. Після судових дебатів, у зв`язку з великою кількістю доказів, оголошено про відкладення стадії ухвалення та проголошення судового рішення на 03.06.2026. Позиції учасників справи Представник відповідача-1 у судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду 25.05.2026 підтримав доводи своєї апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 02.02.2026 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви відмовити у повному обсязі. Представник відповідача-2 у судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду 25.05.2026 підтримав доводи своєї апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 02.02.2026 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви відмовити у повному обсязі. Прокурор у судовому засіданні 25.05.2026 проти апеляційних скарг заперечував з причин, викладених у відзивах на апеляційні скарги, просив відмовити у їх задоволенні. Явкапредставників сторін Представники позивача та відповідача-3 у судові засідання не з`являлися. Враховуючи положення частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, та беручи до уваги, що явка учасників справи обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважала за можливе розглянути справу у відсутність представника позивача та представника відповідача-3. Водночас, представники позивача та відповідачів,1,2,3 на проголошення судового рішення на 03.06.2026, не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проголошення судового рішення були повідомлені належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронних документів до їх електронних кабінетів та розпискою. Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції. Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції Рішенням Київської міської ради № 575/575 від 07.07.2016 надано згоду на безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва цілісних майнових комплексів професійно-технічних та інших навчальних закладів, що належать до державної власності, зокрема Навчально-наукового центру професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України (пункт 24 додатку). Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 1847 від 25.11.2020 прийнято безоплатно до комунальної власності територіальної громади міста Києва цілісний майновий комплекс Навчально-наукового центру професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України (код згідно ЄДРПОУ 26125035), що розміщений на земельних ділянках площею 0,9679 га на вул. Набережно-Корчуватській, 78 і 4,1388 га на Столичному шосе, 98-А (кадастрові номери 8000000000:90:103:0014 і 8000000000:90:119:0027). Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 385 від 24.02.2021 затверджено акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу Навчально-наукового центру професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України, що розміщений на земельних ділянках за адресами: м. Київ, Голосіївський район, вул. Набережно-Корчуватська, 78 та м. Київ, м. Київ, Голосіївський район, Чапаєвське шосе, 98, до комунальної власності територіальної громади м. Києва До переліку цілісного майнового комплексу Навчально-наукового центру професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України, що безоплатно приймаються до комунальної власності територіальної громади міста Києва, який є додатком до вищенаведеного розпорядження, включено блок теоретичних занять, навчальні майстерні, об`єкт житлової нерухомості: загальною площею 5 322,2 кв.м, адреса: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. 78 (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права - індексний номер витягу 88253293 від 25.05.2017; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1257663880000), до складу якого входять навчальні майстерні літ. «Б» - 2 453,2 кв.м. У подальшому рішенням Київської міської ради № 2733/2774 від 07.10.2021 «Про реорганізацію шляхом перетворення» Навчально-науковий центр професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України реорганізовано шляхом перетворення в комунальний заклад професійної (професійно-технічної) освіти «Київський професійний коледж автотранспортних технологій. Вважати комунальний заклад професійної (професійно-технічної) освіти «Київський професійний коледж автотранспортних технологій» правонаступником усього майна, всіх прав та обов`язків Навчально-наукового центру професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України. Відповідно до пункту 1.1 Статуту комунального закладу професійної (професійно-технічної) освіти «Київський професійний коледж автотранспортних технологій», затвердженого розпорядженням Київського міського голови № 246 від 28.03.2023, Заклад освіти є закладом професійної (професійно-технічної) освіти третього (вищого) рівня, що здійснює первинну професійну підготовку робітників високого рівня кваліфікації з технологічно складних, наукоємних професій за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», як правило з числа учнів / випускників закладів загальної середньої освіти та підготовку за спеціальностями освітньо-професійного ступеня «фаховий молодший бакалавр», на основі професійної (професійно-технічної) освіти, з урахуванням раніше визнаних результатів навчання. Заклад освіти може здійснювати професійне (професійне-технічне) навчання, перепідготовку та підвищення кваліфікації працюючих робітників і незайнятого населення. Засновником Закладу освіти є Київська міська рада. Власником Закладу освіти є територіальна громада міста Києва від імені якої виступає Київська міська рада (пункт 1.2 Статуту). Заклад освіти є юридичною особою публічного права та бюджетною установою, що належить до сфери управління Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації (пункт 1.5 Статуту)). Основним видом діяльності комунального закладу професійної (професійно-технічної) освіти «Київський професійний коледж автотранспортних технологій» за КВЕД є 85.32 професійно-технічна освіта. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за номером об`єкта нерухомого майна № 1257663880000 за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. 78 зареєстровано об`єкт нерухомого майна: блок теоретичних занять, навчальні майстерні - блок теоретичних занять літ. «А» загальною площею 2 869 кв.м та навчальні майстерні літ. «Б» загальною площею 2 453,2 кв.м, форма власності - комунальна, власник - Київська міська рада. Наказом Департаменту комунальної власності м. Києва № 258 від 27.07.2023 вказане майно закріплено на праві оперативного управління за комунальним закладом професійної (професійно-технічної) освіти «Київський професійний коледж автотранспортних технологій», що належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва, згідно з додатком (номер запису про інше речове право № 56695407 від 18.08.2023). Встановлено, що 24.10.2022 до Навчально-наукового центру професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України звернувся ФОП Скуз Ігор Васильович про намір взяти майно в оренду, а саме частину приміщення навчальної майстерні загальною площею 399,40 кв. м, розміщеного за адресою: 03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 78 строком на 5 років та включити даний об`єкт оренди до Переліку першого типу з метою розміщення станції технічного обслуговування та ремонту автотранспортних засобів. Згідно з листом Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 01.11.2022 № 063-4724 Департамент не заперечував щодо оренди вищевказаного нерухомого майна, що не використовується в навчально-виробничому процесі навчального закладу, із збереженням профілю приміщення та надання послуг, що відповідають напряму підготовки кадрів, зокрема: технічного обслуговування транспортних засобів. У подальшому, Департаментом комунальної власності м. Києва в електронній торговій системі розміщено оголошення про передачу вказаного майна в оренду (https://prozoro.sale/auction/LLE001-UA-20230203-61226). За результатами електронного аукціону LLE001-UA-20230203-61226 від 16.02.2023 між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), Фізичною особою-підприємцем Скузом Ігорем Васильовичем та Навчально-науковим центром професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України 13.03.2023 укладено договір оренди № 3688 на користування частиною нежитлових приміщень навчальної майстерні загальною площею 399,4 кв. м, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 78, літ. Б (далі за текстом - договір) та обліковуються на балансі Навчально-наукового центру професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України. Строк дії договору 5 років з дати набрання чинності цим договором до 13.03.2028 (пункт 11 Умов договору). Відповідно до пункту 7.1 Змінюваних умов договору майно передається в оренду для розміщення майстерень, що здійснюють технічне обслуговування та ремонт автомобілів, у тому числі автомийок та/або послуг шиномонтажу. Пунктом 2.1 договору оренди орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акту приймання-передачі майна. Акт приймання-передачі підписується між орендарем та балансоутримувачем одночасно з підписанням цього договору. Місячна орендна плата, визначена за результатами проведення аукціону та становить, без податку на додану вартість 32 000 грн (пункт 8.1 Змінюваних умов договору). Відповідно до вимог пункту 4.1 договору у разі його припинення орендар зобов`язаний звільнити протягом трьох робочих днів орендоване майно від належних орендарю речей і повернути його відповідно до акту повернення з оренди орендованого майна в тому стані, в якому майно перебувало на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, а якщо орендарем були виконані невід`ємні поліпшення або проведено капітальний ремонт то разом із таким поліпшенням/капітальним ремонтом. Майно вважається повернутим з оренди з моменту підписання балансоутримувачем та орендарем акту повернення з оренди орендованого майна (пункт 4.3 договору). Відповідно до акту приймання-передачі в оренду нерухомого майна від 13.03.2023, який є додатком до договору, нежитлові приміщення на другому поверсі навчально-виробничого корпусу загальною площею 399,4 кв. м, що перебувають на балансі Навчально-наукового центру професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України та розташовані за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 78, літ. Б в орендне користування ФОП Скуз І.В. Між орендарем та балансоутримувачем укладено договори про надання освітніх послуг у сфері професійно-технічної освіти між професійно-технічним навчальним закладом і замовником робітничих кадрів від 16.01.2023 № 10/1 на 10 здобувачів освіти до 2027 року, від 24.04.2023 № 1977-У на 8 здобувачів освіти у 2023-2024 роках, від 25.09.2024 № 2143-У на 27 здобувачів освіти до 2028 року, від 10.01.2025 №2171-У на 8 здобувачів освіти до 2027 року. Відповідно до цих договорів ФОП Скуз І.В. має забезпечити якісне проведення виробничого навчання на підприємстві та виробничої практики здобувачів освіти згідно з навчальними планами і освітніми програмами протягом усього періоду навчання. Прокурор звертаючись до суду із позовом вказує на те, що зазначені договори не містять інформації щодо місця проведення вказаного виробничого навчання та практики здобувачів освіти, та чи використовується в цій діяльності частина нежитлового приміщення навчальної майстерні загальною площею 399,4 кв. м, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 78, літ. Б, та обліковується на балансі Навчально-наукового центру професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України. Також прокурор вказав, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань наявні відомості, що основним видом діяльності ФОП Скуз І.В., згідно з КВЕД є 45.20 технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, тобто орендар не проводить навчальної та/або освітньої діяльності та не надає освітні послуги. Також відсутні відомості в Реєстрі суб`єктів освітньої діяльності про здійснення освітньої діяльності ФОП Скуз І.В. З огляду на зазначене, прокурор стверджує, що ФОП Скуз І.В. не відноситься до суб`єктів освітньої діяльності, а його діяльність не була спрямована на організацію забезпечення та реалізацію освітнього процесу, оскільки комунальне нерухоме майно - частина нежитлових приміщень навчальної майстерні загальною площею 399,4 кв. м, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 78, літ. Б передано в оренду з метою розміщення майстерень, що здійснюють технічне обслуговування та ремонт автомобілів, у тому числі автомийок та/або послуг шиномонтажу для отримання прибутку, що жодним чином не пов`язано ні з навчальним процесом, ні із забезпеченням навчального процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, а відтак, у даному випадку, вказане майно не могло бути передано в оренду через існування прямої заборони в частині 4 статті 80 Закону України «Про освіту», що є підставою для визнання договору недійсним відповідно до вимог частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України та як наслідок, зобов`язання орендаря повернути орендоване нерухоме майно. У зв`язку з вищевикладеним, прокурор звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогами про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності №3688 від 13.03.2023 на орендне користування частиною нежитлового приміщення площею 399,4 кв.м, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд.78, літ.Б та зобов`язання ФОП Скуза І.В. повернути комунальному закладу професійної (професійно-технічної) освіти «Київський професійний коледж автотранспортних технологій» за актом приймання-передачі нерухоме майно - частину нежитлових приміщень площею 399,4 кв.м, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд.78, літ.Б . Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги прокурора задоволено у повному обсязі. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в даній справі, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне. Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Частинами третьою, п`ятою статті 53 ГПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону України "Про прокуратуру". Відповідно до частини третьої статті 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19 зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19). Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Відповідно до статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. За змістом частини 2 статті 2, частин 1, 4, 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами як безпосередньо так і через відповіднi виконавчі органи. Територіальним громадам належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, iншi кошти та об`єкти, визначенi відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності. Відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада. Відповідно до статті 101 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчим органом Київської міської ради є Київська міська державна адміністрація, яка паралельно виконує функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві. У відповідності до статті 181 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування. Враховуючи, що спірне приміщення є комунальною власністю, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження ним можуть здійснюватися від імені та в інтересах територіальної громади столиці Київською міською радою, саме до компетенції ради віднесені повноваження щодо захисту порушених інтересів територіальної громади міста Києва. Прокурор вірно звертає увагу суду на те, що пред`явлення даної позовної заяви в інтересах держави в особі Київської міської ради, яка від імені територіальної громади столиці реалізує правомочності власника комунального майна, викликане винятково захистом порушених інтересів держави, які полягають у недопущені незаконного, нецільового використання приміщень закладу освіти, збереження його матеріально-технічної бази, а також забезпечення належних умов для навчання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку здобувачів освіти, загрозі порушення вимог законодавства під час передачі в оренду майна освітнього закладу, що має наслідком порушення інтересів держави у сфері освіти, в контексті гарантування державою права дітей на безпечні і нешкідливі умови навчання, зокрема у комунальних закладах освіти. Законне використання комунального майна беззаперечно носить суспільний та державний інтерес, а порушення майнових прав навчального закладу є причиною незабезпечення державної політики в освітній галузі в цілому. Статтею 3 Закону України «Про професійну освіту» визначено, що державна політика у сфері професійної освіти визначається Верховною Радою України, реалізується Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки, іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування. Частиною 3 вказаної статті визначено, що завданнями державної політики у сфері професійної освіти, зокрема, є: забезпечення конституційного права особи на здобуття професійної освіти відповідно до її інтересів та здібностей; створення правових, організаційних та фінансових умов для функціонування та розвитку системи професійної освіти; створення умов для забезпечення якості професійної освіти та якості освітньої діяльності; творення умов для реалізації закладами професійної освіти фінансової, академічної. «Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18). Підсумовуючи зазначене, звернення прокурора до суду, у даному випадку, спрямоване на задоволення потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання - повернення територіальній громаді нежитлового приміщення, користування якою здійснюється в порушення чинного законодавства. Інтереси держави у даному випадку полягають у захисті прав дітей на отримання освіти у закладі освіти зі створеними відповідними умовами для його функціонування, зокрема, його матеріальної бази, а також створення належних, безпечних і нешкідливих умов навчання, праці та розвитку. Бездіяльність навчального закладу щодо використання такого майна прямо кореспондується з конституційним правом громадян на отримання освіти та державним обов`язком громадянам щодо створення державою належних умов її надання громадянам та подальшого розвитку. Відтак, позов в інтересах Київської міської ради, як безпосереднього власника спірного майна, підготовлений прокурором в межах наданих йому повноважень, з урахуванням специфічної структури органів місцевого самоврядування у місті Києві та з метою відновлення і дотримання інтересів держави в частині реалізації та забезпечення виконання завдань державної політики у сфері професійної освіти. Оскільки спірне нежитлове приміщення перебуває у користуванні інших осіб всупереч вимогам Закону, Київською міською радою на яку, як на головного розпорядника цим майном, покладено обов`язок сумлінного та добросовісного управління цим майном, забезпечення ефективного його використання та контролю за станом його збереження. Про виявлені порушення вимог законодавства про освіту прокурором проінформовано Київську міську раду листом від 18.06.2025 № 43-5269ВИХ-25. Однак, Київська міська рада заходи для усунення порушень законодавства та інтересів держави після отримання повідомлення не вжила. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 04.04.2019 у справі № 924/349/18, від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 згідно з якими прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів. У разі встановлення порушення вимог законодавства та факту бездіяльності органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах, у прокурора виникає не лише право, а й обов`язок захистити такі інтереси, що у даному випадку і зроблено шляхом звернення до суду з позовом. Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що у даній справі прокурором обґрунтовано та з дотриманням вимог статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" подано позовну заяву в інтересах держави в особі Київської міської ради, та належним чином обґрунтовано в ній необхідність захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, а тому твердження відповідача-2 в цій частині судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні. Щодо суті позовних вимог, Північний апеляційний господарський суд зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частинами першою та другою статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга) тощо. Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 цього Кодексу. Тобто закон визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України). При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19, від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22. Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Аналогічні висновки сформовано у постановах Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 18.05.2023 у справі № 906/743/21, від 03.08.2023 у справі № 909/654/19, від 19.10.2022 у справі № 912/278/21. При цьому, невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. До таких висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 15.10.2024 у справі № 917/531/19. Таким чином, для визнання правочину недійсним у судовому порядку необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону або його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. Подібні висновки викладений у постановах Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 917/1024/22, від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22. Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17). Так, Господарський суд м. Києва при розгляді даної справи дійшов висновку, що звернення прокурора до суду із вимогами щодо недійсності правочину і наслідків його недійсності є правомірним. З викладених вище підстав колегія суддів відхиляє доводи відповідача-2 про те, що порушення прав держави в особі Київської міської ради немає, а тому прокурор не праві звертатися із даним позовом. Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погоджується та зазначає наступне. Приписи Закону України «Про освіту» № 2145-VIII (тут і надалі у редакції станом на 13.03.2023) регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначають компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти. Нормами ч.1 ст.10 Закону України «Про освіту» та ст.3 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» визначено, що до невід`ємних складників системи освіти входить, зокрема професійна (професійно-технічна) освіта. Відповідно до ст.17 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» (який діяв на момент укладання договору) заклад професійної (професійно-технічної) освіти-це заклад освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян у професійній (професійно-технічній) освіті, володінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров`я. Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону № 2145-VIII заклад освіти залежно від засновника може діяти як державний, комунальний, приватний чи корпоративний. За змістом ч. 1 ст. 79 Закону № 2145-VIII джерелами фінансування суб`єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства, зокрема можуть бути: доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання. Відповідно до пункту 1.1 Статуту комунального закладу професійної (професійно-технічної) освіти «Київський професійний коледж автотранспортних технологій», затвердженого розпорядженням Київського міського голови № 246 від 28.03.2023, Заклад освіти є закладом професійної (професійно-технічної) освіти третього (вищого) рівня, що здійснює первинну професійну підготовку робітників високого рівня кваліфікації з технологічно складних, наукоємних професій за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», як правило з числа учнів / випускників закладів загальної середньої освіти та підготовку за спеціальностями освітньо-професійного ступеня «фаховий молодший бакалавр», на основі професійної (професійно-технічної) освіти, з урахуванням раніше визнаних результатів навчання. Заклад освіти може здійснювати професійне (професійне-технічне) навчання, перепідготовку та підвищення кваліфікації працюючих робітників і незайнятого населення. Засновником Закладу освіти є Київська міська рада. Власником Закладу освіти є територіальна громада міста Києва від імені якої виступає Київська міська рада (пункт 1.2 Статуту). Заклад освіти є юридичною особою публічного права та бюджетною установою, що належить до сфери управління Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації (пункт 1.5 Статуту)). Основним видом діяльності комунального закладу професійної (професійно-технічної) освіти «Київський професійний коледж автотранспортних технологій» за КВЕД є 85.32 професійно-технічна освіта. Відповідно до частини першої статті 80 Закону № 2145-VIII, до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо. Виходячи з вимог законодавства про освіту, об`єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти . Подібний висновок вкладений у постановах ВС від 15.06.2018 у справі №906/164/17, у справі №906/143/17 від 25.07.2018, у справі №917/1934/17 від 10.10.2018. Як убачається із матеріалів справи та установлено судом першої інстанції об`єкт оренди - є частина нежитлових приміщень навчальної майстерні, загальною площею 399,4 кв. м, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 78, літ. Б (далі за текстом - договір) та обліковуються на балансі Навчально-наукового центру професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України та відноситься до об`єктів освіти комунальної форми власності. Частиною четвертою статті 80 Закону № 2145-VIII передбачено, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства. В свою чергу, згідно з підпунктом 2 пункту 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного Договору оренди), навчальні заклади мають право надавати інші послуги, зокрема, надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується в навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі. Колегія суддів звертає увагу, що зміст підпункту 2 пункту 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796, в даному випадку не суперечить та не спростовує зміст частини четвертої статті 80 Закону України «Про освіту», а навпаки, доповнює його відповідним положенням. З урахуванням викладеного колегія суддів вказує, що чинний на момент укладення оспорюваного договору оренди, Закон України "Про освіту" імперативно забороняв використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачалося лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 17.09.2024 у справі № 927/55/23, від 23.07.2024 у справі № 912/673/23, від 14.02.2024 у справі № 910/14998/22. Окрім цього, саме по собі невикористання навчальним закладом своїх приміщень не надає права передачі таких приміщень в оренду з іншою метою, ніж надання послуг, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 04.06.2024 у справі № 927/1125/23. Закон України "Про освіту" не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте, враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, такі послуги повинні мати пов`язаність з навчально-виховним процесом чи його учасниками. Отже, питання про те, чи пов`язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях, з обслуговуванням учасників освітнього процесу, суди мають вирішувати, виходячи із конкретних обставин справи, з урахуванням того, чи не погіршує надання в оренду майна закладів освіти соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 17.09.2024 у справі № 927/55/23, від 22.05.2024 у справі № 906/1105/22. У відповідності до пункту 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 (у редакції станом на 13.03.2023), не можуть бути використані за будь-яким цільовим призначенням такі об`єкти оренди: майно закладів освіти. Такі об`єкти оренди можуть використовуватися лише для розміщення відповідних закладів або лише із збереженням профілю діяльності за конкретним цільовим призначенням, встановленим рішенням відповідного представницького органу місцевого самоврядування, крім випадків, що передбачають використання частини такого майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо такими закладами, пов`язаних із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності таких закладів, їх працівників та відвідувачів. Зазначені об`єкти можуть також використовуватися для проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів. Обмеження щодо використання майна закладів охорони здоров`я, освіти, соціально-культурного призначення (майна закладів культури, об`єктів спортивної інфраструктури) не поширюються на оренду будівель, споруд, окремих приміщень та їх частин, іншого нерухомого майна, що перебуває в аварійному стані або не використовується у діяльності таких закладів та об`єктів протягом трьох років (для об`єктів площею менш як 500 кв. метрів) або п`яти років (для об`єктів площею, що становить 500 і більше кв. метрів), за умови, що це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі або об`єкті, крім закладів фізичної культури і спорту, баз олімпійської та паралімпійської підготовки, фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд, лікувальних (лікувально-фізкультурних) і лікувально-профілактичних закладів. Системний аналіз вищенаведених приписів закону передбачає, що договір оренди майна закладів освіти має обмеження щодо використання такого майна і такі обмеження (цільове призначення) повинні бути встановлені у самому договорі. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 17.09.2024 у справі № 927/55/23, від 23.07.2024 у справі № 912/673/23. Так, відповідно до пункту 7.1 Змінюваних умов спірного договору майно передається в оренду для розміщення майстерень, що здійснюють технічне обслуговування та ремонт автомобілів, у тому числі автомийок та/або послуг шиномонтажу. Згідно із інформацією, яка міститься у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань наявні відомості, що основним видом діяльності ФОП Скуз І.В., згідно з КВЕД є 45.20 технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, тобто орендар не проводить навчальної та/або освітньої діяльності та не надає освітні послуги. Зазначене свідчить про відсутність у діяльності ФОП Скуз І.В. здійснення освітнього процесу або надання послуг пов`язаних із забезпеченням такого процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу щодо здобуття професійно-технічної освіти. Водночас, як вбачається із матеріалів справи, між орендарем та балансоутримувачем укладено договори про надання освітніх послуг у сфері професійно-технічної освіти між професійно-технічним навчальним закладом і замовником робітничих кадрів від 16.01.2023 №10/1 на 10 здобувачів освіти до 2027 року, від 24.04.2023 №1977-У на 8 здобувачів освіти у 2023-2024 роках, від 25.09.2024 №2134-У на 27 здобувачів освіти до 2028 року, від 10.01.2025 №2171-У на 8 здобувачів освіти до 2027 року. Проте, вказані договори не містять інформацію щодо місця проведення вказаного виробничого навчання та практики здобувачів освіти та чи використовується в цій діяльності частина нежитлового приміщення навчальної майстерні загальною площею 399,4 кв.м., що розташоване за адресою: м. Київ,вул., Набережно-Корчуватська, 78, літ.Б та обліковується на балансі Навчально - наукового центру професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України. Крім того, само по собі надання наведених послуг не означає використання приміщень державного закладу освіти виключно за освітнім призначенням, оскільки у спірному договорі має бути визначена мету використання майна саме в цих цілях, що зроблено не було. Викладене свідчить про відсутність у договорі оренди нерухомого майна від 13.03.2023 № 3688 на користування частиною нежитлових приміщень навчальної майстерні загальною площею 399,4 кв. м, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 78, літ. Б, за освітнім призначенням та, навпаки, надання відповідачу-2 право використовувати орендоване приміщення для розміщення майстерні, що здійснює технічне обслуговування та ремонт автомобілів, у т.ч. авто мийок та/або прослуг шиномонтажу та, як наслідок - пряме порушення приписів частини четвертої статті 80 Закону України "Про освіту". Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 17.09.2024 у справі № 927/55/23, від 09.04.2024 у справі № 927/400/23. За таких обставин об`єкт оренди передано в оренду ФОП Скуз І.В. всупереч забороні, встановленій законодавством про освіту, оскільки умовами договору оренди від 13.03.2023 № 3688 передбачено використання орендарем майна для розміщення майстерні, що здійснює технічне обслуговування та ремонт автомобілів, у т.ч. авто мийок та/або послуг шиномонтажу. Водночас судова колегія звертає увагу на те, що в силу положень статті 1 Закону України "Про освіту" заклад освіти - юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність. При цьому, за змістом положень ч.ч. 1, 4 ст. 80 Закону України «Про освіту», нежитлові приміщення, які становлять матеріально-технічну базу об`єктів освіти, не можуть використовуватися не за освітнім призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним чи навчально-виробничим процесом. Виняток лише становлять випадки надання в оренду майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. При цьому саме по собі невикористання навчальним закладом спірних приміщень не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю. Верховний Суд у постанові від 03.12.2024 у справі № 914/3310/23, здійснивши комплексний аналіз приписів Закону України "Про освіту", зазначив, що обмеження, встановлені частиною четвертою статті 80 Закону України "Про освіту", поширюються на всі заклади освіти незалежно від рівня акредитації. Колегія суддів також вважає на необхідне врахувати висновки Верховного Суду щодо застосування приписів частини четвертої статті 80 Закону України "Про освіту" в подібних правовідносинах, викладені в постанові від 16.04.2024 у справі № 922/3883/23, у якій констатовано, що вказаною нормою чітко встановлена заборона на використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, можливе лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, та пов`язані із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Тобто, Київський професійний коледж автотранспортних технологій вправі надавати в оренду майно, яке перебуває у нього на балансі, але лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Таким чином, господарський суд дійшов до обґрунтованого висновку, що невикористання навчальним закладом спірних приміщень для навчального процесу, не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що майно закладу освіти передано в оренду ФОП Скуз І.В. всупереч забороні, встановленій законодавством про освіту, оскільки умовами договору оренди передбачено використання орендарем майна для розміщення майстерні, що здійснює технічне обслуговування та ремонт автомобілів, у т.ч. авто мийок та/або послуг шиномонтажу . За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання оспорюваного договору оренди недійсним, оскільки його умови суперечать приписам законодавства. Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. У пунктах 66, 67, 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 викладено такі висновки: "За змістом абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України). За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію у натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України). Отже, ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: (1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України); (2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього Кодексу)". У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.08.2023 у справі № 918/862/22, від 26.01.2022 у справі № 924/637/20 викладено уточнюючий висновок про те, що правило статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину, а двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Відтак, наслідком недійсності договору є проведення реституції між сторонами недійсного правочину. При цьому, як вказано у постанові Верховного Суду від 17.04.2025 у справі № 910/9652/23, фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності (нікчемності) проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір є недійсним з моменту його вчинення, а зобов`язання (права та обов`язки) за цим недійсним (нікчемним) правочином припиняються на майбутнє. Враховуючи визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 13.03.2023 № 3688 22.02.2022, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про задоволення позовної вимоги про зобов`язання Фізичної особи-підприємця Скуз Ігора Васильовича повернути комунальному закладу професійної (професійно-технічної) освіти «Київський професійний коледж автотранспортних технологій» за актом приймання-передачі нерухоме майно - частину нежитлових приміщень площею 399,4 кв.м, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд.78, літ. Б. Отже, висновок суду першої інстанції у даній справі узгоджується із правовим висновком ВС у справі № 923/1292/21 від 25.06.2024 за подібних правовідносин, на який послався суд судом першої інстанції. Колегією суддів відхиляються посилання відповідача-1,2 на втрату чинності Законом України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» та набрання чинності Законом України «Про професійну освіту», який, на їх думку, має застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки дія нового Закону не поширюється на правовідносини, що склались між сторонами до набрання ним чинності. З цих підстав судом не береться до уваги посилання відповідача-1 на постанову КМУ від 04.03.2026 за №287. Також твердження відповідача-2 про зміну законодавства як підставу для перегляду правової оцінки спірних відносин є необґрунтованими, не підтверджені належними доказами та не свідчать про наявність будь-яких істотних змін, які вплинули б на правову природу спірної оренди або правовий статус цього майна. Стосовно посилання відповідача-1 на практику Верховного Суду у справі №910/11221/24 від 10.09.2025, у справі №910/3607/25, то колегія суддів зазначає, що Верховним Судом №910/11221/24 від 10.09.2025 було закрито провадження у справі, а у справі №910/3607/25 Верховним Судом 14.04.2026 прийнято постанову про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій із направленням справи на новий розгляд, тобто правові висновки у вказаних справах не приймалися. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що надала вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Інші доводи та заперечення учасників справи судом розглянуті, взяті до уваги, однак вони не спростовують вищенаведених висновків суду. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України). Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України). Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України). Апелянтами не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які вони посилаються в апеляційних скаргах. Доводи апеляційних скарг ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції. Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається. Таким чином, апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Скуза Ігора Васильовича та Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 у справі № 910/13684/25 задоволенню не підлягають. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 у справі № 910/13684/25 слід залишити без змін. З урахуванням відмови у задоволенні апеляційних скарг, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянтів в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Скуза Ігора Васильовича та Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 у справі № 910/13684/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 у справі № 910/13684/25 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянтів.

4. Матеріали справи № 910/13684/25 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повна постанова підписана 11.06.2026 у зв`язку із перебуванням у відрядженні судді Коротун О.М. з 04.06.2026 по 10.06.2026. Головуючий суддя А.Г. Майданевич Судді В.В. Сулім О.М. Коротун