Постанова Київський апеляційний суд № 759/13249/25

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 9 червня 2026 року місто Київ справа № 759/13249/25 апеляційне провадження № 22-ц/824/5476/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Головачова Я.В., суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва у складі судді Твердохліб Ю.О. від 15 жовтня 2025 року у справі за позовом акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : Короткий зміст позовних вимог У червні 2025 року акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - АТ "Універсал Банк", Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позов обґрунтовано тим, що monobank - це мобільний банк в рамках якого відкриваються поточні рахунки клієнтам (фізичним особам), спеціальним платіжним засобом яких є платіжні картки monobank. 27 квітня 2019 року ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг підписав анкету-заяву, згідно якої, отримав кредит у розмірі 17 259 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка. При цьому, ОСОБА_1 погодився, що підписана ним анкета-заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають між ним та АТ "Універсал Банк" договір про надання банківських послуг (далі - кредитний договір). АТ "Універсал Банк" свої зобов'язання за кредитним договором виконало у повному обсязі та надало відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Проте, відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору (не сплатив щомісячні мінімальні платежі). Станом на 27 листопада 2023 року у відповідача прострочення зі сплати щомісячного мінімального платежу за договором сягнуло понад 90 днів, у зв`язку з чим, на підставі підпункту 5.17 пункту 5 Розділу ІІ Умов відбулося істотне порушення клієнтом зобов`язань, вся заборгованість за кредитом стала простроченою. Банк 27 листопада 2023 року надіслав відповідачу повідомлення "пуш" про істотне порушення умов кредитного договору та про необхідність погасити суму заборгованості. Однак, відповідач на контакт не виходив та вчинив жодної дії, направленої на погашення заборгованості у зв'язку з чим та відповідно до пунктів 5.18, 5.19 кредит 27 грудня 2023 року став у формі "на вимогу". Станом на 8 квітня 2025 року загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) становить 19 255 грн 58 коп. Посилаючись на викладене, АТ "Універсал Банк" просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання банківських послуг "Monobank" від 27 квітня 2019 року у розмірі 19 225 грн 58 коп. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2025 року позов АТ "Універсал Банк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "Універсал Банк" заборгованість за договором про надання банківських послуг "Monobank" від 27 квітня 2019 року у розмірі 19 225 грн 58 коп. та судовий збір у розмірі 3 028 грн Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами дійсно виникли кредитні правовідносини, відповідач отримав кошти, не повернув кредит, тому з нього слід стягнути загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту). Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Скаржник зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що позивач упродовж періоду кредитування нараховував відсотки за користування кредитом, сплата та розмір яких не були погоджені сторонами; здійснював автоматичне списання відсотків, що призвело до збільшення розміру тіла кредиту; кредитний баланс Банк змінює на свій розсуд без погодження та сам нараховує овердрафт. Також судом не взято до уваги, що у розрахунках позивача наявні помилки, а саме у відповіді на відзив позивач вказує баланс станом на 1 вересня 2023 року у розмірі 1 996 грн 58 коп., тоді як у позовній заяві вказує залишок на балансі 19 225 грн 58 коп. зі знаком мінус. У позовній заяві кредитний ліміт зазначений у сумі 17 529 грн, а по додатках до позовної заяві в сумі 19 225 грн 58 коп.; всього вказано списання відсотків на суму 3 416 грн 78 коп. Вказує, що надана позивачем банківська виписка не є первинним бухгалтерським документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а будь-яких інших доказів перерахування кредитних коштів на карту або рахунок відповідача позивачем суду не надано, у зв'язку з чим неможливо встановити скільки коштів витрачено. Наголошує, що позивачем не надано доказів того, що поповнення картки, які здійснювалися відповідачем, відбувалися з метою погашення заборгованості, а не для власних потреб. Вважає, що у матеріалах справи відсутні документи, підтверджуючі ознайомлення відповідача з паспортом споживчого кредиту, розрахунку відсотків та узгодження суми кредиту, а наданий позивачем розрахунок заборгованості не завірений належним чином, тому не може бути належним доказом на підтвердження наявності заборгованості. Судом першої інстанції не враховано, що ані Умови та правила надання банківських послуг, ані Тарифи, ані Паспорт споживчого кредиту не містять підпису відповідача, тоді як згідно практики Верховного Суду підписання лише анкети-заяви до договору про надання банківських послуг не свідчить про укладення договору та не підтверджує наявності заборгованості, оскільки анкета-заява не містить розміру кредитного ліміту, розміру процентної ставки за користування кредитом, строку кредитування, наслідки порушення умов кредитування та інші істотні умови кредитного договору. Зазначає, що позивач не надав ліцензію на право кредитування фізичних осіб. Крім цього, як на підставу скасування рішення суду посилається на те, що надані позивачем докази не завірені у відповідності до вимог закону, а також надано неналежні докази на підтвердження повноважень представників позивача, які подавали процесуальні документи протягом всього розгляду справи у суді першої інстанції. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу АТ "Універсал Банк" зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявності правових підстав для стягнення заборгованості. Фактичні обставини справи, встановлені судами Судом установлено, що ОСОБА_1 27 квітня 2019року підписав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг. Відповідно до пункту 2 анкети-заяви, ОСОБА_1 проставленням власноручного підпису під цією заявою погоджується, що ця анкета-заява разом із: умовами і правилами обслуговування фізичних осіб в АТ "Універсал Банк" при наданні банківських послуг щодо карткових продуктів (Monobank/Universal Bank), тарифами, таблицею обчислення вартості кредиту, паспортом споживчого кредиту складають Договір про надання банківських послуг. Згідно пунктів 3, 5 анкети-заяви, підписуючи кредитний договір ОСОБА_1 підтверджує: ознайомлення з актуальною (чинною) редакцією умов і правил обслуговування фізичних осіб в АТ "Універсал Банк", таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту, що розміщені за посиланням: www.monobank.ua/terms, тарифами, що розміщені за посиланням www.monobank.ua/terms та отримання їх примірників у мобільному додатку, які йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення. В анкеті-заяві також зазначено, що виходячи з того, що ця анкета-заява є заявою на відкриття рахунку, ОСОБА_1 просить відкрити поточний рахунок № НОМЕР_1 у гривні на його ім`я та встановити кредитний ліміт на суму, вказану у мобільному додатку. Згідно довідки про наявність рахунку від 8 квітня 2025 року, ОСОБА_1 видано картку № НОМЕР_2 ; відкрито рахунок № НОМЕР_3 ; тип картки: "Чорна картка"; статус картки - активна до 04/24. Згідно довідки про розмір встановленого ліміту від 8 квітня 2025 року, ОСОБА_1 на картку № НОМЕР_4 встановлено кредитний ліміт, який періодично змінювався. Відповідно до виписки про рух коштів по картці від 8 квітня 2025 року, ОСОБА_1 користувався наданою йому кредитною карткою, шляхом, зокрема поповнення мобільного телефону, витрат у розстрочку за придбаний товар, купівлі продуктів в магазині, придбання товарів в аптеці, перерахування кредитного ліміту фізичним особам тощо. Згідно виписки, станом на 8 квітня 2025 року кредитний ліміт ОСОБА_1 за картковим рахунком № НОМЕР_3 по картці № НОМЕР_4 становить 17 259 грн; заборгованість - 19 255 грн 58 коп.; сума витрат за період мінус 812 633 грн 79 коп., сума зарахувань за період 792 561 грн 01 коп. Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № б/н від 27 квітня 2019 року, станом на 8 квітня 2025 року заборгованість ОСОБА_1 складає 19 255 грн 58 коп. що є загальним залишком заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту). Позиція суду апеляційної інстанції Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Статтями 526, 530 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11, частини 2 статті 509 ЦК України, підставами виникнення зобов`язань є договори та інші правочини. Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 2 статті 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України). Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір (оферту), відповіді про прийняття цієї пропозиції (акцепту), яка має бути повною і безумовною (статті 640-642 ЦК України). Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Положеннями статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі № 191/5077/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 2-383/2010). На підтвердження факту укладення кредитного договору позивачем надано суду копію анкети-заяви до договору про надання банківських послуг від 27 квітня 2019 року, яка містить власноручні підписи представника банку та позичальника ОСОБА_1 із світлокопіями його паспорту та РНОКПП, а також печатку Monobank АТ "Універсал Банк", що свідчить про дотримання сторонами письмової форми кредитного договору (том І, а.с. 44). Згідно частини 2 статті 639 ЦК України, договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні регламентовані Законом України "Про електронну комерцію", який визначає порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем, а також права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Згідно статті 3 цього Закону, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до частин 3-6,8 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію", електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про електронну комерцію", моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Встановлено, що форма та порядок укладання договору відбулась саме у змішаній формі - підписання позичальником анкети-заяви до договору про надання банківських послуг monobank шляхом засвідчення генерацією ключової пари з особистим ключем та відповідним їй відкритим ключем, який в подальшому також буде використовуватися для накладеного удосконаленого електронного підпису у мобільному додатку з метою засвідчення його дій згідно з договором. Зазначені дії свідчать про укладання електронного договору у спрощеній формі (не у вигляді окремого документу). Також установлено, що без ознайомлення з Умовами обслуговування рахунків особи в АТ "Універсал Банк" та Тарифами за карткою Monobank подальше укладення електронного договору кредиту на сайті є неможливим. Отже, заповненням анкети-заяви ОСОБА_1 підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України. Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 2 листопада 2021 року в справі № 243/6552/20, від 16 грудня 2020 року в справі № 561/77/19, від 12 червня 2021 року в справі №524/5556/19 та від 10 червня 2021 року в справі № 234/7159/20. Відтак висновок суду першої інстанції про те, що позивачем доведено на підставі належних доказів погодження між сторонами всіх істотних умов кредитного договору, що саме ці, а не будь-які інші Умови та Правила розумів відповідач під час укладання договору, є обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах Закону України "Про електронну комерцію". Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що підписання відповідачем лише анкети-заяви до договору про надання банківських послуг не свідчить про виникнення між сторонами кредитних правовідносин. З цих же підстав колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про те, що між сторонами не погоджено сплату та розмір відсотків за користування кредитними коштами, зміну Банком в односторонньому порядку кредитного ліміту. Особливістю проекту monobank є те, що банківське обслуговування здійснюється дистанційно без відділень. Попередня ідентифікація відбувається за допомогою завантаження копії паспорта та РНОКПП в мобільний додаток, а видача платіжної картки після верифікації фізичної особи здійснюється або у точці видачі, або спеціалістом Банку, що виїжджає за адресою, зазначеною клієнтом. Разом із встановленням на платіжній картці кредитного ліміту надається послуга - переведення витрати у розстрочку. За рахунок здійснення зазначеної операції стає доступним попередньо використаний кредитний ліміт. Умови і правила обслуговування фізичних осіб в АТ "Універсал Банк" при наданні банківських послуг щодо карткових продуктів, загальні умови випуску та обслуговування платіжних карток (Monobank) (далі - Умови), опубліковані на офіційному сайті Банку та постійно доступні для ознайомлення за посиланням https://www.monobank.ua/terms. Відповідно до пункту 5.16. Розділу IIУмов, у разі порушення терміну сплати щомісячного мінімального платежу понад 90 днів вся заборгованість за кредитом вважається простроченою (істотне порушення клієнтом зобов`язань). На залишок простроченої заборгованості Банк нараховує, а клієнт сплачує штраф у розмірі згідно із Тарифами, але не більше 50 % від суми, одержаного клієнтом кредиту. При цьому діє відсоткова ставка за користування кредитом у розмірі 0,00001% річних. Згідно з підпунктом 5.22. пункту 5 Розділу II Умов, кредит збільшується на суму заборгованості за договором по відсоткам до погашення, по неустойці, якщо на рахунку клієнта не вистачає власних для оплати вказаної заборгованості. При цьому, Банк надає кредит згідно з договором в розмірі зазначеної заборгованості та направляє кредитні кошти на погашення вказаної в цьому пункті заборгованості, а саме: відсотків за користування кредитним лімітом, неустойки за прострочені платежі згідно з Тарифами, якщо інше не передбачено умовами цього Договору. З матеріалів справи вбачається, що з метою отримання банківських послуг, 27 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до АТ "Універсал Банк", у зв`язку з чим підписав анкету-заяву №б/н від 27 квітня 2019 року (том І, а. с. 44). При підписанні вказаної анкети-заяви ОСОБА_1 погодився з тим, що анкета-заява разом Умовами, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг, про що вказано у пункті 2 анкети-заяви. Підписавши анкету-заяву, відповідач підтвердив, що ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку вищезазначених документів, що складають договір та зобов`язується виконувати його умови, про що вказано у пункті 3 анкети-заяви. Крім того, ОСОБА_1 беззаперечно погодився з тим, що банк має право на свій розсуд в односторонньому порядку зменшувати або збільшувати розмір дозволеного кредитного ліміту. Тобто, наданий позивачем доказ - підписана відповідачем анкета-заява, яка підтверджує факт, що відповідач виявив бажання стати клієнтом банку та отримувати банківські послуги. Відтак, згідно анкети-заяви ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку НОМЕР_5 в розмірі 17 259 грн, про що свідчать довідки про розмір встановленого ліміту та про наявність рахунку із зазначенням номеру картки та рахунку у форматі IBAN (том І, а.с. 42-43). Отже, долучена Банком до позовної заяви анкета-заява, яка підписана відповідачем 27 квітня 2019 року, містить вказівку про те, що ОСОБА_1 ознайомлений з Умовами та правилами, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту. Тобто відповідач ознайомлений з фінансовими умовами кредитування в "monobank", що свідчить про обов`язок відповідача зі сплати заборгованості за кредитом та про його обізнаність відносно збільшення кредиту на суму заборгованості за договором по відсоткам до погашення заборгованості, якщо на рахунку клієнта не вистачає власних для оплати вказаної заборгованості, тобто овердрафт, передбачений підпунктом 5.22. пункту 5 Розділу II Умов. Як вбачається з матеріалів справи, а саме з виписки про рух коштів, ОСОБА_1 користувався кредитними коштами та регулярно здійснював погашення заборгованості, однак останнє погашення заборгованості відбулося 30 квітня 2023 року і станом на цю дату частина заборгованості вже була простроченою. Вказане свідчить про те, що ОСОБА_1 належним чином не виконував свої зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість, яка в подальшому стала простроченою. Установлено, що на підтвердження позовних вимог позивачем до позовної заяви долучено розрахунок заборгованості, який містить підпис уповноваженої особи та печатку Банку, містить інформацію щодо предмета доказування, а отже згідно статті 77 ЦПК України є належним доказом на підтвердження позовних вимог, а також долучено первинний бухгалтерський документ - виписку по рахунку ОСОБА_1 . Процесуальний закон покладає тягар доказування на сторони, що забезпечуватиме реалізацію принципу змагальності у судовому процесі. Реалізація такого принципу здійснюється через стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Застосування такого підходу оцінки доказів відповідає позиції Верховного Суду у справах № 910/18036/17 від 2 жовтня 2018 року, № 917/1307/18 від 23 жовтня 2019 року. У цій справі позивачем доведено на підставі належних доказів, з урахуванням особливостей проєкту monobank, волевиявлення сторін на укладення правочину, зокрема погодження банком заявки позичальника на його укладення, а також підставності стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі, заявленому до стягнення та не спростованого відповідачем. Висновки суду першої інстанції про доведеність суми боргу є обґрунтованими, оскільки обов`язок доказування - це міра належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, а не суду. Тоді як пасивна поведінка позичальника, обізнаного із умовами кредитування та його часткове виконання, що також убачається із виписки про рух коштів та зі змісту розрахунку заборгованості в графі "сума погашення за наданим кредитом", не може бути підставою для звільнення його від виконання зобов`язання та повернення боргу за тілом кредиту. Доводи апеляційної скарги, що позивачем не надано первинних облікових документів (виписки по рахунку відповідача) на підтвердження видачі кредитних коштів та наявності заборгованості колегія суддів відхиляє їх, як необґрунтовані, з огляду на таке. Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, було встановлено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 4 липня 2018 року №

75. Аналіз зазначених норм закону дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 30 січня 2018 року в справі № 161/16891/15-ц, від 25 травня 2021 року в справі № 554/4300/16-ц, від 15 січня 2025 року в справі № 753/16762/15-ц. Таким чином, надана банком виписка за рахунками позичальника повинна бути досліджена судом з наданням оцінки у сукупності з іншими зібраними у справі доказами на предмет обставин видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у розрахунку позивача, що було здійснено судом першої інстанції. З огляду на викладене колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника, що надана позивачем виписка про рух коштів не є первинним бухгалтерським документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". В апеляційній скарзі скаржник вказує, що у рахунках позивача допущено помилку, оскільки позивач у відповіді на відзив вказує баланс станом на 1 вересня 2023 року у розмірі 1 996 грн 58 коп. зі знаком мінус, а в позовній заяві позивач вказує, що залишок на балансі в сумі 19 255 грн 58 коп. зі знаком мінус. Колегія суддів вважає безпідставними такі доводи скаржника, оскільки з урахуванням положень підпункту 5.22. пункту 5 Розділу II Умов, кредит збільшено на суму заборгованості за договором по відсоткам до погашення, так як на рахунку клієнта не вистачало власних коштів для оплати вказаної заборгованості, тобто виник, передбачений договором овердрафт. Крім того, з огляду на те, що збільшення кредитного ліміту в порядку підпункту 5.22. пункту 5 Розділу II Умов, можливе лише на прострочену заборгованість, яка з огляду на положення підпункту 5.16Розділу II Умов настає у разі порушення терміну сплати щомісячного платежу понад 90 днів, а розрахунком заборгованості та випискою по рахунку підтверджується факт виникнення прострочки понад 90 днів, з огляду на те, що останній платіж за кредитом було здійснено 30 квітня 2023 року, а загальний залишок заборгованості сформований 1 вересня 2023 року. Отже, протягом тривалого періоду часу відповідач користувався кредитними коштами, за що Банк регулярно здійснював списання відсотків. Проте, матеріли справи не містять доказів, що з моменту встановлення кредитного ліміту та з моменту першого списання відсотків, відповідач висловив незгоду з такими діями Банку, з посилання на непогодження умов щодо сплати відсотків тощо. Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 6 грудня 2007 року). Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року№ 15-рп/2004). Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. У схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Підсумовуючи викладене, очевидно, що дії відповідача, щодо заперечень погодження умов щодо сплати відсотків за користування кредитним лімітом, суперечать його попередній поведінці, що проявлялася у сплаті ним відсотків за користування кредитним лімітом, які нараховувалися та списувалися Банком у період з 27 квітня 2019 року по 1 вересня 2023 року і є недобросовісними. Аналогічний висновок, висловлений у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17. За обставинами справи випливає, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на необізнаність та непогодження умов щодо розміру процентної ставки і порядку слати відсотків, суперечить його попередній поведінці, яка полягала в тому, що впродовж тривалого періоду часу останній користувався кредитними коштами в межах наданого кредитного ліміту та виконував умови договору щодо погашення кредитної заборгованості, в тому числі відсотків за користування кредитним лімітом і не заперечував їх розмір та списання до моменту звернення Банку до суду із вказаним позовом. У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору, зокрема в частині умов щодо нарахування відсотків, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Матеріали справи не містять доказів, що відповідач звертався до суду позовом про визнання недійсними та неправомірними умов щодо розміру та сум відсотків, які списувалися банком протягом чотирьох з половиною років користування кредитним лімітом. В матеріалах справи також відсутні належні докази, що Банком невірно здійснено розрахунок заборгованості, якими, зокрема, можуть бути висновок експерта (спеціаліста), щодо розміру відсотків. Таким чином відповідач на власний розсуд вирішував чи використовуватинаданий йому кредитний ліміт чи утриматися від його використання, оскільки ключовим моментом є власне дії відповідача з ініціювання платіжної операції за рахунок не власних коштів, а за рахунок кредитних коштів, що становить собою операцію з кредитування рахунку, чим фактично акцептував пропозицію Банку з кредитування рахунку в обсязі та в межах кредитного ліміту. Таке свідчить про прийняття та схвалення власними діями факту кредитування рахунку в обсязі, що визначено самим скаржником, вчиняючи саме таку кількість транзакцій і в такому обсязі, в якому він вважав за доцільне використати запозичені кошти. Отже, з урахуванням вище наведеного та принципу добросовісності сплачені ОСОБА_1 кошти на погашення відсотків, як він вважає, не можуть бути зараховані в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту, оскільки списання Банком відсотків відбувалося правомірно, відповідно до погоджених між сторонами умов договору. З огляду на викладене, колегія суддів вважає неспроможними доводи скаржника про те, що позивачем не доведено тієї обставини, що поповнення картки відбувалося не з метою погашення заборгованості, а для власних потреб. Доводи скаржника про те, що позивач не надав ліцензію на право кредитування фізичних осіб спростовуються матеріалами справи (том І, а.с. 64). Також спростовуються матеріалами справи доводи скаржника про те, що долучені позивачем до позовної заяви документи не завірені належним чином, оскільки позивачем надано оригінал розрахунку заборгованості з підписом уповноваженої особи і печаткою банку, а інші документи надано в копіях, на яких міститься напис "Згідно з оригіналом", дата, ПІБ уповноваженої особи, підпис та печатка банку. Щодо доводів скаржника про відсутність належних доказів на підтвердження повноважень представників позивача, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до частини 1 статті 58 ЦПК України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Згідно з частиною 3 статті 58 ЦПК України, юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Пунктом 1 частини 1 статті 62 ЦПК України визначено, що повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи. З матеріалів справи убачається, що позовна заява АТ "Універсал Банк" та інші процесуальні документи, а саме відповідь та відзив та додаткові пояснення підписані та подані представником Мєшніком К.І. на підставі довіреності від 8 січня 2024 року, яка видана Головою Правління АТ "Універсал Банк" Старомінською І.О. (том І, а.с. 1-4, 63, 102-108, 178, 201-209). Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Старомінська І.О. є керівником АТ "Універсал Банк" (а.с. 65). З наведеного слідує, що представником Мєшніком К.І., яким підписано і подано позовну заяву та інші процесуальні документи, долучено належні докази на здійснення представництва інтересів АТ "Універсал Банк" у суді. Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для скасування рішення суду, оскільки зводяться до особистого тлумачення відповідачем норм законодавства, які регулюють дані правовідносини, та необхідності переоцінки доказів. При цьому, колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 9 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ? від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії"). Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Святошинского районного суду міста Києва від 15 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий Судді: