Постанова Запорізький апеляційний суд № 333/893/25

Дата документу 09.06.2026 Справа № 333/893/25 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №333/893/25 Головуючий у 1-й інстанції: Наумова І.Й. Провадження № 22-ц/807/1218/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2026 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Кухаря С.В., Гончар М.С., Волчанової І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах недієздатного підопічного ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 , який діє в інтересах недієздатного підопічного ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Дніпровський відділ державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) про звільнення від сплати аліментів, - В С Т А Н О В И В: У січні 2025 року ОСОБА_1 , який діє в інтересах недієздатного підопічного ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: Дніпровський відділ державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) про звільнення від сплати аліментів. В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 є рідним братом та опікуном ОСОБА_2 , який рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 липня 2024 року у справі №334/5467/24.22 серпня 2015 року визнаний недієздатним. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня 2021 року у справі №333/1701/18 з відповідача ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 05 квітня 2018 року. Крім того, суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, до досягнення дитиною трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з 05.04.2018 року. 25 жовтня 2021 року Дніпровським відділом державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно-Східного МУМЮ (м. Дніпро) було відкрите виконавче провадження №67215896 про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 22 жовтня 2021 року Дніпровським відділом державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно-Східного МУМЮ (м. Дніпро) було відкрите виконавче провадження №67215078 про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на її утримання. У виконавчу службу виконавчі документи ОСОБА_3 були пред`явлені у жовтні 2021 року. Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за виконавчим провадженням №67215896 станом на 31 жовтня 2024 року розмір заборгованості становить 157 238,42 гривень. Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за виконавчим провадженням №67215078 станом на 10 жовтня 2024 року розмір заборгованості становить 72 820,01 гривень. Однак, ОСОБА_2 з травня 2019 року хворіє на тяжке психічне захворювання. ОСОБА_2 почав хворіти з 2019 року і станом на 25 листопада 2022 року він дев`ять разів перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» ЗМР. Перша госпіталізація Полоз А.О. мала місце 04 червня 2019 року. Після виписки ремісія тривали лише сім місяців, після чого відбулась повторна госпіталізація і у подальшому стан ОСОБА_2 тільки погіршувався, відповідно ОСОБА_2 не працював, а точніше він не міг працювати через хворобу. Станом на момент набрання рішенням Комунарського районного суду від 29 березня 2021 року законної сили ОСОБА_2 вже перебував у стані, коли він не те, що не міг працювати, а взагалі втратив самоусвідомлення та здатність до самообслуговування. З виписного епікризу від 27 жовтня 2022 року вбачається, що ОСОБА_2 ще у 2020 році намагався працювати, але не зміг через хворобу. В анамнезі хвороби вказано, що 17 листопада 2020 року був звільнений з роботи через неадекватну поведінку. Єдиним засобом до існування ОСОБА_2 є пенсія по інвалідності в розмірі 3655,81 гривень на місяць. На цей час з цієї суми вираховується сума аліментів на дитину та сума на погашення заборгованості на утримання ОСОБА_3 . Після відрахувань за виконавчими провадженнями №67215078 та №67215896 з пенсії ОСОБА_5 залишається зовсім незначна сума, якої не вистачає для його утримання. ОСОБА_5 зовсім не здатний виконувати роботу, він потребує постійного стороннього догляду. Його не можливо залишити удома самого без стороннього нагляду. Таким чином, фактично заборгованість по аліментам виникла через важку психічну хворобу ОСОБА_2 .. Хвороба ОСОБА_2 є тривалою, стійкою і з негативною динамікою. На підставі вищевказаного, позивач просить суд: - звільнити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , від стягнення нарахованої заборгованості зі сплати аліментів на утримання сина - ОСОБА_4 в розмірі 157 238,42 грн за період з квітня 2018 року по вересень 2022 року по виконавчому провадженню № 67215896 з примусового виконання виконавчого листа Комунарського районного суду м. Запоріжжя, виданого 19 жовтня 2021 року у справі №333/1701/18.; вільнити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , від стягнення нарахованої заборгованості зі сплати аліментів на утримання ОСОБА_3 в розмірі 72 820,01 грн за період з квітня 2018 року по березень 2021 року по виконавчому провадженню № 67215078 з примусового виконання виконавчого листа Комунарського районного суду м. Запоріжжя у справі №333/1701/18. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 березня 2026 року у задоволені позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 , який діє в інтересах недієздатного підопічного ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_2 є тяжко хворою людиною, його стан здоров`я постійно погіршується, позивачем надано докази та пояснення, що ОСОБА_2 не може себе обслуговувати, не працює. З виписного епікрізу від 27 жовтня 2022 року вбачається, що ОСОБА_2 в 2020 році намагався працювати, але не міг через хворобу. В анамнезі хвороби вказано, що 17.11.2020 був звільнений з роботи через неадекватну поведінку. В рамках справи №334/10899/23 Запорізькою філією СЕ ДУ «ІСП МОЗ України» була проведена судова психіатрична експертиза, за якою було встановлено, що ОСОБА_2 виявляє ознаки психічного розладу у вигляді шизофренії, параноїчної форми, безперервний перебіг, змішаний дефект особистості. Вказаний психічний розлад є хронічним, стійким. Тому він не може розуміти значення своїх дій та керувати ними. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01.05.2024 у справі №334/10899/23 ОСОБА_2 визнаний недієздатним. Рішенням цього ж суду від 10.07.2024 у справі № 334/5467/24 встановлено опіку над недієздатним ОСОБА_2 та призначено опікуном його брата ОСОБА_1 .. Єдиним засобом для існування ОСОБА_2 є пенсія по інвалідності в розмірі 3655,81 грн на місяць. На цей час з цієї суми вираховується сума аліментів на дитину та сума на погашення заборгованості на утримання ОСОБА_3 .. Після відрахувань за виконавчими провадженнями №67215078 №67215896 з пенсії ОСОБА_2 залишається зовсім незначна сума, якої не вистачає для його утримання. Він не здатний виконувати роботу, потребує постійного стороннього догляду, його не можна залишити самого вдома без стороннього нагляду, не може працювати, оскільки ніхто не хоче тримати працівника з явними психічними розладами. Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило.Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. ОСОБА_1 та його представник- адвокат Кузнєцов Д.О., третя особа Дніпровський відділ державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями про вручення рекомендованих поштових відправлень, судової повістки-повідомлення ОСОБА_1 (а.с.144 ), шляхом надсилання судової повістки повідомлення в електронний кабінет підсистеми «Електронний суд» представнику ОСОБА_1 адвокату Кузнєцову Д.О., третій особі, що підтверджується довідкою відповідального працівнка суду про доставку судової-повістки повідомлення до їх електронного кабінету ( а.с. 142-143) до апеляційного суду не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, від представника ОСОБА_1 - адвоката Кузнєцова Д.О. на адресу апеляційного суду надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності, апеляційну скаргу просять задовольнити ( а.с. 156-158). Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. При цьому, колегія суддів зауважує, що Європейський суд з прав людини у справі "ЮніонАліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" ("AlimentariaSanders S.A. v. Spain", рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, п. 35) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Оскільки ОСОБА_1 та його представник адвокат Кузнєцов Д.О., третя особа Дніпровський відділ державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса), були належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, ОСОБА_1 реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), апеляційний суд вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні у відсутності ОСОБА_1 , його представника адвоката Кузнєцова Д.О., третьої особи. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам відповідає. . Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав належних та допустимих у розумінні ст. 197 СК України доказів на підтвердження існування обставин, що мають істотне значення, які б могли бути підставою для звільнення його від сплати заборгованості за аліментами. Позивачем не доведено причинно-наслідкового зв`язку між хворобою ОСОБА_2 та виникненням заборгованості зі сплати аліментів за заявлений в позові період. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Судом встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30.06.2020 року по цивільній справі №334/2308/18 визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , внесено зміни до актового запису від 13.03.2018 року №120 про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 122). В основу цього рішення покладено Висновок експерта КЗ «Дніпропетровське обласне бюро СМЕ» ДОР № 382 від 29.05.2019 року встановлено ОСОБА_2 може бути біологічним батьком дитини малолітнього ОСОБА_4 , ймовірність даної події складає 99,99998%. Постановою Запорізького апеляційного суду від 08.09.2020 року рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30.06.2020 року по цивільній справі №334/2308/18 залишено без змін (а.с. 123-125). На виконання рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30.06.2020 року по цивільній справі №334/2308/18 Комунарським районним у м. Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) внесено зміни до актового запису від 13.03.2018 року №120 про народження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та 03.11.2020 року видано нове свідоцтво про народження дитини серії НОМЕР_2 (а.с. 121). Малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та фактично проживає з матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого Комунарським РВ Запорізького МУ УМВС України в Запорізькій області 24 червня 2011 року (а.с. 6), та довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 14 березня 2018 року №04-18/3-316. (а.с. 7).». Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня 2021 року по справі № 333/1701/18 первісний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та на утримання позивача до досягнення дитиною трирічного віку, задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 05 квітня 2018 року. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, до досягнення дитиною трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи стягнення з 05 квітня 2018 року. Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць підлягає негайному обов`язковому виконанню. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 5000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 1409 грн 60 коп. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виключення відомостей про батьківство з актового запису про народження дитини, відмовлено (а.с.10-12). Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20.02.2022 року по справі №334/2064/22 стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , за період з 05.04.2018 року по 31.05.2022 року у розмірі 50 000,0 грн (а.с.38-42). Цим рішенням встановлені наступні обставини, які стосуються спірних правовідносин, а саме «22.10.2021 року Дніпровським відділом державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно-Східного МУМЮ (м. Дніпро) було відкрито виконавче провадження №67215078 про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на її утримання, що підтверджується копією Постанови про відкриття виконавчого провадження від 22.10.2021 року. Відповідно до Розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за виконавчим провадженням ВП №67215078 станом на 14.06.2022 року становить 95 987,13 грн. Судом встановлений факт неналежного виконання ОСОБА_2 аліментних зобов`язань за період з 05.04.2018 року по 31.05.2022 року, сума заборгованості становить 149 065,68 грн. Відповідно до наданої довідки до акту медико-соціальної експертної комісії Серія 12ААВ №629832 виданої 10.05.2022 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є інвалідом 2 групи, загального захворювання, інвалідність встановлена 10.05.2022 року, характер праці рекомендовано проста фізична праця, підставою є акт огляду МСЕК №438. Відповідно до відповіді директора Комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» Запорізької обласної ради Полоз Анатолій Олександрович перебував на стаціонарному лікуванні з-04.06.2019 року по 01.08.2019 року;-24.03.2020 року по 16.04.2020 року;-09.07.2020 року по 31.07.2020 року;-24.10.2020 року по 05.11.2020 року;-16.11.2020 року по 07.12.2020 року;-16.03.2021 року по 12.04.2021 року;-10.08.2021 року по 01.09.2021 року;-04.04.2022 року по 11.05.2022 року;-04.10.2022 року по 27.10.2022 року. Суд враховуючи матеріальний стану платника аліментів ОСОБА_2 , який є інвалідом 2 групи, відсутність у нього регулярних доходів, враховуючи його стан здоров`я, що він тривалий час перебуває на лікуванні, внаслідок чого не може працювати та не може в цей час сплачувати аліменти, що підтверджується відповідними довідками, враховуючи те, що пеня повинна бути засобом розумного стимулювання боржника виконувати взяте на себе зобов`язання, а не перетворюватись на непомірний тягар для нього, приходить до висновку що існують підстави для зменшення розміру неустойки. Таким чином, суд вважає, що необхідно зменшити розмір неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів ОСОБА_2 до 50 000,00 грн».. Відповідно до постанови державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Грінберг Ю.М., відкрито виконавче провадження ВП №67215896 з примусового виконання виконавчого листа №333/1701/18 виданий 19 жовтня 2021 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітньої дитини- ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частини від усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 05 квітня 2018 року (а.с.13). Відповідно до розрахунку заборгованості, складеного 08 квітня 2024 року державним виконавцем в межах виконавчого провадження №67215078, з виконання виконавчого листа щодо стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання відповідачки до досягнення дитиною трирічного віку, станом на 10.10.2024 року заборгованість по цим аліментам за період з 30.04.2018 року по 10.10.2024 року становить 72820,01 грн. Станом на березень 2021 року (закінчення строку стягнення аліментів) заборгованість становила 95987,13 грн, щомісячний розмір стягнення з жовтня 2022 року складав в середньому близько 900 грн на місяць (а.с.15). Відповідно до розрахунку заборгованості, складеного 31.10.2024 року державним виконавцем в межах виконавчого провадження №67215896, з виконання виконавчого листа щодо стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_8 , станом на 10.10.2024 року заборгованість по цим аліментам за період з 30.04.2018 року по 31.10.2024 року становить 157 238,42 грн. Станом на березень 2021 року (закінчення строку стягнення аліментів) заборгованість становила 119668,40 грн, щомісячний розмір аліментів з жовтня 2022 року складав в середньому близько 900 грн на місяць (а.с.14). Актуальних відомостей щодо розміру заборгованості по вказаним аліментам на час розгляду справи, суду позивачем не надано, враховуючи, що наявні суперечності щодо заявленого позивачем розміру заборгованості, з огляду на те, що вказаний в позовних вимогах розмір заборгованості розрахований по 2024 року, а не за зазначений в позові період по 2021-2022 року. Відповідно до наданої довідки до акту медико-соціальної експертної комісії Серія 12ААГ №823236 виданої 13.06.2024 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 має інвалідність 2 групи, загального захворювання, інвалідність встановлена на строк до 01.06.2025 року, характер праці рекомендовано проста фізична праця, підставою є акт огляду МСЕК №408 (а.с.6). Рішеннями Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 травня 2024 року по справі №334/10899/23, визнано недієздатним ОСОБА_2 , зі строком дії недієздатності до 01 червня 2026 року. Дане рішення набрало законної сили 01 червня 2024 року (а.с.7-8). Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 липня 2024 року по справі №334/5467/24, встановлено опіку над недієздатним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Опікуном ОСОБА_2 призначено його брата ОСОБА_1 . Рішення набрало законної сили 10 серпня 2024 року (а.с.9). Відповідно до копії витягу з висновку Запорізької філії судових експертиз ДУ «Інституту судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» від 07 березня 2024 року ОСОБА_2 виявляє ознаки психічного розладу у вигляді шизофренії, параноїдної форми, безперервний перебіг, змішаний дефект особисті. Даний висновок експерта наданий позивачем суду не в повному обсязі, в тому числі у витягу відсутній повний амнез життя хворого та його хвороби, міститься лише початок даного амнезу (а.с.19-21). З епікризу хворого ОСОБА_2 від 27 жовтня 2022 року вбачається, що з березня 2017 року ОСОБА_2 виявляв ознаки психічного розладу, в зв`язку з чим періодично проходив лікування в стаціонарному відділенні психіатричної лікарні. З анамнезу життя, викладеного в епікрізі вбачається, що ОСОБА_2 до 17.11.2020 року працював. З 17.11.2020 року офіційно не працевлаштований. В травні 2022 року встановлена група інвалідності (ас.17-18). Малолітній син ОСОБА_2 та позивачки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є дитиною з інвалідністю, в зв`язку з розладами психіки та поведінки, що підтверджується копією медичного висновку №724 від 20 березня 2024 року, індивідуальної програми реабілітації від 20 березня 2024 року, в зв`язку з чим потребує систематичного відновної терапії, медичного спостереження фізичної та психолого-педагогічної реабілітації (а.с.33-зворот-36). З педагогічної характеристики малолітнього ОСОБА_4 , як учня логопедичної шкоди «Мова-Промова» вбачається, що дитина відвідує індивідуальні заняття з учителем-логопедом з метою формування складової структури мови, навчання читання тощо (а.с.83). Відповідачка не працює, оскільки здійснює постійний догляд за дитиною з інвалідністю, отримує лише соціальну допомогу на дитину, що підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела доходу (а.с.36-37). З листування в месенджері між сторонами у справі вбачається наявність тривалого сімейного конфлікту між ними, зокрема і щодо виплати дитині заборгованості по аліментам (а.с.42-зворот-44). Зі змісту позовної заяви вбачається, що вимоги про звільнення від сплати заборгованості за спірний період позивач мотивував тим, що його підопічний ОСОБА_2 з травня 2019 року хворіє на тяжке психічне захворювання, що є істотною підставою для звільнення від заборгованості зі сплати аліментів. Положеннями статті 27 Конвенції ООН про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року N 31111/04 у справі "Хант проти України" зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі "Олсон проти Швеції" (N 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. За змістом частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Згідно зі статтями 150, 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття. Відповідно до положень статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Отже, вказані норми передбачають, що одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується із конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у сімейному законодавстві. Частиною першою статті 182 СК України визначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Частиною другою статті 182 СК України у редакції Закону України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» встановлено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Статтею 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Згідно з пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15 травня 2006року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. Зазначені норми передбачають, що розмір аліментів може бути змінений з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та за наявності правових підстав. При цьому, право застосування норми закону належить суду. Згідно з частиною другою статті 197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що платника аліментів може бути звільнено за рішенням суду від сплати заборгованості за аліментами у разі, якщо він доведе суду наявність у нього тяжкої хвороби або іншої обставини, що має істотне значення. При цьому вказана норма права не встановлює конкретного, вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для повного або часткового звільнення від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. За наявності обставин, що мають істотне значення, платник аліментів може бути повністю або частково звільнений від сплати заборгованості за ними на підставі судового рішення. Тобто, в розумінні закону, підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами можуть бути лише ті істотні обставини, які вплинули та пов`язані із самим фактом виникнення такої заборгованості. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі N 381/1553/19-ц. Отже, суд може, за передбачених статтею 197 СК України умов, повністю або частково звільнити платника аліментів від сплати заборгованості. При вирішенні таких спорів необхідно виходити з інтересів дитини, оскільки аліменти за рішенням суду присуджені на утримання дитини з метою забезпечення достатнього матеріального рівня її життя. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що платник аліментів може бути звільнений за рішенням суду від сплати заборгованості за аліментами, у разі якщо доведе суду наявність тяжкої хвороби або іншої обставини, що має істотне значення. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою устатті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права. Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності в такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає. Згідно з ч. 4 ст. 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них. Відповідно до ч. 4ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 186/126/21 викладено правовий висновок такого змісту: «Зміна фактичних обставин після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів, а саме: встановлення судом факту проживання дитини з іншим з батьків, а не з тим, на чию користь стягуються аліменти, є тією істотною обставиною, яка в розумінні частини другої статті 197 СК України може бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами платника аліментів. Рішення про звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами повинно також відповідати найкращим інтересам дитини. Нарахування аліментів за період, коли дитина не проживала з матір`ю, суперечить цільовому призначенню аліментів, за рахунок яких утримується дитина». Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21-ц. З наведених обставин справи вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4 . Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня 2021 року у справі №333/1701/18 з відповідача ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 05 квітня 2018 року. Крім того, суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, до досягнення дитиною трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з 05.04.2018 року. З урахуванням предмета цього спору (звільнення від сплати заборгованості по аліментах) однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, чи наявні обставини, що мають істотне значення, та які дають підстави для звільнення Позивача від заборгованості за аліментами. З доданих доказів вбачається, що ОСОБА_2 , який є батьком малолітнього ОСОБА_4 , 2018 року народження, з 2019 року має хронічний психічний розлад. Внаслідок погіршення психічного стану, в жовтні 2022 році ОСОБА_9 встановлена 2 група інвалідності. З 01.06.2024 року ОСОБА_2 рішенням суду визнаний недієздатним, оскільки він не розуміє значення своїх дій та не може керувати ними. Установлено, що ОСОБА_2 був обізнаний про ухвалення судом 29 березня 2021 року рішення про стягнення з нього аліментів на користь відповідачки на утримання неповнолітнього сина та на утримання відповідачки до досягнення дитиною трирічного віку, починаючи стягнення з 05 квітня 2018 року. Обов`язок зі сплати аліментів позивач належним чином не виконував. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2022 року з ОСОБА_2 на користь відповідачки була стягнута неустойка за несвоєчасну сплату аліментів на утримання неповнолітнього сина за період з 05. квітня 2018 року по 31 травня 2022 року у розмірі 50000 грн.. При цьому суд врахував, що позивач є інвалідом 2 групи загального захворювання, періодично з червня 2019 року по жовтень 2022 року перебував на стаціонарному лікуванні в КП «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги», тому враховуючи зазначені обставини суд зменшив розмір неустойки до 50000, 00 грн. Про наявність цього рішення позивач також був обізнаний. Під час розгляду справи зі стягнення аліментів, зі стягнення неустойки за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дитини позивач ОСОБА_2 не заявляв про свою хронічну хворобу. З листопада 2020 року позивач не працював, при цьому доказів, що наявність хвороби унеможливлювала його працевлаштуванню до визнання його недієздатним, суду не надано. В період з 2019 року по 2022 рік відомостей, що позивач не міг розуміти значення своїх дій внаслідок своєї хвороби, суду також не надано. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 тривалий час не визнавав свого батьківства щодо дитини, навіть попри те, що вже висновком експерта від 29 травня 2019 року в межах цивільної справи було по суті встановлено батьківство ОСОБА_2 щодо дитини, проте він навіть з цього часу не вчиняв дії щодо утримання дитини в добровільному порядку, хоча як вбачається з матеріалів справи, що до листопада 2020 року позивач працював. Періодичні перебування на лікарняному не свідчать про відсутність в нього заробітку за цей період з огляду на положення законодавства про оплату роботодавцем та державою лікарняних. Наявність в ОСОБА_2 психічного розладу не перешкоджала йому протягом тривалого часу з 2018 року по 2021 рік судитися з матір`ю дитини, нести матеріальні затрати на судові тяжби, при цьому зятягуючи розгляд справи щодо стягнення аліментів шляхом заявлення клопотань про зупинення провадження у справі, оскарження судових рішень, внаслідок чого рішення суду про стягнення аліментів набуло законної сили лише 15 серпня 2021 року, не утримуючи свого малолітнього сина в добровільному порядку в період судового розгляду справи. З медичних документів вбачається, що з червня 2019 року по 2022 рік хвороба ОСОБА_2 була хронічної та стійкою, при цьому при належному періодичному лікуванні, його стан поліпшувався і він міг працювати та реалізовувати інші свої соціальні права та обов`язки в суспільстві. Таким чином, медичні документи про захворювання і перебування на лікуванні у медичних закладах у 2019, у 2020, 2021, 2022 роках не підтверджують наявність тяжкої хвороби у ОСОБА_2 , що давали би підстави для звільнення від сплати заборгованості за аліментами, а також те, що заборгованість виникла у зв`язку із захворюванням. Отже, належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження того, що заборгованість за аліментами виникла у зв`язку з тяжкою хворобою, або іншою обставиною, що має істотне значення, ОСОБА_2 не надав. Напроти з наданих сторонами доказів вбачається що заборгованість по аліментам виникла не внаслідок хвороби останнього, а в результаті його умисного ухилення від сплати аліментів протягом тривалого часу. З огляду на зазначене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позивачем не доведено причинно-наслідкового зв`язку між хворобою ОСОБА_2 та виникненням заборгованості зі сплати аліментів за заявлений в позові період. При цьому колегія суддів звертає увагу, що даний спір містить чутливий соціальний характер, оскільки платником аліментів є особа з інвалідністю 2 групи, джерелом виплати яких є пенсія по інвалідності. Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 потребує стороннього догляду, а за ОСОБА_1 на підставі рішення суду визначений його опікуном, та звернувся в інтересах ОСОБА_2 із вищезазначеним позовом. При цьому дитина, на користь якої стягуються аліменти, є інвалідом дитинства, що також потребує певних додаткових витрат. Вирішуючи спір, судом першої інстанції враховано, що значна частина заборгованості утворилась у період коли ОСОБА_9 хоча і мав вказане захворювання, яке в подальшому стало підставою для встановлення інвалідності, натомість продовжував працювати (згідно виписного епікризу, працював техніком на заводі «Укрсільенергопроект» до 17.11.2020 року.) (а.с.17). У цей час, тобто до листопада 2020 року та в подальшому до 2022 року ОСОБА_9 не був позбавлений можливості сплачувати аліменти, натомість, цього не робив, та у зв`язку з чим утворилась заборгованість. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами апеляційної скарги. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права, що згідно правил ЦПК України не є підставою для скасування правильного і законного судового рішення. З огляду на викладене не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про наявність правових підстав для задоволення позову. Інші доводи апеляційної скарги на законність рішення суду не впливають і його висновок не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, має бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 року). Відповідно слушними є аргументи про недоведеність позовних вимог, зазначені у відзиві на апеляційну скаргу. Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права, з додержанням норм процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги немає. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах недієздатного підопічного ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 березня 2026 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повна постанова складена 10 червня 2026 року. Головуючий, суддя СуддяСуддя Подліянова Г.С.Гончар М.С. Кухар С.В.