Постанова 4807 № 336/595/26

Дата документу 09.06.2026 Справа № 336/595/26 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №336/595/26 Головуючий у 1-й інстанції: Петренко Л. В. Провадження № 22-ц/807/1332/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2026 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Кухаря С.В., Онищенка Е.А., Волчанової І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Железняка Віктора Кузьмича на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звільнення від сплати аліментів, - В С Т А Н О В И В: У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звільнення від сплати аліментів. В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 14.08.2004 року по 29.11.2013 року. Під час перебування у шлюбі у сторін народив син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29.11.2013 року у цивільній справі №336/8209/13-ц шлюб сторін розірвано та стягнуто аліменти з позивача на користь відповідача на утримання сина ОСОБА_4 в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно до повноліття дитини. Аліменти з позивача на користь відповідачки стягувались в примусовому порядку органами державної виконавчої служби. Син сторін - ОСОБА_3 , досяг повноліття ІНФОРМАЦІЯ_2 Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів у провадженні №42790335, складеному державним виконавцем Центрального відділу ДВС у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), заборгованість позивача зі сплати аліментів складає 114702,05 грн станом на квітень 2024 року. Позивач ОСОБА_1 був та є особою з інвалідністю з дитинства по слуху. Згідно довідки до акта огляду МСЕК серії АВ №0678588 від 21.03.2017 позивач повторно був оглянутий Пологівською МСЕК Запорізької області 21.03.2017 року та визнаний інвалідом третьої групи з дитинства по слуху безстроково і й протипоказана тяжка фізична праця. Через фізичний стан здоров`я та наявну інвалідність і обмеження щодо виконання тяжких фізичних робіт позивач був обмежений у виборі професій та роботи, через що не мав постійної та добре оплачуваної роботи. Позивач мешкав останнім часом в с. Юрківка Пологівського район Запорізької області. Через військову агресію російської федерації позивач в травні 2022 року, змушений був змінити місце постійного проживання, при цьому втратив все своє майно. Зараз позивач мешкає тимчасово у м. Запоріжжі, набув статусу внутрішньо перемішеної особи. Через інвалідність та незадовільний стан здоров`я позивач не працює, отримує незначну за розміром пенсію по інвалідності, має непрацездатних батьків, яким за чинним законодавством зобов`язаний надавати допомогу та догляд і надає їх в міру своїх можливостей. Матір позивача ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є особою з інвалідністю третьої групи, непрацездатна. Батько позивача ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , пенсіонер за віком, непрацездатний. У батька позивача в серпні 2025 року виявлено онкологічне захворювання. Догляд за батьком здійснює позивач разом зі своєю матір`ю. Викладене свідчить, що позивач наразі перебуває у складних життєвих обставинах - в ситуації, коли він та члени його сім`ї не можуть самостійно подолати негативний вплив обставин, що загрожують їхньому життю і здоров`ю, зумовлені бідністю, хворобами і інвалідністю, безробіттям, війною, втратою житла та всього свого майна через евакуацію внаслідок війни тощо. За викладених обставин позивач неспроможний сплачувати існуючий борг по аліментам на утримання сина ОСОБА_4 , який вже досяг віку 19 років і спроможний самостійно забезпечити своє життя. На підставі вищевикладеного просив суд звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , від сплати заборгованості за аліментами, яка виникла станом на квітень 2024 року в сумі 114 702,05 грн у виконавчому провадженні ВП №42790335, яке перебуває на виконанні у Центральному відділі державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та відкрите за виконавчим листом, виданим на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29.11.2013 року у справі №336/8209/13-ц. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2026 року в задоволені позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 , представник, адвокат Железняк Віктор Кузьмич подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не врахував, що згідно довідки до акта огляду МСЕК серії АВ №0678588 від 21.03.2017 року Позивач повторно був оглянутий Пологівською МСЕК Запорізької області 21.03.2017 року та визнаний інвалідом третьої групи з дитинства по слуху безстроково і йому протипоказана тяжка фізична праця. Через фізичний стан здоров`я та наявну інвалідність і обмеження щодо виконання тяжких фізичних робіт Позивач був обмежений у виборі професій та роботи, через що не мав постійної та добре оплачуваної роботи. Між тим Позивач регулярно отримував пенсію по інвалідності і не приховував свої доходи та не ухилявся від сплати аліментів. Позивач мешкав останнім часом в с. Юрківка Пологівського району Запорізької області. Через військову агресію російської федерації Позивач в травні 2022 року змушений був змінити місце постійного проживання, при цьому втратив житло та все своє майно. Позивач мешкає тимчасово у м. Запоріжжі, набув статусу внутрішньо переміщеної особи. Через інвалідність та незадовільний стан здоров`я Позивач не працює, отримує незначну за розміром пенсію по інвалідності. Позивач має непрацездатних батьків, яким за чинним законодавством зобов`язаний надавати допомогу та догляд і надає їх в міру своїх можливостей. Матір Позивача ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є особою з інвалідністю третьої групи, непрацездатна. Батько Позивача ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , пенсіонер за віком, непрацездатний. У батька Позивача в серпні 2025 року виявлено онкологічне захворювання: Позивач наразі перебуває у складних життєвих обставинах - в ситуації, коли він та члени його сім`ї не можуть самостійно подолати негативний вплив обставин, що загрожують їхньому життю і здоров`ю, зумовлені бідністю, хворобами і інвалідністю, безробіттям, війною, втратою житла та всього свого майна через евакуацію внаслідок війни тощо. У Позивача та його батьків також вкрай тяжкий фінансовий стан і вони потребують надання різноманітних соціальних послуг, фінансової допомоги, щоб впоратися з існуючими труднощами. За викладених обставин Позивач неспроможний сплачувати існуючий борг по аліментам на утримання сина ОСОБА_4 . Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило.Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, до апеляційного суду не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, будь яких клопотань про відкладення розгляду справи не надали. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Зважаючи на вказане, колегія у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам відповідає. Відмовляючи в задоволенні позову, суд керувався тим, що позивачем з урахуванням положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, не надано суду належних, достатніх достовірних доказів, які б давали підстави для звільнення останнього від заборгованості зі сплати аліментів. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 14.08.2004 року по 29.11.2013 року. Сторони мають спільну дитину сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29.11.2013 року у цивільній справі №336/8209/13-ц шлюб сторін розірвано та стягнуто аліменти з позивача на користь відповідача на утримання сина ОСОБА_4 в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно до повноліття дитини (а.с.9-10). Аліменти з позивача на користь відповідачки стягувались в примусовому порядку органами державної виконавчої служби (а.с.11-13). Позивач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 3 групи з дитинства по слуху, що підтверджується пенсійним посвідченням виданим 26.09.2008 року довічно (а.с.6). Згідно довідки до акта огляду МСЕК серії АВ №0678588 від 21.03.2017 позивач повторно був оглянутий Пологівською МСЕК Запорізької області 21.03.2017 року та визнаний інвалідом третьої групи з дитинства по слуху безстроково і й протипоказана тяжка фізична праця (а.с.17-18). При вирішенні питання щодо стягнення аліментів було враховано стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів. Відповідно до довідки Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району від 06.05.2022 №2327-5001534473, ОСОБА_1 мешкав в АДРЕСА_1 , наразі фактичне місце проживання має: АДРЕСА_2 (а.с.19). Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів у провадженні № 42790335, складеному державним виконавцем Центрального відділу ДВС у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), заборгованість позивача зі сплати аліментів складає 114 702,05 грн станом на квітень 2024 року (а.с.11-13). Син сторін - ОСОБА_3 , досяг повноліття ІНФОРМАЦІЯ_2 . Положеннями статті 27 Конвенції ООН про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року N 31111/04 у справі "Хант проти України" зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі "Олсон проти Швеції" (N 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. За змістом частини другої статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Згідно зі статтями 150, 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття. Відповідно до положень статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Отже, вказані норми передбачають, що одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується із конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у сімейному законодавстві. Частиною першою статті 182 СК України визначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Частиною другою статті 182 СК України у редакції Закону України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» встановлено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Статтею 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Згідно з пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15 травня 2006року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. Зазначені норми передбачають, що розмір аліментів може бути змінений з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та за наявності правових підстав. При цьому, право застосування норми закону належить суду. Згідно з частиною другою статті 197 Сімейного Кодексу України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Вказана правова норма не встановлює конкретного, вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Тобто, в розумінні закону, підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами можуть бути лише ті істотні обставини, які вплинули та пов`язані із самим фактом виникнення такої заборгованості. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі N 381/1553/19-ц. Отже, суд може, за передбачених статтею 197 СК України умов, повністю або частково звільнити платника аліментів від сплати заборгованості. При вирішенні таких спорів необхідно виходити з інтересів дитини, оскільки аліменти за рішенням суду присуджені на утримання дитини з метою забезпечення достатнього матеріального рівня її життя. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою устатті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права. Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності в такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру. Враховуючи викладене, платник аліментів може бути звільнений за рішенням суду від сплати заборгованості за аліментами, у разі якщо доведе суду наявність тяжкої хвороби або іншої обставини, що має істотне значення. Вирішуючи спір, судом першої інстанції враховано, що ОСОБА_1 було достовірно відомо, що рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29.11.2013 року у цивільній справі №336/8209/13-ц шлюб сторін розірвано та стягнуто аліменти з позивача на користь відповідача на утримання сина ОСОБА_4 в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно до повноліття дитини (а.с.9-10). Позивач не був позбавлений можливості сплачувати аліменти, натомість, цього не робив, та у зв`язку з чим утворилась заборгованість. Крім того, позивач не довів належними та допустимими доказами, що у нього тяжке матеріальне становище. Як вже було зазначено, згідно з частиною другою статті 197 Сімейного Кодексу України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Тобто у даному випадку доведенню підлягають дві взаємопов`язані обставини, зокрема наявність тяжкої хвороби платника аліментів або інша обставина, а у другому випадку причинно-наслідковий зв`язок, тобто факт утворення заборгованості саме через виникнення захворювання, або іншої обставини, яка має істотне значення, чого позивачем належними, достатніми та достовірними доказами доведено зроблено не було. З цих підстав, апеляційний суд відхиляє доводи, що повторний огляд позивача Пологівською МСЕК Запорізької області та визнання його інвалідом третьої групи з дитинства по слуху безстроково з протипоказанням до тяжкої фізичної праці є підставою для звільнення його від заборгованості зі сплати аліментів, оскільки повторний огляд фактично підтвердив наявність захворювання, яке існувало на час ухвалення Шевченківським районним судом м. Запоріжжя рішення про стягнення аліментів від 29.11.2013 року у цивільній справі №336/8209/13-ц (а.с.9-10). Не можуть буди прийняті також посилання в апеляційній скарзі на факт утримання позивачем його непрацездатних батьків, оскільки він по-перше, не підтверджується належними доказами, зокрема ні суду першої ні апеляційної інстанції не надано доказів несення витрат на утримання батьків позивача, по-друге, навіть у цьому випадку необхідно довести, що ці обставини унеможливили виконання обов`язку зі сплати аліментів і призвели до виникнення заборгованості. Та обставина, що у батька позивача у серпні 2025 року виявлено тяжке захворювання також не є підставою для повного або часткового звільнення від сплати аліментів, в розумінні статті 197 Сімейного Кодексу України, оскільки відповідно до розрахунку, складеного державним виконавцем Центрального відділу ДВС у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), заборгованість позивача зі сплати аліментів виникла станом на квітень 2024 року, тобто утворювалась впродовж десяти років, задовго до обставини, про яку вказує позивач. З цих самих підстав, тобто з підстав відсутності причинно-наслідкового зв`язку не заслуговують на увагу і доводи апелянта щодо втрати майна та вимушеного переміщення з тимчасово окупованої території, оскільки вказані обставини не могли існувати до 24 лютого 2022 року, а тому не можуть слугувати підставою для звільнення від заборгованості. Враховуючи викладене, будь-яких належних та допустимих доказів на спростування висновків суду першої інстанції, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення скаржником не надано. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Зазначені та інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права, що згідно правил ЦПК України не є підставою для скасування правильного і законного судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Враховуючи наведене, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат Оскільки в цій справі апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишенню без змін, підстав для розподілу судових витрат немає. Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384,390 ЦПК України, апеляційний суд,- УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Железняка Віктора Кузьмича залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2026 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повна постанова складена 10 червня 2026 року. Головуючий, суддя СуддяСуддя Подліянова Г.С.Онищенко Е.А.Кухар С.В.