Ухвала КАС ВС № 360/1953/25

УХВАЛА 10 червня 2026 року м. Київ справа № 360/1953/25 адміністративне провадження № К/990/26100/26 Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Дашутіна І. В., перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року у справі № 360/1953/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, установив: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому з урахуванням уточнених вимог, просив: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 09 жовтня 2020 року по 18 листопада 2020 року грошового забезпечення, визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 09 жовтня 2020 року по 18 листопада 2020 року грошового забезпечення, визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №

44. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року позов задоволено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу та клопотання про відстрочення сплати судового збору. Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2026 року відмовлено у задоволені клопотання відповідача про відстрочення сплати судового збору, апеляційну скаргу залишено без руху та встановлено десятиденний строк для усунення виявлених судом недоліків апеляційної скарги. Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду 03 березня 2026 року апеляційну скаргу повернуто скаржнику, у зв`язку з невиконанням вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху. 19 березня 2026 року відповідач повторно звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою. В апеляційній скарзі скаржник просив поновити строк на апеляційне оскарження, посилаючись на те, що первинну апеляційну скаргу було подано своєчасно, яку повернуто ухвалою апеляційного суду від 03 березня 2026 року, також зазначив, що у зв`язку з відсутністю бюджетного фінансування вчасно усунути недоліки первинно поданої апеляційної скарги не було можливим. Після надходження фінансування судовий збір було одразу сплачено та повторно подано апеляційну скаргу Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2026 року апеляційну скаргу залишено без руху, встановлено апелянту строк для усунення недоліків апеляційної скарги протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, шляхом надання клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження з зазначенням поважних підстав його пропуску. 02 квітня 2026 року через підсистему «Електронний суд» до Першого апеляційного адміністративного суду надійшла заява в якій апелянт просив поновити строк на апеляційне оскарження, зазначив, що первісна апеляційна скарга була подана в строки, визначені процесуальним законодавством, однак через несплату судового збору, апеляційну скаргу було повернуто, відсутність фінансування сплати судового збору під час подання апеляційної скарги вперше, вжиття заходів для сплати судового збору та невідкладне подання апеляційної скарги повторно після сплати судового збору. Перший апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21 квітня 2026 року відмовив у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та відмовив у відкритті апеляційного провадження. Не погодившись з ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року, військова частина НОМЕР_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою . Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї матеріали суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Згідно із частиною третьою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали. Положеннями частини четвертої статті 328 КАС України визначено перелік підстав касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті. Перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, прийнятих у справах, є вичерпним. Так, за приписами абзацу другого частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Положеннями статті 330 КАС України визначено вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги. За приписами частини другої цієї статті у касаційній скарзі зазначаються: - підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав); - у разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій та третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Водночас порушення норм права може виявлятися у: - застосуванні норми, яку не належало застосовувати у відповідній ситуації; - незастосуванні норми, яку належало застосувати; - наданні застосованій нормі неправильного тлумачення. Так, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися, а також зазначити, в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Залишаючи апеляційну скаргу без руху апеляційний суд виснував, що доводи, щодо пропущення строку з поважних причин через відсутність коштів для сплати судового збору при первинному зверненні з апеляційною скаргою, є безпідставними, оскільки, відсутність відповідного бюджетного фінансування щодо видатків на оплату судового збору не можуть впливати на дотримання строку апеляційного оскарження судових рішень і, як наслідок, не є поважною підставою пропуску цього строку. На виконання вимог вказаної ухвали у встановлений судом строк, скаржником до суду подано заяву, в якій апелянт просив поновити строк на апеляційне оскарження, зазначив, що первісна апеляційна скарга була подана в строки, визначені процесуальним законодавством, однак через несплату судового збору, апеляційну скаргу було повернуто, відсутність фінансування сплати судового збору під час подання апеляційної скарги вперше, вжиття заходів для сплати судового збору та невідкладне подання апеляційної скарги повторно після сплати судового збору. Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції в ухвалі від 21 квітня 2026 року зазначив, що поважними причинами пропуску строку, водночас визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами. Суд вказав, що дотримання строків оскарження судового рішення є однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними. Також суд наголосив, що неналежне фінансування суб`єктів владних повноважень з Державного бюджету України не може впливати на дотримання строку апеляційного оскарження судових рішень і, як наслідок, не є поважною підставою пропуску цього строку. Таким чином, на переконання суду, наведені апелянтом підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції є неповажними, оскільки відсутність належного фінансування видатків, передбаченого для сплати судового збору не може свідчити про наявність поважних підстав, які б перешкоджали апелянту своєчасно звернутися до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою. При цьому судом апеляційної інстанції враховано правову позицію висловлену у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 804/3801/16 (К/9901/2670/17). Судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2026 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року у справі № 360/1953/25 повернуто заявнику. Повторна апеляційна скарга на рішення місцевого суду від 08 січня 2026 року направлена до апеляційного суду 19 березня 2026 року, тобто скаргу подано із порушенням тридцятиденного строку. Суд вважав, що відсутність відповідного бюджетного фінансування щодо видатків на оплату судового збору не можуть впливати на дотримання строку апеляційного оскарження судових рішень і, як наслідок, не є поважною підставою пропуску цього строку. Щодо повернення апеляційної скарги, у зв`язку із несплатою судового збору суд апеляційної інстанції врахувавши висновки Верховного Суду викладені у постановах від 15 травня 2019 року у справі № 825/1378/17, від 08 листопада 2019 року у справі № 813/258/17, від 21 листопада 2019 року у справі № 804/3200/18, а також Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 квітня 2021 року справі № 640/3393/19, зазначив, що обставини звернення апелянта з первинною апеляційною скаргою (яку було залишено без руху та повернуто з підстав несплати судового збору) у строк, встановлений КАС України, не є поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження, оскільки невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху не надає такій особі права у будь-який необмежений після спливу строку апеляційного оскарження час реалізовувати право на оскарження судових рішень. Апеляційний суд, залишаючи без руху первинну апеляційну скаргу, вказав на спосіб усунення її недоліку шляхом надання документу про сплату судового збору, що не було виконано у встановлений судом строк. Окрім того, на переконання суду апеляційної інстанції та обставина, що повернення апеляційної скарги не позбавляє повторного звернення до апеляційного суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої апеляційної скарги без урахування процесуальних строків встановлених для цього, а у суду обов`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин. Суд зазначив, що обставини зазначені апелянтом як поважні, самі по собі, не можуть свідчити про вжиття апелянтом всіх дій для виконання останнім вимог КАС України. Разом з тим, скаржник в касаційній скарзі жодним чином не спростовує, встановлені судом апеляційної інстанції, обставини. Скаржником не обґрунтовано помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо застосування норм процесуального права, не зазначено, які саме норми були застосовані неправильно чи порушені, та не доводить, як такі порушення вплинули на результат розгляду питання, що свідчить про формальний характер касаційної скарги. Щодо посилання скаржника на практику Європейського суду з прав людини, Суд зауважує, що практика ЄСПЛ стосується осіб, яким держава зобов`язана забезпечити дотримання визначених гарантій. Так, положення Конвенції з прав людини та основоположних свобод спрямовані саме на захист прав та інтересів фізичних і юридичних осіб від протиправних дій з боку держави, а тому не поширюються на державні органи влади, що саме і діють від імені держави і чий статус є превальованим у правовідносинах із іншими особами. Також, саме по собі посилання скаржника на подання первинної апеляційної скарги у межах установленого строку, не свідчить про наявність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження та не є безумовною підставою для відкриття апеляційного провадження. Повторне подання апеляційної скарги після її повернення саме по собі не відновлює та не зупиняє перебіг процесуального строку на апеляційне оскарження. Поновлення пропущеного процесуального строку за відсутності об`єктивно непереборних причин суперечило б принципу правової визначеності, який є складовою верховенства права, та призвело б до невиправданого порушення балансу між сторонами у справі. Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення апеляційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику апеляційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його апеляційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку. Право відповідача на повторне звернення з апеляційною скаргою після її повернення не є абсолютним, окрім його реалізації без зайвих зволікань, скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої апеляційної скарги відбулося з причин, які об`єктивно не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2022 року у справі № 380/17601/21. Суд зауважує, що необхідність сплати судового збору при поданні апеляційної скарги встановлена законом, а тому відповідач, подаючи апеляційну скаргу, без документа про сплату судового збору, достеменно розумів про допущення ним порушення норм процесуального права. Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року N° 17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов?язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин. Право на доступ до суду кореспондує обов`язок учасника справи добросовісно користуватися наданими процесуальними правами, дотримуватись установлених законом строків, форми та змісту процесуальних документів, а також виконувати інші вимоги процесуального законодавства, зокрема щодо своєчасної сплати судового збору. Посилання скаржника на постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 940/2276/18 та від 22 лютого 2024 року у справі № 990/263/23 не свідчать про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права. У зазначених справах Верховний Суд досліджував питання можливості відстрочення чи розстрочення сплати судового збору з урахуванням майнового стану сторони та меж дискреційних повноважень суду при вирішенні відповідних клопотань. Натомість предметом перегляду у цій справі є правомірність відмови у поновленні строку на апеляційне оскарження після повернення апеляційної скарги у зв`язку з несплатою судового збору та оцінка поважності причин пропуску такого строку. Таким чином, наведені скаржником правові висновки стосуються інших правовідносин та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції щодо відсутності об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали своєчасному поданню належним чином оформленої апеляційної скарги. Отже, скаржник належним чином не обґрунтовує, у чому саме полягає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при постановленні ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 299 КАС України. Крім того, скаржник, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, не враховує, що наведена норма регулює підстави касаційного оскарження судових рішень, визначених частиною першою цієї статті, тоді як предметом касаційного оскарження у цій справі є ухвала суду апеляційної інстанції, передбачена частиною третьою статті 328 КАС України. Отже, наведене посилання не може вважатися належним визначенням підстав касаційного оскарження. Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Наведені у касаційній скарзі доводи не містять належного правового обґрунтування, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не свідчать про неправильне застосування норм процесуального права, у зв`язку з чим відсутні підстави для відкриття касаційного провадження. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України. За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження. На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 44, 328, 330, 332 КАС України, постановив: Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року у справі № 360/1953/25 - повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. СуддяІ.В. Дашутін