Постанова Кропивницький апеляційний суд № 405/4300/25

ПОСТАНОВА Іменем України 25 травня 2026 року м. Кропивницький справа № 405/4300/25 провадження № 22-ц/4809/636/26 Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С.М., суддів: Дуковського О. Л., Карпенка О. Л., секретар судового засідання Діманова Н. І., учасники справи: позивач Акціонерне товариство «Кредобанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Кропивницького від 05 листопада 2025 року у складі головуючого судді Шевченко І.М. УСТАНОВИВ: Короткий позовних вимог та рішення суду першої інстанції. У липні 2025 року Акціонерне товариство «Кредобанк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за кредитним договором №СL-235848 в розмірі 147 696,35 грн. В обґрунтування позову зазначено, що 07 листопада 2019 року ОСОБА_1 уклала із АТ «Кредобанк» кредитний договір №CL-235848. Відповідно до умов кредитного договору банк зобов`язувався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов`язувався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені графіком погашення кредиту. Відповідно до пунктів кредитного договору позичальник прийняв на себе обов`язок повернути банку кредит у повному обсязі, в порядку і строки, передбачені цим договором. Згідно пункту 2.1. кредитного договору банк видав позичальнику кредит в сумі 101 000,00 гривень (сто одна тисяча гривень 00 копійок) на строк до 06 листопада 2024 року, на цілі визначені у п. 2.4. кредитного договору. Процентна ставка за користування кредитом становить 35 % річних. Відповідно до умов кредитного договору у випадку прострочення погашення кредиту або іншого порушення графіку повернення кредиту та сплати відсотків позичальником, кредитор вправі вимагати дострокового погашення кредиту. В свою чергу, позичальник зобов`язаний достроково погасити кредит та інші нарахування. Вказує, що позивач належним чином виконав свій обов`язок щодо надання позичальнику кредиту. Разом з тим, відповідачка своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконала, внаслідок чого станом на 02 квітня 2025 року її заборгованість за кредитним договором становить 147 696,35 грн, в т.ч.: прострочена заборгованість за основним боргом (тіло) 69 966,35 грн; прострочені проценти за основним боргом 77 730,00 грн. Зазначає, що з метою досудового, добровільного врегулювання спору, 27 лютого 2025 року на адресу ОСОБА_1 направлено досудову вимогу щодо виконання договірних зобов`язань. Дану вимогу відповідачкою залишено без реагування, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду із цим позовом. Рішенням Подільського районного суду міста Кропивницького від 05 листопада 2025 року задоволено позов Акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» заборгованість за кредитним договором №СL-235848 від 07 листопада 2019 року в розмірі 147 696,35 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» 3 028 грн судового збору. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд керувався тим, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті позивачу. За змістом частини другої статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Репело Олександр Вікторович, подала до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення Подільського районного суду міста Кропивницького від 05 листопада 2025 року та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову. Зазначає, що відповідачка не була обізнана про розгляд справи в суді першої інстанції, а суд розглянув справу за відсутності ОСОБА_1 . При цьому, матеріали справи не містять належних доказів повідомлення ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі, призначення підготовчого засідання на 06 жовтня 2025 року та судового засідання на 05 листопада 2025 року. Так, у підготовче засідання відповідачку було викликано шляхом направлення повідомлення у додаток «Вайбер», хоча вона не подавала до суду відповідної заяви та не просила викликати її в судові засідання у такий спосіб. В подальшому, в судове засідання, призначене на 05 листопада 2025 року відповідачку було викликано через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, хоча з матеріалів справи достовірно відомо, що відповідачка має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Представник вказує, що в матеріалах справи міститься оголошення Подільського районного суду м. Кропивницького про виклик до суду ОСОБА_1 як відповідача у справі №405/4300/25 за позовом Акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у зв`язку з необхідністю надати особисті пояснення, на 09:20 год. 05.11.2025, адреса суду: АДРЕСА_2 . Проте, доказів направлення відповідачці ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку судової повістки-повідомлення про призначення судом першої інстанції розгляду справи на 05 листопада 2025 року та її отримання, матеріали справи не містять. Представник звертає увагу, що суд першої інстанції не врахував, що порядок повідомлення учасників справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України розрахований на відповідача, зареєстроване місце проживання (перебування) чи місце роботи якого невідоме, тому розглянув справу за відсутності відповідачки ОСОБА_1 , щодо якої відсутні докази належного повідомлення про час та місце розгляду справи. Крім того, представник вказує, що на момент отримання спірного кредиту відповідачка ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 . Відтак, вважає, що належними відповідачами у справі про стягнення заборгованості за кредитними коштами, отриманими в період шлюбу повинна бути не тільки дружина, на яку оформлювався кредит, а й чоловік, оскільки вказані кошти були отримані на потреби сім`ї та використовувались подружжям разом, а не тільки відповідачкою. Зазначив, що судом першої інстанції не було взято до уваги розмір сплачених відповідачкою коштів за кредитом, який становить 203 770,00 грн, тоді як загальна вартість кредиту для позичальника становить - 217 242,51 грн. Також, зазначена сума коштів (203 770,00 грн) жодним чином не відображена у розрахунку заборгованості позивача, що свідчить про те, що даний розрахунок є неналежним доказом по справі, оскільки не відображає всіх обставин виконання відповідачкою своїх кредитних обов`язків. Представник звертає увагу суду, що визначаючи розмір заборгованості за тілом кредиту та відсотками, який підлягає стягненню з відповідача, районний суд не перевірив розрахунок боргу, наданий позивачем, щодо його відповідності положенням Закону України «Про споживче кредитування» (далі - Закон). Зокрема, статтею 8 цього Закону встановлено вимоги до реальної річної процентної ставки, денної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача. Проте, суд першої інстанції не врахував, що сторони погодили строк кредиту 60 місяців з 07 листопада 2019 року по 06 листопада 2024 року, проценти за користування кредитом - 35 % річних. Суд першої інстанції не врахував, що договором визначений строк його дії, який становить 60 місяців, а тому саме протягом даного строку АТ «Кредобанк» мало право нараховувати відповідачу передбачені цим договором відсотки. Також вказав, що відповідно до розрахунку заборгованості, складеного банком, останній платіж на погашення тіла кредиту відповідачка здійснила у лютому 2022 року, а позов подано до суду у червні 2025 року. Відтак, представник вважає, що строк позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом, у зв`язку з чим просить відмовити у його задоволенні з цих підстав. У зв`язку з тим, що відповідачка не отримувала позовну заяву та не була належним чином повідомлена про розгляд справи, а суд першої інстанції розглянув справу за її відсутності, ОСОБА_1 не змогла заявити про наслідки спливу строку позовної давності у суді першої інстанції, а тому про дану заяву зазначила в апеляційній скарзі. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи. Представник позивача ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказав, що в матеріалах справи відсутній договірпоруки, підписаний чоловіком відповідачки. Так, в Анкеті-заяві жодних підписів про надання згоди дружині на отримання кредиту чоловік відповідачки не проставляв, докази того, що договір було укладено в інтересах у матеріалах справи відсутні, а тому відсутні підстави для залучення до участі у справі співвідповідачем чоловіка позичальниці. Щодо доводів сторони відповідачки про погашення нею заборгованості за кредитним договором у сумі 203 770,00 грн вказав, що ці доводи не підтверджується жодним доказом та спростовуються розрахунком заборгованості АТ «Кредобанк», в якому відображаються усі суми погашення, а саме: в стовпці «сплачено заборгованості» сума сплаченого тіла кредиту становить 31 033,65 грн, в стовпці «сплачено відсотків» сума сплачених відсотків становить 71 736,35 грн, загальна сума - 102 769,99 грн (а.с.99-100). Участь учасників справи в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції. Позивач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу (а.с.139). В судове засідання, призначене у цій справі на 25 травня 2026 року до Кропивницького апеляційного суду не з`явився. Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Позиція апеляційного суду. Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Заслухавши пояснення відповідачки та її представника ОСОБА_4 , вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог банку. Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом. 07 листопада 2019 року ОСОБА_1 та АТ «Кредобанк» підписали анкету-заяву № СL-235848 фізичної особи на отримання готівкового кредиту (а.с.10). 07 листопада 2019 року між ОСОБА_1 та АТ «Кредобанк» укладено Кредитний договір №СL-235848. Відповідно до умов Кредитного договору Банк зобов`язався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов`язалась в порядку та на умовах, визначених Кредитним договором повернути кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені графіком погашення кредиту. Пунктом 2.1. договору визначено, що сума та валюта кредиту становить 101 000 грн. Дата видачі кредиту 07 листопада 2019 року (п.2.2. договору). Пунктом 2.3. договору визначено, що строк (термін) кредитування становить 60 місяців, терміном до 06 листопада 2024 року. Пунктом 2.4. договору передбачено, що позичальник доручає банкові здійснити переказ кредитних коштів з позичкового рахунку, вказаного в п.2.5. кредитного договору, на наступні цілі та за наступними реквізитами на поточні потреби в сумі 79 820 грн; на погашення (рефінансування) кредитної заборгованості позичальника перед ПАТ КБ «Приватбанк» по кредитному договору SAMDNWFC0000919 від 15 вересня 2014 року, в сумі 21 180 грн. Пунктом 3.1. договору сторони визначили, що кредит видається позичальнику в безготівковій формі шляхом перерахування кредитних коштів за дорученням позичальника, яке міститься в п.2.4. кредитного договору. Пунктом 4.1. договору передбачено, що за користування кредитом позичальник сплачує банку відсотки за процентною ставкою 35% річних. Пунктом 4.4. визначено, що загальні витрати позичальника по кредиту за цим кредитним договором становлять 116 242, 51 грн. Загальна вартість кредиту для позичальника за цим кредитним договором становить 217 242, 51 грн (п.4.5. договору). Пунктом 6 договору визначено порядок повернення кредиту. Зокрема, позичальник здійснює погашення заборгованості за цим договором відповідно до Графіку платежів (додаток №1 до цього договору). Крім того, позичальник зобов`язаний здійснити 60 щомісячних платежів по 3617 грн щомісячно, кожного останнього числа відповідного місяця, впродовж 60 місяців з дати укладання договору. Відповідно до умов Кредитного договору у випадку прострочення погашення кредиту або іншого порушення графіку повернення кредиту та сплати відсотків позичальником, Кредитор вправі вимагати дострокового погашення кредиту, а позичальник зобов`язаний достроково погасити кредит та інші нарахування (а.с.6-8). Відповідна підписала графік платежів за кредитним договором №СL-235848 та розрахунок сукупної вартості кредиту. У графіку визначено, що загальна вартість кредиту становить 217 242, 51 грн. Також визначено дати та розмір відповідних щомісячних платежів (а.с.9). Крім того, відповідачка підписала паспорт споживчого кредиту. Інформацію, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма), в якому визначені основні умови кредитування, зокрема, сума кредиту, строк кредитування, відсоткова ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту (а.с.11-12). Банк належним чином виконав свій обов`язок щодо надання позичальниці кредиту, що підтверджується меморіальними ордерами від 07 листопада 2019 року про перерахування коштів на суму 21 180 грн та 79 820 грн (а.с.21-22). Відповідно до виписки по особовому рахунку відповідачки за період з 07 листопада 2019 року по 02 квітня 2025 року, встановлено, що позивачем було перераховано на її рахунок кредитні кошти, а також те, що відповідачка здійснювала часткове погашення заборгованості, останній платіж нею було здійснено у лютому 2022 року (а.с.23-36). Позичальниця своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим, станом на 02 квітня 2025 року її заборгованість за Кредитним договором перед позивачем становить 147 696,35 грн, в т.ч: прострочена заборгованість за основним боргом (тіло): 69 966,35 грн, прострочені проценти за основним боргом - 77 730,00 грн (а.с.19-20). З метою досудового, добровільного врегулювання спору, 27 лютого 2025 року на адресу відповідачки направлено Досудову вимогу щодо виконання договірних зобов`язань. Дану вимоги залишено відповідачкою без реагування (а.с.37-39). Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду. У частині другій статті 129 Конституції України регламентовано, що основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Вказане положення кореспондується з нормами частини другої статті 12 ЦПК України, відповідно до якої учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Статтею 43 ЦПК України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб. Згідно з положеннями частин першої, другої статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи. Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи (частина перша статті 8 ЦПК України). У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року). ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона у справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року). Крім того, у пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. В апеляційній скарзі представник відповідачки вказує, що ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду. Колегія суддів вважає такі доводи сторони відповідача обґрунтованими з огляду на таке. Згідно матеріалів позивач, звертаючись до суду, у позовній заяві зазначив місце реєстрації та проживання відповідачки АДРЕСА_3 (а.с.2). Згідно відповіді №1552572 від 09 липня 2025 року з Єдиного демографічного реєстру, судом першої інстанції з`ясовано, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.49). Відповідно до ухвали Подільського районного суду м. Кропивницького від 10 липня 2025 року відкрито провадження по справі за позовом Акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 06 жовтня 2025 року о 10:20 год.(а.с.50). Згідно довідки про доставку повідомлення у додаток «Viber» повідомлення щодо виклику ОСОБА_1 у підготовче судове засідання доставлено у додаток «Viber» 24 липня 22025 року (а.с.51). Копію ухвали з додатками на 43 аркушах судом направлено відповідачці за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.57). Конверт із вкладенням повернувся до суду неврученим адресату із поштовою відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с.58). Ухвалою Подільського районного суду м. Кропивницького від 06 жовтня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості до розгляду по суті на 09-20 05 листопада 2025 року (а.с.60). 06 жовтня 2025 року Подільським районним судом міста Кропивницького було опубліковано на офіційному веб-сайті судової влади України про виклик відповідачки ОСОБА_1 у судове засідання, призначене на 05 листопада 2025 року (а.с.61). Згідно з частинами другою, четвертою, п`ятою статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Пунктом 2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України визначено, що у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази належного надсилання судової повістки відповідачці за її зареєстрованою адресою місця проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Так, судом першої інстанції з`ясовано, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , однак судову кореспонденцію про виклик до суду на 06 жовтня 2025 року направлено відповідачці за адресою: АДРЕСА_3 , що не може вважатись належним повідомленням ОСОБА_1 про розгляд справи. Ігнорування судом наявних у матеріалах справи відомостей щодо реєстрації місця проживання відповідачки порушує право особи на справедливий і публічний розгляд справи та принципи рівності і змагальності сторін. Колегія суддів зазначає, що повідомлення особи про судове засідання шляхом направлення повідомлення у додаток «Viber» не є належним повідомленням відповідно до вимог ЦПК України. Відповідно до пункту 2 Порядку надсилання учасникам судового процесу текстів судових повісток у вигляді SMS-повідомлень, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 01 червня 2013 року № 73, текст судової повістки може бути надісланий судом учаснику SMS-повідомленням лише після подання ним до суду відповідної заявки. Така заявка оформляється безпосередньо в суді або шляхом заповнення учасником форми, яка розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України. У постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 201/6092/17 (провадження № 61-48215св18), від 23 лютого 2022 року у справі № 644/12167/15 (провадження № 61-20148св21) вказано, що довідка про доставку SMS не може вважатися доказом належного повідомлення про дату, час і місце судового засідання, оскільки згідно пункту 2 Порядку надсилання учасникам судового процесу (кримінального провадження) текстів судових повісток у вигляді SMS-повідомлень, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 01 червня 2013 року № 73, текст судової повістки може бути надісланий судом Учаснику SMS-повідомленням лише після подання ним до суду заявки про намір отримання судової повістки в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлення. Така заявка оформляється безпосередньо в суді або шляхом роздруковування та заповнення Учасником форми, яка розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України. Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 подавала заяву про направлення їй повісток SMS-повідомленнями у додаток «Viber». За відсутності належним чином оформленої заяви відповідачки про намір отримання судової повістки в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлення, наявна в матеріалах справи довідка про доставлення їй SMS-повідомлення у додаток «Viber» з відомостями про призначене судове засідання не є доказом належного повідомлення відповідачки про дату, час та місце розгляду справи. Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 523/15842/18 (провадження № 61-5645св23), від 15 червня 2023 року у справі № 754/4910/21 (провадження № 61-5758св23), від 28 березня 2023 року у справі № 454/4280/20 (провадження № 61-11983св22), від 26 вересня 2023 року у справі № 344/3725/18 (провадження № 61-10204св22). Щодо повідомлення відповідачки про судовий розгляд шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про виклик ОСОБА_1 у судове засідання, призначене на 05 листопада 2025 року, колегія суддів зазначає, що цей вид інформування сторони про розгляд справи не може вважатись належним повідомленням, враховуючи таке. Відповідно до частин 6, 10 статті 187 ЦПК України, у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі «Судова влада України». Відповідно до частини 11 статті 128 вищезазначеного Кодексу, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи. Однак, у матеріалах справи містяться докази щодо реєстрації місця проживання відповідачки, її місце знаходження встановлене, відтак у суду відсутні підстави для виклику її в судове засідання шляхом розміщення оголошення. За викладених вище обставин не можна вважати, що відповідачка була належним чином повідомлена про розгляд справи. Обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, а й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18. Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки-повідомлення, є порушенням статті 6 Конвенції, а також порушенням статей 128, 130 ЦПК України. Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. З огляду на допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, які полягають у розгляді справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає належних відомостей про вручення йому судової повістки, враховуючи належне обґрунтування апеляційної скарги цією підставою, наявні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення у цій справі. Щодо суті спору. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Вимогами ст.1056 ЦК України визначено, що у разі невиконання позичальником обов`язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором. Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що 07 листопада 2019 року між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №CL-235848. Згідно пункту 2.1. кредитного договору банк видав позичальнику кредит в сумі 101 000,00 гривень (сто одна тисяча гривень 00 копійок) на строк до 06 листопада 2024 року, на цілі визначені у п. 2.4. кредитного договору. Процентна ставка за користування кредитом становить 35 % річних. Банк належним чином виконав свій обов`язок щодо надання позичальниці кредиту, що підтверджується меморіальними ордерами від 07 листопада 2019 року про перерахування коштів на суму 21 180 грн та 79 820 грн (а.с.21-22). Відповідно до виписки по особовому рахунку відповідачки за період з 07 листопада 2019 року по 02 квітня 2025 року, встановлено, що позивачем було перераховано на її рахунок кредитні кошти, а також те, що відповідачка здійснювала часткове погашення заборгованості, останній платіж нею було здійснено у лютому 2022 року (а.с.23-36). Позичальниця не виконала належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим, станом на 02 квітня 2025 року її заборгованість за Кредитним договором перед позивачем становить 147 696,35 грн, в т.ч: прострочена заборгованість за основним боргом (тіло): 69 966,35 грн, прострочені проценти за основним боргом - 77 730,00 грн (а.с.19-20). З метою досудового, добровільного врегулювання спору, 27 лютого 2025 року на адресу відповідачки направлено Досудову вимогу щодо виконання договірних зобов`язань. Дану вимоги залишено відповідачкою без реагування (а.с.37-39). В апеляційній скарзі відповідачка зазначає про те, що на момент отримання спірного кредиту вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 . Відтак, вважає, що ОСОБА_2 має бути співвідповідачем у цій справі, оскільки кредитні кошти були отримані на потреби сім`ї та використовувались подружжям разом. З урахуванням незалучення ОСОБА_2 до участі у даній справі співвідповідачем, вказує, що у задоволенні позову банку слід відмовити. Колегія суддів не погоджується із такими доводами відповідачки, враховуючи таке. Відповідно до частини 3 статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Частина 1 статті 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Отже, інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї. Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує. Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Норма частини 3 статті 61 СК України кореспондує частині 4 статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина 3 статті 65 СК України). Тлумачення частини 4 статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. За таких обставин згідно з нормами сімейного законодавства умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя до об`єктів спільної сумісної власності подружжя, є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі №638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї. Так, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що 07 листопада 2019 року між ОСОБА_1 та АТ «Кредобанк» укладено Кредитний договір №СL-235848. Пунктом 2.4. договору передбачено, що позичальник доручає банкові здійснити переказ кредитних коштів з позичкового рахунку, вказаного в п.2.5. кредитного договору, на наступні цілі та за наступними реквізитами на поточні потреби в сумі 79 820 грн; на погашення (рефінансування) кредитної заборгованості позичальника перед ПАТ КБ «Приватбанк» по кредитному договору SAMDNWFC0000919 від 15 вересня 2014 року, в сумі 21 180 грн. Згідно анкети-заяви №CL-235848 фізичної особи на отримання готівкового кредиту від 07 листопада 2019 року, а також паспорту споживчого кредиту, які підписані відповідачкою ОСОБА_1 установлено, що отриманий відповідачкою кредит є споживчим кредитом, так як взятий на поточні потреби споживача. У пункті 1 анкети-заяви визначено, що ціль отримання кредиту ремонт. У паспорті споживчого кредиту визначено мету отримання кредиту (в залежності від цілей отримання кредиту): поточні потреби; рефінансування заборгованості. Шляхом підписання анкети-заяви №CL-235848 ОСОБА_1 підтвердила, що суму отриманого кредиту просить вважати дрібним побутовим правочином, який не потребує згоди другого з подружжя. З урахуванням викладеного вище, колегія суддів доходить висновку, що матеріали справи не містять доказів того, що отримані відповідачкою кредитні кошти використані в інтересах сім`ї, а зазначення у графі анкети-заяви ціль отримання кредиту «ремонт», саме по собі не може бути доказом отримання кредиту в інтересах сім`ї. При цьому, доказів укладення вказаного кредитного договору саме в інтересах сім`ї матеріали справи не містять. Водночас, апеляційний суд зазначає, що перебування відповідачки на час укладення кредитного договору у зареєстрованому шлюбі не є безумовною підставою для покладення на іншого подружжя, який не був позичальником за кредитним договором, обов`язків, визначених таким договором щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов підлягає доведеність укладення договору в інтересах сім`ї та використання отриманих в кредит грошей в інтересах сім`ї. Таких доказів суду відповідачкою не надано. Крім того, заперечуючи щодо задоволення позовних вимог банку, відповідачка зазначає про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги розмір сплачених нею коштів за кредитом, який становить 203 770 грн, тоді як загальна вартість кредиту для позичальника становить 217 242, 51 грн. Також вказує, що зазначена сума коштів 203 770 грн не відображена у розрахунку заборгованості позивача, що свідчить про те, що вказаний розрахунок є неналежним. Апеляційний суд вважає такі доводи відповідачки необґрунтованими, з огляду на таке. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розміру є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. До позовної заяви позивачем долучено виписку по особовому рахунку відповідачки за період з 07 листопада 2019 року по 02 квітня 2025 року (а.с.21-36). Згідно розрахунку заборгованості за договором кредиту, заборгованість відповідачки за тілом кредиту становить 69 966, 35 грн, за відсотками за користування кредитом 77 730 грн. Відповідно до зазначених вище виписки по особовому рахунку та розрахунку заборгованості, колегією суддів з`ясовано, що в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту відповідачкою сплачено 37 731, 06 грн, а в рахунок погашення заборгованості за відсотками 31 033, 65 грн. Однак, у матеріалах справи відсутні докази щодо сплати відповідачкою 203 770 грн в рахунок погашення кредитної заборгованості. Згідно із ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до вимог частин 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Верховний суд неодноразово наголошував на необхідність застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18. Разом з цим, ОСОБА_1 не надала свого конррозрахунку заборгованості, в якому б була відображена інформація про сплату кредиту, у вказаному нею розмірі. Оскільки позивачем, в обґрунтування наявності заборгованості відповідачки надано належні та допустимі докази, в той час як ОСОБА_1 , в свою чергу, не спростовано наявності у неї заборгованості перед позивачем, відсутні підстави вважати, що позовні вимоги є необґрунтованими та не доведеними, а розрахунки заборгованості, долучені позивачем, неналежними. Крім того, відповідачка зазначала про те, що позивачем здійснено нарахування відсотків за користування кредитом поза межами строку кредитування, колегія суддів зазначає, що такі доводи є хибними, оскільки згідно наданого банком розрахунку установлено, що банком перенесено поточну заборгованість на прострочену, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що такі дії позивача є неправомірними. Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем строків позовної давності із зверненням до суду із цим позовом, у зв`язку з тим, що останній платіж на погашення заборгованості відповідачка здійснила у лютому 2022 року, а позивач звернувся із цим позовом у червні 2025 року, колегія суддів зазначає таке. Законом України від 15 березня 2022 року №2120-IX пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності зупиняється на строк дії такого стану. Воєнний стан введено Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року з 05:30 год. 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався та триває досі. На момент подання позовної заяви 01 липня 2025 року пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України діяв, отже перебіг позовної давності був зупинений. Таким чином, АТ «Кредобанк» звернулось до суду з позовною заявою в межах строку позовної давності, оскільки на момент подання позову перебіг позовної давності був зупинений на підставі пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відтак, наслідки спливу строків позовної давності до стягнення заборгованості за кредитним договором не можуть бути застосовані судом. Враховуючи викладене, оскільки в матеріалах справи відсутні докази належного виконання взятого на себе зобов`язання за кредитним договором відповідачкою, нею не спростовано розміру заборгованості, яку просить стягнути позивач, не надано свого конррозрахунку, на підтвердження доводів щодо відсутності у неї обов`язку з повернення кредитних коштів, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню. З урахуванням зазначеного, із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №СL-235848 від 07 листопада 2019 року в розмірі 147 696,35 грн. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. У зв`язку з неправильним застосуванням судом норм процесуального права, на підставі п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову Акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу, і поверненню не підлягає. Разом з тим, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, здійснює розподіл судових витрат за результатами розгляду справи в суді першої інстанції та стягує з відповідачки на користь позивача витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 3 028 грн. Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Репело Олександр Вікторович, задовольнити частково. Рішення Подільського районного суду міста Кропивницького від 05 листопада 2025 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов Акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» заборгованість за кредитним договором №СL-235848 від 07 листопада 2019 року в розмірі 147 696,35 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 3 028 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повна постанова складена 05.06.2026. Головуючий С. М. Єгорова Судді О. Л. Дуковський О.Л. Карпенко