Постанова Одеський апеляційний суд № 494/1994/23

Номер провадження: 22-ц/813/1086/26 Справа № 494/1994/23 Головуючий у першій інстанції Римар І. А. Доповідач Лозко Ю. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07.04.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Лозко Ю.П., суддів: Карташова О.Ю., Кострицького В.В., за участю секретаря судового засідання Шахової О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Березівського районного суду Одеської області від 07 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Відділ забезпечення діяльності органів опіки та піклування Пересипської районної адміністрації та Служба у справах дітей Пересипської районної адміністрації про позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, встановив: У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним вище позовом, у якому просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 , за адресою 65012, м. Одеса, Лузанівський 1-й провулок. Позов обґрунтовано тим, що сторони мають малолітню дитину доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання якої зареєстроване разом із відповідачкою ОСОБА_2 , із якою дитина проживала до червня 2022 року. У червні 2022 року, у зв`язку із нанесенням відповідачкою ОСОБА_2 малолітній донці ОСОБА_4 , різаних ран, відповідачку було госпіталізовано до КНП Одеської обласної психіатричної лікарні №2 «ООР», Центром соціальних служб ОМР складено Акт проведення оцінки рівні безпеки дитини, відповідно до якого встановлено небезпеку для її життя та здоров`я зі сторони матері. Після вказаних подій, малолітня донька сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із батьком ОСОБА_1 та перебуває на якого утриманні. Позивач відповідально ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків, піклується про дитину, стосунки між ними доброзичливі і люблячі, атмосфера у сім`ї тепла. Розпорядженням Суворовської районної державної адміністрації Одеської міської ради від 14.07.2023 року визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком. Відповідачка не піклується про духовний та фізичний розвиток дитини, не цікавиться її навчанням, негативно впливає на її розвиток, не спілкується з дитиною взагалі, не виявляє інтересу до внутрішнього світу дитини, тобто ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 07 листопада 2024 року відмовлено у задоволенні зазначеного вище позову ОСОБА_1 . У апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на обставини, якими обґрунтовано позов, яким на переконання скаржника судом першої інстанції не надано належної правової оцінки, просить скасувати рішення Березівського районного суду Одеської області від 07 листопада 2024 року та ухвалити судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Скаржник зауважує про помилковість висновку суду першої інстанції стосовно того, що матеріали справи не містять доказів умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, зважаючи на встановлені судом факти, зокрема щодо нанесення ОСОБА_2 малолітній доньці ОСОБА_4 , тілесних ушкоджень та факт перебування відповідачки ОСОБА_2 на лікуванні з психічним захворюванням. Так, відповідачці діагностовано нарко- та алкозалежність, при цьому ОСОБА_2 не іде на виправлення, повторно поступаючи на лікування до психіатричної лікарні. Крім того, скаржник вважає безпідставним висновок суду про те, що ОСОБА_2 намагається спілкуватись з дитиною, цікавиться її життям та підтримує стосунки із нею, зважаючи на ненадання відповідачкою належних доказів на підтвердження вказаних обставин. При цьому висновок Органу опіки та піклування Пересипської районної адміністрації ОМР про не доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав є необґрунтованим. Відповідачка до судового засідання не з`явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи до суду не подавала, що відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. У судовому засіданні скаржник ОСОБА_1 та його представник адвокат Ковтун К.В. підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги, представник третьої особи ОСОБА_5 просила залишити оскаржуване рішення без змін, як законне та обґрунтоване, а апеляційну скаргу без задоволення. У судовому засіданні у присутності психолога ОСОБА_6 та представника Служби у справах дітей Пересипської районної адміністрації Позднякової О.О., було вислухано малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стосовно відносин, які склалися між нею та її батьками (сторонами у справі), спілкування з ними, та умов її проживання разом із батьком, та матір`ю. Заслухавши суддю доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду вказаним вимогам не відповідає. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення її батьківських прав, тобто не доведено підстав позову. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке. Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства"). Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 як на підставу для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав послався на те, що остання перебуває на диспансерному обліку у психіатра з лютого 2021 року, вчинила насильницькі дії відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та на день звернення до суду із цим позовом, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду та лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, а своєю негативною поведінкою показує поганий приклад і створює небезпеку для її життя і здоров`я, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України" (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини. При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі №686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі №357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі №522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі №760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі №638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі №545/560/21). Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі №760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі №753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі №552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі №300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі №213/2822/21. Судова практика у цій категорії справ є сталою і відмінність цієї справи, що перебуває на апеляційному перегляді стосується лише фактичних обставин справи й доказування. Як убачається з матеріалів справи, сторони є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка до червня 2022 року проживала разом із відповідачкою ОСОБА_2 . З лютого 2021 року відповідачка перебуває на диспансерному обліку психіатра. З червня 2022 року, після нанесення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 різаних ран та госпіталізації останньої до КНП Одеської обласної психіатричної лікарні №2 «ООР», малолітня донька сторін ОСОБА_4 , проживає разом із батьком позивачем ОСОБА_1 03 червня 2022 року Центром соціальних служб ОМР складено Акт проведення оцінки рівня безпеки дитини, відповідно до якого встановлено небезпеку для її життя та здоров`я зі боку матері ОСОБА_2 , у дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виявлено порізи на верхній частині руки, які зі слів малолітньої, їх нанесла мати. Вказані обставини підтвердила і відповідачка ОСОБА_2 , зокрема, у відзиві на позов, у якому зазначила, що вказані обставини є випадковістю та наслідком її самооборони від п`яного співмешканця. З 19.09.2023 року станом на 01.12.2023 року ОСОБА_2 працює в ТОВ «АТБ-маркет» на посаді продавець-консультант (довідка від 01.12.2023 року). Відповідно до довідки №149 від 16.05.2023 року з 08.05.2023 року ОСОБА_2 перебувала на стаціонарному лікуванні. Відповідно до довідки №391 від 08.12.2023 року після знаходження на стаціонарному лікування з діагнозом F 21.0 (за міжнародною класифікацією хвороб (МКХ-10) шизотипічний розлад) констатовано поліпшення стану та відновлення працездатності. З медичних виписок епікризів з медичної картки стаціонарного хворого №1874/24 та 2176/24 убачається, що ОСОБА_2 неодноразово знаходилась на стаціонарному лікуванні в КНП ОПЛ №2, КНП ОПЛ №3. У період 13.05.2024-28.05.2024 року ОСОБА_2 перебувала на стаціонарному лікуванні в КНП «ООМЦПЗ» та була виписана із діагнозом «розлад психіки та поведінки внаслідок сочетаного вживання алкоголю та наркоречовин. Синдром залежності». Після виписки відновлює вживання алкогольних напоїв. 30.05.2024 року ОСОБА_2 була доставлена у супроводі поліції для лікування до КНП «ООМЦПЗ», де перебувала до 12.06.2024 року, виписана із діагнозом «Психічний та поведінковий розлад внаслідок поєднаного вживання алкоголю та наркотичних речовин. Синдром залежності». 22.06.2024 року ОСОБА_2 була доставлена із рапортом поліції для лікування до КНП «ООМЦПЗ», де перебувала до -30.07.2024 року, виписана із діагнозом «Психічний та поведінковий розлад внаслідок поєднаного вживання алкоголю та наркотичних речовин. Синдром залежності». Згідно висновку органу опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради від 15.02.2024 року визнано не доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина четверта та п`ята статті 19 СК України). Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі N 402/428/16-ц (провадження N 14-327цс18) зазначено, що "Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі N 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі N 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року". У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі N 754/16535/19 (провадження N 61-14623св21) вказано, що: "під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2020 року у справі N 333/1013/17 (провадження N 61-5230св20) вказано, що: "при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей. Суд зобов`язаний надати можливість дитині висловити свою думку при вирішенні питань, які її стосуються, і приділяти цій думці належну увагу. Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання. Колегія суддів звертає увагу, що вирішуючи питання про визначення місця проживання малолітньої дитини, суд першої інстанції, у порушення вказаних вище вимог національного законодавства та практики Європейський суд з прав людини та Верховного Суду, належним чином не з`ясував обставини, що мають істотне значення: відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною, ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, як і не вислухано думку самої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Так, апеляційним судом, з метою повного і всебічного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини, було вислухано думку малолітнньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка розповіла, що вона любить свого батька, бажає проживати з ним. На питання суду про відносини з мамою відповідала дуже неохоче, казала, що не пам`ятає коли останній раз спілкувалась із мамою, точно не у цьому році, мати її не навідує та не дзвонить, на запитання про те, чи пам`ятає вона, як їй жилось із мамою малолітня ОСОБА_3 засмутилась і не відповіла, повідомивши лише, що із татом їй краще і вона бажає жити разом із ним. Отже, малолітня дитина сторін не виявляє своєї прихильності до відповідачки як своєї матері, уникає розмов про час проживання із відповідачкою ОСОБА_2 . При цьому, апеляційний суд не погоджуючись із висновком органу опіки та піклування від 15.02.2024 року, що міститься у матеріалах справи, яким визнано не доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звертає увагу на те, що такий складено виключно на підставі обставин, повідомлених ОСОБА_2 у відзиві на позов, за відсутності належних доказів на підтвердження таких. Апеляційний суд зауважує, що встановлені органом опіки та піклування обставини, як і сам висновок про не доцільність позбавлення батьківських прав відповідачки, є поверхневим, органом опіки проігноровано обставини, що мали місце на початку червня 2022 року щодо нанесення ОСОБА_2 малолітній доньці фізичних ушкоджень, перебування ОСОБА_2 на психіатричному диспансерному обліку та наявні у справі медичні виписки епікризи з медичної картки стаціонарного хворого №1874/24 та 2176/24. Дійсно, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Так, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. (висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2020 року у справі N 487/2001/19-ц (провадження N 61-12667св20). У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі N 185/9339/21 (провадження N 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі N 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі N 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі N 953/17837/19». Схожі висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі N 311/563/20, від 04 квітня 2024 року у справі N 553/449/20, від 11 грудня 2024 року у справі N 344/17548/21 та інших. У постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі N 631/2406/15-ц зазначено, що: «зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім`ї не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав». Стосовно посилань суду як на встановлені у справі обставини про те, що ОСОБА_2 намагається спілкуватись з малолітньою донькою, цікавиться її життям, підтримує стосунки з дитиною, колегія суддів зауважує про таке. За статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19)). Отже, ОСОБА_2 , посилаючись на те, що у вільний від роботи час постійно спілкується із донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проявляє увагу та турботу до неї, мала підтвердити такі обставини належними доказами, заперечуючи проти позову. Однак, з наданих відповідачкою доказів неможливо встановити обставини, що входять до предмету доказування у цій справі. Так, надані відповідачкою суду довідка ТОВ «АТБ-маркет» на підтвердження її працевлаштування та отримання постійного заробітку, а також характеристика з місця роботи, копія особистої медичної книжки свідчать лише про факт відновлення її працездатності станом на 11.08.2023 року, офіційне працевлаштування, проходження медкомісії за місцем роботи та позитивні характеристики від роботодавця на займаній посаді. З наданих ОСОБА_2 власного фото та спільного фото із малолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неможливо установити дату коли такі були зроблені, крім того, у розумінні ст. 77 ЦПК України, такі не є належними доказами на підтвердження постійної участі ОСОБА_2 в утриманні та вихованні малолітньої дитини. Щодо наданих відповідачкою трьох товарних чеків, апеляційний суд зауважує, що такі підтверджують факт розрахунку нею у закладі харчування, а також разового придбання товарів у супермаркеті, але не є достатнім доказом її постійної участі у вихованні та утриманні малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому надані ОСОБА_7 квитанції про зняття готівки на касі супермаркету, не місять інформації про предмет доказування взагалі. Також апеляційний суд відхиляє, як такі що не містять інформації про предмет доказування і скріншоти повідомлення з месенджера та контакту з іменем «Наталия», зважаючи на неможливість встановити коли та у переписці з ким такі було зроблено. Щодо посилань суду першої інстанції на те, що перебування ОСОБА_2 на лікуванні з психічними захворюваннями не може бути беззаперечною та єдиною підставою для позбавлення її батьківських прав, апеляційний суд зауважує, що за встановленими обставинами цієї справи психічні захворювання відповідачки не є єдиною підставою для позбавлення її батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зокрема, з матеріалів справи убачається факт жорстокого поводження ОСОБА_2 відносно малолітньої (завдання фізичних ушкоджень порізів на верхній частині руки пляшкою), який було залишено судом першої інстанції поза увагою. Вказана поведінка відповідачки ОСОБА_2 стала підставою для її госпіталізації до психіатричної лікарні. Крім того, за твердженнями відповідачки викладеними нею у відзиві на позов, під час заподіяння малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вказаних травм відповідачка не усвідомлювала своїх дій, внаслідок погіршення свого психічного стану здоров`я. Тож, за встановленими у цій справі обставинами психічне захворювання відповідачки ОСОБА_2 прямо та негативно впливає на фізичний і духовний розвиток малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як складову виховання. Окремо апеляційний суд зауважує, що відповідно до положень п.4 ч.1 ст. 164 СК України батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він є хронічними алкоголіками або наркоманами. При цьому з матеріалів справи убачається, що ОСОБА_2 тричі госпіталізувалась до закладів охорони здоров`я (психіатричної лікарні) з діагнозом «розлад психіки та поведінки внаслідок сочетаного вживання алкоголю та наркоречовин. Синдром залежності». Та відновлювала вживання алкогольних напоїв після виписки. Зважаючи на викладене, апеляційний суд погоджується з доводами позивача щодо наявності підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зважаючи на встановлений факт жорстокого поводження ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки (завдання фізичних ушкоджень порізів на верхній частині руки пляшкою); перебування ОСОБА_2 з лютого 2021 року на диспансерному обліку психіатра; неодноразове знаходження ОСОБА_2 на стаціонарному лікуванні в ОПЛ №2, ОПЛ №3, КНП «ООМЦПЗ» із діагнозом «розлад психіки та поведінки внаслідок сочетаного вживання алкоголю та наркоречовин. Синдром залежності» з подальшим відновленням вживання алкогольних напоїв після виписки, та її самоусунення від виконання своїх обов`язківю Окремо апеляційний суд зауважує, що відповідачка продовж апеляційного перегляду справи жодного разу не з`явилася до судового засідання, при цьому не скористалась своїм процесуальним правом заперечити проти доводів скаржника та подати відзив на апеляційну скаргу, будь яких клопотань до суду не подавала, що, зокрема, свідчить про її байдужість щодо вирішення цієї справи стосовно її батьківських прав відносно малолітньої доньки. Оцінюючи наявність підстав для визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком, колегія суддів ураховує, що після подій червня 2022 року та госпіталізації ОСОБА_2 до КНП Одеської обласної психіатричної лікарні №2 «ООР», малолітня дитина постійно проживає разом із батьком ОСОБА_1 , доказів невиконання чи неналежного, яким своїх батьківських обов`язків суду не надано. Натомість, проживаючи разом із батьком, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ходить до школи. Батько постійно піклується про дитину, стосунки між ними доброзичливі і люблячі, атмосфера у сім`ї тепла, ОСОБА_1 відповідально ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків. Звичайне місце проживання може підтверджуватися таким: відвідуванням дошкільного навчального закладу - садка, школи, різноманітних гуртків; за результатами встановлення таких обставин: за дитиною здійснюється медичний догляд, у дитини є свої друзі, захоплення, дитина має сталі сімейні зв`язки та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини, тощо. Тобто звичайне місце проживання дитини варто розуміти як таке місце, існування якого доводить певний ступінь прив`язаності дитини до соціального та сімейного її оточення. З цією метою потрібно враховувати, зокрема, тривалість, регулярність, умови і причини перебування дитини і сім`ї в тій чи іншій державі, місце та умови відвідування освітніх закладів, знання мови, соціальні та сімейні відносини дитини у такій державі (постанови Верховного Суду від 01 листопада 2022 року у справі N 201/1577/21, провадження N 61-4217св22, від 31 січня 2024 року у справі N 336/5265/22, провадження N 61-12940св23). Зважаючи на соціальні зв`язки та місце навчання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносини, які існують між нею ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , ставлення обох батьків до виконання своїх батьківських обов`язки, прихильність дитини до кожного з батьків та бажання проживати разом із батьком, виходячи з якнайкращих інтересів дитини, апеляційний суд виснує про доцільність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 . ОСОБА_2 , ані протягом розгляду справи судом першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду справи, не заперечувала проти того, що проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком суперечитиме найкращому забезпеченню інтересів дитини, не встановлено таких і судом. При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 30). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04). Наведеного вище суд першої інстанції належним чином не урахував та дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову. Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. За положеннями ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення слід скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вказані позовні вимоги ОСОБА_1 . Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Березівського районного суду Одеської області від 07 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Відділ забезпечення діяльності органів опіки та піклування Пересипської районної адміністрації та Служба у справах дітей Пересипської районної адміністрації про позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання дитини задовольнити. Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ). Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту. Головуючий Ю.П. Лозко Судді О.Ю. Карташов В.В. Кострицький