Постанова Житомирський апеляційний суд № 274/3999/25

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №274/3999/25 Головуючий у 1-й інст. Вдовиченко Т. М. Категорія 72 Доповідач Борисюк Р. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Борисюка Р.М., суддів Галацевич О.М., Павицької Т.М., з участю секретаря судового засідання Лугини О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 274/3999/25 за позовом Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Семенівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Служба у справах дітей Семенівської сільської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, за апеляційною скаргою представника Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Семенівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Вдовиченко Т.М. у місті Бердичів, в с т а н о в и в: У червні 2025 року представник Органу опіки та піклування виконавчого комітету Семенівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області звернувся до суду з даним позовом, в якому просив: -позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; -стягувати з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 в твердій грошовій сумі в розмірі 2 000,00 грн щомісячно, з кожного, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, шляхом перерахування коштів на особовий рахунок дитини, який буде відкритий у відділенні Ощадного банку України, починаючи з дня звернення до суду з позовом і до досягнення дитиною повноліття; -припинити стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_4 в розмірі 1 000,00 грн щомісячно, починаючи від 18 травня 2017 року і до повноліття дитини на підставі виконавчого листа Бердичівського міськрайонного суду у справі №274/2006/17-ц виданого 12 грудня 2017 року; Судові витрати покласти на відповідачів. Позов мотивувався тим, що відповідачі є батьками малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Представник позивача зазначав, що відповідачі не перебували зареєстрованому шлюбі. Певний час після народження дитини вони проживали за адресою: АДРЕСА_1 . Після розлучення відповідачів ОСОБА_5 залишився проживати з мамою у будинку бабусі ОСОБА_6 за вказаною адресою. Проте, згодом матір дитини також почала жити окремо від сина та перестала брати участь у його утриманні та вихованні. На підставі наказу Служби у справах дітей Семенівської сільської ради від 19.02.2025 N9 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 взято на облік, як дитину, яка перебуває в складних життєвих обставинах. Також на підставі наказу Служби у справах дітей Семенівської сільської ради від 02.05.2025 N17 ОСОБА_3 тимчасово влаштовано в сім`ю бабусі ОСОБА_6 . Відповідачі не піклуються про дитину, не зустрічаються з нею, не цікавляться її фізичним та духовним розвитком, не виявляють батьківської турботи, інтересу до її життя та здоров`я. Вони не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування, що негативно впливає на її фізичний розвиток. Не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступ до культурних та інших духовних цінностей, не створюють умов для отримання дитиною освіти, таким чином створились умови, які шкодять інтересам дитини. Відповідач ОСОБА_1 проживає окремо від дитини. На підставі виконавчого листа, виданого Бердичівським міськрайонним судом 12.12.2017 у справі N274/2006/17-ц сплачує аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 1 000,00 грн щомісячно, починаючи від 18 травня 2017 року і до повноліття дитини. Відповідачка ОСОБА_2 проживає окремо від дитини, має іншу сім`ю, отримує аліменти, проте витрачає їх на себе, а не на дитину. Таким чином, змінилися фактичні обставини після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів, а саме: дитина проживає з бабусею ОСОБА_6 , батьки проживають окремо від дитини, аліменти використовуються матір`ю не на потреби дитини, що порушує право дитини на утримання аліментів. Вказує, що зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення відповідачів від виховання дитини, свідоме нехтування своїми обов`язками. Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05 грудня 2025 року позовні вимоги Органу опіки та піклування виконавчого комітету Семенівської сільської ради задоволено частково. Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис про народження №10, складений 10 вересня 2012 року виконкомом Терехівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області. Стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в твердій грошовій сумі, в розмірі 2 000,00 грн, щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, шляхом перерахування коштів на особовий рахунок дитини, який буде відкритий у відділенні Ощадного банку України, починаючи з 10 червня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття. Рішення допущено до негайного виконання в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць. Також стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 1 211,20 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог, представник Органу опіки та піклування виконавчого комітету Семенівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області подав апеляційну скаргу, де просив його скасувати у цій частині та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалене рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Представник вважає, що місцевий суд дійшов незаконного і необґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 не ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, «а в міру своєї можливості опікується дитиною, цікавиться ним, приділяє йому увагу, в дитини добрі відносини з батьком. Неможливість спільного проживання відповідача ОСОБА_1 з його сином не є підставою для позбавлення батьківських прав відносно сина, яким він опікується постійного, на відміну від матері дитини». Вказує, що у висновку, зокрема, зазначено, що 06 лютого 2024 року ОСОБА_1 особисто приїхав в с. Терехове, де написав заяву, у якій повідомив, що не має змоги займатися вихованням та утриманням неповнолітнього сина у зв`язку з важким матеріальним становищем, безробіттям та відсутністю власного житла. Він не заперечує щодо позбавлення його батьківських прав та не проти проживання сина ОСОБА_4 з бабусею ОСОБА_6 . ОСОБА_1 за весь період навчання сина жодного разу не виходив на зв`язок із вчителями не спілкується, контакту із адміністрацією навчального закладу, де навчається дитина, не підтримує. Безпосередню участь у лікуванні та догляд за станом здоров`я здійснює бабуся. Під час розгляду даної справи судом першої інстанції від ОСОБА_1 надійшла заява, в якій він просив розглядати справу за його відсутність і не заперечував щодо позовних вимог. Відповідач, після народження дитини проживає окремо, не виконує своїх батьківських обов`язків з виховання сина протягом 13 років, тобто фактично батько самоусунувся (ухилився) від його виховання, не піклувався про його фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя. Дитина проживає з бабусею, з чотирьох років перебуває на її повному утриманні. Позбавлення батьківських прав відповідача відповідатиме інтересам дитини, оскільки з народження хлопчик проживає та виховується у стійкому сімейному середовищі бабусі та дідуся, які створили належні умови для фізичного та духовного розвитку дитини. У матеріалах справи відсутні докази того, що протягом всього часу проживання хлопчика з бабусею та дідусем ставлення відповідача до своїх батьківських обов`язків змінилось. Винна поведінка відповідача стосовно дитини полягає у зловживанні спиртними напоями, ігнорування батьківських обов`язків від народження дитини за відсутності перешкод для належної участі у вихованні дитини. Представником позивача зазначено, що відповідачем свідомо обрано такі життєві умови, за якими його участь у вихованні дитини є мінімальною та недостатньою, що у свою чергу свідчить про його ухилення від виконання батьківських обов`язків у розумінні статті 164 СК України. Суд не врахував, що відповідач був достовірно обізнаний про тяжку життєву ситуацію дитини, викликаною відсутністю піклування з боку матері, однак не вжив заходів для забезпечення догляду за дитиною, який після того як його залишила матір, був позбавлений будь-якого батьківського піклування, що викликало необхідність утримання, догляду, виховання в сім`ї бабусі та дідуся. Також представник позивача вказує, що пред`являючи позовну вимогу про припинення стягнення аліментів на користь ОСОБА_2 , позивач виходив із того, що настали певні обставини, тобто фактичне проживання дитини з бабусею, використання аліментів ОСОБА_2 не в інтересах дитини і настання цих обставин впливає на припинення стягнення аліментів на користь матері на утримання сина. Вважає, що рішення суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а також не узгоджується з інтересами дитини, яка позбавлена можливості користуватись аліментами. У заяві ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати, бо воно не на користь дитини, оскільки до цього часу виконавча служба продовжує стягувати аліменти на користь ОСОБА_2 , а не на користь сина на його особовий рахунок. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду. Рішення суду першої інстанції переглядається лише в частині незадоволених вимог, а відтак в іншій частині відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України колегією суддів не переглядається на предмет законності та обґрунтованості. Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи учасники в судове засідання не з`явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 та частини 2 статті 247 ЦПК України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне. Судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 07 лютого 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 8). Місце проживання дитини - ОСОБА_3 зареєстровано за адресою реєстрації матері ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) (а.с.9,11). Із матеріалів справи убачається, що на підставі виконавчого листа, виданого Бердичівським міськрайонним судом 12 грудня 2017 року у справі N274/2006/17-ц ОСОБА_1 , сплачує аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_4 у розмірі 1 000,00 грн щомісячно, починаючи від 18 травня 2017 року і до повноліття дитини (а.с.21). Зі змісту копії довідки Бердичівського відділу ДВС у Бердичівському районі Житомирської області ЦМРУЮ (м. Київ) від 12.02.2025 №14/73877 видно, що станом на 01 січня 2025 року борг по аліментам ОСОБА_1 сплачений в повному обсязі (а.с.22). Згідно копії заяви відповідача, адресованої Службі у справах дітей від 06.02.2024, ОСОБА_1 вказує, що в зв`язку із важким матеріальним становищем, відсутністю роботи та власного житла, він не має змоги повноцінно займатися вихованням неповнолітнього сина ОСОБА_3 , тому не заперечує, щоб його дитина проживала з бабусею ОСОБА_6 (а.с.20). Зі змісту копії заяви ОСОБА_2 від 02.05.2025, адресованої Службі у справах дітей, відповідачка зазначає, що не має змоги і не буде займатися вихованням, підтримувати фінансово та проживати разом із сином ОСОБА_3 (а.с.19). На підставі наказу Служби у справах дітей Семенівської сільської ради від 19.02.2025 N9 ОСОБА_3 взято на облік, як дитину, яка перебуває в складних життєвих обставинах (а.с. 15). На підставі наказу Служби у справах дітей Семенівської сільської ради від 02.05.2025 N17 неповнолітню дитину тимчасово влаштовано в сім`ю бабусі ОСОБА_6 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.16). Згідно Акту обстеження умов проживання №6 від 06.02.2025 вихованням дитини - ОСОБА_3 займається бабуся ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 зі своїм цивільним чоловіком - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . ОСОБА_8 самоусунулась від виховання сина. ОСОБА_9 не має змоги проживати з хлопчиком. Сплачує аліменти (а.с.18). Згідно Акту обстеження умов проживання від 02 травня 2025 року мати ОСОБА_2 з сином ОСОБА_3 не проживає, стосунки не підтримує, не піклується і фінансово не допомагає. У родині постійні конфлікти. ОСОБА_2 попереджена про відповідальність за невиконання своїх батьківських обов`зків (а.с.17). До матеріалів позову долучено також копію характеристики на ОСОБА_3 , учня 6 класу Хажинського ліцею, з якої вбачається, що мати ОСОБА_2 участі у вихованні сина не бере, не має зв`язку зі школою та класним керівником, не відвідує батьківські збори. Вихованням ОСОБА_4 займаються дід ОСОБА_10 та баба ОСОБА_11 , які відповідально ставляться до навчання та виховання ОСОБА_4 (а.с.23). Рішенням виконавчого комітету Семенівської сільської ради від 20 травня 2025 року №77 затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 . Зі змісту наданого висновку убачається, що оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 самоусуваються від виконання своїх батьківських обов`язків, чим порушують права дитини та діюче законодавство, доцільним є позбавлення їх батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 (а.с.24-27). Згідно з частиною 3 статті 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»). За приписами частини 7 статті 7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Відповідно до частин 1-4 статті 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Згідно з частиною 1 статті 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною 1 статті 164 СК України. Зазначеною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Відповідно до статті 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Звертаючись до суду із даним позовом, представник Органу опіки та піклування виконавчого комітету Семенівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , посилався на те, що останній ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини, не цікавиться життям сина, матеріально його не забезпечує, не проявляє інтересу до дитини, не бере будь-якої участі у вихованні сина, не цікавиться його станом здоров`я, не турбується про фізичний і духовний розвиток. Тобто правовою підставою для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав позивач визначив саме пункт 2 частини 1 статті 164 СК України. Тлумачення пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від від 24.04.2019 року у справі № 300/908/17, від 12.09.2023 року у справі № 213/2822/21. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (див. постанову Верховного Суду від 06.05.2020 року у справі № 753/2025/19). У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у рішенні від 16.07.2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (параграф 100). Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин. Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). Згідно із частин 1-3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, надаючи їм відповідну правову оцінку, встановивши фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що позивач не надав достатні, належні та допустимі докази, які свідчили б про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов`язками, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу. Відтак, апеляційна інстанція вважає, що відсутні правові підстави для позбавлення відповідача батьківських прав. Висновок органу опіки та піклування при виконавчому комітеті Семенівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, затверджений рішенням виконавчого комітету Семенівської сільської ради № 77 від 20 травня 2025 року, яким було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду. Тлумачення частини 6 статті 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, необхідно зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Наявний у матеріалах справи висновок органу опіки та піклування не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, оцінки можливих причин ухилення батька від виконання батьківських обов`язків, доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності у такий спосіб захисту її прав. До того ж не зазначено, яка робота проведена органом опіки та піклування з відповідачем чи взагалі така робота проводилася. Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від18.12.2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06). Таким чином, наданий висновок органу опіки та піклування судом обґрунтовано визнано необ`єктивним при вирішенні питання щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача. Європейська конвенція про здійснення прав дітей 1996 року (набрала чинності в Україні 01.04.2007 року) була ратифікована Законом України від 03.08.2006 року № 69-V із заявою до статті 1 такого змісту: «Відповідно до пункту 4 статті 1 Конвенції Україна заявляє, що дія цієї Конвенції поширюється на розгляд судами справ, що стосуються: усиновлення дитини; установлення опіки, піклування над дитиною; визначення місця проживання дитини; позбавлення або оспорювання батьківських прав; інших питань про відносини між батьками та дитиною; будь-яких інших питань, що стосуються дитини особисто, а також питань її сім`ї (у тому числі, її виховання, поновлення батьківських прав, управління її майном)». Предметом цієї Конвенції є забезпечення найвищих інтересів дітей, підтримка їхніх прав, надання дітям також процесуальних прав, а також сприяння здійсненню ними цих прав шляхом забезпечення становища, при якому діти особисто або через інших осіб чи органи поінформовані та допущені до участі в розгляді судовим органом справ, що їх стосуються (пункт 2 статті 1). Також зазначено, що під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу (стаття 6 Конвенції). Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкаються дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства (стаття 12 Конвенції про права дитини). Відповідно до статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» під час вчинення дій, пов`язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини. Відповідно до частин 1, 2 статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси. Наведене дає підстави для висновку, що з досягненням відповідного віку, який дає можливість дитині висловити свою думку, у дитини з`являється право не лише бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема у вирішенні питання про позбавлення її біологічного батька батьківських прав щодо неї, а тому реалізація права дитини бути заслуханою не повинна залежати від наявності клопотання сторін. Закріплення цього права наголошує, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. Практична реалізація цього права означає, що судом при ухваленні рішення щодо дитини ретельно досліджується різноманітні чинники, які разом з думкою дитини щодо предмета спору дозволяють ухвалити рішення в конкретній сімейній ситуації з урахуванням найкращих інтересів дитини. Про це свідчить стала судова практика, зокрема, висновки Верховного Суду у постановах від 07.03.2024 року у справі № 947/7448/22, від 31.07.2024 року у справі № 752/13450/22. Отже, для правильного застосування норм права під час вирішення питання щодо позбавлення батьківських прав одного із батьків та з`ясування усіх обставин, необхідних для ухвалення рішення в інтересах дитини, перед прийняттям рішення суд надає можливість дитині висловлювати свою думку щодо питань, які стосуються її життя. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у позбавленні батьківських прав щодо дитини, яка за своїм віком здатна сформулювати власні погляди, виконав позитивний обов`язок держави, визначений статтею 171 СК України, заслухав думку дитини та надав їй ретельну оцінку. Зокрема, малолітній ОСОБА_5 у місцевому суді пояснив, що з батьком у нього добрі відносини. Коли останній приїздить, то привозить солодощі, надає кошти на власні потреби, проводить з ним час та цікавиться його життям. Коли батько забирає його у місто, то вони відвідують парк. У ході судового розгляду справи судом першої інстанції були допитані також свідки, їх показанням була надана належна оцінка у сукупності з іншими доказами. Отже, суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для ухвалення рішення про позбавлення батьківських справ ОСОБА_1 відносно малолітнього сина ОСОБА_4 . Доводи апеляційної скарги додаткового правового аналізу не потребують, оскільки на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться лише до незгоди скаржника із правильними висновками місцевого суду та до переоцінки доказів, яким була надана належна правова оцінка, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи та дослідженими доказами. Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції. Разом з тим, місцевий суд у порушення пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» не попередив ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виховання і утримання сина ОСОБА_4 та не поклав контроль за виконанням відповідачем батьківських обов`язків щодо дитини на орган опіки та піклування, що є підставою для зміни судового рішення. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. За приписами статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно частини 4 статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне змінити рішення суду, виклавши мотивувальну його частину в редакції даної постанови та доповнити резолютивну частину рішення, що не є підставою для нового розподілу судових витрат, відповідно до вимог статті 141 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд у х в а л и в : Апеляційну скаргу представника Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Семенівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області задовольнити частково. Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 05 грудня 2025 року змінити, доповнивши його після абзацу: « У задоволенні решти позовних вимог відмовити», наступними абзацами: «Попередити ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виховання і утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Контроль за виконанням ОСОБА_1 батьківських обов`язків щодо сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , покласти на виконавчий комітет Семенівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, як орган опіки та піклування». У решті рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді