Постанова 4822 № 714/66/26

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 червня 2026 року м. Чернівці Справа № 714/66/26 Провадження №22-ц/822/896/26 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Литвинюк І. М., суддів: Височанської Н. К., Лисака І. Н., за участю секретаря судового засідання: Собчук І. Ю., учасники справи: заявник - ОСОБА_1 , стягувач - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Волошина Тетяна Борисівна, на ухвалу Герцаївського районного суду Чернівецької області від 31 березня 2026 року, головуючий у І-й інстанції Єфтемій С. М., ВСТАНОВИВ: У лютому 2026 року ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування вимог зазначала, що 28 січня 2026 року Герцаївським районним судом Чернівецької області видано наказ, за яким з неї стягнуто на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/2 частки з усіх видів її заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку. Вказувала на те, що неповнолітні діти мають місце проживання разом з матір`ю. На сьогоднішній день подружжя вирішує питання проживання разом доньки ОСОБА_4 разом з батьком, а тому відсутні підстави для стягнення з заявниці на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей. Отже, судовий наказ видано щодо особи, яка не є боржником, а тому не підлягає виконанню. Ухвалою Герцаївського районного суду Чернівецької області від 31 березня 2026 року у задоволенні заяви відмовлено. Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що на можливу помилку при видачі судом судового наказу від 28 січня 2026 року сторона заявника у своїй заяві не вказала та судом такої не встановлено. Будь-яких доказів на підтвердження того, що у визначеному законом порядку ОСОБА_1 звільнено від сплати аліментів за судовим наказом від 28 січня 2026 року, виданим Герцаївським районним судом Чернівецької області, стороною заявниці суду не надано. Не погоджуючись з ухвалою суду, представник заявника ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та задовольнити заяву ОСОБА_3 . Посилається на те, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою і підлягає скасуванню. Зазначає, що в акті обстеження матеріально-побутових умов, який ліг в основу прийняття рішення і був долучений до матеріалів справи самим стягувачем, зазначено, що стягувач ОСОБА_2 працює за кордоном і лише під час проживання в с. Горбова забезпечує родину всім необхідним для життя. Діти зареєстровані та весь час проживають разом зі своєю матір`ю, яка належним чином виконує свої обов`язки та ніяк не може бути боржником по сплаті аліментів. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції відповідає, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що Герцаївським районним судом Чернівецької області 28 січня 2026 року видано судовий наказ про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання їх неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/2 частки з усіх видів її заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи з 23 січня 2026 року і до досягнення кожною з дітей повноліття. Судовий наказ набрав законної сили. Згідно з частиною першою 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Відповідно до положень статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом. За змістом пунктів 4, 5 частини 1 статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб; заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб. За загальним правилом частини 1 статті 170 ЦПК України боржник має право протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 ЦПК України, тобто, крім випадків видачі судового наказу за вимогами про стягнення аліментів. Згідно з частиною 7 статті 170 ЦПК України у разі видачі судового наказу про стягнення аліментів у розмірі частки заробітку (доходу) платника аліментів, боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів. Згідно з частиною 8 статті 170 ЦПК України у разі видачі судового наказу про стягнення аліментів у розмірі частки заробітку (доходу) платника аліментів чи у твердій грошовій сумі, судовий наказ може бути переглянуто за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому главою 3 розділу V ЦПК України. Частиною 2 статті 432 ЦПК України передбачено, що суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Відповідно до висновків Верховного Суду у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц, від 9 вересня 2021 року у справі № 824/67/20, від 9 червня 2022 року у справі № 2-118/2001, сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа. Отже, підставою для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, є помилка при його видачі або припинення обов`язку за правомірно виданим виконавчим документом. При цьому подання заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не може бути пов`язане із оспоренням такого судового рішення по суті заявлених вимог, адже визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, належить до процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень, тобто, рішень, які набрали законної сили та підлягають виконанню у примусовому порядку. Як на підставу для визнання таким, що не підлягає виконанню судового наказу, виданого 28 січня 2026 року Герцаївським районним судом Чернівецької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заявниця посилається на те, що діти проживають разом з нею і вона належним чином виконує свої обов`язки та ніяк не може бути боржником по сплаті аліментів. З огляду на положення статті 432 ЦПК України наведені обставини не можуть бути підставою для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, оскільки ОСОБА_3 фактично оспорює наявність підстав для задоволення судом заяви ОСОБА_8 про видачу судового наказу про стягнення з неї аліментів на утримання дітей. Слід зазначити, що словосполучення «або з інших причин», про яке йдеться у частині 2 статті 432 ЦПК України, стосується саме відсутності (припинення) обов`язку боржника, який підлягає виконанню. Підстави припинення зобов`язання визначені главою 50 розділу І книги п`ятої ЦК України. З аналізу наведених норм процесуального права вбачається, що законодавцем передбачено можливість судового захисту прав боржника у разі, якщо стягувач не визнає відсутність обов`язку боржника. Матеріали справи не містять належних доказів припинення зобов`язань ОСОБА_3 за судовим наказом від 28 січня 2026 року, який набрав законної сили, а тому у відповідності до вимог статті 129-1 Конституції України та статті 18 ЦПК України є обов`язковим до виконання. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Законодавцем визначено підстави припинення обов`язку зі сплати аліментів на підставі судового рішення. Так, статтею 273 Сімейного кодексу України визначено, що якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати. Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267-271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Аналіз вказаної норми закону свідчить, що у зв`язку зі зміною обставин, які мають істотне значення, платник аліментів у порядку визначеному законом, зокрема шляхом звернення до суду з відповідним позовом, має право на звільнення його від обов`язку щодо сплати аліментів. У постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №186/126/21 (провадження № 61-1949св23) зазначено, що зміна фактичних обставин після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів, а саме: встановлення судом факту проживання дитини з іншим з батьків, а не з тим, на чию користь стягуються аліменти, є тією істотною обставиною, яка в розумінні частини другої статті 197 СК України може бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами платника аліментів. Рішення про звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами повинно також відповідати найкращим інтересам дитини. Тобто, зміна та виникнення обставин, які мають істотне значення, можуть слугувати підставою для звернення до суду з позовом про звільнення від сплати аліментів. Однак з таким позовом ОСОБА_3 не зверталась, а подала заяву про визнання судового наказу про стягнення аліментів таким, що не підлягає виконанню. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність передбачених ч. 2 ст. 432 ЦПК України підстав для задоволення заяви ОСОБА_3 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків суду першої інстанції у даній цивільній справі та не містять підстав для скасування оскаржуваної ухвали, а лише фактично зводяться до незгоди боржника з висновками суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі мотиви були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням; посилання, які містяться в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Відтак, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, є обґрунтованими та відповідають обставинам справи. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому її слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись статтями 374, 375, 377, 381- 384, ЦПК України, суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Волошина Тетяна Борисівна, залишити без задоволення. Ухвалу Герцаївського районного суду Чернівецької області від 31 березня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повна постанова складена 04 червня 2026 року. Суддя- доповідач І. М. Литвинюк Судді: Н. К. Височанська І. Н. Лисак