LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Чернівецький апеляційний суд718/3299/25

від 17.03.2026НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД
Резолютивна:Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , задовольнити. Заочне рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 15 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 березня 2026 року м. Чернівці Справа № 718/3299/25 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Лисака І.Н., суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б., за участю секретаря судового засідання: Сарган Ю.В., позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на заочне рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 15 січня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Нагорного В.В., дата складання повного тексту рішення не зазначена, ВСТАНОВИВ: У грудня 2025 року позивач звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей у розмірі 1/3 частки його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму, щомісячно до повноліття дітей, починаючи стягнення з дня подачі заяви в суд. Вказувала, що сторони перебувають у шлюбі з 12 лютого 2014 року, який зареєстровано у ВДРАЦС реєстраційної служби Кіцманського районного управління юстиції у Чернівецькій області, актовий запис №07. На час звернення до суду подружні відносини сторони не підтримують та в провадженні Кіцманського районного суду Чернівецької області знаходиться цивільна справа про розірвання шлюбу Наголошувала, що у сторін від шлюбу народилося двоє дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які проживають разом з позивачкою та знаходяться на її утриманні. Відповідач, в свою чергу, матеріальної допомоги на утримання дітей в добровільному порядку не надає. Зазначала, що в неї відсутня інформація з приводу офіційного працевлаштування й доходів відповідача, однак такий є здоровим та працездатним, на утриманні немає інших членів сім`ї, а тому, з посиланням на норми права, які регулюють спірні правовідносини, просила позовні вимоги задовольнити. Провадження №22-ц/822/468/26 Заочним рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 15 січня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при його ухваленні позивач у своїй апеляційній скарзі просить вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. Наводить обставини, викладені в позовній заяві, та вказує, що позивачем не надано доказів фактичного проживання дітей разом із матір`ю у зв`язку із тим, що діти більше часу перебувають за межами України, як наслідок реєстрація, їх місця проживання в Україні відсутня. Крім того, факт проживання дітей з матір`ю жодним чином не оспорювався батьком дітей, відмовляючи в задоволені позову судом порушено інтереси малолітніх дітей. Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог приходить до наступних висновків. Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що у матеріалах справи відсутні докази того, що малолітні діти сторін у справі на даний час проживають саме із позивачкою та знаходяться на її утриманні, а також докази того, що відповідач не надає позивачці в добровільному порядку матеріальної допомоги на утримання дітей і має постійне місце роботи. Зазначене рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає в повній мірі. Обставини справи щодо перебування сторін спору у шлюбі з 12 лютого 2014 року, який зареєстровано у ВДРАЦС реєстраційної служби Кіцманського районного управління юстиції у Чернівецькій області, актовий запис №07, народження у сторін дітей: ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 -Стефанії та 28 лютого 2020 року ОСОБА_7 , - сторонами визнається та не заперечується (а.с.5, 9-10). Відповідно до ч.1, 2 ст.27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно з ч.1 ст.8 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Відповідно до положень ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно зі статтею 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Таким чином, законодавець чітко визначив, по-перше, що аліменти стягуються або у частці, або у твердій грошовій сумі. По-друге, правом вибору виду аліментів (частка чи грошова сума) наділений той з батьків, з ким проживає дитини. Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту її інтересів, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності. Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу). Пленум Верховного Суду України у пункті 17 постанови №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснив, що вирішуючи питання стосовно розміру аліментів, суд повинен враховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність у нього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у частині другій статті 182 СК України. Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до частини третьої статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи. Статтями 183, 184 СК України встановлено, що за рішенням суду розмір аліментів визначається у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. СК України передбачено принцип рівності прав та обов`язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. Так, позивач, пред`являючи вимогу про стягнення із відповідача на свою користь аліменти на утримання дітей в розмірі 1/3 частки від доходу не надала суду доказів свого майнового стану, майнового стану відповідача, проте звернення позивачки до суду вже свідчить про те, що між сторонами виник спір з приводу утримання дітей, а позивач як матір в праві звернутися до суду за захистом інтересів дітей. При цьому, колегія суддів наголошує, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів. Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, які викладені у постанові від 16 червня 2021 року, справа №643/11949/19. Обов`язок утримувати дитину - це моральне і найважливіше правове зобов`язання батьків, яке виникає з моменту народження дітей і зберігається до досягнення ними повноліття. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, та саме на батьків покладено відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України та забезпечення гармонійного розвитку дитини. Аліменти на утримання дитини/дітей є гарантією виконання кожним з батьків свого обов`язку забезпечувати дитину/дітей, надавати їй/їм можливість на користування всіма благами соціального забезпечення, належним харчуванням, житлом, розвагами, надати захист і піклування, які необхідні для її/їх благополуччя. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а тому отримання аліментів в більшому розмірі ніж прожитковий мінімум на дитину відповідного віку не заборонено законом та буде відповідатиме якнайкращим інтересам дітей. Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини. Суд апеляційної інстанції також відмічає, що виховування дитини/дітей одним із батьків, коли інший проживає окремо, створює додаткове навантаження по догляду та вихованню дитини/дітей, у зв`язку з чим певним чином з`являється дисбаланс між зусиллями, які мають прикладати обоє батьків для розвитку дитини/дітей, таким чином, що тягар здебільшого лягає лише на одного з батьків у цьому випадку на матір, що є підставою для відступу від рівності мінімального розміру половини прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку в бік збільшення розміру стягнення розміру аліментів з батька дитини (відповідача у справі). За вказаного суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків з приводу того, що позивачка не довела належними та допустимими доказами факту проживання дітей з нею, як і не надання допомоги батьком добровільно. Відповідачем у справі не заперечується факт проживання дітей разом із позивачкою у справі на момент подання позову чи під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції. Крім того, надання допомоги в добровільному порядку не позбавляє того з батьків, з ким проживають діти, звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання дітей. За наведених та встановлених обставин, з урахуванням спільного обов`язку обох батьків утримувати своїх дітей, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позов з урахуванням необхідності захисту прав дітей підлягає до задоволення в повному обсязі. Разом з тим колегія суддів відзначає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом (стаття 192 СК України). Також, позивач у разі необхідності, не позбавлена права звернутися до відповідача з позовом про стягнення додаткових витрат на дітей. У контексті наведених обставин, наявних в матеріалах справи доказів, правових норм, що регулюють дані правовідносини, обов`язку обох батьків утримувати дитину а також з метою уникнення невиправданої тяганини з призначенням аліментів на дитину, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про достатність підстав для задоволення апеляційної скарги. Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з неповним з`ясуванням обставин справи, з неправильним застосуванням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позову. За приписами ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача (ч.1, п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України). Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.6 ст.141 ЦПК України). У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги ОСОБА_1 слід стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 3028 грн, з яких: 1211,20 грн за розгляд справи в суді першої інстанції та 1816,80 грн за перегляд справи в суді апеляційної інстанції. Керуючись ст.ст.368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , задовольнити. Заочне рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 15 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей задовольнити. Стягнути зі ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 1/3 частини його доходу (заробітку), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 03 грудня 2025 року і до досягнення кожним з дітей повноліття. Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 3028 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач І.Н. Лисак Судді: І.М. Литвинюк І.Б. Перепелюк

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»