Постанова 4873 № 917/28/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "18" травня 2026 р. Справа № 917/28/24 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Алданової С.О. суддів: Корсака В.А. Євсікова О.О. секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В., за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ТРЕЙД ЕНЕРДЖІ" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 у справі № 917/28/24 (суддя Удалова О.Г.) за позовом виконуючого обов`язки керівника Диканської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Скороходівської селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Трейд Енерджі" про визнання недійсними додаткових угод та повернення безпідставно сплачених коштів, ВСТАНОВИВ: У грудні 2023 року виконуючий обов`язки керівника Диканської окружної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі виконавчого комітету Скороходівської селищної ради (надалі - позивач; Селищна рада) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Трейд Енерджі" (в подальшому - відповідач; ТОВ "Євро Трейд Енерджі"; Товариство; апелянт; скаржник) про визнання недійсними додаткових угод № 6 від 20.09.2021, № 7 від 23.09.2021, № 8 від 24.09.2021, № 9 від 26.11.2021, № 10 від 21.12.2021 до договору постачання електричної енергії № 73 від 30.04.2021 та стягнення 246 875,26 грн безпідставно сплачених коштів. Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що внаслідок укладення додаткових угод ціна електроенергії стала значно вищою за тендерну пропозицію, що суперечить нормам Закону України "Про публічні закупівлі" та, відповідно, є підставою для визнання таких угод недійсними на підставі статей 203, 215 ЦК України і стягнення безпідставно сплачених коштів. Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 у справі № 917/28/24 позов задоволено повністю. Визнано недійсними додаткові угоди № 6 від 20.09.2021, № 7 від 23.09.2021, № 8 від 24.09.2021, № 9 від 26.11.2021, № 10 від 21.12.2021 до договору постачання електричної енергії № 73 від 30.04.2021. Стягнуто з ТОВ "Євро Трейд Енерджі" на користь виконавчого комітету Скороходівської селищної ради 246 875,26 грн грошових коштів. Стягнуто з ТОВ "Євро Трейд Енерджі" на користь Полтавської обласної прокуратури 17 123,13 грн судового збору. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 у справі № 917/28/24, ТОВ "Євро Трейд Енерджі" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивувалась тим, що при винесенні оскаржуваного рішення судом І-ої інстанції не було повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, допущено невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права. Апелянт зазначав, що: - сторони договору про закупівлю електричної енергії могли збільшити ціну за одиницю товару не більше ніж 10% за один раз такого збільшення (без застосування строків 90 днів), тобто ціна могла збільшуватися не більше 10% відсотків кожною додатковою угодою; - норма статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (в тексті - Закон; Закон № 922-VIII) не встановлює, що збільшення ціни не більше ніж 10% можливе лише за весь час дії договору та від ціни, яка була визначена при укладенні договору; - відповідно до роз`яснень Мінекономрозвитку України від 27.10.2016 № 3302-06/34307-06, у залежності від коливання ціни товару на ринку сторони протягом дії договору про закупівлю можуть вносити зміни декілька разів в частині ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, сукупність яких може перевищувати 10 відсотків від ціни за одиницю товару, визначеної сторонами на момент укладання договору про закупівлю та за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі, і виконати свої зобов`язання відповідно до такого договору з урахуванням зазначених змін; - Мінекономіки у своєму листі від 24.11.2020 № 3304-04/69987-06 зазначило, що зокрема пункт 2 частини 5 статті 41 Закону поширюється на договори про закупівлю, у разі якщо предметом закупівлі є товар. Зі змісту листа встановлено, що під пропорційністю розуміється збільшення ціни саме на такий відсоток, на який відбулося коливання на ринку, але не більше ніж на 10 відсотків. У разі збільшення ціни має зменшуватися кількість товару. Розрахунок відсотків зміни ціни і кількості здійснюється у додатковій угоді від ціни підписаного договору, а в наступних додаткових угодах за потреби - від останньої зміни ціни та кількості; - здійснюючи свою господарську діяльність, відповідач розумів, керувався та мав обґрунтовані підстави застосовувати норму пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" таким чином, що сторони договору про закупівлю електричної енергії можуть збільшувати ціну за одиницю товару необмежену кількість разів у будь-який час за умови дотримання обмеження щодо збільшення такої ціни до 10% за кожний раз такого збільшення пропорційно збільшенню ціни відповідного товару на ринку і за умови, що наведена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю; - тлумачення норми пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", що загальне збільшення ціни у договорах про закупівлю електричної енергії (і це з урахуванням того, що ціна електричної енергії є непрогнозованою) не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі про закупівлю електричної енергії, фактично спрямоване на знищення господарської діяльності постачальників електричної енергії та призведе до закупівлі електричної енергії замовниками у постачальника "останньої надії" за цінами в декілька разів вищими (що у свою чергу призведе до збитків державі); - норма пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" з урахуванням роз`яснень уповноважених органів, щодо можливості зміни ціни електричної енергії не більше 10% за кожний раз такого збільшення, а не в загальному від ціни договору, надавала змогу відповідачу стверджувати про можливість її застосування під час здійснення господарської діяльності; - під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення до 10% пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку за наявності умов, встановлених пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII (у разі коливання ціни такого товару на ринку; якщо така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю). При цьому, укладаючи спірні угоди №№ 6-10, сторони кожного разу дотримувались дозволеної пропорційності та не перевищували встановлений одноразовий ліміт в 10%, тобто діяли відповідно до норм п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі"; - суд першої інстанції не досліджував та не надав ніякої оцінки довідці ДП "Держзовнішінформ", інформації з веб-сайту ДП "Оператор ринку" (https://www.oree.com.ua), а також експертному висновку № Ц-162 від 22.02.2024; - місцевий господарський суд допустив неправильне застосуванням судом норм матеріального права щодо правової підстави стягнення заявленої суми коштів, пославшись на ст. 670 ЦК України, тоді як підлягають застосуванню норми частини 1 статті 216 ЦК України та частини 2 статті 208 ГК України, які визначають двосторонню реституцію; - чинне законодавство, зокрема стаття 216 ЦК України, не передбачає односторонньої реституції; - суд 1-ої інстанції при ухваленні рішення не врахував висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, щодо застосування норм статей 203, 215, 216 ЦК України (в контексті того, що під час розгляду позову про визнання правочину недійсним відповідачами мають бути всі учасники (сторони) цього правочину); - у цій справі позовні вимоги про визнання недійсними додаткових угод пред`явлено не до всіх сторін оскаржуваних правочинів (а саме виконавчий комітет Скороходівської селищної ради не є відповідачем), що є підставою для відмови в задоволенні позову про визнання оспорюваних угод недійсними та відповідно про стягнення коштів; - крім того, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про відсутність підстав для залишення позову без розгляду, оскільки Прокурор не дотримався порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", при направленні вказаного позову до господарського суду. Прокурором подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги і залишити оскаржуване рішення без змін. Згідно тверджень Диканської окружної прокуратури, безпідставними є доводи відповідача щодо законності укладення додаткових угод та щодо неправильного визначення Прокурором органу, державні інтереси якого порушено в особі виконавчого комітету Скороходівської селищної ради. У свою чергу, ТОВ "Євро Трейд Енерджі" подано відповідь (заперечення) на відзив на апеляційну скаргу та додаткові письмові пояснення. Письмових пояснень на апеляційну скаргу від Селищної ради не надходило. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2024 апеляційну скаргу ТОВ "Євро Трейд Енерджі" задоволено. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 у справі № 917/28/24 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.02.2025 касаційну скаргу заступника прокурора Полтавської обласної прокуратури задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2024 у справі № 917/28/24 скасовано. Справу № 917/28/24 передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2025 апеляційну скаргу в справі № 927/28/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О. Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.04.2026 прийнято справу № 917/28/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ТРЕЙД ЕНЕРДЖІ" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О. Призначено справу до судового розгляду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2025 клопотання ТОВ "Євро Трейд Енерджі" про зупинення провадження у справі - задоволено. Зупинено провадження у справі № 917/28/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 920/19/24. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2026 поновлено апеляційне провадження у справі № 917/28/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ТРЕЙД ЕНЕРДЖІ" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2024. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО ТРЕЙД ЕНЕРДЖІ" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 у справі № 917/28/24 на 18.03.2026. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2026 відкладено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Трейд Енерджі" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 у справі № 917/28/24 на 18.05.2026. Представник Прокурора в судовому засіданні 18.05.2026 проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення залишити без змін. Представники сторін у судове засідання не з`явились. Про час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, що підтверджується довідками від 18.03.2026 про доставку електронного документа в електронні кабінети останніх. Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, враховуючи те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань сторін про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін, яких належним чином повідомлено про судовий розгляд справи апеляційним господарським судом. Також судовою колегією зазначається, що письмових відзивів/пояснень на апеляційну скаргу від учасників справи під час нового розгляду справи в суді апеляційної інстанції на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходило, що відповідно до частини 3 статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення першої інстанції в апеляційному порядку. Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження. Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника Прокурора, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 08.02.2021 виконавчим комітетом Скороходівської селищної ради (далі - замовник, споживач) на інформаційній системі «ПРОЗЗОРО» за посиланням https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2021-02-08-006305-a було оприлюднено повідомлення про проведення відкритих торгів (номер оголошення UA-2021-02-08-006305-a). Предметом відкритих торгів була електрична енергія, обсягом 883652 кіловат-година та ціною 3 207 657,00 грн. При цьому, як вказано у вищевказаному оголошенні, джерело фінансування закупівлі - кошти місцевого бюджету. За результатами проведення відкритих торгів 19.04.2021 переможцем останніх стало Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро Трейд Енерджі". 30.04.2021 між позивачем (споживач) та відповідачем (постачальник) укладено договір № 73 про постачання електричної енергії споживачу (скорочено - Договір), за умовами якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору (п. 2.1). Відповідно до п. 2.2 Договору обсяг електричної енергії на 2021 рік становить 883 652 кВт*год. Згідно п. 3.3 Договору постачальник за цим правочином не має права вимагати від споживача будь-якої іншої плати за електричну енергію, що не визначена у комерційній пропозиції, яка є додатком 2 до Договору. Як погоджено сторонами в п. 5.1 Договору його вартість становить 3 101 618,52 грн (три мільйони сто одна тисяча шістсот вісімнадцять гривень п`ятдесят дві копійки) з ПДВ. Вартість Договору та ціна за одиницю Товару можуть змінюватись у випадках, передбачених ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Відповідно до п. 5.3 Договору умови цього договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю) переможця процедури закупівлі. Зміна ціни за одиницю електричної енергії може відбуватися відповідно до умов ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» за умови, що зазначені зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі. Істотні умови цього договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі. За п. 5.3.7.1 Договору сторонами визначено підстави, за яких можлива або неможлива зміна ціна договору. Пунктом 1 додатку № 2 до Договору сторонами погоджено, що ціна електричної енергії становить 3,51 грн/кВт*год з ПДВ. У подальшому між сторонами Договору укладено 11 додаткових угод до договору № 73 від 30.04.2024, а саме: - додатковою угодою № 1 від 30.04.2021 сторонами зменшено загальну суму договору до 1 228 500,00 грн та обсяги електричної енергії до 350 000 кВт; - додатковими угодами №№ 2-4 від 30.04.2021, від 13.05.2021, від 03.06.2021 сторони внесли зміни до об`єктів, на які згідно з договором постачається електрична енергія; - додатковою угодою № 5 від 20.09.2021 сторонами погоджено внести зміни до абз. 3, 9-11 пункту 5.3.7.1 договору та погоджено наступне: «Ціна за 1 кВт/год. електричної енергії може бути змінена будь-якого числа місяця, що буде відображено в додатковій угоді до Договору за згодою Сторін». «Зміна ціни за одиницю товару (електричної енергії) допускається за умови надання Стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні Об`єднаної енергетичної системи України (далі - ОЕС України), а саме документи про факт та динаміку зміни ціни товару на ринку електричної енергії станом на дату коливання порівняно з датою подання цінової пропозиції аукціону) (дати, вказаної в останній Додатковій угоді до Договору про зміну ціни одиниці товару) через коливання ціни на електричну енергію на ринку. Документальним підтвердженням факту коливання ціни електричної енергії на ринку або визначеному сегменті ринку може бути довідка, видана відповідною уповноваженою організацією, зокрема, але не виключно, ДП «Держзовнішінформ», Торгово-промисловою палатою тощо. Висновки щодо коливання ціни на ринку мають бути зроблені на підставі оприлюднених в розділі «Аналітичні матеріали» веб-сайту ДП «Оператор ринку» даних щодо загального показника середньозваженої ціни електричної енергії на РДН та ВДР, що склалася на ринку електричної енергії в торговій зоні ОЕС України за відповідну дату, у порівнянні з середньозваженою ціною електричної енергії на РДН та ВДР на подання цінової пропозиції (аукціону) або дату, зазначену в останній Додатковій угоді до Договору про зміну ціни одиниці товару». Того ж дня (20.09.2021) сторонами укладено додаткову угоду № 6, згідно з якою збільшено ціну на електричну енергію до 3,86 грн за кВт та встановлено плановий обсяг електричної енергії на 2021 рік - 324629,7150259067 кВт. Додатковою угодою № 7 від 23.09.2021 збільшено ціну на електричну енергію до 4,245 грн за кВт та встановлено плановий обсяг електричної енергії на 2021 рік - 301554,4098939929 кВт. Додатковою угодою № 8 від 24.09.2021 збільшено ціну на електричну енергію до 4,61 грн за кВт та встановлено плановий обсяг електричної енергії на 2021 рік - 283236,9197396963 кВт. Додатковою угодою № 9 від 26.11.2021 збільшено ціну на електричну енергію до 4,92 грн за кВт та встановлено плановий обсяг електричної енергії на 2021 рік - 276122,803 кВт. Додатковою угодою № 10 від 21.12.2021 збільшено ціну на електричну енергію до 5,41 грн за кВт та встановлено плановий обсяг електричної енергії на 2021 рік - 271000,464 кВт. Додатковою угодою № 11 від 21.12.2021 змінено обсяг електричної енергії на 2021 на 271983,2906 кВт. Відповідачем у період з травня по грудень 2021 року поставлено, а позивачем прийнято електричну енергію на загальну суму 1 217 708,17 грн, що підтверджується виставленими рахунками та підписаними актами. Вказана електрична енергія оплачена позивачем у повному обсязі (1 217 708,17 грн), що підтверджується долученими до позовної заяви платіжними дорученнями. Крім того, 09.11.2022 Північно-східним офісом Держаудитслужби видано довідку (висновок), згідно з якою позивачем у даній справі у зв`язку зі зміною ціни договору переплачено грошові кошти в розмірі 246 875,26 грн, оскільки ціна за товар збільшена з 3,51 грн з кВт до 5,41 грн за кВт. Водночас, як вказував позивач у позові, додаткові угоди №№ 6-10 є нікчемними у зв`язку з тим, що укладені всупереч Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки при їх укладенні відповідачем не надано належного обґрунтування для зміни істотних умов договору, у зв`язку з чим просив визнати недійсними додаткові угоди №№ 6-10 та стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в розмірі 246 875,26 грн. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначав, що підставою для внесення змін до Договору в частині збільшення ціни за товар стали довідки ДП «Держзовнішінформ» № 121/166 від 18.08.2021, № 121/164 від 19.08.2021, № 121/178 від 27.08.2021, № 121/233 від 24.09.2021, № 121/307 від 06.12.2021 щодо середньозважених цін купівлі-продажу електричної енергії, при цьому жодною з оскаржуваних додаткових угодо ціну не було збільшено більше ніж на 10%. Крім того, відповідач наголошував, що Прокурором не обґрунтовано необхідність представництва інтересів держави саме в особі Виконавчого комітету Скороходівської селищної ради, оскільки органом, уповноваженим здійснювати перевірку державних закупівель, є Північно-східний офіс Держаудитслужби. Проте Прокурором не надано доказів звернення до останнього з вимогою звернутись до суду для усунення виявленого порушення. Подібні за змістом доводи та заперечення наведені сторонами в апеляційній скарзі та відзиві на неї відповідно. За ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Так, Верховний Суд, скасовуючи судовий акт суду апеляційної інстанції та скеровуючи справу на новий розгляд до суду апеляційного господарського суду, у своїй постанові від 26.02.2025 у цій справі, серед іншого, вказав, що: «У пункті 7.17 постанови від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача. Виходячи з викладеного, в зазначеній категорії справ найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб`єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та можливість за рахунок таких суб`єктів задовольнити позовні вимоги.". Таким чином, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі. У постанові від 28.11.2024 у справі № 910/13240/22 (910/5595/22) Верховний Суд, ураховуючи наведені вище позиції Великої Палати Верховного Суду щодо представництва прокурором інтересів держави у суді, зазначив, що: - у цій категорії справ найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб`єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та чи є обраний прокурором спосіб захисту інтересів держави ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права; - процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Враховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави; - прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, зокрема, якщо орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави. Відмова апеляційного суду в задоволенні позову обумовлена по суті лише формальним зазначенням про визначений прокурором статус Виконавчого комітету Скороходівської селищної ради як позивача. При цьому, апеляційний суд взагалі не досліджував наявність/відсутність у визначеного прокурором позивача повноважень здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, а також наведені прокурором підстави здійснення саме ним представництва інтересів держави у цій справі та їх обґрунтування, що безпосередньо впливає на процесуальний статус прокурора у цій справі та, як наслідок, на статус Виконавчого комітету Скороходівської селищної ради, в інтересах якого як сторони правочину прокурор звернувся з цим позовом до суду. Наведе свідчить про передчасність висновків судів попередніх інстанцій про неправильне визначення прокурором статусу Виконавчого комітету Скороходівської селищної ради (сторони оспорюваних додаткових угод) як позивача та неможливість вирішення спору про визнання недійними додаткових угод за позовом прокурора в особі відповідного органу, який є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор». З огляду на вказані фактичні обставини справи, приймаючи до уваги вказівки Верховного Суду, викладені у цій справі у постанові від 26.02.2025, судова колегія зазначає, що за змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України, статті 20 ГК України (норми якого були чинними на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність на підставі Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» № 4196-IX від 09.01.2025, який 28.08.2025 введено в дію) визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів. Крім того, частина друга статті 20 ГК України серед способів захисту визначає визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, зокрема відповідно до умов договору. Частиною першою статті 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до частин першої та третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Частиною другою статті 632 ЦК України передбачено, що зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначено Законом України «Про публічні закупівлі». Відповідно до преамбули Закону № 922-VIII метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції. Така мета розкрита у статті 5 Закону № 922-VIII, в якій, зокрема, закріплений перелік принципів здійснення публічних закупівель, до яких віднесені: 1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія, ефективність та пропорційність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них; 5) об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі / спрощеної закупівлі; 6) запобігання корупційним діям і зловживанням. Окрім того, відповідно до преамбули Закону № 922-VIII цей Закон також має на меті адаптувати законодавство України до acquis Європейського Союзу на виконання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода про асоціацію) Згідно з пояснювальною запискою до проєкту Закону № 922-VIII зазначений проєкт Закону розроблено на виконання розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про здійснення державних закупівель", Програми діяльності Кабінету Міністрів України, Коаліційної угоди та Указу Президента України "Про Стратегію сталого розвитку "Україна - 2020" щодо впровадження електронних закупівель, а також статті 153 глави 8 "Державні закупівлі" розділу IV Угоди про асоціацію у частині імплементації Директив 2014/24/ЄС і 2014/25/ЄС. Метою проєкту Закону є, зокрема, підвищення рівня конкуренції у сфері державних закупівель та зниження рівня корупції шляхом запровадження системи електронних закупівель та електронної системи оскарження; здійснення процедур закупівлі, обмін інформацією, документами та подання роз`яснень в електронній системі закупівель; виконання Угоди про асоціацію щодо імплементації Директив 2014/24/ЄС і 2014/25/ЄС шляхом запровадження нових підходів щодо здійснення закупівель у частині оптимізації процедур закупівель та можливості створення ЦЗО (див. https://w2.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc34?id=&pf3511=57268&pf35401=367184). Відповідно до статті 148 глави 8 "Державні закупівлі" розділу IV Угоди про асоціацію сторони визнають внесок прозорого, недискримінаційного, конкурентного і відкритого тендерного процесу у сталий економічний розвиток і встановлюють у якості своєї мети ефективне, взаємне і поступове відкриття відповідних ринків закупівель. Це передбачає послідовне наближення законодавства України у сфері державних закупівель до acquis ЄС у сфері державних закупівель, що супроводжуватиметься інституційною реформою та створенням ефективної системи державних закупівель на основі принципів, якими регулюються державні закупівлі Сторони ЄС. Частинами першою, другою статті 153 глави 8 "Державні закупівлі" розділу IV Угоди про асоціацію визначено, що Україна забезпечує поступове приведення існуючого та майбутнього законодавства у сфері державних закупівель у відповідність до acquis ЄС у сфері державних закупівель. Адаптація законодавства здійснюється поетапно згідно з періодами, визначеними у Додатку ХХІ-А та в Додатках ХХІ-В-ХХІ-Е, ХХІ-G, ХХІ-H та ХХІ-J до цієї Угоди. Додатки ХХІ-F та ХХІ-І до цієї Угоди визначають необов`язкові елементи, які не потребують впровадження в законодавство України, тоді як Додатки ХХІ-K-ХХІ-N до цієї Угоди містять елементи acquis ЄС, які залишаться поза сферою законодавчої адаптації. У цьому процесі належна увага повинна приділятися відповідному прецендентному праву Європейського Суду та імплементаційним заходам Європейської Комісії, а також, якщо в цьому виникне необхідність, будь-яким змінам в acquis ЄС, що відбуватимуться в той самий час. Для прикладу, колегія суддів звертає увагу на практику Суду Європейського Союзу (далі - Суд ЄС), який, з-поміж іншого, зазначає, що основною метою правил Співтовариства у сфері державних закупівель є забезпечення вільного руху послуг та відкриття ринку для неспотвореної конкуренції у всіх державах-членах (див. справу 26/03 Stadt Halle та RPL Lochau [2005] ECR I-1, пункт 44). Задля досягнення цієї подвійної мети право Співтовариства застосовує, серед іншого, принцип недискримінації за ознакою громадянства, принцип рівного ставлення до учасників тендеру та випливаюче з цього зобов`язання щодо прозорості (див. справу C-275/98 Unitron Scandinavia та 3-S [1999] ECR I-8291, пункт 31; справу C-324/98 Telaustria та Telefonadress [2000] ECR I-10745, пункти 60 та 61 та справу C-496/99 P Commission проти CAS Succhi di Frutta [2004] ECR I-3801, пункти 108 та 109). Суд ЄС зауважує, що з метою забезпечення прозорості процедур та рівного ставлення до учасників тендеру, зміни до положень державного контракту під час його дії становлять нове укладення контракту в розумінні Директиви 92/50, якщо вони істотно відрізняються за характером від початкового контракту і, отже, свідчать про намір сторін переглянути основні умови цього контракту. Зміна державного контракту під час його дії може вважатися істотною, якщо вона вводить умови, які, якби вони були частиною початкової процедури укладення контракту, дозволили б допуск інших учасників тендеру, крім тих, які були допущені спочатку, або дозволили б прийняття іншої пропозиції, крім тієї, яка була прийнята спочатку. Зміна також може вважатися істотною, якщо вона змінює економічний баланс договору на користь підрядника в спосіб, який не був передбачений умовами початкового договору (див. справу C-454/06 pressetext Nachrichtenagentur GmbH v Republik Osterreich (Bund), APA-OTS Originaltext - Service GmbH, APA Austria Presse Agentur registrierte Genossenschaft mit beschrankter Haftung). У пункті 61 рішення від 07 грудня 2023 року у справах C-441/22 та C-443/22, EU:C:2023:970 Obshtina Razgrad Суд ЄС звернув увагу, що пункт 72 директиви 2014/24ЄС по суті має на меті забезпечити дотримання принципів прозорості процедур та рівного ставлення до учасників тендеру. Ці принципи виключають, після укладення державного договору, внесення замовником та переможцем тендеру змін до положень цього договору таким чином, щоб ці положення суттєво відрізнялися за своїм характером від положень початкового договору. Дотримання цих принципів, у свою чергу, є частиною більш загальної мети правил ЄС у сфері державних закупівель, яка полягає у забезпеченні вільного руху послуг та відкриття для неспотвореної конкуренції в усіх державах-членах (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 910/13988/20, в якій було здійснено посилання на рішення Суду ЄС для ілюстрації підходу застосування схожих положень (принципів) у практиці ЄС). Основні вимоги до договору про закупівлю та внесення змін до нього встановлені статтею 41 Закону, зокрема - договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Частиною 5 статті 41 Закону встановлено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема: 1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; 2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку в разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. За ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Верховний Суд неодноразово зазначав, що системний аналіз положень статей 651, 652 ЦК України та положень пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону дає підстави для висновку про те, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися (подібний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 09.06.2022 у справі № 927/636/21 та від 07.12.2022 у справі № 927/189/22). Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених Законом (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18). Згідно правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2025 року в справі № 920/19/24 кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 912/1580/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 913/368/19, від 11 травня 2023 року у справі № 910/17520/21). Тобто сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов`язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору. При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції). Як коливання ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього. Водночас, на підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Законом № 922-VIII не передбачено форму / вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2025 року у справі № 916/747/24). Параграфом 1 глави 5 розділу І ГПК України унормовані основні положення про докази. При цьому Велика Палата Верховного Суду виходить із того, що спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку. Під час визначення щодо доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб`єктів надання такої інформації (наприклад, до цих суб`єктів можна віднести, Державну службу статистики України, на яку постановою КМУ від 10 вересня 2014 року № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державне підприємство "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків", яке на замовлення суб`єкта господарювання виконує цінові / товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон`юнктурі певного ринку товарів; ТПП України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо), так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 розділу І ГПК України. Таким чином, з-поміж іншого, довідки, експертні висновки ТПП України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім судам у порядку статті 86 ГПК України слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2023 року у справі № 926/3244/22). Велика Палатою Верховного Суду також наголошується, що норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII визначають правила внесення змін до договору про закупівлю без проведення нової процедури закупівлі, зокрема, надаючи можливість внесення цих змін у разі збільшення ціни товару, однак за умови, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору не повинне перевищувати нормативно визначеного граничного (порогового) відсоткового значення суми, визначеної в договорі про закупівлю, а не застосовуватися щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Такі послідовні зміни не повинні спрямовуватися на ухиляння від виконання положень цієї норми Закону № 922-VIII. Інший підхід до розуміння положень пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, який передбачає щоразу з кожним внесення змін можливість збільшення ціни договору до 10%, тобто можливість необмеженого збільшення ціни (понад 10% ціни договору закупівлі) при незмінному загальному розмірі суми закупівлі, може призвести до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі, адже відкриває шлях до маніпулювання учасниками загальною вартістю пропозицій, внаслідок чого відкривається можливість під час процедури усунути конкурентів, запропонувавши найнижчу ціну, та після укладення договору підвищити ціну до рівня економічно обґрунтованої. Укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону № 922-VIII. Окрім того, збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі. До того ж застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10% пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників. Велика Палата Верховного Суду з урахуванням наведеного вище аналізу нормативного припису пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, беручи до уваги усталену та послідовну судову практику, вважає, що зміна тлумачення зазначеної норми та запровадження протилежного підходу щодо можливості неодноразового збільшення ціни товару на 10% при кожному внесенні змін до договору про закупівлю більше нагадує власне зміну цієї норми та, як наслідок, порушуватиме принцип правової визначеності. З`ясовуючи законодавчу еволюцію пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на нормативне закріплення подібної можливості у постанові КМУ № 1178 від 12 жовтня 2022 року, у підпункті 2 пункту 19 (в редакції постанови КМУ № 1067) якої, з-поміж іншого, визначено, що обмеження щодо збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10% застосовується щодо кожного окремого випадку збільшення ціни за одиницю товару (без обмеження кількості змін), а змінена ціна за одиницю товару не повинна перевищувати 50% ціни за одиницю товару, що передбачена в початковому договорі про закупівлю. Тобто положеннями постанови КМУ № 1178 (в редакції постанови КМУ від 01 вересня 2025 року № 1067), на відміну від норм пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, чітко визначені як можливість застосування 10-відсоткового обмеження щодо збільшення ціни щодо кожного окремого випадку збільшення (без обмеження кількості змін), а не в цілому до усіх внесених змін, так і граничне значення на рівні 50%, на яке може бути змінена передбачена в початковому договорі про закупівлю ціна за одиницю товару, що вкотре додатково підтверджує, що приписи частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII не передбачають можливість збільшення ціни за одиницю товару на 10% під час кожного внесення змін до договору про закупівлю. Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10% не допускається, зокрема, у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Внесені зміни Законом № 1530-ІХ до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII не стосуються встановленої первісною редакцією цього Закону заборони збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10%, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару. Окремо Велика Палата Верховного Суду висновувалась щодо оцінки листа Мінекономіки від 24 листопада 2020 року № 3304-04/69987-06 "Щодо укладення, виконання, зміни та розірвання договору про закупівлю" Так, Велика Палата Верховного Суду відхилила, як необґрунтовані, доводи скаржника про наявність неоднакового праворозуміння пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, а саме наявність відмінного від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22, роз`яснення Міністерства економіки України, викладеного в листі від 24 листопада 2020 року № 3304-04/69987-06, оскільки позиція Міністерства економіки України, викладена в листах, не є нормативно-правовим актом і тому не створювала та не створює для осіб жодних прав чи обов`язків щодо дотримання визначеної у них інформації (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі № 927/491/19). За приписами статті 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Статтею 57 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти, які визначають права й обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом, з чого вбачається, що у випадках, коли цей порядок був додержаний, діє презумпція знання закону всіма громадянами. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Враховуючи наведене, надання Міністерством економіки України листів або роз`яснень, які суперечать висновку щодо застосування норм права, викладеному у постановах Верховного Суду, а у цьому випадку викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року в справі № 922/2321/22, прямо порушує наведені вище правові приписи та жодним чином не може вплинути на правильність застосування норм Закону № 922-VIII (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 922/2497/23). Як встановлено згідно матеріалів справи та сторонами жодним чином не заперечується, станом на момент підписання Договору було погоджено всі істотні умови правочину, а саме: предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за договором відповідно до вимог частини третьої статті 180 ГК України та Закону. У подальшому, шляхом підписання спірних додаткових угод, відбулась зміна істотних умов договору в частині збільшення ціни за одиницю товару. У той же час, Законом прямо передбачена імперативна вимога для зміни істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару), а саме: ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%, тобто обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в первинному договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод). Будь-яке інше тлумачення відповідної норми Закону по суті нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів та прямо суперечить взятим Україною міжнародним зобов`язанням щодо приведення національного законодавства у відповідність до стандартів Європейського Союзу, зокрема в частині протидії "ціновому демпінгу" в сфері публічних закупівель. Поряд із цим, шляхом укладення спірних додаткових угод відбулося збільшення ціни товару більше, ніж допущено Законом, а саме більше ніж 10%, тобто мало місце збільшення ціни в порівнянні з тією пропозицією, яка була запропонована під час проведення торгів. Отже, додаткові угоди №№ 6-10 до Договору укладені з порушенням вимог Закону, а саме частини п`ятої статті 41 Закону, частини другої статті 632 ЦК України, а тому, в силу приписів частини першої статті 203, частин першої, третьої статті 215 ЦК України є підстави для визнання недійсними вказаних додаткових угод. Зазначені висновки суду першої інстанції, як вважає колегія суддів, є правильними. Таким чином, на переконання колегії суддів, вмотивованими є висновки місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання недійсними оспорюваних додаткових угод до Договору. Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Статтею 669 ЦК України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. За ч. 1 ст. 670 ЦК України у випадку, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. Судова колегія вказує, що застосування в даній категорії справ саме частини першої статті 670 ЦК України є сталою та послідовною правовою позицією (постанови Верховного Суду від 16.02.2023 у справі № 903/383/22, від 13.04.2023 у справі № 908/653/22). ТОВ «Євро Трейд Енерджі» здійснило постачання товару в обсязі 271 983,2906 кВт на суму 1 207 708,17 грн, замість очікуваної ціни відповідно до поданої пропозиції (за ціною 3,51 грн за кВт*год), що свідчить про поставку відповідно до оспорюваних додаткових угод №№ 6-10 кількості товару за ціною більшою, ніж за поданою пропозицією при визначенні переможця, а тому різниця сплаченої суми за отриманий товар у розмірі 246 875,26 грн підлягає, як наслідок, поверненню (розрахунок здійснено з врахуванням довідки (висновку) Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Полтавській області від 09.11.2022; а.с. 31 -37 т. 1). Факт отримання товару позивачем та сплати за нього грошових коштів у відповідному розмірі підтверджується актами та платіжними дорученнями. За наведених обставин колегія суддів вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача сплачених грошових коштів у розмірі 246 875,26 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Аналогічних правомірних висновків дійшов й суд першої інстанції. В свою чергу, з огляду на вказані висновки по суті спору, судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи апелянта щодо можливості сторонами Договору збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж 10% за один раз такого збільшення (без застосування строків 90 днів), тобто можливості збільшення ціни не більше 10% відсотків кожною додатковою угодою, а також про відсутність правової підстави для стягнення заявленої Прокурором суми коштів. Щодо посилань скаржника на лист Мінекономіки від 24.11.2020 № 3304-04/69987-06 щодо правозастосування пункту 2 частини 5 статті 41 Закону, то судовою колегією наголошується, що позиція Міністерства економіки України, викладена в його відповідних листах, не є нормативно-правовим актом і тому не створювала та не створює для осіб жодних прав чи обов`язків щодо дотримання визначеної у них інформації. Стосовно повноважень Прокурора на звернення з до суду з відповідним позовом, а також в рамках оцінки аргументів відповідача у відповідних межах, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. За ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі. Держава, як суб`єкт публічного права, в особі уповноважених органів також може бути учасником цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України), у тому числі відносин відшкодування шкоди. Так, рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рн/99 визначено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Відповідно до пункту 2 резолютивної частини вказаного вище рішення під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. Пунктом 5 мотивувальної частини цього рішення зазначено, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган державної влади чи місцевого самоврядування, на який покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах. Згідно ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Сам факт не звернення до суду уповноваженого суб`єкта з позовом свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо повернення майна, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/129/18). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 дійшла таких висновків: - бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (пункт 77); - невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (пункт 80). Разом з тим, інтереси держави Україна та інтереси певної територіальної громади можуть збігатися повністю або частково. Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність укладення договору про закупівлю та/або незаконного внесення до нього змін, що спричинює надмірне витрачання бюджетних коштів, не відповідає такому інтересу. Судовою колегією враховується, що Прокурор у позові вказував, що порушення законодавства про публічні закупівлі при закупівлі електричної енергії, що призвели до безпідставного витрачання коштів місцевого бюджету в сумі 246 875,26 грн, порушило економічні інтереси держави (територіальної громади), свідчить про нераціональне та неефективне використання бюджетних коштів та становить безумовне порушення інтересів держави в бюджетній сфері. Прокурор визначив позивачем у даній справі Виконавчий комітет Скороходівської селищної ради, виходячи з такого. Договір укладено між Виконавчим комітетом Скороходівської селищної ради та ТОВ «Євро Трейд Енерджі». При цьому джерелом фінансування такого договору, як вказано в інформації про проведення публічної закупівлі, є кошти місцевого бюджету. Прокурором на виконання приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру" направлено на адресу позивача листа від 09.02.2023 № 61/3-737вих.23, в якому детально викладено суть порушень, наведено відповідні норми законодавства та судової практики та наголошено на необхідності здійснення їх захисту. У відповідь на вказаний лист позивач листом від 13.02.2023 № 621-28/457 (а.с. 87 т. 1) повідомив, що у зв`язку з неможливістю належним чином відреагувати на ситуацію через відсутність передбачених коштів, останній просив розглянути питання щодо представництва інтересів позивача в суді. Водночас, дій щодо усунення порушення інтересів територіальної громади позивачем не вчинено. Вказане вище свідчить про неналежне здійснення захисту інтересів держави, яке виразилось в пасивній поведінці органу місцевого самоврядування. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 вказала, зокрема, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців відповідної області. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси відповідної територіальної громади. При цьому, Виконавчий комітет Скороходівської селищної ради є органом місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Згідно ч. 1 ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Як визначено ст. 5 бюджетного кодексу України, бюджетна система України складається з: 1) державного бюджету; 2) місцевих бюджетів: а) бюджету Автономної Республіки Крим; б) обласних бюджетів; в) районних бюджетів; г) бюджетів місцевого самоврядування. За ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування», виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади. У правовідносинах, що склались, процедура закупівлі та укладення на її основі договору здійснені за кошти місцевого бюджету. Відтак, Прокурором вірно визначено орган, уповноважений представляти інтереси територіальної громади у спірних правовідносинах. З огляду на викладене судова колегія висновується, що Прокурор визначив належного позивача та дотримався порядку звернення до суду з відповідним позовом. На це, за висновками судової колегії, вірно вказав й місцевий господарський суд. Водночас, з цих підстав колегією суддів відхиляються твердження апелянта щодо помилковості висновків суду 1-ої інстанції про відсутність підстав для залишення позову без розгляду, оскільки Прокурором не дотримано порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", при направленні відповідного позову до господарського суду. Отже, на переконання колегії суддів, аргументи апелянта не знайшли свого підтвердження в межах заявлених вимог, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції через необґрунтованість у розумінні ст.ст. 74, 76, 80, 86, 269 ГПК України. Інші доводи скаржника, прийняті до уваги, однак вони не спростовують вищенаведені висновки про наявність підстав для відмови у задоволенні апеляційної скарги. Водночас, підстав для виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги - суд апеляційної інстанції в розумінні ч. 4 ст. 269 ГПК України не встановив. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України. Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору. Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК). Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру останнього. З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. За висновками судової колегії, доводи апелянта про те, що при винесенні оскаржуваного рішення судом І-ої інстанції не було повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, допущено невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку. Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 у справі № 917/28/24 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається. В свою чергу, апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. При цьому, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження Прокурора знайшли своє підтвердження в частині спростування викладених відповідачем в апеляційній скарзі доводів у цілому. Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта (ТОВ "Євро Трейд Енерджі"). Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Трейд Енерджі" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 у справі № 917/28/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 у справі № 917/28/24 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро Трейд Енерджі".

4. Справу повернути до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України. Повний текст постанови складено 01.06.2026. Головуючий суддя С.О. Алданова Судді В.А. Корсак О.О. Євсіков