Постанова 4808 № 347/2867/24

Справа № 347/2867/24 Провадження № 22-ц/4808/348/26 Головуючий у 1 інстанції КРИЛЮК М. І. Суддя-доповідач Пнівчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2026 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої Пнівчук О. В., суддів: Девляшевського В. А. , Томин О. О., з участю секретаря Панасюк В. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Косівського районного суду від 10 грудня 2025 року, у складі судді Крилюк М. І., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: У грудні 2024 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 17.10.2010 ОСОБА_2 надав в позику ОСОБА_1 64000 доларів США, на підтвердження чого останній видав розписку. Грошове зобов`язання з повернення позики ОСОБА_1 виконав частково та повернув ОСОБА_2 2000 доларів США. У жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Косівського районного суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 1 520 860грн. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17.01.2024 вирішено стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в розмірі 1520860 грн. У задоволенні зустрічного позову про визнання договору позики недійсним відмовлено. 13.03.2024 приватним виконавцем відкрито виконавче провадження № 74441202 з примусового виконання рішення апеляційного суду про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за договором позики в розмірі 1520860 грн. Судове рішення відповідачем не виконане. В добровільному порядку відповідач не бажає погасити вказану суму заборгованості. Позивач має право на нарахування інфляційних втрат та 3% річних та інфляційних втрат. Просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 1 520 869 грн. Рішенням Косівського районного суду від 10 грудня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3% річних за період з 18.10.2018 до 11.10.2019 в розмірі 1 829 доларів США 42 центи, інфляційні втрати за період з 12.10.2019 до 17.12.2024 в розмірі 1075 578 гривень 43 копійки та 3% річних за період з 12.10.2019 до 17.12.2024 в розмірі 236 508 гривень 90 копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений за подання позовної заяви судовий збір в розмірі 11 107 гривень 58 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000 гривень. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права щодо розгляду справи у відсутності відповідача та його представника. 09 грудня 2025 року представником відповідача було подано клопотання про відкладення розгляду справи, призначеної на 10 грудня 2025 року на іншу дату. Суд належним чином не дослідив клопотання та доданий до нього доказ, а саме ухвалу іншого суду про призначення засідання на той же час. Участь адвоката в іншому засіданні є поважною причиною для відкладення. Зазначає, що розгляд справи у відсутності відповідача без поважних причин порушує принцип змагальності та рівноправності сторін. На засідання 20.11.2025 та 10.12.2025 відповідач ОСОБА_1 та представник ОСОБА_3 не з`явилися з поважних причин, про що суд було повідомлено. Однак суд вказане проігнорував та перейшов до розгляду по суті на підставі письмових доказів, не забезпечивши участь відповідача. Суд помилково застосував положення ст. 625 ЦК України, нарахувавши інфляційні втрати та 3% річних на суму 1520 860 грн, визначений як гривневий еквівалент боргу станом на 11.10.2019. Первинне зобов`язання було в іноземній валюті, підтверджене розпискою від 17.10.2010. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17 січня 2024 року рішення районного суду скасовано та стягнуто 1 520 860 грн без перерахунку на іноземну валюту чи визначення еквіваленту в іноземній валюті. Вважає, що первинний договір позики був укладений у доларах США, в попередній справі позивач свідомо обрав фіксацію суми в гривнях на дату подання позову, але не вимагав стягнення в еквіваленті іноземної валюти. Вказане не змінює природу зобов`язання як валютного. Таким чином, нарахування інфляції на гривневу суму є неправомірним, оскільки зобов`язання залишилося валютним, і захист від знецінення мав би здійснюватися через перерахунок курсу, а не інфляцію. Так інфляційні нарахування не здійснюються, якщо сума зобов`язання визначена у іноземній валюті або її еквіваленті. Суд першої інстанції неправомірно вважав, що з дати подання позову валюта змінилась на гривню, ігноруючи природу первинного зобов`язання. Також розрахунок позивача 3% річних за період 18.10.2018 до 11.10.2019 в доларах, а далі в гривні є суперечливим і не відповідає ст. 1046-1049 ЦК України. Суд першої інстанції не перевірив розрахунок належним чином, не витребував додаткові докази, та не врахував, що для валютних зобов`язань 3% річних нараховуються на суму в іноземній валюті, а не на фіксований гривневий еквівалент. Зазначає, що нарахування 3 % річних у доларах за період до 11.10.2019 суперечить висновку суду про зміну валюти з цієї дати та свідчить про неузгодженість рішення. Вважає, що суд не врахував, що виконавче провадження №74441202 відкрито 13.03.2024, а відповідач має право на заперечення щодо виконання. Просить скасувати рішення суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, стягнути з позивача судові витрати. Представник ОСОБА_2 адвокат Дяденчук А. І. подав відзив на апеляційну скаргу. У відзиві зазначив, що суд першої інстанції у повній мірі з`ясував усі фактичні обставини та дійшов правомірного висновку про задоволення позовної вимоги позивача про стягнення коштів, оскільки у справі № 347/2029/19 було стягнуто заборгованість без визначення еквіваленту в іноземній валюті, яка розрахована за курсом НБУ станом на 11.10.2019. Тому, з цієї дати валютою заборгованості стала національна валюта України - гривня, як наслідок позивач має право на нарахування інфляційних втрат та 3% річних. Доводи апелянта про допущені порушення місцевим судом норм процесуального права є надуманими. Відповідачем ОСОБА_1 належно не використовувалися свої процесуальні права, зокрема не було подано відзив на позовну заяву, не заявлено інших заяв по суті спору, не надано жодних доказів на спростування позиції позивача, натомість його поведінка була спрямована виключно на затягування розгляду справи. Суд першої інстанції обґрунтовано розглянув справу у відсутності відповідача, оскільки клопотання ОСОБА_3 , представника відповідача, про відкладення розгляду справи з підстав його участі в іншому суді не підтверджено жодними доказами. Вважає, що апелянтом не спростовано висновків суду про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму 1 520 860 грн, визначену судовим рішенням без прив`язки до еквіваленту іноземної валюти. Твердження апелянта стосовно неврахування судом першої інстанції доказів невиконання рішення є надуманими та спрямованими виключно на уникнення відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання. Представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. У судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта Скоропанюка В. І. ОСОБА_3 підтримав доводи апеляційної скарги та надав суду власний розрахунок суми інфляційних втрат та 3% річних у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язання. Представник позивача ОСОБА_2 адвокат Дяденчук А. І. в режимі відеоконференцзв`язку заперечив вимоги апеляційної скарги, посилаючись на обґрунтованість висновків суду обставинам справи. Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав. Частиною 1 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Судове рішення, ухвалене судом першої інстанції, вищезазначеним вимогам не відповідає. Постановляючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що до стягнення підлягає сума заборгованості 3 % річних за період з 18.10.2018 до 11.10.2019 згідно договору позики в розмірі 1829,42 доларів США, а оскільки у справі № 347/2029/19 ОСОБА_2 пред`явив вимогу про стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 1520860 грн, без визначення еквіваленту в іноземній валюті, яка розрахована за курсом НБУ станом на 11.10.2019, то з цієї дати валютою заборгованості стала національна валюта України - гривня, тому позивач має право на нарахування інфляційних втрат та 3% річних. Відповідно до наданого позивачем розрахунку: 3% річних за період з 18.10.2018 до 11.10.2019 становить - 1829,42 доларів США; 3% річних за період з 12.10.2019 до 17.12.2024 становить - 236508,93 грн; інфляційні втрати за період з 12.10.2019 до 17.12.2024 становить - 1075578,43 грн. Оскільки відповідачем не спростовано суму боргу заявлену позивачем за наданим розрахунком, то заявлені вимоги підлягають задоволенню. З таким висновком колегія суддів частково не погоджується з огляду на наступне. Судом встановлено, що між сторонами в справі наявні боргові зобов`язання, а саме 17.10.2010 ОСОБА_2 надав в позику ОСОБА_1 64000 доларів США, на підтвердження чого останній видав розписку. Грошове зобов`язання з повернення позики ОСОБА_1 виконав частково, повернувши ОСОБА_2 2000 доларів США. У жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Косівського районного суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 1520860 грн, розрахувавши ціну позову за офіційним курсом долара США визначену НБУ станом на дату подання позовної заяви (на 11.10.2019): 62000 доларів США х 24,53 грн. = 1520860 грн, без визначення еквіваленту в іноземній валюті, що підтверджується копією позовної заяви. Рішенням Косівського районного суду від 02.03.2023 року в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики від 17.10.2010 року та судових витрат відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір позики від 17.10.2010 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17.01.2024 скасовано рішення Косівського районного суду від 02.03.2023 у справі № 347/2029/19 та постановлено рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в розмірі 1520860 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним - відмовлено. 13.03.2024 приватним виконавцем відкрито виконавче провадження № 74441202 з примусового виконання рішення апеляційного суду про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за договором позики в розмірі 1520860 грн. Встановлено, що судове рішення відповідачем не виконане, заборгованість за договором позики позивачу ОСОБА_2 не повернута. За змістом частини 1 статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та у порядку, що встановлені договором. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Згідно частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Суд першої інстанції правильно зазначив, що оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. У справі, що переглядається встановлено, що між сторонами існують договірні правовідносини з позики. Так, 17.10.2010 ОСОБА_2 надав в позику ОСОБА_1 64000 доларів США, що підтверджується розпискою відповідача ОСОБА_1 , який зобов`язався повернути борг до 17.10.2018 року. Грошове зобов`язання ОСОБА_1 виконав частково повернувши ОСОБА_2 2000 доларів США. Оскільки відповідач у добровільному порядку не повернув суму позики у розмірі 62 000 доларів США, то у жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до суду про стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 1 520 860 грн, обравши валюту зобов`язання в гривні за офіційним курсом долара США, визначену НБУ станом на дату подання позову, без визначення еквіваленту в іноземній валюті. Вказана сума заборгованості стягнута з ОСОБА_1 постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17.01.2024. Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем рішення суду про стягнення з нього заборгованості за договором позики. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача передбачених ст. 625 ЦК України, суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми. Згідно розписки ОСОБА_1 зобов`язався повернути ОСОБА_2 борг у розмірі 64 000 доларів США в строк до 17.10.2018, однак на виконання взятих на себе зобов`язань повернув позику в розмірі 2000 доларів США, відтак до часу пред`явлення позову до суду, тобто до 12.10.2019 у відповідача існувало зобов`язання повернути позику в розмірі 62 000 доларів США, натомість з часу пред`явлення позову до суду про стягнення заборгованості за договором у національній валюті гривні з 12.10.2019 по час пред`явлення позову в справі, що переглядається у відповідача наявне невиконане зобов`язання з повернення 1 520 860 грн. Колегія суддів погоджується з рішенням суду про стягнення з відповідача 3% річних за період з 18.10.2018 до 11.10.2019 виходячи із невиконаного грошового зобов`язання за договором позики - 62 000 доларів США, що становить - 1829,42 доларів США. Що стосується стягнення 3% річних та інфляційних втрат на суму боргу 1 520 860 грн, визначену рішенням суду від 17.01.2024, то суд правильно вказав, що позивач змінив валюту зобов`язання з долара США на гривню за офіційним курсом НБУ, а тому за невиконання з 12.10.2019, слід зазначити наступне. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19). Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України). Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)). У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України). Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Отже, до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку із невиконанням позичальником грошових зобов`язань, що випливають із договору позики, наявність та розмір яких констатовано постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17.01.2024, підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції не врахував пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно з якими позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, за період з 24 лютого 2022 року. З огляду на зазначене, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення з відповідача, 3% річних та інфляційних втрат у період по 23.02.2022, а не на час пред`явлення позову 17.12.2024. Так, розмір 3% річних від суми заборгованості 1 520 860 грн починаючи з 12.10.2019 до 23.02.2022 становить 108 126,89 грн (1 520 860 х 3%/365 х 866 днів). Виходячи із зведеної таблиці індексів інфляції, сума інфляційних втрат за період з 12.10.2019 до 23.02.2022 (індекс інфляції 1,19594) становить 297 997,30 грн (1 520 860 х1,19594- 1520 860). Викладене узгоджується із правовими висновками, зокрема, викладеними у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2024 року у справі № 756/8788/22 (провадження № 61-7585св24), від 27 листопада 2024 року у справі № 759/4324/23 (провадження № 61-11727св24). Отже з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 підлягають до стягнення: 3% річних за період з 18.10.2018 до 11.10.2019 в розмірі 1829,42 доларів США; інфляційні втрати за період з 12.10.2019 по 23.02.2022 в розмірі 297 997, 30 грн та 3% річних за період з 12.10.2019 по 23.02.2022 - 108 126,89 грн. Посилання в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, оскільки відповідач ОСОБА_1 будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи не подав відзив на позовну заяву чи інших заяв по суті заявленого до нього позову не надав будь-яких доказів на спростування позовних вимог. Суд обґрунтовано розглянув справу у відсутності відповідача, оскільки клопотання ОСОБА_3 , представника відповідача, про відкладення розгляду справи з підстав його участі в іншому суді не підтверджено жодними доказами. Згідно із частиною 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2 . Відповідно до положень ч. 13. ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України. Відповідно до положень ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача. Ч. 2 ст. 137 цього Кодексу встановлено, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Частиною 10 ст. 141 ЦПК України передбачено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Відповідно до ч. 1-3 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Встановлено, що позивачем пред`явлено позов з ціною позову 1 388 447,90 грн та сплачено до суду першої інстанції судовий збір у розмірі 11 107, 58 грн. Апеляційним судом задоволено позов на суму 482 484,73 грн (що становить 34,75% від заявленого позову), а отже з відповідача ОСОБА_1 підлягає до стягнення на користь ОСОБА_2 3859,88 грн сплаченого судового збору. ОСОБА_1 при подачі апеляційної скарги сплатив судовий збір у розмірі 16 661,37 грн, враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги, на його користь слід стягнути з позивача 5789,82 грн. Отже з урахуванням ч.10 ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_2 слід стягнути на користь ОСОБА_1 різницю сплаченого судового збору 1929,94 грн. Колегія суддів також приходить до висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 із заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу 50 000 грн пропорційно до задоволених позовних вимог - 17 375 грн. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Косівського районного суду від 10 грудня 2025 року скасувати та постановити нове рішення. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , жителя АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , жителя АДРЕСА_2 ) - 3% річних за період з 18.10.2018 до 11.10.2019 в розмірі 1829,42 (одна тисяча вісімсот двадцять дев`ять) доларів США 42 центи, інфляційні втрати за період з 12.10.2019 по 23.02.2022 в розмірі 297 997 (двісті дев`яносто сім тисяч дев`ятсот дев`яносто сім) грн 30 коп та 3% річних за період з 12.10.2019 по 23.02.2022 - 108 126 (сто вісім тисяч сто двадцять шість) грн 89 коп та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 17375 грн. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , жителя АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , жителя АДРЕСА_1 ) 1929,94 грн сплаченого судового збору. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 01 червня 2026 року. Головуюча О. В. Пнівчук Судді: В. А. Девляшевський О. О. Томин