Постанова Одеський апеляційний суд № 520/11575/18

Номер провадження: 22-ц/813/1965/22 Номер справи місцевого суду: 520/11575/18 Головуючий у першій інстанції Калініченко Л. В. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.02.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М., з участю секретаря Стадніченко А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 жовтня 2020 року, постановленого під головуванням судді Калініченко Л.В., повний текст рішення складений 22 жовтня 2020 року, по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах в інтересах малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договорами позики, - в с т а н о в и в: У вересні 2018 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договорами позики, в якому просив стягнути з відповідача: заборгованість за договором позики від 15.12.2017 року у розмірі 189129 грн., що складає еквівалент 6900 доларів США, а також пеню в сумі 3995,03 грн.; заборгованість за договором позики від 13.06.2018 року у розмірі 65200 грн., що складає еквівалент 2500 доларів США, а також пеню в сумі 4647,90 грн. В обґрунтування свого позову зазначив, що він надав ОСОБА_1 позику грошові кошти, які отримані відповідачем для здійснення підприємницької діяльності, що підтверджується розписками, складеними між ним та ОСОБА_1 , однак відповідач не виконав належним чином умови договорів позики, що стало підставою для звернення до суду. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Судом до участі у справі в якості правонаступників позивача ОСОБА_5 були залучені ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах в інтересах малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13 жовтня 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволений частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 15.12.2017 року у розмірі 64975,00 гривень, три відсотки річних від простроченої суми за період з 20.12.2017 року по 02.09.2018 року у розмірі 1372 грн. 49 коп., заборгованість за договором позики від 13.06.2018 року у розмірі по 23541 грн. 66 коп., пеню за період з 20.06.2018 року по 29.08.2018 року у розмірі по 16714 грн. 58 коп., що в загальному розмірі складає 106603 грн. 73 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , законним представником якого є ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 15.12.2017 року у розмірі 64975,00 грн., три відсотки річних від простроченої суми за період з 20.12.2017 року по 02.09.2018 року у розмірі 1372 грн. 49 коп., заборгованість за договором позики від 13.06.2018 року у розмірі по 23541 грн. 66 коп., пеню за період з 20.06.2018 року по 29.08.2018 року у розмірі по 16714 грн. 58 коп., що в загальному розмірі складає 106603 грн. 73 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 , законним представником якого є ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 15.12.2017 року у розмірі 64975,00 грн., три відсотки річних від простроченої суми за період з 20.12.2017 року по 02.09.2018 року у розмірі 1372 грн. 49 коп., заборгованість за договором позики від 13.06.2018 року у розмірі по 23541 грн. 66 коп., пеню за період з 20.06.2018 року по 29.08.2018 року у розмірі по 16714 грн. 58 коп., що в загальному розмірі складає 106603 грн. 73 коп. Вирішено питання про судові витрати. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що суд першої інстанції постановив рішення не дослідивши оригінали розписок, а ознайомився лише з їх копіями, так як стороною позивача оригінали надані не були, тобто позивач не надав суду належні та допустимі докази на підтвердження доводів своїх позовних вимог. Також зазначив, що за клопотанням відповідача не була проведена експертиза, що спричинило недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими. Крім того суд розглянув справу за його відсутністю, який не був належним чином повідомлений про розгляд справи. Відзиву до суду надано не було. Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_6 , представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Ромашкіна С.В., представника ОСОБА_2 , перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 15.12.2017 року ОСОБА_1 склав розписку про підтвердження отримання у ОСОБА_5 в борг грошових коштів у розмірі 6900 доларів США, які зобов`язався повернути в строк до 19.12.2017 року. 13.06.2018 року ОСОБА_1 також склав наступну розписку про підтвердження отримання у ОСОБА_5 в борг грошових коштів у розмірі 2500 доларів США, які зобов`язався повернути в строк до 20.06.2018 року. Проте, відповідач в обумовлений строк грошові кошти не повернув. Задовольняючи частково позов ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з наступних підстав. Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим. Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п. 2 ч. 1 ст.1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в ч.2ст.640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Згідно зі ст.202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Частиною 2 ст.1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки. Судом вірно встановлено, що розписка містить необхідні умови договору позики, зокрема, дату її складання, отримання грошових коштів в конкретно визначеній сумі та зобов`язання щодо їх повернення, строк повернення, при цьому написана власноруч ОСОБА_1 . Тобто, наявність дати складання розписок і дати повернення грошових коштів підтверджено змістом розписок. Текст боргових розписок містить безумовне та однозначне зобов`язання стосовно певної грошової суми на користь позивача від імені відповідача. При цьому, наявність оригіналів розписок у позивача (позикодавця) згідно з положеннями ст.545 ЦК України свідчить, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано. Таким чином, установивши, що укладені ОСОБА_5 та ОСОБА_1 письмові договори позики є не лише фактом укладення договору, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику, суд дійшов до обгрунтованого висновку про виникнення між сторонами боргових зобов`язань. Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. Відповідно до ч.1 ст.627 України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Суд дійшов вірного висновку, що сторонами за договорами позики укладеними у формі розписок від 15 грудня 2017 року та 13 червня 2018 року було визначено суми позик в іноземній валюті, за наслідком чого стягненню підлягає грошовий еквівалент в валюті гривня України зобов`язання визначеного в іноземній валюті, відповідно до заявлених позовних вимог. Судом вірно встановлено, що у позові заявлено стягнення заборгованості в гривневому еквіваленті станом на день подання позовної заяви, що згідно курсу НБУ з розрахунку 1 долар США = 27,41 та 26,08 грн. Однак, при перевірці зазначених обставин судом було встановлено, що відповідно до курсу НБУ станом на день подання позовної заяви 03.09.2018 року становив 1 долар США = 28,25 грн., який суд вірно визнав у відповідності до заявлених позовних вимог належним до застосування в цій справі. Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що в порушення вищезазначених приписів закону та договорів позики, відповідачем ОСОБА_1 не було повернуто у строк, зазначений у договорах позики від 15.12.2017 року та 13.06.2018 року, позикодавцеві ОСОБА_5 позику, а саме: за договором позики від 15.12.2017 року грошові кошти у розмірі 6900 доларів США, та за договором позики від 13.06.2018 року грошові кошти в сумі 2500 доларів США, що є істотним порушенням умов договорів, внаслідок якого друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договорів, суд на законних підставах визнав позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, за наслідком чого з ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за договором позики від 15.12.2017 року у гривневому еквіваленті згідно курсу НБУ станом на 03.09.2018 року в сумі 194925 грн. (28,25*6900), та заборгованість за договором позики від 13.06.2018 року у розмірі 70625 грн. (28,25*2500). Щодо вимоги про стягнення 3% річних відсотків за договором позики від 15.12.2017 року за період з 20.12.2017 року по 02.09.2018 року включно у розмірі 3995,03 грн., судом зазначено наступне. За приписами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, ст. 625 ЦК України може застосовуватись лише до порушених зобов`язань. За спірним договором позики від 15.12.2017 року встановлено термін виконання зобов`язань повернення грошових коштів відповідачем в строк до 19.12.2017 року, а відтак у зв`язку з невиконанням в цей термін зобов`язань, порушення його наступає з 20.12.2017 року. Перевіряючи поданий до суду розрахунок, судом встановлено, що 3% річних від суми заборгованості за договором позики від 15.12.2017 року, яка підлягає стягнення в сумі 194925,00 грн., складає в сумі 4117,46 грн. З огляду на те, що відповідач порушив вказане грошове зобов`язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України, починаючи з дня порушення відповідачем свого зобов`язання, по визначений позивачем період, у зв`язку з чим суд прийшов до вірного висновку, що вимоги позивача в цій частині є таким, що підлягають задоволенню частково, стягнувши з ОСОБА_1 три відсотки річних від простроченої заборгованості за договором позики від 15.12.2017 року за період з 20.12.2017 року по 02.09.2018 року включно у розмірі 4117,46 грн. Щодо вимоги про стягнення з відповідача пені за договором позики від 13.06.2018 року за період з 20.06.2018 року по 29.08.2018 року у розмірі 4647,90грн., з розрахунку пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на рік, судом зазначено наступне. Як вбачається, сторонами у договорі позики від 13.06.2018 року було обумовлено, що в разі порушення зобов`язань, ОСОБА_1 сплачує пеню у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення. Ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін та погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Таким чином, під час укладення договору сторони є вільними у виборі умов договору, на власний розсуд та за взаємною згодою визначають умови, порядок розрахунків і платежів. Оскільки сторонами було узгоджено в договорі розмір пені, суд дійшов до висновку, що оскільки відповідачем було порушено умови договору позики від 13.06.2018 року, то вимоги про стягнення пені є обґрунтованими, яка підлягає стягненню у визначеному в договорі розмірі 1% за кожен день, за заявлений позивачем період з 20.06.2018 року по 29.08.2018 року, від суми заборгованості за договором 70625,00грн., що складає в сумі 50143,75 грн. При викладених обставинах, суд дійшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 15.12.2017 року у розмірі 194925 грн. та три відсотки річних від простроченої суми за період з 20.12.2017 року по 02.09.2018 року у розмірі 4117,46 грн., а також заборгованість за договором позики від 13.06.2018 року у розмірі 70625 грн. та пеню за період з 20.06.2018 року по 29.08.2018 року у розмірі 50143,75 грн. При цьому, судом взято до уваги, що позикодавець позивач в цій справі ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, про що Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області складено актовий запис №8653, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 . Згідно з вимогами ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261-1265 цього Кодексу. За приписами ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. З матеріалів спадкової справи №14/20 до майна ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , вбачається, що спадкоємцями його є: дружина ОСОБА_2 , малолітні діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в інтересах яких діє ОСОБА_2 , як законний представник, та спадкоємцями є матір ОСОБА_7 та батько ОСОБА_8 . Як встановлено з матеріалів спадкової справи, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 склали заяви від 27.11.2019 року про відмову від прийняття спадщини. Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкування є перехід прав та обов`язків від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). За приписами ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини та не припинилися внаслідок його смерті. Зобов`язання за договором позики не припиняються внаслідок смерті позикодавця, оскільки не є нерозривно пов`язаними з його особою (ст. 608, 1219 ЦК України). Частиною 1 статті 1230 ЦК України передбачено, що до спадкоємця переходить право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов`язаннях. Таким чином, судом вірно встановлено, що право вимоги боргу за договорами позики від 15.12.2017 року та від 13.06.2018 року, перейшло до позивачів ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції постановив рішення не дослідивши оригінали розписок, а ознайомився лише з їх копіями, так як стороною позивача оригінали надані не були, тобто позивач не надав суду належні та допустимі докази на підтвердження доводів своїх позовних вимог,колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, так як в матеріалах справи містяться оригінали розписок від 15.12.2017 року та 13.06.2018 року. Доводи про те, що за клопотанням відповідача не була проведена експертиза, що спричинило недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, колегія суддів вважає необґрунтованими, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 06.03.2019 року у справі за клопотанням представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_9 була призначена по справі судова почеркознавча експертиза, проведення якої було доручено експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, на вирішення яких поставлені наступні питання:

1. Чи виконаний рукописний текст та підпис в оригіналах розписок від 15 грудня 2017 року та 13 червня 2018 року, складених від імені ОСОБА_1 , саме ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ?

2. Чи виконаний рукописний текст та підпис в оригіналах розписок від 15 грудня 2017 року та 13 червня 2018 року, складених від імені ОСОБА_1 , навмисно зміненим почерком? 17.09.2019 року до суду першої інстанції зі вказаної експертної установи надійшли матеріали цивільної справи №520/11575/18, без висновку експерта з повідомленням, що станом на 04.09.2019 року рахунок вартості проведення експертизи сплачений не в повному обсязі, а клопотання експерта щодо надання вільних зразків почерку та підпису ОСОБА_1 не виконано. При цьому судом першої інстанції було звернуто увагу, що клопотання експерта про надання необхідних документів, а саме вільних зразків почерку та підпису ОСОБА_1 , було отримано представником відповідача 21.06.2020 року, що підтверджується розпискою про отримання, наявною в матеріалах справи (а.с.106). Тобто, ухвала Київського районного суду м. Одеси від 06.03.2019 року не була виконана, а її не проведення призначеної судово-почеркознавчої експертизи, є наслідком неналежного здійснення відповідачем своїх процесуальних прав та обов`язків. Як вбачається з ухвали Київського районного суду м. Одеси від 06.03.2019 року, відповідачу були роз`яснені наслідки ухилення від участі в проведенні експертизи, які передбачені ст. 109 ЦПК України, відповідно до якої у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. Доводи про те, що суд розглянув справу за відсутністю ОСОБА_1 , який не був належним чином повідомлений про розгляд справи також є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 через свого представника адвоката Нестереву О.В., яка на підставі ордеру (а.с. 34 т. 1) представляла інтереси ОСОБА_10 в суді першої інстанції та повідомлялася судом про розгляд справи, а також неодноразово приймала участь у судових засіданнях, 13 жовтня 2020 року в судове засідання не з`явилася, натомість надала клопотання про відкладення розгляду справи, зазначивши про те, що справа призначена до розгляду на 13 жовтня 2020 року, що свідчить про обізнаність як ОСОБА_10 , так і його представника ОСОБА_9 про розгляд справи, призначеної на 13 жовтня 2020 року. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 15 лютого 2019 року особисто приймав участь в судовому засіданні в суді першої інстанції, тобто був обізнаний про розгляд його справи, однак не скористався своїм правом, передбаченим ст. 44 ЦПК України, відповідно до якої особи, які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки (а.с. 76-78 т. 1). Вказані доводи спростовуються матеріалами справи та зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03). Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню. Судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має. Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. У зв`язку з перебуванням судді Гірняк Л.А. на лікарняному в період з 01 березня 2022 року по 11 березня 2022 року, з 14 березня 2022 року по 12 травня 2022 року у відпустці, яка приступила до своїх посадових обов`язків 03 травня 2022 року, відкликавшись з відпустки, повний текст судового рішення складений 03 травня 2022 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ Л.А. Гірняк ______________________________________ С.М. Сегеда