Ухвала КЦС ВС № 347/2029/19

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 серпня 2025 року м. Київ справа № 347/2029/19 провадження № 61-9521ск25 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 18 червня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 17 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2019 року ОСОБА_3 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики. Позовні вимоги обґрунтував тим, що 17 жовтня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір позики грошових коштів, за умовами якого позивачем передано у власність відповідачу грошові кошти у розмірі 64 000,00 дол. США, з кінцевим терміном повернення у повному обсязі до 17 жовтня 2018 року, що підтверджується розпискою. Однак, відповідач свої зобов`язання з повернення коштів виконав частково в розмірі 2 000,00 доларів США, що підтверджується розпискою про часткове повернення суми позики. На даний час сума боргу у повному обсязі ОСОБА_1 не повернута. Залишок заборгованості відповідача складає 62 000,00 доларів США, що за офіційним курсом валют на час звернення до суду складало (24,53) та в перерахунку до національної грошової одиниці - гривні становить 1 520 860,00 грн. У лютому 2020 року ОСОБА_1 , інтереси якого представляв ОСОБА_5 , подав зустрічну позовну заяву до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійним. Вимоги зустрічної позовної заяви мотивував тим, що розписка, на яку посилається ОСОБА_3 , підлягає визнанню недійсною у зв`язку із тим, що він боргової розписки не писав та не підписував, жодних коштів від ОСОБА_3 не отримував.Раніше позичав кошти у ОСОБА_3 відповідно до боргових розписок, однак всі кошти були повернуті своєчасно. На даний час жодних боргових зобов`язань перед ОСОБА_3 у нього немає. Просив в позові ОСОБА_3 про стягнення заборгованості відмовити, зустрічний позов задовольнити. Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 02 березня 2023 року в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики від 17 жовтня 2010 року відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Визнано недійсним договір позики від 17 жовтня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17 січня 2024 року рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 02 березня 2023 року скасовано та постановлено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики в розмірі 1 520 860,00 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики від 17 жовтня 2010 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - відмовлено. 19 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського апеляційного суду із заявою про перегляд постанови апеляційного суду за нововиявленими обставинами у справі. Заява вмотивована тим, що 13 травня 2025 року, внаслідок ознайомлення з матеріалами кримінального провадження заявнику стали відомі обставини, які є істотними для справи, які не були і не могли бути йому відомі під час розгляду цієї справи. Під час розгляду кримінальної справи № 12024142360000781 у Львівському РУП №1 ГУ НП у Львівській області отримано висновок експерта від 09 квітня 2025 року №СЕ-19/114-25/7538-ПЧ, який містить нові дані про те, що підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Підпис» в розписці від 17 жовтня 2010 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про взяття у борг коштів у розмірі 64 000,00 доларів США - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Зазначені обставини не були і не могли бути відомі під час розгляду цивільної справи, оскільки виникли після завершення судового розгляду в межах кримінального провадження. Ці обставини мають істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки спростовують висновок експерта за результатами проведеної судової почеркознавчої експертизи від 23 листопада 2023 року № 3671 Волинським відділенням ЛНДІСЕ Львіського НДІСЕ МЮ України і вказують, що підпис у борговій розписці від 17 жовтня 2010 року є підробленим і не належить ОСОБА_1 . Висновок експерта, підготовлений в межах кримінального провадження, може бути визнаний доказом у цивільній справі, навіть якщо вирок ще не постановлено. Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 червня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 17 січня 2024 року за нововиявленими обставинами відмовлено. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що у заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами ОСОБА_1 послався на, те, що підпис у борговій розписці від 17 жовтня 2010 року не належить ОСОБА_1 , і вказана обставина підтверджена висновком експерта у кримінальному провадженні. Разом з тим, як встановлено матеріалами справи, на вказану обставину ОСОБА_1 посилався, заперечуючи первісний позов ОСОБА_3 , та як підставу його зустрічного позову про визнання договору позики недійсним. Зазначений заявником висновок експерта не може бути підставою для скасування постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 17 січня 2024 року, оскільки він є новим доказом у справі, а не нововиявленою обставиною. 21 липня 2025 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу. Касаційна скарга мотивована тим, що висновок експерта від 09 квітня 2025 року є не новим доказом для переоцінки, а фактичними даними, що спростовують ключовий факт, покладений в основу постанови апеляційного суду. Апеляційний суд неправильно розмежував нововиявлені обставини та нові докази, що призвело до порушення принципу юридичної визначеності та права на справедливий суд. Нововиявленою обставиною є юридичний факт підробки підпису ОСОБА_1 в розписці, яка існувала на час розгляду справи в апеляційному суді, але не був і не міг бути відомим заявнику на той момент, оскільки встановлений пізніше в межах кримінального провадження. Ця обставина має істотне значення для справи, оскільки спростовує факт укладення договору позики, виключає волевиявлення сторони та робить розписку фальшивим доказом, що призвело до незаконного задоволення позову. У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів. Відповідно до частини першої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами. У пункті 1 частини другої статті 423 ЦПК України встановлено, що підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи. Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин. Тлумачення пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України свідчить, що нововиявленими обставинами є обставини, які: існували на час розгляду справи, не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; є істотними для розгляду справи, тобто належать до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі. Обставини, які вважаються нововиявленими, повинні одночасно відповідати цим вимогам. Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається. Необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами. Процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неповне встановлення фактичних обставин справи) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку. Європейський суд з прав людини зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 40, ЄСПЛ, 03 квітня 2008 року). Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку із нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (PRAVEDNAYA v. RUSSIA, № 69529/01, § 27, 28, ЄСПЛ, 18 листопада 2004 року). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 752/4995/17 (провадження № 14-41цс21) вказано, що: «34. Процедура перегляду остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами не є тотожною новому розгляду справи та не передбачає повторної оцінки всіх доводів сторін. Суд має переглянути раніше ухвалене рішення лише в межах нововиявлених обставин. Підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення, постанови чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки її учасники не знали про цю обставину та, відповідно, не могли підтвердити її у суді. Тобто перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами спрямований не на усунення судових помилок, а на перегляд судового рішення у вже розглянутій справі з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення такого рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 19/028-10/13 від 30 червня 2020 року (пункти 7.4-7.5)). 34.1.1. Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи, існували на час її розгляду, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин. Питання про те, які обставини вважати істотними, є оціночним. Суд вирішує його у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення так, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 726/938/18).

35. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України нововиявленими є обставини, які: входять до предмета доказування у відповідній справі; обґрунтовують вимоги або заперечення сторін; можуть вплинути на висновки суду про права й обов`язки її учасників або мають інше істотне значення для правильного вирішення спору; існували на час розгляду справи, рішення в якій переглядається; спростовують фактичні дані, покладені в основу такого рішення; не були встановлені, коли суд ухвалював це рішення; не були та не могли бути відомі на час розгляду справи особі, яка звертається із заявою про перегляд рішення; стали відомими тільки після його ухвалення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 127/10129/17 від 22 січня 2019 року (пункт 26)).

36. Не є нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці доказів, які вже оцінив суд у процесі розгляду справи. Крім того, судове рішення не можна переглядати у зв`язку з нововиявленими обставинами у разі, якщо обставини, передбачені частиною другою статті 423 ЦПК України, відсутні, а також якщо обставини, визначені частиною другою статті 423 ЦПК України, були або могли бути відомі заявникові на час розгляду справи (див. зазначену постанову у справі № 127/10129/17 (пункти 27, 28)).

37. Не належать до нововиявлених нові обставини, які виникли або змінилися після ухвалення судом рішення, новий доказ або нове обґрунтування позовних вимог чи заперечень проти позову. Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювали суди під час розгляду справи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 9901/819/18 від 14 квітня 2021 року (пункт 6.38))». Встановивши, що наведені в заяві ОСОБА_1 обставини не є нововиявленими, оскільки могли бути відомі заявнику, ці обставини заявник підтверджує новими доказами, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої ухвали свідчить, що правильне застосовування судом норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 18 червня 2025 року у справі № № 347/2029/19. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді Є. В. Краснощоков Д. А. Гудима П. І. Пархоменко