Постанова 4811 № 466/8971/23

Справа № 466/8971/23 Головуючий у 1 інстанції: Баєва О.І. Провадження № 22-ц/811/1388/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. секретаря: Костюк С.О. з участю: ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 04 квітня 2025 року,- ВСТАНОВИВ: у серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання як чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання спільної сумісної власності та поділ майна. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що в грудні 2001 вона познайомилась з відповідачем у м. Миколаєві, працюючи разом на суднобудівному заводі «Дамен Шіпярдс Океан». З вересня 2001 року вони мали близькі стосунки, однією сім`єю не проживали, ІНФОРМАЦІЯ_1 у неї народився син, ОСОБА_5 , батьком якого є відповідач. У зв`язку з активізацією воєнних дій і напівоточенням м. Миколаєва 23.03.2022 року ОСОБА_1 вирішила виїхати до родичів у м.Львів, відповідач запропонував поїхати разом, відтак, з 25.03.2022 року сторони почали спільно проживати, тимчасово перебуваючи у інших містах, доки не поселилися у м. Львові. 30.08.2022 року відповідач, за спільні гроші з позивачкою, придбав квартиру по АДРЕСА_1 . На підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Синюком С.В., ОСОБА_3 зареєстрував за собою право власності на вищевказану квартиру. Загалом спільне проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу тривало з 25.03.2022 року до 15.06.2023 року, в тому числі з реєстрацією постійного місця проживання за адресою АДРЕСА_1 з 27 жовтня 2022 року до 19 липня 2023 року, коли відповідач, користуючись тим, що спільну неповнолітню дитину ним офіційно не визнано, зняв з реєстрації і позивача, і спільну неповнолітню дитину, змінив замки і поставив сигналізацію, чим позбавив позивача можливості забрати особисті речі, які ще знаходяться в квартирі. За час спільного проживання ні позивач, ні відповідач не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, вели спільне господарство та мали спільний бюджет. Через відсутність встановленого факту проживання позивача та відповідача однією сім`єю, як чоловіка та дружини, без реєстрації шлюбу, позивач позбавлена можливості реалізувати своє право на частку у спільно придбаному майні, а саме у квартирі за адресою АДРЕСА_1 . З наведених підстав просить: встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 25 березня 2022 року по 15 червня 2023 року; визнати майно, а саме квартиру АДРЕСА_2 , спільним майном позивачки та відповідача. поділити спільне майно, визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 04 квітня 2025 року позов задоволено. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 25 березня 2022 року по 15 червня 2023 року. Визнано квартиру АДРЕСА_2 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Поділено спільну сумісну власність, шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 . Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 15 567,20 грн. Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Вказує, що дійсно перебував з позивачем у дружніх відносинах та з початку повномасштабного вторгнення сторони з 25.03.2022 року і до червня 2023 року спільно проживали, однак позивачка помилково вважала, що відповідач є її цивільним чоловіком, а не приятелем. Зазначає, що спірна квартира не є спільною власністю сторін, оскільки вона набута у власність особисто відповідачем за його власні кошти, про що зазначено також у договорі купівлі-продажу. Вважає твердження свідків про те, що він позичив у позивачки грошові кошти на придбання квартири, є нічим іншим як введення суду в оману з метою безпідставного отримання позивачкою майна і не підтверджується жодними належними доказами у справі. Згідно з роз`ясненнями Верховного суду України від 01 січня 2012 року, викладеними у судовій практиці щодо розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд вправі розглядати справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу за таких умов: має місце спільне проживання чоловіка та жінки однією сім`єю, термін проживання (не менше п`яти років); мета встановлення факту (розподіл спільно набутого майна, спадкування за законом); відсутній спір про право. В даному випадку сторони проживали разом лише 14 місяців, а не більше 5-ти років, що є однією з умов при розгляді справ про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки. До того ж відсутні достатні належні та допустимі докази на підтвердження фактів та вимог, наведених позивачем у позовній заяві. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Заслухавши суддю-доповідача, заперечення ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України). Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач належними та допустимими доказами підтвердила факт проживання позивача та відповідача однією сім`єю без шлюбу у період з 25.03.2022 року до 15.06.2023 року, придбання в цей період спірної квартири АДРЕСА_2 , а відтак вважав наявними підстави для визнання її спільною сумісною власністю та її поділ шляхом визнання за позивачем права приватної власності на 1/2 частину цієї кватири. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке. Згідно з частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка , зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя. Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Стаття 74 СК України передбачає, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються приписи глави 8 СК України. Отже, правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу є встановлення належності їм майна, набутого у власність у цей період, на праві спільної сумісної власності. Правило статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю, виконання ними цих взаємних прав та обов`язків. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь хто із них за особливістю своєї роботи/служби змушений тривалий час бути відсутнім за місцем проживання. Спільний побут передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного, надання взаємної допомоги. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести, зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин, оскільки самі по собі, наприклад факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище однак, не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно6 свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи виселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви , анкети, квитанції, заповіти, ділова чи особиста переписка, з яких вбачається, що подружжя вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та інше. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі №524/10054/16. Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Презумпція спільності права власності в силу положень статті 74 СК України поширюється й на майно, придбане в період проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Отже законодавством передбачено рівнозначну презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна та майна, придбаного жінкою та чоловіком, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, до спільної сумісної власності. Це означає, що якщо майно придбано подружжям під час шлюбу чи жінкою та чоловіком в період проживання однією сім`єю, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на його особисті кошти, не буде належно підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Отже, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя чи ту особу, яка заперечує проти належності майна до об`єктів спільної сумісної власності подружжя чи осіб, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №6-1026 цс 15, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом спільної сумісної власності, якщо :1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку з цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці. Згідно з частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіксальні чеки, договори купівлі продажу, договори про відкриття банківських рахунків, інші письмові докази). Копією паспорта ОСОБА_1 НОМЕР_1 підтверджується реєстрація розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 20 травня 1999 року. Звернувшись з позовом, ОСОБА_1 стверджувала про те, що ОСОБА_3 в період з 25 березня 2022 року до 15 червня 2023 року у зареєстрованому шлюбі не перебував. Слід зазначити, що ОСОБА_3 , заперечуючи щодо позову, не вказав про те, що в період з 25 березня 2022 року до 15 червня 2023 року він перебував у зареєстрованому шлюбі, ні відзив на позов, ні письмові пояснення, які надавалися представником ОСОБА_3 суду першої інстанції, не містили інформації про перебування ОСОБА_3 в період з 25 березня 2022 року до 15 червня 2023 року у зареєстрованому шлюбі. Крім цього, подаючи апеляційну скаргу, представник знову ж таки не зазначив про перебування ОСОБА_3 в період з 25 березня 2022 року до 15 червня 2023 року у зареєстрованому шлюбі. А відтак відповідач, всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, не спростував належними та допустимими доказами твердження позивача про те, що ОСОБА_3 в період з 25 березня 2022 року до 15 червня 2023 року не перебував у іншому зареєстрованому шлюбі. Судом першої інстанції з пояснень встановлено, що позивач та відповідач познайомились у 2001 році, в подальшому між ними виникли близькі відносини, і ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача народився син, ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 13.09.2010 року. Сторонами визнається, що після повномасштабного вторгнення росії ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та син ОСОБА_5 разом виїхали з м.Миколаїв та тимчасово разом перебували (проживали) у інших містах, доки не поселилися у м. Львові, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями квитків та відомостями з готелів. Судом першої інстанції встановлено, що спільне проживання позивача та відповідача однією сім`єю без шлюбу тривало з 25.03.2022 року до 15.06.2023 року. Вважаючи рішення суду незаконним, апелянт посилається на те, що в період з 25.03.2022 року до 15.06.2023 року вони не проживали як чоловік та жінка, між ними не було відносин як між чоловіком та жінкою, а були відносини, що існують між людьми, у яких є спільне минуле. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції взяв до уваги: показання свідка ОСОБА_7 , яка пояснила про те, що позивач, відповідач та син ОСОБА_8 проживали разом у квартирі поверхом вище, в сім`ї були дружні відносини, а тому у неї не виникало будь - яких сумнівів, що вони не подружжя, в подальшому вона допомагала їм у пошуках квартири, так як відповідач повідомив про свою можливість придбати квартиру в межах до 80000.00 дол., однак квартиру було придбано за 140000.00 дол. США, а після придання квартири позивач та відповідач купували спільно речі у нову квартиру, холодильник, кавову машину; показання свідка ОСОБА_9 про те, що позивач, відповідач разом з сином тривалий проживали в окремій кімнаті, мали спільний побут, в подальшому спільно купили квартиру, зробили ремонт, відзначали новосілля, під час спільного проживання придбали речі та побутову техніку, вважала їх сім`єю; показання свідка ОСОБА_10 про те, що сторони разом проживали, спільно вели побут, мали спільний бюджет, разом виховували дитину, квартиру придбали за спільні кошти, які зберігали у нього в сейфі; показання свідка ОСОБА_11 про те, що сторони приїхали як подружжя, разом з сином, вели спільне господарство, разом готували їсти, купували речі та продукти харчування, разом їздили на відпочинок, разом вибирали квартиру, після її придбання разом робили ремонт, заселилися в квартиру, перевозили свої речі, а також повідомила про те, що зі слів відповідача 70000.00 дол. США на придбання квартира надала позивач; показання свідка ОСОБА_12 про те, що в 2022 році сторони стали проживати разом, що від відповідача вона дізналася про те, що вони разом придбали у м. Львові квартиру для сина, і коли свідок проживала у них, то бачила, що вони проживають однією сім`єю, мають спільний бюджет, за спільні кошти придбали речі, необхідні для проживання у новій квартирі, ведуть спільне господарство, разом готують сніданки, вечері, разом відпочивають. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дав оцінку показанням, наданим вищезгаданими свідками та дійшов висновку про те, що такі свідчать про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в період з 25 березня 2022 року до 15 червня 2023 року проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без шлюбу. Такі свої висновки суд першої інстанції обґрунтував їх спільним проживанням, наявністю у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки як вбачається з пояснень свідків, ОСОБА_1 , її син, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 з 25 березня 2022 року постійно фактично проживали разом за однією адресою, а після придбання квартири АДРЕСА_2 всі разом проживали у цій квартирі, а в подальшому у цій квартирі було зареєстроване їхнє місце проживання, за місцем їхнього проживання знаходилася переважна більшість їх речей щоденного побутового вжитку, і оскільки іншого місця проживання у них не було, то саме це житло, де вони разом проживали слід сприймати як основне місце їх проживання. Погоджуючись з оскаржуваним рішенням суду, колегія суддів враховує те, що відповідач не заперечував спільне проживання разом з ОСОБА_1 та сином ОСОБА_5 в період з 25 березня 2022 року до 15 червня 2023 року. Як вбачається з пояснень позивачки, які взяв до уваги суд першої інстанції, під час спільного проживання в період з 25 березня 2022 року до 15 червня 2023 року у них був спільний бюджет, спільні витрати на придбання продуктів харчування, на придбання майна для спільного користування, відповідач стверджував про те, що будучи давнім знайомим позивачки, він їй допомагав, підтримував. Придбання меблів у квартиру по АДРЕСА_1 підтверджується бланком замовлення меблів, у якому замовником зазначена ОСОБА_1 . Згідно відомостей з Реєстру Львівської міської територіальної громади №011502 від 27.10.2022 ОСОБА_5 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 з 27.10.2022, згідно витягу з Реєстру Львівської територіальної громади №2022/000995650 від 04.11.2022 ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 з 27.10.2022, згідно витягу з Реєстру Львівської територіальної громади №2022/001009448 від 06.11.2022 ОСОБА_3 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 з 19.10.2022. Вищенаведене свідчить про те, що і ОСОБА_3 , і ОСОБА_1 , і ОСОБА_5 були зареєстровані за однією адресою у спірній квартирі, і така реєстрація відбулася зі згоди відповідача, чого він заперечував. В матеріалах справи містяться докази оплати комунальних послуг за адресою АДРЕСА_1 , з яких вбачається, що ОСОБА_1 оплачувала за спожитий газ, за послуги з постачання газу, послуги з утримання будинку, послуги з водопостачання та водовідведення за вказаною адресою, однак як вважає відповідач, такі кошти вносилися позивачем, як орендна плата за користування квартирою, у якій вона проживала разом з сином, і у якій вони були зареєстровані. В матеріалах справи також міститься рапорт оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції №1 Львівського районного управління поліції №1 ГУНП у Львівській області лейтенанта поліції П. Василини, з якого вбачається, що у письмовому поясненні ОСОБА_3 вказав на те, що разом з ним у квартирі АДРЕСА_2 проживала цивільна дружина, ОСОБА_1 і що в одній із кімнат знаходився сейф, у якому було 50000.00 дол. і що це спільні кошти, а відтак відповідач називав ОСОБА_1 цивільною дружиною, і вважав 50000.00 дол. США їх спільними коштами. З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який дійшов висновку про підставність вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 25 березня 2022 року до 15 червня 2023 року. Колегія суддів враховує і те, що в апеляційній скарзі ОСОБА_3 не заперечує тієї обставини, що був знайомий з ОСОБА_1 на протязі досить тривалого часу та якийсь час з 2008 році мали близькі відносини, не заперечує тієї обставини, що дійсно сторони, які тривалий час знайомі між собою, підтримували приятельські відносини, в силу певних обставин (початок війни та вимушений переїзд з напівокупованої на той час Миколаївської області), з 25.03.2022 року і до 15.06.2023 року спільно проживали, в тому числі разом з позивачкою та її сином проживали в готелях, у знайомих позивачки у м. Львів, потім переїхали разом у м. Київ, повернулися у м. Львів, де у серпні 2022 року він придбав спірну квартиру, у якій проживав разом з ОСОБА_1 , сином, ОСОБА_5 , зареєструвавши їх місце проживання у спірній квартирі. Тобто, відповідач не заперечив факт, що з 25.03.2022 року і до 15.06.2023 року спільно проживав з ОСОБА_1 , однак вважає, що таке проживання не слід вважати, як проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу. На час розгляду цієї справи судом першої інстанції, в провадженні Шевченківського районного суду м. Львова знаходилася справа №466/7821/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення батьківства та стягнення аліментів. Постановою Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2025 року залишено без змін рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 березня 2025 року, яким визнано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьком дитини, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Відповідно до статей 12,13,81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зхв2язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (стаття 89 ЦПК України). СК України не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду під час їх оцінки. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які підтверджують наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який давши оцінку вищезгаданим доказам дійшов висновку про те, що позивачка належними та допустимими доказами довела факт її проживання разом з ОСОБА_3 однією сім`єю без шлюбу у період з 25 березня 2022 року до 15 червня 2023 року. З договору купівлі-продажу квартири від 30.08.2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Синюком С.В. вбачається, що ОСОБА_13 (продавець) продала, а ОСОБА_3 (покупець) купив квартиру АДРЕСА_2 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_3 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30.08.2022 року № 308530231. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання квартири АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність тверджень представника відповідача про те, що спірна квартира була придбана відповідачем за його особисті кошти, а відтак така є його особистою приватною власністю, оскільки таке не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи судом першої інстанції та спростовується наявними в матеріалах справи доказами та показами свідків. Проаналізувавши показання свідка ОСОБА_10 , який стверджував, що йому було відомо про те, що у ОСОБА_3 не було достатньо коштів на придбання квартири, показання свідка ОСОБА_7 , яка ствердила про те, що у ОСОБА_3 не було достатньо коштів на придбання квартири за ціною, вказаною у договорі, яка коштує 140000.00 дол. США, а відповідач повідомив, що бюджет на придбання квартири обмежений 80000.00 дол. США, слід дійти висновку, що у відповідача не було достатньо коштів на придбання квартири і що така була придбана в період проживання однією сім`єю без шлюбу частково за кошти позивача. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання квартири АДРЕСА_2 об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Оскільки судом першої інстанції встановлено факт проживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 25 березня 2022 року до 15 червня 2023 року, враховуючи те, що квартира АДРЕСА_2 була придбана 30.08.2022 року, тобто в період проживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_3 однією сім`єю без шлюбу, за відсутності доказів придбання спірної квартири лише за особисті кошти ОСОБА_3 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про визнання квартири АДРЕСА_2 спільним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , та про поділ спільного майна, визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 . Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23). Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ: апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 04 квітня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 27 травня 2026 року. Головуючий: Н.О. Шеремета Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк