Постанова Львівський апеляційний суд № 466/11311/25

Справа № 466/11311/25 Головуючий у 1 інстанції: Ковальчук О.І. Провадження № 22-ц/811/4384/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого: Ванівського О.М. суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Війтовича Ростислава Михайловича на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 08 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу та поділ майна подружжя,- ВСТАНОВИВ: В грудні 2025 року адвокат Війтович Ростислав Михайлович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу та поділ майна подружжя. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 08 грудня 2025 року цивільну справу № 466/11311/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу та поділ майна подружжя, направлено за підсудністю до Залізничного районного суду м. Львова. Ухвалу суду оскаржив представник ОСОБА_1 адвокат Війтович Ростислав Михайлович, подавши апеляційну скаргу. Вважає ухвалу незаконною та винесеною з порушенням судом норм процесуального права. Зазначає, що згідно з відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру № 2101501 від 08.12.2025 про реєстрацію місця проживання, відповідач ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що не відноситься до території Шевченківського району м. Львова. Вказує на те, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 складається з двох нерозривно пов`язаних між собою вимог: встановлення факту, який має юридичне значення, а саме: факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з листопада 2004 року по 21 травня 2022 року, тобто до дати реєстрації шлюбу в органах ДРАЦС та поділу спільного сумісного майна подружжя. Встановлення факту, що має юридичне значення розглядається судом за заявою сторони та за місцем її проживання. В такому випадку справа підсудна Залізничному районному суду м. Львова, однак у даній справі ще здійснюється поділ майна подружжя і так як основна частина майна знаходиться у Шевченківському районі м. Львова (урочище «Клепарів»), то вказаний позов підлягає розгляду у Шевченківському районному суді м. Львова. Просить ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 08 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким визначити підсудність цивільної справи № 466/11311/25 за Шевченківським районним судом м. Львова. Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно з ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9(передачі справи на розгляд іншого суду), 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "VarelaAssalinocontrelePortugal", заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до частин 4,5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст.4 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною ч.1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам. Передаючи справу за підсудністю до залізничного районного суду м. Львова, суд першої інстанції виходив з того, що згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру №2101501 від 08.12.2025 про реєстрацію місця проживання, відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що відповідно до дислокації не відноситься до території Шевченківського району м. Львова. До даного спору підлягають застосування правила саме загальної підсудності - за зареєстрованим місцем проживання відповідача, оскільки позивач просить встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, а тому підстави для застосування правил підсудності, які передбачені ст.ст. 28, 30 ЦПК України відсутні. Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція. Основними видами територіальної підсудності є, зокрема загальна, альтернативна та виключна. Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб. Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності. Відповідно до ч.1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Тобто, загальне правило територіальної підсудності щодо пред`явлення позову за місцезнаходженням відповідача застосовується лише у випадку, коли інші правила підсудності не встановлені положеннями Цивільного процесуального кодексу України. Статтею 30 ЦПК України встановлена виключна підсудність справ. Виключна підсудність - це правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним судом. Виключна підсудність означає, що деякі категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної' підсудності. У цих категоріях справ не допускається також договірна підсудність. Так, згідно з ч.1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою. Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Виключну підсудність встановлено, зокрема, для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності. При цьому, тлумачення частини 3 статті 30 ЦПК України повинно відбуватися з урахуванням принципу правової визначеності, який, в аспекті даного спору, полягає у забезпеченні здатності вірного тлумачення закону пересічною особою. Зокрема, встановлюючи підхід до тлумачення правових норм, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.07.1995 у справі "Толстой-Милославський" (Tolstoy Miloslavsky) проти Сполученого Королівства (скарга №18139/91), визначаючи зміст терміну "передбачений законом" сформулював наступну умову: положення національного законодавства повинні бути настільки ясними, зрозумілими і визначеними, щоб будь-яка людина, за необхідності скориставшись порадою юриста, могла б повністю зрозуміти зміст закону. З огляду на зазначений підхід Європейського суду з прав людини до тлумачення правових норм, означають, що спір має розглядатися за правилами виключної підсудності, коли нерухоме майно, право власності на таке майно або інші вимоги, що стосуються нерухомого майна, є предметом спору. Водночас, як свідчить правозастосовна практика Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 20.09.2018 у справі № 902/919/17, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Згідно з положеннями статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. За таких обставин, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном. При цьому, виключна підсудність встановлена з метою забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи. Зазначені у законі суди можуть здійснити такий розгляд, оскільки в районі їх діяльності знаходиться основна маса доказів. Як вбачається з матеріалів справи предметом позову є встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу та поділ майна подружжя. Оскільки, здійснюється поділ майна подружжя, то вказаний позов підлягає розгляду за місцезнаходженням майна або основної його частини. Значна частина спірного майна знаходиться у Шевченківському районі м. Львова (урочище «Клепарів»), то вказаний позов підлягає розгляду у Шевченківському районному суді м. Львова. У постанові Верховного Суду у справі № 638/1988/17 від 10.04.2019 зазначено, що правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно. Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку що доводи апеляційної скарги є підставними, а ухвала суду винесена з порушенням норм процесуального права. Відповідно до п.6 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Оскільки Шевченківським районним судом м. Львова від 08 грудня 2025 року постановлено ухвалу про передачу справи за підсудністю з порушенням норм процесуального права, така підлягає скасуванню в порядку, визначеному ст.379 ЦПК України, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, - УХВАЛИВ : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Війтовича Ростислава Михайловича задовольнити. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 08 грудня 2025 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 08 червня 2026 року. Головуючий : Ванівський О.М. Судді: Цяцяк Р.П. Шеремета Н.О.