Постанова Львівський апеляційний суд № 466/7821/23

Справа № 466/7821/23 Головуючий у 1 інстанції: Ковальчук О.І. Провадження № 22-ц/811/2157/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 листопада 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Ванівського О.М., суддів Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О. секретаря: Цьони С.Ю. з участю: позивача ОСОБА_1 та її представника адвоката Карпель О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 адвоката Маркіна Сергія Ігоровича на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 25 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення батьківства та стягнення аліментів,- ВСТАНОВИВ: В липні 2023 року адвокат Карпель О.О. звернулася до суду з позовом в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення батьківства та стягнення аліментів. В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що у грудні 2001 року ОСОБА_1 (надалі Позивач) познайомилась з ОСОБА_2 (надалі Відповідач) у м. Миколаєві, працюючи разом на суднобудівному заводі «Дамен Шіпярдс Океан». З вересня 2004 сторони мали близькі стосунки без проживання однією сім`єю та без реєстрації шлюбу. В кінці грудня 2008 Позивач дізналася, що вагітна, 03 січня 2009 сказала про це Відповідачу, на що він повідомив їй, що не проти народження дитини, але поки не готовий юридично визнати дитину своєю. ІНФОРМАЦІЯ_1 у Позивача народився син ОСОБА_3 . У свідоцтві про народження дитини у графі батько зазначено ОСОБА_4 та в графі мати ОСОБА_1 . Дитину Позивач записала у свідоцтві про народження за вказівками статті 135 СК України, а саме при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою. Відповідач від народження сина та по теперішній час цікавився життям сина несистематично, матеріальну допомоги на його утримання надавав на свій власний розсуд та з червня 2023 року перестав повністю приймати участь у його вихованні та утриманні. Також з червня 2023 року Відповідач почав висловлювати сумніви стороннім особам у своєму батьківстві, скористався своїм юридичним правом і через невизнане ним батьківство за власною заявою у Центр Надання Адміністративних Послуг без погодження з Позивачем зняв з реєстрації місця проживання дитину ОСОБА_3 за два тижні до 14-річчя, тобто дати отримання першого паспорту. Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 25 березня 2025 року позов задоволено повністю. Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Внесено зміни в актовий запис №2805 про народження ОСОБА_3 , складеного 28.08.2009 року Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції відповідно до положень ч.1 ст.135 СК України, вказавши батьком дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено стягувати з ОСОБА_2 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 ), аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі позову з 26 липня 2023 року, до досягнення дитиною повноліття. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів за один місяць. Стягнуто з відповідача ОСОБА_2 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) в користь ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 ) судовий збір в розмірі 1073,60 гривень (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок). Рішення в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_2 адвокат Маркін Сергій Ігорович. Вважає, що при ухваленні рішення не були з`ясовані усі обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права, а тому воно є незаконним та необґрунтованим. Звертає увагу суду, що по-батькові дитини визначено як ОСОБА_5 , та батьком зазначено ОСОБА_4 , хоча відповідно до ст. 135 СК України Позивачка, вважаючи Відповідача батьком дитини, могла вказати в розділі відомості про батька ім`я та по-батькові дитини Відповідача, однак цього з невідомих причин не зробила. Також покликається на те, що помилковим є твердження суду про ухилення відповідача від участі в проведенні експертних дій, так як Відповідач жодного разу не отримував, а ні судові повістки про виклик у даній справі, а ні ухвал про призначення судово-генетичної експертизи, а ні повідомлень про виклик для забору біологічних зразків. Підтвердження належного повідомлення та виклику Відповідача матеріали справи не містять. Вважає, що судом першої інстанції не вжито належних процесуальних заходів з метою проведення судово-генетичної експертизи та забезпечення участі Відповідача у її проведенні. Тож в такому випадку, відсутній факт ухилення відповідача від участі в проведенні судовогенетичної експертизи, так як сам факт ухилення не доведений належними доказами. Крім того, вважає, що свідчення свідків, зазначених в рішенні, не можуть бути доказами встановлення факту батьківства. Свідками підтверджено лише факт того, що в 2022 році сторони, разом з сином Позивачки, втрьох, приїхали до м.Львів і там перебували. Те, що вони вважали сторони сім`єю, а дитину спільною, є лише їх особистим сприйняттям відносин сторін, а не підтвердженням факту біологічного походження сина Позивачки від Відповідача. Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. В судове засідання відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_6 не з`явились, про причину неявки суд не повідомляли та заяви на відкладення розгляду справи не подавали. Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Виходячи з вимог частини 1 статті 44 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ч.1 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги та статті 120 ЦПК щодо строків процесуальних дій, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку відповідача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_6 в судове засідання 10 листопада 2025 року, які про час та місце розгляду справи повідомлені, причину неявки суду не повідомили, такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 та її представника адвоката Карпель О.О., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов?язків має право на справедливий судовий розгляд. В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з?ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обгрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Задовольняючи позовні вимоги про встановлення батьківства та стягнення аліментів, суд першої інстанції виходив з того, що факт батьківства ОСОБА_2 підтверджується показами свідків фотознімками, а також фактом ухилення відповідача від проведення судової молекулярно-генетичної експертизи, з урахуванням правил, визначених статтею 109 Цивільного процесуального кодексу України. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції. Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 , що стверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 13.09.2010, згідно якого батьками дитини є: ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Так, підставою актового запису про народження дитини була заява матері, запис про батька дитини вчинено відповідно до частини першої статті 135 СК України. З пояснень позивача встановлено, що у грудні 2001 року ОСОБА_1 познайомилась з відповідачем ОСОБА_7 у м. Миколаєві, працюючи разом на суднобудівному заводі «Дамен Шіпярдс Океан». З вересня 2004 сторони мали близькі стосунки без проживання однією сім`єю та без реєстрації шлюбу. В кінці грудня 2008 позивач дізналася, що вагітна, 03 січня 2009 сказала про це відповідачу, на що він повідомив їй, що не проти народження дитини, але поки не готовий юридично визнати дитину своєю. Відповідач від народження сина та по теперішній час цікавився життям сина несистематично, матеріальну допомоги на його утримання надавав на свій власний розсуд та з червня 2023 року перестав повністю приймати участь у його вихованні та утриманні. Крім того, на долучених до матеріалів справи фотосвітлинах, зображені син ОСОБА_8 , позивач та відповідач. Суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, що виникли між сторонами і стосуються питання визначення походження дитини та необхідністю її належного аліментного утримання. Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно з ч. 2 ст. 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду. Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану (ч. 1 ст. 126 СК). Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 3 ст. 128 СК України, за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Відповідно до ст.135 СК України, при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою. Відповідно до пункту 4 Постанови Пленуму ВСУ №3 від 15 травня 2006 року "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", справи про визнання батьківства суд розглядає у позовному провадженні. Спір про походження дитини від осіб, які не перебувають у шлюбі між собою і не подали в державні органи реєстрації актів цивільного стану (далі - органи РАЦС) спільної заяви про реєстрацію їх як батьків, суд може вирішувати за заявою про визнання батьківства, поданою: одним із батьків; особою котра вважає себе батьком; опікуном (піклувальником) дитини; іншою особою, на утриманні якої вона перебуває; самою дитиною, яка досягла повноліття. Рішення щодо визнання батьківства має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено). Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ст. 212 ЦПК, згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення. Отже, сімейне законодавство України не визначає будь-яких особливостей щодо предмета доказування у даній категорії справ. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі ст.129 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Верховний Суд роз`яснив, що для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства (постанова Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №591/6441/14-ц). Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи. Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того факту, що відповідач ухилився від участі в молекулярно-генетичній експертизі, але окрім цього судом здобуто інші докази на підтвердження походження малолітнього сина ОСОБА_3 від батька ОСОБА_2 , зокрема показання свідків, показання позивачки як свідка, фотографії. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими, електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Докази повинні були належним, допустимими, достовірними і достатніми. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст.77 ЦПК України). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 78 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених чинним цивільно процесуальним законом (ст.81 ЦПК України). Відповідачем та його представником ні в суді першої інстанції, ні на підтвердження доводів апеляційної скарги не надано належних, достатніх та допустимих доказів відсутності кровного споріднення між відповідачем ОСОБА_2 та дитиною ОСОБА_4 , не спростовано доказів поданих позивачкою. Судом першої інстанції вживалися заходи з метою проведення експертизи та забезпечення явки учасників справи, проте, 30 січня 2025 року надійшло повідомлення про неможливість проведення експертизи, у зв`язку із неявкою ОСОБА_2 для відбору експериментальних зразків. Із заявою про призначення молекулярно-генетичної експертизи до суду апеляційної інстанції відповідач не звертався. У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (стаття 109 ЦПК України). Відповідач не довів наявність поважних причин, які перешкоджали йому з`явитися до експертної установи для забору його біологічних зразків. Нез`явлення відповідача до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення молекулярно-генетичної експертизи свідчить про його небажання отримати точні висновки щодо походження дитини на спростування доводів позивача про його батьківство щодо неї. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі №760/3977/15-ц (провадження № 61-2081зпв18) зазначено, що висновок судово-генетичної експертизи не є єдиним доказом походження дитини від певної особи, такий факт може бути доведено й іншими доказами. Такого ж висновку Верховний Суд дійшов в постанові у справі №569/13821/18 від 18.02.2021 року. Нез`явлення відповідача до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення судово-генетичної експертизи, яка призначалась як судом першої інстанції, а також відсутність звернення відповідача про призначення експертизи в суді апеляційної інстанції свідчить про його небажання отримати точні висновки щодо походження дитини на спростування доводів позивача про його батьківство щодо дитини. Безпідставними є покликання апелянта на те, що його не повідомлялось про час та місце розгляду справи, оскільки про час та місце розгляду справи відповідача ОСОБА_2 було повідомлено за адресою реєстрації: АДРЕСА_1 , про що свідчать рекомендовані повідомлення з конвертом, не вручене відповідачу у зв`язку з закінченням терміну зберігання. Крім того, про час та місце розгляду справи відповідача ОСОБА_2 було повідомлено за допомогою смс-повідомлення на номер телефону НОМЕР_4 , що підтверджується Довідками про доставку смс-повідомлення. Окрім того, представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Бердникова К.О., яка діяла на підставі ордеру, подавала заяву від 07.09.2023 про ознайомлення з матеріалами справи та заяву про відкладення розгляду справи від 25.09.2023, а також її було повідомлено про дату судового засідання, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення судової повістки, долучене до матеріалів справи Що стосується позовних вимог про стягнення аліментів, то слід вказати наступне. Відповідно до ч.ч 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до ст. 180 СК України, обов`язок утримання дітей до досягнення ними повноліття, є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька. Відповідно до частини першої статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними, проте такої домовленості сторони, як встановлено в ході дослідження матеріалів справи, не досягли. Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Згідно ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Суд вважає, що з урахуванням матеріального становища відповідача, відсутність даних про наявність у нього інших дітей чи утриманців, принципу співмірності, достатніх потреб дитини, дійсної участі батька в його утриманні, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо стягнення аліментів з відповідача на користь позивача на утримання дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі позову з 26 липня 2023 року, до досягнення дитиною повноліття. Визначення аліментів у такому розмірі не буде порушувати основні соціальні гарантії, закріплені Конституцією України та законами України (зокрема, Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 N 2017-III, Законом України «Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999 N 966-XIV). Проте, суд звертає увагу сторін у справі, що відповідно до положень ч.1 ст. 192 Сімейного кодексу України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п`ята статті 263 ЦПК України). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що правових підстав для його скасування немає, а тому доводи апеляційної скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

УХВАЛИВ: апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Маркіна Сергія Ігоровича залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 25 березня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено 21 листопада 2025 року. Головуючий: Ванівський О.М. Судді: Цяцяк Р.П. Шеремета Н.О.