Постанова 4851 № 520/7934/26

Головуючий І інстанції: Пасечнік О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2026 р. Справа № 520/7934/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Ральченка І.М., Суддів: Катунова В.В. , Мінаєвої К.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13.04.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 13.04.26 по справі № 520/7934/26 за позовом ОСОБА_1 до Херсонської обласної прокуратури про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківської міської ради, в якому, просив суд: - визнати протиправними дії Держави України в особі державного органу Херсонської обласної прокуратури щодо не здійснення належного матеріального забезпечення прокурора відділу прокуратури Херсонської області ОСОБА_1 за виконану роботу протягом з 1 вересня 2020 по 10 вересня 2020, а також розрахунків при звільненні згідно приписів ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», на підставі абзацу 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ, який визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України Другого Сенату від 13 вересня 2023 року № 8-р(ІІ)/2023, чим грубо порушено гарантоване право ОСОБА_1 на належне матеріальне забезпечення прокурора у вигляді отримання належної заробітної плати, а також всіх розрахунків при звільненні розмір, яких визначаються згідно приписів ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», що завдано значної матеріальної шкоди у сумі 460 907,72 грн. - стягнути з Держави України в особі державного органу Херсонської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 завдану матеріальну шкоду у сумі 460 907,72 грн., яка завдана абзацам 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ, який визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України Другого Сенату від 13 вересня 2023 року № 8-р(ІІ)/2023. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13.04.2026 адміністративну справу №520/7934/26 за позовом ОСОБА_1 до Херсонської обласної прокуратури про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - передано на розгляд до Чернігівського окружного адміністративного суду. Не погодившись з вказаною ухвалою, позивачем ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13.04.2026 скасуватита направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що з 05.07.2022 позивач проживає за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою переселенця №6332-5001834405 від 05.07.2022, виданою УСЗНА Індустріального р-ну ХМР, відтак з урахуванням ст. 25 КАС України, вказана справа повинна розглядатись Харківським окружним адміністративним судом. При цьому, судом першої інстанції не взято до уваги, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням ОСОБА_1 вказано АДРЕСА_1 . Відповідно до ч. 2 статті 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. За приписами частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Згідно з частиною 1 статті 25 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом. Відповідно до частини 2 статті 26 КАС України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якщо інше не передбачено цим Кодексом. З аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що Кодекс адміністративного судочинства України встановлює декілька видів територіальної підсудності, в тому числі: загальну (залежно від місця проживання чи місцезнаходження відповідача) та альтернативну (за вибором позивача). Відтак, якщо предметом адміністративного позову є оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної особи, то позивач може застосувати альтернативну підсудність. Тобто, такий спір може бути розглянуто адміністративним судом за вибором позивача: за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) позивача або за місцезнаходженням відповідача. Отже, стаття 25 КАС України пов`язує підсудність справи за вибором позивача з зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача. З матеріалів справи, колегія суддів встановила, що зареєстроване місце проживання позивача - АДРЕСА_2 , що підтверджуєтьсч довідкою з Єдиного державного демографічного реєстру (а.с. 28), з 05.07.202 зареєстроване місце проживання/перебування, як внутрішньо переміщеної особи - АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 05.07.2022 №6332-5001834405. Місцезнаходження відповідача місто Херсон, вулиця Михайлівська, будинок №

33. Приймаючи рішення про направлення справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 25 КАС України, не передбачено можливості звернення до суду з позовом за фактичним місцем проживання позивача, не зареєстрованим у встановленому законом порядку. З цього приколу, колегія суддів зазначає, що відповідно дост. 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до новою місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. У разі якщо нове місце проживання особи знаходиться в іншій адміністративно-територіальній одиниці, орган реєстрації після реєстрації такого місця проживання надсилає повідомлення про зняття особи з реєстрації відповідному орган) реєстрації за попереднім місцем проживання особи в порядку, встановленим) Кабінетом Міністрів України. За приписами Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" документом, що підтверджує місце реєстрації та проживання особи є довідка про реєстрацію місця проживання - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи. При цьому, гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлені Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року №1706-VII. Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Таким чином, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на певний період, тобто фактично реєструє місце проживання. Отже оскільки позивач є внутрішньо переміщеною особою, відповідно до положень Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 05.07.2022 №6332-5001834405 засвідчує його місце проживання. В свою чергу, суд першої інстанції, приймаючи оскаржувану ухвалу, необґрунтовано пославшись на те, що термін "місце проживання (перебування, знаходження)" чинне законодавство пов`язує саме з зареєстрованим у встановленому законом порядку, а не з її фактичним перебуванням, не надавши належної правової оцінки підставам проживання позивача за адресою АДРЕСА_1 , дійшов передчасного та безпідставного висновку, що з огляду на правила підсудності, визначені ст. 25 КАС України, ця справа не підсудна Харківському окружному адміністративному суду. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи. Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також у ст. 55 Конституція України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Право на розгляд справи означає право особи звернутися за захистом до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. Обов`язковою умовою дотримання цього права є те, що особі має бути забезпечена можливість реалізації зазначених прав без будь-яких обмежень, перешкод чи ускладнень. Можливість людини без перепон одержати судовий захист є головним змістовним аспектом поняття доступу до правосуддя. При цьому, розуміючи важливість дотримання оптимального балансу між забезпеченням реалізації права особи на доступ до правосуддя та принципом правової визначеності, Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи Белле проти Франції, Ільхан проти Туреччини, Пономарьов проти України, Щокін проти України тощо). Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали порушені норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, що відповідно до ст. 320 Кодексу адміністративного Керуючись ст. ст. 243, 250, 312, 315, 320, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13.04.2026 по справі № 520/7934/26 скасувати. Адміністративну справу № 520/7934/26 за позовом ОСОБА_1 до Херсонської обласної прокуратури про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І.М. Ральченко Судді В.В. Катунов К.В. Мінаєва