LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4855620/5913/24

від 28.01.2025 ·

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/5913/24 Суддя (судді) першої інстанції: Непочатих В.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2025 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Кучми А.Ю., суддів Безименної Н.В., Бєлової Л.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року (м. Чернігів, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної служби України з надзвичайних ситуацій, в якому просить: - визнати протиправними дії Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо відмови позивачу у підготовці та наданні до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві оновленої довідки про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023 для перерахунку пенсії з 01.02.2023 відповідно; - зобов`язати відповідача оформити та подати до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві довідку про розмір грошового забезпечення позивача за нормами, чинними на 01.01.2023, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01.01.2023) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та з обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії визначених виходячи з оновленого посадового окладу та окладу за військовим званням, для здійснення обчислення та перерахунку пенсії з 01.02.2023. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року адміністративну справу передано на розгляд до Київського окружного адміністративного суду. Суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до позовної заяви та доданих до неї матеріалів, зареєстрованим місцем проживання позивача є: АДРЕСА_1 , а місцезнаходженням Державної служби України з надзвичайних ситуацій вказано: вул. Гончара Олеся, 55, м. Київ, 01054, тому дана справа, в силу вимог частини першої статті 25 Кодексу адміністративного судочинства України, не підсудна Чернігівському окружному адміністративному суду. Крім того, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не належить до переліку документів, на підставі яких вноситься інформація про зареєстроване місце перебування особи. Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неправильно та неповно досліджено докази і встановлено обставини у справі та неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Апелянт зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 25 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом. Отже, керуючись своїм процесуальним правом на подання позову за своїм фактичним місцем проживання (альтернативна підсудність), передбаченим статтею 25 КАС України, позивач звернувся з адміністративним позовом саме до Чернігівського окружного адміністративного суду. Крім того, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є документом, що підтверджує зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання перебування особи, а тому підлягає врахуванню при визначенні підсудності розгляду справ за статтею 25 КАС України. Зазначена довідка видана уповноваженим на те державним органом, у встановлений законом спосіб та формі, на даний час є чинною, а тому підтверджує відповідні юридичні факти. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду. Згідно з ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем подано позов до Державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Суд першої інстанції вважаючи, що даний адміністративний позов не підсудний Чернігівському окружному адміністративному суду з огляду на місце реєстрації позивача, ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року передав дану справу на розгляд до Київського окружного адміністративного суду за підсудністю. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності. Частиною 1 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Згідно з частиною першою статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Положеннями частини першої статті 25 КАС встановлено, що адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом. Якщо така особа не має місця проживання (перебування) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача. З аналізу вищенаведеної правової норми вбачається, що для рішень, дій або бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які допущені стосовно конкретної фізичної особи, встановлена альтернативна підсудність - за вибором позивача. Альтернатива полягає у вільному виборі позивачем суду, до якого він може звернутися: за його місцем реєстрації (проживання) або за місцезнаходженням відповідача. Отже, колегія суддів вважає, що ст. 25 КАС України пов`язує підсудність справи за вибором позивача з зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача. Тобто, даний спір може бути розглянуто адміністративним судом за вибором позивача: за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) позивача або за місцезнаходженням відповідача. При цьому, вибір суду, якому саме територіально підсудна справа, є виключним правом позивача. Як слідує з позовної заяви та доданих до неї матеріалів, зареєстрованим місцем проживання позивача є: АДРЕСА_1 , а місцезнаходженням Державної служби України з надзвичайних ситуацій вказано: вул. Гончара Олеся, 55, м. Київ, 01054. Відповідно до наданої позивачем довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 05.04.2022 № 7427-5000747747, зареєстроване місце проживання позивача: АДРЕСА_1 , а фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 . Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції зазначив, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 05.04.2022 № 7427-5000747747 не є документом, що підтверджує зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування, знаходження) особи-позивача. Також суд першої інстанції наголосив, що надана позивачем довідка про взяття його на облік внутрішньо переміщеної особи не є документом, який підтверджує зареєстроване місце проживання/перебування, а є лише документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Колегія суддів вважає помилковим зазначений висновок суду першої інстанції з огляду на таке. Так, відповідно до ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до новою місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. У разі якщо нове місце проживання особи знаходиться в іншій адміністративно-територіальній одиниці, орган реєстрації після реєстрації такого місця проживання надсилає повідомлення про зняття особи з реєстрації відповідному орган) реєстрації за попереднім місцем проживання особи в порядку, встановленим) Кабінетом Міністрів України. За приписами Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» документом, що підтверджує місце реєстрації та проживання особи є довідка про реєстрацію місця проживання - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи. При цьому, гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлені Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року №1706-VII. Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Таким чином, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на певний період, тобто фактично реєструє місце проживання. Отже оскільки позивач є внутрішньо переміщеною особою, відповідно до положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 05.04.2022 № 7427-5000747747 засвідчує його місце проживання. У свою чергу виключення довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з переліку документів, до яких вносяться відомості про реєстрацію місця перебування, не впливає на визначення територіальної підсудності цієї справи. Зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 09 серпня 2017 року № 579 «Про внесення зміни до пункту 9 Правил реєстрації місця проживання», узгоджуються з положеннями ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Колегія суддів наголошує на тому, що місце перебування та місце проживання фізичної особи є різними поняттями у розумінні ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Згідно з вказаною нормою права місцем перебування є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік, а місцем проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. Як вже зазначалося, постановою Кабінету Міністрів України від 09 серпня 2017 року № 579 довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи було виключено з переліку документів, до яких вносяться відомості про реєстрацію місця перебування особи. Натомість положеннями ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» зазначену довідку віднесено до документів, що підтверджують місце проживання особи. Крім того, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи. Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також у ст. 55 Конституція України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Право на розгляд справи означає право особи звернутися за захистом до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. Обов`язковою умовою дотримання цього права є те, що особі має бути забезпечена можливість реалізації зазначених прав без будь-яких обмежень, перешкод чи ускладнень. Можливість людини без перепон одержати судовий захист є головним змістовним аспектом поняття доступу до правосуддя. Так, розуміючи важливість дотримання оптимального балансу між забезпеченням реалізації права особи на доступ до правосуддя та принципом правової визначеності, Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи Белле проти Франції, Ільхан проти Туреччини, Пономарьов проти України, Щокін проти України тощо). Таким чином, хоча право доступу до суду і не є абсолютним, це право не повинно обмежуватись таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає, що у спірних правовідносинах суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про передачу справи за підсудністю до іншого адміністративного суду. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не дотримався вимог ст. 25 КАС України та з порушенням норм процесуального права постановив ухвалу про направлення справи за підсудністю. Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку щодо відсутності підстав для передачі даного адміністративного спору за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду, а, отже, ухвала Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року є протиправною та підлягає скасування з направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 червня 2024 року - скасувати, а справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії направити до Чернігівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню. Повний текст постанови виготовлено 28.01.2025. Головуючий суддя: А.Ю. Кучма Н.В. Безименна Л.В. Бєлова

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»