LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4856120/8917/23

від 25.01.2024 ·

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/8917/23 Головуючий у 1-й інстанції: Поліщук І.М. Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В. 25 січня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Ватаманюка Р.В. суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ Позивач 23.06.2023 звернувся із позовом до Вінницького окружного адміністративного суду в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо відмови зарахувати позивача на облік осіб, звільнених з військової служби, яким були відповідно до закону оформлені документи для призначення (перерахунку) пенсій; - зобов`язати Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки зарахувати позивача на облік осіб, звільнених з військової служби, яким були відповідно до закону оформлені документи для призначення (перерахунку) пенсій; - визнати протиправною бездіяльність Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо відмови у підготовці довідки про розмір грошового забезпечення позивача станом на 05.03.2019, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для здійснення обчислення та перерахунку основного розміру його пенсії. - зобов`язати Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки скласти на довідку про розмір грошового забезпечення позивача, станом на 05.03.2019, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в якій на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" вказати розміри основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, які враховуються при призначенні та перерахунку пенсії, за відповідною або аналогічною посадою, яку позивач займав на дату звільнення із служби, для проведення перерахунку основного розміру його пенсії. ІІ. ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 04.09.2023 адміністративну справу №120/8917/23 за позовом ОСОБА_1 до Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, - передано за підсудністю до Одеського окружного адміністративного суду. Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що беручи до уваги зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання позивача, а також місцезнаходженням відповідача, дана справа не підсудна Вінницькому окружному адміністративному суду, а її розгляд має здійснюватись за правилами територіальної підсудності за місцезнаходженням відповідача - Одеським окружним адміністративним судом. При цьому, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (на відміну від документу, до якого вносяться відомості про місце проживання - в контексті Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 №207) не посвідчує право користування житлом за адресою, зазначеною у цій довідці. ІІІ. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що суд першої інстанції не врахував, що ч. 1 ст. 25 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом. Отже, керуючись своїм процесуальним правом на подання позову за своїм фактичним місцем проживання (альтернативна підсудність), передбаченим статтею 25 КАС України, позивач звернувся з адміністративним позовом саме до Житомирського окружного адміністративного суду. Крім того, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є документом, що підтверджує зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання перебування особи, а тому підлягає врахуванню при визначенні підсудності розгляду справ за статтею 25 КАС України. Зазначена довідка видана уповноваженим на те державним органом, у встановлений законом спосіб та формі, на даний час є чинною, а тому підтверджує відповідні юридичні факти. ІV. ВІДЗИВ НА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. V. РУХ СПРАВИ У СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09.10.2022 відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. VІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії. Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо відмови позивачу в зарахуванні його на облік осіб, звільнених з військової служби, яким були оформленні документи для призначення пенсії, та видачі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019. Ухвалою від 28.06.2023 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 04.09.2023 адміністративну справу передано за підсудністю до Одеського окружного адміністративного суду. VІІ. ПОЗИЦІЯ СЬОМОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами. Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 1 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Згідно з частиною першою статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Положеннями частини першої статті 25 КАС встановлено, що адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом. Якщо така особа не має місця проживання (перебування) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача. З аналізу вищенаведеної правової норми вбачається, що для рішень, дій або бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які допущені стосовно конкретної фізичної особи, встановлена альтернативна підсудність - за вибором позивача. Альтернатива полягає у вільному виборі позивачем суду, до якого він може звернутися: за його місцем реєстрації (проживання) або за місцезнаходженням відповідача. Отже, колегія суддів вважає, що ст. 25 КАС України пов`язує підсудність справи за вибором позивача з зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача. Тобто, даний спір може бути розглянуто адміністративним судом за вибором позивача: за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) позивача або за місцезнаходженням відповідача. При цьому, вибір суду, якому саме територіально підсудна справа, є виключним правом позивача. Так, у позовній заяві ОСОБА_1 вказав адресу реєстрації як внутрішньо-переміщенної особи - АДРЕСА_1 . Згідно з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 16.06.2015 №509-622423, зареєстрованим місцем проживання позивача є: АДРЕСА_2 ; фактичним місцем проживання/перебування позивача є: АДРЕСА_1 . Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції зазначив, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 16.06.2015 №509-622423 не є документом, що підтверджує зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування, знаходження) особи-позивача. Також суд першої інстанції наголосив, що надана позивачем довідка про взяття його на облік внутрішньо переміщеної особи не є документом, який підтверджує зареєстроване місце проживання/перебування, а є лише документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, а тому вирішення спору має здійснюватись за правилами територіальної підсудності за місцезнаходженням відповідача - Одеським окружним адміністративним судом. Колегія суддів вважає помилковим зазначений висновок суду першої інстанції з огляду на таке. Так, відповідно до ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до новою місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. У разі якщо нове місце проживання особи знаходиться в іншій адміністративно-територіальній одиниці, орган реєстрації після реєстрації такого місця проживання надсилає повідомлення про зняття особи з реєстрації відповідному орган) реєстрації за попереднім місцем проживання особи в порядку, встановленим) Кабінетом Міністрів України. За приписами Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» документом, що підтверджує місце реєстрації та проживання особи є довідка про реєстрацію місця проживання - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи. При цьому, гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлені Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року №1706-VII. Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Таким чином, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на певний період, тобто фактично реєструє місце проживання. Отже оскільки позивач є внутрішньо переміщеною особою, відповідно до положень Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 16.06.2015 №509-622423 засвідчує його місце проживання. У свою чергу виключення довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з переліку документів, до яких вносяться відомості про реєстрацію місця перебування, не впливає на визначення територіальної підсудності цієї справи. Зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 09 серпня 2017 року № 579 «Про внесення зміни до пункту 9 Правил реєстрації місця проживання», узгоджуються з положеннями ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Колегія суддів наголошує на тому, що місце перебування та місце проживання фізичної особи є різними поняттями у розумінні ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Згідно з вказаною нормою права місцем перебування є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік, а місцем проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. Як вже зазначалося, постановою Кабінету Міністрів України від 09 серпня 2017 року № 579 довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи було виключено з переліку документів, до яких вносяться відомості про реєстрацію місця перебування особи. Натомість положеннями ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» зазначену довідку віднесено до документів, що підтверджують місце проживання особи. Крім того, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи. Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також у ст. 55 Конституція України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Право на розгляд справи означає право особи звернутися за захистом до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. Обов`язковою умовою дотримання цього права є те, що особі має бути забезпечена можливість реалізації зазначених прав без будь-яких обмежень, перешкод чи ускладнень. Можливість людини без перепон одержати судовий захист є головним змістовним аспектом поняття доступу до правосуддя. Так, розуміючи важливість дотримання оптимального балансу між забезпеченням реалізації права особи на доступ до правосуддя та принципом правової визначеності, Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи Белле проти Франції, Ільхан проти Туреччини, Пономарьов проти України, Щокін проти України тощо). Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає, що у спірних правовідносинах суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про передачу справи за підсудністю до іншого адміністративного суду. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не дотримався вимог ст. 25 КАС України та з порушенням норм процесуального права постановив ухвалу про направлення справи за підсудністю. Такого ж висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 18.12.2023 у справі № 560/18167/23. VІІІ. ВИСНОВОК ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню, а матеріали адміністративного позову направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції. Частиною 3 ст. 312 КАС України вказано, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Згідно ч.1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року - скасувати. Справу направити до Вінницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає згідно ст. 328 КАС України. Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»