Постанова 4818 № 619/4371/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 619/4371/24 Номер провадження 22-ц/818/3717/26 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 травня 2026 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б., за участю: секретаря судового засідання Шевченко В.Р., позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Бороденко К.О., представника відповідача адвоката Герасименя О. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 09 березня 2026 року в складі судді Савченка Д.М. по справі № 619/4371/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Дергачівської міської ради, Служба у справах дітей Малоданилівської селищної ради, про позбавлення батьківських прав,- В С Т А Н О В И В: У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Дергачівської міської ради, Служба у справах дітей Малоданилівської селищної ради, про позбавлення батьківських прав. Позовна заява мотивована тим, що вони з відповідачкою з 02 червня 2017 року перебували у шлюбі, який було розірвано рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 09 лютого 2023 року. Під час шлюбу у них народилось двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказав, що наразі діти мешкають разом з ним в орендованому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачка життям дочок не цікавиться, не телефонує, не виявляє бажання спілкуватися з дітьми. Участі у вихованні та догляді за дочками не бере, їхнім фізичним, духовним та моральним розвитком не займається. Матеріальної допомоги не надає. Всі питання щодо виховання дітей вирішувались особисто батьком без участі та підтримки з боку матері. Діти знаходяться на його повному утриманні, він створив їм належні умови для проживання та розвитку. Відповідачка за останні два роки ні разу не навідала своїх дітей, не поцікавилася, як в них справи, не вітала зі святами та фактично не виконує свої обов`язки як матір. ОСОБА_2 свідомо самоусунулась від виховання дітей, не заперечує проти позбавлення її батьківських прав, що підтверджується її заявою, справжність підпису на якій посвідчено нотаріусом. Просив позбавити батьківських прав ОСОБА_5 щодо її малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідачка надала до суду письмові пояснення, в яких просила відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначила, що події, описані позивачем у поданій позовній заяві, не відповідають дійсності. Вона відмовляється від попередньо заявлених тверджень у службі у справах дітей та вказує, що вони були зроблені під впливом обману позивача. Зазначила, що в силу професії вимушена дуже часто переїжджати по різних містах України, однак це не може означати, що вона нехтує своїми обов`язками. Вона вживає всіх можливих заходів, направлених на спілкування з дітьми, дуже їх любить, не зловживає алкогольними напоями чи будь-якими забороненими речовинами, не веде антисоціальний спосіб життя, не проявляє насильства щодо дітей, а отже відсутні будь-які фактичні та юридичні обставини, які б дозволили позбавити її батьківських прав. Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 09 березня 2026 року, в якому ухвалою суду від 13 березня 2026 року виправлено описку, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Судові витрати залишено за рахунок позивача. Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено підстав для застосування до відповідачки такого крайнього заходу як позбавлення її батьківських прав щодо дочок та відповідності такого заходу інтересам дітей. На вказане судове рішення засобами поштового зв`язку 31 березня 2026 року представник ОСОБА_1 адвокат Бороденко К.О. до суду апеляційної інстанції подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не надав належної оцінки недбалому ставленню відповідачки до виховання дітей, залишенню дітей без нагляду, що свідчать про її злісне ухилення від піклування за дітьми, свідоме нехтування батьківськими обов`язками та її винну поведінку щодо дітей. Також суд не надав належної оцінки показанням свідків та письмовим доказам, які свідчать, що вихованням дітей, їх освітою та здоров`ям займається батько, висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав. Сам факт заперечення відповідачки проти позову не свідчить про її інтерес до дітей і реальне бажання змінити поведінку. У матеріалах справи наявна заява відповідачки, якою вона відмовилась від батьківських прав щодо дітей і не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав. Крім того, стан здоров`я відповідачки не дозволяє довірити їй виховання дітей і догляд за ними, що підтверджується довідкою від 25 березня 2026 року про її перебування на стаціонарному лікуванні у КНП ХОР «Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3». Відповідний доказ не був наданий до суду першої інстанції, оскільки погіршення здоров`я відповідачки відбулось після ухвалення рішення. Крім того, заявою від 26 березня 2026 року ОСОБА_6 повторно визнала, що не заперечує проти позбавлення її батьківських прав. Заява була посвідчена нотаріусом вже після ухвалення рішення суду. Подані позивачем нові докази, а саме довідку від 25 березня 2026 року про перебування відповідачки на стаціонарному лікуванні у КНП ХОР «Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3» та заяву ОСОБА_6 від 26 березня 2026 року колегія суддів не приймає в силу вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України, оскільки вони датовані вже після ухвалення оскаржуваного рішення суду. Відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 10 вересня 2025 року по cправі № 906/127/24. 24 квітня 2026 року від ОСОБА_6 надійшла заява про визнання позову. Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Бороденко К.О., які підтримали апеляційну скаргу, представника відповідачки адвоката Герасименю О. Ю., який проти скарги заперечував, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 02 червня 2017 року перебували у шлюбі, який було розірвано рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 09 лютого 2023 року (а.с. 26-27, 29 том 1). Під час шлюбу у сторін народилось двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 28, 30 том 1). Діти проживають з ОСОБА_1 у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується актом депутата селищної ради від 26 вересня 2024 року, а також довідками про взяття на облік ВПО від 28 квітня 2023 року №6311-7001775184, від 02 жовтня 2024 року №6311-5003475575, від 02 жовтня 2024 року №6311-5003475560 (а.с. 110-113 том 1). ОСОБА_1 є приватним підприємцем, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 137 том 1). Як вбачається з довідки № 139 від 29 травня 2024 року, наданої КНП Роганської селищної ради «Центр первинної медичної допомоги № 4 Харківського району» діти ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на прийом завжди приходили в супроводі батька ОСОБА_1 . Догляд за дітьми під час хвороби здійснювався батьком дітей (а.с. 9 том 1). Згідно Довідки №05 від 29 травня 2024 року Роганського дошкільного навчального закладу (ясла-садок) № 2 Роганської селищної ради Харківського району Харківської області ОСОБА_3 , 2017 року народження, відвідувала дошкільний навчальний заклад № 2 до початку введення воєнного стану. Батько приділяв належну увагу вихованню дочки, піклувався, забезпечував матеріально (а.с. 11 том 1). Відповідно до витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимостей» ОСОБА_1 станом на 11 червня 2024 року до кримінальної відповідальності не притягувався, незнятої чи непогашеної судимості не має (а.с. 8 том 1). ОСОБА_1 на обліку у психіатра та нарколога не перебуває, наркотичних речовин та алкогольних напоїв не вживає, що підтверджується Довідкою про проходження попереднього, періодичного та позачергового психіатричних оглядів, у тому числі на предмет вживання психоактивних речовин № 1854 (а.с. 15 том 1). Як вбачається з листа Харківського РУП №2 ГУНП в Харківській області від 29 вересня 2022 року малолітня ОСОБА_4 , 2019 року народження, доставлялась до Карпівської ЦРЛ Полтавської області 14 травня 2022 року, з адреси: АДРЕСА_2 , з діагнозом отруєння розчинувачем (ЄО № 1414 від 14 травня 2022 року ВП № 3 (м. Карліва) Полтавського РУП ГУНП в Харківській області). Також 20 червня 2022 року малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , доставлялась до Карпівської КНП Полтавської області, з вказаної адреси з діагнозом проковтнула металеву монету номіналом 5 грн (СО № 1903 від 20 червня 2022 року ВП № 3 (м. Карліва) Полтавського РУП ГУНП в Харківській області). Дані події могли статися в зв`язку з недбалим ставленням до виховання своїх дітей з боку матері ОСОБА_6 (а.с. 10 том 1). Відповідно до заяви, справжність підпису на якій посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, Мороз Г.І. та зареєстровано в реєстрі за № 1062, ОСОБА_6 відмовилася від своїх батьківських прав відносно своїх малолітніх дітей, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та не заперечує проти позбавлення себе батьківських прав відносно своїх малолітніх дочок (а.с. 18 том 1). Малороганською селищною радою Харківського району Харківської області складено висновок від 30 жовтня 2024 року №02-20/2948 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_6 у відношенні її малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У висновку зазначалось, що ОСОБА_6 з`явилась до служби у справах дітей та надала заяву, в якій не заперечувала проти позбавлення її батьківських прав (а.с. 75-84 том 1). Як вбачається з довідки віце-президента федерації пауерліфтінга України RAW100% ОСОБА_3 є спортсменкою федерації, батько приділяє їй увагу та займається вихованням, натомість ОСОБА_6 до федерації жодного разу не зверталась (а.с. 109 том 1). Відповідно до довідки директора ПЗХХЛ «початок мудрості» Горяєвої О. від 11 листопада 2024 року №01-48/178, ОСОБА_3 є ученицею 1-А класу з 06 серпня 2024 року, мати дитини ОСОБА_6 не підтримує зв`язків з навчальним закладом (а.с. 14 том 1). Згідно довідки ВП №3 ХРУП №3 ГУНП в Харківській області, ОСОБА_6 залишила 02 серпня 2024 року дітей без нагляду, зазначена подія зареєстрована в ІКС «ІПНП» за №7270 від 02 серпня 2024 року (а.с. 115-116 том 1). Як вбачається з відомостей ВП №3 ХРУП №3 ГУНП в Харківській області вих.№21109 від 21 листопада 2024 року, ОСОБА_6 16 листопада 2024 року зверталась із заявою щодо перешкоджання ОСОБА_1 у спілкуванні та побаченні з дітьми (а.с. 128). Згідно з довідкою від 25 листопада 2024 року спортивного клубу Pulse Gym, ОСОБА_1 займається та сам тренує дочку ОСОБА_7 , дочка ОСОБА_8 тренується в студії гімнастики «Ялос» (а.с. 136 том 1). Крім того, представником відповідача надано аудіозапис розмов сторін (а.с. 206а диск том 1), а стороною позивача надано роздруківки з фото з сайту Germany.escortnews.com та скріншоти листування (а.с. 226-250 том 1). Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 підтвердили обставини щодо недостатньої участі ОСОБА_6 у житті дітей. Частиною 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. У рішенні по справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, п. 90), і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. Відповідно до частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини і водночас, санкція (відповідальність) за протиправну винну поведінку матері або батька. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Отже, вирішуючи спір про позбавлення батьківських прав, суд передусім повинен дати оцінку дотриманню якнайкращих інтересів дитини, що передбачає пошук і знаходження балансу між усіма елементами, які потрібні для ухвалення справедливого судового рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), які надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати виключно після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки не у достатній мірі спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Відсутність емоційного зв`язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2020 року в справі № 753/9433/17, провадження № 61-3462св20. Недостатня участь одного з батьків у вихованні дітей не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав, таке допускається лише за умови винності в умисному ухиленні від виконання батьківських обов`язків, коли змінити поведінку особи неможливо (постанови Верховного Суду від 24 серпня 2022 року у справі № 640/13989/19, провадження № 61-19388св21, від 22 серпня 2022 року у справі № 462/1991/20, провадження № 61-21418св21). Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 07 листопада 2023 року у справі № 601/928/22, від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22, від 10 вересня 2025 року у справі № 639/2319/24. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною. Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22). Дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи ОСОБА_1 не доведено. Суду не надано відомостей про те, що відповідачка зловживає алкогольними напоями чи наркотичними речовинами, перебуває на наркологічному чи психіатричному обліку, на обліку в органах опіки та піклування, притягувалась до кримінальної чи адміністративної відповідальності, зокрема, за невиконання батьківських обов`язків за ст. 184 КУпАП, тощо. Сам факт того, що мати дітей не мешкає разом з ними, не бере участі у вихованні дочок у достатній мірі, з огляду на неприязні відносини між сторонами, не може бути підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав. Твердження позивача щодо того, що суд не врахував показання свідків і надані ним письмові докази, є безпідставними, адже вказані докази, зокрема, відомості з навчальних закладів і закладів охорони здоров`я, беззаперечно не підтверджують винної поведінки відповідачки, її свідомого нехтування своїми батьківськими обов`язками, тобто наявності підстав для позбавлення її батьківських прав щодо дітей. Посилання ОСОБА_1 на висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідачки батьківських прав колегія суддів відхиляє, адже у вказаному висновку не наведено мотивів щодо необхідності позбавлення відповідачки батьківських прав. Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, провадження № 61-1344св20. З висновку органу опіки та піклування від 30 жовтня 2024 року вбачається, що він ґрунтується на особистих поясненнях позивача, а також інформації з навчального закладу, закладу охорони здоров`я, які містяться й у матеріалах справи, а також заяві відповідачки про відсутність заперечень щодо позбавлення її батьківських прав. У вказаному висновку не наведено беззаперечних підстав та аргументів, які б вказували на необхідність позбавлення відповідачки батьківських прав. Висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками, чи наявності з боку матері загрози для дітей та їхнього здоров`я. У висновку не зазначено, яка робота проведена органом опіки та піклування з родиною щодо врегулювання спірних відносин. Отже, суд першої інстанції мав підстави для незгоди з таким висновком. Заява відповідачки щодо відмови від батьківських прав стосовно дітей також не може бути підставою для позбавлення її батьківських прав, адже за приписами статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Встановивши, що ОСОБА_1 не надано належних і допустимих доказів наявності підстав для застосування до ОСОБА_2 такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав, колегія суддів, керуючись якнайкращими інтересами дітей, погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні його позову та необхідність попередження відповідачки про зміну її ставлення до виховання дочок, оскільки вона як мати не бере достатньої участі у їхньому вихованні, не вживає активних заходів щодо відновлення регулярного спілкування з дітьми. Надання можливості відповідачці змінити ставлення до виховання дочок стосується, насамперед, урахування якнайкращих інтересів дітей. У разі відсутності реальних змін у поведінці відповідачки і її небажання змінити своє ставлення до виконання батьківських обов`язків протягом розумного строку після ухвалення судового рішення позивач не позбавлений права повторно звернутися до суду із аналогічним позовом. При цьому, при розгляді такої справи суд повинен буде врахувати той факт, що до відповідачки раніше застосовувалось попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дочок, та на підставі наданих сторонами доказів оцінити, чи було вчинено нею дії на виконання такого попередження. Залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року в справі № 317/2256/22, від 22 січня 2025 року в справі № 333/8983/23, від 04 квітня 2025 року в справі № 6290/3692/23). Визнання відповідачкою позову у заяві від 24 квітня 2026 року колегія суддів апеляційного суду не приймає, виходячи з наступного. Згідно з частинами першою, четвертою статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19 (провадження № 61-2251св22)). Крім того, лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може слугувати підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України, для позбавлення батьківських прав, що узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22. При цьому, колегія суддів враховує, що під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачка не подавала заяву про визнання позову, натомість заперечувала проти задоволення позову, тобто її позиція у справі є суперечливою. Отже, враховуючи, що підстави для задоволення позову відсутні, а визнання відповідачкою позову суперечить закону та моральним засадам суспільства, а також порушує якнайкращі інтереси дітей, колегія суддів не приймає таке визнання. Схожих за змістом висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22 (провадження № 61-11993св23), від 05 березня 2025 року у справі № 336/1230/23 (провадження № 61-872св25). Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 09 березня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 01 червня 2026 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді О.Ю. Тичкова В.Б. Яцина