Постанова 4851 № 520/6735/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 травня 2026 р.Справа № 520/6735/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Спаскіна О.А. , Макаренко Я.М. , за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С. представника позивача Дьома К.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2025 (суддя: Чудних С.О., м. Харків, повний текст складено 18.11.2025) по справі № 520/6735/25 за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі по тексту відповідач, ГУДПС у м. Києві), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 23.09.2024 №1065120707. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідачем протиправно винесено податкове повідомлення-рішення від 23.09.2024 №1065120707 за порушення п.12 ст.3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг від 06.07.1995 №265/95-ВР, оскільки позивачем було надано всі документи на запит податкового органу від 21.07.2025 у підтвердження законності здійснення господарської діяльності. Також, позивач, з викладених підстав, вказує на неправомірність наказу на проведення фактичної перевірки від 15.07.2024 № 6923-п. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2025 по справі № 520/6735/25 адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 23.09.2024 року №1065120707. Стягнуто на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві у розмірі 3133,00 (три тисячі сто тридцять три ) грн. 00 коп.. Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин у справі та порушення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2025 по справі № 520/6735/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, з викладених підстав, вказує, що контролюючий орган не порушував чинного законодавства, яке регулює підстави та порядок проведення фактичних перевірок. Враховуючи, що контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу «Про проведення фактичної перевірки» ФОП ОСОБА_1 , такий як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки оскарження вже реалізованого наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Вказує, що ГУ ДПС в Одеській області відповідно до наказу від 15.07.2024 № 6923-п проведено фактичну перевірку магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », де здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ), за результатами якої складено акт перевірки від 15.07.2024 № 38814/10/36/07/ НОМЕР_2 . Перевіркою встановлено факт наявності в продажу товарів необлікованих належним чином за місцем реалізації та зберігання. Загальна сума необлікованих товарів становить 389 359, 00 грн.. Таким чином, ГУ ДПС у м. Києві на підставі акту перевірки від 24.07.2024 № 3055/15/26/РРО/ НОМЕР_1 правомірно винесено податкове повідомлення-рішення № 0943830707 про стягнення з ФОП ОСОБА_1 391 616, 00 грн. штрафних санкцій за порушення п. 12 ст. 3 Закону №

265. Позивач, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить суд залишити апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2025 по справі № 520/6735/25 без змін. Згідно з ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Судовим розглядом встановлено, що Головним управлінням ДПС у Київській області на підставі ст.20, ст. 80 Податкового кодексу України, КЗпП України, Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг від 06.07.1995 №265/95-ВР, Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Правління Національного банку України від 29.12.2017 №148, наказу Головного управління ДПС в Одеській області на проведення фактичної перевірки від 15.07.2024 № 6923-п та на підставі направлень на перевірку від 15.07.2024 №14030/15-32-07-06-15, №14031/15-32-07-06-15 проведена фактична перевірка господарської одиниці (торговельне місце ІНФОРМАЦІЯ_1 ), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 . З наказу про проведення перевірки вбачається, що правовою підставою для проведення перевірки слугував п.п. 80.2.2. п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України, відповідно до якого фактична перевірка може проводитися у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів. Перевірка здійснювалася у присутності продавця ОСОБА_2 , з врученням останній до початку її проведення наказу, направлень на перевірку та пред`явленням службових посвідчень, що підтверджується відповідною відміткою та підписом у направленнях на перевірку. За результатами проведеної перевірки посадовим особами Головного управління ДПС в Одеській області складено Акт фактичної перевірки від 24.07.2024 реєстраційний №3055/15/26/РРО/ НОМЕР_1 , відповідно до якого перевіркою встановлено порушення п.п. 1, 2, 7, 12 ст. 3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг від 06.07.1995 №265/95-ВР, п. 85.2 ст. 85 ПК України. За результатами розгляду матеріалів перевірки Головним управлінням ДПС у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення №0943830707 від 23.09.2024, яким застосовано до ФОП ОСОБА_1 штрафні санкції у сумі 391616,00 грн. за порушення п. 12 ст. 3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг від 06.07.1995 №265/95-ВР. Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом. Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з протиправності спірного податкового повідомлення-рішення. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі -ПК України). Пунктом 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України (надалі - ПК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що контролюючі органи виконують такі функції: 19-1.1.14. здійснюють контроль у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, контроль за їх цільовим використанням, забезпечують міжгалузеву координацію у цій сфері; 19-1.1.16. здійснюють заходи щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального; 19-1.1.17. проводять роботу щодо боротьби з незаконним виробництвом, переміщенням, обігом спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального. Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. Щодо підстав проведення перевірки, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до вимог пп.62.1.3 п.6.2.1 ст.62 ПК України, звірки та перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин, є формами податкового контролю. Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено право контролюючих органів проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Фактичною перевіркою згідно підп.75.1.3 п.75.1 ст.75 ПК України вважається така, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Вона здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Порядок проведення фактичної перевірки визначений у ст.80 ПК України. Для вирішення спору суд враховує висновки Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, викладені у поставної від 26 березня 2024 року у справі №420/9909/23. Судова палата звернула увагу на правове формулювання п.80.2 ст.80 ПК України, контекст якої передбачає (встановлює) можливість проведення перевірки, як за наявності виключно (хоча б) однієї підстави, указаної в цій нормі, так і за наявності одночасно декількох таких підстав у їх сукупності, що є мірою достатності для виникнення у контролюючого органу права на призначення перевірки. Водночас запроваджене законодавцем правове регулювання у цій нормі зумовлює і певні особливості її застосування контролюючим органом, оскільки абзацом третім п.81.1 ст.81 ПК України закріплені обов`язкові вимоги до змісту наказу про призначення перевірки, зокрема, необхідність відображення у ньому підстави для її проведення, визначеної цим Кодексом. У справі, що розглядається, в основу проведення фактичної перевірки позивача відповідачем покладено підп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України (правова підстава). За приписами підп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів. Вимоги до змісту наказу про проведення перевірки фактично визначені в абз. 3 п. 81.1 ст. 81 ПК України. За змістом вказаної норми права, в такому наказі зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу. Водночас, аналіз абз.3 п.81.1 ст.81 ПК України не дає підстав для висновку, що в наказі про проведення перевірки в обов`язковому порядку має бути зазначено конкретну норму податкового або іншого законодавства, контроль за якими покладено на контролюючи органи, яка порушується платником. Верховний Суд у складі Судової палати вважає, що аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб`єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів. Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з`ясувати питання дотримання суб`єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов`язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки. Так, як вже встановлено судом, контролюючим органом проведена фактична перевірка магазину " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 . Дослідивши копію вищезазначеного наказу, колегією суддів встановлено, що такий містить, зокрема, відомості про: - мету проведення перевірки, зокрема, перевірити порядок здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтво, у тому числі про обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), дотримання вимог законодавства щодо встановлених державою фіксованих цін, граничних цін та граничних рівнів торговельної надбавки (націнки); - вид перевірки фактична перевірка; - підстави для проведення перевірки п.п.80.2.2, п.п.80.2.3, п.п.80.2.4, п. 80.2 ст.80 ПК України. - період діяльності, що перевіряється. Щодо посилань позивача на те, що, приймаючи наказ про проведення фактичної перевірки позивача, контролюючий орган лише обмежився посиланнями на норми чинного законодавства, в тому числі норми Податкового кодексу України, але при цьому контролюючий орган жодним чином не обґрунтував, що саме зумовило необхідність проведення перевірки, колегія суддів зазначає, що позивач помилково ототожнює правові підстави для проведення певного виду перевірки з фактичними підставами її проведення. Згідно з наказом ГУ ДПС в Одеській області від 15.07.2024 №6923-п про проведення фактичної перевірки мережі магазинів Техно Їжак, п.1 - проведено фактичну перевірку мережі магазинів Техно Їжак за адресами господарських одиниць: АДРЕСА_1 ;. м. Одеса, пр-т Небесної Сотні, буд. 2; м. Одеса, вул. Новощіпний Ряд, буд. 2 з 15 липня 2024 року тривалістю 10 діб. Перевірку проведено за період діяльності з 16.07.2021 по дату закінчення фактичної перевірки з метою здійснення контролю щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). У наказі зазначено як підставу проведення перевірки наявну податкову інформацію щодо можливих фактів здійснення реалізації сірої (контрабандної) техніки APPLE. З вищенаведеного вбачається, що передумовою проведення фактичної перевірки з підстав, передбачених пп. 80.2.2, 80.2.7 п.80.2 ст.80 ПК України, може бути отримання у встановленому законодавством порядку від державних органів або органів місцевого самоврядування інформації, що свідчить про можливі порушення платником податків законодавства контроль за яким покладено на контролюючі органи. Отже, передумовою проведення фактичної перевірки з підстав, передбачених пп.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України є отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби. Як вбачається з матеріалів справи, наказ ГУ ДПС в Одеській області від 15.07.2024 №6923-п про проведення фактичної перевірки мережі магазинів Техно Їжак прийнятий без зазначення, яка саме інформація була підставою для проведення фактичної перевірки, тобто в наказі не зазначено обґрунтування проведення фактичної перевірки. Крім того, зазначеної інформації, отриманої у встановленому законом порядку відповідачем до суду не надано, під час судового розгляду судом не встановлено. Таким чином, ГУ ДПС в Одеській області без отримання інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування з приводу можливих порушень законодавства ФОП ОСОБА_1 було прийнято рішення про проведення фактичної перевірки. ГУ ДПС в Одеській області видано наказ на проведення фактичної перевірки мережі магазинів ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто об`єкта господарювання, а не суб`єкта господарювання ФОП ОСОБА_1 , що вказує на безпідставність та необґрунтованість такого, оскільки у самому наказі про призначення перевірки взагалі не конкретизовано суть порушення та суб`єкт господарювання, який здійснив порушення. Водночас, слід зауважити, що наказ повинен містити інформацію про хоча і можливі, проте конкретні порушення позивачем законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи. Отже, приймаючи наказ про проведення фактичної перевірки позивача, контролюючий орган лише обмежився посиланнями на норми чинного законодавства, в тому числі норми Податкового кодексу України, якими визначено підстави для проведення фактичної перевірки платника податків. Але при цьому контролюючий орган жодним чином не обґрунтував, що саме зумовило необхідність проведення перевірки, наявність (отримання) якої саме інформації стало приводом для її проведення, а також не вказав чітку мету перевірки, що має визначатися з підстав проведення перевірки. Верховний Суд у постанові від 21.07.2022 у справі №320/1864/21 дійшов висновку, що для зазначення підстави для проведення перевірки не достатньо вказати номер підпункту статті Податкового кодексу України. Тобто, підставою для проведення фактичної перевірки є не посилання на положення Податкового кодексу України, а зазначення конкретно-визначених відомостей та/або даних, які відображені на матеріальних носіях або в електронному вигляді, що стали безпосередньою підставою для проведення фактичної перевірки, з яких особа, яка знайомиться із наказом, може встановити обґрунтованість її призначення та проведення. Також, слід зазначити, що, відповідно до п. 81.1 ст. 81 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи-платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи-платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки. Проте, наказ ГУ ДПС в Одеській області від 15 липня 2024 року №6923-п не містить найменування та реквізитів суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи-платника податку, який перевіряється). Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про протиправність наказу податкового органу на призначення перевірки. Так, у постанові від 08 вересня 2021 року у справі №816/228/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок, що у разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів перевіряє суть виявлених порушень та зазначає наступне. Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі визначає Закон України від 06 липня 1995 року №265/95-ВР Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг (далі - Закон №265/95-ВР). Відповідно до п.12 ч.1 ст.3 Закону №265/95-ВР, суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння). Оскільки позивач здійснює господарську діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, на нього поширюється вказана норма щодо ведення обліку товарних запасів. Порядок ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб-підприємців, у тому числі платників єдиного податку, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2021 року № 496 (далі Порядок №496). У Порядку № 496 терміни вживаються в таких значеннях: - документи, які підтверджують облік та походження товарів - Форма ведення обліку товарних запасів, визначена додатком до цього Порядку (далі - Форма обліку), та первинні документи; - первинні документи - опис залишку товарів на початок обліку, накладні, транспортні документи, митні декларації, акти закупки, фіскальні чеки, товарні чеки, інші документи, що містять реквізити, які дозволяють ідентифікувати постачальника та отримувача товару (найменування суб`єкта господарювання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (далі - РНОКПП) або код згідно з ЄДРПОУ суб`єкта господарювання, серія та номер паспорта / номер ID картки для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття РНОКПП та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відповідну відмітку в паспорті), дату проведення операції, найменування, кількість та вартість товару. Опис залишку товарів на початок обліку складається в довільній формі та має містити інформацію про: найменування товарів, наявних у такої ФОП на дату набуття ним обов`язку щодо ведення обліку товарних запасів, кількості таких товарів (із зазначенням одиниці виміру) та їх вартості, самостійно визначеної ФОП. У первинних документах, що засвідчують знищення, втрату або використання товарів на власні потреби, зазначається вартість товару за ціною придбання, підтвердженою обліком товарів, визначеним цим Порядком, та не зазначаються реквізити постачальника і отримувача товару; - товарні запаси - сукупність товарів, що утримуються ФОП для подальшого продажу (надання послуг). Пунктами 1, 2 розділу ІІ Порядку № 496 визначено, що облік товарних запасів здійснюється ФОП шляхом постійного внесення до Форми обліку інформації про надходження та вибуття товарів на підставі первинних документів, які є невід`ємною частиною такого обліку. ФОП, яка здійснює діяльність у декількох місцях продажу (господарських об`єктах), веде облік товарних запасів також за кожним окремим місцем продажу (господарським об`єктом) на підставі первинних документів, які підтверджують отримання товарів такою ФОП або окремим місцем продажу (господарським об`єктом), та/або первинних документів на внутрішнє переміщення товарів між ФОП та його окремими місцями продажу (господарськими об`єктами). Первинні документи на внутрішнє переміщення товарів є невід`ємною частиною такого обліку. Первинні документи, на підставі яких внесено записи до Форми обліку, є обов`язковими додатками до такої форми. Внесення даних до Форми обліку щодо надходження товарів на підставі первинних документів здійснюється до початку їх реалізації. Форма обліку ведеться за вибором ФОП у паперовій або в електронній формі. Форма обліку має містити зазначені в довільному порядку дані ФОП: прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки ФОП або серія та номер паспорта/номер ID картки для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття РНОКПП та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відповідну відмітку в паспорті, податкова адреса, назва та адреса місця продажу (господарського об`єкта) або місця зберігання, в межах якого ведеться облік. Для паперової форми обліку зазначені дані мають міститися на титульному аркуші. Під час ведення обліку товарних запасів у паперовій формі записи у Формі обліку виконуються розбірливо чорнилом темного кольору або кульковою ручкою (пункт 7 розділу ІІ Порядку № 496). За змістом пунктів 9 - 11 Порядку № 496 заборонено продаж товарів, на які у місцях продажу таких товарів (господарських об`єктах) відсутні: 1) первинні документи, записи про які внесено до Форми обліку; 2) відповідні записи у Формі обліку про наявні первинні документи; 3) первинні документи і записи у Формі обліку про такі первинні документи. Форма обліку, первинні документи на товари мають зберігатись у місці продажу (господарському об`єкті) до моменту вибуття останньої одиниці товару, відображеної в таких первинних документах. Такі документи щомісячно групуються в хронологічному порядку їх відображення у Формі обліку та/або підшиваються для подальшого зберігання разом із Формою обліку, в якій інформацію про такі документи відображено. Форма обліку, первинні документи, які підтверджують облік та походження товарів, надаються посадовій особі контролюючого органу на її вимогу під час проведення перевірки. У разі якщо оригінали первинних документів відсутні у місці продажу, посадовій особі контролюючого органу можуть бути надані копії таких первинних документів з подальшим пред`явленням їх оригіналів до закінчення перевірки (за потреби). Такі документи надаються особисто ФОП або особою, яка фактично здійснює продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об`єкті) такої ФОП. Відповідно до пункту 85.2 статті 85 ПК України, платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки. Як передбачено пунктом 85.6 статті 85 ПК України, у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акту, в ньому вчиняється відповідний запис. Відповідно до пункту 44.6 статті 44 ПК України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення. Отже, надання платником фінансово-господарських документів під час проведення перевірки є необхідною умовою підтвердження ведення бухгалтерського обліку та правомірності формування ним показників податкового обліку. Обов`язок платника зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі документів. Ненадання платником податків документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України до їх відсутності. Якщо ж платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені ним у податковій звітності, але не надані під час перевірки, такі документи мають бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення. Необхідність врахування контролюючим органом під час прийняття податкового повідомлення-рішення документів, наданих платником разом із запереченнями на акт перевірки підтверджується сталою та послідовною практикою Верховного Суду, викладеною зокрема у постановах від 06 серпня 2019 року у справі №160/8441/18, від 29 травня 2020 року у справі №826/27811/15, від 29 січня 2021 року у справі №813/2232/17, від 29 вересня 2021 року у справі №320/4918/19, від 27 червня 2024 року у справі №580/4890/23. Надаючи оцінку доводам сторін з приводу спірних правовідносин у даній справі, колегія суддів зауважує, що передбачені статтею 20 Закону № 265/95-ВР штрафні санкції застосовуються до суб`єктів господарювання за два самостійних порушення, а саме: 1) за реалізацію товарів, які необліковані у встановленому порядку; та/або 2) ненадання під час проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). Як вбачається з пояснень відповідача, підставою для застосування до позивача штрафних санкцій є те, що працівником позивача не надано посадовим особам контролюючого органу перед початком проведення фактичної перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці їх продажу. Тобто, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем не у зв`язку з неведенням позивачем обліку товарів чи реалізацією товарів, які необліковані у встановленому порядку, а саме за ненадання таких документів посадовим особам податкового органу під час проведення перевірки. Так, у акті фактичної перевірки, в якому контролюючим органом встановлено порушення, зокрема п. 12 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (далі - Закон про РРО), зазначено наступне: «Перевіркою встановлено, що ФОП Дрей не ведеться (частково) облік товарних запасів за місцем їх реалізації, а саме: до перевірки не надано жодних документів щодо обліку та походження товарів згідно складеного опису на загальну суму 389 359 , 00 грн.». Тобто, в акті фактичної перевірки вказано про порушення позивачем вимог п. 12 ст. 3 Закону № 265/95-ВР лише в частині відсутності встановленого законодавством обліку товарних запасів, що перебувають на реалізації в належних позивачу магазині. Поряд з тим, відповідач зазначає, що під час перевірки документи, що підтверджують походження та облік ТМЦ не надані, що підтверджується Описом залишків товарів, які знаходилися на реалізації. Колегія суддів акцентує увагу, що ключовим елементом норми пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР (щодо обов`язку суб`єкта господарювання надати облікові документи) є словосполучення товарні запаси, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу. Зазначене положення деталізується у пункті 10 Порядку № 496, де чітко зазначено, що форма обліку, первинні документи на товари мають зберігатись у місці продажу (господарському об`єкті) до моменту вибуття останньої одиниці товару, відображеної в таких первинних документах. Як зазначено вище, за змістом статті 20 Закону №265/95-ВР, суб`єкт господарювання несе відповідальність за (окремо або в сукупності): 1) здійснення реалізації товарів, які необліковані у встановленому порядку; 2) ненадання під час перевірки документів, які підтверджують саме облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). Проте кожна з зазначених умов кореспондується з обов`язком платника податків надавати під час перевірки облікові та первинні документи на товари, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу. Щодо посилань відповідача на опис податковим органом під час проведення фактичної перевірки позивача залишків товарів, які знаходяться на реалізації в магазині " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає наступне. Згідно з пунктом 20.1.9. ПК України, контролюючі органи мають право під час проведення перевірки вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки з використанням інформації та документів щодо результатів такої інвентаризації за наслідками таких перевірок або під час наступних заходів податкового контролю. Порядок проведення інвентаризації активів і зобов`язань та оформлення її результатів визначає Положення про інвентаризацію активів та зобов`язань, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014 № 879, яке застосовується юридичними особами, створеними відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також представництвами іноземних суб`єктів господарської діяльності. Відповідно до п. 5 розділу І Положення № 879, інвентаризація проводиться з метою забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства. Під час інвентаризації активів і зобов`язань перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан, відповідність критеріям визнання і оцінка. Згідно з п. 7 розділу І Положення № 879, проведення інвентаризації є обов`язковим, зокрема, на підставі належним чином оформленого документа органу, який відповідно до закону має право вимагати проведення такої інвентаризації. У цих випадках інвентаризація має розпочатися у термін та в обсязі, зазначених у належним чином оформленому документі цих органів, але не раніше дня отримання підприємством відповідного документа. Відповідно до п. 1 розділу ІІ Положення № 879, для проведення інвентаризації на підприємстві розпорядчим документом керівника підприємства створюється інвентаризаційна комісія з представників апарату управління підприємства, бухгалтерської служби (представників аудиторської фірми, централізованої бухгалтерії, суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, яка здійснює ведення бухгалтерського обліку на підприємстві на договірних засадах) та досвідчених працівників підприємства, які знають об`єкт інвентаризації, ціни та первинний облік (інженери, технологи, механіки, виконавці робіт, товарознавці, економісти, бухгалтери). Інвентаризаційну комісію очолює керівник підприємства (його заступник) або керівник структурного підрозділу підприємства, уповноважений керівником підприємства. У разі проведення інвентаризації за судовим рішенням або на підставі належним чином оформленого документа органу, який відповідно до закону має право вимагати проведення такої інвентаризації, посадові особи відповідного органу (за їх згодою) можуть бути присутні при проведенні інвентаризації. Верховний Суд в постанові від 26 вересня 2023 року по справі № 640/19859/21 вказав, що аналіз правових норм дає підстави для висновку про наступне: контролюючий орган під час проведення перевірки має право вимагати проведення платником податків інвентаризації; контролюючий орган має направити належним чином оформлений документ, який містить вимогу на проведення інвентаризації; платник податків, який отримав вимогу про проведення інвентаризацію, зобов`язаний провести інвентаризацію; розпорядчим документом керівника платника податків створюється інвентаризаційна комісія. Інвентаризація проводиться повним складом інвентаризаційної комісії та у присутності матеріально відповідальної особи; особи контролюючого органу (за їх згодою) можуть бути присутні при проведенні інвентаризації. Таким чином, проведення інвентаризації під час проведення перевірок контролюючого органу є обов`язком платника податку, яка здійснюється на підставі належним чином оформленого документа контролюючого органу. При цьому проведення інвентаризації має здійснюватись саме платником, а контролюючий орган може лише вимагати її проведення та бути присутні ними під час її проведення (за їх згодою). Отож, за своєю суттю інвентаризація - це перевірка фактичної наявності майна і співставлення даних інвентаризації з бухгалтерським обліком. Нестачу товару можна виявити, коли відомі дані про залишки товару на початок інвентаризації та їх рух (вибуття, надходження) за звітний період. При цьому відомості щодо даних залишку товарів на початок інвентаризації мають встановлюватись на підставі первинної документації. Таким чином, проведення платником податків на вимогу контролюючого органу під час проведення податкової перевірки інвентаризації товарів є єдиним встановленим законом засобом доказування нестачі чи наявності товарів у платника податку і, відповідно, використання чи невикористання платником податку таких товарів в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №807/1556/17, від 18.03.2024 у справі №120/2466/23, від 15.04.2024 справі №120/2764/23). Поряд із тим, матеріали справи не містять належних доказів та документів на підтвердження пред`явлення контролюючим органом позивачу вимоги про проведення інвентаризації у магазині ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 , що сторонами не заперечується. Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає, що опис залишків товарів, які знаходяться на реалізіції в магазині " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", складений податковим органом з порушенням вимог податкового законодавства та не є належним доказом по справі. Також, колегія суддів звертає увагу, що, згідно з запитом про надання документів від 15.07.2024, врученим продавцю магазину " ІНФОРМАЦІЯ_1 " - ОСОБА_2 , податковим органом було витребувано всі необхідні документи під час проведення перевірки, при цьому відповідачем не надано до суду відповідного акту з зафіксованою відмовою надати такі документи. Разом з тим, позивачем надано відповідь на вказаний запит (а.с.23), згідно з якою ФОП ОСОБА_1 було надано всі необхідні запитувані контролюючим органом документи як під час проведення перевірки, так і після її проведення. Колегія суддів також враховує, що позивач, не погодившись з висновками спірного акту перевірки, подав до податкового органу заперечення на акт перевірки, яке зареєстроване контролюючим органом, що підтверджено матеріалами справи. Разом із запереченням позивач додатково надав контролюючому органу всі додатково витребувані документи, що підтверджено матеріалами справи. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що за результатами розгляду поданих ФОП ОСОБА_1 заперечень до акту фактичної перевірки його висновки залишено без змін. Однак, відповідачем, всупереч вимогам п.86.7 та п.86.8 статті 86 ПК України, не надавалась оцінка вказаним документам на предмет їх відповідності Порядку ведення обліку товарних запасів. У податкового органу не виникало зауважень до поданих документів, в тому числі складення таких з порушенням законодавства. Таким чином, оскільки видаткові накладні на переміщення товарів та форму ведення обліку товарних запасів, які наявні в матеріалах справи, було надано контролюючому органу разом із запереченнями на спірний акт перевірки, такі мали бути враховані податковим органом під час вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення позивача до відповідальності відповідно до статті 20 Закону № 265/95-ВР. Верховний Суд у постанові від 17.08.2023 у справі № 380/8798/21 у чергове підтвердив попередньо сформовану сталу практику з цього питання (постанови від 06.08.2019 у справі № 160/8441/18, від 29.05.2020 у справі № 826/27811/15, від 08.09.2019 у справі № 802/1069/13-а) та вказав, що: обставина порушення платником податків обов`язку, встановленого пунктом 85.2 статті 85 ПК України, щодо надання після початку перевірки всіх документів, які належать або пов`язані з предметом перевірки, не означає, що такий платник не має права додатково їх надати до прийняття відповідного рішення й, при цьому, не звільняє контролюючий орган від обов`язку врахувати додатково надані платником документи у строк, встановлений абзацом другим пункту 44.7 статті 44 ПК України, при прийнятті рішення, що прямо передбачено нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України. У постанові від 21.09.2023 у справі № 280/1310/22 Верховний Суд дійшов висновку, що документи, надані разом із запереченнями, є наданими під час проведення перевірки, тому мають бути враховані при прийнятті рішення: До заперечень на акт перевірки позивач надав підтвердження установленого порядку ведення обліку товарів […]. Заперечення на акт перевірки і додані до них документи є невід`ємною частиною матеріалів перевірки і мають бути враховані контролюючим органом під час прийняття рішення в силу пункту 86.1., підпункту 86.7.4. пункту 86.7. статті 86 ПК України. Наведене підтверджує, що саме під час проведення перевірки суб`єкт господарювання надав контролюючому органу у паперовій формі документи, які підтверджують облік та походження товарів, що на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). Тобто, кваліфікація порушення за ст. 20 Закону є безпідставною, якщо документи, що підтверджують належний облік товарів, були надані разом із запереченнями, оскільки вони вважаються наданими під час проведення перевірки. За наявності заперечень платника податків до акту перевірки та додаткових документів і пояснень, зокрема документів, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, поданих у порядку, встановленому цією статтею, податкове повідомлення-рішення приймається в порядку та строки, визначені пунктом 86.7 цієї статті. За змістом наведених норм податкового законодавства, ця процедура сприяє забезпеченню справедливості та об`єктивності під час проведення перевірок та розгляду спорів між платниками податків та контролюючими органами. Неврахування контролюючим органом при прийнятті податкового повідомлення-рішення поданих заперечень на акт перевірки є підставою для їх скасування. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 12.07.2023 у справі №200/4704/21. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами твердження про порушення вимог пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР, а саме неведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації: на момент проведення перевірки в магазині відсутні будь-які документи, які підтверджують походження та/або придбання товарів, які знаходяться в реалізації та підлягають гарантійному ремонту та обслуговуванню. В той же час позивачем спростовано такі доводи долученими до матеріалів справи копіями бухгалтерських документів та доказами направлення таких до податкового органу разом із запереченням. Відтак, податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 23.09.2024 року №1065120707 є протиправним та підлягає скасуванню. Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін (п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України). Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2025 по справі № 520/6735/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя С.П. Жигилій Судді О.А. Спаскін Я.М. Макаренко