Постанова 4857 № 140/7253/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 квітня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/7253/22 пров. № А/857/2980/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10.01.2023р. в адміністративній справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській обл. про визнання протиправним та скасування рішення про застосування фінансових санкцій (суддя суду І інстанції: Смокович В.І., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 10.01.2023р., м.Луцьк; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 10.01.2023р.),- В С Т А Н О В И В: 04.11.2022р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) позивач Фізична особа-підприємець /ФОП/ ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати прийняте відповідачем Головним управлінням /ГУ/ ДПС у Волинській обл. рішення № 000238-09 від 22.03.2022р. про застосування штрафних санкцій в розмірі 44000 грн. (а.с.1-3). Розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (в письмовому провадженні) (а.с.16 і на звороті). Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10.01.2023р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.35-39). Не погодившись з винесеним судовим рішенням, його оскаржив позивач ФОП ОСОБА_1 , який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задовольнити (а.с.41-42). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що згідно усталеної судової практики наявність порушення вимог закону під час призначення або проведення перевірки може бути покладено в основу позову про скасування податкових повідомлень-рішень чи іншого рішення, прийнятого за результатами такої перевірки. В розглядуваній ситуації, приймаючи наказ № 2734 від 23.09.2021р. «Про проведення фактичної перевірки», контролюючий орган обмежився лише посиланнями на норми чинного законодавства, у тому числі норми Податкового кодексу /ПК/ України, якими визначено підстави для проведення фактичної перевірки платника податків, однак жодним чином не обґрунтував конкретні причини (обставини), які зумовили необхідність проведення перевірки ФОП ОСОБА_1 , наявність (отримання) якої саме інформації стало приводом для її проведення, а також не вказав мету перевірки, що має визначатися з підстав проведення перевірки, вказавши лише як мету перевірки дотримання чинного законодавства щодо обігу алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального. Окрім цього, для призначення та проведення фактичної перевірки платника податків недостатньо зазначення номера підпункту статті ПК України, особливо якщо такий пункт містить декілька обґрунтувань для проведення перевірки. Не має згадки в спірному наказі про доповідну записку начальника управління контролю за підакцизними товарами № 1089/03-20-09-01 від 23.09.2021р. Також призначена перевірка носить характер документальної перевірки, оскільки охоплювала період діяльності позивача тривалістю 1095 днів. Відповідачем ГУ ДПС у Волинській обл. скеровано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.54-58). Додатково апелянт скерував до апеляційного суду додаткові письмові пояснення, в яких просить врахувати практику апеляційного суду під час розгляду аналогічних справ (а.с.63-65). Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у них доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як встановлено під час судового розгляду, на підставі пп.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України, направлень №№ 2837/03-20-09-01, 2838/03-20-09-01 та 2839/03-20-09-01 від 23.09.2021р. та наказу № 2734 від 23.09.2021р. «Про проведення фактичної перевірки» посадовими особами ГУ ДПС у Волинській обл. проведено фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 , а саме магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8-11). За результатами проведеної перевірки складено Акт фактичної перевірки № 03/7852/09-01/3135819892 від 24.09.2021р. (а.с.5-7), згідно якого виявлено порушення вимог ст.ст.11, 11-1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» та Положення про виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв, тютюнових виробів і рідин, що використовуються в електронних сигаретах, затв. постановою КМ України № 1251 від 27.12.2010р., які полягають у роздрібній торгівлі тютюновими виробами за цінами, вищими від максимальних роздрібних цін на тютюнові вироби, встановлених виробниками або імпортерами таких тютюнових виробів, збільшеними на суми акцизного податку з реалізації через роздрібну торговельну мережу тютюнових виробів; зберігання тютюнових виробів та алкогольних напоїв без марок акцизного податку. На підставі результатів перевірки відповідачем ГУ ДПС у Волинській обл. прийнято рішення № 000238-09 від 22.03.2022р., яким до позивача застосовано фінансові санкції в загальній сумі 44000 грн., з яких: 10000 грн. за роздрібну торгівлю тютюновими виробами за цінами, вищими від максимальних роздрібних цін на тютюнові вироби, встановлених виробниками таких тютюнових виробів, збільшеними на суму акцизного податку з реалізації через роздрібну торговельну мережу тютюнових виробів; 17000 грн. за зберігання алкогольних напоїв без марок акцизного податку; 17000 грн. за зберігання тютюнових виробів без марок акцизного податку (а.с.12). Із змісту заявленого позову слідує, що позивач оскаржує рішення про застосування фінансових санкцій з підстав недотримання податковим органом умов та порядку проведення фактичної перевірки, тобто, з процедурних питань. Вирішуючи наведений спір, суд першої інстанції виходив з того, що на день прийняття наказу про призначення фактичної перевірки № 2734 від 23.09.2021р. в контролюючого органу була наявна податкова інформація (доповідна записка начальника управління контролю за підакцизними товарами № 1089/03-20-09-01 від 23.09.2021р.), яка слугувала підставою для перевірки ФОП ОСОБА_1 . В цьому наказі визначено період діяльності позивача, який підлягав перевірці, із покликанням на ст.102 ПК України. У направленнях на перевірку вказано, що позивачу вручено копію наказу № 2734 від 23.09.2021р. про проведення фактичної перевірки 23.09.2021р. та є наявний власноручний підпис позивача, через що існували законні підстави для початку проведення такої перевірки. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, а також виходячи із меж доводів апеляційної скарги (позивач не заперечує факту вчинення виявлених порушень), апеляційний суд зазначає таке. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Згідно із пп.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. Відповідно до пп.20.1.10 п.20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право здійснювати контроль за додержанням законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків), порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб`єктами господарювання установлених законодавством обов`язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів. Пунктом 75.1 ст.75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Згідно з пп.75.1.3. п.75.1 ст.75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Пунктом 80.1 ст.80 ПК України визначено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи). Відповідно до пп.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального. Із змісту цієї норми слідує, що здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального є самостійною підставою, з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання за умови дотримання процедурних питань (прийняття наказу, вручення наказу, направлень, пред`явлення службових посвідчень) та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства. В цьому випадку достатньо факту покладення на контролюючий орган здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у відповідній сфері правовідносин, зокрема і у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів. Також в розрізі норм Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», ст.19-1 ПК України податковий орган має право на проведення фактичної перевірки господарюючого суб`єкту з підстав здійснення функцій контролю, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального. Окремою підставою, з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки згідно положень пп.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України, є також наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками. Тобто саме за вказаною підставою контролюючий орган, окрім посилання на пп.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України, у наказі має зазначати конкретну інформацію, яка була наявна у контролюючого органу чи отримана ним в установленому порядку та свідчить про порушення платником податків відповідного законодавства. Судом першої інстанції встановлено, що підставою для проведення спірної перевірки слугувала інформація, викладена в доповідній записці начальника управління контролю за підакцизними товарами № 1089/03-20-09-01 від 23.09.2021р., згідно якої проведеним працівниками управління моніторингом місць роздрібної торгівлі у м.Луцьку встановлено, що в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює торгівельну діяльність ФОП ОСОБА_1 , здійснюється продаж алкогольних напоїв з порушенням вимог чинного законодавств (а.с.24). Звідси, на день прийняття наказу про призначення фактичної перевірки № 2734 від 23.09.2021р. в податкового органу була наявна податкова інформація, яка слугувала підставою для перевірки підприємця. В свою чергу, податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб`єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України (ст.16 Закону України Про інформацію). Отже, як вбачається з встановлених обставин справи, контролюючий орган фактично призначив перевірку з підстав здійснення функцій контролю, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, а також на підставі наявної податкової інформації, що в цілому відповідає підставі, визначеній у пп.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України. З урахуванням зазначеного, відповідач не мав зазначати у наказі інформацію, яка ним отримана щодо будь-яких порушень саме з боку позивача. Відтак, доводи апелянта про відсутність причин для проведення фактичної перевірки є безпідставними. Нормами абзацу 3 п.81.1 ст.81 ПК України передбачено, що у наказі про проведення перевірки зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу. Колегія суддів також звертає увагу на наступне. У постанові Верховний Суд від 21.02.2020р. у справі № 826/17123/18 сформував правовий висновок про те, що оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2021р. у справі №816/228/17 сформувала правовий висновок, згідно з яким неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення. Тобто, у разі якщо підставами позову, щодо протиправності податкових повідомлень - рішень, є порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо призначення та проведення перевірки, то суди повинні надавати правову оцінку таким підставам (доводам) в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень (податкових повідомлень - рішень), прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства. Згідно п.80.5 ст.80 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Відповідно до п.81.1 ст.81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, копії наказу про проведення перевірки, службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки. Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. При пред`явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення. У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки. Отже, вказані норм законодавства свідчать про те, що фактична перевірка суб`єкта господарювання може бути проведена при дотриманні таких умов, як наявність підстав для проведення фактичної перевірки (в цій справі здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, як окрема підстава передбачена пп.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України) та пред`явлення посадовими особами податкового органу необхідного пакету документів. Як вбачається із змісту направлень на перевірку, копію наказу № 2734 від 23.09.2021р. про проведення фактичної перевірки 23.09.2021р. вручено позивачу (09 год. 45 хв. 23.09.2021р.), що засвідчено власноручним підписом позивача. Окрім того, Верховний Суд у постанові від 21.01.2021р. у справі № 460/1239/19 вказав, що незазначення підстав у наказі на проведення перевірки не свідчить про незаконність наказу або перевірки, оскільки відповідно до п.81.1 ст.81 ПК України в наказі на перевірку достатньо зазначити підставу для проведення перевірки, визначену цим Кодексом. Також згідно висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 03.11.2022р. у справі № 320/8042/21, згідно з положеннями п.80.1 ст.80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи). Відповідно до пп.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством в сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального. З урахуванням наведеного, під час проведення перевірки посадові особи контролюючого органу дотримались порядку її проведення, що вказує на наявність правових та фактичних підстав для проведення спірної перевірки, а тому доводи позивача у цій частині є необґрунтованими та безпідставними. Покликання апелянта на неправильне визначення охопленого перевіркою періоду діяльності (в межах строку давності, визначеного ст.102 ПК України) колегія суддів відхиляє, оскільки такий недолік не призвів до проведення документальної перевірки і не вплинув на результати самої перевірки. Зокрема, всі виявлені порушення мали місце 23.09.2021р., а відтак таке визначення періоду перевірки не вплинуло на її результати і не призвело до порушення платника податків. Також у відзиві на апеляційну скаргу податковий орган наголосив на тому, що таке визначення періоду діяльності платника податків необхідне для застосування суми штрафних санкцій в разі виявлення за результатами перевірки порушень інших вимог податкового законодавства, безпосередньо не пов`язаних з декларуванням податкових зобов`язань платником податків, а також порушень вимог іншого, крім податкового, законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. В аспекті викладеного, контролюючий орган, крім випадків, визначених п.102.2 ст.102 ПК України, має право самостійно визначити суму штрафних санкцій (фінансових санкцій, штрафів) платника податків не пізніше 1095 днів з дня вчинення відповідного правопорушення. Водночас, колегія суддів наголошує, що із змісту позовної заяви слідує та обставина, що позивачем є фізична особа ОСОБА_1 . Водночас, належним є позивач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність позивача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним позивачем є особа, якій не належить право вимоги. Фактично спірні правовідносини виникли з участю суб`єкта господарювання ФОП ОСОБА_1 , а не фізичної особи ОСОБА_1 у зв`язку із веденням господарської діяльності. В обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, зважаючи на їх зміст та юридичну природу, колегія суддів вважає, що саме ФОП ОСОБА_1 як суб`єкт господарювання повинен бути належним позивачем в цій справі. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі (додаткових письмових пояснень) обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі про відмову у задоволенні позову із визначених мотивів. Окрім того, обґрунтування апеляційної скарги позивача зводяться виключно до непогодження з оцінкою, наданою судом першої інстанції, повно і всебічно встановленим обставинам справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, не встановлено. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов послідового та обґрунтованого висновку про те, що оскаржуване рішення про застосування фінансових санкцій прийняте відповідачем із дотриманням вимог чинного законодавства, через що заявлений позов не підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів. Відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ФОП ОСОБА_1 . З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10.01.2023р. в адміністративній справі № 140/7253/22 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ОСОБА_1 . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного тексту судового рішення: 14.04.2023р.