Постанова 4803 № 243/10215/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4994/26 Справа № 243/10215/25 Суддя у 1-й інстанції - Воронков Д. В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П. за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу №243/10215/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про стягнення недоотриманої пенсії, за апеляційною скаргою представника Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області Ландар Наталії Володимирівни на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 28 січня 2026 року, ухвалене у складі судді Воронкова Д.В.,- ВСТАНОВИВ: У листопаді 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з позовом до ГУ ПФУ в Донецькій області про стягнення недоотриманої пенсії. На обґрунтування позовних вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла матір позивача ОСОБА_2 . Вказує, що 03 червня 2025 року нотаріусом Двадцять першої київської державної нотаріальної контори було видане свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно у вигляді недоотриманої пенсії в розмірі 245 188,66 грн. Зауважує, що позивач звернувся до відповідача з питання виплати вказаної суми, але рішенням відповідача від 01 серпня 2025 року йому було відмовлено через відсутність інформації про реєстрацію пенсіонера в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та через те, що за наявною у відповідача інформацією, за життя з часу припинення пенсійних виплат ОСОБА_2 , яка мешкала на тимчасово окупованій території України, до територіальних органів ПФУ із заявою щодо поновлення виплати пенсії не зверталася, а відтак пенсія за період з 01 травня 2021 року по 30 листопада 2024 року не підлягає нарахуванню і не була їй нарахована. Вважає, що дане рішення відповідача не відповідає чинному законодавству України, є таким, що перешкоджає реалізації прав позивача як спадкоємця на отримання всього належного йому спадкового майна. У зв`язку з цим просить суд стягнути з відповідача на користь позивача недоотриману пенсію матері у розмірі 245 188,66 грн та стягнути судові витрати по справі. Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 28 січня 2026 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ГУ ПФУ в Донецькій області, на користь ОСОБА_1 недоотриману пенсію, що належала спадкодавцю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у сумі 245 188 грн 66 коп. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 968,96 грн. Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, представник ГУ ПФУ в Донецькій області - адвокат Ландар Н.В. подала апеляційну скаргу, в якій вважає, що оскаржуване рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області по справі 243/10215/25 винесено з порушенням норм матеріального права, на підставі одностороннього та неповного з`ясування всіх обставин. В обґрунтування скарги зазначає, що судом першої інстанції помилково не враховано те, що за нормами статті 52 та пункту 144 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»(далі-Закон №1058) відповідачем 01 серпня 2025 року прийнято рішення про відмову позивачу ОСОБА_1 у оформленні та виплаті недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 за заявою від 05 червня 2025 року №9838, дане рішення є діючим, законним, обґрунтованим, не оскарженим зі сторони позивача. Зауважує, що за матеріалами електронної пенсійної справи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебувала на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області з дислокацією в м.Костянтинівка та отримувала пенсію в разі втрати годувальника, призначену відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». З 01 травня 2021 року нарахування пенсійних коштів ОСОБА_2 не проводилось у зв`язку з відсутністю інформації про реєстрацію пенсіонера в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Звертає увагу, що судом першої інстанції помилково не враховано те, що ОСОБА_2 із заявою щодо поновлення виплати пенсії на підконтрольній українською владою території у встановленому порядку до органів ПФУ не зверталась. Зауважує, що інформація про проходження ОСОБА_2 фізичної ідентифікації особи в АТ «Ощадбанк» або в органах ПФУ відсутня. Пенсійна справа знята з обліку з 01 грудня 2024 року у зв`язку зі смертю пенсіонерки ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно свідоцтва про смерть від 15 січня 2025 року серія НОМЕР_1 , місце смерті ОСОБА_2 Донецька область, м. Торез. Наголошує, що судом першої інстанції помилково не враховано те, що рішення від 01 серпня 2025 року П/С №914250835347 про відмову позивачу у виплаті недоотриманої пенсії є законним та обґрунтованим. Окрім цього зазначає, що за життя з часу припинення пенсійних виплат ОСОБА_2 , яка мешкала на тимчасово окупованої території України, до територіальних органів ПФУ із заявою щодо поновлення виплати пенсії, в тому числі із повідомленням про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації не зверталась, а відтак пенсія за період з 01 травня 2021 року по 30 листопада 2024 року не підлягала нарахуванню і не була їй нарахована. У зв`язку з чим просила апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Донецькій області задовольнити, рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 28 січня 2026 року по справі № 243/10215/25 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позовних позивача відмовити в повному обсязі. Позивач своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.. Учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явилися про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення суду підлягає залишенню без змін з огляду на наступне. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують. Рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає, з огляду на наступне. Судом встановлено, що ОСОБА_1 доводився сином ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та отримав в порядку спадкування за законом після смерті матері спадщину, що вбачається з копії свідоцтва про право на спадщину від 03 червня 2025 року, виданого державним нотаріусом Двадцять першої київської державної нотаріальної контори. Спадщина складається з недоотриманої пенсії у розмірі 245 188,66 грн, яка належала померлій на підставі довідки № 0500-0208-8/28392, виданою 28 березня 2025 року ГУ ПФУ в Донецькій області. 01 серпня 2025 року рішенням П/С № 914250835347 було відмовлено у оформленні та виплаті недоотриманої пенсії ОСОБА_2 у зв`язку з порушенням пункту 144 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058 у зв`язку з відсутністю звернення ОСОБА_2 до територіальних органів ПФУ із заявою щодо поновлення виплати пенсії, в тому числі із повідомленням про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. Листом № 0500-0208-8/77782 від 06 серпня 2025 року ГУ ПФУ в Донецькій області було роз`яснено ОСОБА_1 підстави відмови у виплаті пенсії матері ОСОБА_2 , наведені в рішенні від 01 серпня 2025 року П/С № 914250835347. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із тих підстав, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми ч.1 ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину. Обмеження у три роки на виплату нарахованої пенсії за минулий час, передбачені ч.1 ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», застосовуються тільки за наявності вини пенсіонера у несвоєчасному отриманні пенсії, тоді як належних і допустимих доказів, які б свідчили про наявність вини спадкодавця у неотриманні пенсії за життя, відповідачем не надано. Положення ст.1227 ЦК України про те, що суми, зокрема, пенсії, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини, суд вважав, що спадкодавець ОСОБА_1 мав право на нарахування та виплату пенсії незалежно від того, чи звертався пенсіонер до територіальних органів ПФУ на території, підконтрольній українській владі, за поновленням виплати пенсії. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов?язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов?язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом (1219 ЦК України). Суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров?я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім?ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини (стаття 1227 ЦК України). Тлумачення статті 1227 ЦК України свідчить, що цією нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім`ї спадкодавця на отримання належних йому та неотриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім`ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: створення умов для охорони майнових інтересів членів сім`ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім`ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини; право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім`ї - спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов`язкової частки (стаття 1241 ЦК), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК). Відповідно при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом; право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов`язана з його суб`єктивним правом (зокрема, право на страхові виплати). Саме тому у членів сім`ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК за яких члени сім`ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат та випадки за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV ( далі Закон № 1058-IV) та інших нормативноправових актів України, прийнятих відповідно до цих законів. Відповідно до статті 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативноправових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються , зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням. Порядок виплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера встановлений статтею 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058 (далі Закон №1058). Так, сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті. Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини. Аналогічні положення містяться у пункті 2.26 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого ПФУ від 25.11.2005 №22-1, для виплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається свідоцтво про смерть та документи, які підтверджують родинні стосунки та документи які свідчать про проживання з пенсіонером на день його смерті. Члени сім`ї надають паспорт або інші документи, які підтверджують проживання з пенсіонером на день його смерті. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18) вказано, що "підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України". Тому припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання страхових виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю. У справі, що переглядається, колегія суддів звертає увагу, що припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання страхових виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю, а тому спадкоємець ОСОБА_1 відповідно до положень статті 1227 ЦК України має право на отримання страхових виплат у порядку спадкування за законом. Суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи й вірно застосувавши норми матеріального права, зробив обґрунтований висновок про задоволення позову ОСОБА_1 та зобов?язання ГУ ПФУ в Донецькій області здійснити нарахування та виплату йому, як спадкоємцю, сум страхових виплат за період з 01 травня 2021 року по 30 листопада 2024 року, належних спадкодавцю ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України). Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Доводи відповідача, які ґрунтуються на частині першій статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є безпідставними, оскільки дана правова норма розповсюджується на пенсіонерів, які є власниками своїх особистих пенсій, тобто на тих, що не померли, та ніяким чином не стосується правовідносин щодо спадщини. Встановивши, що припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем, не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання страхових виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди із рішенням суду. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо об­ґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, пи­тання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив су­дове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 28 січня 2026 року - немає. Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної ін­станції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд від­повідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - Ландар Наталії Володимирівни - залишити без задоволення. Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 28 січня 2026 року у цивільній справі №243/10215/25 - залишити без змін Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: Повний текст постанови складено 27.05.2026р. Головуючий суддя О.В. Агєєв